Вулиця Січових Стрільців (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вулиця Артема (Київ))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Січових Стрільців.
Вулиця Січових Стрільців
Київ
Вулиця Січових Стрільців біля будинку № 27
Вулиця Січових Стрільців біля будинку № 27
Вулиця Січових Стрільців біля будинку № 27
Місцевість Кудрявець, Лук'янівка
Район Шевченківський
Назва на честь Січових стрільців
Колишні назви
Житомирська, Львівська, Троцького, Лембергерштрасе, Артема
Загальні відомості
Протяжність 1,82 км
Координати початку 50°27′19″ пн. ш. 30°30′22″ сх. д. / 50.455361° пн. ш. 30.50611° сх. д. / 50.455361; 30.50611Координати: 50°27′19″ пн. ш. 30°30′22″ сх. д. / 50.455361° пн. ш. 30.50611° сх. д. / 50.455361; 30.50611
Координати кінця 50°27′36″ пн. ш. 30°29′05″ сх. д. / 50.460139° пн. ш. 30.484917° сх. д. / 50.460139; 30.484917
поштові індекси 04050, 04053
Транспорт
Найближчі станції метро  «Лук'янівська»
 «Золоті Ворота
Трамваї Т 14, 18 (по вул. Глибочицькій)
Тролейбуси Тр 6, 16, 18, 19, 19Д, 33
Маршрутні таксі

Мт 181, 439

Мт 464, 496, 499, 500, 558 (всі — по вулицях В'ячеслава Чорновола та Січових Стрільців)

Мт 417 (по Глибочицькій, Січових Стрільців та Дегтярівській вулицях)

Приміський 302, 820 (по вулиці В'ячеслава Чорновола та Глибочицькому проїзду)
Зупинки громадського транспорту «Львівська площа», «Обсерваторна вулиця», «Некрасівська вулиця», «Гоголівська вулиця», «Полтавська вулиця», «Публічна бібліотека імені Лесі Українки», «Глибочицька вулиця»
Найближчі залізничні станції Київ-Пасажирський
Рух двосторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Навчальні заклади Школа № 138
Заклади культури Будинок художника, «кінотеатр Київська Русь»
Комерція Інститут транспорту нафти
Зовнішні посилання
Код у реєстрі 10034
У проєкті OpenStreetMap r1444331
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Січових Стрільців у Вікісховищі

Ву́лиця Січови́х Стрільці́в — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевості Кудрявець, Лук'янівка. Пролягає від Львівської до Лук'янівської площі.

Прилучаються Вознесенський узвіз, вулиці Обсерваторна, Кудрявська, Івана Драча, Гоголівська, Полтавська, Миколи Пимоненка, Олександра Кониського, Студентська, В'ячеслава Чорновола, Вільгельма Котарбінського, Коперника, Глибочицька, Дегтярівська, Юрія Іллєнка, Бехтеревський провулок, Кудрявський узвіз і Глибочицький проїзд.

Історія[ред. | ред. код]

Львівська вулиця. Похорон загиблого січового стрільця навесні 1918. Процесія біля Бессарабських казарм (№ 24)
О. Богомазов. Трамвай. Львівська вулиця у Києві. 1914 р.

Вулиця виникла кілька століть тому як частина давнього Житомирського шляху, згодом — Житомирської вулиці.

Почала заселятися в середині XIX століття, як головна частина Лук'янівки[1]. У 1869 році відрізок між Львівською і Лук'янівською площами було виділено в окрему вулицю під назвою Львівська (рос. Львовская)[2], оскільки починалася від Львівській площі, де в давнину розташовувалася Львівська брама.

У 1925–1929 роках — вулиця Троцького, на честь радянського політичного діяча Льва Троцького.

У 1929 року була названа на честь Артема (Федора Сергеєва), радянського партійного і державного діяча, одного з засновників Донецько-Криворізької Радянської Республіки (назву підтверджено в 1944 році[3]).

Під час німецької окупації міста в 1942–1943 роках — Львівська вулиця або Лембергерштрасе (нім. Lemberger Str.).

