Віденська сецесія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Худ. Густав Клімт. Плакат першої виставки Сецесіона 1898 року.

Віденська сецесія (нім. Wiener Secession/Sezession) — спілка митців з міста Відень, що започаткували нові образи в мистецтві від візерунків до архітектури. Віденська сецесія — австрійський різновид глобального мистецького руху так званої доби «кінця століття». Австрійський різновид стилю ар нуво мав поширення також в Угорщині, Польщі, на західних землях України, в Чехії.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Настояний на протиріччях самої реальності, стиль був дещо усеядним, усепоглинаючим. Декларуючи відмову від історизму, стиль не відмовлявся від попередньої історії, давньогрецьких міфів, біблійних сюжетів, алегорій, активно додав до них запозичення гнучких природних форм і образів мистецтва Далекого Сходу — Китаю, Японії.

Символічно, що афіша про Першу виставку Сецесіона 1898 р. мала зображення двобою з Мінотавром, за яким спостерігає Афіна. Афіша Берлінського сецесіона 1900 р. зображувала алегорію живопису, жінку з палітрою, що роздмухувала смолоскип мистецтва.

Офіційне заснування[ред.ред. код]

Secession Vienna June 2006 005.jpg

Віденська сецесія офіційно заснована 3 квітня 1897 р. місцевими митцями, серед яких

Вони поривали з панувавшими в Віденському Будинку художників консервативними і помертвілими академічними настановами. Зразками для себе вони оголосили ідеї і образи, розроблені Берлінським та Мюнхенським сецесіонами, сформованими раніше.

Віденська сецесія мимоволі спиралася на значний і багатий історичний досвід стилю австрійського бароко, що сформував архітектурний образ Відня. В ній було менше геометризму і більше барокової патетики, декоративності, алегорій. Проект павільйону для Першої виставки доручили створити Йозефу Ольбріху.

Девізом Сецесіону став вислів, автором якого був Людвиг Хевезі — " Часу — його мистецтво, мистецтву — його свободу ".

Перша виставка[ред.ред. код]

Уряд Відня виділив під павільйон Першої виставки Сецесіона землю біля площі Карлсплац. Павільйон побудували за проектом Йозефа Ольбріха, де і відбулася виставка у 1898 р. Уряд надав безкоштовно лише земельну ділянку, а будівництво фундували самі художники. Уряд домагався художнього упорядкування кварталу біля площі Карлсплац, а митці бажали мати приміщення для виставок і реклами своїх творів. Повної реалізації всіх деталей проектів і розпланування не вийшло, але виставка відбулася.

Короткий і славний шлях[ред.ред. код]

  • До переваг нового художнього угруповання відносять знайомство віденської публіки з мистецтвом імпресіоністів Франції.
  • Популярність отримала і 14 виставка Сецесіона, присвячена Бетховену. Скульптуру німецького композитора створив Макс Клінгер. Тлом для неї слугував так званий «Бетховенський фриз», видовжена декоративно-алегорична композиція, яку намалював Густав Клімт.
  • 14 липня 1905 р. в спілці пройшов розкол і Густав Клімт разом з деякими митцями вийшов з її складу.

Сецесія у Львові[ред.ред. код]

Львів, будинок Галицького сейму. Світлина 1898 року
Lwów - Pl. Pokoju 01.JPG

Включення до складу Австрійської імперії Галичини мало як позитивні, так і негативні наслідки.

До позитивних слід віднести промисловий і культурний розвиток міста Львів на зламі 19-20 ст. Це помічали і дослідники історії Польщи, які зауважили провінційність і другорядність темпів розвитку міста Краків в порівнянні зі Львовом. Місто пережило будівельний бум і прикрасилось низкою будівель в стилістиці історизму і модерну, який отримав місцеву назву — сецесія. Будинок Галицького сейму, театр, залізничний вокзал, банки, палаци в історичних стилях — зробили Львів значним буржуазним центром краю.

Львівська сецесія теж спиралася на багатий історичний досід Львова та Відня. Так, видатні львівські архітектори Владислав Садловський, Альфред Захаревич, Тадеуш Обмінський знаходились під впливом теорії і творів віденця Отто Вагнера. Усі ознаки стилю сецесії мають фасади й інтер'єри житлового будинку на розі вулиці Чайковського, 6 і проспекту Т. Шевченка (1904, архітектор Т. Обмінський), колишнього будинку Торгово-промислової палати (тепер Обласна прокуратура) на просп. Т. Шевченка, 17-19 (1907-1910, розписи Ф. Вигживальського, скульптури З. Курчинського, вітражі А. Захаревича) і фрески Вірменської церкви у Львові (художник Ян Генрік Розен). Місто прикрасили нові скульптури (монументи, надгробки — Юліан Марковський, статуї — Григорій Кузневич, Станіслав Казимир Островський, Зигмунт Курчинський), вітражі, фрески, твори декоративно-ужиткового мистецтва в новій стилістиці.

Джерела[ред.ред. код]

  • Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії. – Л.: Центр Європи, 2005. – 184 с. ISBN 978-966-7022-44-7
  • Francis de Jouvenot: Fin de siècle. Pièce en quatre actes (фр.), Ollendorff, Paris, 1888
  • Francis de Jouvenot: Fin de siècle (нім.), Edition Libri, Düsseldorf, 2000, ISBN 3-934268-02-1
  • Jens-Malte Fischer: Fin de siécle. Kommentar zu einer Epoche. (нім.), Winkler, München 1978. ISBN 3-538-07026-1
  • Weber E. France: Fin de Siècle. Cambridge: Belknap Press, 1986
  • Showalter E. Sexual Anarchy: Gender and Culture at the fin de siècle. New York: Penguin, 1990.

Посилання[ред.ред. код]