Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АРКТИЧНІ НАРОДИ - АТЕЇЗМ/Тексти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тексти[ред.ред. код]

АРКТИЧНІ НАРОДИ — умовна назва групи народів приполярної зони Пн. півкулі. Сюди відносилися народи Пн. Азії (чукчі, коряки, юкагіри, чуванці, ітельмени-камчадали), Пн. Америки (ескімоси й алеути) та зрідка р-нів європ. і азіатської тундри й тайги. Термін цей мало вдалий, бо він об'єднує за однією геогр. ознакою народи, які різняться між собою походженням, мовою, заняттям і культурою.,

АРКТОГЕЯ (букв. північний материк) — 1) Одна з назв Північного материка, що охоплював у тріасі значну частину Пн. півкулі, включаючи Пн. Америку, Гренландію, Європу і Азію. 2) Біогеографічний підрозділ, який охоплює майже всю Пн. півкулю (без пд. зон) і рівнозначний Голарктиці.

АРКТУР (α Волопаса) — одна з найяскравіших зір пн. неба, 0-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Волопаса; в серед. широтах її видно взимку, навесні і влітку.

АРКУШ (у видавничій справі і поліграфії) — вимірювальна одиниця. Авторський А. — одиниця виміру обсягу твору, яка дорівнює 40 тис. друкованих знаків (літер, розділових знаків, цифр і всіх пробілів). Обліково-видавничий А. — одиниця виміру друкованого видання, що також дорівнює 40 тис. знаків. Включає: а) обсяг власне твору в авторських А. і б) обсяг всього іншого текстового і графічного матеріалу. Друкований А. — одиниця виміру обсягу (площі) видання. Дорівнює половині паперового аркуша при стандартних форматах (в см) 60 х 84, 60 х 92, 70 х 92,70 х 108, 84 х 108 та близьких до них.

АРКУШОПІДБИРАЛЬНА МАШИНА — машина, яка застосовується в поліграфічному виробництві для комплектування сфальцьованих друкарських аркушів (зошитів) у блоки. Найбільш поширені А. м. — автомати з горизонтальним транспортером, що рухається вздовж магазинів, в які закладено аркуші. Аркуші з магазинів подаються знизу, що дає можливість заповнювати магазини під час роботи А. м. Для забезпечення комплектності блоків в А. м. встановлено контрольно-блокувальні пристрої, які зупиняють машину і подають сигнал з відповідної секції про неполадки в самонакладанні аркушів. За кожний робочий цикл А. м. комплектує один блок. Продуктивність радянської А. м. типу ЛП — 84 цикли за 1 хвилину.

АРЛЕКІН (італ. arlecchino) — персонаж італ. комедії масок. У Франції А. в 19 ст. став образом щасливого коханця на протилежність нещасливому П'єро. Одяг А. — чорна півмаска і костюм з різнокольорових шматків матерії.

АРЛЬ — місто на Пд. Сх. Франції, в Провансі (департамент Буш-дю-Рон). Порт в пониззі дельти р. Рони. Залізничний вузол. 37,4 тис. ж. (1954). Один з відомих пунктів туризму у Франції. В кін. 2 ст. до н. е. був тимчасовою резиденцією римських імператорів. В А. збереглися численні пам'ятники античної архітектури: залишки храмів, руїни театру на 16 тис. глядачів, де була знайдена відома скульптура т. з. Венери Арльської (експонується тепер у Луврі), амфітеатр на 25 тис. глядачів (відбуд. 1846, тепер арена для бою биків) та ін. З часів середньовіччя залишився собор св. Трофіма з уславленим романським порталом.

АРЛЬБЕРГСЬКИЙ ТУНЕЛЬ — тунель в Австрії, в Сх. Альпах, на вис. бл. 1300 м над рівнем моря. Довж. 10 240 м. Через А. т. проходить трансальпійська електрифікована залізниця Інсбрук — Блуденц. Споруджений у 1880—83, рух відкрито з 1884.

АРМАВІР — столиця стародавньої Вірменії (до 2 ст. до н. е.). Заснована близько 770 до н. е. як урартська фортеця Аргіштіхінілі. Розквіт А. відноситься до 2-ї пол. 1-го тис. до н. е. Руїни А. знаходяться поблизу с. Армавіра Октемберянського р-ну Вірм. РСР.

АРМАВІР — місто крайового підпорядкування в Краснодар. краї РРФСР, на ріці Кубані. Залізнич. вузол. 111 тис. ж. (1959). А. — один з найбільших економіч. центрів на Пн. Кавказі. Харч., маш.-буд., приладобуд., швейна, деревообр. пром-сть. Пед. ін-т, З технікуми. А. як місто заснований у 1848.

АРМАЗІ — одне з найдавніших міст Грузії (на березі р. Кури поблизу Тбілісі) та її перша столиця (до 2 ст.). Археол. розкопками (з 1937) відкрито руїни фортеці, храму і поховання груз. царів та сановників. Знахідки свідчать про високу культуру сх.-груз. рабовласницької держави 2—3 ст.

АРМАНД (уродж. Стеффан) Інеса (Єлизавета Федорівна; 8. V 1874—24. IX 1920) — діячка більшовицької партії та міжнародного комуністичного руху. Н. в Парижі, в сім'ї артистів; шести років переїхали до Москви. 1904 А. вступила до більшовицької партії. Кілька разів була заарештована, відбувала ув'язнення і заслання. Брала активну участь в першій рос. революції. 1909 емігрувала за кордон. 1912 А. як агент ЦК більшовицької партії приїздила до Росії, зокрема до Харкова, і провела значну роботу в зв'язку з підготовкою до виборів у Держ. думу. 1913—17 В. І. Ленін написав до А. більше двадцяти листів, в яких розглядав питання міжнар. робітн. руху, викривав опортунізм лідерів 2-го Інтернаціоналу, а також рос. ліквідаторів. У листах глибоко розроблено питання про класовий характер моралі, марксистське розуміння вітчизни тощо. В кількох листах В. І. Ленін розглядав питання розвитку революційного руху на Україні, підтримував укр. марксистів, які стояли на позиціях інтернаціоналізму, викривав націоналіста Юркевича, що маскувався під марксиста, з огидою відзивався про занепадницькі романи В. Винниченка. Під керівництвом В. І. Леніна А. провела велику роботу в справі захисту більшовицьких позицій в Міжнар. Соціалістич. Бюро, пропаганди інтернаціоналізму, зокрема серед жінок Франції, Швейцарії та ін. країн. А. брала участь в роботі Ціммервальдської та Кінтальської конференцій. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції 1917, в якій вона брала активну участь, А. — на держ. та парт. роботі; обиралась чл.

<img src="part8-1.jpg" alt="part8-1.jpg" width="160" height="198">

Моск. губному партії, членом ВЦВК, працювала головою Моск. раднаргоспу, вела велику роботу серед жінок, була першою завідуючою жінвідділом ЦК РКП(б). А. брала участь у роботі І (1919) та II (1920) конгресів Комінтерну, була головою І Міжнародної конференції комуністок.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 35. [Листи до І. Арманд].

АРМАТУРА (лат. armatura — озброєння) — 1) Допоміжні деталі або обладнання для нагляду, керування й обслуговування машин, апаратів, трубопроводів та іншого устаткування.

Залежно від призначення розрізняють А. парових машин, котельну, водопровідну, паропровідну, опалювальну, насосну, газову, машинну, електротехнічну та електроосвітлювальну. До А. відносяться вимірювальні прилади (манометри, термометри), з'єднувальні частини труб (фітинги, штуцери), клапани, засувки, частини

<img src="part8-2.jpg" alt="part8-2.jpg" width="181" height="97">

Арматура періодичного профілю: 1 — гарячокатана; 2 — холодносплющена.

освітлювальних приладів, деталі для кріплення ізоляторів електричних ліній, струмопровідні та допоміжні частини роторів електричних машин тощо.

2) У будівництві — елементи з більш міцного матеріалу, розміщені всередині конструкції, що сприймають зусилля розтягу від навантажень переважно при розтягуванні та згині. Найбільш поширене застосування стальної арматури в залізобетоні — у вигляді стрижнів (круглих або періодичного профілю), дроту, сіток і прокатних елементів (жорстка А.). Основні марки сталі для виготовлення А.: вуглецева Ст. З і Ст. 5, а також низьколегована сталь. Для армування попередньо напруженого залізобетону застосовують високоміцний дріт з границею міцності до 18 000 кг/см2.

АРМАТУРНІ ВЕРСТАТИ — верстати для підготовки арматурної сталі та виготовлення арматурних каркасів залізобетонних конструкцій. Розрізняють А. в. для очищення, правки, зміцнення (холодною прокаткою, протягуванням, періодичним сплющуванням тощо), стикового зварювання відрізків, анкеровки кінців, різання та гнуття арматури.

<img src="part8-3.jpg" alt="part8-3.jpg" width="297" height="86">

Арматурний верстат МА-50.

Правка, різання та очищення арматури (діаметром до 14 мм) провадяться на автоматичних А. в. Для виробництва каркасів та сіток застосовують зварювальні автом. верстати. Спец. верстати використовуються для напруження арматури під час навивання її на форму або бетонну основу.

АРМАШЕВСЬКИЙ Петро Якович (1851 — 1919) — український геолог. Н. в Новозибкові Чернігівської губ. Закінчив Київський ун-т 1873; там же з 1885 — професор, а з 1891 — зав. кафедрою мінералогії. Праці А. і, зокрема, складені ним геол. карти Чернігівщини (1883) і 46-й аркуш загальної карти Росії, що охоплює майже всю Придніпровську низовину (1903), є однією з основ сучас. стратиграфії України. А. встановив палеозойські відклади на Волині (1898); істотно уточнив стратиграфію палеогенових відкладів України, обгрунтувавши при цьому існування канівського ярусу (1903); висунув водну гіпотезу походження лесу (1889); є одним з основоположників осадочної петрографії; працював у галузі гідрогеології; вивчав київські зсуви; проводив археологічні дослідження.

АРМІНІЙ (Армін; 17 до н. е. — 21 н. е.) — вождь племені херусків. Дістав звання вершника за послуги Риму. В 9 н. е. А. очолив повстання герм, племен проти Риму і в Тевтобурзькому лісі знищив 3 легіони римського намісника Вара, змусивши римлян перейти до оборони на р. Рейні.

АРМІЯ (франц. l'armée, від лат. armo — озброюю) — 1) Сукупність збройних сил держави. Ф. Енгельс характеризує А. як організоване об'єднання озброєних людей, що утримується державою з метою наступальної або оборонної війни. З розвитком продуктивних сил і зміною виробничих відносин змінювались характер і засоби провадження воєн, види збройних сил держав та форми організації А.

2) Сухопутне військо — основний вид збройних сил поряд з військово-морськими та військово-повітряними силами.

3) Частина збройних сил д-ви, розгорнута на театрі воєнних дій для ведення бойових операцій, називається діючою А. Частина збройних сил країни, що призначається для прикриття кордонів держави від раптового вторгнення ворога на суші, з моря і повітря, а також для забезпечення мобілізації, зосередження та розгортання головних сил, називається А. прикриття. Частина збройних сил країни, підготовлена для вторгнення на територію противника в початковий період війни, називається А. вторгнення.

4) Оперативне об'єднання, призначене для ведення бойових операцій, до складу якого ввіходить кілька з'єднань та частин різних видів і родів військ, органів управління, матеріально-тех. та мед. забезпечення. Вперше А. як оперативне об'єднання створена в Росії 1812, в Німеччині — 1866, у Франції — 1870. А. бувають: загальновійськові (польові), танкові (механізовані), повітряні (авіаційні), повітряно-десантні та протиповітряної оборони. Склад А. не постійний, він залежить від характеру війни і способів її ведення, оперативного призначення і виду А., особливостей театру воєнних дій тощо. А. звичайно ввіходить до складу фронту (групи армій, армійської групи), але може діяти й самостійно на окремому операційному напрямі з підпорядкуванням Верховному головнокомандуванню.

АРМІЯ КРАЙОВА — підпільні загони в Польщі, сформовані 1941—42 з воєнізованих організацій, що існували на польській території і перебували під контролем польського емігрантського бурж. уряду в Лондоні. Склад А. К. був неоднорідний. Керівництво А. К. комплектувалося переважно з кадрових офіцерів, значну частину яких становили прихильники довоєнного реакційно-націоналістичного режиму Польщі. Збираючи військові сили, заготовляючи зброю, але дотримуючись тактики «стояти з рушницею при нозі», «чекати дня розплати», командування А. К. стримувало розгортання нац.-визвольної боротьби. Проте рядові бійці А. К. брали участь у боротьбі проти німецьких окупантів. Щоб забезпечити позиції емігрантського уряду в Лондоні на противагу Польському Комітетові Національного Визволення, реакційна верхівка А. К 1 серпня 1944 спровокувала повстання у Варшаві, в якому взяли участь широкі верстви патріотично настроєних варшав'ян. Передчасний виступ не був погоджений з командуванням Рад. Армії, частини якої не мали змоги в той момент допомогти варшав'янам. Повстання було жорстоко придушене фашистами В ході визволення Польщі Радянською Армією та Войськом Польським терористичні й диверсійні групи А. К., за наказом її керівництва, систематично у 1944 — на поч. 1945 здійснювали в зх. областях України та Білорусії, в Литві та Польщі, на комунікаціях діючої Рад. Армії диверсії і терор щодо рад. воїнів Після визволення Польщі військові формування А. К. були розпущені урядом Польської Народної Республіки.

АРМІЯ ЛЮДОВА (Народна армія) — підпільна армія трудящих Польщі в роки другої світової війни, офіційно створена з партизанських загонів Гвардії Льодової та інших демократичних військових організацій в січні 1944 Крайовою Радою Народовою. Ініціатор і керівник збройної боротьби польського народу проти німецьких окупантів — Польська Робітнича Партія (ППР) ще в перші роки війни почала формувати з робітників, селян і передових інтелігентів народне військо — Гвардію Людову, яка мала свій штаб, загони і командування у воєводствах, округах і повітах. До Гвардії Людової вступила більшість членів ППР. Комуністи очолювали її загони, виявляючи в боротьбі з загарбниками мужність і героїзм. 1942 загони Гвардії Людової розпочали бойові операції у Варшаві, а згодом — партизанську війну на всій території Польщі. На кінець 1943 тільки в Люблінському і Келецькому воєводствах діяло понад 40 загонів. Лише 1943 було проведено 1208 бойових операцій. А. Л. була основною силою збройної боротьби польського народу за свою свободу і нац. незалежність. На відміну від Армії Крайової А. Л. розгорнула справжню війну в тилу нім. армії: руйнувала комунікації і зв'язок, знищувала склади, військ, техніку і живу силу ворога, перешкоджала вивезенню до Німеччини польського населення, визволяла з таборів смерті полонених польських і радянських воїнів, громадян інших країн. Разом з польськими патріотами в А. Л. боролись і радянські люди. А. Л. мала постійні тісні зв'язки з партизанами України і Білорусії. В ході визволення Польщі Радянською Армією підрозділи А. Л. вливалися до складу Войська Польського.

«АРМІЯ СПАСІННЯ» (до 1878 — «Xристиянська місія») — реакційна релігійно-філантропічна організація, заснована 1865 священиком Бутсом у Лондоні. Пізніше поширила свою діяльність у США, Німеччині, Канаді та ін капіталістич. країнах. Основне завдання «А. с.» — маскуючись проповіддю християнства і гуманізму, відвертати увагу трудящих від класової боротьби, прищеплювати їм бурж ідеологію. «А. с.» має свою пресу і широку мережу установ — майстерні, їдальні, лікарні, біржі праці, банки, страхові і шлюбні контори, нічліжки тощо. «А. с.» виступає як знаряддя імперіалістич. кіл в антирадянській політиці і пропаганді.

АРМОКАМ'ЯНІ КОНСТРУКЦІЇ — кам'яні конструкції, армовані сталлю з метою підвищення їхньої міцності. Арматура сприймає внутрішні розтягуючі зусилля, які виникають у конструкціях, що зазнають згину, — в перекриттях, перемичках, балках (поздовжнє армування), а також підвищує міцність конструкцій, що працюють на стиск, напр. простінків, стовпів (поперечне армування). Арматуру у вигляді окремих стрижнів чи сіток укладають в розчинних швах або в спец, пазах та каналах стіни. А. к. застосовують також у конструкціях тонких або облегшених стін для посилення їхньої опірності. Іноді кам'яні конструкції підсилюють залізобетонними поясами, обоймами тощо.

АРМУ (Асоціація революційного мистецтва України) — організація українських рад. художників (1925—32). Об єднувала митців різних напрямів; провідне місце в ній займало формалістичне угруповання «школи» М. Бойчука. В питаннях реалізму, нац. форми, розвитку станкового мистецтва керівництво АРМУ скочувалось на бурж.-націоналістичні позиції. Під гаслом боротьби з натуралізмом і провінціалізмом АРМУ по суті заперечувала класичну спадщину, особливо творчість передвижників, і орієнтувалась на тодішнє декадентське мистецтво Заходу. АРМУ мала свої філії, студії і гуртки на місцях, зокрема в Донбасі, влаштовувала худож. виставки (республіканська в Харкові, 1927). В різний час до АРМУ входили також деякі худож-ники-реалісти: С. Прохоров, С. Кишиньовський, М. Бурачек, М. Шаронов, В. Касіян, О. Хвостов, О. Довгаль та ін., які зрозуміли хибність принципів АРМУ, відійшли від неї і в дальшій своїй творчості виявили себе визначними майстрами мистецтва соціалістич. реалізму.

Літ.: Каталог Всеукраїнської ювілейної виставки «10 років Жовтня». X.—К. — Одеса, 1927.

АРМУВАННЯ — зміцнення виробів або конструкцій елементами (арматурою) з більш міцного матеріалу, що працює гол. чин. на розтяг, напр. А. листового скла (металевою сіткою), виробів із пластмас, гіпсу тощо. Найбільше значення в техніці має А. бетону сталевою арматурою для виготовлення залізобетону. Для А. залізобетонних конструкцій застосовуються зварені арматурні сітки та каркаси заводського виготовлення. А. попередньо напружених залізобетонних конструкцій провадиться різними методами; розрізняють безперервне А. натягнутим високоміцним дротом, А. на стенді натягом дротяних струн, А. стрижневою арматурою з натягом її на форми, метод наступного натягу арматури в готовій конструкції, електротермічний метод натягу та ін.

АРНЕМА ЗЕМЛЯ (Арнемленд) — масивний півострів на Пн. Австралії між Тіморським м. і зат. Карпентарія. Поверхня — плоскогір'я, вис. до 200 м. На Пн. Зх.—порт Дарвін.

АРНІ, велетенський буйвіл (Bubalus arni) — найбільший дикий представник роду буйвіл. Довж. тіла (без хвоста)

<img src="part8-4.jpg" alt="part8-4.jpg" width="201" height="121">

3,1 м, висота в холці 2,1 м, вага до 0,5 т, розмах рогів до 2 м, забарвлення тіла чорнобуре. Живе А. в болотистих лісах Індії, Бірми, Індокитаю, Цейлону, але зустрічається рідко внаслідок переслідування. А. одомашнений. Свійська форма А. відома під назвою індійського буйвола; розводиться в Пд. Азії, Африці, Пд. Європі; в СРСР — в Закавказзі.

АРНІКА (Arnica) — рід багаторічних трав'янистих рослин род. складноцвітих. Відомо 18 видів, поширених переважно в Пн. Америці; деякі види ростуть у Європі та Азії. В СРСР, у тому числі в УРСР (на карпатських луках), — 1 вид: А. гірська (A. montana), залозисто-пухнаста рослина з темножовтими або оранжовими квітками у великих поодиноких кошиках. Настойка з її квіток застосовується як болезаспокійливий засіб при ушибах.

<img src="part8-5.jpg" alt="part8-5.jpg" width="156" height="220">

Арніка гірська: 1 — загальний вигляд; 2 — язичкова квітка; 3 — трубчаста квітка; 4 — плід.

АРНІМ (Arnim) Людвіг-Іоахім фон (26. І 1781—21. І 1831) — німецький письменник. Н. в Берліні. Належав до реакційної течії німецького романтизму. Твори А. пройняті культом середньовіччя, містикою та фантастикою («Графиня Долорес», 1810; «Ізабелла Єгипетська», 1812; «Охоронці корони», 1817, та ін.). Разом з К. Брентано видав збірку німецьких народ, пісень «Чарівний ріг хлопчика» (1806—08).

АРНО (Arnauld) Антуан (1831—85) — французький революціонер, близький до бланкістів, член 1-го Інтернаціоналу, діяч Паризької комуни. А. — учасник повстання 31. X 1870 проти уряду Національної оборони, один з організаторів ЦК Нац. гвардії. Був членом і секретарем Паризької комуни, членом Комісії зовнішніх зносин і Комітету громадської безпеки. В травні 1871 — учасник організації опору версальцям. Після падіння Комуни емігрував до Англії.

АРНО — ріка в Серед. Італії. Довж. 248 км. Бере початок в Апеннінах на вис. 1350 м. Впадає в Лігурійське море. Від Флоренції до гирла судноплавство можливе для невеликих суден.

АРНОЛЬД Володимир Федорович (1872— 1918) — український земський статистик. 1896—99 завідував с.-г. бюро Херсонського повітового земства, де провів науково обгрунтоване обслідування бюджетів 124 селянських г-в. 1899—1901 очолював статистичний відділ Харківського губ. земства. В 1901 був звільнений з роботи за підтримку страйкуючих катеринославських статистиків. 1903 захворів на туберкульоз. Помер у херсонській лікарні. Відомий працями: «Дослід вивчення селянських витрат за даними 50 описів селянських господарств Херсонського повіту» (1898), «Досвід застосування елементарних основ аналітичної геометрії до відкриття статистичних залежностей» (1902). В 1904 видав «Політико-економічні етюди», в яких виклав деякі положення теорії трудової вартості. Характерним для праць А. є застосування математичних методів у дослідженнях.

АРНОЛЬД Федір Карлович (17. XII 1819 — 8. III 1902) — російський лісівник. Закінчив Лісовий ін-т (1831) у Петербурзі, був лісничим у Вятській губ. (1842), керував таксаційними роботами в Бузулуцькому бору, Криму та ін. р-нах, працював у Лісовому департаменті, проф. Лісового (з 1857) і Землеробського (з 1866) ін-тів, з 1876 по 1883 — директор Пет-ровської землеробської і лісової академії в Москві. В 1883 повертається до Петербурга, де працює членом ради М-ва держ. майна і проф. Лісового ін-ту. Автор праць з історії лісівництва, лісової таксації, підручників з лісівництва, лекцій про сипучі піски, про господарство в російських лісах та ін. Його «Російський ліс» в 3 т. (2 вид., 1893—97) — капітальне зведення про ліси і лісове г-во Росії. А. склав карту держ. лісів європейської Росії, брав активну участь у лісорозведенні в степах України.

АРНОЛЬД БРЕШІАНСЬКИЙ (бл. 1100— 55) — італійський церковний реформатор і політ, діяч. Н. в Брешії (Італія), вчився у Франції у відомого тогочасного філософа Абеляра. Як виразник інтересів італійської міської демократії вимагав позбавити папу римського світської влади, відібрати церковні землі і створити «бідну церкву». Засуджений на вигнання з Італії, А. Б. жив у Франції, Німеччині, Чехії, Швейцарії. 1147 А. Б. очолив антипапське повстання у Римі. 1155 страчений за наказом папи Андріана IV.

АРНОЛЬДІ Володимир Митрофанович (24. VI 1871—22. III 1924) — вітчизняний ботанік, чл.-кор. АН СРСР (з 1923). Н. в Козлові кол. Тамбовської губ. Закінчив Моск. ун-т. Професор Харк., Кубанського та Моск. університетів. Вивчав індивідуальний розвиток і процес запліднення у різноспорових папоротеподібних та голонасінних рослин й морфологію і флору водоростей. Праця А. «Вступ до вивчення нижчих організмів» була першим рос. підручником з альгології. В останні роки життя вивчав флору водоростей та їхнє поширення у водоймах Європ. частини СРСР. 1908 на кошти Рос. АН здійснив подорож до Бейтензоргського ботанічного саду (о. Ява) та на інші о-ви, про що написав цікаву книгу «По островах Малайського архіпелагу». Очолив Харківську школу альгологів, 1917 організував біологічну станцію на Сіверському Дінці.

Тв.: Морфологические исследования над процессом оплодотворения у некоторых голосеменных растений. X., 1906.

АРНУ Артур (1833—95) — французький політ. діяч і письменник. Учасник Паризької комуни 1871, працював у комісіях — продовольчій і зовнішніх зносин. 1871—80 перебував в еміграції. А. написав багату на фактичний матеріал «Народну і парламентську історію Паризької комуни» (1878, рос. перекл. 1906), але змісту Паризької комуни як першої спроби встановлення диктатури пролетаріату не зрозумів.

АРОЇДНІ (Araceae) — родина покритонасінних однодольних рослин. А. звичайно багаторічні кореневищні трав'янисті рослини з великими, часто прикореневими листками, але серед них є також ліани, епіфіти, дерева. Дрібні одностатеві, рідко двостатеві квітки А. зібрані в початок, вкритий листком, т. з. покривалом. Плід — ягода. Відомо бл.1800 видів, поширених переважно в тропіках. В СРСР — 13 видів, з них в УРСР — 5: лепеха, або аїр, білокрильник болотяний та З види з роду арум. Більшість А. містять отруйні алкалоїди та глюкозиди, але отруйні властивості при кип'ятінні та висушуванні здебільшого втрачаються. Деякі А. використовуються в медицині. Багато видів розводять як кімнатні й оранжерейні рослини (монстера, антуріум та ін.). В коренях А. міститься крохмаль, В тропіках деякі види вирощуються як харчові рослини (напр., таро).

АРОМАТИЗАЦІЯ НАФТИ — процес хім. переробки нафти або нафтопродуктів з метою збагачення їх ароматичними вуглеводнями (бензолом, толуолом та ін.). А. застосовують для одержання бензинів з високими антидетонаційними властивостями (високими октановими числами) і для одержання ароматичних вуглеводнів. Найдавніший спосіб А. — піроліз. Ним користувались ще в 70-х рр. 19 ст. для добування нафтового газу. При цьому утворювався також нафтовий дьоготь, багатий на аромат, вуглеводні. 1916—17 в Баку було організовано виробництво толуолу й бензолу піролізом нафти. Тепер найбільш поширені каталітичні методи А., які грунтуються в основному на реакції М. Д. Зелінського, тобто реакції каталітичної дегідрогенізації нафтенових вуглеводнів і на реакції каталітичної дегідроциклізації насичених вуглеводнів, відкритій 1936—37 Б. О. Казанським, А. Ф. Плате, Б. Л. Молдавським і В. І. Каржевим. В пром-сті ці процеси провадять при 450—500° при наявності каталізаторів: оксидів хрому, алюмінію, молібдену або платини.

АРОМАТИЧНІ ВУГЛЕВОДНІ — органічні сполуки, які належать до класу карбоци-клічних сполук. У складі молекули А. в. є одна або кілька груп з 6 атомів вуглецю, сполучених у кільце (бензольне ядро) простими і подвійними зв'язками (формула Кекуле). За сучасними уявленнями,атоми вуглецю в бензольному ядрі зв'язані електронами двох типів: одні електрони містяться в площині молекули, інші розміщені перпендикулярно до неї. Найпростішим представником А. в. є бензол, більш складними — нафталін, антрацен, які мають кілька бензольних ядер.

Назва «ароматичні» виникла в зв'язку з тим, що перші сполуки цього класу добували з природних запашних речовин. А. в. відзначаються особливою здатністю до реакцій

<img src="part8-6.jpg" alt="part8-6.jpg" width="202" height="87">

заміщення і стійкістю бензольного ядра. При заміні водню в А. в. на галоген утворюються галогенопохідні; при реакціях з концентрованою азотною або сірчаною к-тами — нітросполуки або сульфосполуки. А. в. майже не здатні до реакцій приєднання. А. в. синтезують за реакціями Фіттіга та Фріделя — Крафтса. В промисловості А. в. спочатку

<img src="part8-7.jpg" alt="part8-7.jpg" width="308" height="77">

добували з кам'яновугільної смоли; тепер їх добувають гол. чин. ароматизацією погонів нафти. А. в. широко застосовують у виробництві барвників, пластичних мас, хіміко-фармацевтичних препаратів, вибухових речовин, синтетичних волокон, моторного палива тощо.

