Пелевін Віктор Олегович

Віктор Олегович Пелевін
Пелевин Виктор Олегович
Народився	22 листопада 1962(1962-11-22) (61 рік) Москва
Громадянство	СРСР →  Росія
Діяльність	прозаїк
Сфера роботи	творче та професійне письмоd, наукова фантастика і науково-фантастична літератураd
Alma mater	Московський енергетичний інститут (1985) і Літературний інститут імені Горького (1991)
Заклад	Московський енергетичний інститут
Мова творів	російська
Роки активності	1989 — тепер. час
Жанр	романи, повісті, оповідання
Конфесія	буддизм
Сайт: pelevin.nov.ru
Пелевін Віктор Олегович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Ві́ктор Оле́гович Пеле́він (рос. Виктор Олегович Пелевин; нар. 22 листопада 1962, Москва) — російський прозаїк і перекладач. Автор збірки оповідань «Синій ліхтар» (мала Букерівська премія, 1993), повістей «Омон Ра», «Життя комах», «Жовта стріла». Перекладає твори Карлоса Кастанеди та Артура Макіна.

Життєпис

Віктор Пелевін народився 22 листопада 1962 року в Москві. У 1985 році з відзнакою закінчив Московський енергетичний інститут за фахом електромеханік, у квітні того ж року був прийнятий на посаду інженера кафедри електричного транспорту, а через два роки склав іспити в аспірантуру. Але дисертацію так і не захистив, оскільки вирішив змінити професію.

У 1989 році вступив у Літературний інститут імені Горького, потім кілька років працював у журналі «Наука і релігія», де готував публікації по східному містицизму. У 1989 році вийшла перша публікація Пелевіна — казка «Чаклун Ігнат і люди», а в наступному номері була опублікована його стаття «Ворожіння на рунах».

Перші оповідання з'явилися також наприкінці 1980-х у збірниках фантастики та журналі «Химия и жизнь». Дебютний збірник «Синій ліхтар» спочатку не був помічений критикою. Через рік після фурору, викликаного появою в журналі «Знамя» повісті «Омон Ра» (1992), «Синій ліхтар» отримав Малу Букерівську премію як найкраща збірка оповідань 1992 року, а ще через рік — премії «Интерпресскон» і «Золотая улитка».

Творчість Пелевіна не піддається точній класифікації, як вважають критики, вона розташована на стику постмодерністської прози, езотеричної традиції, абсурдистської і сатиричної наукової фантастики та інших різновидів літератури і лише умовно може бути віднесена до наукової фантастики і фентезі, хоча автор часто використовує прийоми і сюжети цих жанрів. Починаючи з перших опублікованих творів, Пелевін привернув увагу своєрідною «популяризацією» західноєвропейської трансцендентної філософії, буддизму і навчань сучасних містиків (зокрема, Карлоса Кастанеди), аналізом станів свідомості і дослідами створення нової міфології на базі сатирично розглянутої радянської і «пострадянської» дійсності. Останнє особливо яскраво проявилося в есе «Зомбіфікація» (1994, премія «Странник»-95) і романах — «Омон Ра», «Життя комах» (1993), «Чапаєв і порожнеча» (1996). За роман «Чапаєв і порожнеча» Пелевін був удостоєний премії «Странник-97», а в 1997 році твір увійшов до шістки претендентів на номінування на Малу Букерівську премію.

Інший роман Пелевіна — «Generation „П“» (1999) став одним з найзнаковіших романів про 1990-х роки Росії. Книга продана в усьому світі загальним накладом 3,5 млн примірників, отримала кілька літературних премій (у тому числі Німецьку літературну премію імені Ріхарда Шенфельда, 2000), а також була відзначена рецензіями у виданнях New York Times і Guardian.

Серед інших творів Пелевіна: «Реконструктор» (1990, премія «Велике Кільце»-90), «Затворник і Шестипалий» (1990, премія «Золота куля»-90), «Вісті з Непалу» (1991), «Принц Держплану» (1991, премія «Велике Кільце» −91, премія «Интерпресскон»-93), «Жовта стріла» (1993), «Бубон верхнього світу» (1993, премія «Велике Кільце» −93), «Іван Кублаханов» (1994), «Діалектика перехідного періоду. З нізвідки нікуди» (2003), «Священна книга перевертня» (2004), «Шолом жаху» (2005), «Empire „V“» (2006).

У 2007 році роман «Empire „V“» увійшов до шорт-лист літературної премії Росії «Велика книга».

За роман «Діалектика перехідного періоду. З нізвідки нікуди» («ДПП (NN)») Віктор Пєлєвін був удостоєний премії імені Аполлона Григор'єва (2003), а також літературної премії «Національний бестселер» (2003).

У 2008 році вийшла збірка «П5: учебное пособие», що складається з п'яти сюжетно не пов'язаних один з одним новел.

В жовтні 2009 в продаж надійшла нова книга Віктора Пелевіна «t».

Книги Пелевіна перекладені багатьма світовими мовами, зокрема японською та китайською. Вистави за його творами із успіхом йдуть у театрах Москви, Лондона і Парижа. На сьогоднішній день Віктор Пелевін — один з найпопулярніших сучасних російських прозаїків не тільки в Росії, але і за кордоном, де перекладені всі його книги. French Magazine включив Віктора Пєлєвіна до списку 1000 значних сучасних діячів світової культури (Росія в цьому списку, крім Пелевіна, представлена також кінорежисером Сокуровим).

