Вівтар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вівта́р, Олта́р (лат. alta ara, altare; старословянське алътарь, олътаръ[1] — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку вівтарі споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. Вівтарі, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді вівтарі просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).

Православ'я[ред.ред. код]

Вівтар — це головна частина християнської церкви східного обряду. У середині вівтаря знаходяться престол, освячений архієреєм для здійснення на ньому літургій; жертівник (стіл, на якому відбувається проскомидія — готується жертва Євхаристії: хліб і вино), розташовується біля північної стіни у вівтарі ліворуч від горнього місця (простору за престолом), єпископськаої або священницької кафедри.

Зазвичай у вівтарі праворуч від горнього місця влаштовують ризницю - службове приміщення, де зберігається одяг працівників і предмети та посудини, що застосовуються для ведення служби.

У вівтар дозволяється заходити лише чоловікам і жінкам-черницям.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1982. Том перший А-Г

Література[ред.ред. код]