Вчення Чистої Землі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будда Амітабха у Музеї азійського мистецтва, Сан-Франциско, США (період Хей'ан)
Великий будда Амітабха у Камакурі, Японія (період Камакура).

Вчення Чистої Землі [1] або Амідаїзм — течія буддизму Махаяни, найпоширеніша гілка буддизму у Східній Азії. Акцентує увагу на «вірі» у спасіння від будди Амітабхи (Аміди) і відповідних ритуалах. Популярна серед широких народних мас. Конкурує з течією дзен-буддизму.

Зміст

Короткі відомості[ред.]

Появі Вчення Чистої Землі передувало Товариство Білого Лотоса[2], створене у 402 році Хуей Юанем для вшанування будди Амітабхи і спільного переродження у «Західній Чистій Землі» — «раю» Амітабхи . Після смерті Хуей Юаня діяльність товариства припинилася.

У 5 — 6 століттях монах Тань Луань став активним проповідником культу будди Амітабхи, проте його діяльність була забута незабаром після смерті. Декількома століттями поспіль у Японії були відкриті твори Тань Луаня, і його проголосили першим патріархом Вчення Чистої Землі.

У 641 році чернець Шань Дао (613 — 681) зустрівся з наставником Дао Чо, який вперше проповідував йому сутри, присвячені шануванню будди Амітабхи. Шань Дао заснував власну школу у монастирі Гуанмінси, у столиці Чан'ань. Поступово Вчення Чистої землі ставало усе популярнішим у Китаї.

Філософія Вчення складалася на базі секти Тяньтай. Воно не було орієнтовано виключно на духовенство і активно залучало до релігійної діяльності мирян. В основі Вчення Чистої землі лежав загально-махаяністьский культ будди Амітабхи, який оформився в Китаї в особливу течію, яка проповідувала цей культ як єдиний можливий засіб спасіння людини того часу. Від інших буддійських напрямків ця течія відрізнялася тим, що буддистське спасіння — звільнення від кола перероджень — у ній досягалося не «власними силами»[3], а завдяки чудотворній «силі іншого»[4] — будди Амітабхи. Через це Вчення Чистої землі інколи називали «сектою сил іншого»[5], на відміну від інших сект — так званих сект «власних сил». Необхідність опори на сили будди Амітабхи пояснювалася послідовниками цієї течії постулатом про деградацію здібностей живих істот в епоху «кінця Дхарми», тобто кінця світу. Згідно з доктриною цього Вчення вся історія буддизму поділялася на періоди «істинної Дхарми» (перші 500 років після нірвани будди), «напівістинної Дхарми» (подальші 500 або 1000 років) і «кінця Дхарми» (наступні 1000 років). У останній з цих періодів люди вже не здатні розуміти складності буддійської філософії і займатися витонченою технікою йоги. Єдина дорога — покласти всі свої надії на рятівну силу милосердя Амітабхи.[6]

Головною формою релігійної практики Вчення Чистої Землі було постійне повторення мантри «Навертаюся до будди Аміабхи!»[7], яка називалася «розмірковуванням про будду»[8] і вважалася за наявності повної віри головним способом для народження в «раю» — «Чистій Землі».

Згідно з «Сутрою споглядання Амітабхи», у чернечій практиці Китаю і Японії «розмірковування про будду» доповнювалося шістнадцятьма видами споглядання Чистої Землі для народження в ній. Загалом, Вчення Чистої Землі не було чисто чернечим: простота віровчення і практики, співзвуччя уявленням народного буддизму робили її масовим напрямком не лише чернечого, але і мирського буддизму.

До Японії Вчення Чистої Землі потрапило з Китаю наприкінці 10 століття. Протягом наступних 3 століть воно оформилось у секти Дзьодо-сю і Дзьодо-сінсю зусиллями ченців Хонена і Сінрана. Зокрема, Сінран ще більше підсилив роль віри в Амітабху як особистого спасителя кожної людини і підкреслив особливу значущість 18-ої обітниці Амітабхи, тобто заповіту будди врятувати всі без винятку живі істоти. Це спричинило більш мирський характер напряму Сінрана і його секти Дзьодо-сінсю в порівнянні «ортодоксальним буддизмом»: у ній навіть ченці могли мати сім'ю або істи м'ясо, оскільки вважали віру у Будду Амітабху і його обітниці важливішими ніж традиційні практики стримування плоті[9].

Вчення Чистої Землі також існувало в Кореї і В'єтнамі, хоча його роль там була менша, ніж в Китаї і Японії.

На даний час це Вчення набуло поширення на Заході, перш за все в США — на Гаваях і Каліфорнії, переважно в японській формі Дзьодо-сінсю. Спочатку його носіями були в основному представники японської і китайської діаспори, але пізніше до школи стали долучатися і послідовники з інших етно-конфесійніх груп.

Примітки[ред.]

  1. ↑ (кит. 淨土宗, Цзін ту цзун; яп. 浄土教, じょうどきょう, дзьодо-кьо або яп. 浄土思想, дзьодо-сісо.
  2. ↑ Китайською: 白蓮社, Бай лянь ше.
  3. ↑ Китайською: 自力.
  4. ↑ Китайською: 他力.
  5. ↑ Китайською: 他力宗.
  6. ↑ Так само обґрунтовував виняткову важливість повторення мантри «Сутри Лотоса» і один з головних противників школи Чистої Землі — японський чернець 13 століття Нітірен.
  7. ↑ Китайською: 南無阿弥陀佛, наму аміто фо; японською: 南無阿弥陀仏, наму аміда буцу.
  8. ↑ Китайською: 念佛, нянь фо; японською: 念仏, ненбуцу. Часто перекладається як «молитва».
  9. ↑ На сьогодні Дзьодо-сінсю є найбільшою релігійною організацією Японії.

Джерела та література[ред.]

Посилання[ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вчення_Чистої_Землі&oldid=12208451