Вулиця Лисенка (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Миколи Лисенка
Lviv-prapor Alex K.png Львів
Початок вулиці Лисенка
Початок вулиці Лисенка
Район Личаківський
Історична інформація
Назва на честь Лисенка Миколи Віталійовича
Колишні назви Стрільницька Верхня і Стрільницька Нижня (поч. XIX ст.), Св. Антонія (кін. XIX ст.), Куркова (1871), Унґарштрасе (листопад 1941), Куркова (1944)
Протяжність 950 м
Координати початку 49°50′35″ пн. ш. 24°02′10″ сх. д. / 49.8431083° пн. ш. 24.0362750° сх. д. / 49.8431083; 24.0362750
Координати кінця 49°50′32″ пн. ш. 24°02′56″ сх. д. / 49.8424222° пн. ш. 24.0489056° сх. д. / 49.8424222; 24.0489056
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Маршрутні таксі № 9[2]
Рух двосторонній
Покриття асфальт, бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники Пам'ятник товариству «Просвіта»
Храми Церква безсребреників Косми і Дам'яна, Храм святого Іоана Золотоустого
Навчальні заклади СДЮШОР «Прудкий м'яч», Школа-інтернат № 103
Медичні заклади Львівська обласна дитяча клінічна лікарня «ОХМАТДИТ»
Поштові відділення № 8 вул. Валова 14[1]
Парки Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»

Ву́лиця Ли́сенка — вулиця у Личаківському районі Львова. Простягається від вулиці Винниченка до Лісної.

Історія[ред.ред. код]

До середини XIV століття центр Львова був зосереджений довкола торгівельної площі, що нині має назву Старий Ринок. Нинішня вулиця Лисенка є частиною старої траси так званого «Глинянського гостинця» — дороги, що вела від ринку до міста Глиняни і далі на Київ. Гостинець проходив орієнтовно початком нинішньої вулиці Максима Кривоноса; далі — відрізком вулиці Лисенка; вулицею Заньковецької; Личаківською.

Із отриманням Львовом магдебурзького права, центр міста було улоковано дещо південніше, що призвело до появи нової траси Глинянського гостинця — нині початкова ділянка вулиці Личаківської. Одна зі старих назв Личаківської — власне «Глинянський гостинець». Стара ж дорога з часом отримала назву «Горішній глинянський гостинець» (горішній, через те, що проходив вище основного, по південному схилі гори званої «Змієвою»). Горішній гостинець втратив своє значення і став закинутою дорогою. Однак у документах, що стосувались землекористування вона фігурувала ще довго, оскільки від часів локації нового міста слугувала межею двох ділянок: першого міського лану і Цаплинського лану[3].

У XVII ст. на схилі Змієвої гори були висаджені виноградники. Вино виробляли переважно для власного споживання. До кінця XVIII ст. місцевість залишалась малозаселеною. Активно забудовувати вулицю почали в середині XIX ст. Один із перших будинків був збудований Курковим товариством, початково покликаним навчати міщан стрільби, котре з часом перетворилось на клуб заможних львів'ян. 1783 року товариство купило так званий сад Чечевичів і облаштувало там стрільбище.

Будинки непарної сторони, розміщені на краю давньої посілості, обмеженої сучасними вулицями Максима Кривоноса, Винниченка, Лисенка, і Гуцульською. Початково ця ділянка належала родині Жолкевских, згодом Собєських (це дало назву місцевості — «Собіщизна»). У 1642 році Яків Собеський заснував на цій території монастир кармеліток босих, передавши йому у власність дану посілість. 1769 року монастир передав частину земель на 150 років у користування архітекторові Петрові Полейовському і його спадкоємцям. Однак право користування багатократно переходило до нових господарів. У 1778 році черговий власник, міщанин Йоган Франек збудував тут корчму із танцювальним залом під назвою «Weteranische Hohle» (Печера ветеранів). Редути у цьому закладі набули популярності. Корчма пропрацювала до другої половини XIX століття[4].

