Вікінги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Данські вікінги в поході на Англію. (Мініатюра, «Житіє св. Едмунда», 12 століття).
Вікінг дивиться на Тронхеймський фіорд.

Ві́кінги (від стар.сканд.- víkingr, також нормани або варяги) — скандинавомовні племена, що в Середньовіччі заселяли прибрежну, а також континентальну частину Скандинавії та Балтійського моря. З 8 ст. стали широко відомими в Північно-Західній Європі як завойовники, пірати та купці. Згодом поширили свою експансію на всю Європу, Північну Атлантику та Близький Схід. У Франції «північні люди» були відомі як «нормани», в Англії їх називали «данцями», у Візантії — «варангами», на Русі — «варягами». Часто на завойованих землях засновували власні поселення. В Англії, Нормандії, в Ісландії, на Сицілії та у межиріччі Дніпра та Волхова утворили власні держави. Зрештою змішалися з місцевими племенами. Населення Ісландії вважається етнічними нащадками вікінгів у чистому вигляді.

У зв'язку з активною експансією скандинавів у період з 8 по 11 століття, його прийнято називати у європейській медієвістиці «Епохою вікінгів». Загальноприйнятими початком епохи вікінгів в історіографії вважається 793 рік - напад на монастир Св. Кутберта (острів Ліндісфарн). А кінцем - 1066 рік, Битва при Гастінгсі.

Епоха вікінгів закінчилася з початком розбудови власної державності, в першу чергу в Данії.

Дослідження вікінгів

Знання про історичну спадщину вікінгів поповнюються завдяки таким науковими напрямам, як:

Літературні джерела

Найважливішими первинними джерелами інформації про вікінгів є різноманітні свідчення сучасників із Скандинавії та інших регіонів Європи, на які поширювалася їхня діяльність[1]. Письмо з використання латинської абетки з'явилося в Скандинавії з поширенням християнства, тож документів, написаних раніше, ніж у 11 — 12 століттях небагато[2]. Скандинави робили надписи рунами, але вони здебільшого дуже короткі й формальні. Тому документальні джерела переважно належать авторам інших країн, християнських та мусульманських, які оцінювали діяння вікінгів негативно. Співвідношення упередженості та достовірності у цих джерелах варіює в широких межах, однак не виходить за рамки звичного в ту епоху. Починаючи з 20 століття археологічні джерела допомогли побудувати складнішу й збалансованішу картину[3]. Археологічні дані багаті й різноматнітні. Вони надають знання про сільські й урбанізовані поселення, ремесла й виробництво, кораблі й військове спорядження, поганські й християнські артефакти, свідчать про звичаї й традиції. Завдяки археології також можна відтоврювати умови життя в Скандинавії ще до Епохи вікінгів.


Географія первісного розселення

Первісний ареал розселення племен «вікінгів» — Балтійське узбережжя Норвегії, Швеції та Данії.

Оскільки географічна експансія вікінгів здійснювалась головним чином водними шляхами, в європейській історіографії панує точка зору, що експансія ця стала можливою лише завдяки винаходу "транспортного засобу" — вікінгського човна дракара (норв. Drakkar).

Уклад життя та господарство

Землі, заселені вікінгами, були гористі та лісисті — і мало придатні для хліборобства. Общини вікінгів мешкали малими оселями, керували якими так звані «ярли» — найбагатші землевласники. Деякі вікінги мали рабів («тралів»), але у більшості своїй всі вони були вільними («карлами»). За ментальністю вікінги мали жорстокий норов, були міцними тілом, звиклими до труднощів.

Карта ареалу розселення вікінгів (світло-зеленим), напрями їхньої експансії та час заснування основних поселень.