Екранізації творів Пелевіна

У 1999 році вийшла перша екранізація твору Віктора Пєлєвіна у вигляді короткометражного фільму під назвою «Нічого страшного». Фільм був знятий за оповіданням Віктора Пєлєвіна зі збірки «Синій ліхтар» як дипломна робота випускниці режисерського факультету ВДІКу (майстерня Володимира Хотиненко) Уляни Шилкиної.

У лютому 2009 року почалися зйомки фільму «Мізинець Будди» (англ. Buddha's Little Finger) спільного виробництва Росії і Німеччини за культовим романом Віктора Пелевіна «Чапаєв і порожнеча». Екранізацію роману продюсери планували ще з 2007 року. Режисер фільму — Тоні Пембертон.

На 2009 рік кінокомпанія «Гарпастум» запланувала зйомки фільму «А хули» — екранізації роману Віктора Пєлєвіна «Священна книга перевертня». За жанром «А хули» — гостросюжетний фентезі з елементами чорної комедії. Заявлений бюджет стрічки — 25-40 млн доларів.

14 квітня 2011 вийшов на екрани довгоочікуваний фільм «Generation П» за однойменним романом Віктора Пелевіна. Режисер картини — Віктор Гінзбург.

У 2014-му одеський режисер та продюсер Максим Фірсенко відзняв короткометражку на перше оповідання автора «Чаклун Гнат та люди», яка була завершена лише у 2017 році.

Театральні постановки на основі творів Пелевіна

У листопаді 2000 року в будівлі театру клоунади Терези Дурової відбулася прем'єра вистави за романом Віктора Пєлєвіна «Чапаєв і порожнеча» в постановці Павла Урсула. Ідея створити виставу за твором Віктора Пелевіна прийшла одночасно Павлу Урсулу, акторові Євгену Сидіхіну і продюсеру Олександру Наумову.

У листопаді 2005 року в рамках фестивалю NET на сцені Театрального центру «На Страсному» відбулася прем'єра вистави Живиле Монтвилайте Shlem.com за романом Віктора Пелевіна «Шолом жаху». Роман Пелевіна «Шолом жаху» — інтерпретація міфу про Тесея і Мінотавра — написаний у формі інтернет-чату.

Роман Віктора Пелевіна «Шолом жаху» був створений у рамках міжнародного проекту видавництва Canongate, що запропонував низці популярних письменників з різних країн переписати на новий лад класичні міфи.

У вересні 2007 року на сцені філії московського театру ім. Пушкіна відбулася прем'єра вистави «Бубен верхнього світу», поставленого режисером Мариною Бруснікіною за мотивами оповідань Віктора Пєлєвіна.

У лютому 2008 року на сцені московського Театрального центру «На Страсному» відбувся прем'єрний показ вистави «Кришталевий світ» за однойменною повістю Віктора Пелевіна. Спектакль поставлений випускниками Школи-студії МХАТ (майстерня Романа Козака і Дмитра Бруснікіна) і примкнулих до них акторів.

Київський Новий театр на Печерську має спектакль "5 оповідань Пєлєвіна" (За оповіданнями «Кришталевий світ», «Міттельшпіль», «Бубон Верхнього Світу», «Тарзанка», «Проблема перевертня в середній смузі».).Режисер - н.а. України Юрій Одинокий.

Стиль життя

Вегетаріанець.

Творчість

Романи

• «Омон Ра» (1992)
• «Життя комах» («Жизнь насекомых», 1993)
• «Чапаєв і порожнеча» («Чапаев и Пустота», 1996)
• «Generation „П“» (1999)
• «ДПП (NN)», Діалектика перехідного періоду: з нізвідки в нікуди («Диалектика переходного периода (из ниоткуда в никуда)», 2005)
• «Священна книга перевертня» («Священная книга оборотня», 2004)
• «Шолом жаху» (2005)
• Empire V (2006)
• П5 (2007)
• t (2009)
• S.N.U.F.F. (2011)
• «Бетман Аполло» (2013)
• «Любов до трьох цукербрінів» (2014)
• «Наглядач» (2015)
• Лампа Мафусаїла, або Крайня битва чекістів з масонами (2016)
• iPhuck 10 (2017)
• Таємні види на гору Фудзі (2018)
• Мистецтво легких дотиків (2019)
• Непереможне Сонце (2020)
• Transhumanism Inc. (2021)

Повісті

• «Відлюдник та шестипалий» (1990)
• «Принц Держплану» («Принц Госплана», 1992)
• «Жовта стріла» («Жёлтая стрела», 1993)

Оповідання

• Зал співочих каріатид (2008, зі збірки «П5»)
• Годування крокодила Хуфу (2008, зі збірки «П5»)
• Некромент (2008, зі збірки «П5»)
• Простір Фрідмана (2008, зі збірки «П5»)
• Асасин (2008, зі збірки «П5»)

Збірки

• П5: Прощавальні пісні політичніх пігмеїв Піндостану (2008)
• Ананасна вода для прекрасної дами (2010)

Також есе, статті.

Посилання

• Сайт творчості Віктора Пелевіна [Архівовано 21 лютого 2006 у Wayback Machine.]
• Твори в бібліотеці М. Мошкова [Архівовано 8 березня 2006 у Wayback Machine.]