Літ.: Чичибабин А. Е. Основные начала органической химии. Изд. 6, т. 2. М., 1958.

АРОМАТИЧНІ РОСЛИНИ - запашні рослини, що містять в собі ефірні олії, які використовуються в промисловості й медицині. Див. Ефіроолійні рослини.

АРОЧНА СИСТЕМА — несуча будівельна конструкція, що являє собою в основній схемі арку або сукупність взаємно пов'язаних арок. Прикладом А. с. є арочні ферми.

АРПАДИ — перша князівська, згодом королівська династія Угорщини [бл. 890—1301]. Засн. князем Арпадом [бл. 890—907], який об'єднав угорські племена і, знищивши Ве-ликоморавську державу, поклав початок Угорському королівству. В 12—13 ст. А. вели грабіжницькі війни проти Галицько-Волинського князівства. А. мали родинні зв'язки з Ярославом Мудрим, Володимиром Мономахом, Ізяславом Мстиславичем і Ярославом Осмо-мислом.

АРПЕДЖІО, точніше арпеджо (італ. arpeggio — як на арфі) — послідовне, неодночасне виконання звуків акорду (один за одним), що здебільшого починається з нижнього тону. А. застосовується при грі на багатьох муз. інструментах.

АРРЕНІУС (Arrhenius) Сванте-Август (19. II 1859—2. X 1927) — шведський фізико-хімік. Чл. Стокгольмської АН, директор Нобелівського ін-ту (з 1905). А. — автор теорії електролітичної дисоціації, провадив дослідження в галузях астрономії і астрофізики, висунув ідеалістичну теорію про вічність живої речовини та про походження життя на Землі від зародків, занесених з інших планет. Нобелівська премія, 1903.

АРРІАН Флавій (бл. 95—175) — грецький письменник, історик та географ римської епохи. Походив з Малої Азії, жив в Афінах; 131—37 був консулом і намісником Каппа-. докії. Склав історію походу А. Македонського («Анабасис»), історію діадохів (дійшли уривки), опис Індії та Чорного моря, історію аланів (не дійшла до нас).

АРСЕН (Арсен Одзелашвілі; бл. 1810—43) — ватажок антикріпосницького селянського руху в Східній Грузії в 1-й пол. 19 ст. Н. в кріпацькій сім'ї в с. Марабді в Карталінії. Організовував збройні напади на поміщиків, купців і царських чиновників, забирав у них гроші, майно і віддавав бідним. А — герой популярної груз. народ. поеми «Пісня про Арсена»; його образ відтворений в рад. літературі і кіно (роман М. Джавахішвілі «Арсен з Марабди». К., 1959, п'єса С. Шаншіашвілі «Арсен», кінофільм М. Чіаурелі «Арсен»).

АРСЕН (Arsenicum) As — хімічний елемент; те, що й миш'як.

АРСЕНАЛ — підприємство для виготовлення, ремонту і збереження озброєння та військового спорядження. Моск. А. (у Кремлі), засн. 1584, з 1783 став музеєм-сховищем. У Петербурзі з 1712 А. існував як «Ливарний, діловий та гарматний двір». Київський А. засн. 1764. В Севастополі, Кронштадті та ін. містах, були морські арсенали.

АРСЕНАЛЬЦІ — робітники Київського заводу «Арсенал» ім. В. І. Леніна, які йшли в перших рядах борців за пролетарську революцію, за побудову соціалізму, за свободу і незалежність своєї рідної Радянської країни. Завод «Арсенал» засновано в 1764 як військове підприємство, що виготовляло різну зброю і спорядження. Спочатку на ньому працювали тільки солдати, а після розкріпачення селян — і вільнонаймані. На поч. 20 ст. «Арсенал» був найбільшим заводом у Києві. Тут працювало понад 750 чол., а 1917 — бл. 4000.

Революційний рух А. в 80-х рр. був зв'язаний з Південноросійським робітничим союзом. Серед А. було чимало членів цього союзу. Особливо активізується революц. робота серед А. після створення в 1897 марксистської організації — Київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». В 1903 А. взяли активну участь в загальному київському страйку, висунувши вимогу про 8-годиннй робочий день. Страйком керував Київський комітет РСДРП, що стояв на позиціях ленінської «Искры» і з яким А. були міцно зв'язані. В 1905 страйковий рух київ. робітників значно посилився. На цей час на заводі діяв невеликий, але згуртований с.-д. осередок, який вів революц. агітацію серед робітників. А. беруть активну участь у Всеросійському страйку і в антиурядовій демонстрації 18 жовтня 1905. В листопаді 1905 А. послали двох своїх представників у Київську раду робітничих депутатів. 18 листопада відбулося повстання саперів, до якого приєдналися понад 100 А. і робітники інших підприємств. 12 грудня в Києві страйкувало 26 підприємств. У цьому страйку взяло участь 750 А. В. І. Ленін високо оцінив революційну боротьбу київського пролетаріату, а про повстання саперів 1905 писав, що воно має історичне значення як початок злиття революційних солдатських і робітничих мас для нових революційних битв.

Після Лютневої революції 1917 вплив більшовиків серед А. швидко зростає. З утворенням Київської Ради робітничих депутатів А. на своїх зборах обрали до її складу 15 чол. На цих же зборах були прийняті вимоги про поліпшення економічного становища А., про участь робітників в управлінні заводом, створено завком. Керуючись рішенням VI з'їзду РСДРП(б), більшовики-арсенальці готували робітників до збройного повстання. У вересні 1917 А. мали 2000 гвинтівок, кулемети і артилерію. А. були головною ударною силою повстання київського пролетаріату 29—31 жовтня 1917 проти військ Тимчасового буржуазного уряду. Керував повстанням Військово-революційний комітет, очолюваний більшовиком Андрієм Івановим. До повсталих робітників приєднались 3-й авіапарк, понтонний батальйон, телеграфна рота і групи солдатів з окремих військових частин. Після триденних боїв військо Тимчасового буржуазного уряду було розбите і втекло з Києва. В той час, коли революційні робітники і солдати вели боротьбу з урядовими військами, контрреволюційна Центральна рада стягнула надійні збройні сили в Київ і в листопаді захопила владу в свої руки.

Під час Київського січневого повстання 1918 А., керовані більшовиками, самовіддано боролися проти Центральної ради. «Арсенал» з його стінами і баштами повсталі робітники перетворили у фортецю. 22 січня 1918 через виснаження сил і вичерпання боєприпасів А. припинили бої. 26 січня радянські війська ввійшли в Київ і звільнили сотні арештованих А. 750 загиблих було поховано в братській могилі в Марийському парку. Горде ім'я «арсеналець» звучить як символ вірного служіння робітн. класові, Комуністичній партії і соціалістичній Батьківщині, що успішно будує комунізм. Подвиги А. прославлені в радянській літературі (Д. Бедзик, п'єса «Арсенальці», В. Суходоль-ський, п'єса «Арсенал») та в кіномистецтві (фільми «Арсенал» О. Довженка та «Киянка» — за сценарієм І. Луковського, постановка Т. Левчука).

Літ.: Супруненко М. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. К., 1957; Сендерський А. Й. Жовтневе і січневе збройні повстання в Києві. К., 1957: Дорошенко А. Червона гвардія Київського Арсеналу. X., 1933; Киевский Арсенал в пролетарской революции. [Х.], 1928.

АРСЕНІЙ ЕЛАСОНСЬКИЙ (1549—1626) — грецький церковний діяч і педагог, перший ректор Львівської братської школи. Родом з Фесалії (область на Пн. Сх. Греції); на початку 80-х рр. 16 ст. був епіскопом в Еласоні. 1586 був запрошений у Львівську братську школу, де добре поставив справу навчання. Автор відомої граматики «Адельфотес», написаної грецькою і тогочасною літературною українською мовами. А. Е. був високоосвіченою людиною свого часу. З творів відомий також «Опис подорожі до Московії».

АРСЕНІТНИЙ АНГІДРИД As2O3 - те, що й миш'яковистий ангідрид.

АРСЕНОПІРИТ (миш'яковий колчедан) — мінерал з групи піриту FeAsS, може містити Co (до 9—18%), рідше Ni, Sb, Bi, Ag, Au. В гідротермальних жилах зустрічається звичайно у вигляді призматичних і голкуватих кристалів, олов'янобі-лого, сталевосірого кольору, блиск металічний, тв. 5,5—6, пит. в. 5,9—6,2. А. — осн. руда для одержання миш'яку. Родовища А. відомі в СРСР, Швеції, Англії, Мексіці, Болівії, Японії та ін країнах.

АРСЕНЬЄВ Володимир Клавдійович (10. IX 1872—4. IX 1930) — російський рад. географ, етнограф, письменник, дослідник Далекого Сходу. В 1902—03 здійснив ряд експедицій для вивчення Пд. Примор'я. В 1906—10 досліджував горн Сіхоте-Алінь, 1918 —Камчатку, 1923 — Командорські о-ви, 1927 — р-н Совєтська Гавань — Хабаровськ. А. дав яскравий художній і наук. опис природи і багатств Далекого Сходу (укр. переклади — «В нетрях Уссурійського краю». К., 1953; «Дерсу Узала». К., 1950; «Крізь тайгу». К., 1957).

АРСЕНЬЄВ Костянтин Іванович (23. X 1789—11. XII 1865)—російський статистик, географ, історик, академік Петерб. академії наук. Н. в с. Мирханові Чухломського пов. Костромської губ. З 1817 — ад'юнкт-професор географії і статистики Петерб. пед. ін-ту, перетвореного 1819 в ун-т, з якого за «революційні ідеї» був звільнений. А. виступав проти кріпацтва. В 1835—53 керував статистичними роботами; за його пропозицією були створені статистичні комітети. А. був одним із засновників адм. статистики Росії і одним з організаторів Рос. географіч. т-ва (1845). Праці А. відіграли велику роль у створенні статистики і економіч. географії Росії; йому належить перша спроба науково обгрунтованого районування Росії. Найважливіші праці А.: «Коротка загальна географія» (1818); «Начерк статистики Російської держави» (1818—19); «Статистичні нариси Росії» (1848). Остання праця була великим вкладом в економічне вивчення Росії. А. опублікував багато статистично-економічних описів губерній (у т. ч. 6 губерній України) та окремих міст; залишив кілька історичних праць.

АРТАКСЕРКС — ім'я трьох перських царів з династії Ахеменідів: 1) А. І Довгорукий [465—425 до н. е.], син Ксеркса, уклав з Афінами т. з. мир Каллія, яким закінчилися греко-перські війни. 2) А. II Мнемон [405—359 до н. е.], боротьба якого з братом Кіром описана Ксенофонтом в «Анабасисі»; уклав із Спартою т. з. Анталкідів мир. 3) А. III О х [359—338 до н. е.] знову підкорив Єгипет (що відокремився від Персії 405 до н. е.)

АРТАМОНОВ Михайло Іларіонович (н. 4. XII 1898) — російський рад. археолог, директор Держ. Ермітажу. Член КПРС з 1940. Н в с. Висасово Молоковського р-ну Калінінської області. Осн. наукові праці присвячені історії хозар, скіфів і слов'ян. В 1949— 51 А. керував археол. дослідженнями в зоні будівництва Волго-Донського каналу. На Україні вивчав пам'ятки скіфського і ран-ньослов. часу (Немирівське городище, Григорівка на Вінниччині).

Тв.: Очерки древнейшей истории хазар. Л., 193(5; Происхождение славян. Л., 1950.

АРТАНІЯ — одна з ранньофеодальних держав східних слов'ян 8—9 ст. Згадується араб. географами 10 ст. (Істахрі та ібн-Хаукаль, які користувалися творами Джейхані) поряд з Куявією (Києвом) і Славією (Новгородом). А. ототожнюється з Тмутараканню (на Таманському п-ові), але є також думка, що вона була розташована між Сіверським Дінцем і Окою (Рязань).

АРТЕЗІАНСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ - спеціальна бурова свердловина, устаткована для забирання артезіанських вод. Кожний А. к. в зоні водоносного горизонту маг. водоприймальну частину, яка в рихлих породах обладнується сітчастим фільтром, трубчасту водопровідну частину та оголовок на поверхні, через який вода надходить для практичного

використання (мал.). В УРСР А. к. використовуються як один із засобів водопостачання

<img src="part8-8.jpg" alt="part8-8.jpg" width="311" height="186">

1— водонепроникні породи; 2 — водовмісний горизонт; з — бурова свердловина: а — водоприймальна частина; б — водопровідна частина; в — оголовок; г — насос; 4 — рівень води в свердловині.

міст, пром. підприємств, колгоспів та радгоспів. Особливо вони поширені в степових районах республіки.

АРТЕЗІАНСЬКІ ВОДИ — напірні підземні води. Назва походить від назви франц. провінції Артуа (лат. Artesium), де в 12 ст. вперше в Зх. Європі були побудовані бурові колодязі, з яких вода сама виливалася на поверхню. Надалі за ними закріпилася назва артезіанських, а підземні води, що перебувають під напором, були названі А. в. Папірні властивості у водоносному горизонті

<img src="part8-9.jpg" alt="part8-9.jpg" width="315" height="261">

Схема будови басейну артезіанських вод.

виникають завдяки своєрідному заляганню верств гірських порід (мал.), коли водовмісні породи підстелюються і вкриваються водонепроникними. А. в. звичайно знаходяться у западинах, мульдах, синкліналях, у кристалічних породах, розбитих тріщинами та тектонічними розривами. Райони з відповідною геологічною будовою, що характеризуються системою водоносних горизонтів, які з глибиною змінюють один одного, називаються артезіанськими басейнами. В межах УРСР виділено Дніпровсько-Донецький, Львівський та Причорноморський артезіанські басейни. У вертикальному розрізі цих басейнів верхні горизонти підземних вод (до глиб. 400— 600 м у пн. половині республіки та 100—300 м у південній) прісні, використовувані для водопостачання; більш глибокі горизонти мають солонувату або солону воду. На Пд. України

артезіанські води використовуються не лише для водопостачання, але й для зрошення.

Літ.: Виржиковський Р. Р. Гідрогеологія. X.—К., 1932; Овчннников А. М. Общая гидрогеология. Изд. 2. М., 1954; Семихатов А. Н. Нодземные воды СССР. М.—Л., 1934.

АРТЕК — всесоюзний санаторний піонерський табір ім. В. І. Леніна. Існує з 1925. Розташований на березі Чорного моря біля підніжжя Ведмідь-гори поблизу Ялти (Кримська обл. УРСР). Щороку в таборах А. відпо-чивас близько 8 тис. дітей — відмінників навчання, піонерів-активістів, юних героїв тощо. Чудові природні дані в поєднанні з різноманітною виховною роботою створюють найкращі можливості для відпочинку,

<img src="part8-10.jpg" alt="part8-10.jpg" width="467" height="214">

Група піонерів в одному з таборів Артеку.

Піонери-артеківді на прогулянці біля моря.

оздоровлення і комуністич. виховання дітей. Діти, відпочиваючи в таборі під час навчального року, вчаться у спеціально відкритій в А. восьмирічній школі Значне місце відводиться їхньому фіз. загартуванню, трудовому, моральному, розумовому й естетичному вихованню. В таборі влаштовуються традиційні піонерські свята, вогнища, фестивалі, туристські походи в гори і по морю, зустрічі з видатними діячами СРСР і зарубіжними друзями. У 1958 на території А. відкрито Міжнародний піонерський табір, в якому разом з рад. дітьми відпочивають діти з різних зарубіжних країн. У 1945 з нагоди двадцятирічного ювілею А. нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. 1957 присвоєно ім'я В. І. Леніна.

АРТЕМ (парт. псевд. Сергєєва Федора Андрійовича; 19. III 1883—24. VII 1921)—професіональний революціонер, діяч Комуністичної партії і міжнародного робітничого руху, учень і соратник В. І. Леніна. Н. в с. Глєбово Фатезько-го повіту Курської губ. в сім'ї селянина. 1901 закінчив Катеринославське реальне училище і навчався у Вищому тех. учил. в Москві, звідки був виключений за революц. діяльність. 1902 вступив до РСДРП, з 1903 — більшовик. Заснував ряд с.-д. орг-цій і груп у Донбасі, Харкові, Миколаєві, Єлисаветграді, на Катеринославщині. Делегат від

<img src="part8-11.jpg" alt="part8-11.jpg" width="160" height="202">

харківських більшовиків на IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП (1906), де виступив проти розкольницьких дій меншовиків; разом з В. І. Леніним, К. 6. Ворошиловим, Н. К. Крупською та ін. більшовиками — делегатами з'їзду підписав «Звернення до партії». З літа 1906 А. — керівник Пермського окруж. і Уральського обл. к-ту РСДРП, замінивши на цьому посту Я. М. Свердлова. А. — активний учасник революції 1905—07 на Україні і на Уралі. Не раз зазнавав арештів, ув'язнень; був на засланні в еміграції (Франція— 1902— 03; Китай —1910—11; Австралія — 1911— 17), де продовжував революційну діяльність. Після Лютн. революції А. знов на Батьківщині. З липня 1917 — секретар обл. комітету більшовиків Донецько-Криворізького басейну. На VI, VII, VIII, IX і X з'їздах партії обирався до складу Центрального Комітету.

Рішуче підтримував ленінську лінію в розв'язанні питання про Брестський мир, разом з Леніним виступав з «платформою десяти» в дискусії про роль і завдання профспілок, що точилася в партії (1921), послідовно боровся проти троцькістів, бурж. націоналістів, ревізіоністів та інших ворогів ленінізму.

Артем — активний учасник Великої Жовтн. соціалістич. революції в Петрограді і на Україні. Член першого Укр. Радянського уряду (народний секретар в справах промисловості і торгівлі з XII 1917 до III 1918), один з організаторів боротьби проти бурж.-націоналістич. Центральної ради, ген. Каледіна, австро-німецьких загарбників, куркульсько-білогвардійських банд у Поволжі, на Каспії і Пн. Кавказі (1918). У жовтні 1918 А. входив до складу Моск. обл. комітету РКП(б). Незабаром А. знову направляють на Україну для організації боротьби з іноземними інтервентами і внутр. контрреволюцією; він заст. голови і народний комісар рад. пропаганди Тимчасового робітн.-сел. уряду України (XII 1918—III 1919). А. був" членом ЦК КП(б)У (1918, 1919, 1920). Делегат 2—8-го Всеросійських і 1—4-го Всеукраїнських з'їздів Рад, на яких обирався членом ВЦВК і ВУЦВК. Учасник 1-го Всеукраїнського (1919) і 4-го Всеросійського (1921) з'їздів профспілок. У серпні — жовтні 1920 А. очолює радянську профспілкову делегацію в країни Зх. бвропи (Норвегія, Німеччина, Чехословаччина). В 1920—21 А. — секретар Моск. к-ту РКП(б), з 1. II 1921 — голова ЦК Всеросійської спілки гірників. Велику увагу А. приділяє розвитку вугільної промисловості Донбасу. Учасник II [делегація КП(б)У] і III [делегація ЦК РКП(б)] конгресів Комуністичного Інтернаціоналу і І конгресу Профінтерну. На останньому виступив з промовою про ставлення Профінтерну до Комінтерну (11. VII 1921). Був членом Ради праці й оборони (1920—21), захищав ленінські принципи будівництв» Червоної Армії.

Артем — видатний журналіст, пропагандист марксизму-ленінізму; друкувався в «Просвещении», «Правде», «Донецком пролетарии» і в ряді інших органів, а також в закордонній пресі. Загинув під час залізнич. катастрофи разом з кількома делегатами III конгресу Комінтерну; похований у Москві біля Кремлівської стіни. Ня відзнаку заслуг А. його ім'ям названо ряд міст, робітничих селищ, заводів, колгоспів, учбових закладів, вулиць в РРФСР, УРСР і Аз. РСР.

Тв.: «Счастливая страна». Австралийские очерки. М., 1926; Классовая борьба в Новой Зеландии. «Просвещение», 1914, № 6; Власть Советов и власть ликвидаторов. Лгунам и предателям. К членам партии. Резолюция по докладу о текущем моменте на І сьезде Советов Украини. В кн.: Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине, т. 2. К., 1957; Шахтеры Донбасса — горнорабочим Англии. «Международное рабочее движение», І921, № 5—6.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 32, с. 28, 41, 56; Сталін Й. В. Лист В. І. Леніну 31. VIII 1918 р. Твори, т. 4. К., 1952; Петровський Г. І. Великі роки.К., 1957; Історія Української РСР, т. 1 — 2. К., 1955—57; О лейник И., Розин С, Шайн Б. Артем на Украине. X., 1947; 3агорський П. Революційна діяльність Артема (Ф. А. Сергеева). К., 1957.

АРТЕМ — місто крайового підпорядкування в Приморському краї РРФСР, розташоване на Великій Сибірській магістралі, залізнична ст. (Озерні Ключі). 55 тис. ж. (1959). Центр вугільної нром-сті краю. Електростанція Артемдрес ім. С. М. Кірова, заводи будівельних матеріалів (цегельні, бетонних конструкцій та ін.). Буд. та індустріальний технікуми, мед. училище.

АРТЕМА — місто в Дзержинському р-ні Сталінської обл. УРСР, за 6 км від залізнич. станції Магдалинівка. 11,5 тис. ж. (1959). Виникло внаслідок об'єднання кількох шахтарських селищ. Видобування вугілля. 2 шахтоуправління, середня, восьмирічна, 2 поч. школи, школа робітн. молоді, Будинок культури, клуб, 2 бібліотеки.

АРТЕМА ОСТРІВ — острів у Каспійському морі біля Баку. З Апшеронським п-овом з'єднаний дамбою, по якій проходить електрифікована залізниця. Пл. бл. 10 км2. Нафтопромисли.

АРТЕМЕНКО Степан Єлізарович (н. 22. І 1913) — двічі Герой Радянського Союзу, полковник запасу. Н. в с. Малинівці (кол. Рацуло-ве) Іванівського р-ну Одеської обл Член КПРС з 1941. В Рад. Армії з 1935 до 1937 і з 1941 до 1945; пройшов шлях від рядового до командира стріл, батальйону. За героїзм, проявлений під час Великої Вітчизн. війни в боях у р-ні Шнайдемюля (сучас. Піла в ПНР), А. присвоєно звання Героя Рад. Союзу (лютий 1945), за хоробрість і мужність при форсуванні р. Одеру нагороджено другою зіркою Героя Рад. Союзу (травень 1945). В селі, де народився А., встановлено його бюст.

АРТЕМ'ЄВ Микола Андрійович (28. XI 1870—5. VIII 1948) — російський і український рад. вчений, електротехнік. Н. в Москві. В 1895 закінчив Московське вище тех. училище. З 1900 А. — перший викладач, згодом професор електротехніки на механічному відділі . Київського політехнічного ін-ту. В 1911 А. на знак протесту проти столипін-ської реакції залишив Київський політехнічний ін-т. 1911—15 працював у Харкові, де за його проектом споруджено центральну електростанцію і електр. сітку міста.

<img src="part8-12.jpg" alt="part8-12.jpg" width="159" height="195">

Після Великої Жовтн. соціалістич. революції працював у Сільськогосподарській академії ім. Тімірязєва, а з 1931 — одночасно у Всесоюзному ін-ті механізації і електрифікації с. г., де провадив н.-д. роботи по електрифікації с. г. А. — винахідник захисного костюма від високої напруги,

електростатичного телефону, синхронізатора коротких імпульсів, автор ряду наукових праць.

Літ.: Каменева В. О. З історії розвитку електротехнічного факультету КПІ. В кн.: Нариси з історії техніки, в. 5. К., 1958.

АРТЕМІВКА — селище міськ. типу Чу-тівського р-ну Полт. обл. УРСР, за 10 км від автостради Київ — Харків. Залізнич. станція (Скороходово). 5,7 тис. ж. (1959). Виникло в 1936 навколо цукрового з-ду ім. Артема. Цукрокомбінат ім. Артема, середня школа, школа робітн. молоді, Будинок культури.

АРТЕМІВСЬК (до 1924 — Бахмут) — місто обл. підпорядкування, центр Артемів-ського р-ну Стал. обл. УРСР, на р. Бахмутці, за 3 км від автостради Харків — Ростов на Дону. Залізнич. вузол. 61 тис. ж. (1959). Вперше про «сторожу Бахмутську» згадується в літопису 1571. У 17 ст. значний пункт виварення солі. Один із осередків повстання Булавіна. З 70-х рр. 19 ст. в околицях А. починають розробляти поклади кам'яної солі, а пізніше — вогнетривкої глини і гіпсу. В 1924 перейменоване на честь революціонера-більшо-вика Артема (Ф. А. Сергєєва).

А. — великий центр видобування кам. солі в СРСР (понад 1/3 видобутку в країні). 3-ди: металообробні (прокат кольорових металів), гірничого устаткування та інструментів, ремонтно-механічний, кераміко-трубний, скляний, 2 цегельні, черепичний, алебастровий комбінат. Розвинуті харчова (млини, хлібо-і мясокомбінат, лікеро-горілчаний з-д та з-д шампанських вин) і легка промисловість (взуттєва і швейні ф-ки). В Артемівському р-ні розташовані одна з найбільших у Донбасі Миронівська ДРЕС, соляні шахти, поклади вогнетривких глин (Часів Яр), гіпсу. В А. — трест «Артемвугіллягеологія». Донецька геофіз. експедиція і дослідна станція виноградарства й садівництва, заліннич., кераміко-механіч. технікуми, пед. учил., муз. і акушерська школи, 18 загальноосвітніх шкіл, 2 палаци культури, укр. драм. театр, кінотеатри, геол. музей, клуби, б-ки. Місто добре озеленено, головні вулиці заасфальтовано. В 1959 споруджено за проектом скульпторів О. О. ЕТапрана і М. Д. Декемерджі 12-метровий бронзовий пам'ятник Артему. В перші роки революції в А. жили та працювали Артем та В. Я. Чубар.

АРТЕМІВСЬК (Артема) — селище міськ. типу Ворошиловського р-ну Луган. обл. УРСР; розташоване на шляху Дебальцево—Луганськ, за 2 км від залізнич. ст. Кипуча. 15,9 тис. ж. (1959). Видобування вугілля (шахта № 10 ім. Артема). Комсомольське шахтоуправління

Луганського раднаргосиу, 2 середні, поч. школи, гірничопром. учил., 2 клуби.

АРТЕМІВСЬКЕ РОДОВИЩЕ КАМ'ЯНОЇ СОЛІ — родовище в Слов'янському і Артемівському р-нах Стал. обл. УРСР. Розробляється з 1876. Відоме соляними потоками і джерелами з дуже давнього часу. Першу шахту 1870 заклали О. П. Карпінський і Н. Д. Во-рисяк, вказавши на наявність тут великих покладів кам. солі. До 1876 сіль добувалася випарюванням з соляних розсолів. До введення в експлуатацію цього родовища Росія ввозила сіль (до 200 тис. т щорічно) з-за кордону. Тепер солерудники Артемівська дають щорічно понад 1,5 млн. т солі, що становить більше 1/3 союзного видобутку. Найбільші артемівські солерудники розташовані на правому березі р. Мокрої Плотви (права притока р. Бахмутки) і пов'язані з нижньопермськими відкладами. На руднику № 3 розкрито 21 пласт солі при загальній їхній потужності 142,9 м (окремі пласти — від 0,25 м до 38,5 м). Вздовж рр. Бахмутки і Мокрої Плотви є понад 10 шахт, які розробляють гол. чин. три потужні пласти солі: Надбрянцевський (серед. потужність 17 м), Брянцевський (серед, потужність 38,5 м), Підбрянцевський (29 м). Сіль А. р. характеризується високою чистотою. Вміст NaCl 98%. Геологічні запаси солі дуже великі. Всі процеси праці в шахті повністю механізовані. ,

АРТЕМІДА ('´Αρτεμις) — в грецькій міфології сестра Аполлона. Спочатку покровителька тварин і полювання, богиня Місяця, пізніше покровителька породіль. Культ А. був поширений у Греції і в Римі (Діана).

АРТЕМІЯ (Artemia) — рід нижчих ракоподібних ряду зяброногих. Рачки довж. 7—18 мм, червонуватого кольору; ніг 11 пар, черевце 8-членикове. Живуть в солоних озерах. Поширені по всьому світу; в СРСР — в солоних озерах Криму, Сиваші, одес. лиманах. При масовому розмноженні А. іноді надають воді червоного кольору. У А. відоме явище партеногенезу.

АРТЕМОВСЬКИЙ Семен Степанович (16. II 1813— 17. IV 1873) — український співак і композитор. Див. С. С. Гулак-Артемовський.

