Вікторія Нуланд
| Вікторія Нуланд | |
|---|---|
| англ. Victoria Jane Nuland | |
 | |
| Помічниця Державного секретаря з політичних питань | |
|
Нині на посаді | |
| На посаді з | 3 травня 2021 |
| Президент | Джо Байден |
| Попередник | Девід Гейл[en] |
| Помічниця Державного секретаря у справах Європи та Євразії | |
| 18 вересня 2013 — 25 січня 2017 | |
| Президент |
Барак Обама Дональд Трамп |
| Попередник | Філіп Ґордон |
| Наступник | Джон А. Гефферн (в. о.) |
| Представниця Державного департаменту США | |
| 31 травня 2011 — 11 лютого 2013 | |
| Президент | Барак Обама |
| Попередник | Філіп Дж. Кровлі |
| Наступник | Дженніфер Псакі |
| Постійна представниця США при НАТО | |
| 20 червня 2005 — 2 травня 2008 | |
| Президент | Джордж Вокер Буш |
| Попередник | Ніколас Бернс |
| Наступник | Курт Волкер |
| Народилася |
1 липня 1961 (62 роки) Нью-Йорк, Нью-Йорк, США |
| Відома як | дипломат, політична діячка |
| Місце роботи | Посольство США в Росії, Рада з міжнародних відносин і Center for a New American Securityd |
| Громадянство |
 США |
| Національність | американська єврейка |
| Alma mater | Браунський університет і Чоут Розмарі Голлd |
| Політична партія | Демократична партія США |
| Батько | Sherwin B. Nulandd |
| У шлюбі з | Роберт Каган |
| Релігія | юдаїзм |
| Нагороди |
 |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Вікто́рія Джейн Ну́ланд (англ. Victoria Jane Nuland; нар. 1 липня 1961, Нью-Йорк, США) — американська дипломатка та політична діячка, в адміністрації Байдена — заступниця Державного секретаря США з політичних питань (з квітня 2021 року)[1][2]. Це третя за значущістю посада у Держдепі[3]. В адміністрації Обами була речницею Державного департаменту США (2011—2013) та помічницею Державного секретаря США у справах Європи та Євразії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Вікторія Нуланд з'явилася на світ першою з чотирьох дітей в сім'ї лікаря-хірурга, професора біоетики та історії медицини Єльського університету Шервіна Б. Нуланда. Дідусь і бабуся Нуланд були єврейськими емігрантами, які на початку XX ст. виїхали з Бессарабії, яка тоді належала Російській імперії[4], і мали прізвище Нудельман. 1947 р. батько Вікторії офіційно змінив прізвище на Нуланд.
1983 року закінчила Браунський університет, де вивчала політичні науки, історію та російську літературу[5].
Володіє російською, французькою та трохи китайською мовами. Одружена з відомим неоконсервативним ідеологом та політичним експертом Робертом Каганом.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Перебуваючи на дипломатичній службі в штаті Держдепартаменту США, працювала в американському консульстві у Гуанчжоу (Китай) (1985—1986), у бюро Держдепартаменту зі Східної Азії та Тихого океану (1987), посольстві США в Улан-Баторі, (Монголія) (1988—1990), посольстві США в Москві (1991—1993)[6].
У 1993—1996 була керівницею апарату заступника Держсекретаря США Строуба Телботта, де до її обов'язків входили і питання ядерного роззброєння України, Казахстану, Білорусі, політика щодо Боснії та Косово.
У 1997—1999 — заступниця спецпредставника Держдепартаменту США у справах країн колишнього Радянського Союзу[6], відповідала за політику США щодо Росії та країн Кавказу[7]. За це міністр оборони нагородив медаллю за роботу з росіянами під час Війни НАТО проти Югославії.
У 1999—2000 працювала в Раді з міжнародних відносин, де займалася дослідженням впливу антиамериканізму на відносини США з іншими великими світовими державами.
