Війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
В. В. Верещагін. «Апофеоз війни» (1878)
Мирні жителі, вбиті у В'єтнамі американськими солдатами

Війна́ — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням протиріч між державами, народами, національними і соціальними групами з переходом до застосування засобів збройної боротьби, що відбувається у формі бойових дій між їх збройними силами. Це специфічна форма вияву соціальних відносин, у якій домінує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі сфери суспільного життя.

За визначенням Клаузевіца, «Війна є продовження політики іншими засобами».

Поряд зі збройною боротьбою, як її головним і вирішальним засобом, під час війни ведуться політична, дипломатична, економічна, інформаційна та інші види боротьби, які підпорядковуються її цілям та інтересам. У цьому сенсі війна — це організоване озброєне насильство метою якого є досягнення політичних цілей. Тотальна війна — це збройне насильство доведене до крайніх меж. Головним інструментом у війні є армія.

Військові автори зазвичай визначають війну як збройний конфлікт, в якому конкуруючі групи мають досить рівними силами, щоб зробити результат бою невизначеним. Збройні конфлікти сильних у військовому відношенні країн з розташованими на примітивному рівні розвитку племенами називаються умиротворення, військовими експедиціями або освоєнням нових територій; з невеликими державами — інтервенціями чи репресалії; з внутрішніми групами — повстаннями і заколотами. Подібні інциденти, якщо опір виявився досить сильним або тривалим у часі, можуть досягти достатнього розмаху, щоб бути класифікованими як «війна»[1]. Відсутність війни називають миром.

У переносному значенні: стан ворожнечі між ким-небудь; суперечка, сварка з кимсь; боротьба.

Причини виникнення воєн та їх класифікації[ред.ред. код]

Основна причина виникнення воєн — прагнення політичних сил використати збройну боротьбу за досягнення різних зовнішньо-та внутрішньополітичних цілей. З виникненням у XIX столітті масових армій важливим інструментом мобілізації населення для війни стала ксенофобія (ненависть, нетерпимість до кого-небудь або чого-небудь чужого, незнайомого, незвичного, чужого сприйняття як незрозумілого, незбагненного, а тому небезпечного і ворожого). На її основі легко розпалюється національна, релігійна чи соціальна ворожнеча і тому з 2-ї половини XIX століття ксенофобія є основним інструментом розпалювання воєн, напрями агресії, певних маніпуляцій масами всередині держави і т. д.

З іншого боку, європейські суспільства, які пережили руйнівні війни XX століття, стали прагнути жити в мирі. Дуже часто члени таких товариств живуть у страху перед будь-якими потрясіннями. Прикладом цього може служити ідеологема «Лише б не було війни», переважала у радянському суспільстві після закінчення самої руйнівної війни XX століття — Другої світової.

За своїм масштабом війни діляться на світові та локальні (конфлікти). Важливе значення має також розподіл воєн на «зовнішні» (external warfare) і «внутрішні» (internal warfare) (див., наприклад: Коротаєв, Комарова, Халтуріна 2007).

Види війни[ред.ред. код]

Вітчизняна війна[ред.ред. код]

Ознаки вітчизняної війни:

  • неспровокований напад;
  • війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної війни);
  • можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партизанський і підпільний рух);
  • мета війни — примусити ворога піти з території країни.

Поведінкові теорії[ред.ред. код]

Психологи, наприклад Е. Дурбан і Джон Боулбі, стверджують, що людині за природою речей властива агресія[2]. Вона підживлюється сублімацією і проекцією, коли людина перетворює своє невдоволення в упередження і ненависть до інших рас, релігій, націй чи ідеологій. Відповідно до даної теорії держава створює і зберігає певний порядок у місцевому суспільстві і в той же час створює базу для агресії у формі війни. Якщо війна є невід'ємною частиною людської натури, як передбачається багатьма психологічними теоріями, то повністю зжити її ніколи не вдасться.

Італійський психоаналітик Франко Форнарі, будучи послідовником Мелані Клейн, припустив, що війна є параноїдальною чи проекційної формою туги. Форнарі стверджував, що війна і насильство розвиваються на базі нашої «потреби в любові»: наше бажання зберігати і захищати священний об'єкт, до якого ми прив'язані, а саме до матері і наш зв'язок з нею. Для дорослих людей таким священним об'єктом є нація. Форнарі фокусується на жертовності, як сутності війни: жадобі людей вмирати за свою країну і прагненню віддати себе на благо нації.