АРТЕМОВСЬКИЙ-ГУЛАК Петро Петрович (27. І 1790 — 13. X 1865) — український письменник. Див. П. П. Гулак-Артемоеський.

АРТЕРІЇ (грец. αρτηρια — жила) — кровоносні судини, що несуть кров від серця до периферії. Від серця відходять легенева А. та найбільша А. тіла — аорта; вони послідовно поділяються на великі, середні, дрібні і, нарешті, найдрібніші А. — артеріоли. А.— це еластичні трубки, в стінках яких розрізняють зовнішній сполучнотканинний шар, середній — з м'язових волокон і еластичної тканини та внутрішній, утворений клітинами ендотелію і підендотеліальним сполучнотканинним шаром. Завдяки своїй еластичності А. при кожному скороченні серця відповідно до змін тиску крові розширюються й знову звужуються — пульсують.

АРТЕРІОСКЛЕРОЗ (грец. αρτηρια — жила та σκληρωσις — затвердіння) — збірна назва кількох захворювань, що перебігають з ущільненням стінок артерій внаслідок надмірного розвинення в них сполучної тканини. Див. також Атеросклероз.

АРТИКЛЬ (лат. articulos — член) — службове слово, вживане в деяких мовах як ознака іменника, його роду, напр. в нім. мові der Messer — вимірювач, das Messer — ніж. А. перед іменником (препозитивний) вживається у німецькій, французькій, англійській та ін. мовах; після іменника (постпозитивний) — у шведській, датській, румунській, болгарській, македонській мовах та у російських говірках (напр., «изба-та хараша»).

АРТИКУЛЯЦІЯ (лат. articulatio від articulo — розчленовую, членороздільно вимовляю) — 1)У мовознавстві — дії органів мови, що творять членороздільні звуки (фонеми), з яких оформляються значимі слова. Вся сукупність навиків А. звуків, засвоюваних людиною з дитинства разом з оволодінням мовою, створює т. з. артикуляційну базу, властиву кожному мовному колективу. 2) У музиці — спосіб виконання на музичному інструменті чи голосом послідовного ряду звуків, напр. легато — зв'язано чи стаккато — уривчасто. У співі — взаємодія вокальних і мовних прийомів звукотворення. 3)У технічній акустиці — чіткість мови, переданої системою зв'язку (телефон, радіо та ін.) Визначається процентним відношенням числа правильно прийнятих звуків до загального числа переданих звуків. Залежить також від гучності передачі, рівня шумових перешкод і властивостей приймача звуків.

АРТИЛЕРІЙСЬКИЙ ІСТОРИЧНИЙ МУЗЕЙ (в Ленінграді) — найстаріше і най-багатше в СРСР сховище зразків вітчизняної і зарубіжної холодної і вогнепальної зброї та артилерійських гармат з давнини до наших днів. Колекціонування зброї провадилося ще в Стародавній Русі. З часів Північної війни 1700—21 почалося колекціонування воєнних трофеїв. Зібрані колекції до 1761 зберігалися в Оружейній палаті і в Кремлівському арсеналі, пізніше в цейхгаузі Петропавловської фортеці та ін. З 1872 колекції історичного значення сконцентровано в А. і. м. За Радянської влади фонди А. і. м. поповнились зразками зброї, трофеями і реліквіями громадянської та Великої Вітчизняної воєн. В А. і. м. зберігаються архіви арт. відомств з 17 ст.

АРТИЛЕРІЯ (франц. artillerie, старофранц. artiller — приготовляти, споряджати) — 1) Рід сухопутного війська, організаційно оформлений в підрозділи, частини і з'єднання, озброєні арт. гарматами, реактивними, ракетними і самохідними арт. установками, різними засобами розвідки й зв'язку, а також приладами спостереження і керування вогнем. А. має велику вогневу силу і здатна завдавати масового ураження противникові. Вона призначається для знищення бойової техніки, вогневих засобів і живої сили противника; руйнування оборонних споруд; розладнування керування ворожим військом і роботи його тилу; знищення баз атомної зброї, а також засобів, що застосовують атомну, хім. та бактеріологічну зброю. В сучасних арміях А. за своєю організаційною належністю поділяється на військову (батальйонну, полкову, дивізійну, корпусну та армійську) і А. резерву Верховного Головного командування (АРВГК). Ці види А. включають також частини і з'єднання зенітної,

<img src="part8-13.jpg" alt="part8-13.jpg" width="674" height="1012">

Зовнішній вигляд артилерійських гармат, реактивних установок і ракет: 1. Пищаль Інрог, відлита в 1577 А. Чоховим. 2. 122-міліметрова гаубиця. 3. 85-міліметрова зенітна гармата. 4. 152-міліметрова гаубиця-гармата. 5. Реактивна установка БМ-13 («Катюша»). 6. Установка реактивних керованих протитанкових снарядів 88-11 (Франція). 7. 280-міліметрова атомна гармата Т-131 (США). 8. Ракетна артилерійська установка (СРСР). 9. Керований снаряд «Капрал» (США).

протитанкової і реактивної А. АРВГК призначається для зміцнення військової А. та для виконання самостійних завдань в бою — операції і складається з частин і з'єднань, озброєних А. різних калібрів (гарматами, гаубицями великої і надвеликої потужності, залізничними гарматами, великокаліберною зенітною А., реактивною і ракетною А. та ін.). За способами бойового застосування розрізняють: А., підпорядковану командирові частини (підрозділу), і А. підтримки. Остання, лишаючись в підпорядкуванні старшого арт. командира, виконує вогневі завдання, поставлені командиром частини (підрозділу), яку вона підтримує.

2) Наука про артилерійське озброєння і його застосування. А. як наука об'єднує ряд дисциплін, що вивчають будову, експлуатацію, проектування арт. і стріл, озброєння, його бойові якості і способи застосування в бою — операції. Розвиток А. безпосередньо зв'язаний з розвитком засобів виробництва.

Вогнепальна зброя прийшла на зміну метальній— в Китаї 11 ст., в Європі 14 ст. (в Росії 1382). Б 16— 17 ст. окремі феод, держави регулювали і навіть брали виробництво А. в свої руки. В Росії 15 ст. було організовано вітчизн. виробництво гармат (гарматний дім та гарматний двір у Москві). До 2-ї пол. 17 ст. гармаші не ввіходили до складу регулярного війська, вони становили окрему касту, яка пильно охороняла таємницю свого фаху. Тільки під час війни А. передавалась армії. Обслуговували А. вільні майстри, а перевозили наймані їздові. На Україні в 16—17 ст. запорозькі козаки під час морських і сухопутних походів проти турків, татар і польської шляхти широко застосовували А. — фальконети і гармати. Козаки були відомі як вправні гармаші. На кін. 17 ст. у Франції і на поч. 18 ст. в Росії та інших країнах А. була введена до складу регулярної армії і стала окремим родом війська. Відтоді А. розвивалась на наук, основі (з'явились теоретичні праці з А., арт. школи). Поступово, в зв'язку з широким застосуванням А., почалась її уніфікація, скорочення кількості калібрів і зразків гармат та снарядів, їхнє виробництво набуло характеру машинної індустрії. Деякої єдності в системі арт. озброєння досяглії на кін. 18 ст. Росія, Франція, Німеччина та інші держави. В серед. 18 ст. в Росії з'явились гармати-гаубиці (шуваловський сдинорог). Від стволів, зроблених із смуг кованого заліза, зварених в довжину і скріплених важкими залізними обручами (14 ст.), почали переходити до суцільнолитих бронзових та чавунних, а в 19 ст. — до суцільнолитих сталевих, скріплених стволів; кам'яні ядра замінювались чавунними, а з 18 ст. — порожнистими розривними ядрами значної сили з запальниками дедалі складнішої конструкції. Далекобійність А. зростала з застосуванням бездимних порохів, видовжених обтічної форми снарядів і здовжених стволів. У 19 ст. розвиток арт. науки і особливо балістики сприяв великим досягненням у підвищенні далекобійності і влучності стрільби. Було створено гідравлічне гальмо відкату, пружинний накатник та введено лафет, що різко підвищило скорострільність гармат; в 19 ст. поліпшилось заряджання з казенної частини, а в 1-й чверті 20 ст. почалась розробка напівавтоматичних і автоматичних затворів.

Тактика А. розвивалась відповідно до технічних досягнень. З 17 ст. А. зводилась в 1—3 батареї і діяла попереду піхоти, а у 18 ст. як попереду піхоти, так і на підвищених місцях за нею. На поч. 19 ст. А. стала зводитись в багатогарматні батареї (80—100 гармат) На поч. 20 ст. А. почала вести вогонь з закритих позицій. З використанням досконаліших приладів стрільби і спостереження, з автоматизацією підготовки вогню, збільшенням дальності обстрілу, поліпшенням наземного і повітряного спостереження стало можливим масувати вогонь кількох дивізіонів арт. груп з різних напрямів. В першу світову війну 1914—18 почали проводити арт. підготовку наступу війська, створювати арт. компактність 120—160 гармат на

1 км фронту. Під час другої світової війни масування вогню А. на вирішальних напрямах зросло до 41 000 стволів, а компактність на окремих ділянках досягала 500—600 гармат на 1 км фронту (в Берлінській операції). Різко зросла майстерність рад. артилеристів у керуванні А. та її масованим вогнем.

3) Вид озброєння сухопутних військово-морських, повітряних та ін. видів і родів збройних сил. До А. як виду озброєння належать: арт. гармати з нарізними стволами, гладкоствольні (міномети, безвідкатні гармати) і пускові установки із спрямовуючим пристроєм для стрільби реактивними снарядами; снаряди, трубки, запальники, гільзи, заряди та ін. елементи боєприпасів; засоби пересування: артилерійсько-самохідні моторизовані лафети, колісні та гусеничні тягачі, залізничні платформи, лафети для систем особливо великої ваги, кінна тяга (збереглася тільки в деяких країнах); прилади для керування вогнем (біноклі, стереотруби, далекоміри, бусолі тощо); засоби зв'язку (радіо, телефон, радіотелеграф та ін.); прилади і засоби інструментальної розвідки (радіолокаційні, оптичні, звукові, фотограметричні, топографічні та метеорологічні); засоби арт. повітр. розвідки (вертольоти і розвідники-коректувальники) і т. д.

Сучасна А. поділяється на сухопутну, морську і повітряну. Сухопутна А. за своїм призначенням поділяється на наземну, зенітну і спеціальну; морська А. — на корабельну і берегову. Повітряна А. складається з гармат, установлених на літаках, для боротьби з ворожою авіацією і для знищення наземних цілей. До спеціальної А. належить авіадесантна, протитанкова, танкова, самохідна, гірська, реактивна та ін. Калібри гармат можуть бути від 20 до 400 мм і більше, вага — від кількох кілограмів до десятків і сотень тонн, дальність стрільби — до 40 км і більше. За балістичними властивостями розрізняють гармати з настильною траєкторією (власне гармати) і навісною траєкторією (гаубиці, мортири, міномети). Нові види А. розрізняють за способом надання снарядові кінетичної енергії (динамореактивні гармати, пускові установки з реактивними снарядами) і за видами розривного заряду (атомна А.). Розвиток А. йде по лінії створення нових видів і зразків реактивної і атомної А., а також модернізації існуючої А. за рахунок посилення дії снаряда (ваги розривного заряду і швидкості польоту), якості пороху і вибухових речовин, збільшення далекобійності, скорострільності, точності і купчастості стрільби, автоматизації і механізації наводки, заряджання і здійснення пострілу.

Літ.: Энгельс Ф. Избранные военные произведения. М., 1957; Курс артиллерии. Под общей ред. А. Д. Блинова. Кн. 1—6, 8—1 0. М., 1947—49.

АРТИНСЬКИЙ ВІК І ЯРУС — середній вік ранньопермської епохи пермського періоду. Провідними скам'янілостями є амоніти: Artinskia artiensis, Medlicottia orbignyana, Paragastrioceras jassae, форамініфери, брахіоподи та ін. Відклади А. я. поширені в Пн. Америці, Центральній Азії, в СРСР — на Уралі та в Приураллі. Рифові вапнякові масиви А. я. Приуралля містять промислові поклади нафти. Назва А. я. введена О. П. Карпінським 1874 за місцем перших знахідок (околиці Артинського заводу на Уралі).

«АРТИСТИЧНИЙ ВІСНИК» — журнал, присвячений образотворчому мистецтву, музиці і театру. Організований художником І. Трушем та композитором С. Людкевичем, видавався «Союзом співацьких і музичних товариств у Львові» протягом 1905—07. В ньому друкували наукові і критичні статті І. Труш, С. Людкевйч, Ф. Колесса, Г. Хоткевич. В «А. в.» співробітничав Іван Франко («Думки профана на музикальні теми», «Наша театральна мізерія»).

<img src="part8-14.jpg" alt="part8-14.jpg" width="179" height="214">

Артишок: 1 — загальний вигляд рослини; 2 — суцвіття.

АРТИШОК (Cynara scolymus) — багаторічна овочева рослина род. складноцвітих. Поширений в багатьох країнах. На території СРСР А. введений в культуру понад 300 років тому. На узбережжі Чорного м. зимує без вкриття, в р-нах середньої смуги вимерзає і розводиться як однорічна культура. Впрошують А. з розсади. В їжу використовують недорозвинені м'ясисті суцвіття, багаті на вітаміни А, В і С. Урожайність від 5 до 25 т/га.

АРТІГАС (Artigas) Хосе-Хервасіо (1764— 1850) — уругвайський політич. діяч, один з керівників визвольного руху проти іспанців у Пд. Америці. Виходець з поміщиків. Був капітаном ісп. армії. 1811 взяв участь у повстанні пастухів-гаучо проти іспанців. Повстанці на чолі з А. визволили Уругвай від іспанського панування, а 1815 розбили військо Буенос-Айреса, що вторглося в країну. А. підтримував ідею створення Сполучених провінцій Пд. Америки. 1816—20 А. керував боротьбою проти намагань приєднати Уругвай до Бразілії. Після 1820 А. відійшов від політич. життя.

АРТІК — місто, центр Артікського р-ну у Вірм. РСР. Розташоване біля пн.-зх. підніжжя г. Арагац. 9,2 тис. ж. (1959). Залізнич. станція. Видобування цінного буд. матеріалу — кольорового артікського туфу.

АРТІЛЬ (тат. — ортак, ортак-ель, тюрк.— орти — спільний, народ, громада) — 1) Добровільне трудове об'єднання громадян для ведення колект. г-ва на основі усуспільнення засобів виробництва. Економіч. основою А. є кооп.-колг. власність на знаряддя і засоби виробництва та продукцію, вироблену колект. працею. Як форма соціалістич. виробничої кооперації А. грунтується на таких принципах: рівність усіх членів А. в правах і обов'язках; виконання всіх робіт в А. гол. чин. силами її членів, оплата праці залежно від її продуктивності, забезпечення членів А. в старості, при інвалідності та при втраті годувальника; управління справами А. самими її членами на демократичних принципах; планування діяльності А. Держава встановлює межі майнової відповідальності А. перед кредиторами. Мета створення А.— переведення дрібнотоварного господарства землеробів і ремісників на шлях громадського соціалістичного господарства.

Діяльність А. регулюється статутом, який визначає її правоздатність і приймається вищим органом управління А. (заг. зборами) на підставі примірного Статуту. В СРСР залежно від роду виробнич. діяльності та особливостей членського складу є такі А.: а) сільськогосподарська; б) рибальська (рибколгосп) — об'єднання трудяших-рибалок для ведення колект. господарства по вилову риби і морського звіра, а також підсобного с. г.; в) промислова с.-г. (промколгосп) — об'єднання громадян, які поряд з яким-небудь промислом займаються с. г.; промколгоспи входять до системи промкооперації; г) промислова — основна форма промислової кооперації виробників; за родом виробничої діяльності вони поділяються на кравецькі, шевські, текст.-трикотажн і, галантерейні, культтоварів, ремісничо-художніх виробів тощо; д) інвалідів — об'єднує інвалідів, пенсіонерів, а також працездатних осіб в межах, встановлених статутом; входить до системи промкооперації. На Україні налічується (1959) А.: рибальських — 139; промколгоспів — 15, промислових — 1439, інвалідів — 376. 2) Як форма виробничого об'єднання людей А. відома давно. Протягом віків питання, зв'язані з А., регулювались звичаями. В дореволюційній Росії і на території України існували т. з. побутові А. теслярів, лісорубів тощо.

Літ.: Маркс К. Критика Готської програми. В кн. :Маркс К. і Енгельс Ф. Вибрані твори, т. 2. К., 1955; Энгельс Ф. Письмо А. Бебелю от 20—23. І 1886. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 27. М., 1935; Ленін В. І. Про споживчу і промислову кооперацію. Твори. Вид. 4, т. 32.

АРТІЛЬ ПОБУТОВА — форма тимчасового (сезонного) трудового об'єднання невеликого числа людей (5—50 осіб) на основі усного договору, що існувала у багатьох народів світу в період феодалізму і формування капіталізму. А. п. давали можливість колективно виконувати роботи (вантаження, збирання врожаю, заготівля лісу) або вести промисли (рибальство, полювання тощо), які були не під силу одній людині.

У східних слов'ян ще в 12—13 ст. існували риболовецькі і мисливські («ловчі дружини») артілі. З 16 ст. відомі А. п. в землеробстві, скотарстві та ін. галузях с. г. і промислів. У 16—18 ст. значного поширення на Україні набувають артілі («валки») чумаків та рибалок («ватаги забродчиків»); у 19 ст. було багато артілей косарів, молотників, чередників, мулярів, столярів, вантажників та ін. З розвитком капіталізму А. п. поступово зникають, не витримуючи конкуренції капіталістичних підприємств, або перетворюються в капіталістичні кооперативні об'єднання.

АРТІЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА — форма кооперативного об'єднання трудящих селян на основі добровільного членства для ведення великого соціалістичного сільськогосподарського виробництва. А. с. організовані відповідно до ленінського кооп. плану. Історія колг. руху в СРСР знає три форми виробничого кооперування селян: товариство спільного обробітку землі, с.-г. комуну та А. с. Ці форми відрізняються одна від одної гол. чин. ступенем усуспільнення засобів виробництва і способом розподілу доходів. В А. с. усуспільнюються землекористування,

робоча худоба, сільс.-господар. реманент, господарські будівлі, необхідні для ведення артільного виробництва. Землі, які держава надає колгоспам у безплатне і вічне користування, є основним джерелом зміцнення колгоспної власності. Поряд з громадським г-вом, в А. с. передбачається особисте підсобне г-во колгоспного двору. Основною формою колгоспного будівництва в СРСР на весь період соціалізму визнана А. с. В ній найкраще поєднуються громадські й особисті інтереси, здійснюється ленінський принцип матеріальної заінтересованості колгоспників. Виробництво в А. с. базується на соціалістич. власності та колект. праці, на плановому веденні г-ва з застосуванням передової техніки, на використанні найновіших досягнень с.-г. науки, на розвитку соціалістич. змагання.

Діяльність А. с. регулюється Статутом (див. Статут сільськогосподарської артілі). А. с. веде своє господарство відповідно до затвердженого виробничо-фінапсового плану на основі державних планових завдань. Основною формою організації праці в А. с. є бригади сільськогосподарські. Всі роботи в А. с. здійснюються особистою працею її членів. Залучення до роботи в А. с. не членів колгоспу допускається лише у виняткових випадках. Натуральні і грошові доходи колгоспу розподіляються між колгоспниками відповідно до кількості й якості вкладеної ними праці. Передові колгоспи переходять на щомісячну гарантовану грошову оплату без нарахування трудоднів.

Комуністична партія і Радянський уряд постійно піклуються про розвиток і зміцнення А. с. Вересневий (1953) пленум ЦК КПРС виробив широку програму крутого піднесення соціалістичного с. г. Лютнево-березневий (1954), Січневий (1955) і Грудневий (1958) пленуми ЦК та XXI з'їзд КПРС накреслили шляхи дальшого зміцнення колг. ладу, значного підвищення врожайності всіх сільськогосподарських культур, збільшення поголів'я худоби і дальшого зростання продуктивності громадського тваринництва. В червні 1958 Рада Мін. СРСР скасувала обов'язкові поставки д-ві колгоспами с.-г. продукції, встановивши, що з 1958 держ. заготівлі с.-г. продуктів провадяться в порядку закупок. 31 березня 1958 Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій», на основі якого здійснено реорганізацію МТС у РТС і продаж колгоспам тракторів та інших с.-г. машин. За 5 років (1953— 58) колгоспи СРСР добились величезних успіхів. За цей період значно зросла і зміцніла колгоспна власність, збільшилися доходи і неподільні, фонди. Зростання неподільних фондів, зміцнення і розвиток колгоспної власності, поступове зближення і в дальшому повне злиття її з загальнонародною власністю відповідають потребам розвитку сучасних продуктивних сил в СРСР. Ці успіхи мають велике міжнародне значення. Вони є живим втіленням ленінського кооп. плану, яскравою демонстрацією великих переваг соціалістичного с. г. над капіталістичним.

Управління справами А. с. базується на принципах колгоспної демократії. Загальні збори членів колгоспу — вищий орган управління. Вони обирають правління, яке є виконавчим органом, та голову колгоспу. Для контролю за діяльністю правління і службових осіб колгоспу загальні збори обирають ревізійну комісію, яка затверджується райвиконкомом. В післявоєнні роки проведено укрупнення артілей з метою їх госп.-організаційного зміцнення. В СРСР є 67 400 А. с. (1958), в т. ч. в УРСР—13 200. Див. також Колгосп, Колективізація. Іл. див. на окремому аркуші с. 312-313.

Літ.: Ленін В. І. Про кооперацію. Твори. Вид. 4, т. 33; Про роботу на селі [Резолюція XV з'їзду ВКП(б)]. В кн.: КПРС в резолюціях.., ч. 2. Перекл. 8 7 рос. вид. К., 1954; Резолюції XXI з'їзду КПРС. К., 1959; Резолюції XX з'їзду Комуністичної партії України. К.,1959; Сталін Й. В. Запаморочення від успіхів. Твори, т. 12. К., 1953; Хрущов М. С. Про заходи дальшого розвитку сільського господарства СРСР. К., 1953; Хрущов М. С. Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959—1965 роки. К., 1959; Шульга 3. Колгоспний лад — велике завоювання Жовтневої революції. К., 1957; Боцян П. В. Нове в статутах сільськогосподарських артілей. К., 1958.

АРТОБОЛЕВСЬКИЙ Володимир Михайлович (4. VIII 1874-9. X 1952) — український рад. зоолог, зоогеограф, популяризатор біол. знань, громад, діяч. Н. в кол. Пензенській губ. Закінчив Київський ун-т (1901), де і працював до кіпця життя; займав посади професора та директора зоологічного музею. А. надрукував бл. ЗО наук, праць, з яких найголовніші присвячені фауні птахів кол. Пенз. губ , Черніг. обл., Київ. обл. та Чукотського півострова.

АРТОБОЛЕВСЬКИЙ Іван Іванович (н. 9. X 1905) — російський рад. вчений в галузі теорії машин і механізмів, заслужений діяч науки і техніки РРФСР (з 1945), академік АН СРСР (з 1946). Н. в Москві в сім'ї професора Петровської (тепер Тімірязєвської) с.-г. академії. З 1937 — зав. лабораторією динаміки машин Ін-ту машинознавства АН СРСР. А. класифікував просторові механізми і розробив нові методи кінематичного аналізу їх. Написав з цього питання першу в СРСР монографію (1937). Розробив також нові методи кінематичного аналізу складних багатоланкових механізмів (1939). А. є автором першого підручника з теорії механізмів і машин для механіко-математичних факультетів університетів (1940). З групою рад. вчених розробив методи дослідження роботи машин-автоматів, які застосовують в харчовій, поліграфічній та верстатобудівній промисловості.

АРТРИТ (грец. αρθρον — суглоб) — запальне захворювання суглоба. Якщо запалення одночасно охоплює кілька суглобів, виникає т. з. поліартрит. Причини, що призводять до А., різні. До них належать травматичні пошкодження суглоба, інфекційні хвороби (туберкульоз, бруцельоз, сифіліс та ін.), захворювання інфекц.-алергічного характеру (ревматизм), порушення обміну речовин (подагра), авітамінози (цинга), захворювання нервової та ендокринної систем тощо. Перебіг А.

<img src="part8-15.jpg" alt="part8-15.jpg" width="153" height="210">

може бути гострим чи хронічним. Місцеві ознаки А.: припухлість суглоба, біль, обмеженість рухів; в ускладнених випадках можливе нагноювання суглоба, ураження прилеглих кісток та повна втрата функції. Лікування А. здебільшого консервативне: спокій, медикаментозні засоби (залежно від походження А.— саліцилові препарати, атофан, антибіотики та ін.), фізіотерапевтичне й санаторно-курортне лікування. Іноді, при наявності тяжких ускладнень, вдаються до хірургічної операції. Запобігання А. полягає гол. чин. в своєчасному лікуванні осн. захворювання, загальному оздоровленні організму й додержанні умов гігієни праці.

АРТУА — історична область на Пн. Франції. Займала більшу частину сучасного департаменту Па-де-Кале. З 9 ст. була володінням Фландрії, потім Франції, Бургундії, Герм, імперії, Іспанії. З 17 ст. в складі Франції. Гол. місто Аррас. Один з найважливіших індустріальних р-нів країни. Кам.-вуг., металургійна, маш.-буд., текстильна, цукрова промисловість.

АРТУР — ім'я легендарного короля кельтського племені бриттів. Легенди і перекази про А. відносяться до 5 ст., коли відбувалося завоювання Британії англосаксами. Вперше легенди про А. записані на поч. 9 ст. Цикл легенд про А., мабуть, виник в Уельсі, де кельти довгий час зберігали незалежність.

АРТХАШАСТРА (наука про політику) — нолітико-економічний трактат Стародавньої Індії (4 ст. до н. е.). Авторство А. приписується Каутільї, міністру Чандрагупти. А. висвітлює теорію і практику управління рабовласницькою державою, дає уявлення про деспотичне правління імператора і функції його бюрократичного апарату — міністрів, радників, управителів провінцій та ін. чиновників. А описує звичаї, судову систему і закони, дипломатію, воєнне мистецтво і науки, з яких основною вважає науку держ. управління. Значне місце А. приділяє землеробству, ремеслу, торгівлі тощо.

АРУМ, кліщинець (Arum) — рід род. ароїдних. Багаторічні трав'янисті рослини з бульбовидним кореневищем, стріловидними або списовидними листками і одностатевими квітками, зібраними в початок, обгорнений покривалом. Плід — ягода. Відомо бл. 20 видів, пошир, в Серед, і Пд. Європі та Зх. Азії (переважно в лісах). В СРСР — 5 видів, з них в УРСР — 3. Кореневище А. плямистого (A. maculatum) отруйне.

АРУТЮНОВ Олександр Іванович (н. 3. І 1904) — український рад. нейрохірург, засл. діяч науки УРСР (з 1954), засновник укр. школи нейрохірургів. Член КПРС з 1940. Н. в Єревані. Учень акад. М. Н. Вурденка. Під час Великої Вітчизн. війни — головний хірург Пд., Пн.-Кавк., Пд.-Зх., 3-го Укр. фронтів. З 1945 — зав. нейрохірургія, клінікою в Києві, директор і науковий керівник Укр. науково-дослідн. ін-ту нейрохірургії, заснованого А. 1950. Праці А. присвячені проблемам нейроонкології, відновлювальної та судинної хірургії. А. створив новий напрям у розробці проблем внутрішньочерепного тиску та набряку мозку і діагностики вогнищевих уражень мозку. Нагороджений двома орденами Червоного Прапора та іншими орденами і медалями.

<img src="part8-16.jpg" alt="part8-16.jpg" width="156" height="214">

АРУШАНЯН Шмавон Мінасович (н. 2. І 1903) — рад. держ. діяч, Голова Президії Верховної Ради Вірменської РСР, заст. Голови Президії Верховної Ради СРСР. Член КПРС з 1926. Н. вс. Мінкенді кол. Зангезурського повіту Єлизаветпольської губ. (тепер Лачинський р-н Аз. РСР) в сім'ї селянина. З 1921 — на комсомольській, парт, роботі. Закінчив Комуністичний ун-т ім. Я. М. Свердлова. 1937—38 — нарком землеробства Вірм РСР, а з 1938 до 1946 — секретар Єреванського та Ле-нінаканського міськкомів партії. 1946—47 — секретар ЦК КП Вірменії. Потім працював на керівних посндах переважно в рад. органах. З 195>4 — Голова Президії Верховної Ради Вірм РСР. На XX з'їзді КПРС обраний членом Центр, ревізійної комісії. Депутат Верховної Ради СРСР (1, 2, 4, 5-го скликань). Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора та ін.

