Війна в міських умовах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
US Marines MOUT practice.jpg
Armoured D7G bulldozer.jpg

Війною в міських умовах (англ. Urban warfare) називають бої, що проводяться в населених районах, таких як міста та мегаполіси. Бої в міських умовах сильно відрізняються від боїв на відкритій місцевості як на рівні планування, так і на тактичному рівні. Фактори ускладнення у війні в міських умовах містять в собі присутність цивільного населення та складність урбанізованої території.

Деяких цивільних буває важко відрізнити від бойовиків, таких як озброєне ополчення та окремих осіб, які просто намагаються захистити свої домівки від атакуючих. Тактика ускладнюється тривимірним середовищем, обмеженим полем зору та вогню через будівлі, великою кількістю сховищ для захисників, підземною інфраструктурою, та легкістю використання мін-пасток та снайперів.

Військові операції в містах[ред.ред. код]

Військові операції в містах під час Другої Світової війни часто велись за допомогою великої кількості артилерійського вогню та повітряної підтримки починаючи від винищувачів-штурмовиків і закінчуючи важкими бомбардувальниками. В деяких особливо жорстоких військових боях, таких як Сталінградська та Варшавська битви, використовувались всі види зброї незалежно від наслідків.

Однак, при звільненні окупованих територій часто вдавались до обмеження застосування зброї, особливо при бойових діях в містах. Наприклад, в битві за Манілу в 1945 році, генерал МакАртур заборонив застосування артилерії та повітряних ударів за для збереження життя цивільних.

Армії зв'язані законами війни, що регулюють кількість використання сили, яка може бути вжита при атаці району де знаходяться цивільні.

Іноді, як у випадку боїв в італійському містечку Ортоні під час Другої Світової війни, атакуюча сторона (канадські збройні сили) відмовляється від використання всієї сили, яка у неї є. В інших випадках, таких як Битва за Сталінград та Битва за Берлін, обидві армії можуть вирішити евакуювати цивільне населення лише тому, що вважатимуть його непотрібним. При атаці Грозного російськими військами в 1999 році, була використана значна кількість артилерії. Росіяни для вирішення питання з жертвами серед мирного населення попереджали мешканців міста про те, що вони збираються штурмувати місто і радили мирним жителям покинути місто до того, як артилерія почне бомбардування.

Бій в міських умовах може надати деякі переваги більш слабим захисникам або повстанцям, завдяки використанню засідок. Атакуюча армія повинна частіше враховувати три виміри, і відповідно залучати значно більше бійців для контролю безлічі будівель та куп сміття.

Залізобетонні конструкції можуть бути зруйновані сильним бомбардуванням, але дуже важко зруйнувати таку будівлю повністю, коли вона добре захищена. Радянським військам доводилось відбивати кімнату за кімнатою при захисті сталеливарного заводу Червоний жовтень в битві за Сталінград, а також в 1945 році, під час перегонів за захоплення Рейхстагу; не зважаючи на сильну артилерійську підтримку прямою наводкою.

Також важко зруйнувати підземні або добре укріплені споруди, такі як бункери та тунелі з комунікаціями; під час Битви за Будапешт в 1944 році, бої велись в каналізаційних мережах, оскільки війська країн Осі та Радянського Союзу використовували їх для переміщення.

Характерними рисами середньо статичного міста є високі будинки, вузькі провулки, каналізаційні мережі та, можливо, метро. Захисники можуть отримати перевагу в детальному знанні місцевості, аж до планування внутрішньої частини будинків та засобах пересування не вказаних на мапі.

В будинках можуть бути розміщені чудові снайперські позиції, в той час як провулки та засмічені вулиці ідеально підходять для встановлення мін-пасток. Захисники можуть пересуватись з однієї частини міста на іншу непоміченими, використовуючи підземні тунелі та діяти із засідок.

В той же час атакуючі є більш уразливими ніж захисники, оскільки вони повинні більш часто використовувати відкриті вулиці, незнайомі з секретними та прихованими маршрутами захисників. Під час зачищення будинку за будинком, атакуючий також часто з'являється на вулицях.

