Віктор Суворов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ві́ктор Суво́ров
Володи́мир Богда́нович Різу́н
Віктор Суворов (2007)
Віктор Суворов (2007)
При народженні: Володи́мир Богда́нович Різу́н
Псевдоніми, криптоніми: Ві́ктор Суво́ров
Дата народження: 20 квітня 1947(1947-04-20) (67 років)
Місце народження: село Барабаш, Хасанський район, Приморський край, РРФСР
Національність: українець, росіянин
Громадянство: СРСР СРСР
Велика Британія Велика Британія
Рід діяльності: письменник
Напрямок: історія Другої світової війни
Жанр: історико-документальна проза, публіцистика
Премії:

Золота медаль Франца Кафки [1]

suvorovrezun.com
Запит «Різун Володимир Богданович» перенаправляє сюди; див. також Різун Володимир Богданович (ентомолог).

Ві́ктор Суво́ров (справжнє ім'я: Володи́мир Богда́нович Різу́н); * 20 квітня 1947, Черкащина[1]. Відповідно до автобіографії — поселення Барабаш, Хасанський район, Приморський край, РРФСР — радянський розвідник-утікач, капітан Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Радянського Союзу; історик, дослідник та письменник в жанрі історико-документального та художньо-історичного роману.

Мешкає у Великобританії. Читає лекції у військових академіях Західної Європи.

Автор численних популярних книг з історії Другої світової війни та діяльності спецслужб СРСР, аналіз та опис подій в яких значно відрізняються від трактування історії, що викладалась за часів СРСР, трактуванню історії у пострадянських країнах та за їх межами.

У своїх книгах Володимир Богданович Різун зосереджує увагу на неприпустимості викривлення історії заради пропаганди, а також доводить, що використання комуністичної легенди про історію фактично принижує гідність мільйонів солдат та мирних жителів, що загинули у Другій світовій війні

Володимир Богданович Різун вперше докладно виклав етапи підготовки СРСР до захоплення Європи та світу: від приведення Сталіним до влади в Німеччині Адольфа Гітлера, Громадянської війни в Іспанії, до створення умов, при яких, у разі вторгнення до Європи Радянського Союзу, жодна країна Європи та світу не заперечувала б такої окупації.

Факти, викладені ним у книгах, є загальновідомими та відкрито поширюваними, а не такими, що засекречені чи доступ до яких суворо обмежено.

Біографія[ред.ред. код]

Народився (згідно з автобіографією) Володимир Різун на Далекому Сході в сім'ї кадрових військових, яка з часом переїхала в Черкаси. Наполовину українець, наполовину росіянин. Батько Богдан Васильович Різун і мати Віра Спиридонівна познайомилися та одружилися на війні. Чотири рази важко поранений батько дослужив до пенсії. Все життя він збирав і читав військові мемуари. «Суворовцем» став старший брат — Олександр. Це також визначило долю молодшого — Володимира.

В 11 років вступив до Калінінського суворовського училища, а потім до Київського вищого загальновійськового командного училища. 1968 року одержав призначення на посаду командира танкового взводу у війська Прикарпатського військового округу.

Частина, в якій він служив, разом з іншими військами округу брала участь в окупації Чехословаччини в серпні 1968 року. Після виводу військ з Чехословаччини Різун продовжив службу в частинах спочатку Прикарпатського, а потім Приволзького військових округів на посадах, пов'язаних з військовою розвідкою.

Навесні 1969 року старший лейтенант Різун став офіцером військової розвідки в 2-ому (розвідувальному) управлінні штабу Приволзького округу. Влітку 1970 року він як перспективний молодий офіцер був направлений до вступу в Військово-дипломатичну академію. Успішно здав вступні іспити.

З 1970 року — в номенклатурі ЦК КПРС. У 1974 році закінчив Військово-дипломатичну академію. Чотири роки працював в женевській резидентурі ГРУ — співробітник легальної резидентури військової розвідки, капітан[2].