З початку 700-х років у зв'язку з ростом населення (демографічний вибух) кількість вільної придатної для господарювання землі почала зменшуватися. До того ж, у вікінгів існувала традиція, згідно з якою наслідування землі і всього майна переходило тільки до першого сина, інші ж — другі і треті сини — не одержавши нічого, відправлялися на пошуки нових родючих земель. Були це воїни-пірати, чия зброя складалася із важкого меча й сокири, якими вікінги володіли майстерно: вони грабували кораблі, мирні поселення, монастирі й навіть окремі міста. Зазвичай вікінги зганяли на берег і забивали худобу, вели людей у рабство, а тих, хто пручався, вбивали.

«Епоха вікінгів» — це час морського і річкового піратства і работоргівлі.

Мореплавство як вирішальний чинник

Ніс Осеберського корабля (Музей дракарів, Осло).
Макети варязьких дракарів біля берегів Ньюфаундленду.

Військова тактика

Напрямки експансії

Чинники експансії

Першочинники територіальної експансії, що мала вибуховий характер, досі істориками не з'ясовані. Реконструкція кліматичних умов не дала картини значного погіршення клімату, а значить і різкого зниження врожайності землі, як це мало місце у випадку великого переселення народів. Історики припускають звичайні демографічні чинники - зріст густоти населення внаслідок зростання народжуваності, тобто звичайне перенаселення. Технічною передумовою можливості експансії та дальніх морських походів став винахід кільового вітрильно-весельного човна (знахідки біля Гокстада, Осеберга) з удосконаленою конструкцією для встановлення кіля, щогли та вітрила замість колишнього весельного човна.

Ранні походи

Близько 500 року — данці заселяють датські острови, Сконе, пізніше Ютландію. Близько 600 року — королі племен свеїв поширюють з Уппсали своє панування на всю Швецію і близько 650 року оволодівають разом з готландами Балтійським простором (Фінляндія, Курляндія, Східна Пруссія): Балтійське море у VIII столітті є шведським, закритим для фризької торгівлі внутрішнім морем. У Норвегії утворюються удільні королівства, а також селянські республіки.

З 787 року вікінги почали нападати на Англію, здійснюючи свої розбійницькі набіги на міста і монастирі, вивозячи з собою награбоване та рабів. Одними з відоміших з вікінгів були Рагнар Лодброк, його син Івар та інші.

790-840 роки — пограбування і напади на узбережжя передусім на кельтські області: Ліндісфарн (у 793 році), Ярроу, Монквермут (у 794 році), Рехру, Ск'є та Іона (у 795 році).

Із 799 року — пограбування на фризько-саксонському узбережжі, які спонукають франкського короля Карла Великого до створення прибережної охорони. Як правило вікінги нападали навесні, а поверталися взимку.

З 840 року, після смерті франкського короля Людовика Благочестивого, здійснюються походи величезних військ вікінгів на західне узбережжя Франкської держави, де вікінги влаштовують постійні табори в гирлах річок і зимують.

Пізніші походи вікінгів

Датські вікінги (Велике військо) щороку грабують прирічкові міста франкської держави, здійснюют розбійні походи до Астурії і Португалії у 844 році, на Балеари, у Прованс і Тоскану у 859-862 роках. Пізніше підкорюють в Англії Нортумбрію та Східну Англію, що перетворюються в Денло (область панування данців). Лише Альфред Великий, король Вессексу, вистоює, створивши флот. У 878 році після поразки від англійського короля Альфреда ними було укладено договір про розподіл території Англії. За Канута Великого Англія об'єднується з Данією. Згодом загарбницькі походи (980-990 років) відбуваються на чолі з датськими королями.

Норвезькі вікінги займають у VIII столітті Шетландські та Оркнейські острови, потім Фарери, Гебриди та Ірландію. Після того як Норвегію об'єднує у 872 році Гаральд Гарноволосий (близько 860-933 роки), багато норвежців залишають батьківщину й переселяються із 874 року до Ісландії, яку відкрили ще у 860 році. Період зайняття землі завершується оформленням права і тінгом 930 року. 982 року норвежці відкривають Гренландію, близько 1000 року — Америку (Вінландію).