Табличка, що збереглась на колишній Бурсі Народного дому. Назва вулиці 18711941 років

Назва[ред.ред. код]

У зв'язку із появою стрільниці Куркового товариства, вулиця отримала назву — Стрільницька. Розрізняли дві частини вулиці: Стрільницьку Верхню і Стрільницьку Нижню. 1789 року було збудовано будинок Куркового товариства, котрий у значно перебудованому вигляді зберігся донині і має номер 23-a. 1871 року вулиця отримала офіційну назву Куркова від слова kurek (півень). Півень, символ пильності, служив емблемою Куркового товариства, нагадуючи про бойове минуле. В кінці XIX ст. також часом звали Вулицею Святого Антонія через Костел святого Антонія, що знаходиться неподалік. За часів німецького окупаційного режиму в листопаді 1941 року вулицю перейменовано на Унґарштрассе (нім. Ungarstraße — Угорська) на честь союзників Німеччини у Другій світовій війні. 1944 року назву Куркова на короткий час повернуто, а в 1945 отримала назву Лисенка. На честь видатного українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка.

Опис[ред.ред. код]

Вулиця розташована на сході колишнього львівського передмістя, повністю у межах міського Личаківського району. Довжина — 950 м. Нумерація будинків бере початок від вулиці Винниченка. Покриття — бруківка, частково асфальт. Від парної сторони відгалужуються вулиці Короленка, Заньковецької, Мала і Садовського. Від непарної сторони — вулиця Гуцульська, Миклухо-Маклая, а також стежка зі сходами в дворі будинку 23-а, що прямує до незаселеної частини вулиці Барвінських. Між будинками 29 і 33 є другий прохід сходами на вулицю Барвінських до лікарні «ОХМАТДИТ».

2 грудня 1993 року ухвалою Львівської обласної Ради народних депутатів було утворено Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»[5] Вулиця Лисенка стала його південною межею, що відділяє сам парк від охоронної зони парку[6].

Будівлі[ред.ред. код]

Непарна сторона[ред.ред. код]