Зигмунд Фрейд вважав агресивність одним з основних інстинктів, що визначають психологічні «пружини», направленість і зміст людського існування й, виходячи з цієї позиції, З . Фрейд навіть відмовився взяти участь у русі борців за мир, так як вважав війни наслідком періодичних вибухів людської агресивності, якої неможливо уникнути.

Попри те, що дані теорії можуть пояснити, чому війни існують, вони не пояснюють причини їх виникнення; в той же час вони не пояснюють існування деяких культур, які не знають воєн як таких[3]. Якщо внутрішня психологія людського розуму незмінна, то подібні культури не повинні б існувати. Деякі мілітаристи — такі, як Франц Олександр, стверджують, що стан миру — це ілюзія. Періоди, які прийнято називати «мирними», насправді є періодами приготувань до майбутньої війни або ситуацією, коли войовничі інстинкти придушуються сильнішою державою, наприклад, Pax Britannica[4].

Дані теорії ґрунтуються нібито на волі переважної більшості населення. Однак вони не враховують той факт, що лише невелика кількість воєн в історії було дійсно результатом волевиявлення народу[5]. Набагато частіше народ насильно втягується у війну своїми правителями. Одну з теорій, яка ставить на чільне місце політичних і військових лідерів, розробив Моріс Уолш[6]. Він стверджував, що переважна більшість населення нейтрально по відношенню до війни, і що війни трапляються лише тоді, коли до влади приходять лідери з психологічно ненормальним ставленням до людського життя. Війни затіваються правителями, які навмисно прагнуть воювати — такими, як Наполеон, Гітлер і Олександр Македонський. Подібні люди стають на чолі держав у часи кризи, коли населення шукає ватажка з твердою волею, який, як їм здається, здатний вирішити їхні проблеми.

Еволюційна психологія[ред.ред. код]

Прихильники еволюційної психології схильні стверджувати, що людські війни — це аналог поведінки тварин, які борються за територію чи конкурують за їжу або партнера. Тварини агресивні за своєю природою, а в людському середовищі подібна агресивність виливається у війни. Однак з розвитком технології людська агресивність досягла такої межі, що почала загрожувати виживанню всього виду. Одним з перших адептів цієї теорії був Конрад Лоренц.[7]

Подібні теорії були розкритиковані вченими, такими як Джон Р. Кеннеді, які вважали, що організовані, тривалі війни людей істотно відрізняються від бійок за територію у тварин — і не тільки в частині технології. Ешлі Монтегью[8] вказує, що соціальні чинники та виховання є важливими причинами, визначальними природу і хід людських воєн. Війна все-таки є людським винаходом, які мають свої історичні та соціальні корені.

Соціологічні теорії[ред.ред. код]

Соціологи довгий час вивчали причини виникнення воєн. На цей рахунок існує безліч теорій, багато з яких суперечать одна одній. Прихильники однієї зі шкіл Primat der Innenpolitik (Пріоритет внутрішньої політики) беруть за основу роботи Еккарта Кера (Eckart Kehr) і Ханса-Ульріха Велері (Hans-Ulrich Wehler), які вважали, що війна є продуктом місцевих умов, і тільки напрямок агресії визначається зовнішніми чинниками. Так, наприклад, Перша світова війна була результатом не міжнародних конфліктів, таємних змов або порушення балансу сил, але результатом економічної, соціальної та політичної ситуації в кожній країні, залученою в конфлікт.

Дана теорія відрізняється від традиційного підходу Primat der Außenpolitik (Пріоритет зовнішньої політики) Карла фон Клаузевіца і Леопольда фон Ранке, які стверджували, що війна і мир є наслідком рішень державних діячів і геополітичної ситуації.

Демографічні теорії[ред.ред. код]

Демографічні теорії можна підрозділити на два класи: мальтузіанські теорії та теорії переважання молоді.

Мальтузіанські теорії[ред.ред. код]

Згідно з мальтузіанськими теоріями причини воєн криються в зростанні населення і нестачі ресурсів.