Шведські вікінги здійснюють походи на східноєвропейські простори. Закликані слов'янськими і фінськими племенами, вони приходять під проводом Рюрика на територію Новгорода[4].

У 10 столітті вікінги нападали також і на землі Франції. Так, наприклад, у 886 році вони навіть узяли в облогу Париж, але французький король Карл ІІ Лисий зумів від них відкупитися. Заселена вікінгами територія здобула назву Нормандія.

Близько 1000 року відбувається християнізація вікінгів і вони стають осілими.

Модель човна вікінгів

Пізніше вікінги оселилися на землях Ісландії та Гренландії. Але жорстокі природно-кліматичні умови та неврожаї привели до загибелі вікінгської колонії в Гренландії. На півночі Європи вони досягли узбережжя Білого моря, на заході та південному заході вони, обігнувши Європу, доплили до італійських міст Середземномор'яГенуї та Венеції. На сході вони спустилися Волгою через Каспій до берегів Персії і досить довгий час вели работоргівлю з персами й арабами. Південно-східний напрямок експансії вікінгів ріками Волхов та Дніпро до Візантії здобув назву «Путь з варяг у греки».

Завдяки морехідним якостям своїх човнів вікінги у 1000 році досягли берегів Північної Америки, де вони заснували кілька поселень, але згодом їх було витіснено племенами індіанців. Археологами достовірно встановлені оселі вікінгів в Канаді. Але, аналізуючи тексти саг, вчені дійшли висновку, що вікінги також досягли узбережжя Америки у районі сучасного Нью-Йорка[джерело?].

Іноді вікінгам вдавалося покласти на населення регулярну данину, яка мала назву «данські гроші» («данегельд»). Ця назва вперше згадується на початку 11 століття, хоча подібні побори виплачувалися і раніше, вже починаючи з 9 століття. Стосовно виплати цієї данини, між правителями країн та провідниками вікінгів складався відповідний договір, згідно з яким вікінги брали на себе захист узбережжя від інших завойовників. Так, наприклад, у 1012 році англійський король Етельред Нерішучий виплатив 48 тисяч фунтів срібла очільнику данського флоту Торкелю Високому, який обіцяв захищати країну від нападів.

Суспільний лад

Типова оселя вікінгів (Археол. реконструкція). Селище L'Anse aux Meadows, Півн. Америка
Реконструкція датського житла часів вікінгів.

Суспільний устрій в епоху вікінгів зовсім не надавав усім рівних можливостей. Хоча класові відмінності не носили абсолютного характеру, маси були чітко відділені від тих, хто мав владу.

Раби, або серви, належали до нижчого прошарку суспільства, хоча вони не обов'язково були такими від народження. Банкрути, полонені, діти рабів — виконували найбруднішу роботу на фермах своїх господарів. Їх продавали і купували, як рухоме майно. Все, звичайно, залежало від господаря: життя раба могло і не бути безпросвітним. У деяких випадках раб навіть міг наполегливою працею здобути свободу.

На наступній сходинці знаходились карли, або вільні селяни, які наймались на роботу до землевласників або господарів, а іноді володіли власними шматочками землі. До цього ж класу належали ремісники, рибалки, дрібні торгівці і наймані солдати.

Власники великих угідь належали до верхівки суспільства, аристократії. Їх називали ярлами, або князями. Найамбіційніші з них мріяли про королівську корону. Вони могли добитися успіху або, володіючи достатньою кількістю срібла, або використавши войовничість для розширення свого впливу. В будь-якому разі для досягнення своєї цілі представникам цього стану випадало йти на ризик.