Портали Францисканського монастиря у стіні будинку № 17
Колишній прибутковий дім Куркового товариства (№ 23)
Будинок Стрілецького товариства (№ 23а)
  • № 3. У цьому будинку від 1894 року мав майстерню український скульптор Станіслав Євстахій Щуплакевич[12], а у 19161918 роках мешкала актриса Катерина Рубчакова. Збудований у 18391840 роках. Архітектори Йоган Зальцман і Флоріан Ондерка[9].
  • № 5. Житловий будинок. На першому поверсі знаходиться аптека № 2 мережі «3і»[13]. На початку ХХ ст. тут діяла аптека Яна Лопатинського та Адольфа Ляндеса[14]. Будинок споруджено у 18391840 роках. Архітектори Йоган Зальцман і Флоріан Ондерка[9].
  • № 9, 11, 11а. Ряд чиншових кам'яниць у стилі неоренесансу. Збудовані за спільними проектами Мавриция Зильберштайна і Альфреда Каменобродського[15]. У будинку № 11 проживав із родиною ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов.[17]
  • № 23. Чиншова кам'яниця збудована 1899 року у стилі пізнього історизму архітектором Альфредом Каменобродським. Флюгер на мініатюрній вежі зроблено у вигляді півня, що нагадує про колишню назву вулиці і Куркове товариство, що розміщувалось у будинку поруч.[25]
  • № 23-а. Будинок Куркового товариства. Збудований 1871 року у колишньому «Саду Чечевичів», придбаному товариством ще у 1783 році. Архітектор Йозеф-Енґель. В цьому будинку 1868 року відбулись установчі збори майбутнього товариства «Просвіта»[26]. 10 березня 1869 року організовано перший у Львові шевченківський концерт. Тут також у 1877 році проводилось навчання студентів щойно створеної Художньо-промислової школи (нині ЛДКДУМ ім. Івана Труша)[27]. В радянські часи було влаштовано тир ДТСААФу, а також використовувався для занять ансамблю пісні і танцю Прикарпатського військового округу. Після реставрації в будинку планують розмістити Музей національно-визвольної боротьби (філіал Львівського історичного музею)[28].
    Із колишнім садом Чечевичів пов'язані спроби створити у Львові ботанічний сад. 1823 року професор ботаніки Ернст Віттман взявся упорядковувати його. Було збудовано оранжереї і підготовлено ділянки для посадки рослин, однак через брак коштів втілити задум не вдалось. 1829 року Віттман виїхав до Відня. Ще одна спроба впорядкувати сад була зроблена Франциском Голубеком у 1833, однак також не доведена до кінця[29].
Лікарня «ОХМАТДИТ». Автобус «соціального маршруту» на кінцевій зупинці.
  • № 25. Житловий будинок. До 1939 року — родинна кам'яниця родини Райхертів. У 19201930-х роках тут була скульптурна майстерня Яніни Райхерт-Тот[30].
  • № 29. Будинок у неороманському стилі. Тут від початку XX ст. проживав історик філософії, професор Львівського університету Олександр Раціборський[25].
  • № 31. Лікарня «ОХМАТДИТ». Розташована вище за усі інші будівлі вулиці на схилі Змієвої гори. Збудована в 30-х роках XX століття як санаторій Товариства соціального страхування. Архітектор Адольф Каменобродський[31]. Проїзд автотранспортом із вулиці Лисенка закрито брамою, і можливий лише з вулиці Барвінських.
  • № 39. Будинок в глибині ділянки, на підвищенні. У період з 1850 по 1939 роки тут знаходився «Заклад охорони убогих хлопців під опікою св. Антонія».[25] Інтер'єр свого часу оздоблювала скульптура святого Антонія авторства можливо Ципріана Годебського[32]. У часи незалежності тут влаштовано приватний дитячий садок «Ерудитиня».
  • № 45. Колишня Каплиця Матері Божої Неустанної Помочі і монастир Кармеліток Босих. Збудована у 1890 році в неороманському стилі з деякими елементами готики. Проект Юзефа Каетана Яновського. При будівництві частково застосовано залишки двох старших житлових кам'яниць. 1897 року кармелітки переселились до новозбудованого монастиря, що на нинішній вулиці Чупринки. Монастир викуплено монахинями ордену «Францисканок Родини Марії». 1903 року здійснено чергову розбудову, а 1926 сюди перенесено головне управління ордену у Львові. Францисканки покинули монастир 1946 року. Нині багато предметів культу і внутрішнього оздоблення цього храму опинились у францисканських монастирях у Варшаві, Шамотулах і Познані. В радянський час у монастирі розмістилась інфекційна лікарня, котра знаходиться тут досьогодні, а в самому храмі було влаштовано «Червоний куток». 1998 року храм наново освячений як Церква безсребреників Косми і Дам'яна УГКЦ[35][36].
  • № 47, 49. Колишній шпиталь св. Йосипа для невиліковно хворих. Перші корпуси у стилі неоренесансу зведені у 18841885 роках приватним коштом. Розраховані початково лише на 20 місць. Архітектор Кароль Пташек. 1900 року поряд був збудований новий корпус за проектом фірми Івана Левинського. 1927 року за проектом Чеслава Тульє у стилі функціоналізму розбудовано монастирську каплицю.[37][38]
  • № 53. Школа-інтернат № 103 (НРЦ інтенсивної педагогічної корекції «Мрія»).
  • № 55. У цьому будинку свого часу проживав історик літератури, мистецтвознавець, директор міського архіву Кароль Бадецький[25].

Парна сторона[ред.ред. код]

Будинок № 14. Колишня бурса іституту «Народний дім»
  • № 2. Житловий будинок на розі із вулицею Винниченка. На першому поверсі міститься книгарня видавництва «Свічадо», котре знаходиться неподалік у монастирі студитів (вул. Винниченка, 22)[39]. Також у будинку розмістилась туристична фірма і кафе-бар. За основу споруди послужив одноповерховий будинок школи кінної їзди Юзефа Круппа, збудований у стилі класицизму в 1801 році. Про школу нагадує скульптурне зображення кінської голови, що збереглось з тих часів на бічному фасаді зі сторони вул. Винниченка[40]. На початку XIX ст. перебудований за проектом архітектора Анджея Ґоломба[41]. В період від 1876 до 1894 року в будинку знаходилась одна з двох майстерень скульптора Тадеуша Сокульського[42].
  • № 12. Будинок Повітряного командування «Захід» (військова частина А 0780). Початково збудований як австрійські військові казарми на початку 1850-х років. На думку дослідника військової історії Михайла Слободянюка, дана споруда — це так звані Казарми імені герцога Леопольда Сальватора, котрі без конкретної адреси не раз згадуються у путівниках початку XX ст. Здогад базуться на геральдичних символах, що збереглись на фасаді казарм[43]. За польських часів була міська і повітова комісія комплектації військ.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник «Просвіті» у сквері на місці колишньої Францисканської площі

Колишня площа Францисканська[ред.ред. код]

Сквер між вулицями Просвіти, Короленка і Лисенка в за австрійських часів називався Францисканською площею а пізніше — Площею Гвардії Народової. Після 1939 року площа не має назви. 1982 року тут встановлено пам'ятник західноукраїнському письменнику-комуністові Олександрові Гаврилюку Скульптори Еммануїл Мисько, Дмитро Крвавич, архітектор Мирон Вендзилович[52][53].

