Вулиця Князя Романа (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Князя Романа
Lviv-prapor Alex K.png Львів
Lviv, Kniazia Romana Street (1).jpg
Район Галицький
Історична інформація
Назва на честь Романа Мстиславовича
Протяжність 400 м
Координати початку 49°50′21″ пн. ш. 24°01′55″ сх. д. / 49.8392222° пн. ш. 24.0320889° сх. д. / 49.8392222; 24.0320889
Координати кінця 49°50′10″ пн. ш. 24°02′05″ сх. д. / 49.8363222° пн. ш. 24.0347917° сх. д. / 49.8363222; 24.0347917
Поштові індекси 79005[1]
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення № 5 вул. Мартовича, 2[1]
Вулиця Князя Романа на Вікісховищі
Будинок на куті з вул. Фредра (вул. Фредра, 2)
Будинок № 5
Училище культури і мистецтв, колишній притулок Бурлярда (№ 30)
Ліпнина на будинку № 32
Будинок № 34

Ву́лиця Кня́зя Рома́на — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від площі Галицької до перехрестя вулиць Франка, Левицького і Стецька.

Назва[ред.ред. код]

  • Гончарська — назва, згадка про яку відноситься до 1505 року. Ймовірно пов'язана з проживанням і діяльністю в цій місцевості гончарів.
  • Галицького передмістя — назва кінця XVIII століття. Походить від назви передмістя оточеного мурами Львова.
  • Галицька — назва від 1871 року. В цей період вулиця вважалась продовженням середміської вулиці Галицької. На той час вони вже близько ста років були фактично об'єднані.
  • Стефана Баторія — 1885 рік. Цього року вулицю було відокремлено від Галицької під новою назвою на честь польського короля Стефана Баторія.
  • Свердлова — названа так у грудні 1940 року на честь російського революціонера Якова Михайловича Свердлова.
  • Баторія — серпень 1941 року.
  • Вермахтштрасе — листопад 1941 року.
  • Баторія — червень 1944 року.
  • Ватутіна — назва від 1944 року, на честь Миколи Федоровича Ватутіна — радянського воєначальника.
  • Князя Романа — сучасна назва від 1992 року на честь засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича.

Будівлі[ред.ред. код]

№ 1, 3. Початково на цьому місці розміщувався монастир кармелітів взутих із костелом святого Леонарда. Частину цієї території займав приватний житловий будинок. У середині 1870-х років будинок перебудовано за проектом Юліана Захаревича і у ньому розташовано Крайовий повітовий суд.[2] Споруда простояла лише 15 років, після чого її разом із залишками монастиря розібрано і у 18911895 роках зведено значно монументальнішу будівлю суду в стилі неоренесансу з елементами класицизму. Проект Франциска Сковрона, опорядження фасадів Яна Завейського. Центральний ризаліт увінчує скульптурна група «Правосуддя» (нині ушкоджена) виконана у 1893 році Леонардом Марконі. 1897 року Марконі, при допомозі Антона Попеля, доповнив боковий фасад від площі Галицької двома необароковими статуями «Справедливість» і «Законодавство» (не збережені). Нині це один із корпусів Львівської політехніки.[3]

№ 4. Житловий будинок у стилі модерн із елементами неокласицизму. Збудований у 19131912 роках за проектом Станіслава Бардзького виконаним у бюро Адольфа Піллера.[4]

№ 5. Триповерхова неоренесансна будівля колишньої гімназії № 3 ім. Франца-Йосифа I (після 1918 року — ім. Стефана Баторія). Споруджена 1876 року на розі з нинішньою вулицею Шухевича за проектом Юліуша Гохберґера. Центральний ризаліт прикрашений шістьома скульптурами видатних діячів польської культури і науки: М. Коперника, А. Снядецького, А. Міцкевича, Т. Чацького, Ю.-М. Оссолінського, Я. Длугоша. Скульптор — Тадеуш Баронч. Нині тут розміщується Науково-дослідний інститут Львівської політехніки.[5]

№ 6. Збудований у 19121914 роках за проектом Адольфа Піллера і Романа Фельпеля, як прибутковий будинок на замовлення купців Кароля Чуджака і Людвіка Штадтмюллера. У 1920-х роках тут знаходився «Банк землі польської», а від 1929 року — радіостанція. Будинок поєднує риси Юґендстилю (німецького різновиду модерну) та стилізовані романсько-готичні елементи. Скульптури лицарів, що підтримують еркери, та барельєф із левом над потрійним порталом виконані у 19121913 роках Станіславом-Ришардом Пліхалем.[6]

№ 12/14. Колишній готель «Австрія», збудований у 19001901 роках за проектом Августа Богохвальського у стилі необароко з елементами сецесії.[7]

№ 24. Будинок в стилі класицизму, споруджений приблизно у 18291830 роках ймовірно за проектом Фридерика Баумана або Ігнатія Хамбреза. Автор скульптурного декору — Йоан Шімзер[8].

