Вівчарство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа показує поголів'я овець у 2004 році в кожній окремо взятій країні у відсотках порівняно з лідером — Китаєм (157 330 000 голів)
Сільське господарство
Культури
Зернові культури
Кормові культури
Овочі і гриби
Олійні культури
Плодово-ягідні і горіхи
Технічні культури
Техніки
Агротехніка
Агрохімія
Гербологія
Агроґрунтознавство
Економіка
Ентомологія
Захворювання рослин
Захист рослин
Зберігання і переробка
Меліорація
Насінництво
Техніка і устаткування
Шкідники
Галузі
Вівчарство
Конярство
М'ясо-молочний комплекс
Птахівництво
Свинарство
Сільськогосподарський портал · ред.

Вівча́рство — галузь тваринництва з розведення овець. Виготовляє сировину для легкої промисловості: шерсть, овчину, смушки) і харчові продукти (м'ясо, сало, молоко). Найціннішим продуктом є шерсть, яку використовують у виробництві тканин, трикотажу, килимів, валяних виробів тощо. Зі шкір овець виготовляють хутряні вироби. З молока грубошерстих овець виробляють сири.

Колись у шкуру ягняти закутували недоношених дітей, щоб вигрівались, як у лоні матері. Вівці виділяють піт, у якому є сірка, жирні кислоти та бактерицидний ланолін. [1]

Загальна характеристика вівчарства в Україні[ред.ред. код]

Вівчарство в Україні є традиційною галуззю. Основна чисельність поголів'я зосереджена в зоні Степу. Історичним ракурсом розвитку вівчарства в останні роки займається Беженар І. М. Яка дослідила, що вівчарство в економіці народного господарства відіграє визначну роль. Вівці постачають вовну для промисловості, необхідну для виробництва різних тканин, цінні каракульські смушки, що відіграють не останню роль в нашому експорті, дають молоко важливий продукт харчуванні населення. Найважливіше значення як сировина безперечно відіграє вовна. На кожного жителя країни припадає З м вовняних тканин при потребі 5 м. Крім того значна частина вовни споживається для технічних цілей. Вовнопереробна промисловість в нашій країні зазнає великої нехватки власної вовни.

3 тонкої вовни завдяки її високим технологічним якостям виготовляють найкращі шерстяні тканини. З кілограма митої тонкої вовни одержують близько 3 м тканини, а з такої ж кількості грубої- лише 1-1,2 її тканини, причому нижчої якості. З кожної тонкорунноі вівці щорічно настригають в середньому 5 і більше кілограмів тонкої вовни, з якої після промивання виходить близько митої вовни. З грубововнової вівці шорічно одержують 1,2 кг.

Сировиною для трикотажних виробів та технічних сукон є вовна напівтонкорунних овець.

Вівці мають високу плодючість. Більшість порід, яких розводять в Україні, при нормальних умовах годівлі та утриманні лає 120–140 ягнят на 100 вівцематок. Крім того, вівці характеризуються прискореній оборотом стада, що сприяв збільшенню виробництва вовни і баранини. Якщо прийняти до уваги велике значення вовни в домашньому побуті населення, то значення вівчарства, як джерел цієї сировини, набуває великої першорядної ваги.

Вівця дає цінну хутрову сировину. Овечі шкури користується великим попитом у населення. Це саме дешеве хутро. Сучасна технологія дає можливість ВИГОТОВЛЯТИ ІЗ овечих елегантні красиві і теплі жіночі пальто, куртки, а також кожухи, кожушанки, коміри та інше. Особливо велику цінність являють смушки, які крім широкого споживання населенням нашої країни можуть мати велике експортне значення, як одно із джерел одержання валюти.

вівчарство відіграє також велике і важливе значення у постачанні продуктів харчування для населення. Важливим продуктом вівчарства є баранина. Хоч питома вага в м'ясному балансі і її не значна, але, проте, маючи цінні поживні властивості, вона широко використовуєтьоя як дієтичний продукт, виробництво якого значно дешевше інших видів дієтичного м'яса.

Цінний харчовий продукт виробляється з овечого молока. Каракульська вівцематка, у якої ягнят забивають на смушки, може дати 120–180 кг товарного молока, а цигайська і гіроькокарпатська після відбивки ягняти — ЗО-4О кг. Овече молоко містить 6.5-7,2% жиру, 5,6-6% білка, І8-20% сухих речовин. З овечого молока виготовляють бринзу.


Популярні в Україні породи:

Протягом останніх п'яти років створено й апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом вовни 3,6-3,9 кг; два нових типи породи прекос: харківський та закарпатський, живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом вовни 2,65-3,0 кг; нові типи м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною: асканійські кросбреди та асканійські чорноголові (не мають аналогів у світі), з виробництвом м'яса на вівцематку 65-78 кг і настригом вовни 4,0-5,6 кг; гірськокарпатську породу овець з килимовою вовною.

Розведення овець в Україні[ред.ред. код]

В Україні овець розводять 16 племзаводів:

  • Асканійську тонкорунну — 3 племзаводи: «Асканія Нова» та «Червоний чабан» (Херсонська обл.), «Атманай» (Запорізька обл.);
  • Прекос — 4 племзаводи: «Іллічівка», «Степок», «Чувиріне» (Харківська обл.) і «Прикордонник» (Закарпатська обл.);
  • Цигайську породу — 5 племзаводів: завод ім. Р. Люксембург (Донецька обл.), «Славне», «Чорноморський» (АР Крим), «Вікторія» (Одеська обл.), «Дружба народів» (Чернівецька обл.);
  • Українську м'ясо-вовнову вівцю — 3 племзаводи: «Асканія Нова», «Маркеєво» (Херсонська обл.), племзавод ім. Щорса (Харківська обл.)
  • Сокільську породу — 1 племзавод: «Сокільський» (Полтавська обл.);
  • Асканійський багатоплідний каракуль — 1 племзавод: «Маркеєво» (Херсонська обл.)

Наукове забезпечення галузі[ред.ред. код]

Наукове забезпечення вівчарства здійснює Інститут тваринництва степових регіонів ім. М. Ф. Іванова «Асканія Нова» — Національний науковий селекційно-генетичний центр із вівчарства.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Беженар І. М. Щодо необхідності відродження галузі вівчарства в Україні / І. М. Беженар. — Вісник Степу : науковий збірник. Ювілейний випуск до 80-річчя заснування Національної академії аграрних наук та 100-річчя Кіровоградського інституту АПВ. Матеріали V11 Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених і спеціалістів «Агропромислове виробництво України-стан та перспективи розвитку» 24 березня 2011 року / Національна академія аграрних наук України. — Кіровоград : КОД, 2011. — 228 с.- С .210-212

Беженар, І. М. Організаційно-економічні засади розвитку вівчарства в Україні: історичний ракурс / І. М. Беженар // Економіка АПК. — 2011. — № 9. — С. 65-7