Так, Папа Римський Урбан II в 1095 році, напередодні Першого хрестового походу, писав: «Земля, яку ви успадкували з усіх боків оточена морем і горами, і вона дуже мала для вас, вона ледь дає їжу людям. Ось чому ви вбиваєте і мучите один одного, ведете війни, ось чому так багато з вас гинуть у цивільних розбратах. Уйміте свою ненависть, нехай ворожнеча закінчиться. Приєднуйтеся на дорогу до Гроба Господнього; відвоюйте цю землю у нечестивої раси і заберіть її собі».

Це одне з перших описів того, що згодом було названо мальтузіанською теорією війни. Томас Мальтус (1766–1834) писав, що населення завжди збільшується до тих пір, поки його зростання не обмежується війною, смертю (людськими втратами), хворобою або голодом.

Прихильники мальтузіанської теорії вважають, що відносне зменшення кількості військових конфліктів в останні 50 років, особливо в країнах, що розвиваються, є наслідком того, що нові технології в сільському господарстві здатні прогодувати набагато більшу кількість народу; в той же час доступність контрацептичних засобів призвела до істотного зниження народжуваності.

Теорія переважання молоді[ред.ред. код]

Середній вік по країнам станом на 2001 рік.

Теорія переважання молоді суттєво відрізняється від мальтузіанської теорії. Її прихильники вважають, що поєднання великої кількості молодих чоловіків з браком постійної мирної роботи веде до більшого ризику війни. У той час як мальтузіанська теорія фокусуються на протиріччі між зростаючим населенням і наявними природними ресурсами, теорія переважання молоді фокусується на невідповідності між кількістю бідних, не успадковують майна молодих чоловіків і доступних робочих позицій в існуючій соціальній системі поділу праці.

Великий внесок у розвиток даної теорії внесли французький соціолог Гастон Буту (Gaston Bouthoul), американський соціолог Джек A. Голдстоун, американський політолог Гері Фуллер, і німецький соціолог Гуннар Хейнсон (Gunnar Heinsohn). Самюель Хантінгтон (Samuel Huntington) розробив свою теорію Зіткнення цивілізацій, багато в чому використовуючи теорію переважання молоді:

Я не думаю, що іслам є більш агресивною релігією, ніж будь-які інші, але я підозрюю, що за всю історію від рук християн загинуло більше людей, ніж від рук мусульман. Ключовим фактором тут є демографія. За великим рахунком, люди, які йдуть вбивати інших людей, — це чоловіки у віці від 16 до 30 років. Протягом 1960-х, 1970х і 1980х в мусульманському світі була висока народжуваність і це призвело до величезного перекосу в бік молоді. Але він неминуче зникне. Народжуваність в ісламських країнах падає, а в деяких країнах — стрімко. Спочатку іслам поширювався вогнем і мечем, але я не думаю, що в мусульманській теології закладена успадкована агресивність."

Теорія переважання молоді була створена зовсім недавно, але вже має великий вплив на зовнішню політику і військову стратегію США. І Голдстоун і Фуллер консультували американський уряд. Інспектор ЦРУ генерал Джон Л. Хелгерсон посилався на дану теорію у своєму звіті за 2002 рік «The National Security Implications of Global Demographic Change».

Згідно з Хейнсоном, який першим запропонував теорію переважання молоді у її найзагальнішій формі, перекіс трапляється, коли від 30 до 40 відсотків чоловічого населення країни належить до «вибухонебезпечної» вікової групі — від 15 до 29 років. Зазвичай цьому явищу передує вибух народжуваності, коли на одну жінку припадає по 4-8 дітей. У випадку, коли на одну жінку припадає 2,1 дитини, син займає місце батька, а дочка — матері. Загальний сумарний коефіцієнт народжуваності в 2,1 призводить до заміщення попереднього покоління, тоді як нижчий коефіцієнт веде до вимирання населення.

У випадку, коли в сім'ї народжується 4-8 дітей, батько повинен забезпечити своїм синам не одну, а дві-чотири соціальні позиції (роботи), щоб вони мали хоч якісь перспективи в житті. Враховуючи, що кількість шанованих посад в суспільстві не може збільшуватися з тією ж швидкістю, як кількість їжі, підручників і вакцин, безліч «розлючених молодих чоловіків» опиняються в ситуації, коли їх юнацький гнів виливається в насильство.

