Віктор Фредерік Вайскопф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віктор Фредерік Вайскопф
Victor Frederick Weisskopf
VictorWeisskopft-LosAlamos.jpg
Народився 19 вересня 1908(1908-09-19)
Відень, Австро-Угорщина
Помер 22 квітня 2002(2002-04-22) (93 роки)
Ньютон, США
Громадянство Сполучені Штати Америки
Австро-Угорщина
Галузь наукових інтересів квантова електродинаміка,
ядерна фізика
Заклад Цюріхський технологічний інститут,
Рочестерський університет,
Лос-Аламоська національна лабораторія,
Массачусетський технологічний інститут,
CERN
Alma mater Геттінгенський університет
Вчене звання доктор філософії з фізики (1931)
Науковий керівник Макс Борн
Юджин Вігнер
Відомі учні Джон Д. Джексон
Маррі Гелл-Ман

Віктор Фредерік Вайскопф (нім. Victor Frederick Weisskopf, 19 вересня 1908, Відень, Австро-Угорщина — 22 квітня 2002, Ньютон, США) — американський фізик австрійського походження. Один з учасників Манхеттенського проекту.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 19 вересня 1908 року в Відні. Закінчив Геттінгенський університет в 1931 році. У 1932–1933 роках працював там же. У 1934 році отримав диплом доктора філософії з фізики і переїхав до Цюріхського технологічного інституту, де пропрацював до 1936 року. Паралельно стажувався у Нільса Бора в Копенгагенському університеті.

У 1937 році незадовго до того, як до влади в Австрії прийшли нацисти, Вайскопф перебрався в США, де отримав посаду інструктора, а потім асистент-професора в Рочестерському університеті. У 1943 році разом з багатьма іншими вченими Вайскопф приєднався до Манхеттенського проекту з розробки атомної бомби. У той же рік він отримав американське громадянство.

У 1945 році після закінчення війни Вайскопф був прийнятий на посаду ад'юнкт-професора фізики в Массачусетський технологічний інститут, однак отримав дозвіл закінчити свою роботу в Лос-Аламосі. У 1946 році він повертається в інститут уже на посаді повного професора і трохи пізніше очолює теоретичну групу, яка працювала в області ядерної фізики. У співавторстві з Джоном Блаттом Вайскопф написав підручник «Теоретична ядерна фізика» (англ. «Theoretical Nuclear Physics»), що є одним з найбільш затребуваних підручників в цій області знань.

У 1949 році Вайскопф стає членом комітету вчених з питань безпеки, головою якого був Альберт Ейнштейн. Комітет наполягав на контролі за атомним озброєнням і робив спроби зблизити погляди Сходу і Заходу в питаннях атомної безпеки. Вайскопф був одним з учасників маніфесту проти водневої бомби в 1950 році і брав участь у компанії з обміну вченими між США і країнами решти світу.

У 1961 році Вайскопф переїжджає в Женеву в CERN. Тут до 1965 року він обіймає посаду генерального директора і очолює міжнародну дослідну установу, яка має другий за потужністю прискорювач заряджених частинок в світі. Під його керівництвом CERN став одним з провідних наукових інститутів світу.

У 1966 році Вайскопф повертається в Массачусетський технологічний інститут, де отримує ранг інститутського професора. У 1967–1973 роках він очолює фізичний факультет, де створює групу, яка згодом стане Центром теоретичної фізики в інституті. 20 липня 1974 Вайскопф офіційно йде на пенсію.

Після відходу з інституту Вайскопф розгортає бурхливу діяльність із залучення уваги громадськості до питань ядерної безпеки. У 1983 році в інтерв'ю він називає ядерну бомбу «тінню свого життя».

Членство в громадських організаціях і академіях[ред.ред. код]

Наукові досягнення[ред.ред. код]

У 1930-х роках під керівництвом Нільса Бора займався випромінюванням внутрішніх електронів атома. Описав вплив скінченності розмірів ядра на тонку структуру рівнів (так званий ефект Бора — Вайскопфа). Показав, що розширення ліній в спектрі випромінювання визначається співвідношенням невизначеності Гейзенберга. У Цюріху сконцентрувався на розробці квантової теорії поля. У цій області спільно з Паулі йому вдалося показати можливість побудови самоузгодженої теорії скалярного поля, що дозволило йому в 1934 році дати квантовомеханічний опис заряджених бозонів. У 1936 році розробив теорію поляризації вакууму. У Рочестерський період займався ядерною фізикою, розробивши разом з Гансом Бете та Л. Д. Ландау статистичну теорію ядра. У 1938 році передбачив ефект кулонівського збудження ядер. У 1943–1946 роках працює над атомним проектом. Після війни займається різними питаннями ядерної фізики. У 1950 році спільно з Е. Конвеллом описав розсіювання носіїв заряду в твердих тілах на заряджених центрах. У 1954 році спільно з Г. Фешбахом і Ч. Портером розробив оптичну модель ядра атома.

Нагороди[ред.ред. код]

Названі на його честь[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Блатт Дж., Вайскопф В. Теоретическая ядерная физика. — М.: ИЛ, 1954. — 660 с.
  • Вайскопф В. Наука и удивительное. Как человек понимает природу. — М.: Наука, 1965. — 228 с.
  • Вайскопф В. Физика в двадцатом столетии. — М.: Атомиздат, 1977. — 270 с.
  • Готтфрид К., Вайскопф В. Концепции физики элементарных частиц. — М.: Мир, 1988. — 240 с.
  • Victor Frederick Weisskopf A primer in particle physics. — MIT Department of Physics, 1979. — 130 с.
  • Victor Frederick Weisskopf Freeman The privilege of being a physicist. — Basic Books, 1989. — 235 с. — ISBN 0716721066.
  • Victor Frederick Weisskopf The joy of insight: passions of a physicist. — Basic Books, 1991. — 336 с. — ISBN 0465036783.

Посилання[ред.ред. код]