Вівтар Монтефельтро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вівтар Монтефельтро
Piero della Francesca 046.jpg
Вівтар Монтефельтро
Pala di Brera
Творець: П'єро делла Франческа
Час створення: 1472—1474
Розміри: 248 × 150 см
Матеріал: Дошка
Техніка: темпера
Зберігається: Мілан
Музей: Брера

«Вівтар Монтефельтро» — відома вівтарна картина Раннього Відродження, написана художником П'єро делла Франческа на замовлення Федеріго да Монтефельтро, герцога Урбінського, який зображений на полотній. Ймовірно, написана з нагоди народження герцогу в 1472 році його дружиною спадкоємця, що було сприйняте як диво, оскільки цьому передувало народження восьми дочок; сама герцогиня пологів не пережила і через цей факт у полотній присутній відтінок скорботи.

Датування[ред.ред. код]

Картина була виконана між 1472 і 1474 роками; terminus ante quem визначено за відсутністю у постаті Федеріго відзнаки Ордену Підв'язки, яку він отримав пізніше. Коли картину виявили у пінакотеці Брера наприкінці XIX століття, вона була знівечена потемнілим лаком і її атрибутували Фра Карневале, оскільки в той час було невідомо, що П'єро делла Франческа використовував олійну техніку[1].

Іконографія[ред.ред. код]

Вівтарна картина написана за іконографією Святої Співбесіди: в центрі представлена ​​Мадонна в оточенні святих, ангелів і уклінного герцога Урбінського. ​​Мадонна, що розуміється тут як Марія-Екклезія, поклоняється Немовляті, що спить. Сцена розгортається в інтер'єрі ренесансного храму (вперше в будівлі в італійському живописі), що має символічний підтекст. Немовля, яке спить на колінах Екклезії, розуміється як викупна жертва на вівтарі і також іконографічний прообраз П'єти, коли вже дорослий Христос буде зображуватися на колінах матері, що його оплакує.

Вважається, що Федеріго замовив цей розпис на честь народження спадкоємця престолу Гвідобальдо, за якою незабаром послідувала смерть його дружини Баттісти Сфорца (в 1472 р.) і цим вівтарним образом, він хотів забезпечити протекцію всьому своєму роду. Реставрація і нещодавні дослідження показали, що початковий розмір картини був зменшений, а художник мав намір включити в композицію більше архітектури і простору, зробивши її більш повітряною.

У центрі Мадонна на троні зі сплячим Ісусом на колінах, далі зліва направо: Іван Хреститель, Святий Бернардин, Святий Ієронім (в образі монаха-відлюдника, що б'є себе каменем в груди), Святий Франциск (показує стигмати), Петро Мученик (з раною на голові, можливо, прихований портрет математика Луки Пачолі) і Іван Богослов. Позаду них архангели, а попереду уклінний сам Федеріго да Монтефельтро.

На нитці під конхою абсиди, виконаної у формі черепашки (символ нової Афродити — Марії; означає красу Діви, яка залишиться вічною), висить страусове яйце — додатковий атрибут легенди про дивовижне народження Христа, оскільки у Середньовіччі існувала легенда про те, що страуси вагітніють парфеногенно[2]; або ж Творіння. За іншою версією, яйце має відношення до смерті дружини Монтефельтро: страус відкладає яйце в пісок і залишає його і страусеня росте одне — так само син герцога буде рости без матері. За ще однією версією в черепашці зображена перлина, що є символом Непорочного зачаття Христа. Власне птах страус є геральдичним символом роду Монтефельтро. Сплячий Ісус на руках Мадонни є одночасно і символом материнства і символом смерті, що ще більше підтверджує можливий траурний відтінок цього твору.

Федеріко зображений у молитві, обличчя його безпристрасне, він дякує Мадонні за сина і тужить через втрату дружини. Всі зображені на вівтарній картині сповнені спокою; немовля, занурене у глибокий сон, безсило звішує руку. Тема урочистого поклоніння новонародженому богу зливається з темою заупокійної літургії.

Живопис[ред.ред. код]

У цій вівтарній картині П'єро делла Франческа першим з італійських художників XV століття зобразив Мадонну і святих в інтер'єрі церкви. Сам герцог зображений з відчутною матеріальністю, як і святі. Архітектура класичного храму написана надзвичайно витончено. Композиція картини абсолютно симетрична і розгортається в просторі по замкненому колу, ніби тяжіючи до ідеальної сфери. У цій строгій архітектурі, в якій люди проймаються її гармонією, а вона своїми ритмами наділяється духом у присутності людини, — розкривається піднесений спіритуалізм задуму.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Marilyn Aronberg Lavin, 2002. Piero della Francesca, p.266.
  2. Символізм тварин в мистецтві

Джерела[ред.ред. код]

  • Гращенков В. Н. Портрет в итальянской живописи Раннего Возрождения. М., 1996.
  • Zuggi, Stefano (1991). Piero della Francesca. Milan.