Їх дуже багато в демографічному відношенні,
Вони не мають роботи або застрягли на нешановної, низькооплачуваній посаді,
Дуже часто не мають можливості вести сексуальне життя до тих пір, поки їхні заробітки не дозволять їм завести сім'ю.

Згідно з Хейнсоном, поєднання цих стресових факторів зазвичай приводить до одного з наступних результатів:

насильницький злочин
еміграція («ненасильницька колонізація»)
бунт
громадянська війна та (або) революція
геноцид (щоб зайняти місце вбитих)
завоювання (насильницька колонізація, часто супроводжується геноцидом за межами рідної країни).

Релігія і ідеологія[ред.ред. код]

Релігія і ідеологія в цьому випадку є вторинними факторами і використовуються тільки для того, щоб надати насильству подобу законності, але самі по собі вони не можуть служити джерелом насильства, якщо в суспільстві не існує переважання молоді. Відповідно прихильники даної теорії розглядають і «християнський» європейський колоніалізм і імперіалізм, а також сьогоднішні «ісламську агресію» і тероризм як результат демографічного перекосу. Сектор Газа є типовою ілюстрацією цього явища: підвищена агресивність населення, викликана надлишком молодих невлаштованих чоловіків. А для контрасту ситуацію можна порівнювати з сусіднім відносно мирним Ліваном.

Як інший історичний приклад, коли молодь грала велику роль у повстаннях і революціях, можна навести Французьку революцію 1789. У зародженні нацизму важливу роль грала економічна депресія в Німеччині. Геноцид в Руанді в 1994 році також міг бути наслідком серйозного переважання у суспільстві молоді.

Попри те, що співвідношення зростання населення та політичної стабільності було відомо ще з моменту опублікування Меморандуму 200 з національної безпеки (National Security Study Memorandum 200) в 1974 році, ні уряду, ні Всесвітня організація охорони здоров'я не вжили заходів щодо контролю за народжуваністю для запобігання терористичної загрози. Видатний демограф Стівен Д. Мамфорд (Stephen D. Mumford) приписує це впливу Католицької церкви.

Теорія переважання молоді стала об'єктом для статистичного аналізу Світового банку, Population Action International і Берлінський інститут демографії та розвитку (Berlin-Institut für Bevölkerung und Entwicklung). Детальні демографічні дані доступні по більшості країн в міжнародній базі даних Бюро перепису населення США. Теорія переважання молоді критикується за висловлювання, що ведуть до расової, статевої та вікової «дискримінації».

Раціоналістичні теорії[ред.ред. код]

Раціоналістичні теорії припускають, що обидві сторони в конфлікті діють розумно і виходять з бажання отримати найбільшу вигоду при найменших втратах зі свого боку. Виходячи з цього, якщо б обидві сторони знали заздалегідь, чим скінчиться війна, то було б найкраще для них прийняти результати війни без боїв і без марних жертв. Раціоналістична теорія висуває три причини, чому деякі країни не в змозі домовитися між собою і замість цього починають воювати: проблема неподільності, асиметричність інформації з навмисним введенням в оману і неможливість покладатися на обіцянки противника.

Проблема неподільності виникає, коли дві сторони не можуть прийти до взаємною угодою з допомогою переговорів, тому що річ, якої вони прагнуть володіти, неподільна і може належати тільки одній з них. Як приклад можна навести війни за Храмову гору в Єрусалимі.

Проблема асиметричності інформації виникає, коли дві держави не можуть заздалегідь прорахувати вірогідність перемоги і досягти полюбовної угоди тому, що кожне з них має військові секрети. Вони не можуть відкрити карти, так як вони не довіряють один одному. При цьому кожна сторона намагається перебільшити власну силу, щоб виторгувати додаткові переваги. Наприклад, Швеція намагалася ввести в оману нацистів щодо свого військового потенціалу, розігравши карту «арійської переваги» і показавши Герману Герінгу елітні війська, переодягнені у форму звичайних солдатів.

