Війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
В. В. Верещагін. «Апофеоз війни» (1878)

Війна́ — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їхніми збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя. Як правило, характеризується крайньою колективною агресією, руйнуваннями та високою смертністю.

За визначенням Клаузевіца, «Війна є продовження політики іншими засобами».

Поряд зі збройною боротьбою, як її головним і вирішальним засобом, під час війни відбуваються політична, дипломатична, економічна, інформаційна та інші види боротьби, які підпорядковуються її цілям та інтересам. У цьому сенсі війна — організоване озброєне насильство, метою якого є досягнення політичних цілей.

Тотальна війна — збройне насильство доведене до крайніх меж. Тотальна війна є війною, яка не обмежується чисто військовими цілями і може призвести до масових цивільних чи інших небойових втрат.

Головним інструментом у війні є армія.

Військові автори зазвичай визначають війну як збройний конфлікт, в якому конкурентні групи мають досить рівні сили, щоб зробити результат бою невизначеним. Збройні конфлікти сильних у військовому відношенні країн з розташованими на примітивному рівні розвитку племенами називаються умиротвореннями, військовими експедиціями або освоєнням нових територій; з невеликими державами — інтервенціями чи репресаліями; з внутрішніми групами — повстаннями і заколотами. Подібні інциденти, якщо опір виявився досить сильним або тривалим у часі, можуть досягти достатнього розмаху, щоб бути класифікованими як «війна»[1].

У той час як деякі вчені бачать війну як універсальний аспекті людської природи, що походить від предків,[2] інші стверджують, що це всього лише результат конкретних соціально-культурних або екологічних умов.[3]

Відсутність війни називають миром.

У переносному значенні: стан ворожнечі між будь-ким; суперечка, сварка з кимсь; боротьба.

Причини виникнення воєн та класифікація[ред.ред. код]

Основна причина виникнення війн — прагнення політичних сил використати збройну боротьбу для досягнення різних зовнішньо-та внутрішньополітичних цілей.

З виникненням у XIX столітті масових армій важливим інструментом мобілізації населення для війни стала ксенофобія (ненависть, нетерпимість до когось або чогось чужого, незнайомого, незвичного, чужого сприйняття як незрозумілого, незбагненного, а тому небезпечного і ворожого). На її основі легко розпалюється національна, релігійна чи соціальна ворожнеча і тому з 2-ої половини XIX століття ксенофобія є основним інструментом розпалювання воєн, напрямом агресії, певних маніпуляцій масами всередині держави тощо.

Європейські суспільства, які пережили руйнівні війни XX століття, стали прагнути жити в мирі. Дуже часто члени таких товариств живуть у страху перед будь-якими потрясіннями. Прикладом цього може служити ідеологема «Аби не було війни», що переважала у радянському суспільстві після закінчення найбільш руйнівної війни XX століття — Другої світової.

За своїм масштабом війни діляться на світові та локальні (конфлікти).

Види війни[ред.ред. код]

Громадянська війна[ред.ред. код]

Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни[4] або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави[5]. Поняття громадянська війна походить від латинського bellum civile, що використовувалося для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

Найдавніші відомі в історії громадянські війни — громадянські війни в стародавньому римському суспільстві. При дослідженні будь-якої громадянської війни дослідники виділяють основне протиріччя, через яке точилася війна, а також дві основні суспільні групи (класи), боротьба між якими визначала характер цієї війни.

Від повстань, бунтів та заколотів громадянська війна відрізняється масштабами та інтенсивністю військових дій. Громадянська війна характеризується тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто-густо в громадянських війнах використовують регулярні збройні сили[6].

Вітчизняна війна[ред.ред. код]

Ознаки вітчизняної війни:

  • неспровокований напад;
  • війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної війни);
  • можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партизанський і підпільний рух);
  • мета війни — примусити ворога піти з території країни.

Справедлива війна[ред.ред. код]

Докладніше: Справедлива війна

Справедлива війна — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої ​​війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще у Аристотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, тому посідає проміжну позицію між мілітаризмом і пацифізмом.

Головний етичний парадокс справедливої ​​війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.