У 2000—2003 — заступниця постійного представника США при НАТО[8]. На цій посаді після терактів 11 вересня 2001 року активно діяла, забезпечуючи підтримку Сполученим штатам з боку союзників по Альянсу, наполягаючи на застосуванні статті 5 свого Статуту НАТО («напад на одного союзника є нападом на всіх»). Відстоювала ідею розширення Альянсу (до якого тоді долучилися сім нових членів), брала участь у створенні Ради Росія — НАТО.
З липня 2003 року до травня 2005 року працювала в апараті віцепрезидента США Діка Чейні, де була першим заступником радника з національної безпеки[8] й опікувалася глобальними проблемами, зокрема стратегією стосовно Іраку, Афганістану, Лівану і Близького Сходу.
У 2005—2008 роках — постійна представниця США при НАТО, працювала над зміцненням союзницької підтримки війни в Афганістані, опікувалася питаннями взаємин Росія-НАТО, глобального партнерства Альянсу та його розширення[9].
У 2008—2009 роках викладала на факультеті Національного військового коледжу.
За часів адміністрації Обами[ред. | ред. код]
.jpg)
.jpg)
З лютого 2010 року — спеціальна посланниця з питань звичайних збройних сил у Європі.
З літа 2011 року до травня 2013 — речниця Держдепартаменту США.
Із вересня 2013 до січня 2017 року — помічник Держсекретаря США з питань Європи та Євразії[10]. На цій посаді опікувалася дипломатичними відносинами США із 50 державами світу, НАТО, Євросоюзом та ОБСЄ[7]. У цьому статусі 11 грудня 2013 року, під час Євромайдану відвідала Київ, де зустрічалась із тодішнім Президентом України Віктором Януковичем[11], а також побувала на Майдані Незалежності та поспілкувалася з учасниками протесту[12].
Після відставки за часів адміністрації Трампа[ред. | ред. код]
Після перемоги на президентських виборах Дональда Трампа пішла у відставку і 9 січня 2018 року очолила аналітичну структуру «Центр нової американської безпеки» (англ. Center for a New American Security, CNAS)[13].
Пропрацювала там до 1 лютого 2019 року[14] та перейшла на посаду радниці у консультативній компанії Мадлен Олбрайт Albright Stonebridge Group та експерта аналітичного центру Brookings Institution, де працювала до нового призначення у Держдеп[15] у складі команди Ентоні Блінкена.
Повернення до Держдепартаменту за часів адміністрації Байдена[ред. | ред. код]
16 січня 2021 року Президент США Джо Байден визначився із низкою кадрових пропозицій, зокрема, запропонував призначити Нуланд заступником Державного секретаря з політичних питань замість Девіда Гейла[16]. 13 лютого офіційне представлення було спрямоване до Конгресу США[1][17].
15 квітня сенатський комітет із закордонних справ провів слухання щодо кандидатури Нуланд[18], 21 квітня комітет виніс схвальне рішення[1].
30 квітня 2021 року Сенат США затвердив кандидатуру Вікторії Нуланд на посаду заступниці Державного секретаря США з політичних питань[1][2].
5 березня 2024 року Нуланд подала у відставку з посади заступника глави Держдепу США[19][20].
Скандали та критика[ред. | ред. код]
У лютому 2014 року в інтернеті з'явився аудіозапис начебто перехопленої телефонної розмови Нуланд із тодішнім Послом США в Україні Джеффрі Пайєттом[21]. На запису голоси, що дуже схожі на голоси Нуланд і Паєтта, зневажливо відгукуються про спроби ЄС врегулювати кризу в Україні та відверто обговорюють переваги і недоліки трьох основних лідерів української опозиції. Голос, що нагадує голос Нуланд, у серцях вживає лайливе слово щодо характеристики ролі ЄС[22]. За повідомленням Держдепартаменту США, Нуланд вибачилася перед партнерами по ЄС за лайку[23].
