Вібриси

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вібриси (від латинського vibro — коливатись, звиватись) — спеціалізовані волоски ссавців, зазвичай залучені до реалізації відчуття дотику; інколи цей термін застосовується по відношенню до жорстких коротких пер навколо дзьоба у птахів, та видовжених щетинок комах, які виконують аналогічну функцію; також вібрисами в медицині можуть називати волоси, що ростуть в носовій порожнині людини. Вібриси у ссавців переважно ростуть навколо носа, на губах, щоках, та інших виступаючих частинах лицевого відділу черепа, а також на згинах передніх лап та на ступнях (останнє характерне для сумчастих). Вібриси зазвичай довші та жорсткіші за звичайний хутровий покрив даного виду.^[1][2].

Вібриси, як і інші волоски, складаються з нечутливого рогового матеріалу і не містять нервів, але мають спеціальні сполучені з ними сенсорні клітини^[1]. Головною ознакою, що відрізняє вібриси від інших шерстинок ссавців, є те, що вони імплантовані в спеціальний фолікул, оточений капсулою, що наповнена кров'ю, і називається «кров'яним синусом». Для підтримання постійної температури цієї структури та її харчування звичайно витрачається досить багато енергії.

Дотик до вібриса згинає його, і кров в синусі відштовхується на той чи інший бік. Таким чином кров посилює зміщення та дозволяє механорецепторам в основі вібриса відчувати надзвичайно малі його коливання.^[3]. Завдяки цьому деякі тварини, такі як домова миша, задопомогою вібрисів можуть відчувати навіть рухи повітря навколо. У деяких ссавців (наприклад, у родини котячі) фолікули вібрисів оточені сильно розвиненою м'язовою подушкою, котра використовується для тонких і складних рухів. Деякі тварини (особливо це характерно для гризунів) постійно рухають вібрисами, досліджуючи навколишній простір, в той час як інші використовують їх як пасивні органи відчуття дотику.

Самі по собі вібриси можуть досягати значних розмірів: так, у шиншили їхня довжина досягає третини розміру тіла, а у моржа товщина деяких вібрисів дорівнює товщині олівця.

Вібриси використовуються тваринами, котрі не можуть завжди покладатись на зір при переміщенні та пошуку їжі (нічні тварини, норні, а також такі, що полюють у воді). У багатьох ссавців для обробки сигналів, що надходять від вібрисів, і для керування ними, відведена значна частина мозку. Сигнали, що надходять від вібрисів, передаються трійничним нервом у довгастий мозок та таламус, а звідти — до так званої стовпчастої кори («barrel cortex»).

Відрізання (або позбавлення іншим чином) тварин вібрісів звичайно призводить до порушення у них координації руху, особливо в темряві.

Аналіз будови черепів деяких вимерлих плазунів показав, що вібриси, скоріше за все, були наявні на виступах цих черепів. Це свідчить, що вібриси були у попередників ссавців, а, отже, вібриси еволюційно давніші, ніж хутро.

[ред.] Посилання