АРФА (італ. arpa, нім. Harfe) — струнний щипковий музичний інструмент стародавнього походження. Складається з трикутної рами, нижньою стороною якої є ящик — резонатор. Сучасна А. має 47 струн та механізм для перестроювання (педалі подвійної дії). Застосовується як оркестровий і сольний інструмент. А. здавна відома на Україні. На одній з фресок Софійського собору в Києві збереглося зображення А. 11 ст. У навчальних закладах України є класи А. Концерт для А. написав укр. рад. композитор А. Й. Кос-Анатольський. Збірник п'єс для А. укр. композиторів видано у Львові 1958.

АРХАЇЗМ (грец. αρχαιος — первісний, стародавній) — слово, вираз, граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку. В укр. літ. мові (як і в інших східнослов'янських) А.-старослов'янізми використовуються як стилістичний засіб для надання мові урочистості (напр.: «Молюся, знову уповаю,! знову сльози виливаю». Т. Шевченко) або іронічного значення (напр.: «В о с п л а ч, пророче, сине божий, І о князях, і о вельможах, і о царях отих». Т. Шевченко). Від А. можуть утворюватись похідні слова, що збагачують нашу лексику, напр. від «чоло» походить, слово «очолювати».

АРХАЇКА (грец. αρχαιος — стародавній) — ранній етап в розвитку мистецтва. Термін А звичайно вживається щодо мист. Старод. Єгипту та Греції. Грецька А. (7—5 ст. до н. е.) характеризується подоланням культури родового суспільства та підготовкою принципів реалістичного мистецтва. На території

<img src="part8-17.jpg" alt="part8-17.jpg" width="132" height="263">

України пам'ятки епохи А. відомі з розкопок античних міст — Березані, Ольвії, Тіри, Пантікапея, Німфея та ін., а також скіфських курганів.

АРХАНГЕЛЬСЬК — місто, центр Архангельської обл. РРФСР. Розташоване на Пн.

<img src="part8-18.jpg" alt="part8-18.jpg" width="313" height="194">

Архангельськ. Порт.

Двіні при впадінні її в Двінську зат., за 50 км від Білого моря. Великий морський і річковий порт СРСР. Залізнич. станція. 256 тис. ж. (1959). Заснований 1584, спочатку називався Ново-Холмогорами, 1613 перейменований в А. До заснування Петербурга (1703) був єдиним морським портом Росії. З 1708 — центр Арх. губ. Рад. влада встановлена 17 лют. 1918. 2 серп. 1918 А. був захоплений військами Антанти. Рад. влада відновлена 19 лют. 1920. А.—великий центр лісової, лісохім. промсті та лісоекспорту СРСР. В лісообробній пром-сті зайнято бл. 3/4 всіх робітників міста. Целюлозно-паперова пром-сть, з-д гідролізу деревини та відходів лісопиляння, каніфольно-скипидарний і ряд інших лісохім. підприємств. Суднобудування і судноремонт. Виробництво буд. матеріалів (алебастровий, цегельний з-ди). Харчова (рибо- і маслокомбінати, спирто-горілчаний з-д) пром-сть. Легка (обробка шкір морського звіра, хутра, тріскових шкір, вироби, канатів; трикотажна, швейна ф-ки та ін.) пром-сть.

Пам'ятники архітектури: гостиний двір (1668—84, арх. Д. М. Старцев), будинок канатного заводу (19 ст., арх. А. Д. Захаров) і пам'ятник М. В. Ломоносову (1829, скульптор І. П. Мартос). За роки Рад. влади місто докорінно реконструйовано, забудовано багатоповерховими жилими і громадськими будинками, вулиці вкриті асфальтом і озеленені. Лісотех., педагогічний, медичний ін-ти, філіал АН СРСР, 2 театри, музей.

АРХАНГЕЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ — область на Пн. Європ. частини РРФСР. Включає Ненецький національний округ і о-ви: Колгуєв, Вайгач, Нову Землю, Землю Франца-Йосифа та ін. Омивається Баренцовим, Білим, Карським морями. Утворена 23 вер. 1937. Нас. 1278 тис. чол. (1959). Пл. 592,1 тис. км2. Поділяється на 23 р-нн. Має 11 міст, 28 селищ міськ. типу. Центр — м. Архангельськ.

Природа. Поверхня — рівнинна з похилом на Пн., розчленована ріками. Центр, частину перетинає з Пд. Сх. на Пн. Зх. Тіман-ський кряж (вис. 370—400 м). На Зх. біля Онезької губи — кряж Вітряний Пояс. Вододіл між ріками Пн. Двіною та Мезенню — підвищена рівнина (до 200 м). В басейні

<img src="part8-19.jpg" alt="part8-19.jpg" width="487" height="680">

Печори — заболочена низовина, що підвищується на Пд. і Сх. до Північного Уралу і хребта Пай-Хой. Корисні копалини: торф, гіпс, кам'яне вугілля, сіль. Клімат холодний. Середні т-ри січня знижуються з Зх. на Сх. від —12,5 до —20°, липня — з Пд. на Пн. від +14 до +8°. В пн.-сх. і приполярній частинах влітку полярний день, взимку — полярна ніч. Пересічна річна кількість опадів 350 мм. Ріки: Пн. Двіна з притоками (Вага, Вичегда, Пінега та ін.), Онега, нижні течії рр. Мезені і Печори. Численні озера (Лача, Кенозеро, Кожозеро та ін.). Грунти переважно підзолисті і болотні. Більша частина А. о. розташована в зоні хвойних лісів (сосна, ялина, модрина, смерека), зустрічається береза, на Пд. — також липа, клен, ясен. В пн. частині області — Большеземельська і Малоземельська тундри. В морях Пн. Льодовитого ок. — оселедці, тріска, тюлені; на узбережжі і островах — білі ведмеді, влітку гуси, качки, гаги; в тундрі — пн. олені, песці, заєць-біляк; в лісах — пн. олені, лосі, вовки, лисиці, ведмеді, горностай, куниця, білка.

Населення. Осн. ч. населення становлять росіяни, ненці. А. о. заселена рідко, пересічна густота 2,2 чол. на 1 км2. Бл. 60% нас. зосереджено в басейні Пн. Двіни, а також вздовж залізниці Архангельськ — Вологда. Міське нас. — 677 тис. чол. Головні міста: Архангельськ, Каргополь, Сольвичегодськ, Мезень, Котлас, Нар'ян-Мар.

Господарство. А. о. — економіч.-адм. район. Випуск валової продукції пром-сті в 1958, порівнюючи з 1913, зріс у 33,6 раза. А. о. найбільший в країні р-н лісозаготівель, лісопильної, лісохім. нром-сті і лісоекспорту. Запаси високоякісної деревини бл. 1,5 млрд.м3, з них 2/3 ділової. В 1958 вивезено 21 005 тис. м3 деревини. Лісопильна пром-сть зосереджена в Архангельську, Онезі, Мезені, Нар'ян-Марі; створена целюлозно-паперова в Архангельську і Онезі; гідролізна, сульфатно-спиртова, суднобудівна в Архангельську і Котласі; машинобудування (гол. чин. транспортне). Значного розвитку набула харчова (рибна, маслоробна та ін.), взуттєва пром-сть та пром-сть будівельних матеріалів. У 1959 в А. о. було 595 колгоспів, 16 радгоспів. Головна галузь с. г. — молочне тваринництво (високопродуктивна холмогорська худоба). Поголів'я худоби (на кінець 1958 в тис. голів): великої рогатої худоби — 257,8, в т. ч. корів — 153,5; свиней — 78,4, овець — 115,5. Досить розвинуті оленярство, рибальство, мисливство, морський звіробійний промисел. Загальна посівна площа (в тис. га) 281,3 (1958), в т. ч. під зерновими культурами (жито, овес, ячмінь, пшениця) — бл. 147, кормовими — 98, картоплею і овочами — 29. Протяжність залізниць 1454 км. Гол. лінії: Архангельськ — Вологда, Котлас — Коноша, Обозерська — Беломорськ. Велике значення має морський (порти Архангельськ, Онега, Мезень, Амдерма і Нар'ян-Мар) і річковий (по рр. Пн. Двіні, Вичегді, Печорі, Мезені) транспорт. В А. о.—3 вузи, 25 середніх спец. уч. закладів, 9 музеїв, 4 театри.

АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ Андрій Дмитрович (8. XII 1879—16. VI 1940) —російський рад. геолог, академік АН СРСР. Закінчив Московський ун-т у 1904; з 1934 — директор

<img src="part8-20.jpg" alt="part8-20.jpg" width="156" height="204">

геологічного ін-ту АН СРСР. Автор ґрунтовних праць з геології СРСР. А. провадив геол. роботи в багатьох районах країни, в т. ч. на пн.-зх. окраїні Донбасу, на Чернігівщині і Керченському п-ові. Детально розробив стратиграфію верхньої крейди Руської платформи. А. — творець порівняльної літології, на підставі якої з'ясував історію розвитку Чорного моря, геологічну будову його дна, а також розробив оригінальні теорії походження нафти і бокситів, що сприяли успішним розшукам родовищ цих копалин, в т. ч. і на Україні. Премія ім. В. І. Леніна, 1928.

АРХАР (аргалі) — збірна назва кількох рас муфлона (Ovis ammon), поширених в горах Алтаю, Алатау, Паміру та інших хребтів Серед, і Центр. Азії. Довж. тіла 1,8 м, вис. в холці 1,1 м, довж. хвоста 11 сму вага А. до 200 кг, роги великі, розвинені у обох статей. Живуть А. тепер переважно у високогірних зонах, але до витіснення їх туди жили і на малих висотах. А. витривалі, невибагливі, цінні мисливсько-промислові тварини. Шляхом гібридизації А. з мериносами в Казахській РСР виведена крупна високопродуктивна гірська порода овець — казахський архаромеринос.

АРХЕГОНІАЛЬНІ РОСЛИНИ (Archegoniatae) — рослини, що мають жіночий статевий орган — архегоній: мохоподібні, папоротеподібні, , голонасінні.

АРХЕГОНІЙ (грец. αρχη — початок, γονη — народження) — жіночий статевий орган у мохів, папоротеподібних і голонасінних рослин. Має вигляд колби, в здутій частині якої знаходяться яйцеклітина та черевцева каналь-цева клітина,а в шийці — шийкові канальце-ві клітини. Канальцеві клітини при дозріванні А. руйнуються, а в шийці утворюється канал, по якому до яйцеклітини потрапляє сперматозоїд.

АРХЕЙСЬКА ЕРА І ГРУПА, архей (грец. αρχαιος — стародавній, первісний) — найдавніша безжиттєва ера геологічної історії Землі. Поняття А. є. і г. зазнало значної еволюції. Амер. геолог Дж. Дана, який виділив 1872 архейську групу відкладів, відносив до неї всі утвори земної кори від початку її формування до низів кембрію включно, в яких у той час не знаходили викопних решток організмів. Пізніше, коли у відкладах, що підстилали кембрійські, були знайдені викопні рештки первісних організмів і виділена протерозойська (археозойська) група відкладів, до А. е. і г. стали відносити лише кристалічні породи доархеозойського віку (азойська група Р. Мурчісона, 1845).

<img src="part8-21.jpg" alt="part8-21.jpg" width="204" height="148">

Так визвачилася основна специфіка А. е. і г. як ери, що тривала від початку утворення земної кори до появи життя на Землі (бл. 1 млрд. років). Деякі геологи відносять появу організмів на Землі до А. е., але це не відповідає сучасним даним про розвиток Землі і життя на ній. Архейські відклади виходять на поверхню Землі в багатьох місцях земної кулі, зокрема на Пн. Європи, в Пн. Америці, Пн.-Сх. Азії, Пд. Африці. В СРСР найбільш відомі Балтійський, Анабарський, Алданський і Український кристалічні щити, утворені гол. чин. архейськими відкладами. Архейська і археозойська ери і відповідні їм групи відкладів у сучасній геол. л-рі часто об'єднуються поняттям докембрій. А. е. іноді неправильно називають археозойською, виходячи з помилкового погляду на час появи життя на Землі.

Літ.: Біленко Д. К. Геохронологічні таблиці. К., 1954; Семененко М. П. Питання геохронології докембрію Африки. «Геологічний журнал», 1957, т. 17, в. 1; Опарин А. И., Фесенков В. Г. Жизнь во Вселенной. М., 1956: Пятницкий П. П. Недостатки докембрийской терминологии. В кн.: «Труды XVII сессии Международного Геологического конгресса», т. 2. М., 1939.

АРХЕОАНТРОПИ (грец. αρχαιος — стародавній, ανθρωπος — людина) — стародавні люди, що жили в ранню (гоміценову) епоху антропогенового періоду в межах Великого Середземномор'я. Під назвою А. об'єднують усіх відомих стародавніх викопних людей, рештки яких знайдено на о. Ява (пітекантроп), в Китаї (синантроп), Алжірі (атлантроп), Пд. Німеччині (гейдельберзька людина). А. зовні ще дуже нагадували людиноподібних мавп, мали розвинений волосяний покрив, жили в малозалісених місцевостях, там, де були печери та інші сховища, виробляли знаряддя праці (з каменю, кісток, дерева), користувалися вогнем. Об'єм головного мозку становив у А. 800—1000 см3, що значно перевищує об'єм головного мозку антропоїдів.

АРХЕОГРАФІЧНА КИЇВСЬКА КОМІСІЯ — див. Тимчасова комісія для розбору стародавніх актів у Києві.

АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ — наукова установа, створена 1834 в Петербурзі при Міністерстві народної освіти для систематичного збирання, описування та видання історичних документів і пам'яток вітчизняної історії. А. к. виявляла документи в архівах, б-ках, монастирях, установах, приватних архівах не тільки в Росії, а й у Франції, Німеччині, Італії та ін. країнах. А. к. видала збірники документів з історії Росії, Білорусії, Литви, Кавказу 14—18 ст. (серед них: «Повне зібрання російських літописів», 24 т., 1841—1921; «Акти історичні» і «Додатки до актів історичних», 17 т., 1841 — 75; «Литовська метрика»), а також з історії України («Акты Западной России», «Акты Южной и Западной России» та ін.). Видавала також «Літопис занять Археографічної комісії» (32 випуски). В роботі А. к. брали участь відомі бурж. історики і археографи 19 ст. П. М. Строєв, М. І. Костомаров, С. В. Соловйов, М. І. Семевський та ін. Публікації А. к. містять велику кількість цінних документів з історії феод, періоду Росії і України, але серед них мало матеріалів про становище трудящих мас та їх боротьбу проти класового гніту. В деяких виданнях є помилки у відтворенні текстів документів та їх датуванні. У 1922 А. к. було ліквідовано, а її функції передано історико-археографічній комісії АН СРСР, яка видає «Археографічний щорічник».

АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ Академії наук УРСР — наукова установа, створена 1919 для керівництва виданням документальних публікацій з історії УРСР. 1921 до А. к. була приєднана Тимчасова комісія для розбору стародавніх актів у Києві. А. к. видала «Український археографічний збірник» (т. 1—З, К., 1926—30), «Український архів» (т. 1—4, К., 1929—31), ряд праць і публікацій з історії України, укр. л-ри, фольклору, етнографії. А. к. підготувала ряд цінних публікацій з історії України 17—18 ст. Деякі її видання, що відносяться до того часу, коли на діяльності А. к. позначився вплив М. Грушевського, засмічені тенденційно підібраними документами, що в дусі укр. буржуазного націоналізму фальсифікували історію України. 1936 А. к. реорганізовано у відділ археографії Тн-ту історії АН УРСР.

АРХЕОГРАФІЧНІ ЕКСПЕДИЦІЇ - експедиції, які посилали у 19 ст. Рос. Академія наук і приватні особи для виявлення і збирання документальних історичних пам'яток. Перша А. е. організована Академією наук 1809 для обслідування архівів деяких російських і українських міст. В 1817—18 експедиція, споряджена М. П. Румянпевим на його кошти, обслідувала архіви Москви і монастирі Моск. і Новгородської губерній. З 1829 експедиція Академії наук під керівництвом П. М. Строєва на протязі 6 років працювала в монастирських архівах Пн. Росії. Зібрані нею матеріали опубліковані в «Актах археографической экспедиции» Ця експедиція була останньою. Пізніше виявленням і збиранням історичних документів і пам'яток займалися Археографічна комісія, історики й «любителі старовини».

АРХЕОГРАФІЯ (грец. αρχαιος — стародавній і γραφω — пишу) — допоміжна історична наука, яка займається вивченням і розробкою методів публікації історичних документів і джерел.

А. в дореволюційній Росії. Першим рос. археографові був В. М. Татіщев, який в кн. 5 «Історії Росії» вмістив цінні документи 16—17 ст. Визначним археографіч. виданням 2-ї пол. 18 ст. була «Древня Російська Вівліофіка» (1773—75; 1788—91), видана М. І. Новиковим. У розвитку А. 19 — поч. 20 ст. значну роль відіграли: Московське товариство історії і древностей російських при Московському університеті 1804, Археографічна комісія 1834, Російське історичне товариство 1866, губернські архівні комісії та ін.

У тісному взаємозв'язку з рос. А. і під її впливом розвивалася українська А. На Україні в 19 ст. виникають установи і т-ва, які видають наукові праці і публікують документи з історії України, — Товариство історії і древностей в Одесі 1839, Тимчасова комісія для розбору древніх актів у Києві 1843, Історичне товариство Нестора-літописця в Києві 1873, Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові 1873, Подільське церковне історико-археологічне товариство 1865, Історична комісія при Галицькому крайовому відпілі 1865, Харківське історико-філологічне товариство 1877, істор. журн. «Киевская старина» 1882, архівні губ. комісії (Таврійська, 1887; Чернігівська, 1896; Катеринославська, 1903; Полтавська, 1903), Українське наукове товариство в Києві та ін.

До революції в Росії і на Україні опубліковано чимало цінних історич. документів. Однак в цих виданнях проявляються класові і політичні погляди археографів. Великодержавні шовіністи прагнули замаскувати

загарбницьку зовнішню і кріпосницьку внутрішню політику рос. царизму, довести надкласовий характер та історичну непорушність рос. самодержавства. Укр. бурж. націоналісти, добираючи для видання історич. документи, намагалися обгрунтувати свої антинаукові концепції про «безкласовість» і «демократизм» укр. народу, про якісь корінні відмінності в історич. походженні і розвитку укр. і рос. народів. Дореволюційна А. основну увагу звертала на стародавню історію і не видавала документи про революц. боротьбу трудящих мас проти поміщиків, капіталістів і рос. самодержавства. Класова спрямованість дореволюц. видань вимагає критичного підходу до цих збірників документів.

Радянська А. Широкі можливості для розвитку справжньої науки А. відкрила Велика Жовтн. соціалістич. революція, коли документальні багатства почали інтенсивно використовуватися в інтересах трудящих мас. Перша рад. археографіч. публікація зв'язана з ім'ям більшовика, матроса Балтійського флоту М. Г. Маркіна, який за завданням Рад. уряду в грудні 1917—січні 1918 видав у 7 випусках «Збірник таємних документів із архівів колишнього міністерства закордонних справ». Ці матеріали викрили антинародну імперіалістичну політику царизму, Тимчасового бурж. уряду і зх. капіталістич. держав.

За роки Рад. влади створилася широка мережа установ, видавнича діяльність яких відіграла велику роль у розвитку А. 25 вересня 1920 РНК РСФРР ухвалила постанову про організацію комісії для вивчення історії РКП(б) і Великої Жовтн. соціалістич. революції (Істпарт). Одночасно виникають місцеві істпарти. У 1920 відкривається Інститут Маркса—Енгельса, 1923—Інститут Леніна. В 1931 вони об'єдналися в Інститут Маркса — Енгельса—Леніна при ЦК ВКП(б) (Інститут марксизму-ленінізму при ЦК КПРС). Поряд з виданням творів класиків марксизму-лені-нізму ними опубліковано багато документів з історії партії і Великої Жовтн. соціалістич. революції. Публікацією документів займалися істомоли (з історії комсомолу), істпрофи (з історії професійного руху), ювілейні комісії, організовані з нагоди річниць революції 1905—07, Великої Жовтн. соціалістич. революції та ін. видатних історич. подій. В системі АН СРСР археографіч. роботу вела історико-археографічна комісія, згодом перетворена п історико-археографічний ін-т, який 1936 видавничі функції передав Інституту історії АН СРСР.

В УРСР в 1921—29 документи з історії КП України видавав Істпарт. З 1929 цю роботу веде Інститут історії партії ЦК КП Українифіліал Інституту марксизму -ленінізму при ЦК КПРС. Публікацією документів з історії УРСР займалася Археографічна комісія АН УРСР (1919—36), потім Інститут історії АН УРСР та ін. установи.

Величезну кількість публікацій видали держ. архіви СРСР. За своє існування вони підготовили бл. 700 томів документ, збірників; державні архіви УРСР—бл. 100 томів, з них бл. 60 томів видано після 1945.

Нагромаджуючи досвід, рад. А. узагальнювала його і виробляла наук. принципи публікації документів. Ще в січні 1918 за підписом В. І. Леніна був виданий декрет РНК РСФРР, який вимагав уважної перевірки держ. актів, що публікуються, «з боку їх оригінальності і точності тексту». В 1919 були прийняті «Правила видання документів», 1936— «Правила видання документів XVI—XVII вв.», 1945—«Основні правила публікації документів державного архівного фонду Союзу РСР». Вони сприяли підвищенню наук, рівня документальних видань. В 1955 вийшли в світ «Правила видання історичних документів», підготовлені Ін-том історії АН СРСР, Головним архівним управлінням СРСР і Московським історико-архівним ін-том.

Рад. А. збагачує науку цінними документ, джерелами з історії класової боротьби народних мас проти феод.-кріпосницького і капіталістичного гніту, з історії революц. руху проти рос. царизму, з історії переможної боротьби трудящих під керівництвом Комуністичної партії за повну і остаточну перемогу соціалізму і побудову комунізму в СРСР.

А. за кордоном виникла в Зх. Європі в 17 ст. Першими археографіч. публікаціями були збірники літописів, істор. хронік, королівських грамот, капітуляріїв та інших документів, виданих для обгрунтування прав і привілеїв світських і духовних феодалів. А. використовувалась як засіб боротьби феодалів, католицької церкви і королівської влади проти прогресивних антифеод. і антиклерикальних рухів. У 18 ст. з'являються збірники дипломатич. трактатів і актів, тенденційно підібраних з метою виправдати зовн. політику, спрямовану на загарбання чужих земель. Перемога капіталізму змінила політ. напрям А. В Англії, Німеччині, Франції, Італії та ін. країнах у 19 ст. виникають наук. установи і т-ва, які розгортають широке видання історичних джерел, щоб документально довести непорушність капіталістич. ладу і вічність існування класів у людському суспільстві.

Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції і опублікування Рад. урядом таємних договорів царської Росії уряди капіталістич. країн починають видавати збірники тенденційно підібраних документів з метою замаскувати підготовку нових воєн. Бурж. А., продовжуючи служити інтересам імперіалізму, видає антирад. фальшивки, всіляко виправдовує агресивну політику капіталістич. держав. Небувалих розмірів фальсифікація документів досягла після другої світової війни, про що свідчать публікації держ. департаменту США, брехливість яких викрита історичною довідкою Радянського інформаційного бюро «Фальсифікатори історії» (1948) і документальними збірниками МЗС СРСР.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 19, с. 489— 495; Основные правила публикации документов государственного фонда Союза ССР. М., 1945; Шилов А. А. Руноводство по публикации документов XIX и начала XX в. М., 1939; Валк С. Н. Советская археография. М-—Л., 1948.

АРХЕОЗОЙСЬКА ЕРА І ГРУПА, археозон (грец. αρχαιος —стародавній, ζωος — жива істота) — в історії Землі друга ера (ера найдавнішого життя), що настала після архейської. А. е. і г. характеризується появою перших осадочних порід, виникненням перших організмів і їх розвитком до ступеня водоростей, червів і молюсків. Назва археозой, введена амер. природознавцем Дж. Дана, рівнозначна назві протерозойська ера і група, протерозой.

АРХЕОЛОГІЧНА КОМІСІЯ у Петербурзі — наукова установа, що керувала археологічними дослідженнями в Росії 1859— 1919. А. к. провела багато досліджень греко-скіфських пам'яток на території України. А. к. видавала щорічні «Отчеты», а з 1901 — «Известия», опублікувала «Материальї по ар-хеологии России», 1866—1902, окремі археол. збірки та монографії, які до наших днів зберегли своє пізнавальне значення. 1919 функції А. к. були покладені на Державну академію історії матеріальної культури, реорганізова-пу 1937 в Інститут історії матеріальної культури Академії наук СРСР.

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ - до слідження істор. минулого людства за речовими джерелами матеріальної культури. Основними методами А. д. є розкопки (під час яких виявляють пам'ятки матеріальної культури та з'ясовують умови їх захоронення) і всебічне вивчення виявлених пам'яток. А. д. вимагають обов'язкового застосування наукової методики, специфічної для різних груп археол. пам'яток (стоянок, городищ, курганів тощо). А. д. в СРСР провадяться тільки з дозволу АН СРСР та союзних республік. Самовільні археологічні розкопки в СРСР заборонено.

АРХЕОЛОГІЧНІ З'ЇЗДИ - з'їзди археологів дореволюційної Росії, присвячені висвітленню результатів археологічних досліджень. А. з. скликалися Московським археологічним товариством. Під час А. з. влаштовувалися спец. виставки, експонатами яких поповнювалися місцеві музеї, зокрема виставка XI археол. з'їзду стала базою для створення Київ, історич. музею. Відбулося 15 А. з.: у Москві (1869 і 1890), Петербурзі (1871), Києві (1874 і 1899), Казані (1877), Тифлісі (1881), Одесі (1884), Ярославлі (1887), Вільні (1893), Ризі (1896), Харкові (1902), Катеринославі (1905), Чернігові (1908) та Новгороді (1911). Вони сприяли розгортанню археол. досліджень. Матеріали А. з публікувалися в «Трудах», які до наших днів зберігають наукову цінність.

АРХЕОЛОГІЧНІ КАРТИ - геогр карти, на яких схематично позначені місця відкриття археол. пам'яток (городища, селища, стоянки, житла, кургани, могильники, поховання, скарби, знахідки поодиноких речей тощо) А. к. складаються за ознаками території (країни, області), археологічних культур, р-нів їх поширення та археол. періодів. До А. к. додається пояснювальний текст з ілюстраціями. Серед А. к України найвідоміші: «Археологічна карта Подільської губернії» 6. Сіцінського («Праці XI Археологічного з'їзду в Києві», т. 1. М., 1901), «Археологічна карта Причорномор'я Української РСР» Т. В. Фабріціус (в. 1. К., 1951) та ін.

«АРХЕОЛОГІЧНІ ПАМ'ЯТКИ УРСР» -серія видань Інституту археології АН УРСР, що висвітлюють результати польових (експедиційних) археологічних досліджень на Україні після Великої Вітчизн війни Видано 7 т. (1949—58) Томи 1 і 3 присвячені слов.-рус. пам'яткам, томи 2, 4 і 6 — пам'яткам палеоліту, неоліту, епохи міді-бронзи та скіфського часу (в т. ч. античним), том 5 — слов. і античним пам'яткам; том 7—пам'яткам старод. Ольвії. Матеріали, опубліковані в «А. п.», мають важливе значення для вивчення стародавньої історії Української РСР.

АРХЕОЛОГІЯ (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо. З А. пов'язані епіграфіка — наука про написи, нумізматика—наука про монети, сфрагістика — наука про печатки, геральдика — наука про герби.

Термін «А.» з'явився в Греції (4 ст. до н. е.) в розумінні науки про стародавність. В середньовічній Європі А. майже не розвивалася. В епоху Відродження (15 — 16 ст.) розвиток А. пожвавився в зв'язку з вивченням пам'яток антич. мистецтва. Новий поштовх археол. дослідженням в Зх. Європі дали успішні розкопки м. Помпеї у 18 ст. В серед. 19 ст.

<img src="part8-22.jpg" alt="part8-22.jpg" width="327" height="148">

Мал. 1. Наскельні зображення тварин з Кам'яної могили біля села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області.

