Війт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Війт Микола (1867)

Війт або Войт (нім. Vogt, пол. Wójt, Woyt, лат. advocatus) — у середньовічній Німеччині, а також містах Речі Посполитої (Польщі, України, Литви й Білорусі), заснованих на магдебурзькому праві, у 1518 століттях, обраний (здебільшого серед шляхетних осіб) очільник магістрату, керівник місцевого самоврядування (міського чи сільського управління)[1]. За твердженням Д. Зубрицького - голова суду в Львові.[2]

Посада війта спочатку була спадковою, але з часом стала виборною. За свою службу війт брав частину податків і судових оплат. Він міг свій уряд відступити або продати. Подекуди саме місто відкуплювало війтівство, і тоді війт був виборним.

Прерогативи: загальна адміністрація, управління міською власністю і судові компетенції, виконувані за допомогою лави присяжних (див. Лавники). Свою владу війт ділив з міською радою, на вибір якої війт мав вплив.

Війтів у містах затверджував гетьман. На Лівобережній та Слобідській Україні війти (старости) були й у селах, де їх обирала сільська громада.

Посада війта існувала в українських селах до 18 століття, а в містах — до скасування магдебурзького права на початку 19 століття. У Галичині в складі Австро-Угорщини війт очолював сільську громаду, а в 19211939 роках на українських землях, окупованих Польщею, був керівником найменшої адміністративно-територіальної одиниці — гміни.

Уведена посада війта була як міського голови (був наприклад і в м. Києві); старшина, міський старшина; різновид поліцейського тисяцького або п'ятисотенного в містечках або посадах, або голова над декількома сотськими; місцями це сільський староста або навіть убраний на поле десяцький з робітниками. Різновид цього «ключвійт» — староста ключа, волості; голова поселення. Від слова «війт» підпорядкована земля й поселення його юрисдикції — війтівство, йому приналежний; війтівський, до нього стосовний; звання, посада особи війта. Війтувати — бути війтом, керувати війтівством[3].

Від цього слова походять такі прізвища як Войтович, Войтів, Війтович, Вайтовіч.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Василь Яременко, Оксана Сліпушко (укладачі)). Тлумачний словник української мови.— К.— Аконіт, 2000.— том 1 (А-Є).— С. 472. ISBN 966-7173-02-X
  2. Denys Zubryćkyj. Kronika miasta Lwowa.— Lwów: w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844.— S. 21. (пол.)
  3. «Толковый словарь живого великорусского языка», В. Даль (Современное написание слов. Републикация выполнена на основе II издания 1880–1882 гг.) (рос.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]