Пам'ятник «Просвіті» відкритий 8 травня 1993 року на честь 125-річчя діяльності організації. Скульптор Василь Ярич, архітектор Микола Обідняк[54]. У 2004 році викрадено бронзову таблицю з фасаду пам'ятника.

Подвір'я будинку стрілецького товариства[ред.ред. код]

У травні 1891 року в подвір'ї перед будинком стрільниці на високому постаменті було встановлене кам'яне погруддя Яна III Собеського. Автор пам'ятника — активний член куркового товариства — скульптор Тадеуш Баронч. Постамент виконано в майстерні Вікторії Шімзер[55]. Пропозиція 1898 року, встановити у парку стрільниці пам'ятник Шевченкові, авторства будівничого Михайла Маковича, не була підтримана магістратом[56]. Після 1949 року погруддя Собеському демонтовано[55]. На його місці (на тому ж постаменті) встановлено погруддя Сталіна. Згодом у 1956 році пам'ятник також ліквідовано.

Транспорт[ред.ред. код]

Автомобільний рух на вулиці двосторонній. Головна дорога з вулиці Винниченка (у напрямку з центру) змінює напрямок на вулицю Лисенка, потім знову змінює напрямок на вулицю Короленка. Від початку до перехрестя із вулицею Заньковецької, покрита бруківкою, решта вулиці асфальтована.

Нині вулицею курсує єдиний автобус «соціального маршруту» № 9 з кінцевими зупинками на пл. Галицькій і біля лікарні «Охматдит» (вулиця Барвінських). Маршрут із пільговою ціною проїзду призначений для людей з особливими потребами. Інтервал — 1 година. Вихідний — неділя[2].

