Віктимність
_-_LRW-SCALE-11.svg)
Віктимність (від лат. victima — жертва) — концепція позитивістської віктимології про схильність стати жертвою злочину. У сучасній західній віктимології термін майже не використовується, а припущення, що вчинення злочину може залежати від поведінки жертви, критикується як звинувачення жертви.
У позитивістській віктимології[ред. | ред. код]
Основоположник позитивістської (інтеракціоністської) віктимології Б. Мендельсон у роботі «Походження доктрини віктимології» визначав поняття «віктимність» як аналог поняття «злочинність»: якщо злочинність — це стан, факт або властивість бути злочинцем, то віктимність — це стан, факт або властивість бути жертвою[1][2].
Деякі автори вважали, що віктимність «перебуває в прямій залежності від стану злочинності: чим більше суспільство вражене злочинністю, тим вище шанс будь-якого індивіда стати жертвою злочину»[3]. При такому підході віктимність розглядається у зв'язку зі статистикою.
На думку інших авторів, віктимність — це «особлива властивість потерпілої від злочину особи (в аспекті кримінальної віктимології), що складається в її схильності стати, за певних обставин, жертвою злочину»[4].
У сучасній віктимології[ред. | ред. код]
Підхід, що допускає можливість покладати часткову відповідальність за злочин на жертву, в західній науці було піддано гострій критиці в 1970-ті роки, в першу чергу, феміністських авторок[5][6]. Такий підхід назвали «звинуваченням жертви».
Аналізуючи дослідження випадків зґвалтування та домашнього насильства, вони виявили, що фактори поведінки жертви, які раніше описувалися як «провокуючі», насправді є такими не об'єктивно, а в сприйнятті злочинця[7]. Згідно з феміністською теорією права, дослідник, що мислить в категоріях «провокуючої поведінки жертви» або «віктимної поведінки», тим самим виправдовує злочинця і, в разі гендерного насильства, відтворює ті ж патріархальні стереотипи, які є причиною досліджуваних ним злочинів[5][8].
Емпіричні дані показують, що поведінка, описана у позитивістській віктимології як «необачна», «легковажна», «аморальна» (іноді як «винна віктимність»[9]), не є значимим чинником скоєння злочинів. Потенційними жертвами зазвичай описують «дівчат у суперкоротких спідницях, які користуються занадто яскравим макіяжем»[9], тоді як за статистикою 10,1 % постраждалих від сексуального насильства становлять діти до 12 років і жінки віком понад 40 років, 11,4 % — підлітки 13—15 років, 6,5 % — чоловіки різного віку; при цьому 45,6 % потерпілих були раніше знайомі з ґвалтівником і довіряли йому, а в 15 % випадків сексуальне насильство скоюють родичі або партнери[10].
Реабілітаційний підхід[ред. | ред. код]
Сучачна західна віктимологія прагне знизити сприйняття постраждалих як жертв, відповідальних за вчинення злочину. В ряді країн законодавче поняття "віктимної поведінки" відсутнє (зокрема, у шведському законодавстві) зі зміщенням фокусу на згоду на секс[11].
Західні віктимологи зазначають, що «сфера віктимології має потенційно перспективну тенденцію реабілітації (англ. survivorology). Практика реабілітації зосереджується на можливостях трансформації кризи в можливості, фокусуючись на ресурсах, з допомогою яких постраждалі можуть подолати травму і досягти успіху в житті, яке б інакше вважалося зруйнованим. Головною темою реабалітації є відновлення; джерела внутрішньої сили і видатні риси характеру; вирішальне значення підтримки (сім'ї, близьких, волонтерів та наставників, інших постраждалих у реабалітаційних групах); занурення в активності; інші джерела відваги і наполегливості для успішної ресоціалізації у суспільстві.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Beniamin Mendelsohn, "The Origin of the Doctrine of Victimology, " Excerpta Criminologica 3 (1963): 239-44.
- ↑ Brent E. Turvey, Victimity: Entering the criminal justice system. In B. E. Turvey & W. Petherick (Eds.), Forensic victimology: Examining violent crime victims in investigative and legal contexts (pp. 33-71). Amsterdam, The Netherlands: Elsevier Science.
- ↑ Ривман Д. В. Виктимологические факторы и профилактика преступлений. Л., 1975. С. 9.
- ↑ Ильина Л. В. Уголовно-правовое значение виктимности // Правоведение. 1975. № 3. С. 119.
- ↑ а б Andrew Karmen, 2003, Crime Victims: An Introduction to Victimology, Wadsworth Publishing, ISBN 978-0-534-61632-8.
- ↑ Lorraine Wolhuter, Neil Olley, David Denham. Victimology: Victimisation and Victims' Rights. Taylor & Francis US, 2009.
- ↑ Colleen A. Ward. Attitudes toward Rape: Feminist and Social Psychological Perspectives. Sage, 1995.
- ↑ Jan J.M. van Dijk. Introducing Victimology, in The Ninth International Symposium of the World Society of Victimology, Free University of Amsterdam, 1997.
- ↑ а б Варчук Т. В. Виктимология. — М.: Юнити-Дана: Закон и право, 2008. — С. 40.
- ↑ Мария Мохова. Сексуальное насилие: мифы и факты [Архівовано 2014-08-08 у Wayback Machine.]
- ↑ У Швеції набрав чинності закон про обов'язкову згоду на секс. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 5 березня 2022. Процитовано 6 листопада 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Віктимність [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.