2009 рік. Будинковий покажчик на вулиці Січових Стрільців, 89 (на той час офіційно — вулиця Артема)

У 1997 році депутатами Київради було проголосоване рішення перейменувати вулицю Артема, яка мала отримати назву вулиця Січових Стрільців[4][5]. Це рішення було прийняте не належним чином і не мало жодних правових наслідків. Однак назва вулиця Січових Стрільців застосовувалася на деяких електронних картах та в системах автонавігації[6].

Сучасна назва на честь військових підрозділів Наддніпрянської Армії УНР та збройних сил Української Держави — з 2015 року[7][8].

Забудова[ред. | ред. код]

Вулиця почала заселятися в середині XIX століття. Активна забудова почалася тільки в 1890-х роках, кінцева частина парного боку вулиці ще на межі XIX–ХХ століть являла величезні хутори з незначними будівлями. Втім, за розписом вулиць Києва частина Львівської вулиці до сучасної Гоголівської вулиці належала до 2-го розряду, закінчення — до 3-го розряду[9]. Переважна кількість споруд являла собою двоповерхові цегляні чи мішані будинки; на окремих ділянках зводилися помітні прибуткові будівлі і комплекси. У 1897 році по вулиці було прокладено трамвайну лінію. У 1914 році Львівську вулицю віднесено до 1-го розряду. З 1930-х років велася забудова вулиці багатоповерховими житловими спорудами, переважна частина яких зайняла місце старих невеликих будинків.

Пам'ятки історії та архітектури[ред. | ред. код]

Релігійні споруди[ред. | ред. код]

У сквері навпроти кінотеатру «Київська Русь» у 2010 році споруджено типовий дерев'яний храм Храм Володимирської ікони Божої Матері релігійної громади святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Храм було закладено 2002 року, у 2004 році тут служили першу літургію, а будівництво почалося в листопаді 2007 року. Належить УПЦ (МП).

На місці будинку № 46 знаходилася мурована Вознесенська церква, яка була парафіяльним храмом для мешканців вулиці. При церкві було створене Кудрявське кладовище. Церква і кладовище були знищені в 1930-ті роки.

Установи та заклади[ред. | ред. код]

Інші будинки[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Особистості[ред. | ред. код]

У будинку № 10 проживав Павло Житецький, вчений-філолог, член-кореспондент Петербурзької Академії наук, викладач колегії Павла Ґалаґана та Володимирського кадетського корпусу. У його домі бував Іван Франко. У 1911—1913 роках тут мешкав художник і педагог Олександр Осмьоркін, у 1914—1916 роках — художник Олександр Волков, у 1917 році — більшовик Іван Смирнов-Ласточкін. У будинку № 33 жив художник Віктор Пальмов (1925—1929), у № 40 — цивільний інженер Микола Даміловський (1917—1942), а також народна артистка України, співачка Раїса Кириченко (1943—2005) (встановлена меморіальна таблиця), у № 42 — архітектор-художник Валентин Фельдман (1921—1928), у № 48 — народний артист УРСР, співак-бас Андрій Кикоть (1974—1975).

Будинок № 41 (не зберігся) належав лікарю-окулісту В. К. Думитрашко, сину поета Костянтина Думитрашко. Тут у 1911 році мешкав український письменник Іван Нечуй-Левицький, пізніше — академік живопису Іван Селезньов.

В садибі між будинками № 44 і 48 по Львівській вулиці раніше стояла Вознесенська церква, знесена в 1930 році, при якій було кладовище і до 1920-х років здійснювалися поховання киян. Після знесення церкви частина поховань була перенесена на Лук'янівське кладовище, а інша знищена. Серед знищених — поховання української письменниці Грицько Григоренко (Олександри Євгенівни Судовщикової-Косач, дружини рідного брата Лесі Українки Михайла (Обачного)) і поета В. М. Отроковського. Серед священиків Лаврентій Козловський і отець Павло Старовойтенко[13], батько одного з голів Держплану УРСР, Івана Старовойтенка. У 1946 році на пагорбі, де розташовувалася церква, збудували особняк (№ 46) для вдови генерала М. Ф. Ватутіна, який помер і був похований у Києві. Проте вдова відмовилася жити в ньому і переїхала до Москви. Невдовзі в цей особняк переселився голова Спілки письменників України, лауреат Сталінських премій, драматург Олександр Корнійчук із дружиною, польською письменницею Вандою Василевською. Тут бували відомі письменники: Микола Бажан, Олесь Гончар, Максим Рильський, Джон Бойнтон Прістлі, Жоржі Амаду, Олександр Фадєєв, актори Київського українського драматичного театру ім. Івана Франка, МХАТу ім. Максима Горького та інші діячі культури.