До 1969 року початком вулиці курсував трамвай № 12, котрий повертав на вулицю Гуцульську і далі на Високий Замок[Джерело?].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 7 квітня, 2010
  2. а б Сайт Львівської міської ради До лікарні «Охматдит» курсує соціальний автобусний маршрут Переглянуто 23 березня, 2010
  3. Разом із магдебурзьким правом, магістратові Львова було надано в користування 100 франконських ланів (1 лан — витягнута ділянка зі сторонами приблизно 104×2330 м). Земельні наділи здавались магістратом у спадкову оренду, часом продавались. Лани переважно називались за іменем винаймача чи власника. В документах фігурують різні назви одного й того ж лану внаслідок зміни господарів.
  4. Вуйцик В. С. До історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація»  — Вип. 14, 2004. — С. 165—169. — ISBN 966-95066-4-13.
  5. Одна з найдавніших і найбільш мальовничих дільниць Львова Переглянуто 28 березня, 2010
  6. Архітектура Львова… — С. 693.
  7. Архітектура Львова… — С. 221.
  8. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 387.
  9. а б в Biriulow J. Rzeźba… — S. 26.
  10. Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 234.
  11. а б в г Закон України Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 28 березня, 2010
  12. Biriulow J. Rzeźba… — S. 141.
  13. Офіційний сайт мережі аптек «3і» Перелік аптек у Львові Переглянуто 8 серпня, 2010
  14. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 82.
  15. а б в Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 464.
  16. Центр міської історії центрально-східної Європи / Товариство «Сокіл» в давньому казино Гехта Переглянуто 29 березня, 2010
  17. а б Львів, місто наших героїв / За редакцією А. Козицького. — Львів: Літопис, 2009. — С. 111. — ISBN 978-966-7007-79-9.
  18. Архітектура Львова… — С. 363, 364.
  19. а б Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 87—89.
  20. Урядовий Кур'єр Розпорядження КМУ від 8 квітня 2009 р. N382-р «Про передачу майнових комплексів військових містечок» Переглянуто 27 квітня, 2010
  21. Dawna fotografia lwowska 1839–1939. — Lwów: Centrum Europy, 2004. — S. 67. — ISBN 966-7022-55-2.
  22. zaxid.net Ілько Лемко Львівські пам'ятки-кочівники Переглянуто 9 червня, 2010
  23. Рейзес-Дзедушицький Є. Юзеф Лозінський — співзасновник Потужицької бібліотеки у Львові // Бібліотечний вісник. — № 4, 2008. — ISSN 1029-7200.
  24. Biriulow J. Rzeźba… — S. 179.
  25. а б в г Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów : Centrum Europy, 2003. — S. 47, 48. — ISBN 966-7022-26-9.
  26. Пащук Ярослав Товариство «Просвіта» у Львові Переглянуто 29 березня, 2010
  27. Шмагало Р. Т. Історичний шлях Художньо-промислової школи у Львові // Бюлетень Львівського філіалу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. — Львів, 2006. — № 2 (8). — С. 170.
  28. Приміщення Музею визвольних змагань виводять із аварійного стану city.lviv.ua Переглянуто 29 березня, 2010
  29. Борсукевич Л., Надрага М. Минуле та сьогодення ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка // Галицька брама. — 2004. — № 4—6 (112–114). — С. 8—11.
  30. Biriulow J. Rzeźba… — S. 271.
  31. Архітектура Львова… — С. 541.
  32. Biriulow J. Rzeźba… — S. 72.
  33. Kościoły i klasztory… — S. 77—101.
  34. Архітектура Львова… — С. 303–305.
  35. Kościoły i klasztory… — S. 125–134.
  36. Архітектура Львова… — С. 304, 305.
  37. Kościoły i klasztory… — S. 117–123.
  38. Архітектура Львова… — С. 329.
  39. Видавництво «Свічадо» Перелік книгарень Переглянуто 8 листопада, 2010
  40. Biriulow J. Rzeźba… — S. 25.
  41. а б Бірюльов Ю. О. Ґоломб Анджей // Енциклопедія Львова. — Т. 2. — С. 628, 629.
  42. Biriulow J. Rzeźba… — S. 138.
  43. Слободянюк М. В. Військовий гарнізон Львова напередодні I світової війни // Галицька брама. — 2007. — № 7—8 (151—152). — С. 7—17.
  44. Архітектура Львова… — С. 434.
  45. Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. — Львів: Центр Європи, 2005. — С. 74. — ISBN 966-7022-44-7.
  46. ЛННБУ ім. В. Стефаника Відділ наукової реставрації та консервації рідкісних видань Переглянуто 8 серпня, 2010
  47. ЛННБУ ім. В. Стефаника Кабінет картографії Переглянуто 8 серпня, 2010
  48. ЛННБУ ім. В. Стефаника Німецький читальний зал Переглянуто 8 серпня, 2010
  49. Архітектура Львова… — С. 358.
  50. Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів: Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 653. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  51. Lwów. Ilustrowany… — S. 216.
  52. Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 451.
  53. Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ: Будівельник, 1989. — С. 258. — ISBN 5-7705-0178-2..
  54. Архітектура Львова… — С. 673, 674.
  55. а б Biriulow J. Rzeźba… — S. 96.
  56. Архітектура Львова… — С. 506.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8..
  • Вуйцик В. С. Територіальний розвиток міста Львова (до 1939 року) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 8, 1997. — С. 41—48. — ISBN 966-95066-2-1.
  • Енциклопедія Львова (За редакцією А. Козицького та І. Підкови) — Львів : Літопис, 2007., т. 1 — 651 с. ISBN 978-966-7007-68-8; т. 2 — 603 с. ISBN 978-966-7007-69-0.
  • Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каменяр, 1991. — С. 88—90. — ISBN 5-7745-0316-X..
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів: Світ, 2001. — С. 35. — ISBN 966-603-115-9..
  • Могитич Р. І. Передмістя самоврядного Львова у першій половині XVII століття // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 13, 2003. — С. 33—51. — ISBN 966-95066-4-10.
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — 332 s. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  • Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — ISBN 83-85739-17-9..

Додаткова література[ред.ред. код]

  • Мельник І. В., Загайська Р. Й. Личаківське передмістя та східні околиці Королівського столичного міста Львова. — Львів: Центр Європи, 2010. — С. 38—59. — ISBN 978-966-7022-88-4.
  • Мельник І. В. Львівські вулиці і кам'яниці. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 292—295. — ISBN 978-966-7022-79-2.
  • Ілько Лемко, Михалик Володимир, Бегляров Георгій. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів: Апріорі, 2009. — С. 165—168. — ISBN 978-966-2154-24-5.

Посилання[ред.ред. код]