Поведінкові теорії[ред.ред. код]

Психологи, наприклад Дурбан і Боулбі, стверджують, що людині за природою речей властива агресія[7]. Вона підживлюється сублімацією і проекцією, коли людина перетворює своє невдоволення в упередження і ненависть до інших рас, релігій, націй чи ідеологій. За цією теорією держава створює і зберігає певний порядок у місцевому суспільстві і водночас створює базу для агресії у формі війни. Якщо війна є невід'ємною частиною людської натури, як передбачається багатьма психологічними теоріями, то повністю усунути її ніколи не вдасться.

Італійський психоаналітик Франко Форнарі, будучи послідовником Мелані Клейн, припустив, що війна є параноїдальною чи проекційної формою туги. Форнарі стверджував, що війна і насильство розвиваються на базі нашої «потреби в любові»: наше бажання зберігати і захищати священний об'єкт, до якого ми прив'язані, а саме до матері і наш зв'язок з нею. Для дорослих людей таким священним об'єктом є нація. Форнарі фокусується на жертовності, як сутності війни: жадобі людей вмирати за свою країну і прагненню віддати себе на благо нації.

Зигмунд Фройд вважав агресивність одним з основних інстинктів, що визначають психологічні «пружини», направленість і зміст людського існування й, виходячи з цієї позиції, Фройд навіть відмовився взяти участь у русі борців за мир, оскільки вважав війни наслідком періодичних вибухів людської агресивності, які неможливо вгамувати[джерело не вказане  27  днів].

Попри те, що ці теорії можуть пояснити існування воєн, вони не пояснюють причини виникнення; водночас вони не пояснюють існування деяких культур, які не знають воєн як таких[8]. Якщо внутрішня психологія людського розуму незмінна, то подібні культури не існували би. Деякі мілітаристи — такі, як Франц Олександр, стверджують, що стан миру — це ілюзія. Періоди, які прийнято називати «мирними», насправді є періодами приготувань до майбутньої війни або ситуацією, коли войовничі інстинкти придушуються сильнішою державою, наприклад, Pax Britannica[9].

Ці теорії ґрунтуються нібито на волі переважної більшості населення. Однак вони не враховують той факт, що лише небагато воєн в історії було дійсно результатом волевиявлення народу[10]. Набагато частіше народ насильно втягується у війну своїми правителями. Одну з теорій, яка ставить на чільне місце політичних і військових лідерів, розробив Моріс Волш[11]. Він стверджував, що населення переважно нейтральне стосовно війни, а війни відбуваються лише тоді, коли до влади приходять лідери з психологічно ненормальним ставленням до людського життя. Війни затіваються правителями, які навмисно прагнуть воювати — такими, як Наполеон, Гітлер і Олександр Македонський. Подібні люди стають на чолі держав у часи кризи, коли населення шукає ватажка з твердою волею, який, як їм здається, здатний вирішити їхні проблеми.

Еволюційна психологія[ред.ред. код]

Прихильники еволюційної психології схильні стверджувати, що людські війни — це аналог поведінки тварин, які борються за територію чи конкурують за їжу або партнера. Тварини агресивні за своєю природою, а в людському середовищі подібна агресивність виливається у війни. Однак з розвитком технології людська агресивність досягла такої межі, що почала загрожувати виживанню всього виду. Одним з перших адептів цієї теорії був Конрад Лоренц[12].

Подібні теорії були розкритиковані вченими, такими як Джон Р. Кеннеді, які вважали, що організовані, тривалі війни людей істотно відрізняються від бійок за територію у тварин — і не тільки завдяки технологіям. Ешлі Монтегью[13] вказує, що соціальні чинники та виховання є важливими причинами, що визначають природу і перебіг людських воєн. Війна є людським винаходом, що має свої історичні та соціальні корені.

Соціологічні теорії[ред.ред. код]

Соціологи довгий час вивчали причини виникнення воєн. Існує безліч теорій, багато з яких суперечать одна одній. Прихильники Пріоритету внутрішньої політики (нім. Primat der Innenpolitik) беруть за основу роботи Еккарта Кера (нім. Eckart Kehr) і Ханса-Ульріха Велері (нім. Hans-Ulrich Wehler), які вважали, що війна є продуктом місцевих умов, і тільки напрямок агресії визначається зовнішніми чинниками. Наприклад, Перша світова війна була результатом не міжнародних конфліктів, таємних змов або порушення балансу сил, а результатом економічної, соціальної та політичної ситуації в кожній країні, залученої до конфлікту.

