Військові поселення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Креслення будинку військового поселення з автографом Аракчеєва

Військові поселення — особлива система організації війська в Росії, яка поєднувала військову службу з сільськогосподарською працею. Існувала у 1810–1857 роках.


Історія[ред.ред. код]

В Російській імперії військові поселення з'явилися в 1810 році. Вони створювалися на казенних землях Петербурзької, Новгородської, Могильовської, Слободсько-Української, Херсонської, Катеринославської і інших губерній. Створюючи поселення, уряд прагнув скоротити військові витрати та ліквідувати рекрутські набори. Ініціатором військових поселень був імператор Олександр I. Перші військові поселення були створені в 18101812 роках у Могилевскій губернії. В 1816 р. створення військових поселень було доручено О. А. Аракчеєву, з 1817 р. він був призначений офіційним начальником військових поселень. Протягом 10 років у корпус військових поселень було зараховано 160 батальйонів, 24 ескадрони і кілька рот: усього 375 тис. чол.

Військові поселення формувалися із сімейних солдатів, що прослужили не менш 6 років в армії, і місцевих жителів — чоловіків, головним чином, селян у віці від 18 до 45 років, що володіли власним майном. Всі вони іменувалися селянами-хазяями. Діти селян-хазяїв зараховувалися в кантоністи, а з 18 років переводилися у військові частини. Після досягнення 45 років поселенці йшли у відставку, але продовжували нести службу в шпиталях і по господарству. Місцеві жителі, що не ввійшли до складу війська, але підходили за віком і були придатні до служби, зараховувалися в помічники хазяїв і в резервні військові підрозділи. Типове військове поселення на роту (228 чол.) складалося з 60 будинків, у кожному з яких проживали 4 родини з нерозділеним господарством. 4 роти становили батальйон, полк становив округ. Разом з регулярним військовим навчанням, несенням вартової служби поселенці займалися сільським господарством, а також працювали на каменоломнях, порохових і лісопильних заводах. Військові селяни звільнялися від всіх податків і повинностей, від стройової служби, але зобов'язані були постачати продовольством діючу армію. Для них будувалися типові будинки з господарськими будівлями, вони одержували худобу та інвентар. Земельні наділи селян становили: у піхоті — 6,5 десятин ріллі, у кавалерії — від 36 до 52 десятин. Життя військових поселенців і їх родин строго регламентувалося. Вони зобов'язані були носити видану військову форму, жити та працювати за затвердженим розпорядком.

Створення військових поселень було сприйнято селянами як спроба нового поневолювання, що приводило до повстань. У червні 1831 р. повстав Чугуєвський полк, а в липні 1831 р. біля Старої Руси відбувся один з найбільших солдатських бунтів, що поширився на більшість військових поселень Новгородської губернії.

В 1857 р. військові поселення в Російській імперії були скасовані.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Історія України Це незавершена стаття з української історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.