Віктимність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Віктимність (від лат. victima — жертва) — схильність стати жертвою злочину. Поняття віктимності широко вживається в позитивістській, зокрема російській віктимології. У сучасній західній віктимології термін майже не використовується, а припущення, що вчинення злочину може залежати від поведінки жертви, піддається гострій критиці як звинувачення жертви.

Віктимність у позитивістській віктимології[ред.ред. код]

Один з основоположників позитивістської, або інтеракціоністської, віктимології, Б. Мендельсон, у класичній роботі «Походження доктрини віктимології» дає визначення поняття «віктимність» як аналога поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвою[1][2].

Деякі автори вважають, що віктимність «перебуває в прямій залежності від стану злочинності: чим більше суспільство вражене злочинністю, тим вище шанс будь-якого індивіда стати жертвою злочину»[3]. При такому підході віктимність розглядається у зв'язку зі статистикою.

На думку інших авторів, віктимність — це «особлива властивість потерпілої від злочину особи (в аспекті кримінальної віктимології), що складається в її схильності стати, за певних обставин, жертвою злочину»[4]..

Критика поняття[ред.ред. код]

Сам підхід, що припускає можливість покладати часткову відповідальність за злочин на жертву, в західній науці був підданий гострій критиці в 1970-ті роки, в першу чергу з боку феміністських авторів[5][6]. Вони назвали такий підхід звинуваченням жертви. Аналізуючи, насамперед, дослідження випадків зґвалтування та домашнього насильства, вони показали, що фактори поведінки жертви, які раніше описувалися як «провокуючі», насправді є такими не об'єктивно, а в сприйнятті злочинця[7]. Таким чином, дослідник, що мислить в таких категоріях, як «провокуюча поведінка жертви» (або «віктимна поведінка»), тим самим виправдовує злочинця і, в разі гендерного насильства, відтворює ті ж патріархальні стереотипи, які є причиною досліджуваних ним злочинів[5][8].

Емпіричні дані також показують, що поведінка, яка в позитивістській віктимології описується як «необачна», «легковажна», «аморальна» (іноді навіть як «винна віктимність»[9]), насправді не є значимим чинником скоєння злочинів. Наприклад, хоча багато авторів некритично відтворюють уявлення про те, що жертвами сексуального насильства найчастіше стають «дівчини в суперкоротких спідницях», які «користуються занадто яскравим макіяжем»[9], за статистикою, 10,1% постраждалих від сексуального насильства становлять діти молодше 12 років і жінки старше 40 років, 11,4% — підлітки 13—15 років, 6,5% — чоловіки різного віку; при цьому 45,6% потерпілих були раніше знайомі з ґвалтівником і довіряли йому, а в 15% випадків сексуальне насильство скоюють родичі або партнери жертви[10].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Beniamin Mendelsohn, "The Origin of the Doctrine of Victimology, " Excerpta Criminologica 3 (1963): 239-44.
  2. Brent E. Turvey, Victimity: Entering the criminal justice system. In B. E. Turvey & W. Petherick (Eds.), Forensic victimology: Examining violent crime victims in investigative and legal contexts (pp. 33-71). Amsterdam, The Netherlands: Elsevier Science.
  3. Ривман Д. В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. Л., 1975. С. 9.
  4. Ильина Л. В. Уголовно-правовое значение виктимности // Правоведение. 1975. № 3. С. 119.
  5. а б Andrew Karmen, 2003, Crime Victims: An Introduction to Victimology, Wadsworth Publishing, ISBN 978-0-534-61632-8.
  6. Lorraine Wolhuter, Neil Olley, David Denham. Victimology: Victimisation and Victims' Rights. Taylor & Francis US, 2009.
  7. Colleen A. Ward. Attitudes toward Rape: Feminist and Social Psychological Perspectives. Sage, 1995.
  8. Jan J.M. van Dijk. Introducing Victimology, in The Ninth International Symposium of the World Society of Victimology, Free University of Amsterdam, 1997.
  9. а б Варчук Т. В. Виктимология. — М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2008. — С. 40.
  10. Мария Мохова. Сексуальное насилие: мифы и факты