Ця теорія відрізняється від традиційного підходу Пріоритет зовнішньої політики (нім. Primat der Außenpolitik) Карла фон Клаузевіца і Леопольда фон Ранке, які стверджували, що війна і мир є наслідком рішень державних діячів і геополітичної ситуації.

Демографічні теорії[ред.ред. код]

Демографічні теорії можна підрозділити на два класи: мальтузіанські теорії та теорії переважання молоді.

Мальтузіанська теорія[ред.ред. код]

За мальтузіанською теорією причини воєн полягають в зростанні населення і нестачі ресурсів.

Папа Римський Урбан II 1095, напередодні Першого хрестового походу, писав: «Земля, яку ви успадкували з усіх боків оточена морем і горами, і вона дуже мала для вас, вона ледь дає їжу людям. Ось чому ви вбиваєте і мучите один одного, ведете війни, ось чому так багато з вас гинуть у цивільних розбратах. Вгамуйте свою ненависть, нехай ворожнеча закінчиться. Приєднуйтеся на дорогу до Гроба Господнього; відвоюйте цю землю у нечестивої раси і заберіть її собі».

Це один з перших описів того, що згодом було названо мальтузіанською теорією війни. Томас Мальтус (1766–1834) писав, що населення завжди збільшується допоки його зростання не обмежується війною, смертю (людськими втратами), хворобою або голодом.

Прихильники мальтузіанської теорії вважають, що відносне зменшення кількості військових конфліктів в останні 50 років, особливо в країнах, що розвиваються, є наслідком того, що нові технології в сільському господарстві здатні прогодувати набагато більшу кількість народу; водночас доступність контрацептивних засобів призвела до істотного зниження народжуваності.

Теорія переважання молоді[ред.ред. код]

Середній вік за країнами станом на 2001 рік.

Теорія переважання молоді суттєво відрізняється від мальтузіанської теорії. Її прихильники вважають, що поєднання великої кількості молодих чоловіків з браком постійної мирної роботи веде до більшого ризику війни.

Мальтузіанська теорія фокусується на протиріччі між зростанням населення і наявними природними ресурсами, теорія переважання молоді фокусується на невідповідності між кількістю бідних, без майна, молодих чоловіків і доступних робочих позицій в наявній соціальній системі поділу праці.

Значний внесок у розвиток теорії зробили: французький соціолог Гастон Буту (фр. Gaston Bouthoul), американський соціолог Джек A. Голдстоун, американський політолог Гері Фуллер, і німецький соціолог Гуннар Хейнсон (нім. Gunnar Heinsohn). Самюель Хантінгтон (англ. Samuel Huntington) розробив власну теорію Зіткнення цивілізацій, з використанням теорії переважання молоді:

«Я не думаю, що іслам є більш агресивною релігією, ніж будь-які інші, але я підозрюю, що за всю історію від рук християн загинуло більше людей, ніж від рук мусульман. Ключовим фактором тут є демографія. За великим рахунком, люди, які йдуть вбивати інших людей, — це чоловіки у віці від 16 до 30 років. Протягом 1960х, 1970х і 1980х в мусульманському світі була висока народжуваність і це призвело до величезного перекосу в бік молоді. Але він неминуче зникне. Народжуваність в ісламських країнах падає, а в деяких країнах — стрімко. Спочатку іслам поширювався вогнем і мечем, але я не думаю, що в мусульманській теології закладена успадкована агресивність».

Теорія переважання молоді була створена недавно, але має значний вплив на зовнішню політику і військову стратегію США. І Голдстоун і Фуллер консультували американський уряд. Інспектор ЦРУ генерал Джон Л. Хелгерсон посилався на теорію у своєму звіті за 2002 «The National Security Implications of Global Demographic Change»[Джерело?].

За Хейнсоном, який першим запропонував теорію переважання молоді у її найзагальнішій формі, перекіс трапляється, коли від 30 до 40 відсотків чоловічого населення країни належить до «вибухонебезпечної» вікової групи — від 15 до 29 років. Зазвичай цьому явищу передує вибух народжуваності, коли на одну жінку припадає по 4-8 дітей. У випадку, коли на одну жінку припадає 2,1 дитини, син посідає місце батька, а дочка — матері. Загальний сумарний коефіцієнт народжуваності в 2,1 призводить до заміщення попереднього покоління, тоді як нижчий коефіцієнт веде до вимирання населення.

