Вівчарство

Мапа показує поголів'я овець у 2004 році в кожній окремо взятій країні у відсотках порівняно з лідером — Китаєм (157 330 000 голів).

Вівча́рство — галузь тваринництва з розведення овець. Виготовляє сировину для легкої промисловості: шерсть, овчину, смушки) і харчові продукти (м'ясо, сало, молоко). Найціннішим продуктом є шерсть, яку використовують у виробництві тканин, трикотажу, килимів, валяних виробів тощо. Зі шкір овець виготовляють хутряні вироби. З молока грубошерстних овець виробляють сири. Колись у шкуру ягняти закутували недоношених дітей, щоб вигрівались, як у лоні матері. Вівці виділяють піт, у якому є сірка, жирні кислоти та бактерицидний ланолін.

Загальна характеристика вівчарства в Україні

Вівчарство в Україні є традиційною галуззю. Основна чисельність поголів'я зосереджена в зоні Степу. Історичним ракурсом розвитку вівчарства в останні роки займається Беженар І. М. Яка дослідила, що ■ Вівчарство в економіці народного господарства відіграв визначну роль. Вівці постачають вовну для промисловості, необхідну для виробництва різних тканин, цінні каракульські смушки, що відіграють не останню роль в нашому експорті, дають молоко важливий продукт харчуванні населення. Найважливіше значення як сировина безперечно відіграє вовна. На кожного жителя країни припадає З м вовняних тканин при потребі 5 м. Крім того значна частина вовни споживається для технічних цілей. Вовнопереробна промисловість в нашій країні зазнає великої нехватки власної вовни. 3 тонкої вовни завдяки її високим технологічним якостям виготовляють найкращі шерстяні тканини. З кілограма митої тонкої вовни одержують близько 3 м тканини, а з такої ж кількості грубої- лише 1-1,2 її тканини, причому нижчої якості. З кожної тонкорунноі вівці щорічно настригають в середньому 5 і більше кілограмів тонкої вовни, з якої після промивання виходить близько митої вовни. З грубововнової вівці шорічно одержують 1,2 кг. Сировиною для трикотажних виробів та технічних сукон є вовна напівтонкорунних овець. Вівці мають високу плодючість. Більшість порід, яких розводять в Україні, при нормальних умовах годівлі та утриманні лає 120-140 ягнят на 100 вівцематок. Крім того, вівці характеризую-ться прискореній оборотом стада, що сприяв збільшенню виробництва вовни і баранини. Якщо прийняти до уваги велике значення вовни в домашньому побуті населення, то значення вівчарства, як джерел цієї сировини,набуває великої першорядної ваги. Вівця дає цінну хутрову сировину. Овечі шкури користується великим попитом у населення. Це саме дешеве хутро. Сучасна технологія дає можливість ВИГОТОВЛЯТИ ІЗ овечих елегантні красиві і теплі жіночі пальто, куртки, а також кожухи, кожушанки, коміри та інше. Особливо велику цінність являють смушки, які крім широкого споживання населенням нашої країни можуть мати велике експортне значення, як одно із джерел одержання валюти.

   вівчарство відіграє також велике і важливе значення у постачанні продуктів харчування для населення. Важливим продуктом вівчарства є баранина. Хоч питома вага в м'ясному балансі і її не значна, але, проте,маючи цінні поживні властивості, вона   широко використовуєтьоя як дієтичний продукт, виробництво якого значно дешевше інших видів дієтичного м'яса.

Цінний харчовий продукт виробляється з овечого молока. Каракульська вівцематка, у якої ягнят забивають на смушки, може дати 120-180 кг товарного молока, а цигайська і гіроькокарпатська після відбивки ягняти - ЗО-4О кг. Овече молоко містить 6.5-7,2% жиру, 5,6-6% білка, І8-20% сухих речовин. З овечого молока виготовляють бринзу. Коротка Історія виникнення та розвитку вівчарства. Вівчарство є однією з найбільш давніх і розповсюджених галузей таринництва в Україні. Південні степи, прилягаючі до берегів Рного та Азовського морів, у далекому минулому представляли ї*°бою обширні отепові простори, де кочували рівні племена, які рймалнся,в основному» тваринництвом, У тому числі розведенням |0Нбць - волошських, черкаських та інших порід. Причинами різкого занепаду тонкорунного вівчигчгтімі отвві - відставання ВІТЧИЗНЯНОГО тоиаоруияого вІВчарстм **і вкмог світового ранку ; - на світовому ринку у валиків кількості В'аавдаоа колоніальна вовна їв Австралії, Південної Аіфвжа та Івввщ ііадьних країн ; - явндхнй ріст ції на зерно на міинародаому та «мутріамьо му ринках викладав інтенсивне розорюваний землі, аШіШааа ялом сінокосів та пасовищ* Тонкорунно вівчарство в /країні на початок вв-рпеГ світової війни, як галузь народного господаротаа, практично наростала Існувати. Перша світова війна, іноземна інтервенція, а потім громадянська війна причинили величезні збитки тваринництву України. Р вівчарство постраждало більше, ніж інші галузі» Наприклад, 1913 році в Украііі було понад 7,5 млн. овець, а до 1916 року Число їх зменшилося до 6,4, а до І921 р. до 5,8 млн. голів. Так Скінчився перший етап розвитку вівчарства в Україні. У 1919 році було прийнято державну постанову про охорону Для відновлення мериносового вівчарстві уряд прийняв рішення про організацію вівчарських радгоспи. Ні яівдіі країни було створено декілька таких радгоспів. Але все це не вирішувало проблеми вовнової сировини. ВовнопвреробяІІ промисловості не вистачало своєї тонкої вовни. Тільки з розвитком колективізації сільського господарства ЇМ з організацією колгоспних вівчарських Ферм тонкорунне вівчарство одержало міцну соціальну основу для свого розвитку. СЯ 10 о 9700 420 тис. В 1936 році на колгоспних фермах України було 859,9 тисяч овець, а до початку 1941 року кількість їх зб 13099,2 тис. голів. У б південних областях у цей [ колгоспних вівчарських ферм з загальним поголії |овець. Згідно з обліком породного окладу в 1951 році в Україні було І

