Відмінок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Відмінки
Називний
Знахідний
Родовий
Давальний
Орудний
Місцевий
Кличний

Відмі́нок — граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників,числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні. Категорія відмінку характеризує аналітичні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками або відмінюванням.

Граматично, відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно — вікна, англ. Mary «Марія» — Mary's «Марійчин, Марі (чий?)», лат. schola «школа» — scholam «школу») або спеціального афіксу (в аглютинативних мовах) (напр. фін. Soumi «Фінляндія», Suomelle «до Фінляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані»).

Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Інші слов'янські мови мають або ті ж сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська, словацька), або ж не мають їх геть (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки.

У деяких мовах світу існує по кільканадцять відмінків — як, наприклад у фінській або угорській. Ці відмінки зазвичай перекладаються українською за допомогою імен у відповідному відмінку з прийменником: фінський відмінок комітатив — Naapurimme tuli vaimoinensa ja lapsinensa «наш сусід прийшов з жінкою та дитиною».

За вживання з прийменниками, відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінку: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав грош у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджуться з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).

[ред.] Література

• Вихованець І. П. Відмінок // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9 — С. 71—73.

Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.