Американці прийняли рішення вступити в війну у В'єтнамі, чудово знаючи, що комуністи будуть чинити опір, але недооцінюючи здатність партизанів протистояти регулярній армії США. І, нарешті, переговори про запобігання війни можуть закінчиться провалом через нездатність держав дотримуватись правил чесної гри. Дві країни могли б уникнути війни, якщо б вони дотримувалися початкових домовленостей. Але по угоді одна сторона отримує такі привілеї, що стає сильнішою і починає вимагати все більше і більше; в результаті більш слабкій стороні не залишається нічого іншого, як захищатися.

Раціоналістичний підхід можна критикувати за багатьма позиціями. Припущення про взаємні розрахунки прибутків і витрат виглядає сумнівно — наприклад, у випадках геноциду під час Другої світової війни, коли слабкій стороні не залишали жодної альтернативи. Раціоналісти вважають, що держава діє як щось ціле, об'єднане однією волею, а лідери держави розумні і в змозі об'єктивно оцінити ймовірність успіху чи поразки, з чим ніяк не можуть погодиться прихильники поведінкових теорій, згаданих вище. Раціоналістичні теорії зазвичай добре застосовні в теорії ігор, а не в моделюванні рішень, які лежать в основі будь-якої війни.

Економічні теорії[ред.ред. код]

Багато хто дотримується теорії, згідно з якою війну можна розглядати як зростання економічної конкуренції між країнами. Війни починаються як спроба опанувати ринками і природними ресурсами і — як наслідок — багатством. Представники ультра-правих політичних кіл, наприклад, стверджують, що у сильного є природне право на все те, що слабкий не в змозі утримати. Деякі політики-центристи також дотримуються економічної теорії в поясненні воєн.

Теорія виникнення воєн в політології[ред.ред. код]

Статистичним аналізом війни вперше зайнявся дослідник Першої світової війни Льюїс Фрай Річардсон (Lewis Fry Richardson). Існує кілька різних шкіл міжнародних відносин . Прихильники реалізму в міжнародних відносинах стверджують, що основна мотивація держав — це власна безпека. Інша теорія розглядає питання влади в міжнародних відносинах і Теорію переходу влади, яка вибудовує світ у певну ієрархію і пояснює найбільші війни викликом чинному гегемону з боку Великої держави, яка не підкоряється його контролю.

Позиція об'єктивізму[ред.ред. код]

Айн Ренд, авторка об'єктивізму доводила, що якщо людина хоче протистояти війні, то вона повинна в першу чергу протистояти економіці, контрольованої державою. Вона вважала, що миру на землі не буде до тих пір, поки люди будуть дотримуватися стадних інстинктів і жертвувати індивідуумами заради колективу і його міфічного «блага».

Цілі сторін у війні[ред.ред. код]

Пряма мета війни полягає у нав'язуванні противнику своєї волі. При цьому нерідко ініціатори війни переслідують і непрямі мети, як то: зміцнення своєї внутрішньополітичних позиції (" маленька переможна війна "), дестабілізація регіону в цілому, відволікання і зв'язування сил противника. У новий час, для сторони, безпосередньо почала війну, метою є світ кращий, ніж довоєнний (Ліддел Гарт, «Стратегія непрямих дій»).

Для боку ж, що відчуває агресію з боку розв'язав війну противника, метою війни автоматично стає:

  • забезпечення власного виживання;
  • протистояння противнику, що бажає нав'язати свою волю;
  • запобігання рецидивів агресії.

У реальному житті часто немає чіткої межі між нападаючою стороною і стороною, котра обороняється, бо обидві сторони знаходяться на межі відкритого прояву агресії, і яка з них почне атаку першою — справа випадку і прийнятої тактики. У таких випадках цілі війни обох сторін однакові — нав'язування своєї волі супротивникові з метою поліпшення свого довоєнного становища.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що війна може бути:

  • Повністю виграна однією з протиборчих сторін — або воля агресора виконана, або, для сторони, що обороняється, нападки агресора успішно припинено та його активність пригнічена;
  • Цілі жодної сторони не досягнуті до кінця — воля агресора (ів) виконана, але не повністю;

Військова здобич[ред.ред. код]

Викуп Атауальпа[ред.ред. код]

Викуп Атауальпа, правителя Інків (18 червня 1533), вважається найбільшою військовою здобиччю у світовій історії.

