Вівтар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вівта́р, Олта́р (лат. alta ara, altare; старословянське алътарь, олътаръ[1] — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку вівтарі споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. Вівтарі, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді вівтарі просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).

Православ'я[ред.ред. код]

У Православ'ї вівтар — це головна частина храму. У середині вівтаря знаходяться престол, освячений архієреєм для здійснення на ньому Літургії, жертовник — стіл, на якому відбувається проскомидія — готується жертва Євхаристії: хліб і вино, розташовується біля північної стіни у вівтарі ліворуч від горнього місця (простір за престолом), єпископська або священницька кафедра. У вівтарі зазвичай перебуває ризниця (зазвичай праворуч від горнього місця), де зберігаються убрання і священні посудини. За древньою традицією, у вівтарі дозволяється бути присутнім тільки чоловікам і жінкам-черницям.

Plan of ST. Voznesinnia church in Chortiv.gif

Вівтар
План тридільної дерев'яної церкви (На прикладі церкви Вознесіння у Чорткові)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1982. Том перший А-Г

Література[ред.ред. код]