Вуличний фільм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вуличний фільм (англ. Street Film) — специфічний жанр реалістичного кінофільму, розроблений і популярний у Німеччині в 1920-ті роки, що мав на меті вивчення й пояснення знеособлення дегуманізму і наслідків урбанізації в часи економічною депресії. Термін введено в кінематографічний обіг американськими кінознавцями[1].

Художні особливості[ред. | ред. код]

Вуличні фільми близькі до фільмів камершпіле — за своєю побудовою і настроєм, вони такі ж камерні, але в меншій мірі пронизані символікою і охоплюють більший життєвий і суспільний (соціальний) простір.

До «вуличних» фільмів прийнято відносити фільми «З ранку до півночі» (1920) Карла Хайнца Мартіна, «Примара» (1922) Фрідріха Вільгельма Мурнау, «Полум'я» (1923) Ернста Любіча, «Вулицю» (1923) Карл Груне, «Ню» (1924) Пауля Циннера, «Безрадісний провулок» (1925) Георга Вільгельма Пабста, «Трагедію повії» (1927) Бруно Рана, «Кармен з Сан-Паули» (1928) Еріха Вашнека і «Асфальт» (1929) Джое Мая.

Вулиця в таких фільмах зображається як руйнівний початок у житті звичайного обивателя, містянина, буржуа, і тому майже усі ці стрічки будуються на зіставленні внутрішнього, звичного, спокійного світу, в якому живе обиватель, і світу зовнішнього (вулиці), повного небезпек. Герой вуличних стрічок зазвичай тікають з безпечного місця, яким традиційно є дім, потраплять у пригоди на вулиці, а потім повертаються до звичного життя.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]