почали вивчати пам'ятки палеоліту. В 20-х рр. 20 ст. великі археол. дослідження здійснені в Азії — в Дворіччі (розкопки м. Ура) та Індії (розкопки в долині Інду), які дали можливість висвітлити характер шумерської та індійської цивілізацій (4-е тис. до н. е.). На Зх. у 18 і 19 ст. А. мала прогресивний характер, але в епоху імперіалізму більшість її діячів перейшли на службу реакційній буржуазії. Сучасна бурж. А. рясніє реакційними теоріями. Бурж. А., фальсифікуючи хід історичного розвитку, намагається виправдати колоніальний гніт та імперіалістичні війни.

<img src="part8-23.jpg" alt="part8-23.jpg" width="324" height="72">

Мал. 2. Кам'яна ливарна форма для виготовлення бронзового кинджала з села Волоського на Дніпропетровщині.

В нашій країні іде в епоху Київської Русі приділялась увага археол. пам'яткам. Літописці (Никон Печерський) у своїх працях посилалися на давні городища й кургани. Одними з перших археол. розкопок на Україні можна вважати розкопки Десятинної церкви в Києві (зруйнована татаро-монголами 1240), що були здійснені Петром Могилою в 30-х рр. 17 ст. з метою будівництва на її місці нової церкви під тією ж назвою. Колекції Оружейної палати і їх опис в 17 ст. свідчать про зародження в Росії уже в той час інтересу до древностей, в першу чергу до зброї та предметів декоративного мистецтва. На поч. 18 ст. Петро І, створюючи музеї в Росії, звернув увагу на потребу збирання і археол. матеріалів. У 1739 В. М Татішев видав одну з перших у світі інструкцій для археол. розкопок. Великого значення надавав вивченню археол. пам'яток М. В. Ломоносов, використовуючи їх у своїх істор. працях. Т. Г. Шевченко називав А. «матір'ю історії»

Початок спеціальних археол. досліджень припадає на 2-у пол. 18 і поч. 19 ст., коли до складу Росії були включені р-ни пн. Причорномор'я, зокрема Пд. України, багаті на античні та скіфські пам'ятки.

У 1763 поблизу сучас. Кіровограда був розкопаний великий скіфський курган, а в кін. 18 ст. розпочалися дослідження залишків старод. грецьких міст і курганів у Криму. В 1830 був розкопаний великий «царський» скіфський курган Куль-Оба біля Керчі.

<img src="part8-24.jpg" alt="part8-24.jpg" width="308" height="102">

Мал. 3. Кам'яна зернотерка а села Суботова на Черкащині.

З розгортанням археол. досліджень була зв'язана організація на Україні ряду музеїв — Миколаївського (1806), Феодосійського (1811), Одеського (1825), Керченського (1826) та Одеського товариства історії і старожитностей (1839). Згодом такі т-ва виникли в Петербурзі (Російське археологічне т-во, 1846), в Москві (Московське археологічне товариство, 1864) і в Прибалтиці.

На поч. 19 ст. почалося вивчення слов. пам'яток та древньоруських міст. Найвизначнішими з них були Десятинна церква і Золоті Ворота в Києві, розкопані в 1824 і 1832—33 рр., та підмосковні слов'янські кургани, перші розкопки яких були проведені 1838. Широкі археол. дослідження в серед 19 ст. привели до утворення в 1859 першої держ. археол. установи— Археологічної комісії, на яку було покладено керівництво археол. дослідженнями в Росії. В 1873 був створений Московський істор. музей, який, поряд з Ермітажем, став найбільшим центром зберігання археол. колекцій. У 1899 був організований Київський істор. музей.

У 1871 була відкрита перша в Росії Гінцівська палеолітична стоянка на Полтавщині, а потім і такі відомі палеолітичні стоянки, як Карачарівська на р. Оці (1877), Костенки І на Дону (1879), Вовчий Грот у Криму (1880), Кирилівська в Києві (1893—1903), Мізинська на Десні (1908—16) та ін. В галузі вивчення неоліту заслуговують на увагу дослідження на Ладозі і 878—82, на Дніпрі, в околицях Києва (1867—88) та відкриття і дослідження комплексу

наскельних зображень на Кам'яній Могилі поблизу Мелітополя (1880), частина яких належить до неолітичного часу. Значними були дослідження пам'яток ранньоземлеробської трипільської культури на Україні, відкритої в кін. 19 ст. На поч. 20 ст. були здійснені широкі розкопки курганів епохи мідібронзи на Лівобережжі України, на основі яких В. О. Городцов створив першу періодизацію цієї епохи (ямна, катакомбна і зрубна культури). Визначною пам'яткою нього часу був також розкопаний 1897 відомий Майкопський курган. Як і раніше, продовжувалися дослідження великих і багатих скіфських курганів на Пд. України і на Пн. Кавказі, найзначнішими з яких були Чортомлицький курган (1863) і Солоха (1912) на Нижн. Дніпрі та Велика Близниця (1864) на Тамані. Найвинначнішими пам'ятками лісостепових племен скіфського часу, дослідженими в дореволюційний час, були великі групи курганів у р-ні Сміли на Черкащині, Оксютин-ські поблизу Ромен, «Часті кургани» на Дону, поблизу Воронежа, а також городиша — Нільське на Полтавщині, Пастирське і Мотронинське на Черкащині. Великих масштабів набрало дослідження пам'яток антич. міст пн. Причорномор'я — Ольвії, Пантікапея, Херсонеса, Тіри та ін. В кін. 19 та на поч. 2С ст. були здійснені розкопки Зарубинецького та Черняхівського могильників культури «полів поховань» на Київщині, слов'янських курганів поблизу Новгорода, слов'янського городиша в Ромнах на р. Сулі, Гніздовського могильника поблизу Смоленська, Чорної Могили в Чернігові і курганів сіверян на Лівобережжі України. В кін. 19 ст. О. А. Спицин

здійснив першу спробу висвітлення проблеми розселення древньоруських племен на основі археол. (курганних) матеріалів. Древньоруські пам'ятки досліджувалися в Києві (Киселівка — 1894—98, Десятинна церква — 1907—14), с. Білогородці поблизу Києва (1909—10), на Княжій Горі поблизу Канева (1891—93) та в інших місцях. В кін. 19 та на поч. 20 ст. значні археол. дослідження провадились також в Серед. Азії (елліністичні міста, старод. Самарканд) та Закавказзі (розкопки середньовічної столиці Вірменії — м. Ані).

Значне місце в розвитку дореволюц. А. займали археол. дослідження на Україні. Про це свідчить, зокрема, той важливий факт, що результатам їх вивчення була присвячена робота шести (з 15) Всеросійських археол. з'їздів. А. в дореволюц. Росії, в т. ч. й на Україні, була дворянсько-бурж. наукою і переслідувала цілком виразні класові цілі. Вона зовсім не займалася питаннями історії безпосередніх виробників, приділяючи основну увагу добуванню найбільш коштовних та ефектних старожитностей, шо зосереджувались в імператорських музеях та в приватних колекціях. Значною перешкодою розвиткові А. в дореволюц. час була приватна власність на

<img src="part8-25.jpg" alt="part8-25.jpg" width="456" height="364">

Мал. 4. Металеві і кістяні вироби з Колодяжинського древньоруського городища Житомирської області: 1 — наконечник списа; 2, З — наконечники стріл; 4 — коса-горбуша; 5 — окуття заступа; 6, 10 — сокири; 7 — булава; 8 — острога; 9 — дзвіночок; 11 — сковорідка; 12 — молоток {1, 2, 48, 1012 — вироби з заліза, 3 — з кості, 9 — з бронзи).

землю та археол. пам'ятки, що знаходилися в ній. Для їх дослідження потрібні були не лише кошти, але й дозвіл власника землі.

Розвиток А. в СРСР. Розвиваючись на грунті вчення марксизму-ленінізму про суспільно-економічні формації, А. в СРСР перетворилася в справжню історичну науку. Рад. влада створила необхідні матеріальні умови для розвитку А.

Надзвичайно зросли масштаби археол. досліджень після Великої Вітчизн. війни 1941— 45, особливо в районах великих будов. Кількість археологічних пам'яток, виявлених і досліджених за цей період, обчислюється сотнями. Характерним для радянської А. є комплексне вивчення пам'яток археологами, палеонтологами, геологами. На основі дослідження археологічних знахідок одержано нові дані про автохтонність східних слов'ян, про високий рівень матеріальної культури і економічні зв'язки Київської Русі з сусідніми країнами. Розвитку А. в СРСР сприяє також те, що всі археол. пам'ятки згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР від 14 жовт. 1948

«Про заходи поліпшення охорони пам'яток культури» оголошені всенарод. власністю і перебувають під охороною держави. їх дослідження провадяться лише спеціалістами з дозволу АН СРСР та академій наук союзних республік. Самовільні розкопки археол. пам'яток в СРСР заборонені.

Першою рад. науковою археол. установою в СРСР була створена декретом 1919 на базі кол. Археологічної комісії Державна академія історії матеріальної культури, реорганізована 1937 в Ін-т історії матеріальної культури АН СРСР. В академіях наук союзних республік існують інститути А. або сектори А. Більше 500 музеїв у всіх областях і республіках мають археологічні відділи. Наукові співробітники музеїв ведуть археологічні дослідження, використовують археологічний матеріал для культурно-освітньої роботи.

Значних результатів досягла в своєму розвитку радянська А. на Україні. Після встановлення Рад. влади і утворення АН УРСР в її системі була створена Комісія для складання археол. карти України. Згодом вона була реорганізована в Археологічну комісію (1921), на базі якої в 1923 був створений Всеукраїнський археологічний комітет (ВУАК). Він очолював і координував усю археол. діяльність на Україні. У 1921 в системі АН УРСР був створений Кабінет антропології і етнології, який зосередив свою діяльність на вивченні ранніх пам'яток первіснообщинного ладу В діяльності цих установ були значні помилки методичного та ідейного (буржуазно-націоналістичного характеру).

У 1934 в системі АН УРСР був заснований Ін-т історії матеріальної культури, реорганізований 1938 в Ін-т археології, який став центральною науково-дослідною установою по керівництву археол. дослідженнями в Українській РСР. Ін-т археології видає ряд наук, серій («Археологія», «Археологічні пам'ятки УРСР», «Краткие сообщения Института археологии») та окремі монографії, в яких висвітлюються результати археол. досліджень на Україні. Підсумки археологічних досліджень та проблемні питання А. обговорюються на республіканських наукових конференціях, в яких беруть участь вчені, працівники музеїв і вузів України, представники громадськості. Археол. дослідження на Україні провадили і провадять також багато інших наук. установ (Одеська комісія краєзнавства, Одеське археологічне т-во, Інститут суспільних наук АН УРСР), музеї (Київський, Харківський, Львівський, Дніпропетровський, Чернігівський, Одеський, Уманський, Житомирський, Ізюмський та багато ін.), вузи (Харківський, Одеський ун-ти та ін.) та наук, товариства. В співдружності з укр. археологами археол. дослідженнями на Україні займаються археологи Москви та Ленінграда. У зв'язку з цим територія Української РСР в археол. відношенні є одним з найповніше вивчених р-нів СРСР.

За роки Рад влади в СРСР, в т. ч. і в Українській РСР, виросли висококваліфіковані кадри археологів. У процесі зростання і перетворення А. в марксистсько-ленінську історичну рад. науку був переборений ряд антинаукових тенденцій. Зокрема, деякі вчені, Захопившись «новим вченням» акад. М. Я.

Марра про мову, недооцінювали розробки теоретичних питань в А., провадили археологічні дослідження ізольовано, не враховуючи досягнень історичної науки в братніх республіках тощо.

Нині радянська А. успішно розвивається, маючи міцний методологічний фундамент для глибокого вивчення історії суспільства на основі пам'яток матеріальної культури.

Літ.: Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957; Очерки истории СССР. Первобыітнообшинный строй и древнейшие государства на территории СССР. М., 1956; Очерки истории СССР. Кризис рабовладельческой системы и зарождение феодализма на территории СССР. III—IX вв. М., 1958; Ефименко П. П. Первобытное обшество. К., 1953; Шовкопляс І. Г. Археологічні дослідження на Україні (1917—1957). К., 1957; Пассек Т. С. Периодизации трипольских поселений (III—II тысячелетие до н. э.) М.—Л., 1949; Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. 1. М.—Л., 1955; Третьяков П. Н. Восточнославянские племена. М., 1953; Рыбаков Б. А. Ремесло древней Руси. М., 1948.

«АРХЕОЛОГІЯ» — наукове видання (записки) Інституту археології АН УРСР. Вийшло 11 т. (1947—57). «А.» висвітлює теоретичні питання, зв'язані з археологічними дослідженнями та вивченням старод. історії України від епохи палеоліту до середньовіччя, друкує матеріали до археол. карти УРСР, вміщує повідомлення про окремі важливі пам'ятки, подає хроніку наук. життя Ін-ту археології та інших археол. установ республіки.

АРХЕОПТЕРИКС, первоптах довгохвостий (Archaeopteryx macrura) — первісний птах юрського періоду. 1860 знайдено відбиток пера А. у верхньоюрських сланцях Золенгофена (Баварія), 1861 там же знайдено неповний скелет А. з відбитками пір'я, придбаний Британським музеєм і описаний Р. Оуеном під вказа ною назвою. 1877 знову там же знайдено найповніший зразок А. (зберігається в Берлінському зоологічному музеї), описаний Дамесом під назвою «археорніса» (Archaeornis simensi), який виявився ідентичним А. А. були розміром з голуба, мали дзьоб з конічними зубами, по три вільні пальці на крилах, двояковгнуті хребці, довгий хвіст з 20—21 хребця, вкритий пір'ям. А. літали ще недосконало (пурхали). Ряд ознак зближує А. з рептиліями архозаврами, від яких А. виник. Відкриття А. було блискучим підтвердженням еволюційного вчення, свідченням наявності своєрідних перехідних форм між рептиліями і птахами.

АРХЕОРНІС (Archaeornis simensi) — первісний птах, рештки якого знайдені 1877 у верхньоюрських сланцях Золенгофена (Баварія) і описані під вказаною назвою. Детальне дослідження А. показало його ідентичність З археоптериксом.

АРХЕОЦІАТИ (Archaeocyathida) — група викопних безхребетних тварин; будовою скелета і способом живлення близькі до губок. А. досягали 6—8 см довж. і 1—2 см у поперечнику, мали вапняковий скелет у формі

<img src="part8-26.jpg" alt="part8-26.jpg" width="162" height="196">

келиха або рога; шили в кембрійських морях, прикріпляючись до дна на глибині до 100 м. Це найдавніші рифо-утворюючі тварини. Відомо понад 400 видів в усіх частинах земної кулі. А. є провідними формами кембрійських відкладів.

АРХЕСПОРІЙ —комплекс клітин (іноді одна клітина) в спорангіях мохів і папоротеподібних рослин та в пиляках і насінних зачатках голо- і покритонасінних рослин,з яких утворюються спори.

<img src="part8-27.jpg" alt="part8-27.jpg" width="143" height="258">

1 — Archaeocyathus acutus Born. (шліф); 2-A. anuloidesVologd. (реставрований зовнішній вигляд); 3 — розріз стін ки археоціата.

АРХИПОВ Абрам Юхимович (27. VIII 1862 - 25. IX 1930) -російський рад. живописець, нар. художник РРФСР (1927); походив з селян Рязанської губ. Закінчив Моск. учил. живопису (1883), де в 1892 став професором. 1884—86 вчився в Академії мистецтв. З 1889— учасник виставок передвижників, з 1923 — чл. АХРР. В перших картинах А. глибоко

<img src="part8-28.jpg" alt="part8-28.jpg" width="323" height="432">

А. Ю. Архипов. Молода селянка. 1916. Олія. Київський державний музей російського мистецтва.

й емоційно відтворював життя народу («По річці Оці», 1890; «Крига пройшла», 1895; «Поворотний», 1896, та ін.). Ряд його картин має гострий викривальний характер («На етапах», 1893; «Поденщиці на чавуноливарному заводі», 1896; «Пралі», 1899 та 1901). У 1900—10-х рр. А. працював гол. чин. як пейзажист. В радянський час А. малював яскраві портрети селян («Молодиця», 1919;

«Селянка Рязанської губернії», 1926; «Хлопчик-пастух», 1928, та ін.). 1927 А. написав портрет М. І. Калініна.

«АРХІВ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ» (1932—33) — історико-архівознавчий журнал Центрального архівного управління УРСР. Засн. на базі журн. «Радянський архів» і «Бюлетеня Центрального архівного управління УРСР». Вийшло 8 номерів у 5 книгах. «А. Р. У.» друкував документальні матеріали з історії революц. руху і рад. будівництва на Україні, найважливіші законодавчі акти з питань архівної справи, статті з теорії і практики архівної роботи, критико-бібліографічні огляди та інформації про стан архівної справи в СРСР і за кордоном.

«АРХИВ ЮГО-ЗАПАДНОЙ РОССИИ» («Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе», ч. 1—8, К., 1859— 1914; АЮЗР)—видання історичних документів і літературних пам'яток Правобережної і Зх. України 14—18 ст. в 35 т. Основним джерелом для видання АЮЗР були документи Центрального архіву стародавніх актів у Києві, а також архівів приватних осіб. Перша частина (12 тт.) містить документи 15—18 ст. з історії боротьби православної церкви з католицькою (т. 2, 12), пам'ятки літературної полеміки православних з католиками (т. 7, 8, 9). Друга частина (3 тт.) — протоколи і постанови провінційних сеймиків (1569—1726), інструкції послам на генеральний сейм, відповіді короля на прохання провінційних сеймиків і т. ін.; третя частина (6 тт.) — документи про козаків, визвольну війну укр. народу 1648—54 на чолі з Б. Хмельницьким, гайдамацький рух, сел. рух у 18 ст., матеріали шведських архівів про відносини Швеції з Польщею, Росією, Трансільванією, Кримом, Туреччиною і Україною (1649—60); четверта частина (1т.) — документи про походження шляхетських родів (1443—1780); п'ята частина (2 тт., т. 2 у 2 випусках) — документи з історії міст Київщини, Волині і Поділля (1432—1798) і про становище єврейського населення (1765—91); шоста частина (2 тт. з додатком окремого тома) — документи про економіч. і правове становище селян на Україні в 1498—1795, сьома частина (3 тт.) — документи про заселення Правобережної України (1336— 1668), описи замків, люстрації старосте, інвентарі, скарги, донесення тощо; т. 3 у 2 випусках містить акти про заснування Переяслава, Лубен, Пирятина; восьма частина (6 тт.) — акти юридичні (матеріали до історії місцевого управління, станів, землеволодіння, цивільного і кримінального права, судочинства тощо). Більшість томів має передмову з детальним аналізом документів. До них додані іменні і геогр. покажчики. Систематизація різнорідних документів у тематичні групи (частини) надає всьому виданню чіткості і послідовності, що вигідно відрізняв його від інших публікацій того часу. Незважаючи на буржуазні викривлення в передмовах і в подачі історичних документів, АЮЗР опублікував багатий фактичний матеріал, який і досі не втратив наукового значення для висвітлення історії України 14—18 ст.

АРХІВИ, місце зберігання документів (лат. archivum) — самостійні установи або відділи в установах, організаціях і на підприємствах, що зберігають документальні матеріали. В А. також зберігаються документальні матеріали приватних осіб (фамільні й особові фонди).

Архівні матеріали відбивають соціально-політичні та ідеологічні взаємовідносини суспільства тібї чи іншої історичної епохи і широко використовуються в наукових, політичних і практичних цілях. Архіви виникли з появою писемності і утворенням держав. Археологічні дослідження свідчать про існування А. у рабовласницьких державах — в Китаї, Індії, Ассірії, Вавілоні, Єгипті, Греції, Римі та ін. країнах. В добу середньовіччя документи зберігалися в замках королів, феодалів, у монастирях та церквах. З перемогою капіталізму в Англії, Франції, Швеції та інших капіталістич. країнах були створені нац. архіви і органи управління держ. архівами. Але бурж. централізація архівної справи обмежилася лише концентрацією документів держ. установ. Документи А. монополістичних об'єднань, банків, підприємств, громадських орг-цій є приватною власністю і знаходяться в повному розпорядженні їхніх власників. Сучасні капіталістичні д-ви використовують А. для обгрунтування влади буржуазії і в боротьбі проти країн соціалістичного табору та прогресивних сил світу.

Архіви в дореволюційній Росії. За часів Київської Русі (9—11 ст.) і в період феод. роздробленості (12—14 ст.) А. знаходилися при князівських дворах, у боярських садибах, монастирях та церквах. З виникненням Російської централізованої д-ви А. були організовані при держ. установах. У 16 ст. в Москві створено «Царський архів» для зберігання документів ліквідованих феодальних князівств. За Петра І А. були відокремлені від поточного діловодства і перетворені в окремі відділи при установах. 1724 в Росії засновано перший істор. архів «Генеральний архів старих справ» як самостійну установу для зберігання документів колишнього Посольського приказу. В 1763 створено Моск. розрядно-сенатський архів, 1819—Моск. архів Головного штабу та ін. Проте єдиного управління і керівництва держ. А. в дореволюц. Росії не було.

Архіви на Україні в 14—15 ст. містилися в замках удільних князів і литовських воєвод. В 16 ст., коли Україна була поневолена шляхетською Польщею, А. створюються при гродських судах, магістратах, у маєтках магнатів і шляхти. З часу визвольної війни 1648—54 на Лівобережній Україні виникають А. гетьманських і російських держ. установ. Наприкінці 18 ст., після скасування автономії Лівобережної України і возз'єднання Правобережної України з Росією, А. ліквідованих держ. установ залишилися бездоглядними. Лише 1852 при Київ. ун-ті був організований Київський архів стародавніх актів, в якому було зосереджено 5883 актові книги і багато різних документів земських, гродських судів і магістратів Правобережної України 16—18 ст. В 1880 при Харківському ун-ті створюється Харківський

історичний архів для зберігання документів гетьманських і російських держ. установ Лівобережної та Слобідської України 17— 18 ст. Наприкінці 19 ст. певну роботу по збиранню і охороні документів починають вести Полтавська, Катеринославська, Чернігівська і Таврійська губернські вчені архівні комісії. Становище архівної справи в Росії й на Україні до Жовтня 1917 і на тих укр. землях, які до возз'єднання з Українською РСР перебували під гнітом Австро-Угорщини, потім Польщі, Румунії, Угорщини і Чехословаччини, було вкрай незадовільним. Через відсутність централізації архівної справи і держ. піклування про А. документальні матеріали гинули і знищувалися.

Архіви в СРСР. Радянська влада поклала кінець хаосові в архівній справі. 1 черв. 1918 В. І. Ленін підписав декрет «Про реорганізацію і централізацію архівної справи», за яким всі документ, матеріали державних і приватних А. оголошувалися всенародною власністю, створювався Єдиний державний архівний фонд і організовувалися органи управління держ. архівами. Державними архівами відало з 1918 Головне управління архівною справою (Головарх РСФРР), з 1922 — Центральний архів РРФСР, з 1929 — Центральне архівне управління (ЦАУ СРСР). В 1938 ЦАУ СРСР було перейменовано в Головне архівне управління і передано у відання НКВС (тепер ГАУ МВС СРСР), якому безпосередньо підпорядковані 9 центр. державних А. СРСР. З них 7 А. знаходяться в Москві: Центр, держ. архів Жовтневої революції та соціалістичного будівництва СРСР; Центр. держ. архів Червоної Армії СРСР; Центр. держ. історичний архів СРСР; Центр. держ. військово-історичний архів СРСР; Центр. держ. архів стародавніх актів СРСР; Центр. держ. архів фото-, фоно-, кінодокументів СРСР; Центр, держ. літературний архів СРСР. Два А.—в Ленінграді: Центр. держ. історичний архів СРСР; Центр. держ. архів військово-морського флоту СРСР. Науково-методичне керівництва архівними управліннями (відділами) союзних і автономних республік, яким підпорядков. центральні республіканські державні А., крайові і обласні архівні відділи, здійснює ГАУ МВС СРСР. Місцеві матеріали в союзних республіках зберігаються в крайових, обласних, міських і районних держ. А., куди установи, орг-ції, підприємства здають після певних строків свої архівні документи. Документи про зовнішні зносини СРСР і дореволюц. Росії з іноземними д-вами зберігаються в архіві М-ва зак. справ СРСР, матеріали з історії Великої Вітчизн. війни — в архіві М-ва оборони СРСР. Окремо існує архів Академії наук СРСР в Ленінграді. Частина архівних фондів зберігається в музеях, б-ках, н.-д. ін-тах.

Архіви У РСР. Ленінський декрет про реорганізацію і централізацію архівної справи на Україні почав здійснюватися після вигнання німецьких і австро-угорських окупантів у 1918. В січні 1919 для керівництва архівною справою створюється архівна секція при Всеукраїнському комітеті охорони пам'ятників старовини і мистецтва (ВУКОПСМ). 20 квітня 1920 РНК УРСР видала постанову про націоналізацію і централізацію архівної справи в УРСР, згідно з

якою всі документи А. оголошено всенародною власністю і визначено структуру держ. архівів. 1921 ВУКОПСМ реорганізовано в Головне управління архівами (Головарх) при Наркомосвіті УРСР. 1923 Головарх перейшов у відання ВУЦВК УРСР; було затверджено положення про Центральне архівне управління УРСР, створено місцеві архівні органи (Губархи). 1925 уряд УРСР видав постанову про Єдиний державний архівний фонд УРСР, 1930—постанову, що визначала склад архівних документів Єдиного держ. архівного фонду УРСР. 1932 в зв'язку з адміністративно-територіальною реорганізацією УРСР створені обласні архівні управління, обласні істор. архіви і визначена мережа міських і районних держ. архівів. 1938 державні А. були передані у відання Народ. Комісаріату внутр. справ УРСР. 1958 Рада Міністрів УРСР затвердила Положення про структуру архівних установ, за яким організаційне, наук.-методичне керівництво і контроль над архівними органами і архівами здійснює Архівне управління (АУ) МВС УРСР. Йому підпорядковано 5 центр. республіканських А.: Центральний державний архів Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР (Харків); Центральний державний історичний архів УРСР (Київ) та його філіал у Харкові; Центральний державний історичний архів УРСР (Львів); Центральний державний архів фото-, фоно-, кінодокументів УРСР (Київ); 25 архівних відділів управління внутр. справ (УВС) виконкомів обласних Рад депутатів трудящих. Архівні відділи УВС відають обласними держ. архівами, їх філіалами, міськими і районними держ. архівами, а також контролюють роботу відомчих архівів, установ, орг-цій і підприємств. В УРСР є 25 обласних, 8 філіалів обласних, 622 районні і 83 міські держ. А. Державні А. видають збірники істор. документів, путівники, описи, огляди документ. матеріалів, архівознавчу і довідкову л-ру. Фахівців архівної справи готують Московський історико-архів-ний ін-т та кафедра архівознавства Київського державного університету.

Літ.: «Архівна справа». X., 1925—31; «Науково-інформаційний бюлетень [Архівного управління МВС УРСР]». К., 1947 —; Маяковский И. Л. Очерки по истории архивного дела в СССР, ч. 1. История архивного дела в СССР до Октябрьской социалистической революции. М., 1941; Государственные архивы Союза ССР. Кратний справочник. М., 1956.,

«АРХІВНА СПРАВА» (1925—31) — історико-архівознавчий журнал Центрального архівного управління УРСР з додатком «Червоний архів». Вийшло 15 номерів у 12 книгах. «А. с.» публікувала статті з питань теорії, історії і методики архівної справи, огляди архівних фондів, документальні матеріали з історії промисловості і революц. руху, критико-бібліографічні огляди архівознавчої л-ри, а також інформації про стан архівної справи в СРСР і за кордоном. В додатку «Червоний архів» вміщувались документальні матеріали, гол. чин. дореволюційного періоду історії України.

АРХІВОЗНАВСТВО — допоміжна історична наука, яка вивчає історію розвитку архівної справи.

До Великої Жовтн. соціалістич. революції через відсутність в Росії і на Україні держ. установ, які б відали архівами, питаннями

А. займалася археографія. Але вона приділяла увагу лише збиранню і описуванню архівних документів. Як окрема допоміжна історична наука А. сформувалося після Великої Жовтн. соціалістич. революції, коли за декретом РНК РСФРР, підписаним В. І. Леніним 1 червня 1918, архівні документальні матеріали оголошено всенарод. власністю і архівна справа була централізована. А. виникло з потреби досліджувати історію розвитку архівної справи, узагальнити практичний досвід роботи державних архівів, виробити наук, методи зберігання, обліку і всебічного використання архівних документальних матеріалів. А. розробляє питання наук. упорядкування архівних документів: визначення їх фондової належності, принципів систематизації, описування і складання наук.-довідкового апарату, що розкриває зміст і склад документальних матеріалів архівних фондів. А. науково обґрунтовує експертизу архівних документів, щоб на постійне зберігання в архівах залишити тільки матеріали, які мають наук., політ. і практич. значення.