У випадку, коли в сім'ї народжується 4-8 дітей, батько повинен забезпечити своїм синам не одну, а дві-чотири соціальні позиції (роботи), щоб вони мали хоч якісь перспективи в житті. Враховуючи, що кількість шанованих посад в суспільстві не може збільшуватися з тією ж швидкістю, як кількість їжі, підручників і вакцин, безліч «розлючених молодих чоловіків» опиняються в ситуації, коли їхній юнацький гнів виливається в насильство.

Стресові фактори за Хейнсоном:

  • Молодих чоловіків дуже багато,
  • Вони не мають роботи або застрягли на нешанованій, низькооплачуваній посаді,
  • Дуже часто не мають можливості вести сексуальне життя, допоки їхні заробітки не дозволять завести сім'ю.

За Хейнсоном, поєднання цих стресових факторів зазвичай приводить до одного з наступних результатів:

Релігія й ідеологія[ред.ред. код]

Релігія й ідеологія є вторинними факторами і використовуються тільки для надання насильству подоби законності, але самі по собі не можуть бути джерелом насильства, якщо в суспільстві не існує переважання молоді. Відповідно прихильники цієї теорії розглядають і «християнський» європейський колоніалізм й імперіалізм, а також «ісламську агресію» і тероризм як результат демографічного перекосу. Сектор Газа є типовою ілюстрацією цього явища: підвищена агресивність населення, викликана надлишком молодих невлаштованих чоловіків. А для контрасту ситуацію можна порівнювати з сусіднім відносно мирним Ліваном.

Як інший історичний приклад, коли молодь грала велику роль у повстаннях і революціях, можна навести Французьку революцію 1789. У зародженні нацизму важливу роль грала економічна депресія в Німеччині. Геноцид в Руанді 1994 також міг бути наслідком серйозного переважання у суспільстві молоді.

Попри те, що співвідношення зростання населення та політичної стабільності було відомо ще з моменту опублікування Меморандуму 200 з національної безпеки (National Security Study Memorandum 200) 1974, ні уряди, ні Всесвітня організація охорони здоров'я не вжили заходів щодо контролю за народжуваністю для запобігання терористичної загрози. Видатний демограф Стівен Д. Мамфорд (Stephen D. Mumford) приписує це впливу Католицької церкви.

Теорія переважання молоді стала об'єктом для статистичного аналізу Світового банку, Population Action International і Берлінського інституту демографії та розвитку (нім. Berlin-Institut für Bevölkerung und Entwicklung). Детальні демографічні дані щодо більшості країн доступні в міжнародній базі даних Бюро перепису населення США.

Теорія переважання молоді критикується за висловлювання, що ведуть до расової, статевої та вікової «дискримінації».

Раціоналістичні теорії[ред.ред. код]

Раціоналістичні теорії припускають, що обидві сторони в конфлікті діють розумно і виходять з бажання отримати найбільшу вигоду при найменших втратах зі свого боку. Виходячи з цього, якби обидві сторони знали заздалегідь, чим скінчиться війна, то було б найкраще для них прийняти результати війни без боїв і без марних жертв. Раціоналістична теорія висуває три причини, чому деякі країни не в змозі домовитися між собою і замість цього починають воювати: проблема неподільності, асиметричність інформації з навмисним введенням в оману і неможливість покладатися на обіцянки противника.

Проблема неподільності виникає, коли дві сторони не можуть прийти до взаємної угоди з допомогою переговорів, бо предмет, яким вони прагнуть володіти, неподільний і може належати тільки одній з них. Як приклад можна навести війни за Храмову гору в Єрусалимі.

Проблема асиметричності інформації виникає, коли дві держави не можуть заздалегідь прорахувати вірогідність перемоги і досягти полюбовної угоди оскільки кожна з них має військові секрети. Вони не можуть відкрити карти, бо не довіряють одна одній. При цьому кожна сторона намагається перебільшити власну силу, щоб виторгувати додаткові переваги. Наприклад, Швеція намагалася ввести в оману нацистів щодо свого військового потенціалу, розігравши карту «арійської переваги» і показавши Герману Герінгу елітні війська, переодягнені у форму звичайних солдатів. Американці вирішили вступити в війну у В'єтнамі, чудово знаючи, що комуністи будуть чинити опір, але недооцінюючи здатність партизанів протистояти регулярній армії США.