Цікаві факти[ред. | ред. код]
Як повідомила сама Нуланд під час сенатських слухань[24],
- вона працювала із п'ятьма Президентами США та дев'ятьма Держсекретарями США;
- особисто на Красній площі у Москві спостерігала, як після розвалу СРСР знімають радянський прапор та підіймають російський.
Також Нуланд розповідала, що 1982 року була піонервожатою у дитячому таборі «Молода гвардія» в Одесі. Утім, повідомлення низки ЗМІ щодо того, що під час її роботи там сталася сутичка за участю Нуланд, є фейком[25].
Сім'я[ред. | ред. код]
Заміжня. Чоловік — Роберт Каган, американський історик, журналіст, політичний аналітик в Інституті Брукінгса. Має двох дітей — Ленні та Девіда[24].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г PN120 - Nomination of Victoria Nuland for Department of State, 117th Congress (2021-2022). www.congress.gov. 29 квітня 2021. Архів оригіналу за 18 липня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ а б Сенат затвердив кандидатуру Нуланд на посаду заступника держсекретаря США. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Staff, Reuters (5 січня 2021). Biden to name Sherman, Nuland to top diplomatic posts: sources. Reuters (англ.). Архів оригіналу за 6 березня 2022. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Shufro, Cathy. In Lost in America, a Yale surgeon opens up memories of his father. medicine.yale.edu (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Class of 1983. www.brownalumnimagazine.com (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ а б Obama Nominates New Ambassador to NATO and Assistant Secretary of State for Europe. Atlantic Council (амер.). 28 травня 2013. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ а б About Us | Albright Stonebridge Group. www.albrightstonebridge.com. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ а б Nuland, Victoria. U.S. Department of State. Архів оригіналу за 29 березня 2020. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ NATO Biographies: U.S. Permanent Representative to the North Atlantic Council. www.nato.int. Архів оригіналу за 28 лютого 2022. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Ambassador Victoria Nuland. NATIONAL ENDOWMENT FOR DEMOCRACY (амер.). 23 січня 2018. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Нуланд оценила разговор с Януковичем как сложный, но реалистический [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Заступник держсекретаря США Вікторія Нуланд прийшла на Євромайдан і роздає хліб мітингувальникам, а Беркуту — печиво. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 12 грудня 2013.
- ↑ Victoria Nuland named CEO of Center for a New American Security. www.cnas.org (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ CEO Victoria Nuland to Depart CNAS. www.cnas.org (англ.). Архів оригіналу за 26 березня 2020. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Victoria Nuland. Brookings (амер.). 2 квітня 2019. Архів оригіналу за 14 червня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Staff, Reuters (16 січня 2021). Biden nominates veteran diplomats for top State posts. Reuters (англ.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Байден направив Сенату пропозицію призначити Нуланд заступницею держсекретаря. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Nominations- Immediately Following the Business Meeting | United States Senate Committee on Foreign Relations. www.foreign.senate.gov (англ.). Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Вікторія Нуланд йде на пенсію. 05.03.2024
- ↑ Нуланд йде у відставку з посади заступника глави Держдепу США. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 березня 2024.
- ↑ Подслушанный разговор Нуланд пристыдил США. BBC News Україна (ru-UA) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Ukraine crisis: Transcript of leaked Nuland-Pyatt call. BBC News (en-GB) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ Меркель раскритиковала Нуланд за оскорбление ЕС. BBC News Україна (ru-UA) . 7 лютого 2014. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
- ↑ а б Statement of Victoria Nuland Nominee for Under Secretary of State for Political Affairs Senate Foreign Relations Committee (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 28 квітня 2021. Процитовано 30.04.2021.
- ↑ Chernous, Anna (20 квітня 2015). В одесском лагере опровергли информацию о драке Виктории Нуланд с вожатой. StopFake (ru-RU) . Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 30 квітня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Публікації на C-SPAN
|
 | Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (червень 2014) |