Питання А. висвітлювались в архівознавчих журналах: «Архивное дело», «Архівна справа», «Радянський архів», «Архів Радянської України». Сучасні проблеми А. висвітлюються в періодичних виданнях: «Исторический архив», «Вопросы архивоведения» (Научно-информационный бюллетень ГАУ МВД СССР), «Науково-інформаційний бюлетень» Архівного управління МВС УРСР.

Літ.: Теория и практика архивного дела в СССР. М., 1958.

АРХІЄРЕЙ (грец. αρχιερευς — верховний жрець, первосвященик) — в православній церкві повновладний глава духівництва церковно-адміністративного округу — єпархії.

АРХІКАРП (грец. αρχη — початок і καρπος — плід) — жіночий статевий орган багатьох сумчастих грибів, одно- або багатоклітинний. У багатоклітинному А. виділяються куляста, здута клітина — аскогон, що дає початок аскогенним гіфам з асками, і видовжена — трихогіна, за допомогою якої відбувається контакт з антеридієм і перехід його вмісту до аскогону.

АРХІЛОХ ('Αρχιλοχος) (серед. 7 ст. до н. е.) — давньогрецький поет, творець ямбічного вірша. Все життя провів у мандрах і воєнних походах. Написав багато гімнів, елегій, байок, уславився своїми сатиричними ямбами. У віршах А. знайшли відображення філософські роздуми про несталість життя, соціальні події того часу, особисті переживання. Збереглися лише невеликі уривки віршів Архілоха.

АРХІМАНДРИТ (грец. αρχιμανδριτης, від αρχος, — старший, ватажок і μανδρα — кошара, паства) — у православній церкві титул управителів великих чоловічих монастирів, ректорів духовних семінарій, глав духовних місій. Вперше звання А. введено в грецькій церкві з 5 ст., на Русі з 12 ст.

АРХІМЕД ('Αρχιμηδης; бл. 287—212 до н. е.) — видатний давньогрецький математик і механік. Народився і прожив більшу частину життя в Сіракузах (Сіцілія). Освіту здобув в Александрії, де зблизився з учнями Евкліда — Ератосфеном, Кононом і Досіфеєм. Деякі твори А. дійшли до нас, а значна частина їх не збереглася; про їх зміст дізнаються

<img src="part8-29.jpg" alt="part8-29.jpg" width="158" height="216">

з творів інших вчених. Уже в ранньому творі А. «Про квадратуру параболи» обчислюється площа сегмента параболи. У творі «Про кулю і циліндр» А. обчислив поверхню і об'єм кулі, кульового сегмента і циліндра, у творі «Про коноїди і сфероїди» обчислив об'єми тіл, утворених обертанням параболи, гіперболи, еліпса та їх сегментів. Методи, розроблені А. при розв'язанні цих задач (див. «Неподільних» метод), розвинулися через 2 тисячоліття в інтегральне числення. А. вперше вивчив спіраль, яка названа його ім'ям (див. Архімеда спіраль), знайшов наближене значення числа π (310/71< <π< З10/70), довів нескінченність натурального ряду чисел. Праці А. з гідромеханіки і статики є зразком застосувань математики до задач з природознавства й техніки. Особливо важливий його твір «Про плаваючі тіла», в якому викладено знаменитий закон гідростатики (див. Архімеда закон). А. відкрив закони важеля, розробив методи визначення складу сплавів та ін. Свої фіз.-матем. знання А. широко використовував для конструювання різних машин і споруд. Він винайшов гвинтовий насос (архімедів гвинт), розробив систему важелів, блоків і гвинтів для піднімання вантажів, сконструював кілька військових метальних машин. Наукові погляди А. мали передовий характер. А. відкрито посилався на матеріаліста Демокріта, ставився із співчуттям до вчення Арістарха. А. брав активну участь в обороні Сіракуз під час їх облоги римлянами і був убитий римськими воїнами при здобутті міста.

Літ.: Лурье С. Я. Архимед. М.—Л., 1945; Каган В. Ф. Архимед. М.—Л., 1951.

АРХІМЕДА ЗАКОН — основний закон гідростатики, згідно з яким на всяке тіло, занурене в рідину або газ, діє виштовхувальна сила, яка дорівнює вазі витисненої рідини (газу) і напрямом протилежна їй. Згідно з А. з. вага всякого тіла в повітрі менша за вагу його в пустоті на величину, рівну вазі витис-неного повітря. Відкрив закон видатний давньогрецький математик і механік Архімед.

АРХІМЕДА СПІРАЛЬ — крива, яку описує точка M при рівномірному русі її із швидкістю v по прямій, що рівномірно обертається з кутовою

швидкістю ω в площині навколо однієї із своїх точок О (мал.). Властивості А. с. вивчив Архімед. Якщо в початковий момент руху точки М і О збігаються і полярна вісь збігається з початковим положенням

рухомої прямої, то рівняння А. с. у полярних координатах має вигляд ρ = аω, де

a = v/ω

<img src="part8-30.jpg" alt="part8-30.jpg" width="157" height="173">

АРХІМІЦЕТИ (Archimycetes) — клас найпростіших мікроскопічних грибів, які або зовсім не мають міцелію і їх тіло складається з однієї, не вкритої оболонкою клітини (Myxochytridiales), або мають слабо розвинений зачатковий міцелій (Mycochytridiales). Нестатеве розмноження відбувається рухливими у воді зооспорами; при статевому процесі зливаються окремі особини або рухливі гамети. У А. часто утворюються цисти з товстою оболонкою. Серед А. багато паразитів: Olpidium brassicae викликає «чорну ніжку» розсади капусти, Synchytrium endobioticum — збудник раку, картоплі.

АРХІПЕЛАГ — група островів, що лежать на невеликій відстані один від одного і звичайно об'єднуються в одне ціле. До А. можуть входити острови різного походження, проте, залежно від того, які острови переважають, виділяють А. материкові, коралові, вулканічні.

АРХІТ Тарентський ('Αρχυτος; н. бл. 440 — п. 360 до н. е.) — давньогрецький математик і астроном, держ. діяч і полководець. Послідовник Піфагора, друг Пла-тона, вчитель Евдокса. Розв'язав багато геом. задач, зокрема відому задачу подвоєння куба; йому приписується встановлення перших принципів механіки, також винайдення блока і гвинта

АРХІТЕКТОНІКА (грец. αρχιτεκτονικη — архітектура) — 1) Основний принцип побудови, зв'язок і взаємозумовленість елементів цілого. 2) Будова художнього твору, що зумовлює співвідношення його головних і підпорядкованих елементів. 3) Відділ геології, що вивчає будову земної кори. Див. Тектоніка.

АРХІТЕКТУРА (лат. architectura, грец. αρχιτεκτονικη — будівництво, зодчество) — створення (проектування і побудова) споруд та самі споруди, призначені для життя і діяльності людей. Будівлі складаються з частин споруд, створених з будівельних матеріалів і будівельних конструкцій. Функціональне призначення будівлі визначає її тип. Художній вигляд будівель створюється за допомогою засобів архітектурної композиції (архітектоніки, масштабу, пропорційних і ритмічних відношень, пластики, фактури, кольорів та ін.). Як галузь суспільного виробництва А. залежить від рівня продуктивних сил і характеру виробничих відносин, рівня розвитку науки і техніки, від природних і кліматичних умов, художніх смаків та ін. Багатогранність практичних потреб людства зумовила створення і будівництво найрізноманітніших типів і видів будинків і споруд, з яких утворюються комплекси, села, селища, міста. Виникає і розвивається містобудівництво (проектування і спорудження міст). В процесі розвитку А. окремих країн і народів, залежно від матеріальних, духовних і природних умов суспільного життя, склалися різноманітні архітектурні стилі, що визначаються своєрідністю взаємно пов'язаних типів споруд, будівельних конструкцій і архітектурних форм.

А. зародилася в часи пізнього палеоліту (бл. 10-го тис. до н. е.), коли люди в різних місцях світу почали будувати примітивні житла — курені, землянки тощо. Але виразнішою вона стає при створенні родових осель з жилими і господарськими будівлями (оселі на палях у Франції, глиноплотові будинки Трипільської культури на Україні тощо). Від цих часів в Англії, Франції, Вірменії, в Кримській обл. УРСР збереглися культові мегалітичні споруди — дольмени, менгіри і кромлехи, збудовані з великих каменів відповідно до певного художнього задуму.

В рабовласницьких державах концентрація засобів виробництва і безплатної робочої сили в руках панівних класів, а також тогочасні досягнення науки і техніки дозволили вже створити грандіозні іригаційні системи, міста, оборонні й культові споруди. Визначними спорудами тих часів в піраміди в Гізі, храми в Луксорі і Карнакі Старод. Єгипту (3—2-е тис. до н. е.); укріплення, палаци та уступчасті башти— зікурати Ассірії та Вавілону (9—7 ст. до я. є.); печерні храми (Аджанта) і напівсферичні баштові споруди — «ступи» в Індії (3—1 ст. до н. е.); Велика Китайська стіна (в основному споруджена в 4— З ст. до н. е.); укріплення, храми-піраміди і палаци ранньокласових культур старод. Америки та багато ін. В архітектурних творах Старод. Сходу виявляються певні закономірності композиції, розуміння симетрії, ритму. В архітектурних образах відбито ідею утвердження могутності й непохитності рабовласницького ладу.

Новим, більш значним етапом розвитку будівництва є А. античної Греції (8—1 ст. до н. е.) яка досягла особливого розквіту за часів рабовласницької демократії. В давньогрецьких містах-державах (полісах) згідно з особливостями їхнього соціального лапу виникають нові типи жилих, культових і громадських будівель (храми богів, акрополі, театри, стадіони та ін.). На основі естетичного осмислення балочно-стоякової конструкції створюється ордерна система архітектурної композиції (див. Архітектурні ордери), в якій гармонійно поєдналися висока художність архітектурних форм з досконалістю конструкцій та матеріалу. Шедевром старогрецької А. є Афінський акрополь (5 ст. до н. е.) з його славнозвісними Пропілеями, храмами Парфенон, Ерехтейон та ін. (див. Афіни). Дальшого розвитку антична А. набула в Стародавньому Римі, де потреби могутньої військової держави викликали появу своєрідних типів будівель, споруд та поселень (великі міста з центр, площами — форумами, військові табори — каструми, фортеці, шляхи, мости, акведуки, амфітеатри тощо). Набули значного розвитку склепінчасті перекриття і бетонні конструкції — т. з. римська конкретна система. Найвеличнішими спорудами є Колізей (1 ст.) і Пантеон (2 ст.) в Римі. А. часів Римської імперії відзначається монументальними формами, ускладненими планами і декоративністю.

Феодальний лад, що прийшов на зміну рабовласництву в Європі, Азії і пн. ч. Африки (4—19 ст.), висунув потребу в нових типах споруд. Праця ремісни-ків-будівельників, що замінила рабську працю, зумовила створення нових конструкцій і прийомів та засобів архітектурної композиції. Залежно від місцевих умов складається дуже різноманітна А. феодальних держав. Візантія, спираючись на античну А., створила грандіозні купольні споруди, розкішно оздоблені всередині (Софійський собор у Константинополі, 6 ст.). В країнах Пд.-Сх. Азії розвивалася самобутня А., високий рівень якої характеризують культові споруди Китаю («Краси дракона» пагода у Шанхаї, 12—13 ст.), Індії (храм у Каджурахо) і Камбоджі (храм Ангкор-Ват, 12 ст.), в яких органічно поєднано в єдине ціле А. і скульптуру. Визначного розвитку набула А. Серед. Азії і Арабського Сходу, де будується багато караван-сараїв, мостів, медресе тощо, які відзначаються великими розмірами і багатством окрас (медресе на пл. Регістан, 15—17 ст., і мавзолей Гур-Емір, 15 ст., в Самарканді); створюються мечеті, мавзолеї, багато оздоблені всередині сталактитами, орнаментами і написами (мечеть аль-Азхар в Каїрі, 10 ст.; палац Альгамбра, 13—14 ст.). На Закавказзі — в Грузії, Вірменії та Азербайджані — склалися нові типи споруд своєрідної А. (храм Звартноц біля Ечміадзіна, 7 ст., храм Свєті-Цховелі в Мцхеті, 11 ст., арх. Арсукісдзе; Ширваншахів палац у Баку, 16—17 ст.).

В країнах Зх. Європи після 10—12 ст. створюється і поширюється т. з. романський стиль А., характерний суворими формами будівель з півциркульними склепіннями (собор в Маинці в Німеччині, 1093— 1156). З розвитком феодальних міст в Зх. та Центр. Європі Виникає новий архітектурний стиль — т. з. готика, який відзначається новою конструктивною системою (нервюрні склепіння, каркасно-кам'яні конструкції, стрілчасті арки, аркбутани тощо), на основі якої виникли нові архітектурні форми. Кращими пам'ятниками готичної А. є собор Паризької бо-гоматері у Франції (12 ст.), Кельнський собор у Німеччині (13 ст.).

З 10 ст. починається розвиток монументальної А. древньої Русі, у великих містах якої споруджуються визначні будівлі — Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку та ін. В період феодальної роздробленості(12—14 ст.) утворюються архітектурні школи окремих земель: Придніпров'я (ІГятницька церква в Чернігові, 12—13 ст.), Володимиро-Суздальська (Успенський собор у Володимирі та церква Покрова на Перлі, 12 ст.), Новгородська та ін. На основі староруського зодчества в 14—16 ст. формуються і розвиваються: російська А. (Кремль Московський, 15 ст., Василія Блаженного храм у Москві, 16 ст., Вознесіння церква в Коломенському, 16 ст.); українська А. (По-кровський собор у Харкові, 17 ст., ансамбль Львівського братства, 16—17 ст.) і білоруська А. (замок у Мирі, 15 ст.); розвивалася також і славнозвісна російська, українська та білоруська дерев'яна архітектура.

В кін. 14 ст., в епоху Відродження, одночасно з піднесенням науки, літератури і мистецтва в Італії виникає новий напрям в А., який поширюється в Зх. і Центр. Європі. Цехового майстра-будівельника ваступає досвідчений спеціаліст-архітектор. Архітектори епохи Відродження творчо використовували ордерну систему античної А. Розвиток стилю Відродження Італії має 3 періоди — ранній (кін. 14—15 ст., капела Пацці у Флоренції, арх. Ф. Брунеллескі), високий (кін. 15 — серед. 16 ст., собор Петра в Римі, арх. Д. Браманте) і пізній (серед. 16 — кін. 16 ст.; вілла Ротонда у Віченці, арх. А. Палладіо). На зміну А. Відродження в кін. 16 ст. приходить барокко, що відзначається складними планами, контрастами об'ємів, пишним пластичним і декоративним оздобленням; набув поширення в Італії (церква Сан-Карло в Римі, арх. Ф. Борроміні), Польщі, Німеччині, Австрії, в країнах Латинської Америки, а також у Росії (собор Смольного монастиря в Петербурзі) і на Україні (Андріївська церква в Києві, 18 ст., арх. В. В. Растреллі).

На основі А. Відродження розвивається також класицизм, який в 17 ст. поширився у Франції (ансамбль Версальського парку, арх. А. Ленотр та Ж.-А. Мансар), а з 2-ї пол. 18 ст. стає панівним напрямом архітектури всіх європейських країн, а також Америки і Австралії. В 2-й пол. 18 — 1-й пол. 19 ст. високого розвитку досягла А. російської архітектурної школи, яка відіграла значну роль у розвитку світової А. (творчість арх. В. І. Баженова, М. Ф. Козакова, І. 6. Старова, А. Д. Захарова, К. І. Россі та ін.).

Розвиток капіталізму в 2-й пол. 19 — на поч. 20 ст. супроводився будівництвом багатоповерхових жилих, т. з. «прибуткових будинків», різних промислових і транспортних споруд (заводів, елеваторів, вокзалів, ангарів, гаражів), нових за типом громадських споруд (театрів, музеїв, лікарень, лазень, шкіл), а також критих ринків, банків, бірж тощо. Інтенсивно, але хаотично забудовувалися міста з розкішними кварталами аристократії і жалюгідними робітничими околицями. Метал, скло і залізобетон, нові конструктивні системи для перекриття великих прольотів та ін. досягнення будівельної науки і техніки зумовили створення визначних споруд Франції (Ейфелева башта), Англії (Кришталевий палац), Німеччини (вокзал в Гамбургу), США (т. з. хмарочоси) та ін. Поряд з цим підпорядкування А. цілям наживи і поганим смакам буржуазії привело до еклектичного декорування будинків архітектурними елементами різних стилів, а згодом до появи вигадливого стилю модерн. У 20 ст. в багатьох країнах світу інтенсивно розвивається інженерно-буд. наука, створюються нові конструкції — великоблочні, великопанельні, куполи-оболонки, а також розширюється індустріалізація будівництва (монтаж будинків з виготовлених на заводах елементів). Технічний прогрес і капіталістичне прагнення до наживи зумовили виникнення конструктивізму («Нова А.», функціоналізм) і т. з. «органічної А.» (творчість Ле-Корбюзье у Франції, Г. Мейєра в Німеччині, Ф. Райта в США та ін.). Всі ці напрями А. дали ряд позитивних розв'язань технічних,функціональних і естетичних питань, але часто вони скочувалися до формалізму і космополітизму (до надто складних, надуманих планів і конструкцій будівель, до відмови від національної своєрідності архітектурних форм).

Соціалістичний лад докорінно змінив умови розвитку А., поставив її на службу широким народ. масам. В СРСР і країнах народної демократії будівництво стало державною, загальнонародною справою. В своєму розвитку воно спирається на єдині народногосподарські плани, на державні та кооперативні організації. Інтенсивне зростання народ. господарства в країнах соціалістичного табору викликало бурхливий розвиток будівництва промислових, енергетичних і транспортних споруд. В зв'язку з розвитком промисловості і зростанням міського населення широко розгорнулася реконструкція старих і будівництво нових міст (Комсомольськ на Амурі, Велике Запоріжжя, Нова Каховка, Ангарськ в СРСР, Нова Гута в Польщі, Острава-Поруба в Чехословаччині та ін.). Значно зріс благоустрій населених місць. Особливого розвитку набуло житлове будівництво, а поряд з ним широко розгорнулося спорудження дитячих, учбових, побутових, лікувальних, санаторних, культосвітніх, наукових, видовищних, спортивних та ін. споруд. Соціалістичне с. г. створило сприятливі умови для планової реконструкції сіл, для забудови їх сучасними житловими будинками, дитячими садками, школами, лікарнями, клубами, господарськими спорудами тощо. Створення і розвиток будівельної індустрії зумовили перехід до індустріального будівництва, яке передбачає застосування уніфікованих типових елементів заводського виготовлення, прогресивних конструкцій (збірних залізобетонних, великоблочних, великопанельних, прокатних та ін.), комплексну механізацію будівництва, широке використання місцевих матеріалів і дальше здешевлення будівництва. Багаторічний досвід А. країн соціалістичного табору, особливо СРСР, виявився у створенні нових типів будівель і цілих населених пунктів, які своїм благоустроєм і архітектурою принципово відрізняються від будов капіталістичного періоду.

Виходячи з умов соціалістичного ладу і завдань будівництва комунізму, спираючись на будівельну індустрію і досягнення буд. техніки, керуючись художніми смаками соціалістич. суспільства і переосмислюючи класичну архітектурну спадщину, архітектори СРСР і країн народ. демократії успішно працюють над створенням нового, соціалістичного архітектурного стилю. Докладніше про українську архітектуру див. Українська, Радянська Соціалістична Республіка. Розділ Архітектура.

Літ.: Нариси історії архітектури Української РСР. К., 1957; Архітектура Української РСР за 40 років. К., 1957; История русской архитектуры. М., 1956; Советская архитектура 1917—1957. М., 1957; Всеобщая история архитектуры, т. 1, изд. 2. М., 1958, т. 2. М., 1949 [вид. продовжується]; Шуази О. История архитектуры, т. 1—2. Пер. с франц. М., 1935—37.

АРХІТЕКТУРНА АКУСТИКА — наука про звукові явища в закритих приміщеннях. А. а. в будівельній практиці розв'язує дві головні акустичні проблеми: 1) ізоляцію приміщень від зовнішніх звуків та шумів і 2) забезпечення доброї чутності і розбірливості мовного й музичного звучання в аудиторіях,

театральних, концертних та кінозалах. Звукоізоляція приміщень необхідна у жилих і громадських будинках, школах, лікарнях, аудиторіях та ін. Звуки й шуми проникають іззовні у закрите приміщення різними способами. Для звукоізоляції приміщень старанно закривають конструктивні стики, шви, отвори у стінах, щілини у дверних та віконних прорізах, вкладають пружні прокладки під опорні частини перекриттів і додержують норм мінімальної ваги огороджувальних конструкцій. Чутність і розбірливість мови та музики в закритих приміщеннях зумовлені реверберацією. Добрі акустичні властивості аудиторії і залу забезпечуються їхньою відповідною формою і пропорціями, кількістю і розміщенням звуковбираючих матеріалів (гол. чин. тканин). Акустичні властивості приміщень визначають спеціальними акустичними розрахунками і експериментальною перевіркою в натурних умовах. Гучномовці в аудиторіях і залах дають можливість регулювати мовну та музичну передачі і доводити їх до задовільного сприймання. А. а. розв'язує також питання акустики і для відкритих споруд (стадіонів, зелених театрів).

АРХІТЕКТУРНІ ОБЛОМИ — профілі поперечних розрізів пластичних архітектурних деталей — гуртів. Класичні А.о. поділяються на прямолінійні і криволінійні. До прямолінійних А. о. відносяться полиця та пілка

<img src="part8-31.jpg" alt="part8-31.jpg" width="301" height="142">

Архітектурні обломи класичних архітектурних ордерів: 1 — полиця; 2 — пілка; 3 — вал; 4 — четвертний вал; 5 — викружка; 6 — гу-сьок; 7 — скоція; 8 — каблучок; 9 — астрагал.

(прямокутні або трапецієвидні виступи) і плінт (прямокутна база колони або виступ стіни). Криволінійні А. о., в свою чергу, поділяються на прості (окреслені з одного центра) і складні (окреслені з двох центрів). До простих А. о. належать вал, валик та четвертний вал (випукла половина або чверть кола) і викружка (увігнута чверть кола); до складних А. о. відносяться гусьок (сполучення випуклої нижньої та увігнутої верхньої дуг з однаковими радіусами), каблучок (сполучення увігнутої нижньої та опуклої верхньої дуг з різними радіусами). Сполучення полиці з валиком утворює астрагал.

Класичні А. о. створені в Стародавній Греції як складові частини карнизів, капітелей, колон, баз та ін. елементів архітектурних ордерів. В епоху Відродження старогрецькі А. о. були теоретично обгрунтовані і широко застосовані в архітектурі європейських країн. Класичні А. о. творчо використовувалися в рос. і укр. архітектурі минулого, особливо в класицизмі (2-а пол. 18—1-а пол. 19 ст.), а також в рад. архітектурі.

АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ (лат. ordo, франц. ordre — порядок) — певна структура і художня обробка складових частин стояково-балочної конструкції будівлі. А. о. своєрідних систем були ще в єгипетській, ассі-ро-вавілонській і староперській архітектурі. З давніх часів існує відомий китайський ордер «доу-гун». У 7—4 ст. до н. е. створено грецькі А. о.—доричний, іонічний і корінфський, які завдяки своїй досконалості стали класичними. Грецький ордер складається з 3 основних частин: колони, її підніжжя — стило-бата і антаблемента, шо спирається на колону і підтримує дах. Колона (крім доричної)

<img src="part8-32.jpg" alt="part8-32.jpg" width="321" height="364">

Грецькі архітектурні ордери: А — доричний; Б — іонічний; В — корінфський; 1, 2, 3 — антаблемент (1 — карниз, 2 — фриз, 3 — архітрав); 4 — капітель; 5 — стрижень колони; 6 — база.

має базу і завершується капітеллю. Антаблемент по горизонталі поділяється на архітрав, фриз і карниз.

Доричний ордер — класичний зразок єдності конструкт. і художнього елементів архітектурної форми. Його колона, оформлена канелюрами (поздовжніми жолобками), не має бази і спирається безпосередньо на стілобат (цокольну основу будинку). Капітель колони складається з квадратної плити — абака та її круглої основи (подушки) — ехіна. Фриз розчленовано на рівні прямокутні відрізки— метопи за допомогою тригліфів (архітектурних деталей, що імітують оздоблені кінці балок). Метопи трохи западають щодо тригліфів і часом прикрашені барельєфом. Кращими є ордери храму Парфенон в Афінах (447—432 до н. е., арх. Іктін і Каллікрат), храму Зевса в Олімпії (468—460 до н. е., арх. Лібон) та ін.

Іонічний ордер за своїми пропорціями стрункіший. Його колона оздоблена канелюрами півкруглого перерізу і спирається на базу складного профілю, створеного з архітектурних обломів — двох валів і ви-кружки між ними та плінту. Капітель замість ехіна прикрашена двома красивого обрису завитками — волютами. Архітрав поділяється на 3 горизонтальні смуги — фасції, які трохи нависають одна над одною. Фриз іноді прикрашений стрічкою барельєфа. Найкращим зразком є ордери храму Ніки Аптерос (бл. 421 до н. е., арх. Каллікрат) і Пропілеїв (437—432 до н. е., арх. Мнесікл) в Афінському акрополі та ін.

Корінфський ордер відрізняється від іонічного своїми пропорціями та складнішою формою бази і особливо капітелі, яка схожа . на букет стилізованих листків аканта і має чотири невеличкі волюти, що підтримують тоненький абак. Найкращими прикладами його є ордери пам'ятника Лісікрата (335 — 334 до н. е.) та храму Зевса Олімпійського (2 ст. до н. е., арх. Коссутій) в Афінах і ін.

Римські А. о. відрізняються від грецьких декоративним характером — вони рідко виконують функції несучої конструкції, а здебільшого прикрашають будівлю, розчленовуючи стіну по горизонталі. З'являються багатоярусні ордери, напр. в Колізеї (75— 80 н. е.), де поєднано доричний, іонічний та корінфський А. о. Ордери грецькі за походженням доповнюються тосканським ордером (подібним до доричного, але з колоною рівної поверхні) і складним, або композитним (що його капітель є поєднанням корінфської з іонічною).

В епоху Відродження класичні А. о. вивчені і теоретично обгрунтовані в трактатах італ. арх. Вітрувія, Альберті, Віньйоли, Палладіо та ін. і були покладені в основу архітектури Відродження. Досконало володіли ордерною композицією видатні російські архітектори В. І. Баженов, А. Д. Заха-ров, М. Ф. Казаков та ін. представники рос. класицизму. Ордерна система була характерна для архітектури України 16 — поч. 18 ст. А. о. широко використовували радянські архітектори.

АРХІТЕУТИС (Architeuthis) — рід кальмарів— головоногих молюсків ряду десятируких (Decapoda). Тіло торпедоподібне з 2 трикутними бічними плавцями ззаду. Голова чітко відмежована від тулуба; 10 щупалець, 2 з них ловецькі. А. найбільші безхребетні тварини — до 18 м довж. Живуть у морях та океанах з солоністю води не менше 30% . Живляться рибою; самі є поживою кашалотів та великих риб. М'ясо А. їстівне. У викопному стані відомі починаючи з юри. З давніх часів мореплавці, які бачили А., створювали оповідання про напад їх на людей, човни і т. д.; достовірність цих оповідань не підтверджена.

АРХІТРАВ (італ. architrave, від грец. αρχη — початок і лат. trabs — балка) — головна балка, що перекриває проліт між колонами; в архітектурному ордері — нижня частина антаблемента. У доричному і тосканському ордерах А. являє собою рівну поверхню широкої балки. В іонічному та корінфському ордерах ця поверхня розчленована на горизонтальні смуги.

АРХОЗІВРИ (Archosauria) — група вимерлих (динозаври, птерозаври) та сучасних (крокодили) рептилій, виділена як підклас з групи двовилицевих рептилій — діапсид. Найдавніші представники А. відомі з тріасу. А. являють великий інтерес як тварини, від яких виникли птахи — археоптерикси.