Переговори про запобігання війни можуть закінчиться провалом через нездатність держав дотримуватися правил чесної гри. Дві країни могли б уникнути війни, якби дотримувалися початкових домовленостей. Якщо за угодою одна сторона отримує такі привілеї, що стає сильнішою, то вона починає вимагати все більше і більше; в результаті слабшій стороні залишається тільки захищатися.

Раціоналістичний підхід можна критикувати за багатьма позиціями. Припущення про взаємні розрахунки прибутків і витрат виглядає сумнівно — наприклад, у випадках геноциду під час Другої світової війни, коли слабкій стороні не залишали жодної альтернативи. Раціоналісти вважають, що держава діє як щось ціле, об'єднане єдиною волею, а лідери держави розумні і в змозі об'єктивно оцінити ймовірність успіху чи поразки, з чим ніяк не можуть погодиться прихильники поведінкових теорій, згаданих вище.

Раціоналістичні теорії зазвичай добре застосовні в теорії ігор, а не в моделюванні рішень, які лежать в основі будь-якої війни.

Економічні теорії[ред.ред. код]

Багато хто дотримується теорії, за якою війну можна розглядати як зростання економічної конкуренції між країнами. Війни починаються як спроба опанувати ринками і природними ресурсами і — як наслідок — багатством. Представники ультраправих політичних кіл, наприклад, стверджують, що у сильного є природне право на все те, що слабкий не в змозі утримати. Деякі політики-центристи також дотримуються економічної теорії в поясненні воєн.

Теорія виникнення воєн в політології[ред.ред. код]

Статистичним аналізом війни вперше зайнявся дослідник Першої світової війни Льюїс Фрай Річардсон (англ. Lewis Fry Richardson).

Існує кілька різних шкіл міжнародних відносин. Прихильники реалізму в міжнародних відносинах стверджують, що основна мотивація держав — це власна безпека.

Інша теорія розглядає питання влади в міжнародних відносинах і Теорію переходу влади, яка вибудовує світ у певну ієрархію і пояснює найбільші війни викликом чинному гегемону з боку Великої держави, яка не підкоряється його контролю.

Позиція об'єктивізму[ред.ред. код]

Айн Ренд, авторка об'єктивізму, доводила, що якщо людина хоче протистояти війні, то вона має найперше протистояти економіці, контрольованій державою. Вона вважала, що миру на Землі не буде, допоки люди будуть дотримуватися стадних інстинктів і жертвувати індивідуумами заради колективу і його міфічного «блага».

Цілі сторін у війні[ред.ред. код]

Пряма мета війни полягає у нав'язуванні противнику своєї волі. При цьому часто ініціатори війни переслідують і непрямі цілі, як то: зміцнення своїх внутрішньополітичних позицій («маленька переможна війна»), дестабілізація регіону в цілому, відволікання і зв'язування сил противника. У новий час для сторони, що безпосередньо почала війну, метою є світ кращий, ніж довоєнний (Ліддел Гарт, «Стратегія непрямих дій»).

Для сторони, що зазнала військової агресії, метою війни автоматично стає:

  • забезпечення власного виживання;
  • протистояння противнику, що бажає нав'язати свою волю;
  • запобігання рецидивів агресії.

У реальному житті часто немає чіткої межі між стороною-агресором і стороною, котра обороняється, — бо обидві сторони перебувають на межі відкритого прояву агресії, і яка з них почне атаку першою — справа випадку і прийнятої тактики. У таких випадках цілі війни обох сторін однакові — нав'язування своєї волі супротивникові для поліпшення свого довоєнного становища.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що війна може бути:

  1. Повністю виграна однією з протиборчих сторін — або воля агресора виконана, або, для сторони, що обороняється, нападки агресора успішно припинено та його активність пригнічена.
  2. Цілі жодної сторони не досягнуті до кінця — воля агресора(ів) виконана, але не повністю.

Військова здобич[ред.ред. код]

Викуп Атауальпа[ред.ред. код]

Викуп Атауальпа, правителя Інків (18 червня 1533), вважається найбільшою військовою здобиччю у світовій історії.

Стан війни[ред.ред. код]

Стан війни у країні наступає після оголошення війни.

