Війна Священної ліги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Війна Священної ліги  — війна, що велася між Османською імперією та союзом християнських європейських держав (Священною лігою), куди входили Священна Римська імперія, Річ Посполита, Венеція, Мальта та Росія у 1683–1699 роках. Війна завершилася поразкою Туреччини та втратою багатьох її володінь.

Початок війни[ред.ред. код]

Повстання Імре Текеї проти габсбурзького панування в Угорщині втягнуло Османську імперію в нову війну з австрійцями. Коли Текеї усвідомив неможливість самотужки боротися з Австрією, він визнав себе данником Туреччині, за що султан Мехмед IV зробив його королем Середньої Угорщини (1682 р.), васалом Османської імперії. Франція підбурювала султана допомогти Текеї. Турки почали готуватися до воєнної допомоги новому васалові, і того ж року великий візир Кара-Мустафа вступив в Угорщину з 200-тисячною армією. йому здалися Кошице, Еперьеш і Фюлек.

Театри воєнних дій у Європі у кінці 17 століття

Кампанія 1683 року[ред.ред. код]

Похід Собеського проти турків у 1683 році

У наступному році Кара-Мустафа вирішив йти прямо на Відень: він перейшов Раабе (8 липня 1683 р.), взяв штурмом Альтенбург, Генбург і Перштольсдорф і 14 липня став табором навколо Відня. Його війську в 200 тисяч Відень міг лише протиставити гарнізон силою в 10 тисяч чоловік під начальством графа Штаремберга. Вміння Штаремберга, мужність гарнізону та громадян міста відбили всі напади турків, але сили оборонців у вересні були виснажені. Кара-Мустафа, одначе, не давав наказу до штурму, бо не хотів віддавати місто на розграбування своєму війську, щоб зберегти багатства Відня для себе одного, розраховуючи на те, що місто здасться.

Ю.Брандт. Битва під Віднем

Імператор Священної Римської імперії Леопольд I тоді звернувся з проханням про допомогу до польського короля Яна III Собеського, що з 20 тисячами поляків приєднався до імперського війська під проводом Карла Лотаринзького. 12 вересня 1683 р. Союзне військо почало атаку турецького табору, розбило турецьке військо, захопило табір та знищило в бою 10 тисяч турків. Кара-Мустафа відступив, переслідуваний поляками і німцями, і на переправі через Дунай, під Парканами, був знову розбитий поляками і втратив 9200 чол. Собеський після цього захопив Естергом і знову розбив візира, який втік у Белград, де був страчений за наказом султана.

Ю.Коссак. Битва під Парканами

Проти австрійців був відправлений тоді Ібрагім Шейтан, а проти поляків сераскир Сулейман-паша, але успіхи союзного війська продовжувалися. Польські та козацькі війська здійснили походи на Правобережну Україну та Молдавію.

Утворення Священної ліги[ред.ред. код]

У 1684 р. Священна Римська імперія, Річ Посполита, Венеція та Мальта утворили Священну Лігу під покровительством папи, а в 1686 р. Австрія та Польща втягнули до неї Росію ціною віддачі їй Києва. Росія мала нападом на Крим скувати сили татар.

Кампанія 1684 року[ред.ред. код]

Герцог Лотаринзький тим часом продовжував війну з турками: він взяв Вишеград (1684 р.), розбив турків, взяв Пешт, відбивши напад допоміжної турецької армії, в той час як Леслі і Траутманнсдорф знищили головну турецьку армію у Веровіча в Хорватії. У цей час Людовик XIV, знаходячи невигідним для Франції надмірне ослаблення Туреччини як природної союзниці проти Австрії, став стримувати надмірний запал Яна Собеського. Польські війська обложили захоплений турками у 1672 році Кам'янець-Подільський та вели бої на підступах до нього проти татар.

Кампанія 1685 року[ред.ред. код]

В кампанію 1685 р. тим імператорська армія і венеціанці одержали ще кілька перемог: вони хоча і повинні були припинити облогу Буди, але прогнали турків від Естергома, взяли Нейгейзель і вигнали Текеї з усіх його фортець. Венеціанці вступили в Боснію та Албанію, а знаменитий Франческо Морозіні, герой Крітської війни, заволодів островом Санто Моро і Превезою на узбережжі Албанії, та підбурив до повстання войовничих горян. Король Ян Собеський ходив у похід на Молдавію, але невдало.

Похід Куницького 1683-84 років та (пунктиром) інші походи козаків проти Кримського ханства під час війни 1683-99 років

Кампанія 1686 року та 1687 року[ред.ред. код]

В Західній Угорщині в кампанію 1686 р. Карл Лотаринзький, підкріплений військами деяких німецьких князів, взяв штурмом Буду, а в наступному 1687 р. завдав рішучої поразки великому візиру Сулейманом при Мохачі. Поляки стали загрожувати Молдавії, а австрійці вторглися у Волощину, Угорщину, Славонію та Хорватію. В цей рішучий момент турецькі вояки вбили великого візира, а трохи згодом Мехмеда IV було скинуто з престола та замінено на його брата Сулеймана III.

Австрійці взяли Ерлан і Ліппі; семигородський воєвода Апаффі визнав свою залежність від імператора, а угорський сейм, що зібралися в Пресбурзі (Братиславі), визнав угорський престол спадковою власністю Габсбургів. Але похід російських військ на Крим закінчився невдало, так само як і похід поляків у Молдавію.