У будинку № 45-а знаходилася знаменита риборозвідня Лева Шелюжка, будинок розташовувався в межах садиби мільйонера та мецената Андрія Шелюжка.

У будинку № 50 з 1926 року мешкав український письменник Степан Васильченко, у № 53 — академік АН УРСР, мовознавець Михайло Калинович, академік АН УРСР, хімік Анатолій Бабко, у № 87 — гідролог, академік АН УРСР та ВАСГНІЛ Євген Оппоков.

У школі № 138 (буд. № 27) під час німецько-радянської війни розташовувався польовий шпиталь, в якому 15 квітня 1944 року помер генерал Микола Ватутін.

У будинку № 24 в листопаді 1917 року починав формування Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців на чолі з Євгеном Коновальцем і Андрієм Мельником. З 8 серпня по 19 вересня 1941 року в цьому будинку розташовувався штаб Київського укріпрайону.

Пам'ятники, меморіальні дошки та інші твори мистецтва[ред. | ред. код]

  • № 1-5 — на честь художників, які загинули в боях проти німецько-фашистських загарбників у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років.
  • № 23 — на честь працівників фабрики «Жовтень», які загинули в боях Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років. Відкрита 8 травня 1965 року.
  • № 24 — на честь полковника Армії УНР Євгена Коновальця, командира Січових Стрільців, чиї казарми розташовувалися в цьому будинку в 1918 році. Відкрито 22 грудня 2017 року, автор — скульптор Олександр Михайлицький.
  • № 26 — Георгію Дзісю, державному та громадському діячеві, заступнику голови Ради Міністрів України, першому Президенту Спілки економістів України, засновнику штрихового кодування в Україні. Бронзову меморіальну дошку відкрито 26 липня 2004 року.
  • № 40 — Раїсі Кириченко, народній артистці України.
  • № 45-А — Володимиру Горошку, організатору рибного господарства України[14]. Барельєф з бронзи та граніту, відкритий 16 березня 2010 року.
  • № 86 — погруддя полковнику армії Української Народної Республіки Петрові Болбочану урочисто відкрите 4 жовтня 2020 року у сквері імені Болбочана на вулиці Січових Стрільців. Скульптуру виготовили у рамках проєкту «Українська історія в камені». Автори пам'ятника — Михайло Горловий та Олександр Фурман[15].

На будинку № 25 у 1967 році було встановлено пам'ятну чавунну дошку на честь нагородження Київської книжкової фабрики «Жовтень» пам'ятним прапором Центрального комітету КПРС, президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС за перемогу в соціалістичному змаганні і на ознаменування 50-річчя Жовтневої революції. Дошку було знищено «невідомими» в 2011 році.

Поблизу будинку № 37 в 2009 році відкрито скульптуру «Сірник, що ожив», яка символізує екологічні проблеми Києва — загазованість та нестача зелених зон. Автор і скульптор пам'ятника — Володимир Білоконь.

У сквері навпроти кінотеатру «Київська Русь» 29 квітня 1970 року було відкрито пам'ятник Станіславові Косіору. Спершу це був бюст на постаменті з сірого граніту заввишки 5,7 метрів, роботи скульптора І. В. Макогона, архітекторів Є. П. Вересова та М. Т. Катерноги. Пізніше, у 1984 році гранітний бюст замінили на бронзовий, також роботи І. В. Макогона. 20 листопада 2008 року пам'ятник було демонтовано.

