Війт
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Війт (нім. Vogt) — у містах України (а також Литви і Польщі), заснованих на магдебурзькому праві, у 15—18 століттях обирана, здебільшого з заможного населення службова особа, що очолювала магістрат.
Посада війта спочатку була спадковою, але з часом стала виборною. За свою службу війт брав частину податків і судових оплат. Він міг свій уряд відступити або продати. Подекуди саме місто відкуплювало війтівство, і тоді війт був виборним.
Прерогативи: загальна адміністрація, управління міською власністю і судові компетенції, виконувані за допомогою лави присяжних (див. Лавники). Свою владу війт ділив з міською радою, на вибір якої війт мав вплив.
Війтів у містах затверджував гетьман. На Лівобережній та Слобідській Україні війти (старости) були й у селах, де їх обирала сільська громада.
Посада війта існувала в українських селах до 18 століття, а в містах — до скасування магдебурзького права на початку 19 століття. У Галичині в складі Австро-Угорщини війт очолював сільську громаду, а в 1921—1939 роках на українських землях, окупованих Польщею, був керівником найменшої адміністративно-територіальної одиниці — гміни.
[ред.] Література
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. -Луцьк: Вежа, 2000.