АРХОНТИ (грец. αρχων, від αρχος — вождь, начальник) — вищі службові особи в Старод. Греції. Відали військ. справами, судами, виконували релігійні функції тощо. З 5 ст. до н. е. А. втратили політичне значення.

АРЦИБАШЕВ Михайло Петрович (1878— 1927) — російський реакційний письменник. Н. на Харківщині в сім'ї начальника повітової поліції. Ранні оповідання позначені декадентськими мотивами та патуралізмом. Найяскравіше виявились його реакційні антигуманістичні ідеї після поразки революції 1905—07 в романах «Санін» (1907), «Біля останньої межі» (1909—12). Велику Жовтн. соціалістич. революцію зустрів вороже, емігрував. Твори А. виходили в 1905—17 роках.

Літ.: Воровский В. В. Базаров и Санин. В його кн.: Литературно-критические статьи. М., 1956.

АРЦИЗ — селище міськ. тішу, центр Арцизького р-ну Одес. обл. УРСР. 11,3 тис. ж. (1959). Залізнична станція. Виникло 1816 в період заселення Пд. Бессарабії після приєднання її до Росії. Паровозне депо, вино- та маслозавод, пром-, харчо- і м'ясокомбінати, електропідстанція Дубоссарської ГЕС, вино-радгосп. 2 середні, 2 восьмирічні школи, 2 школи робітничої молоді, Будинок культури, 2 бібліотеки. В районі: виноградарство, посіви пшениці, соняшника, кукурудзи; розведення м'ясомолочної худоби.

АРЦИМОВИЧ Лев Андрійович (н. 25. II 1909) — радянський фізик, академік АН СРСР (з 1953, чл.-кор. з 1946). Н. в Москві. Відомий дослідженнями керованих термоядерних реакцій, а також як організатор і керівник рад. школи фізиків у цій галузі. Визначних результатів добився у вивченні процесів гальмівного випромінювання швидких електронів і механізму випромінювання в електронних прискорювачах. Праці в галузі теоретичної електронної оптики привели до створення теорії хроматичної аберації електроннооптичних систем. Ленінська премія, 1958.

АРЦИХОВСЬКИЙ Володимир Мартинович (20. VII 1876—13. VI 1931) — російський рад. ботанік, фізіолог рослин. Н. в Житомирі в родині поштового службовця. Професор Донського політехнічного ін-ту в Новочеркаську (1907—22), зав. кафедрою фізіол. рослин Моск. лісового ін-ту (1923— 25), зав. лабораторією фізіол. рослин Нікітського ботан. саду (1926—27) та Центр, лісової досл. станції в Москві (з 1927). А. вивчав різні питання фізіології, а також анатомії та екології рослин (зокрема, водний режим), поклав початок спеціальній фізіології деревних порід в СРСР.

АРШИН (тюрк.) — міра довжини. Вживалась у Росії, Афганістані, Ірані, Туреччині, Болгарії, Югославії і мала різні значення в межах від 66 до 106,6 см. В Росії і на Україні в 16—17 ст. А. = 27 дюймам, з 18 ст. А.=28 дюймам (71,12 см). Після запровадження метричної системи мір А. виходить з ужитку.

<img src="part8-33.jpg" alt="part8-33.jpg" width="157" height="208">

АС (франц. as — туз; в переносному розумінні — вмілий, сміливий) — майстер повітряного бою. В першу світову війну А. називали льотчика, який збив 5 літаків противника. У Велику Вітчизн. війну радянські льотчики-аси проявили зразки бойової майстерності, мужності й героїзму. 150 з них збили по 20—50 ворожих літаків, а тричі Герої Радянського Союзу О. І. Покришкін та І. М. Кожедуб збили: перший — 59 і другий — 62 літаки.

АСАКІ (Asachi) Георге (1. III 1788 — 24. XI 1869) — румунський і молдавський письменник, політичний діяч, просвітитель. Здобув освіту у Львові. Засновник першої румунської школи та нац. театру в Яссах (1817), організатор Михайлівської академії (1835), на базі якої засновано було перший рум. університет (1860). У 1829 почав видавати першу молдавську газету «Албіна роминяске» («Румунська бджола»). А. належать збірки «Вірші» (1836), «Вибрані байки» (1836), «Історичні новели» (1859). У вірші «На цвинтарі» викривається жорстокий визиск трудящих боярами.

АСАМБЛЕЯ ГЕНЕРАЛЬНА — один з головних органів Організації Об'єднаних Націй, що складається з представників усіх держав — членів ООН і збирається щорічно на свої чергові сесії.

АСАНЬЯ (Azańa) Мануель (1880—1940) — іспанський політичний діяч, юрист, а також літератор; засновник партії лівих республіканців. Після проголошення республіки А. 1931—33 був прем'єр-міністром, але під тиском реакції пішов у відставку. Вдруге очолив уряд 1936 після перемоги Народ: ного фронту. 1936—39 А. — президент Іспанської республіки. В боротьбі з фашистськими заколотниками та інтервентами виявив нерішучість. 1939 емігрував до Франції.

АСАРГАДДОН — цар Ассірії [681—668 до н. е.]; підкорив Сірію, Фінікію, Єгипет; воював з племенами Закавказзя та Ірану. В написах, залишених А., згадуються як вороги Ассірії кімерійці й скіфи.

АСАСИНИ (від араб, гашишийун — той, що вживає гашиш) — таємна войовнича організація (орден) мусульманської секти ісмаїлітів. Виникла наприкінці 11 ст. і діяла на території Ірану, Сірії та Лівану до серед. 13 ст. На чолі орг-ції стояли феодали, які прагнули до зміцнення своєї політичної влади. А. широко застосовували шантажі, вбивства.

АСАТІАНІ Леван Никифорович (12. VII 1900—14. V 1955) — грузинський радянський літературознавець. Автор праць: «Життя Ака-кія Церетелі» (1940), «Грузинська робітнича революційна поезія» (1951). А. один з перших істориків груз. рад. л-ри, який вивчав зв'язки груз. л-ри з укр. та іншими л-рами: «З історії культурних взаємин Грузії та України» (1954), «Літературні зв'язки грузинського народу з братніми народами» (1955), «Леся Українка» (1953).

Тв.: Укр. перекл. — Тарас Шевченко і грузинська література. «Радянське літературознавство», 1957, № 3; Рос. перекл. — Жизнь Акакия Церетели. Тбилиси, 1947; Дружба братских литератур. Тбилиси, 1958.

АСАФ'ЄВ Борис Володимирович (літ. псевд. — Ігор Глєбов; 29. VII 1884 — 27. І 1949) — російський рад. музикознавець, композитор, музично-громадський діяч, академік (з 1943), нар. арт. СРСР (з 1946).

<img src="part8-34.jpg" alt="part8-34.jpg" width="156" height="210">

Н. в Петербурзі. Закінчив Петерб. ун-т і консерваторію по класу композиції А. К. Лядова. 1925—43—професор Ленінгр. консерваторії, з 1943 очолював муз. сектор Ін-ту історії мистецтв АН СРСР у Москві. Голова правління Спілки рад. композиторів СРСР (з 1948). А. — автор численних праць: «Російська музика від початку 19 століття» (М.—Л., 1930), «Музична форма як процес» (кн. 1_2, М.—Л., 1930— 47), «Євгеній Онєгін» (М.—Л., 1944), «Глінка» (М., 1947) та ін. Праці А. з історії і теорії музики мали великий вплив на розвиток рад. музикознавства. А. написав 27 балетів («Полум'я Парижа», 1932, «Бахчисарайський фонтан», 1934), 10 опер, 3 симфонії та ін. Сталінська премія, 1943, 1948.

АСБЕСТ — назва мінералу і міста. Див. Азбест.

АСБОЛАН (грец. ασβολος — сажа) — мінерал, до складу якого ввіходять окиси: CoO (1—32%), NiO (до 11%), MnO2 і H2O, часом Fe2O3 та ін. Зустрічається у вигляді синьо-чорних сажистих плівок у корі вивітрювання ультраосновних порід і в зоні окислення родовищ кобальт-нікельових руд. Може являти собою кобальтову руду; з А. виготовляється синя фарба для смальти.

«АСЕА» (Allmänna Svenska Elektriska A. B.) — найбільше монополістичне об'єднання в електротех. пром-сті Швеції. Контролюється фінансовою групою Валенбергів, має філіали і дочірні підприємства в 40 країнах. Див. Трест.

АСЕВЕДО (Acevedo) Ісідоро (2. І 1867— 1952) — іспанський письменник-комуніст. Родом з Астурії. За професією робітник-друкар. Один з організаторів Компартії Іспанії, делегат IV і V Конгресів Комінтерну; кілька разів був ув'язнений. Літ. діяльність почав у соціалістичній пресі. Після відвідання СРСР видав книгу вражень. 1925 в мадрідській тюрмі написав роман «Наука й серце». Найзначніший твір — «Кроти» (1930), присвячений астурійським шахтарям. У романі «Любов» розвінчує мораль буржуазної сім'ї. З 1937 жив у Радянському Союзі.

АСЕНІЗАЦІЯ (франц. assainissement — оздоровлення, очищення) — система вивізного очищення неканалізованих населених місць від різних покидьків і бруду, застаріла назва очищення міст. Вибирання бруду з вигребів убиралень і помийниць та вивіз їх здійснюється асенізаційними машинами — спец. автомобілями, обладнаними цистернами, насосами тощо. В сучасних містах А. витісняється каналізацією.

АСЕПТИКА (грец. α — не і σηπτικος — гнійний) — сукупність заходів, спрямованих на знезаражування ран за допомогою фізичних методів. При хірургічних втручаннях А. запобігає проникневню в рану збудників інфекції (бактерій, грибків), що можуть потрапляти до рани з навколишнього середовища. А. лежить в основі сучасної хірургічної практики і дуже тісно пов'язана з антисептикою. Виникненню А. сприяло нагромадження спостережень про шкідливий вилив деяких антисептичних речовин на тканини організму. За допомогою А. знешкоджують повітряну, крапельну і контактну інфекцію. З метою запобігання повітряній інфекції в операційних забезпечують бездоганну чистоту, добру вентиляцію, використовують бактерицидні лампи тощо. Щоб запобігти крапельній інфекції, хірургічний персонал користується стерильними масками, розмови над раною обмежуються, хворі на нежить та ін. до участі в операції не допускаються. З метою запобігання контактній інфекції здійснюють комплекс заходів, до яких належать: знезаражування інструментів, перев'язочного матеріалу та білизни, що використовуються під час операцій (гол. чин. за допомогою високої т-ри, тобто стерилізації), спец. обробка рук хірурга та його помічників, знезаражування шкіри в межах операційного поля (змазування бактерицидними розчинами). Обов'язковою умовою асептичного лікування забруднених ран є видалення пошкоджених тканин країв рани.

АСЕСОР (лат. assessor — засідатель) — засідатель, помічник, лавник, певна службова посада. Звання А. існувало в Старод. Римі і країнах феод. Європи. Збереглось воно і в деяких бурж. країнах. В Росії, відповідно до запровадженого Петром І Табеля про ранги, колезький А. — звання 8-го класу, яке до 1845 надавалося лише дворянам. У Польщі А. входили до складу земського, вічового, асесорського та ін. судів. На Україні у 2-й пол. 18 ст. А. входили до складу генерального суду.

АСЕСОРСЬКИЙ СУД (асесорія) -королівський суд феодальної Польщі (15 — кін. 18 ст.). Розглядав апеляції від міст, справи привілеїв на маєтки та розмежування маєтків шляхти і короля, фінансові справи тощо. На Україні у 2-й пол. 18 ст. характер А. с. мав генеральний суд.

АСЄЄВ Микола Миколайович (н. 10. VII 1889) — російський рад. поет. Н. у Льгові. Друкується з 1913. Деякий час був близький до футуристів. Кращі твори 20-х рр. — поеми «Двадцять шість», «Семен Проскаков» про героїв громад. війни, історико-революц. вірші «Сині гусари», «Чернишевський» та ін. Значний вплив на розвиток творчості А. мав В. Маяковський, якому А. присвятив поему «Маяковський починається» (1934; Сталінська премія, 1941). Автор популярних пісень («Марш Будьонного», 1922, та ін.). Написав «Поему про Гоголя» (1952—53). Соціалістичне будівництво на Україні відтворене у віршах «Нова Україна», 1927; «Дніпро», 1928; «Дніпробуд», 1931; «Україні», 1954. А. — перекладач поем Т. Шевченка, поезій П. Тичини. Автор кількох статей про творчість Тичини.

Тв.: Избранные произведения. В 2 т. М., і953; Памяти лет. М., 1956; Укр. перекл. — В кн.: Російська радянська поезія. К., 1950; Мій Тичина. «Дніпро», 1956, № 2.

АСИГНАЦІЇ (лат. assignatio — призначення) — російські паперові гроші, випущені вперше при Катерині II в 1769 з метою зменшення кількості мідних монет і полегшення обігу грошей. (Паперові гроші з'явилися в 12 ст.; у Франції напередодні бурж. революції 18 ст. були випущені паперові гроші — асигна-ти, які функціонували в 1789—96). Спочатку А. вільно розмінювались на мідну і срібну монету. Випуск і розмін їх здійснювались спеціально створеними для цього двома асигнаційними банками в Петербурзі і Москві. Використання А. для покриття бюджетних дефіцитів, які викликались великими воєнними витратами, призвело до інфляційного випуску А., припинення їх розміну в 1786 на срібло, а в 90-х рр. 18 ст. і на мідну монету. Внаслідок тривалої інфляції курс крб. в А. впав до 20 коп. сріблом. Протягом 1818—23 було кілька спроб підвищити курс А., зменшити кількість їх в обігу, але до 1823 курс А. зріс лише на 8%. В результаті грошової реформи 1839—43, шляхом девальвації, А. були вилучені з обігу і замінені кредитними білетами.

АСИМЕТРІЯ (грец. ασυμμετρια — нерозмірність, невідповідність) — відсутність або порушення симетрії.

АСИМЕТРІЯ СХИЛІВ ДОЛИН — неоднакова крутість і висота схилів річкових долин. Праві схили долин Пн. півкулі здебільшого корінні, високі й круті, а ліві — пологі,

<img src="part8-35.jpg" alt="part8-35.jpg" width="314" height="198">

Долина річки Клевані (Сумська область).

знижені, нерідко терасовані і утворені з алювіальних відкладів. Долини з такими схилами наз. асиметричними. А. с. д. добре виявлена в ріках Пн. і Пд. півкуль, особливо тих, які мають меридіональний напрям течії. Існують такі осн. теорії, які пояснюють причини асиметрії: 1) Теорія Славцова — Бера — Бабіне пояснює А. с. д. тим, що всякий річковий потік внаслідок обертання Землі відхиляється від свого напряму праворуч в Пн. півкулі і ліворуч — в Пд. Це відхилення спричиняє розмивання відповідного берега, отже, зумовлює його крутість і викликає А. с. д. В основі цього явища лежить прискорення Коріоліса (див. Коріоліса закон). 2) Кліматичні теорії пояснюють А. с. д. переважанням пануючих вітрів певного напряму інсоляцією та ін. Одні теорії надають значення при формуванні А. с. д. лише вітрам, що приносять опади; другі припускають, що в цьому процесі можуть відігравати роль взагалі будь-які вітри, стійкі за напрямом, які, наганяючи воду до навітряного схилу, викликають посилений підмив цього берега і обвалювання його; треті вбачають вплив вітрів у тому, що вони, висушуючи на певному схилі ґрунтовий покрив, зменшують в'язкість його частинок, полегшують змивання і посилюють крутість схилу. Інсоляція теж відіграє важливу роль у формуванні А. с. д. річок широтного напряму: пн. схил таких долин завжди крутий, пд. — пологий. Це явище пов'язане з різною енергією розмивання порід в залежності від неоднакових умов нагрівання. 3) Теорія О. П. Павлова пояснює А. с. д. нахилом верств порід, що прорізуються долиною (крутий схил той, в якому верстви похилені до долини і на якому розвинені зсуви, а другий — пологий схил, покритий плащем делювію). 4) Теорія О. О. Борзова вбачає причину А. с. д. деяких рівнинних місцевостей в первісному одноманітному нахилі топографічної поверхні землі (круті береги, що підмиваються рікою, протистоять загальному похилу місцевості)

АСИМІЛЯЦІЯ (лат. assimilo — уподібнюю) — уподібнення, злиття, засвоєння. 1) В біології — переробка й використання організмами речовин, що надходять з навколиш. середовища. А. та нерозривно зв'язаний з нею протилежний процес — дисиміляція — лежать в основі найважливішої властивості живої матерії — обміну речовин. Характер цих безперервних процесів визначає життєвість і розвиток організму. Завдяки А. організм будує своє тіло за рахунок навколишнього середовища; ріст організму можливий, якщо А. переважає над дисиміляцією. Суть А. в основному зводиться до синтезу всіх необхідних для життєдіяльності організму речовин певним шляхом, що склався в процесі еволюції. Так, у автотрофних організмів при А. складні органічні сполуки синтезуються з неорганічних, напр. при фотосинтезі відбувається А. зеленими рослинами вуглеводів з вуглекислоти повітря й води. У гетеротрофних організмів, що живляться лише речовинами рослинного і тваринного походження, синтезу при А передує їх розщеплення та переробка. Особливості організмів, набуті в процесі еволюції, визначають характер А., але зміни А. в свою чергу впливають на природу організмів, змінюючи їхню спадковість.

2) У мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні. А. буває регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо — з м а г а-є с с я), прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела). Як регресивна, так і прогресивна асиміляція може бути повною і неповною. При повній А. звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як р о с с і я т и); при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті). Слов'янським мовам більш властива регресивна А., тюркським мовам — прогресивна. (Про А. народів і націй див. в статтях Нація і Національне питання.)

АСИМПТОТА кривої з нескінченною віткою (грец. ασυμπτωτος — що не збігається, не дотикається) — пряма, до якої точка кривої необмежено наближається при віддаленні в нескінченність. Так, гіпербола, задана в де-картових координатах рівнянням у = 1/x, має своїми А. координатні осі х=0 і у=0 (мал.). Не всяка крива з нескінченною віткою має А. (напр., парабола не має асимптоти).

АСИМПТОТИЧНИЙ РОЗКЛАД — наближене вираження функції з якою завгодно малою відносною похибкою. Точніше, функція А(х) наз. А. р. функції f(x) при x -> a, якщо

<img src="part8-36.jpg" alt="part8-36.jpg" width="173" height="34">

Цей факт іноді записують у вигляді асимптотичної рівності f(x) ~ А(х) при х -> a (читається: f(x) асимптотично дорівнює А(х) при х -> a). Звичайно А. р. має вигляд ряду, часто розбіжного; обірвавши його в потрібному місці, одержують наближене значення функції з якою завгодно малою відносною похибкою. Прикладом А. р. є Стірлінга формула:<img src="part8-37.jpg" alt="part8-37.jpg" width="152" height="29">

АСИНХРОННА МАШИНА (грец. α — не і συγχρονος — одночасний) — електрична машина змінного струму, у якої швидкість обертання ротора не дорівнює швидкості обертання магнітного поля статора (асинхронна). Розрізняють колекторні і безколекторні (індукційні), однофазні і багатофазні А. м. Найчастіше застосовуються трифазні А. м., які працюють як електродвигуни потужністю від частки вата до десятків тисяч кіловат. Перший трифазний асинхронний двигун створив у 1888 М. О. Доліво-Добровольський. Він відмовився від двигуна з виступаючими полюсами, розмістив обмотку

<img src="part8-38.jpg" alt="part8-38.jpg" width="161" height="162">

статора по всій його окружності, кільцевий тип обмотки замінив барабанним. У 1889 Доліво-Добровольський винайшов асинхронний двигун з короткозамкненим ротором («білячою кліткою»), конструктивна форма якого збереглася в сучасних А. м Є також А. м. з трифазним ротором. Швидкість обертання ротора А. м. завжди менша від швидкості обертового магнітного поля і визначається за формулою<img src="part8-39.jpg" alt="part8-39.jpg" width="140" height="38">

де f — частота змінного струму джерела живлення, p — кількість пар полюсів первинної обмотки А. м., S — ковзання ротора, f•60/p - швидкість обертання магнітного поля.

При f — 50 гц ця швидкість може бути різною, напр., може дорівнювати 3000, 1500, 1000 об/хв залежно від кількості пар полюсів первинної обмотки (p = 1; p = 2; p = 3 і т. д.). Щоб досягти більшої швидкості обертання магнітного поля, первинну обмотку А. м.

живлять струмом підвищеної частоти (100— 500 гц). Швидкість обертання А. м. регулюють зміною частоти струму живлення або кількості пар полюсів первинної обмотки (ступінчасте регулювання), а також зміною ковзання. Ковзання змінюють за допомогою активного опору, який вводять у вторинне коло А. м., каскадних схем (див. Каскад електричний) або способом зміни напруги, підведеної до первинної обмотки А. м.

Трифазну А. м. можна використовувати не тільки як асинхронний електродвигун, але й як генератор змінного струму, електромагнітне гальмо, перетворювач частоти, трансформатор з обертовим магнітним полем (див. Перетворювач частоти). Застосування А. м. як генератора дуже обмежене, оскільки треба мати джерело намагнічувального змінного струму для утворення магнітного поля в машині. Крім того, важко регулювати напругу такого генератора. А. м. з живленням від однофазної сітки широко застосовують у схемах автоматики і побутових приладах. Здебільшого це двигуни малої потужності (мікродвигуни).

Особливістю однофазних А. м. є наявність пускової обмотки для утворення обертового магнітного поля під час пуску. Основні схеми їх такі: 1) схема з підвищеним активним опором пускової обмотки; 2) схема з увімкненою ємністю в коло пускової обмотки і 3) схема з екрануючим короткозамкненим витком на полюсі. Трифазні А. м. в порівнянні з однофазними мають кращі пускові та робочі характеристики і вищі економічні показники.

<img src="part8-40.jpg" alt="part8-40.jpg" width="422" height="155">

Асинхронний двигун (розібраний): а — статор двигуна; б — ротор двигуна в короткозамкнутому виконанні; в — ротор двигуна у фазному виконанні; 1 — станина; 2 — сердечник 8 штампованих спаяних листів; 3 — обмотка; 4 — вал; 5 — контактні кільця.

Літ.: Костенко М. П., Пиотровский Л. М. Электрические машины, ч. 2. М.—Л., 1958; Постников И. М. Проектирование электрических машин. К., 1952.

АСИНХРОННА МУФТА — електромагнітна муфта ковзання, яка застосовується в електроприводах для плавного зчеплення або регулювання

<img src="part8-41.jpg" alt="part8-41.jpg" width="290" height="170">

Асинхронна муфта з внутрішнім розміщенням якоря: а — якір з короткозамкнутою обмоткою; б — індуктор.

швидкості обертання робочої машини при постійній швидкості обертання електродвигуна. А. м. складається з двох рухомих частин: індуктора, на якому розміщена обмотка збудження постійним струмом, і якоря у вигляді сердечника з коротко замкнутою або фазною обмоткою. Укр. рад. вчені О. О. Ско-морохов і А. О. Лобко розробили конструкцію каскадної асинхронної муфти, яка регулює швидкість обертання ири високому ккд установки.

АСИСТЕНТ (лат. assistens — присутній, помічник) — у широкому розумінні — помічник спеціаліста. В СРСР А. — наукове звання. У вищих учбових закладах А. — помічник професора при читанні лекцій, проведенні лабораторних і практичних занять з студентами; в середній школі — помічник екзаменатора; при хірургічних операціях і догляді за хворими — помічник лікаря; у військових частинах і загонах юних піонерів — помічник прапороносця.

АСКАНІЙСЬКА ТОНКОРУННА ВІВЦЯ — м'ясо-вовнова порода тонкорунних овець, виведена акад. М. Ф. Івановим в Асканії-Нова з місцевих українських мериносів. Як порода затверджена 1934. Серед мериносів А. т. в. найкращі і найбільші в світі. Серед, вага баранів 110—120 кг, макс. 183 кг; маток 60—65 кг, макс. 105 кг. Настриг вовни високий: від маток 5,5—6 кг, від баранів 12—14 кг. Баран № 40 з радгоспу «Червоний чабан» (Херс. обл.) в 1957 дав світовий рекорд настригу вовни — 30,6 кг; його жива вага 135 кг. Вовна у А. т. в. густа, типова камвольна, довга (7,5—9 см), 64—60 якості, вихід чистого волокна 42—45%. Кількість і якість жиропоту забезпечує збереження механічних властивостей вовни під час її росту на вівці від однієї стрижки до другої. Матки відзначаються високою молочністю і плодючістю (130—140 ягнят на 100 маток). М'ясні якості тварин високі. Поширені А. т. в. в основному на Україні — в Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Кримській і Одеській обл. Широко використовуються для поліпшення тонкорунних овець в багатьох вівчарських районах СРСР. В УРСР найкращі племінні отари А. т. в. створено в Асканії-Нова, радгоспах «Червоний чабан» (Херс. обл.), «Комуніст» (Запоріз. обл.), ім. Шмідта (Микол, обл.) і на колгоспних вівцефермах зони діяльності Генічеської держ. станції по плем. роботі і штучному осіменінню с.-г. тварин.

Літ.: Гребень Л. К. Тонкорунне вівчарство на Україні. К.—X., 1952; Иванов М. Ф. Курс овцеводства. М., 1950.

АСКАНІЯ-НОВА — селище міськ. типу в Ново-Троїцькому р-ні Херс. обл. УРСР, за 75 км на Пн. Зх. від залізнич. ст. Ново-Олексіївка. 3,9 тис. ж.(1959). Завод племінної худоби (овець, свиней, великої рогатої худоби). Український н.-д. ін-т тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова», середня школа, школа робітничої молоді, Всесоюзна школа Сонітерів овець.

АСКАНІЯ-НОВА — державний заповідник із створеним на його базі Українським н.-д. ін-том тваринництва степових районів ім. М. Ф. Іванова «Асканія-Нова» . Міститься у Ново-Троїцькому р-ні Херсонської обл. на схилі Великого Чапель-ського йоду (відкіля і колишня назва заповідника «Чаплі»).

А.-Н.—свогрідний оазис в посушливому степу Гід. України. Тут також зберігається масив цілинного південноукраїнського степу. В цьому місці, що 1841 дістало свою назву «Асканія-Нова», ще з 1828 почало розвиватися тваринницьке господарство, яке належало великим поміщикам. Наприкінці 19 ст. в А.-Н. було закладено бот. сад, зоопарк і визначено недоторканну ділянку цілинного степу, які з часом перетворилися в акліматизаційний парк і своєрідний заповідник.

<img src="part8-42.jpg" alt="part8-42.jpg" width="170" height="126">

Зебри.

<img src="part8-43.jpg" alt="part8-43.jpg" width="312" height="199">

Плямисті олені.

Декретами Ради Народних Комісарів УРСР А.-Н. 1 квітня 1919 була оголошена народним заповідним парком, а 8 лютого 1921— Державним степовим заповідником УРСР. На А.-Н. було покладено завдання зберігати і вивчати природу цілинного степу, а також акліматизовувати та вивчати можливо більше число видів тварин і рослин, які мають народногосподарське значення. При А.-Н. були створені науково-степова станція, зоотех. станція з племінним г-вом, фітотех. станція та інші наук, заклади. Значно розширено зоопарк і бот. сад. Організований 1932 Всесоюзний науково-дослідний ін-т гібридизації та акліматизації тварин А.-Н. з 1958 підпорядковано Українській Академії с.-г. наук і названо: «Український науково-дослідний інститут тваринництва степових районів імені М. Ф. Іванова „Асканія-Нова"». В роки Великої Вітчизняної війни А.-Н. зазнала великих руйнувань від німецько-фашистських загарбників.

В А.-Н. Іванов М. Ф. розробив теорію виведення й поліпшення порід с.-г. тварин і створив нові високопродуктивні вітчизн. породи овець і свиней (степова біла свиня, аска-нійська тонкорунна вівця). Тут же пізніше були створені породні групи укр. степових рябих свиней, багатоплідних каракульських

<img src="part8-44.jpg" alt="part8-44.jpg" width="192" height="145"> <img src="part8-45.jpg" alt="part8-45.jpg" width="413" height="162">

Отара асканійських мериносів.