Стан війни[ред.ред. код]

Стан війни тягне за собою ряд правових наслідків — припинення дипломатичних та інших відносин між воюючими державами, припинення міжнародних договорів та ін Так, наприклад, всі договори між Росією і Японією про розмежування островів (Сахаліну і Курильських), які полягали в XIX столітті, втратили чинність у зв'язку з Російсько-японською війною 1904–1905, тому будь-які посилання на них у наш час є неправомірними.

Війна може завершуватися беззастережною капітуляцією однієї з протиборчих сторін або мирним договором, частково задовольняє беруть участь сторони. У будь-якому разі війна закінчується миром, який зазвичай визначається як відсутність війни або стан знятих протиріч.

Див. ще: Надзвичайний стан, Особливий стан, Комендантська година

Війни в людській історії[ред.ред. код]

До XIX століття війни мали порівняно вузьку економічну базу і велися, як правило, нечисленними професійними арміями. З другої половини XIX століття і особливо з XX століття війни вимагають величезного напруження економіки воюючих сторін і втягують в тривалу боротьбу багатомільйонні маси народу. У військовому конфлікті беруть участь багато країн, тим самим перетворюючи війну в світову війну . У Першій світовій війні брало участь понад 70 млн чол., у Другій світовій війні — 110 млн.

Роль війни в людському суспільстві оцінюється неоднозначно.

  • До негативних наслідків воєн, крім загибелі людей, можна віднести той комплекс, який позначається як гуманітарна катастрофа : голод, епідемії. Сучасні глобальні війни пов'язані з величезними людськими і матеріальними втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Наприклад, втрати у війнах європейських країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті — 3,3 млн чол., в XVIII столітті — 5,4, в XIX і на початку XX століття (до Першої світової війни) — 5,7, у Першій світовій війні — понад 9, у Другій світовій війні (включаючи загиблих в нацистських концтаборах) — понад 50 млн чол. Втім, сучасні конфлікти далеко не завжди стають м'ясорубками.
  • До позитивних наслідків воєн відносять обмін інформацією (завдяки Таласської битві араби дізналися у китайців секрет виготовлення паперу), а також зняття протиріч (війна як діалектичний момент заперечення у Гегеля).

Деякі дослідники відносять також до позитивних для людського суспільства в цілому (не для людини) такі фактори:

  • Війна повертає в людський соціум біологічний відбір, коли потомство залишає найбільш пристосованих до виживання, оскільки у звичайних умовах людського співтовариства дію законів біології при виборі партнера сильно послаблюється
  • На час військовіх дій знімаються всі заборон, які накладаються на людину в суспільстві в звичайний час. Як наслідок, війну можна розглядати як спосіб і метод зняття психологічної напруги в рамках цілого соціуму.
  • Страх перед нав'язуванням чужої волі, страх перед обличчям небезпеки є винятковим стимулом до технічного прогресу. Невипадково багато новинок винаходяться і з'являються спочатку для військових потреб і лише потім знаходять своє застосування в мирному житті.
  • Оздоровлення міжнародних відносин на вищому рівні і звернення світового співтовариства до таких цінностей як людське життя, мир і пр. в поствоєнних період.

Справедлива війна[ред.ред. код]

Докладніше: Справедлива війна

Справедлива війна — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої ​​війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще у Аристотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, займаючи проміжне положення між мілітаризмом і пацифізмом. Головний етичний парадокс справедливої ​​війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.

Несправедлива війна[ред.ред. код]

закони та звичаї війни[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стаття «War» з сайту Британської енциклопедії
  2. Durbin, E.F.L. and John Bowlby .Personal Aggressiveness and War, 1939.
  3. Turnbull, Colin (1987), «The Forest People» (Touchstonbe Books)
  4. Alexander, Franz. «The Psychiatric Aspects of War and Peace.» 1941
  5. Blanning, T.C.W. «The Origin of Great Wars.» The Origins of the French Revolutionary Wars. pg. 5
  6. Walsh, Maurice N. War and the Human Race. 1971.
  7. Lorenz, Konrad On Aggression 1966
  8. Montagu, Ashley (1976), «The Nature of Human Aggression» (Oxford University Press)