Як стверджують дослідники, Ян Собеський 10 серпня 1686 року надіслав листа на Запорожжя із закликом прислати частину війська йому в допомогу проти турків і татар. Запорожці вислали тоді загін у 2700 чоловік.[1]

Венеціанці тим часом так само діяльно вели війну з турками, як і австрійці: Морозіні у 1685, 1686 та 1687 роках послідовно забрав у турків усі міста Мореі (Пелопоннеса), зайняв Коринф і Афіни (при цьому венеціанська бомба потрапила в Парфенон, який турки перетворили на пороховий склад, та сильно зруйнувала цей знаменитий давньогрецький храм). В цей час інший венеціанський генерал зайняв Кнін і підкорив Далмацію.

Облога Афін венеціанцями у 1687 році

Кампанія 1688 року[ред.ред. код]

У 1688 році австрійці вели війну в Угорщині та Семигороді під начальством Караффа і взяли Штульвейссенбург та Петервардейн, а під проводом курфюрста Емануїла Баварського напали на Сербію та взяли штурмом Белград. Австрійці рушили тоді в глиб Сербії під проводом маркграфа Людвіга Баденского, розбили сераскира Реджіб-пашу під Бетуджіном, потім 20 тисяч австрійського війська завдали поразку 60-тисячній турецькій армії під Нішем. Поляки продовжували блокаду Кам'янця та зазнали серйозної невдачі під Новоселкою.

Венеційська медаль, відбита у 1688 році на честь обрання Морозіні дожем Венеції

Кампанія 1689 року[ред.ред. код]

У 1689 році австрійці взяли Ніш та Відін. Усюди спалахували повстання християн проти гнобителів-турків. У цей критичний момент великим візиром султан призначив Мустафу Кепрюлю, що на деякий час затримав переможне просування австрійців. Невдачею закінчився і другий похід російських військ на Крим.

Кампанія 1690 року[ред.ред. код]

У 1690 році Кепрюлю розбив австрійського генерала Секендорфа (серпень 1690 р.), відбив у австрійців Ніш, Відін, Семендрію, Белград і змусив австрійську армію відступити за Саву, а Текеї, також розбивши австрійців, проголосив себе князем Семигорода. Також греки Мореі повстали проти венеціанців.

Кампанія 1691 року[ред.ред. код]

У наступному 1691 році Мустафа Кепрюлю рушив назустріч маркграфу Баденскому, що йшов з військом від Петервардейна, але в битві при Сланкемені був убитий кулею, його військо розбите і втекло, залишивши на полі битви 28 тисяч вбитих. Почалися мирні переговори, але через великі вимоги переможниць, Австрії, Польщі (незважаючи на невдачу походу Собеського в Молдавію) та Венеції, і внаслідок інтриг Франції, яка вела в цей час війну з Австрією та іншими німецькими державами, укласти мирну угоду не вдалося.

Пауза 1692–1693 років[ред.ред. код]

Війна з боку Туреччини перетворилася на оборонну, чому були раді австрійці, які змушені були відправити Людвіга Баденского і найкращі війська на Рейн проти французів, внаслідок чого протягом 1692–1693 років нічого серйозного не сталося.

Кампанія 1694 року[ред.ред. код]

у 1694 р. венеціанці знову почали воєнні дії, захопили Хіос, який скоро знову втратили, і відбили турків, які вторглися було в Морею. 6 жовтня 1694 року під Устечком на Поділлі поляки під проводом гетьмана Яблоновського перемогли татар та захопили великий обоз із припасами (півтори тисячі возів), що прямував до обложеного Кам'янця.

Кампанія 1695 року[ред.ред. код]

Взяття Азова військом Петра Першого

Ще раз щастя усміхнулося туркам зі вступом на престол нового войовничого султана Мустафи II (1695). Війна з Францією не давала Габсбургом можливості організувати широкі наступальні операції на Балканах. У 1695 і 1696 роках війська султана перемогли у ряді битв з австрійськими військами. У битві при Лугожі (1695) загинув генерал Ветерані. Великі втрати імператорські війська понесли в битві за Темешвар, в якій був убитий генерал Хайсслер.

Поки сам султан щасливо воював в Угорщині, російський цар Петро I був відбитий від Азова (1695), венеціанці були розбиті на морі капудан-пашею Гуссейном. Татарська орда вчинила великий набіг на Галичину, але під Львовом її відбив гетьман Яблоновський.

Кампанія 1696 року та 1697 року[ред.ред. код]

Вже в наступному році Азов був узятий російськими військами, а сам султан був розбитий наголову (1697) принцем Євгеном Савойським під Зентою під час переправи через ріку Тису. 20 тисяч турків було вбито, крім того 10 тисяч потонуло в Тисі. Ця блискуча перемога дала можливість австрійцям вторгнутися в Сербію і Боснію і підняти там повстання серед християн.

Закінчення війни[ред.ред. код]

Територіальні зміни за Карловицькою мирною угодою

У 1698 році сталася остання битва у війнах Речі Посполитої з турками та татарами. Під Підгайцями 8-9 вересня 1698 року польсько-саксонська армія під проводом польного гетьмана коронного Фелікса Потоцького перемогла татарську орду, але татарський набіг зумів зірвати запланований похід Августа ІІ проти турків до Молдови.

Новий великий візир з династії Кепрюлю врятував Туреччину від остаточного приниження: він набрав нове військо, прогнав австрійців за Саву, а потім вступив в переговори з супротивниками. Перемир'я в Карловицях (1699) на 25 років дало Австрії Семигород, Угорщину без Темешвара і Баната, Славонію й Сірмію, Польщі — Україну і Поділля, Росії — Азов, Венеції — частину Далмації між Керки та Нарентою, всю Морею, острови Егіну і Санта-Моро. Цей мирний договір, віднявши у Туреччині найкращі завоювання Сулеймана II Великого, був початком загибелі Туреччини: з цього часу вона починає втрачати одну провінцію за іншою на півночі, з невеликим успіхом на півдні своїх європейських володінь.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]