Битва за Монтеррей, Мексика[ред.ред. код]

Битва за Монтеррей була першою великою битвою армії США в міських умовах. Вона почалась у вересні 1846 року, коли армія США під керівництвом Захарії Тейлора вторглась у місто. Американці до того часу не мали досвіду ведення бойових дій в міських умовах, а мексиканці ховались на дахах будинків, стріляли з бійниць та гармат, встановлених посередині вулиць. Будинки в Монтерреї були зроблені з товстої саманної цегли, з міцними подвійними дверима та малою кількістю вікон. По периметру дахів були стіни висотою пів-метри, які служили бруствером для солдат, що оборонялися. Кожен будинок являв собою форт.

21 вересня 1846 року армія США, частину якої складали елітні солдати, які нещодавно закінчили Вест Пойнт, увійшла в місто та понесла великі втрати від захисників. Американці не бачили людей, що ховались за стінами, амбразурами та на дахах будинків. Вони намагались просуватись по вулиці до тих пір, поки сильний вогонь не змусив їх сховатись в прилеглих будинках. Тейлор спробував ввести артилерію в місто, але вона вражала добре захищених не краще за звичайних солдат. Два дні потому американці знову штурмували місто з двох сторін, і цього разу вони бились по-іншому.

Не бажаючи повторювати помилки 21 вересня, генерал Вільям Ворс послухав своїх техаських радників. Ці люди раніше воювали в мексиканських містах в Битві за Мієр в 1842 році та Битві за Бексар в 1835. Вони розуміли, що армія повинна зробити «мишині діри» в стінах будинків та витіснити захисників в ближньому бої.

Люди Ворса використовували кайла для пробиття проломів у стінах домів, або використовували драбини щоб залізти на верхівку даху та зійтися з мексиканськими захисниками у ближньому бої. Типовим прикладом захоплення будинку були такі дії: одна людина з кайлом, яка підбігала до дверей та виламувала їх під вогневим прикриттям. Як тільки на дверях з'являлись ознаки послаблення, 3-4 інших солдат підбігали до дверей та проламувались в будинок стріляючи з револьверів. Ворс, використовуючи 23 вересня ці нові техніки ведення міського бою, втратив невелику кількість людей.

Битва за Берлін[ред.ред. код]

Докладніше: Битва за Берлін

Радянська бойова група являла собою підрозділ з близько 80 різноманітно озброєних людей, який ділився на штурмові групи з шести — восьми людей з сильною підтримкою польової артилерії. Ці тактичні підрозділи використовували тактику ведення вуличних боїв, яку радянська сторона змушена була розробити та розвивати в кожному Festungsstadt (місті-фортеці) від Сталінграду до Берліну.

Німецькі тактики в Битві за Берлін були обумовлені трьома підставами: досвідом, який німці набули на протязі п'яти років війни; фізичними характеристиками Берліну; та тактиками, які використовували радянські війська.

Більшість центральних районів Берліну складались з міських кварталів з прямими, широкими вулицями, які перетинались кількома водними шляхами, парками та великими залізничними станціями. Місцевість була переважно рівна, але було також декілька низьких пагорбів, таких як Кройцберг що підіймається на 66 метрів над рівнем моря.

Більшість житлового фонду складалась з багатоквартирних будинків, побудованих в другій половині 19 сторіччя. Більшість з них завдяки правилам забудовування та невеликою кількістю ліфтів, мали п'ять поверхів, будувались навколо внутрішнього двору, до якого можна було потрапити з вулиці через коридор достатньо великий для того, щоб туди міг потрапити кінь з возом чи каретою або маленька вантажівка, що використовувався для доставки вугілля. В багатьох місцях такі багатоквартирні будинки були побудовані навколо декількох внутрішніх дворів, один за одним, до кожного з них можна було потрапити через зовнішні двори по наземному тунелю схожому на той, що з'єднував перший двір з дорогою. Найбільші, та найбільш дорогі квартири виходили на вулицю, а менші та менш дорогі розташовувались навколо внутрішніх дворів.

