Війт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Війт Микола (1867)

Війт — керівник тутешнього (міського чи сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі та Україні.

Слово війт походить через пол. wójt, woyt від нім. Vogt і далі від середньовіч. лат. vocatus, лат. advocatus («покликаний на допомогу», звідки також і «адвокат»).

Історія[ред. | ред. код]

У середньовічній Німеччині Vogt — намісник імператора (нім. Reichsvogt; розрізнялися міський /нім. Stadtvogt/ і земський /нім. Landvogt/ фогти), водночас і суддя. В містах Галицько-Волинської держави а згодом Речі Посполитої (Польщі, України, Литви й Білорусі), заснованих на магдебурзькому праві, у XIIIXVIII століттях спершу спадковий, а пізніше виборний голова місцевого суду та керівник місцевого самоврядування[1]. За твердженням Дениса Зубрицького, голова суду у Львові XIV-XVIII століть[2].

Війти у приватних (дідичних) містах призначались власником або вибирались громадою.[3]

Посада війта спочатку була спадковою, але з часом стала виборною. За свою службу війт брав частину податків і судових оплат. Він міг свій уряд відступити або продати. Подекуди саме місто відкуплювало війтівство, і тоді війт був виборним.

Грушевський стверджував, що викуп панами (шляхтою-дідичами) привілейованих війтівств у Галичині часто призводило до того, що експуатація селян зосереджувалась в одних руках, а привілеї селян, про які йшлось в локаційному акті, втрачали свого оборонця, яким мав бути війт.[4]

Прерогативи: загальна адміністрація, управління міською власністю і судові компетенції, виконувані за допомогою лави присяжних (див. Лавники). Свою владу війт ділив з міською радою, на вибір якої війт мав вплив.

Війтів у містах затверджував гетьман. На Лівобережній та Слобідській Україні війти (старости) були й у селах, де їх обирала сільська громада.

Посада війта існувала в українських селах до 18 століття, а в містах — до скасування магдебурзького права на початку 19 століття. У Галичині в складі Австро-Угорщини війт очолював сільську громаду, а в 19211939 роках на українських землях, був керівником найменшої адміністративно-територіальної одиниці — ґміни.

Уведена посада війта була як міського голови (був наприклад і в м. Києві); старшина, міський старшина; різновид поліцейського тисяцького або п'ятисотенного в містечках або посадах, або голова над декількома сотськими; місцями це сільський староста або навіть убраний на поле десяцький з робітниками. Різновид цього «ключвійт» — староста ключа, волості; голова поселення. Від слова «війт» підпорядкована земля й поселення його юрисдикції — війтівство, йому приналежний; війтівський, до нього стосовний; звання, посада особи війта. Війтувати — бути війтом, керувати війтівством[5].

Від цього слова походять такі прізвища як Войтович, Войтів, Війтович, Вайтовіч, Войтенко, Войт, Старовойт, Войтко, Войтюк

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Василь Яременко, Оксана Сліпушко (укладачі). Тлумачний словник української мови. — К. : Аконіт, 2000. — том 1 (А-Є). — С. 472. — ISBN 966-7173-02-X.
  2. Denys Zubryćkyj. Kronika miasta Lwowa [Архівовано 13 лютого 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów : w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844. — 492 s. — S. 21. (пол.)
  3. Созанський Іван. З минувшини міста Бродів. — Львів : НТШ, 1911. — 69 с. — С. 4.
  4. Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 177.
  5. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка (Современное написание слов. Републикация выполнена на основе II издания 1880—1882 гг.) (рос.)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]