Тому саме аристократи та їхні діти були справжніми вікінгами. Для таких людей "бути вікінгом" означало в супроводі своїх прибічників вирушити в далекі країни, здійснити там героїчні вчинки і повернутися додому з тріумфом і багатими трофеями. Награбоване можна було перетворювати в дари, привертаючи на свій бік дедалі більше нових прихильників з числа молодих, міцних селянських парубків. Це був свого роду трамплін, який давав змогу здійснити стрибок у вожді, і навіть на трон невеликого королівства.

Політична активність та державотворення

Окрім вже вищеназваних країн (середньовічних феодальних королівств) Данія, Швеція та Норвегія, вікінги заселили острів Ісландію, де була пізніше створена держава, моноетнічне населення якої повністю складається з нащадків вікінгів або норманів.

Данія

Нормандія

896 рік — данські вікінги оселяються в гирлі Сени.

911 рік — угода Сен-Клер-сюр-Еп між сенськими вікінгами на чолі з Роллоном і франкським королем Карлом Простуватим (правив у 898-923 роках): Роллон отримує землю як лен і бере на себе її охорону. Після свого хрещення у 912 році, він стає герцогом і васалом франкського короля, а його лен — герцогством. Таким чином на заході континентальної Європи нормани-вікінги створили власну державу - герцогство Нормандія. Нормандія входило до королівства західних франків, потім була васалом Англії.

Нижня Італія

У середині ХІ ст. в Сицілії вікінги при підтримці римського папи Миколая II створили власне королівство.

1059 рік — вікінги визнають на синоді в Мельфі папське ленне правління. Роберт Гюїскар стає їх герцогом (Dux Apuliae et Calabriae). Вікінги кладуть край пануванню візантійців у Нижній Італії, а також арабів — на Сицилії: здобуття Мессіни (1061 року) та Палермо (1072 року). "Північні люди" (нормани) утворювали в цій державі дуже тонкий шар правлячої верстви, основне ж населення країни складали араби-мусульмани та євреї.

1130 року король Роджер ІІ (правив у 1105-1154 роках) об'єднує Сицилію з Калабрією й Апулією (Rex Siciliae, Calabriae, Apuliae) і робить Палермо столицею. Також він здобув Амальфі (1137 рік), Неаполь (1139 рік) і Гаету.

1186 рік — король Німеччини Генріх VI (з швабської династії Штауфів) одружується з спадкоємницею сицилійського престолу Констанцією, дочкою Роджера ІІ і успадковує Сицилійську державу.

Англія

793 рік — пограбування монастиря Ліндісфарн норманами - початок «періоду вікінгів» на англійських землях.

838 рік — новий напад на Англію данців. Частішають напади вікінгів.

866 рік — починається планомірне завоювання данськими вікінгами Англії від Лондона та від острова Танет в гирлі Темзи. Англія на північ від Темзи стає країною, заселеною данцями (Денло), над якою данці панують з «п'ятьох замків» (в Східній Англії і Мерсії з 870 по 917 роки, в Нортумбрії з 876 по 926 роки). «П'ятьма замками» були міста Лінкольн, Ноттінгем, Дербі, Лестер і Стемфорд.

871-899 роки — правління Альфреда I Великого, короля Вессексу, котрий бореться проти датчан (при цьому споруджує замки та будує флот).

878 рік — перемога короля Вессексу Альфреда I Великого біля Едінгтона над датчанами, але, заключивши мир, Альфред I Великий був змушений віддати північ і схід Англії напавшим данцям, залишивши собі Вессекс. Щоб запобігти завоюванню Англії данцями Альфред споруджує замки та будує флот. 885 року Альфред здобуває Лондон, який він укріплює та домагається поділу території (прикордонна лінія Лондон — Честер). За його наступників Едуарда I Старшого (899-924 роки) й Етельстана (924-939 роки) підкорено датські території в Англії.

937 рік — перемога Етельстана над союзними датчанами (з Дубліна), шотландцями і валлійцями біля Брунанбурга (місце розташування не відоме).