Як і радянські війська знали багато про бої в міських умовах, так і німецькі війська були в цьому не новачками. «Ваффен-СС» не використовували саморобних барикад на кутах будинків, оскільки їх міг дістати артилерійській вогонь з гармат, що били прямою наводкою по широким, прямим вулицям Берліну. Натомість, вони розміщали снайперів та кулеметників на верхніх поверхах та дахах, що було більш безпечним, оскільки радянські танки не могли наводити свої гармати на таку висоту. Вони також розміщали людей з Панцерфаустами у отворах підвалів та влаштовували засідки на танки, які рухалися вздовж вулиць. Така тактика була швидко перейнята «Гітлерюгендом» та ветеранами Першої світової війни «Фольксштурм».

Для боротьби з такою тактикою радянські автоматники розміщувались на танках та стріляли в кожний дверний проріз або вікно, але це при цьому танк не міг швидко повертати свою башту. Іншим виходом з ситуації були важкі гаубиці (152 мм та 203 мм) які били прямою наводкою та руйнували будинки, які обороняли німці, а також використання зенітних гармат проти захисників, розміщених на верхніх поверхах.

Радянські бойові групи рухалися з будинку до будинку, замість руху вздовж вулиць. Вони проходили крізь квартири та підвали прориваючи діри в стінах суміжних будинків (дуже ефективними для цього виявились залишені німцями Панцерфаусти), в той час як інші пробивались по дахах та горищах.

Така тактика дозволяла зайти німцям (які лежали в засаді чекаючи на танки) у фланг. Вогнемети та гранати були дуже ефективними, проте, оскільки цивільне населення Берліну не було евакуйоване, така тактика неминуче призводила до значних втрат серед його жителів.

Перша Чеченська війна[ред.ред. код]

Під час Першої Чеченської війни більшість чеченських бойовиків були вишколені в радянських військах. Вони були розділені на бойові групи з 10-20 осіб, які в свою чергу поділялись на вогневі групи з 3-4 осіб. Вогнева група складалась з гранатометника зазвичай озброєного РПГ-7с або РПГ-18с, кулеметника та снайпера. Група могла бути підсилена допоміжними стрільцями та постачальниками амуніції. Для нищення російської бронетанкової техніки в Грозному, п'ять або шість пошуково-ударних вогневих груп розміщувались на першому, другому та третьому поверхах, а також у підвалах. Снайпери та кулеметники притискали вогнем допоміжну піхоту, в той час як гранатометники стріляли у бронетехніку, цілячись у верхню, задню або бокову частини техніки. Спочатку це було великою несподіванкою для росіян. Їх бронетанкові колони, які повинні були взяти місто без проблем, як радянські війська взяли Будапешт в 1956 році несли такі втрати, що це більше нагадувало Битву за Будапешт в 1944 році. Як і під час штурму Берліну, як тимчасовий засіб, вони використали самохідні зенітні установки (ЗСУ-23-4 та 2К22М) для стрільби по вогневих групах, оскільки гармати танків не мали достатніх кутів підняття та схилу, але вогонь з зенітних установок не міг придушити п'ять різних вогняних груп, що стріляли одночасно.

У подальшому росіяни брали з собою більше піхоти та починали систематичне просунення через місто, будинок за будинком та квартал за кварталом, при цьому спішена піхота пересувалась захищаючи бронетехніку. Діючи на упередження, росіяни стали самі робити засідки та проїжджали бронетехнікою біля них, заманюючи чеченців у пастку.

Як і екіпажі радянських танків в Берліні 1945 року, які кріпили металеві сітки до зовнішньої частини своїх башт для зменшення пошкодження від німецьких Панцерфаустів, дехто з росіян також кріпив металеву сітку в 25-30 сантиметрах від броньованого корпусу для захисту від чеченських РПГ.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]