Вівтар Портінарі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуго ван дер Гус, «Вівтар Портінарі», 1475 р. 253 x 586 cm
Hugo van der Goes 004.jpg
Гуго ван дер Гус, «Вівтар Портінарі», 1475 р. 253 x 586 cm
італ. Trittico Portinari
Творець: Гуго ван дер Гус
Час створення: 1475
Розміри: 253 x 586 cm
Матеріал: дерево, олійні фарби
Зберігається: Флоренція, Італія
Музей: Галерея Уффіці

Вівтар Портінарі ( італ. Trittico Portinari)- уславлений твір 15 століття , що створив нідерландський художник Гуго ван дер Гус на замову італійського банкіра.

Замовник[ред.ред. код]

Hugo van der Goes - Triptyque Portinari détail 2.jpg

Томмазо Портінарі був представником роду Медичі і представляв його банк у багатому місті Брюгге у Нідерландах. Італійські ділки роками мали тісні ділові зв'язки з фламандськими купцями і через прибутковість, і через спільну релігійну конфесію. Томмазо Портінарі прожив у Нідерландах більш ніж 40 років і добре знався на місцевих традиціях, знав і найбільш уславлених серед талановитих майстрів міста. В Нідерландах отримала розповсюдження техніка створення релігійних картин олійними фарбами. Дерев'яну дошку грунтували, а потім у декілька шарів наносили олійні фарби. Емалева поверхня і яскраві фарби після висихання робили готовий твір привабливішим, ніж картина темперними фарбами ( темпера - поширеніша техніка в тогочасній Італії ). При збереженні твору з олійними фарбами в відповідних умовах - він ставав довготривалим, не втрачаючи своїх головних якостей.

Сам Портінарі і його родина одягнені по фламандській моді, що призводить до плутанини - а чі італійці вони ? Але ця мода мала поширення і тогочасній Італії, що можна побачити на картинах і фресках флорентійських художників і скульпторів ( Мазаччо, портрет невідомого, Верроккіо , погруддя Лоренцо Пишного ).

Картина[ред.ред. код]

Натюрмортна частина вівтаря
Вівтар Портінарі в зачиненому стані

Вівтар Портінарі - це триптих. Центральна частина - на сюжет поклоніння пастухів. Гуго ван дер Гус створив умовний простір, де подав сцену поклоніння Христу-немовляті. Могутня інерція стилістики готики надзвичайно відчутна в деталях картини - на тлі за Богородицею і двома янголами цілком готичні споруди західноєвропейського міста. Художник ще побоюється порожніх частин картинної площини і рясно заповнює їх дрібницями, біблійними сюжетами і деталями пейзажу. Пейзаж ще цілком вигаданий, умовний, він натяк на гори Палестини. Старе і нове компромісно поєднане у вівтарі - звідси Святі покровителі родини Портінарі і точні портрети предтавників родини, кожний з яких зображений вкрай індивідуально. Надзвичайно точні і портрети безіменних пастухів, яких художник малював в конкретних осіб. Своєрідна портретність притаманна і Святим - Фомі зі списом, по італійськи апостолу Томмазо, Антонію з дзвоником, Святим Марії Магдалині та Маргариті, що стоять за дружиною Томмазо та його старшою донькою праворуч.

Художник старанно вималював коштовний одяг, візерунки і жіночі прикраси. Їх так багато, що розглядати їх можна годинами. Довге розглядання вівтарного образу входило тоді в церемонію відвідин собору. Так, вівтар Портінарі призначався для церкви Св. Егідія при шпиталі Санта Марія Нуова у Флоренції.

Вівтар після створення майже відразу був переправлений у Флоренцію морем і мав визнання у італійців, бо на етапі Раннього відродження ідейні, художні позиції майстрів Італії і Нідерландів збігалися. Італійські майстри швидко переймали усе нове, що бачили в творах своїх північних колег. Вівтар Портінарі щасливо уник і знищення. Частка релігійних картин була безжально знищена в роки іконоборства, коли протистояння між католиками та протестантами в Нідерландах досягло надзвичайної гостроти. Відомі релігійні образа деяких нідердандських майстрів ( Рогіра ван дер Вейдена, Босха, Пітера Брейгеля Старшого )і досі можна побачити далеко за межами Бельгії і Нідерландів, бо їх давно вивезли нові закордонні володарі в Іспанію, Австрію, Велику Британію.

В Італії втратили навіть ім'я нідерландського автора і в 19 столітті вважали, що вівтар створив італієць Андреа дель Кастаньйо. Збережені частини триптіха передали у музей Уффіці. Згодов повернули твору і ім'я нідерландського художника 15 століття

Вівтар має дві експозиції - закриту і відкриту, як це традиційно для вівтарів північних країн. На зачінених бічних частинах - монохромна сцена благовіщення.

Джерела[ред.ред. код]

  • Monreal, L., Grandes Museos, vol. 3, Editorial Planeta, 1975. ISBN 84-320-0460-X (colección completa)
  • Negrini, S. (a cargo de), La Galería de los Uffizi de Florencia y sus pinturas, Col. Los Grandes Museos, Editorial Noguer, S.A., 1974. ISBN 84-279-9203-3
  • Olivar, M., Cien obras maestras de la pintura, Biblioteca Básica Salvat, 1971. ISBN 84-345-7215-X
  • Robert Genaille Słownik malarstwa holenderskiego i flamandzkiego, Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, Warszawa, 1975.
  • Patrick de Rynck Jak czytać malarstwo wyd. Universitas Kraków 2005. ISBN 83-242-0565-9
  • Rose-Marie & Rainer Hagen : Les dessous des chefs-d’œuvre : un regard neuf sur les maîtres anciens, traduction de l’allemand par Thérèse Chatelain-Südkamp, Michèle Schreyer, Jean Bertrand, Köln : Taschen, 2000. ISBN 3-8228-6335-1

Див. також[ред.ред. код]