Візантійська музика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Lamentation icon Nerezi MK.jpg
Культура Візантії
МистецтвоАрхітектура Візантійської імперіїЖивопис Візантійської імперії
Військова справаОсвіта
МонетиПобут
МузикаОдяг
ЛітератураФілософія
ПравоІсторіографія
Дипломатія

Візантійська музика, музика Візантійської імперії — період в історії музики, тісно пов'язаний із християнською культурою Східної римської імперії, що починає свій розквіт в епоху правління імператора Костянтина (306—337) і занепадає з падінням Константинополя у 1453 році.

Історичні умови і строкатий етнічний склад населення Візантії визначили різноманіття інтонаційного ладу, жанрів і форм Візантійської музики. Її витоки сягають перської, коптської, єврейської та вірменської пісенності, а також включають досягнення давньогрецької музичної культури, що обумовлювалось входженням до складу Візантії великих центрів грецької культури — Александрії, Антіохії, Ефеса.

Світська та народна музика[ред.ред. код]

Світська музика звучала при імператорському дворі і була представлена такими жанрами, як «акламації» — ритуально-святкові оди на віршовані тексти та «поліхронії» — оди для виходу імператора, що виконувались хором. Звучала при дворі також інструментальна музика — використовувались сурми, цимбали, а також стародавній прототип органу — гідравлос.

Народна музика Візантії представлена епічним жанром — акритські пісні, що прославляли подвиги акритів.

Культова музика[ред.ред. код]

У збережених нотних записах представлена виключно культова християнська музика. На відміну від західної музики аналогічного періоду, візантійська духовна музика була виключно вокальною (орган в богослужбовій практиці був заборонений) і виконувалась на різних мовах — окрім грецької, використовувалась також сирійська, вірменська, коптська, ефіопська, церковно-слов'янська мови.

Як і григоріанський хорал, візантійський літургійний спів був одноголосним, в його основу була закладена система діатонічних ладів, що сходять до давньогрецької ладової системи. Для запису візантійських хоралів використовували невменну нотацію, що прийшла на зміну екфонетичній у 8 столітті і в процесі еволюції пройшла кілька форм — ранньовізантійську (8-12 ст.), середньовізантійську (12-15 ст.) та піздньовізантійську (15-19 ст.)

Жанри[ред.ред. код]

На окреслення жанрів візантійської духовної музики широко використовується збірний термін — гімнографія, а науку, що вивчає ці жанри називають гімнологією. Найбільш ранньою формою християнської гімнографії є псалмодії — повільні речетативні молитви, східного походження.

В 4 столітті поширюються пісенно-поетичні імпровізації на біблійні сюжети або апокрифічні тексти — тропарі. Тропарі виконувалися звичайно хорами хлопчиків і відрізнялися наспівністю, орнаментальною мелодією, світлим колоритом і мали варіаційну будову — первісний наспів, «ірмос», варіювався у наступних «тропах».

Розквіт візантійської гімнографії у 6—8 століттях пов'язаний з діяльністю вихідців із Сирії св. Романа Сладкоспівця, святого Андрея Критського, а також Іоана Дамаскіна. В цей час з'являються складніші гімнічні жанри, такі як кондак і канон, в той же час витісняється псалмодія.

З 9 століття важливим центром гімнотворчості став Судитський монастир поблизу Константинополя. В XIV—XV століттях підйом гімнотворчості пов'язаний з діяльністю Івана Кукузеля, що жив у монастирі Святого Афанасія на Афоні.

Ладова система[ред.ред. код]

Ладові особливості гімнографії описувалися системою осьмогласія, що виділяла 8 звукорядів із типовими модальними функціями — «гласів». Згруповані по 8 гласах святкові гімни зібрані в «Октоїху» — книзі пісень, початкова редакція якого сходить до 6 століття. Основу 8 звукорядів складали вісім діатонічних ладів (эхої), яким відповідали спеціальні знаки для вказівки ладової приналежності (мартирії). Оскільки висота звучання кожного ладу була постійною, установлювався й висотний рівень даної мелодії. За аналогією з давньогрецькою музичною системою, візантійські лади були розділені на 4 автентичних і 4 плагальних лади, також були запозичені з Древньої Греції і найменування ладів, проте їх значення не відповідали давньогрецьким.

Історичне значення[ред.ред. код]

Візантійська музична культура мала великий вплив на розвиток як Східної, так і Західної християнської богослужбової музики. Найбільший вплив візантійська музика мала на ті країни, де був прийнятий східний обряд богослужіння, в в тому числі на Русі. Надалі, однак, розвиток церковної музики в цих країнах пішов своїми шляхами, що привів до розвитку своєрідних її форм, зокрема на Русі такою формою став знаменний спів.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Асафьев Б., Византийская музыкальная культура, в кн.: Неф К., История западноевропейской музыки, пер. с франц., М., 1938;
  • Грубер Р., История музыкальной культуры, т. 1, ч. 1, М. — Л., 1941;
  • Thibaut J.-В., La notation de St. Jean-Damascíne ou hagiopolite, «Изв. русского археологического института», т. 3, Константинополь, 1898;
  • его же, Etude de musique byzantine, там же, т. 6, Константинополь, 1900;
  • Abert M., Die Musikanschauung des Mittelalters und ihre Grundlagen, Lpz.,1905; Fleischer O., Die spätgriechische Notenschrift, Neumen-Studien, t. 3, В., 1904;
  • Riemann H., Studien zur byzantinischen Musik, Lpz., 1915;
  • Tillyard H. J. W., Byzantine music and hymnography, L., 1923;
  • Wellesz E., Byzantinische Musik, Breslau, 1927;
  • его же, A history of Byzantine music and hymnography, Oxf., 1961;
  • его же, Die Hymnen der Ostkirche, Basel, 1964;
  • Velimirovic M., Present status of research in Byzantine Music, «Acta musicologica», 1971, fasc. I—II.