Одружений на Тетяні Корж, має двох дітей.

Свідомо пішов на розрив з комуністичною системою СРСР, вивіз до Великобританії родину у червні 1978 року.

Це відбулося 10 червня 1978 року. Різун разом з дружиною, дочкою і сином Олександром, 1976 року народження, знаходячись під дипломатичним прикриттям в Женеві, звернувся до офіційного представника Великобританії, що забезпечив їх безпечну евакуацію до Великобританії. Співробітники радянської резидентури спочатку декілька років взагалі заперечували офіційно існування Різуна, а після видання перших книг почали визнавати його існування, а потім і факт його служби у розвідці.

Швейцарська влада була поінформована про зникнення радянського дипломата і його сім'ї з одночасним проханням вжити всі необхідні заходи для пошуку зниклих. Через 17 днів, 27 червня, політдепартамент Швейцарії повідомив радянським представникам, що Різун разом з сім'єю знаходиться в Англії, де попросив політичного притулку.

Щодо Віктора Суворова розповсюджується досить багато чуток і пліток. Наприклад, в своїй книзі „Как Виктор Суворов предавал «Аквариум»“ Олександр Кадетов (рос. Александр Кадетов) стверджував, що дід Суворова, Василь, після того, як йому стало відомо про вчинок внука, покінчив з собою, залишивши записку: «Іуда, проклинаю». За словами автора книги «Останній міф» В.Синельникова, батько Віктора Суворова, як і дід, помер передчасно, а незадовго перед смертю буцімто сказав автору серіалу, що його син «приніс сім'ї більше горя, ніж Гітлер». Однак сам Суворов спростовує цей факт:

« Ці байки розпускає один колишній гебешник, прізвища котрого я називати не буду з гігієнічних міркувань… Мій дід помер 5 січня 1978 року. А я втік в Англію 10 червня 1978 року. Але я впевнений: якщо би дід дожив до моєї втечі, то неодмінно помер би, дізнавшись про неї, — від п'янки на радощах. Тому що дід ненавидів радянську владу лютою ненавистю і часто докоряв мені: «Кому ти служиш?!».

Мій батько, людина, яка прекрасно зналася на військовій історії, що зібрала всі книги військових мемуарів, що мала чудову пам'ять, врешті-решт повністю зі мною погодився. Треба сказати, ілюзій з приводу радянської влади він теж ніколи не мав.[3]

 »

Факт того, що Віктор Суворов заочно засуджений в СРСР до страти, як підтверджується, так і спростовується спецслужбами Російської Федерації одночасно. За твердженням Н. А. Петухова, заступника голови Верховного суду Російської Федерації, ця заява не має під собою ніякого підґрунтя: Суворова не тільки не засуджували, його справа навіть не передавалася до суду.[4] Існують свідчення і протилежного характеру. В інтерв'ю начальника ГРУ генерала Ф. І. Ладигіна газеті «Комсомольська Правда» (14.08.99) підполковника І. Черняка, на питання військового спецкора: «Я чув, Суворов-Резун засуджений до вищої міри», відповідь нач. ГРУ: «Заочно — так. Був суд»[5][6]. Російська Федерація, як правонаступниця СРСР, не спростувала і не підтвердила винесений вирок. Важливо зазначити, що обидві заяви можуть бути правдою, оскільки військовослужбовець, звинувачуваний у зраді, насамперед постає перед військовим трибуналом. Отже справа Суворова дійсно могла до суду не передаватися, а бути розглянутою закритим військовим трибуналом.

Досі заборонений в'їзд до України[7].

