Вук Караджич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вук Караджич

Вук Стефанович Караджич (серб. Вук Стефановић Караџић; *7 листопада 1787(17871107) — †7 лютого 1864) — сербський лінгвіст, письменник, мислитель, діяч національного відродження.

Син селянина, уродженець Валевського краю. Караджич був учасником повстання 1804 року.

З 1814 року розпочав літературну діяльність. Реформував сербську літературну мову і стандартизував сербську кирилицю. В основу сербського правопису поклав принцип «як чуємо, так і пишемо». Створив перший словник сербської мови (перше видання 1818 р., друге 1852), переклав Новий Заповіт (1847). Його творчість вплинула на розвиток галицького літературного відродження 1830-х.

Обирався дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей (1842), членом багатьох європейських АН, зокрема Віденської (1848), Прусської у Берліні (1850), іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1851), почесний член Харківського університету (1846).

Твори
  • Малий слов'яносербський пісенник простого народу (1814);
  • Сербські народні казки (1821);
  • Сербські народні пісні" (т. 1-4; 1823–1833).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Володимир Іванович Вернадський і Україна. Т. 1, кн. 2: Володимир Іванович Вернадський. Вибрані праці — K., 2011. — 584 с

Посилання[ред.ред. код]