■■'Реєстровано дещо більше 400 тис. породних овець - цигайських М тис. голів (30,350, каракульських 86,9 (21,9*). прояво .9 тис. (іо,і$), асканійських тонкорунних 38,8 тис, (*,*). У 1939 р. кількість породних овець досяглі 2582.1 тис.

Війна І9«И-І9*Л рр. нанесла колосальну «шкоду » сьому народ* нойу господарству. Окупанта з НИЩИЛИ І вигнала 1а окупованих районів 7,6 млн. голів велико! рогато! худоби, 9,3 млн* ввіяаі, 7,8 нлн. овець. Так закінчився другії етап розвитку вівчарства Р Україні. З відновленням поголів*я овець розпочався третії •*•«. Ші&ькщ до 1952 року вдалося відновити довоєнне поголів*я ов»в>. Г почапу 1952 року в Україні, у всіх категоріях господарств Г° ^ОД тис. овець і 1*175 тонн вироблено воші. У * ■<*•■-Г «властях у 1952 р. було 32**.* тне. овець, в 1960 році пого-*ІВ'* 3<їільшилося до 4816 тис. голів. Вовни закуплено 1*206 тонн, *° більше, ніж у цілому в Україні в 1952 році.

Популярні в Україні породи:

• тонкорунні (асканійська тонкорунна вівця та прекос) — 34,6 %,
• напівтонкорунні (цигайська вівця ) — 25,0 %,
• українські м'ясо-вовнові з кросбредною вовною — 2,5 %
• грубововнові — 3,7 %
• каракульські та смушкові — 5,7%.

Протягом останніх п'яти років створено й апробовано таврійський тип асканійської тонкорунної породи з настригом вовни 3,6-3,9 кг; два нових типи породи прекос: харківський та закарпатський, живою масою вівцематок 57-58 кг і настригом вовни 2,65-3,0 кг; нові типи м'ясо-вовнових овець з кросбредною вовною: асканійські кросбреди та асканійські чорноголові (не мають аналогів у світі), з виробництвом м'яса на вівцематку 65-78 кг і настригом вовни 4,0-5,6 кг; гірськокарпатську породу овець з килимовою вовною.

Розведення овець в Україні

В Україні овець розводять 16 племзаводів:

• Асканійську тонкорунну — 3 племзаводи: «Асканія Нова» та «Червоний чабан» (Херсонська обл.), «Атманай» (Запорізька обл.);
• Прекос — 4 племзаводи: «Іллічівка», «Степок», «Чувиріне» (Харківська обл.) і «Прикордонник» (Закарпатська обл.);
• Цигайську породу — 5 племзаводів: завод ім. Р. Люксембург (Донецька обл.), «Славне», «Чорноморський» (АР Крим), «Вікторія» (Одеська обл.), «Дружба народів» (Чернівецька обл.);
• Українську м'ясо-вовнову вівцю — 3 племзаводи: «Асканія Нова», «Маркеєво» (Херсонська обл.), племзавод ім. Щорса (Харківська обл.)
• Сокільську породу — 1 племзавод: «Сокільський» (Полтавська обл.);
• Асканійський багатоплідний каракуль — 1 племзавод: «Маркеєво» (Херсонська обл.)

Наукове забезпечення галузі

Наукове забезпечення вівчарства здійснює Інститут тваринництва степових регіонів ім. М. Ф. Іванова «Асканія Нова» — Національний науковий селекційно-генетичний центр із вівчарства.

• Вівчарство в Карпатах
• Бринза - головний продукт вівчарства

Примітки

Беженар, І. М.

   Організаційно-економічні засади розвитку вівчарства в Україні: історичний ракурс / І. М. Беженар // Економіка АПК. - 2011. - № 9. - С. 65-7