У 2015 році на фасаді будинку за адресою вул. Січових Стрільців, 75 намалювали мурал з найбільшим у світі портретом Михайла Грушевського. Площа муралу склала 160 м².[16]

Демонтовані[ред. | ред. код]

  • № 1-5 (знищено «невідомими» в травні 2015 року[17]) та № 84 (демонтовано в лютому 2016 року) — анотаційні дошки на честь Ф. А. Артема, чиїм ім'ям на той момент було названо вулицю. Виготовлені з граніту (архітектор Валентина Шевченко), відкриті 10 грудня 1965 року.
  • Колишня анотаційна дошка на будинку № 1-5
    Колишня анотаційна дошка на будинку № 1-5
  • Колишня анотаційна дошка на будинку № 84
    Колишня анотаційна дошка на будинку № 84
  • Меморіальна дошка Є. Коновальцю на будинку № 24
    Меморіальна дошка Є. Коновальцю на будинку № 24
  • Меморіальна дошка на честь Київського укріпленого району на будинку № 24
    Меморіальна дошка на честь Київського укріпленого району на будинку № 24
  • Меморіальна дошка на будинку № 26
    Меморіальна дошка на будинку № 26
  • Меморіальна дошка на будинку № 40
    Меморіальна дошка на будинку № 40

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 20 жовтня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Часть оффиціальная [ О наименованіи нѣкоторыхъ улицъ и площадей въ Кіевѣ ] // Кіевлянинъ. — 1869. — № 95. — 14 августа. — С. 1–2. (рос. дореф.) [Архівовано з першоджерела 15 березня 2013.]
  3. ↑ Постанова виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 6 грудня 1944 року № 286/2 «Про впорядкування найменувань площ, вулиць та провулків м. Києва». Дод. № 1. Дод. № 2. // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 4. Спр. 38. Арк. 65–102. [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.] [Архівовано з першоджерела 22 червня 2013.]
  4. ↑ Рішення Київської міської ради від 20 листопада 1997 року № 260 «Про повернення деяких історичних назв та перейменування на відзнаку 80-річчя пам'ятних подій Української революції 1917–1920 років» // Столиця. — 1997. — № 14–15 (39–40). — грудень. — С. 14. (не має правових наслідків)
  5. ↑ Лист Головного управління з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Київської міської державної адміністрації від 17 серпня 2011 року щодо офіційних назв деяких вулиць та площ міста. Архів оригіналу за 10 грудня 2012. Процитовано 27 лютого 2012.
  6. ↑ Вулиця Січових Стрільців у Києві на електронній карті Візіком. Архів оригіналу за 7 червня 2014. Процитовано 10 червня 2013.
  7. ↑ Рішення Київської міської ради від 3 вересня 2015 року № 944/1808 «Про перейменування вулиць, площ, провулків та проспектів у місті Києві» // Хрещатик. — 2015. — № 133 (4729). — 23 вересня. — С. 6. [Архівовано з першоджерела 17 червня 2016.]
  8. ↑ Обговорення щодо перейменування вулиці Артема в Шевченківському районі на вулицю Січових Стрільців [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.] // Офіційний сайт Київської міської державної адміністрації. — 2014 (2015). — 26 грудня. — 26 лютого.
  9. ↑ Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.] // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1-3. (рос. дореф.)
  10. ↑ Михаил Кальницкий. Полицейский штаб Лукьяновки. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 30 квітня 2018.
  11. ↑ Закинутий офісний будинок на Лук'янівці. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 30 квітня 2018.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 жовтня 2013. Процитовано 13 жовтня 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 серпня 2020. Процитовано 20 жовтня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  14. ↑ Пам’яті Володимира Петровича Горошка. Державне агентство меліорації та рибного господарства України. Державне агентство меліорації та рибного господарства України. 17 березня 2014. Процитовано 27 липня 2022.
  15. ↑ У Києві відкрили перший у світі пам'ятник полковнику Армії УНР Петрові Болбочану. novynarnia.com. 4 жовтня 2020. Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 4 жовтня 2020.
  16. ↑ У Києві на фасаді будинку намалювали рекордно великий портрет відомого українського політика // [[5 канал]], 22 листопада 2015. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
  17. ↑ У Києві знищили пам'ятку першому сепаратисту [Архівовано 30 червня 2015 у Wayback Machine.] // УНТ. — 2015. — 10 травня.[Архівовано з першоджерела 15 червня 2015.]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Місцевість Лук'янівка в Києві
Вулиці
Провулки
Проїзд
Площа
Зникла площа
Зниклі вулиці
Місцевість Кудрявець у Києві
Вулиці
Провулки
Узвози
Площа
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вулиця_Січових_Стрільців_(Київ)&oldid=41389563