Вулиця Сахарова (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Сахарова
Lviv-prapor Alex K.png Львів
Біля Студентського парку
Біля Студентського парку
Район Франківський
Історична інформація
Назва на честь Сахарова Андрія Дмитровича
Колишні назви Вулька 1863,
Вулєцька дроґа 1871,
Вулєцька 1912,
Гейдріхвеґ 1943,
Вулицька 1943,
Суворова 1950,
Сахарова 1992.
Протяжність 1,9 км
Координати початку 49°49′56″ пн. ш. 24°01′04″ сх. д. / 49.8322361° пн. ш. 24.0178583° сх. д. / 49.8322361; 24.0178583
Координати кінця 49°49′11″ пн. ш. 24°01′12″ сх. д. / 49.8199611° пн. ш. 24.0201250° сх. д. / 49.8199611; 24.0201250
Транспорт
Трамваї № 3, 5[1]
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Вулиця Сахарова на Вікісховищі

Вулиця Сахарова — вулиця у Львові, фактично є продовженням вулиці Коперника. Належить до Франківського району Львова.

Історія вулиці та назва[ред.ред. код]

Назва
Вулька назва згадується з 1863.
Вулєцька дроґа 1871.
Вулєцька 1912.
Гейдріхвеґ під час німецької окупації 1943.
Вулицька з липня 1943.
Суворова у 1950 названа на честь Олександра Суворова.
Сахарова названа так у 1992 на честь радянського фізика, академіка Сахарова Андрія Дмитровича [2]

Історія
У 1987 році на естакаді вздовж непарної сторони вулиці прокладено колію швидкісного трамваю від Коперника до кінця Княгині Ольги. Ця наземна ділянка мала стати частиною лінії підземного трамваю, тунель якої мав починатись на початку нинішньої вулиці Сахарова, проходити під центром міста й виходити на поверхню біля перетину вулиць Личаківської та Мечникова. Однак на початку 1990-х через брак коштів та складні геологічні умови у центральній частині міста, що викликали побоювання щодо збереження історичних пам'яток, реалізація проекту підземного трамваю була припинена.

Забудова[ред.ред. код]

Фасад-кросворд будинку № 82

На початку вулиці із парної сторони в 1894 році збудували перше депо електричних трамваїв та електростанцію за проектом Альфреда Каменобродського. Поряд з першими спорудами у 19051906 роках було добудовано нову частину. Проект виконувався у міському будівельному департаменті, скоріш за все Михайлом Лужецьким. Наступна розбудова відбулась у 1926, 1927 роках Адольфом Каменобродським. Сьогодні ці споруди мають адресу вулиця Вітовського, 57.[3] Зараз в цих пам'ятках промислової архітектури знаходяться ремонтні та допоміжні служби «Львівелектротрансу». Десятки років обговорюється питання створення тут музею техніки.

  • № 12. Будинок побудований у 1935 році за проектом Саломона Кайля для власника тих земель доктора Броніслава Тіґера.[4]
  • № 14. Будинок зведено у 19351936 роках для власника Пінкаса Люстмана за проектом Марека Вайтца[5]
  • № 24. Кутовий будинок фасад вирішено несиметрично. Зведений за проектом Саломона Кайля та Владислава Лімберґера для доктора С. Островського у 19361937 роках. [5]
  • № 26. Будинок побудовано у 19371938 роках за проектом Домініка Вуховича для Фридеріка Блюменфельда.[5]
  • № 32. Будинок побудовано у 1937 році за проектом Стефана Мічинського. Особливої уваги заслуговує фасад, що вигнутий по правній кривій лінії, та завершується триповерховим еркером з виносними балконами і заокругленими лоджіями. [5]
  • № 42. Чотириповерховий дім до якого добували у 2008 році ще один поверх, є витвором радянського будівництва другої половини 1950-х. Тоді тут був гуртожиток будівельного технікуму. Згодом в будинку розміщувався інститут «Промприлад», тепер тут різні офіси. У 19972006 роках на четвертому поверсі розташовувалась редакція щоденної газети «Поступ». Це був черговий медіа-проект започаткований Олександром Кривенком (19632003).