№ 26. Початково будинок французької нафтової компанії «Прем'єр». Спорудження завершено 1924 року за проектом Юліана Цибульського від 1914. Плани і фасад модифіковані Фердинандом Каслером. Будинок, а особливо його останній поверх привертає увагу скульптурним декором невідомого автора[9].

№ 30. На цьому місці була 4-класова жіноча школа. Її приміщення подароване фундаційним записом родиною Бурлярдів. На початку XX століття будівля була у вкрай незадовільному стані.[10] 1908 року за проектом Тадеуша Обмінського збудовано новий сецесійний будинок для притулку Віктора Бурлярда. Розташований на розі з вулицею Нижанківського, має також другу адресу — вул. Нижанківського 2/4. Нині тут знаходиться Училище культури і мистецтв.[11]

№ 32. Збудований 1911 за проектом архітектора Людвіка Теуша. Фасад прикрашений рельєфами путті в неокласицистичному стилі. У міжвоєнний період у будинку розташовувалось фотоательє «Oleografia» Міколяша і Межецької.[12] У 19201925 роках тут діяло архітектурно-будівельне бюро фірми Альфреда Захаревича і Євгена Червінського.[13] Зараз на першому поверсі знаходяться відділ мистецької літератури Львівської державної обласної універсальної наукової бібліотеки та дитяча бібліотека № 13.

№ 34. Житловий будинок, споруджений 1912 року за проектом Станіслава Улейського і Юзефа Пйонтковського[14]. Тут проживав інженер, винахідник, творець першого у Польщі літака Едмунд Лібанський, архітектор Ян Новорита. На стриху розташовувалась майстерня художника Володимира Блоцького, а згодом — Марії Б'янкі-Моссочи[12].

№ 36. Попередником будинку, що нині знаходиться на цій ділянці, був заїжджий двір Бенедикта Криніцького, збудований близько 18001810 років.[15]

№ 38. Колишня кам'яниця Кшижановського. Тут мешкав польський літератор Ян Лям.[16]

Втрачені будівлі[ред.ред. код]

Богоявленська церква

Перша документальна згадка про церкву походить із 1386 року. Із 1546 року при храмі існувала найстаріша у Львові церковна школа. 1711 року була збудована наново (попередня можливо знищена військовими діями). 1800 року закрито і продано разом із ґрунтами. Під час будівельних робіт у 1875 і 1926 роках віднайдено залишки церковного цвинтаря і козацьких поховань з часів облоги Львова 1648 року. Церква знаходилась приблизно на місці скверу, що на парній стороні вулиці, поблизу перехрестя з вулицею Франка і Герцена. Протягом усього свого існування церква була дерев'яною.[17]


Костел святого Леонарда і монастир кармелітів взутих

Бароковий костел, із монастирем, збудований 1724 року на місці давнішого, що походив з початку XVII ст. Монастир закрито під час йосифінської касати 1784 року. Перетворений спочатку на фабрику, а потім на тюрму. У 18771878 роках у т зв. «кармелітській тюрмі» перебував арештований Іван Франко. Комплекс будівель до 1889 року розібраний для будівництва споруди Вищого крайового суду (будинок № 1/3). Перед розбиранням виконано обміри, які дозволяють нині скласти певне уявлення про втрачену споруду.[18]


Палац Павловського

Збудований на початку 1770-х років ймовірно у стилі раннього класицизму за проектом Йозефа Зайделя для підчашого брацлавського Йосипа Самуїла Павловського. Спорудження велось будівничими Франциском Кульчицьким і Антоном Косинським. Палац знаходився навпроти монастиря кармелітів.[19]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти. Переглянуто 6 травня, 2011
  2. Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: Центр Європи, 2010. — С. 44. — ISBN 978-966-7022-86-0.
  3. Архітектура Львова… — С. 275, 276; Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 156.
  4. Архітектура Львова… — С. 491.
  5. Архітектура Львова… — С. 286, 287; Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 95, 96.
  6. Архітектура Львова… — С. 492, 493; Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 244.
  7. Архітектура Львова… — С. 463.
  8. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 49.
  9. Бірюльов Ю. О. Львівські будинки нафтових компаній // Галицька брама. — № 1 (25), 1997. — C. 14.
  10. Waląca się szkoła // Słowo Polskie. — 27 marca 1906. — № 132. — S. 3.
  11. Архітектура Львова… — С. 493.
  12. а б Lwów. Ilustrowany przewodnik // Pod red. J. Biriulowa. — Lwów : Centrum Europy, 2001. — S. 78. — ISBN 966-7022-26-9.
  13. Бірюльов Ю. О. Захаревичі… — С. 308.
  14. Тимофієнко В. І. Улейський С. // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К.: НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  15. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 25.
  16. Ґранкін П. Е. З полиці дослідника // Аптека галицька. — № 8 (78), 2002. — С. 19, 20.
  17. Качор І., Качор Л. Львів… — С. 148, 149.
  18. Качор І., Качор Л. Львів… — С. 178, 179.
  19. Вуйцик В. С. Львівський архітектор Франціск Кульчицький // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 5. — Львів: 1996. — С. 72. — ISBN 5-7707-9955-2.

Джерела[ред.ред. код]