Історично-публіцистична праця[ред.ред. код]

Суворов у своїх працях піддає нищівній критиці всю радянсько-сталінську інтерпретацію передумов для початку Другої світової війни. Одна з основних його тез — причиною катастрофи 1941 року є не нездатність Червоної армії вести оборонну війну, до якої дійсно ніхто не був готовий, а підготовка Сталіним нападу на Німеччину з наступним "звільненням Європи". У своїх працях він доводить, що влітку 1941 року Червона армія готувалася до удару по своєму союзнику — Третьому Рейху. Удар, за версією Суворова, повинен був бути нанесений на початку липня, орієнтовно шостого числа. Німецькі війська своїм превентивним нападом зірвали ці приготування.

Фактично Суворов виклав концепцію дій Радянського Союзу того часу, суть якої в тому, що Йосип Сталін з моменту встановлення режиму особистої влади готував завоювання і комунізацію Європи та світу. Незважаючи на відсталість країни, відсутність найнеобхідніших речей, всі сили та матеріальні ресурси були кинуті на тотальну мілітаризацію СРСР і підготовку «Великої визвольної місії». Головною метою Сталіна було розгортання «Світової революції», бо для цього і створювався Радянський Союз. СРСР не міг співіснувати з іншим капіталістичним світом: він мав загинути, або завоювати весь світ.

Факти, наведені Суворовим в своїх книгах, що спочатку вважалися помилковими, були підтверджені в ході розсекречення частини радянських архівів. Наприклад, наведені дані про загальну кількість радянських танків станом на 22 червня 1941 року були навіть перевершені (за версією В.Різуна їх кількість перевищувала 22 тисячі, проти 3 600 танків Третього Рейху).

Висновки Суворова підштовхнули багатьох незалежних дослідників до більш інтенсивного й ретельного аналізу та вивчення подій Другої світової війни. Результат — введення в науковий обіг праць М. Мельтюхова, Б. Соколова, Т. Бушуєвої, П. Бобильова, М. Солоніна, М. Семиряги, В. Данилова, В. Бешанова, А. Сахарова, В. Дорошенка, І. Павлової, В. Кисельова та інших, що підтримують концепцію Суворова.

Російський вчений, доктор історичних наук Юрій Фельштинський так оцінив заслуги Володимира Різуна:

«

«Для вивчення проблематики початкового періоду Другої світової війни В. Суворов зробив більше, ніж уся радянська і західна історіографія. Він знайшов відповіді на велику кількість питань, що мучили нас десятиріччями. Він дуже багато що пояснив, і пояснив, безперечно, правильно.»

 »

Утім, серед істориків, як російських так і західних, є й багато критиків концепції Віктора Суворова.

Художні твори[ред.ред. код]

У художніх творах, першими з яких були «Акваріум» і «Визволитель» (рос. «Освободитель»), автор розповідає про армію і військову розвідку Радянського Союзу. Перші дві книги написано в автобіографічній манері. «Вибір» і «Контроль» написані вже без претензії на документальність, в основу їхнього сюжету покладена інтерпретація біографії Еви Перон (Евіти) як радянської розвідниці. За мотивами повісті "Акваріум" був знятий однойменний фільм "Акваріум"

Твори[ред.ред. код]

  • Криголам (рос. Ледокол), 1990
  • День «М»
  • Контроль
  • Очищення
  • Акваріум, 1985
  • Вибір
  • Визволитель (рос. Освободитель), 1981
  • Остання республіка. Книга перша, 1997
  • Самогубство, 2001
  • Тінь перемоги
  • Беру свої слова назад (2005)
  • Спецназ
  • Остання республіка (Свята справа). Книга друга, 2008
  • Остання республіка (Розгром). Книга третя, 2010
  • Аудіокнига Криголам (фактично це окрема книга, бо її текст майже повністю відрізняється від першої книги Криголам)
  • Кузькіна мать: Хроніка великого десятиліття (2011)
  • Змієїд (2011)
  • Її ім'я було Татьяна (2013)

Літературні нагороди[ред.ред. код]

Віктор Суворов за його унікальний доробок в галузі літератури нагороджений Європейською Унією Мистецтв та товариством “Коло Франца Кафки” (Прага) Золотою медаллю Франца Кафки[8].

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]