На перетині Сахарова та Княгині Ольги у 1930-х був стадіон, що належав товариству «Луг» — «Луговий город». Після того, як у 1938 році польська влада відібрала «для цілей оборони краю» стадіон «Сокола-Батька» при вулиці Стрийській, «Луговий город» став найважливішою українською спортивною ареною Львова. Тут, зокрема, проводились товариством «Рідна школа» щорічні велелюдні Свята молоді. Долина Сороки півколом оточує Вулецькі горби. У 1950-х на західних схилах Вулецьких горбів було створено Студентський парк.

Вулецькі горби. Пам'ятник страченим вченим[ред.ред. код]

пам'ятник
Lwow-pomnikProfesorow3.jpg

Після окупації міста гітлерівці стратили на Вулецьких горбах у липні 1941 року відомих науковців та членів їх родин (див. Убивство львівських професорів). Усього 46 осіб, переважно поляків. До 40-річчя цієї трагічної події мали відкрити пам'ятник. Скульптурну групу авторства Емануїла Миська встановили в яру, навпроти будинку № 42 на вулиці Сахарова. Однак відкриття монумента не відбулося. Тоді в Польщі активізувався антикомуністичний рух на чолі з незалежною профспілкою «Солідарність», і радянське керівництво злякалось встановлювати у Львові пам'ятку, присвячену полякам. Формальним приводом для такого рішення послужило визнання роботи Емануїла Миська недостатньо зрілою з ідеологічного боку. Зокрема, запідозрили, що в одній з постатей скульптурної групи пам'ятника зображено колишнього прем'єр-міністра ІІ Речі Посполитої, соратника Юзефа Пілсудського, професора нарисної геометрії Львівської політехніки Казимира Бартеля, хоча скульптор обрав своїми моделями цілком випадкових людей. Кілька років недовершений пам'ятник стояв у яру. Нарешті його прибрали під час будівництва естакади для трамвайної колії.

На краю схилу, де вул. Лукаша перетинається з вул. Остроградських (біля гуртожитку під № 4-б), багато років стоїть камінь з написом: «Тут буде споруджено пам'ятник львівським ученим, що загинули у роки ІІ Світової війни».

На схилі під гуртожитком при вул. Бой-Желенського, 1 поставлено у 1990-х роках пам'ятний металевий хрест з написом польською та українською мовами:

«У цьому місці 4 липня 1941 року гітлерівські кати розстріляли польських професорів львівських навчальних закладів та членів їх родин».

Нижче встановлено таблицю зі списком страчених (польською та українською мовами):

  • 4 липня: Антоні Цешинський; Владислав Добжанецкий з Тадеушем Топковським та Евгеніушем Костецьким; Ян Грек з дружиною Марією; Єжи Гжендзельський; Едвард Хамерський: Генрик Гілярович: Влодзімеж Круковський; Роман Лонгшамп де Бер'є та його сини Броніслав, Зигмунт і Казимир; Антоні Ломніцький; Станіслав Мончевський; Вітольд Новіцкий та його син Єжи; Тадеуш Островський з дружиною Ядвігою та шваґер онуки кс. Владислав Коморніцкий та Катажина Демко; Марія Рейманова; др. Станіслав Руф, його дружина Анна та їх син Адам; Станіслав Пілат; Станіслав Прогульський та син Анджей; Роман Ренецький; Влодзімеж Серадзький з приятелем Волішом; Адам Соловій з онуком Адамом Месовичем; Влоджімеж Стожек та його сини Євстахій та Емануель; Казимір Ветулані; Кацпер Вейгель та син Юзеф; Роман Віткевич; Тадеуш Бой-Желенський.
  • 12 липня: Генрик Коровіч; Станіслав Рузевич.
  • 26 липня: Казимир Бартель.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 4 вересня, 2010
  2. Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів: Світ, 2001 — С. 54.
  3. Архітектура Львова… — С. 322, 458, 554.
  4. Архітектура Львова… — С. 561.
  5. а б в г д Архітектура Львова… — С. 562.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів: Центр Європи, 2008. — С. 561, 562. — ISBN 978-966-7022-77-8
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів: Світ, 2001. — С. 54. — ISBN 966-603-115-9
  • Мельник Ігор. Львівські вулиці і кам'яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. — Львів: Центр Європи, 2008. — 384 с.: 330 іл. ISBN 978-966-7022-79-2

Посилання[ред.ред. код]