978-1016 роки — правління короля Етельреда II Нерозумного, що марно намагається за допомогою високої данини, яку він стягує зі своїх підданих як «датські гроші» (перший загальний податок), відвернути вторгнення датчан, котрі завойовують усю Англію у 1013 році.

1016-1035 роки — правління датського короля Канута II Великого, якого англійці самі роблять королем і який перетворює Англію у висхідну базу для своєї Північноморської держави. Він одружується з вдовою Етельреда і стає християнином. Наділення землею його почту без суспільного відчуження. Датське військо, окрім особистої охорони, Канут відпускає на батьківщину. Відмова від державної єдності (створення нових герцогств, які очолюються Кнутовими родичами, а також і англійцями). Після смерті Канута до 1042 року правлять його сини.

1042-1066 роки — правління англосаксонського короля Едуарда III Сповідника, сина Етельреда, котрий у зв'язку з формуванням з норманів центральної гілки управління входить у суперечність з англосаксонською національною партією, очолюваною графом Годвіном Вессекським. По смерті Едуарда сина Годвіна Гарольда II обирають королем. 25 вересня 1066 року Гарольд перемагає норвежців під Стемфордбріджем.

14 жовтня 1066 рік — Битва при Гастінгсі, в якій Геральд помирає, зазнавши поразки від війська Вільгельма Завойовника, що висаджується в Англії і розпочинає Нормандське завоювання Англії. Після битви королем стає Вільгельм I Завойовник.

Русь

Між 800 і 850 роками шведські вікінги[5] розбудовують в районі між узбережжям Фінської затоки Балтійського моря та верхніх течій Дніпра й Волги (в районах Ладозького озера[6]) мережу міст і фортець, що мала назву "гардаріки", (старо-шв. Gardarike - "міста"). Пізніше, у 862 році слов'янські і фінські племена, що проживали в районі Новгорода запросили на правління ватажка вікінгів Рюрика I. Його наступники створили, підкоривши значні території східних слов'ян, державу Київська Русь. Згодом войовнича вікінгська верхівка асимілювалась з підкореним народом.

Ісландія

Зображення Еґіля Скатлаґрімссона в рукописі XVII століття.

Торгівля

Панування у VIII-му та IX-му століттях у торгівлі євреїв (Середземномор'я та Схід) та фризівЄвропі) змінюється широкою торговою мережею вікінгів. Товарообмін відбувається морем та річками (перетягування човнів через невеличкі ділянки суходолу волоком).

Завдяки опановуванню руських торгових шляхів (Дніпром до Візантії, Волгою до арабського світу) світова торгівля переміщується до Швеції (шведський торгівельний центр Бірка), а з 900 року — до Хайтхабу (Хедебю), що засновуються з метою панування над транзитним шляхом між південним-сходом і заходом та для скорочення шляху. Більше значення, ніж торгівля з греками, має торгівля з арабами (срібло із Західного Туркестану й Афганістану: знахідка 40000 арабських срібних монет на Готланді).

Вікінги поставляють хутро, рабів (з балтійських, слов'янських і фінських земель) і прикраси з дорогоцінних металів. Торгівля вікінгів занепадає близько 1050 року. Срібло гарцьких копалень замінюється арабським срібним потоком (срібні копальні в східному халіфаті вичерпуються).

Культура вікінгів

Рунний камінь на згадку про вікінга, що поліг «на сході в Гардах»
«Похорони вікінга». Художник Френк Діксі

Посилання

Wikinews
Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:

Література

Примітки

  1. Hall, pp. 8–11
  2. Lindqvist, pp. 160-61
  3. Hall, 2010, p. 8 and passim.
  4. Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія:dtv-Atlas»:Пер. з нім. - К.:Знання-Прес, 2001.
  5. Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія:dtv-Atlas»:Пер. з нім. - К.:Знання-Прес, 2001.
  6. Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія:dtv-Atlas»:Пер. з нім. - К.:Знання-Прес, 2001.


Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link FA Шаблон:Link GA