Стан війни тягне за собою такі правові наслідки: припинення дипломатичних та інших взаємин між воюючими державами, припинення міжнародних договорів тощо.

Війна може завершуватися беззастережною капітуляцією однієї з протиборчих сторін або мирним договором, який частково задовольняє сторони, що беруть участь у війні.

У будь-якому разі війна закінчується миром, який зазвичай визначається як відсутність війни або стан знятих протиріч.

Дивіться також розділ «Правові наслідки» в статті «Оголошення війни».

Війни в людській історії[ред.ред. код]

До XIX століття війни мали порівняно вузьку економічну базу і велися, зазвичай, нечисленними професійними арміями. З другої половини XIX століття і особливо у XX столітті війни вимагають величезного напруження економіки воюючих сторін і втягують в тривалу боротьбу багатомільйонні маси народу. У військовому конфлікті беруть участь багато країн, тим самим перетворюючи війну в світову війну. У Першій світовій війні брало участь понад 70 млн осіб, у Другій світовій війні — 110 млн.

Роль війни в людському суспільстві оцінюється неоднозначно.

  • До негативних наслідків воєн, крім загибелі людей, можна зарахувати комплекс, що позначається як «гуманітарна катастрофа»: голод, епідемії. Сучасні глобальні війни пов'язані з величезними людськими і матеріальними втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Наприклад, втрати у війнах європейських країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті — 3,3 млн осіб, в XVIII столітті — 5,4, в XIX і на початку XX століття (до Першої світової війни) — 5,7, у Першій світовій війні — понад 9, у Другій світовій війні (включаючи загиблих в нацистських концтаборах) — понад 50 млн осіб.
  • До позитивних наслідків воєн зараховують обмін інформацією (завдяки Талаській битві араби дізналися у китайців секрет виготовлення паперу), а також зняття протиріч (війна як діалектичний момент заперечення у Гегеля).

Деякі дослідники зараховують до позитивних для людського суспільства загалом (не для людини) такі фактори:

  • Війна повертає в людський соціум біологічний відбір, коли потомство залишає найбільш пристосованих до виживання, оскільки у звичайних умовах людського співтовариства дія законів біології при виборі партнера сильно послаблюється
  • На час військових дій знімаються всі заборон, які накладаються на людину в суспільстві в звичайний час. Як наслідок, війну можна розглядати як спосіб і метод зняття психологічної напруги в рамках усього соціуму.
  • Острах нав'язування чужої волі, острах небезпеки є винятковим стимулом до технічного прогресу. Багато новинок винаходяться і з'являються спочатку для військових потреб і лише потім використовуються у мирному житті.
  • Оздоровлення міжнародних взаємин на вищому рівні і звернення світового співтовариства до таких цінностей як людське життя, мир тощо в поствоєнний період.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. War // Британська енциклопедія
  2. Šmihula, Daniel (2013): The Use of Force in International Relations, p. 67, ISBN 978-80-224-1341-1.
  3. James, Paul; Friedman, Jonathan (2006).Globalization and Violence, Vol. 3: Globalizing War and Intervention. London: Sage Publications.
  4. James Fearon. «Iraq's Civil War» in Foreign Affairs, March/April 2007. (англ.)
  5. Nations, Markets, and War: Modern History and the American Civil War | Book Reviews, EH.net. «Two nations [within the U.S.] developed because of slavery.» October 2006. Retrieved July 2009. (англ.)
  6. Ann Hironaka, Neverending Wars: The International Community, Weak States, and the Perpetuation of Civil War, Harvard University Press: Cambridge, Mass., 2005, p. 3, ISBN 0-674-01532-0
  7. Durbin, E. F. L. and John Bowlby. Personal Aggressiveness and War. — 1939.
  8. Turnbull, Colin. The Forest People. — Touchstonbe Books, 1987.
  9. Alexander, Franz. The Psychiatric Aspects of War and Peace. — 1941.
  10. Blanning, T. C. W. The Origin of Great Wars // The Origins of the French Revolutionary Wars. — P. 5.
  11. Walsh, Maurice N. War and the Human Race. — 1971.
  12. Lorenz, Konrad. Das sogenannte Böse. — 1963.(нім.)
  13. Montagu, Ashley. The Nature of Human Aggression. — Oxford University Press, 1976.