овець і одержані помісі червоної степової худоби з зебу, стійкі до гемоспоридіозів. А.-Н. — база племінного тваринництва. Тут створюються нові і вдосконалюються існуючі породи с.-г. тварин, підвищується їхня продуктивність. У всесвітньовідомому зоопарку А.-Н. за 75 років його існування зібрана унікальна колекція диких тварин, привезених з різних зоогеограф. областей земної кулі. Найбільше в А.-Н. копитних (антилопи, зебри, олені, бізони, зубробізони, зубри, кінь Пржеваль-ського та ін.) і птахів (лебеді, фазани, афр. страуси, пд.-амер. нанду і австрал. ему), які тут акліматизуються та одомашнюються. А.-Н. — єдине місце в СРСР, де широко застосовуються методи напіввільного і вільного утримання диких тварин, що дає можливість вивчати складні процеси пристосування тварин до нових умов існування та керувати цими процесами. Як приклад можна навести розробку в зоопарку А.-Н. методики одомашнення пантових оленів, застосування якої дозволило здешевити й поліпшити виробничі процеси у пантових радгоспах. Бот. сад А.-Н. акліматизував у посушливому степу Пд. більше 120 деревних та чагарникових порід. Велику цінність являє також заповідний цілинний степ А.-Н.

Асканію-Нова відвідують десятки тисяч екскурсантів і вату ралістів. Тут підвищують кваліфікацію спеціалісти с. г., біологи, проходять учбово-виробничу практику студенти багатьох навч. закладів СРСР.

Літ.: Бєлозеров С. Т. Асканія-Нова. К., 1956; Липа О. О. Ботанічний парк в Асканії-Нова. «Журнал інституту ботаніки АН УРСР», 1939, № 20; Степной заповедник Чапли — Аскания-Нова. Сборник статей. Под ред. М. Н. Колодько и Б. К. Фортунатова. М.—Л., 1928.

АСКАРИДОЗ — поширена хвороба з групи гельмінтозів, що викликається паразитуванням в організмі людини і багатьох тварин круглих червів-аскарид. Людина заражається, коли в організм потрапляють яйця аскарид, які містять розвинені личинки. Яйця попадають до травного апарату разом із забрудненою їжею чи водою або випадково з частинками грунту. Личинка з кишечника потрапляє у венозну систему, плином крові заноситься в серце, а потім у легені, а звідти через дихальне горло — знову в кишечник, де досягає статевої зрілості. Іноді мігруючі личинки можуть затримуватися в різних органах, викликаючи тяжкі захворювання. Дорослі аскариди паразитують в кишечнику, де іноді утворюють великі скупчення, що можуть спричинятися до непрохідності кишок і механічного пошкодження травного тракту. Яйця аскарид виводяться назовні з випорожненнями людини, хворої на А. Ознаки А. зумовлені загальною інтоксикацією організму й ураженням травної та нервової систем (порушення апетиту, нудота, головний біль тощо). Лікування А.: приймання сантоніну, піперазину та ін. препаратів, введення в кишечник кисню. Запобігання А. полягає у додержанні загальних правил гігієни і зоогігієни та правил санітарної охорони грунту й водойм. У тварин аскариди паразитують у тонких кишках. Здорові тварини заражаються, заковтуючи яйця, виділювані хворими тваринами з екскрементами. Лікування: чотирихлористий вуглець (для коней), сантонін з каломелем і фтористим натрієм (для свиней). Запобігання А. тварин: старанне очищення тваринницьких приміщень від гною, періодична обробка підлоги і стін кип'ятком, охорона водних джерел і кормів від забруднення.

АСКАРИДОПОДІБНІ (Ascaridida) — ряд круглих різностатевих червів з видовженим, загостреним на хвостовому кінці тілом. Паразитують у кишечнику людини і тварин, викликаючи захворювання — аскаридоз. Небезпечним паразитом людини є аскарида людська (Ascaris lumbricoides) до 40 см довж. Самка відкладає щодня до 240 000 яєць, які дозрівають у зовн. середовищі. У людини може паразитувати одночасно до кількох сот аскарид. До А. належить гострик дитячий (Enterobius vermicularis) до 13 мм довж. — паразитує переважно у дітей. Тваринництву завдають шкоди аскарида свиняча (Ascaris suum), аскарида кінська (Parascaris equorum), гострик кінський (Oxyuris equi), збудник аскаридозу курей — Ascaridia lineata.

АСКВІТ Герберт-Генрі (1852—1928) — англійський державний діяч, лідер ліберальної партії. А. — син фабриканта. 1886 вперше обраний до парламенту. За його перебування на посаді мін. внутр. справ (1892— 95) було розстріляно демонстрацію страйкарів у Федерстоні. Як прем'єр-міністр (1908— 16) сприяв розв'язанню першої світової війни. Обіцяв надати Ірландії гомрул, але 1916 організував жорстоке придушення Дублінського повстання.

АСКЕТИЗМ (грец. ασκησις — вправа, ασκεω — вправляюся) — релігійно-етичне вчення, за яким придушення людиною своїх фізичних потреб наближує її до божества, до «царства небесного». А. проповідує відлюдництво, безшлюбність, самотортури, «умертвіння плоті», зречення радощів життя і т. п. На протязі всієї історії А. відігравав реакційну роль. А. спонукає віруючих до пасивності, бездіяльності, відвертає їх від боротьби за краще життя.

АСКЛЕПІЙ ('Ασκληπιος) — в грецькій міфології бог лікування, син Аполлона. Культ А. був поширений в Греції і Римі. А. ототожнювався з Ескулапом; зображувався з патерицею, навколо якої обвилася змія.

АСКОЛІ (Ascoli) Граціадіо-Ізая (16. VII 1829—21. І 1907) — італійський мовознавець, фахівець у галузі порівняльної фонетики індоєвроп. мов. Був президентом Міланської академії. Автор теорії субстрату («підоснови»), яка пояснює зміни в мові, що відбуваються внаслідок змішування, коли населення певної території засвоює чужу мову, пристосовуючи її до своїх мовних норм. Найголовніша праця: «Порівняльна фонологія санскритської, грецької і латинської» (1870)

АСКОЛЬД — один з древньоруських київських князів 2-ї пол. 9 ст. В «Повести вре-менньїх лет» літописець розповідає, що А. і Дір очолювали руську військову дружину в походах на Візантію (860); за іншими літописами, вони вели також боротьбу з уличами і печенігами. А., за літописними даними, убитий кн. Олегом у Києві 882.

АСКОЛЬДОВА МОГИЛА — частина мальовничого парку на правому березі Дніпра в Києві, де за давніми переказами нібито поховано Аскольда. До 1809 над А. м. стояла дерев'яна церква, 1810 арх. А. І. Меленський замість неї спорудив цегляну церкву-ротонду. 1937 церкву перебудовано в павільйон.

АСКОМІЦЕТИ (грец. ασκος — мішок, сумка і μυκης — гриб) — клас вищих грибів. Див. Сумчасті гриби.

АСКОРБІНОВА КИСЛОТА (грец. α — без, не і нім. Scorbut — цинга), вітамін C, C6H8O6 — органічна кислота, нестача якої в їжі спричиняє цингу. Міститься в усіх рослинах, особливо в їх зелених частинах, плодах. Найбільше А. к. в чорній смородині, недостиглих волоських горіхах, шипшині. Здобувається також синтетично.

АСМАРА — місто на Пн. Ефіопії. Адм. і торг.-транспортний центр Ерітреї. 117 тис. ж. (1950). Вузол шосейних шляхів. Залізничне сполучення з портом Массауа на Червоному морі. Харч, пром-сть; вироби, скла, цементу, цегли. Добування поташу, кухонної солі.

АСНИК (Asnyk) Адам (11. IX 1838—2. VIII 1897) — польський поет і драматург. Н. в Каліші. Учасник повстання 1863, член революційного уряду. Провідне місце в його ранній творчості посідає лірика, пройнята болем, спричиненим поразкою польського визвольного руху та особистими розчаруваннями («Сон могил», 1865, та ін.). 80-і рр. — новий етап у творчості А. Він висловлює віру в суспільний прогрес. А. — автор істор. драм і побутових комедій («Кола Рієнці», 1873; «Кейстут», 1878; «Брати Лерхе», 1888, та ін.). Деякі поезії перекладені І. Франком.

Тв.: Wybór poezji. Warszawa, 1956. Літ.: Франко І. Сучасні польські поети. В його кн.: Твори, т. 18. К., 1957.

АСНІН Володимир Ілліч (1904—56) — український рад. психолог. З 1938 викладав психологію в Харк. педінституті. Написав ряд праць з психології навичок і мислення. Останні роки свого життя досліджував питання формування волі та дисциплінованої поведінки учнів. А. — один з авторів підручника з психології, виданого на Україні 1955.,

АСОНАНС (лат. assonare — співзвучати) — 1) Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє...» (Т. Шевченко). 2) Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін.

АСОРТИМЕНТ (франц. assortiment — набір, комплект) — склад і співвідношення окремих видів продукції підприємства, галузі виробництва або групи товарів. А. продукції характеризує її також щодо сортності і якості. На основі балансових ув'язок і вивчення запитів споживачів радянські плануючі органи встановлюють найдоцільніший А. продукції. Виконання завдань по А. соціалістич. підприємствами таке ж обов'язкове, як і по валовій продукції.

АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ - один з головних напрямів психології 17 — 19 ст., що зводив всі складні психічні процеси до простої комбінації елементарних асоціацій — відчуттів, уявлень і найпростіших почуттів. Матеріалістичний напрям А. п. (Декарт, Гоббс, Локк, Гартлі та ін.) являв собою застосування ідей механістичного природознавства до розуміння психічних процесів і тому відзначався емпіризмом та метафізичною обмеженістю, які були подолані лише в працях Сєченова і Павлова. Ідеалістичний напрям А. п. (Берклі, Юм, Джемс Мілль, Джон-Стюарт Мілль) захищав суб'єктивістське розуміння асоціацій як незалежних від об'єктивної дійсності та анатомо-фізіологічної основи чисто психологічних зв'язків. А. п. кінця 19 ст. (Бен, Еббінгауз, Ціген, Рібо), набувши найбільш закінченого, систематизованого вигляду, відзначалась еклектизмом; допускаючи в своїх теоретиком етодологічних поглядах елементи ідеалізму, вона під впливом експериментальних фактів часто ставала на позиції стихійного матеріалізму.

АСОЦІАТИВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ — психологічний експеримент, суть якого полягає в тому, що піддослідному пред'являють певні подразники (слова, малюнки, музику і т. д.) з метою викликати у нього відповідні асоціації. Розрізняють вільний А. е., коли асоціювання піддослідного не обмежується будь-яким правилом, і контрольований А. е., коли асоціації будуються за певним принципом.

АСОЦІАТИВНІСТЬ (сполучність, сполучний закон) — властивість додавання і множення чисел, яка виражається формулами: (a + b) + c = a + (b + c) і (ab)c = a(bc). Взагалі дія a * b наз. асоціативною, якщо (a * b) * c = a * (b * c). Так, множення матриць, перетворень асоціативне; векторне множення векторів (див. Векторне числення) не асоціативне.

АСОЦІАЦІЯ (лат. associo — з'єдную, зв'язую) — об'єднання, союз, угруповання.

1) В психології — суб'єктивний образ об'єктивного зв'язку між предметами і явищами, фізіологічною основою якого є тимчасовий нервовий зв'язок. Арістотель перший помітив явище А. і ввів класичний поділ їх на 4 види: А. за схожістю (кішка — тигр), А. за контрастом (холодне — гаряче), А. за суміжністю в просторі (поле—квітка), А. за суміжністю в часі (ніч — сон). У психології поняття А. здебільшого вживалось у вигляді терміну «асоціація уявлень»; що був введений Локком для позначення зв'язку між уявленнями, викликаними випадковим збігом явищ в часі. В бурж. психології дуже поширене подібне механістичне розуміння А. як випадкових, несуттєвих зв'язків, що протиставляються т. з. «смисловим» зв'язкам. В рад. психології здобуло визнання сєченовсько-павловське розуміння А. як універсального фундаментального психологічного явища. «...Тимчасовий нервовий зв'язок, — писав Павлов, — є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тваринному світі і в нас самих. А разом з тим воно ж і психічне — те, шо психологи називають асоціацією, чи буде це утворенням з'єднань з усіляких дій, вражень або з літер, слів і думок» (Павлов І. П. Двадцятирічний досвід об'єктивного вивчення вищої нервової діяльпості (поведінки) тварин. К., 1953, с. 531). Павлов дав фізіологічне пояснення і окремим видам А. За Пав-ловим, в основі асоціацій за одночасністю лежать умовні нервові зв'язки, генералізація ж цих зв'язків відповідає асоціаціям за схожістю, а основні розумові операції зводяться до аналізу і синтезу умовних зв'язків. На Україні проблеми А. розробляли: Г. С. Кос-тюк, І. П. Смолій (Київ), Д. Г. Елькін (Одеса) та ін.

2) А. рослинна — основна класифікаційна одиниця рослинних угруповань (фітоценозів), які вивчає геоботаніка. А. р. характеризується однорідним флористичним складом, наявністю провідних (домінантних) видів, певним кількісним співвідношенням між окремими видами, а також ярусністю, послідовністю фенологічного розвитку рослин протягом вегетаційного періоду та продуктивністю рослинної маси. Кожна А. р. тісно пов'язана з умовами середовища — кліматом, грунтом тощо. В А. р. існують певні біологічні взаємозв'язки між видами, що до неї ввіходять, а також між ними і середовищем. Назви А. р. дають за назвами провідних видів, яких може бути один або кілька. Приклади А. р.: шавлієво-кострицево-ковилова — в степах, сосняк лишайниковий — в лісах.

3) А. молекул — сполучення кількох однакових молекул в групу. Зумовлюється А. м. залишковими міжмолекулярними силами, які діють між молекулами з непарним числом електронів (NO, NO2, SO3 та ін.) або в складі яких є група OH (вода, спирти, кислоти жирного ряду), NH, FН та ін. А. м. спричинює ряд аномалій фізичних властивостей і зокрема зміну агрегатного стану речовин.

АСОЦІАЦІЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА {до 1895 називалась «Асоціацією для реформи і кодифікації міжнародного права») — створена 1873 у Брюсселі під впливом пацифістських рухів, що висували вимоги встановлення законності в міжнародних відносинах (для чого вважалось достатнім кодифікувати норми міжн. права) і організації постійного (обов'язкового арбітражу для розв'язання спорів між державами. А. м. п. об'єднує як окремих осіб (не тільки юристів), які, «незалежно від їхніх поглядів, заінтересовані в поліпшенні міжн. відносин», так і регіональні асоціації, що ввіходять до А. м. п. як її відгалуження.

Офіційне місцеперебування А. м. п. та її керівного органу — Лондон. 1958 була створена Рад. асоціація міжн. права, що визнала себе відділенням (відгалуженням) А. м. п. Рад. асоціація проголосила своєю метою «сприяння розвитку міжн. права в напрямі зміцнення його принципів і норм, які б допомагали мирному співіснуванню і співробітництву держав незалежно від їхнього суспільного й державного ладу; вивчення міжн. права і сприяння розвитку науки міжн. права; ознайомлення через публікації, доповіді, конференції і т. ін. громадськості Рад. Союзу з міжн. правом; ознайомлення наукових кіл за кордоном з розвитком науки міжн. права в СРСР» (ст. 2 Статуту). Рад. асоціація видає «Советский ежегодник международного права».

Літ.: Корецький В. М. 48-а конференція Асоціації міжнародного права. «Радянське право», 1959, № 1.

АСПАЗІЯ (літ. псевд. Розенберг Ельзи; 16. III 1868-5. XI 1943) — латиська поетеса і драматург. Дружина Яна Рай-ніса. В ранніх творах викривала лицемірну мораль бурж. суспільства, виступала проти безправ'я жінок: зб. віршів «Червоні квіти» (1897), п'єси «Жриця» (1893), «Срібне покривало» (1904). Після 1905 поступово відходить від питань суспільної боротьби.

«АСПАНФУТ» (Асоціація панфутуристів)- літературне угруповання на Україні (1922—24; пізніше — «Комункульт», «Нова генерація»). Маніфести й художні твори «панфутуристів» опубліковані в збірках «Семафор у майбутнє» (1922), «Катафалк мистецтв» (1922), «Жовтневий збірник панфутуристів» (1923). В «А.» брали участь М. Семенко, Г. Шкурупій, Ю. Шпол (М. Яловий), О. Слісаренко, О. Близько та ін. Програмні настанови «А.», сформульовані гол. чин. М. Семенком, типові для певних груп дрібнобурж. інтелігенції, які хоч і приймали Велику Жовтн. соціалістич. революцію, але не розуміли її соціалістичного характеру, були відірвані від народу. Головним завданням у революційний період вони вважали «деструкцію» (руйнування) мистецтва з тим, щоб замінити його звичайною «умілістю», а також «метамистецтвом» (синтез мистецтва із ...спортом). Зрозуміло, шо на такій ліквідаторській основі більшість учасників «А.» могли вдаватись лише до антихудожніх формалістичних, «деструктивних» вправ, що й призвело до швидкого розладу в угрупованні й відходу значної частини письменників від

АСПАРАГІНОВА КИСЛОТА (аспартова, аміноянтарна кислота) COOHCH2CHNH2COOH — амінокислота, один з проміжних продуктів азотистого обміну у тварин і рослин. Амід А. к. аспарагін є важливим продуктом азотистого обміну у рослин, резервом азоту; знешкоджує аміак, що утворюється в процесі перетворення білків.

АСПАРУХ (або Ісперіх; бл. 646 — бл. 700) — хан протоболгар. В союзі з слов'янськими племенами заснував першу болгарську державу на Балканах (681 — 1018). Спроби візантійського іми. Константина IV Погоната розбити болгар успіху не мали, і 681 Візантія мусила визнати Болгарську державу.

АСПАСІЯ ('Ασπασια; н. бл. 470 до н. е. — р. см. невід.) — одна з найвидатніших жінок Старод. Греції, дружина Перікла, родом з Мілета. Завдяки розумові, всебічній освіченості й красі А. її дім став своєрідним центром культурного життя Афін. Політичні супротивники Перікла обвинуватили А. в блюзнірстві, але суд виправдав її.

АСПЕКТ (лат. aspectus — вигляд, погляд) — 1) Точка зору, з якої сприймається або оцінюється те чи інше явище, предмет, подія. 2) Зовнішній вигляд рослинних угруповань. А. змінюється протягом вегетаційного періоду в зв'язку з сезонними фазами розвитку рослин. Різко виявляється зміна А. на луках, в степах та листяних лісах. Деревний ярус дубового, дубово-грабового чи букового лісу до розпускання бруньок має темносірий колір, після появи листя стає зеленим, а восени жовтим. А. деревного ярусу соснового лісу майже не змінюється протягом всього вегетаційного періоду. Яскраві зміни А. спостерігаються на різнотравно-злакових луках та в цілинних степах. Вивчення А. має не лише теоретичне, а й практичне значення, бо дає можливість раціонально визначити строки косовиці й випасання. 3) В геогр. л-рі, слідом за Л. С. Бергом, А. називають іноді ландшафти, (краєвиди).

АСПЕРГІЛ (Aspergillus) — рід плісеневих грибів класу сумчастих (Ascomycetes). Види А., поряд з пеніцилами, є найбільш поширеними плісенями, звичайно зеленуватого кольору, що залежить від забарвлення конідій. А. оселяються на харчових продуктах, вогких стінах, в грунті. Серед А. є збудники хвороб (мікозів) людини і тварин, особливо птахів. Певні види А. використовують для одержання лимонної кислоти.

АСПЕРГІЛЬОЗ — захворювання органів дихання тварин, спричинюване плісеневим грибом з роду аспергіл. Найбільше уражується А. свійська і дика птиця, особливо молодняк. Хворі птахи мляві, сонливі, дихання у них прискорене, утруднене. Дорослі особини хворіють кілька тижнів, молодняк здебільшого гине. Джерело зараження — запліснявілі корми і підстилка, повітря, в якому є спори гриба. Специфічного лікування немає. Профілактичні заходи: доброякісні корми, світло, чиста підстилка, дезинфекція і добра вентиляція приміщення, ізоляція хворих тварин. Заражені яйця для інкубації непридатні. На А. може захворіти також людина.

«АСПИС» (Асоціація письменників) — київське літературне угруповання (1923—24) письменників правопопутницького і бурж. табору (сюди ввіходила й літ. група «Неокласики»); окресленої творчої програми не мало. З переходом В. Підмогильного, Є. Плужника, Б. Антоненка-Давидовича та Г. Косинки у літ. групу «Ланка» літ. угруповання «А.» перестало існувати.

АСПІДОВІ (Elapidae) — родина отруйних змій. Близько 30 родів А. і понад 180 видів поширені переважно в тропіч. та субтропіч. країнах. Найбільше видів А. в Австралії, зовсім їх нема в Європі та на Мадагаскарі. У викопному стані А. відомі починаючи з міоцену (Франція). Найвідоміші представники: аспід, або гая (Naja haje), кобра (N. naja), найбільша серед отруйних змій — королівська кобра (N. bungarus), австралійські аспіди, американські коралові змії. В СРСР (Пд. Туркменія, Узбекистан, Пд.-Зх. Таджикистан) поширена сіра, або сліпа, кобра (N. n. oxiana). Укус великих А. дуже небезпечний.

АСПІРАНТУРА (лат. aspirans — той, що прагне чогось, домагається) — основна форма підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів в СРСР. А. організується при вищих учбових закладах і н.-д. установах, де є кваліфіковані кадри наук. керівників (доктори наук і професори), а також відповідна експериментальна база. Навчання проводиться з відривом і без відриву від виробництва.

Відповідно до настанов XXI з'їзду КПРС, в 1959—65 підготовка наукових кадрів через А. значно зростає; передбачено значні пільги для осіб, які успішно поєднують виробничу діяльність з наук, роботою. За час навчання аспіранти оволодівають методами наук. дослідження і складають екзамени в обсязі кандидатського мінімуму та виконують заплановану наук. роботу. Зараховані в А. з відривом від виробництва одержують державну стипендію. По закінченні А. аспіранти можуть подати на захист дисертацію, підготовлену на основі успішно виконаної наук. роботи, якщо основні результати дослідження опубліковано в пресі.

В Радянському Союзі підготовка наукових кадрів через. А., порівнюючи з дореволюційною Росією і капіталістичними країнами, набрала великого розмаху. 1957 число аспірантів досягало 22,2 тис. чол. Випуск з А. в 1957 перевищив випуск 1940 більше як в 4 рази, а тих, що закінчили А. без відриву від виробництва, — в 12,5 раза. На Україні підготовка наук. кадрів через А. здійснюється в 78 вузах і 107 н.-д. установах. У 1958 в А. навчалось понад 2500 чол. Випуск аспірантів 1957 становив бл. 1000 чол. З 1950 в УРСР випущено з А. понад 5900 чол., в т. ч. багато жінок. Більшість з них успішно працює в наукових, вищих учбових закладах та різних галузях народного г-ва республіки.

АСПІРАТИ (лат. aspiro — вимовляю з придихом) — придихові приголосні звуки. А. бувають глухі змичні приголосні (у німецькій мові) та африкати (в індійських мовах). Слов'янські мови та більшість інших європейських А. не мають.

АСПІРИН (ацетилсаліцилова кислота) — жарознижуючий, болезаспокійливий і протиревматичний препарат. Застосовується при невралгіях, головному болю, гарячкових станах. Викликає розширення судин шкіри, посилення потовиділення.

АСРАТЯН Езрас Асратович (н. 31. V 1903) — радянський фізіолог, чл.-кор. АН СРСР (з 1939), акад. АН Вірм. РСР (з 1947). Член КПРС з 1929. Н. в с. Мецику (Турецька Вірменія). Закінчив Єреван. ун-т, після чого працював у лабораторії І. П. Павлова. Праці А. присвячені вивченню вищої нервової діяльності, еволюційній теорії пластичності нервової системи, травматичному шоку, філософським проблемам біології тощо.

АССАМ — штат на Пн. Сх. Індії. Пл. 220,2 тис. км2, нас. —9,6 млн. чол. (1951): ассамці, бенгальці, в гірських районах — племена нага, гаро та ін. Адм. центр — Шіллонг (високогірний курорт). Майже половина території — долини рік Брахмапутри і Сурми, решта — Ассамські гори і нагір'я Шіллонг. Бувають сильні землетруси. Клімат тропічний, мусонний. А. — найбільш вологий район світу, — в деяких місцях (Черрапунджі) до 12 500 мм опадів на рік. Пересічна т-ра січня +13, +14°, травня +25, +27°. Вічнозелена тропічна рослинність. А. — аграрний р-н; майже 89% населення зайняте в с. г. Головна культура — чай, під яким бл. 160 тис. га (понад 1000 плантацій); збір до 150 тис. т. Вирощують рис, джут, а також тютюн, бавовник, рапс, гірчицю. Видобування нафти і вугілля (р-ни Дігбой і Маргеріти). Великі потенціальні ресурси гідроенергії. Підприємства харчової (чайні ф-ки, рисоочисні і олійні з-ди) і деревообробної промисловості. Розвинуте кустарне шовківництво і ткацтво. Бенгальсько-Ассамська залізниця. Судноплавство по ріці Брахмапутрі та її притоках. Ун-т, спец, і тех. учбові заклади; в деяких р-нах обов'язкове початкове навчання.

АССАМСЬКА МОВА — новоіндійська мова пн.-сх. Індії, близька до бенгальської мови. А. м. розмовляє близько половини ассамців, що проживають у Ассамі. У пн.-сх. гірських районах ассамці користуються також численними тібето-бірманськими мовами. Алфавіт А. м. — бенгальський, що становить видозміну графіки санскритського письма. Переклади санскритського епосу (з 13 ст.) є початком розвитку ассамської літератури.

АССАМЦІ — народність (5 млн. чол., 1951), що населяє р-н серед. течії ріки Брахмапутри в штаті Ассам (Індія). Мова А. близька до бенгальської. А. — європеоїди. Основне заняття А. — землеробство. Вирощують чай, рис, джут, тютюн, бавовник, цукрову тростину, гірчицю тощо. Частина А. працює в пром-сті. Живуть А. переважно в бамбукових будинках, обмазаних глиною, з долівкою і дахом, вкритим листям (іноді залізом). Нац. одяг А.: чоловіків — дхоті, білі сорочки, жилети, тюрбани; жінок — сарі, вільні сорочки, корсажі. Більшість А. дотримується індуїстської релігії.

АССІРІЙСЬКА МОВА — див. Вавілоно-ассірійська мова.

АССІРІЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО - мистецтво стародавньої Ассірії, що існувало з 3-го тисячоліття до 7 ст. до н. е. Розквіт А. м. припадає на 9—7 ст. до н. е. Переважала архітектура — будівництво палаців-фортець та міст. Характерним пам'ятником А. м. був палац Саргона II в Хорсабаді (кол. місто Дур-Шаррукін), руїни якого розкопані. Цей палац споруджено у 8 ст. до н. е. на двох насипах (вис. 14 м) і обнесено фортечним муром з баштами. Над храмовою спорудою височіла зикурат — башта, що складалась з терас і завершувалась святилищем. На порталах було зображено крилатих биків з чоловічими головами (вис. 3—4 м). Палац було прикрашено також розписами і численними рельєфами з зображенням сцен війни та придворного життя (пл. 6000 м2). Типові риси А. м. властиві всьому мистецтву Старод. Сходу: боги та царі зображалися у більшому розмірі, ніж інші особи; для підкреслення фізичної сили персонажів м'язи збільшувалися. Шедеврами А. м. є експресивні зображення поранених та вмираючих левів з рельєфів палацу Ашшурбаніпала (669—633 до н. е.) в Ніневії. В А. м. були поширені також художні вироби з дерева, бронзи, слонової кістки, полив'яні кахлі. А. м. впливало на розвиток мистецтва інших країн, зокрема Урарту. Іл. див. на окремому аркуші с. 276—277.

Літ.: Всеобщая история искусств. В 6 т., т. 1. Искусство Древнего мира. М., 1956.

АССІРІОЛОГІЯ — галузь історичної науки, яка займається розшифруванням клинописних текстів, вивчає історію стародавніх народів Дворіччя і сусідніх країн (ассірійців, шумерійців, вавілонян, урартів та інших).

АССІРІЯ — рабовласницька держава, що існувала в Пн. Месопотамії з кін. 3-го тисячоліття до 7 ст. до н. е. Вважають, що за прадавніх часів тут жили субарейці — племена, які згодом змішалися з семітськими племенами Пд. Месопотамії. З кінця 20 ст. до н. е. в А. почали замість бронзи вживати залізо, що сприяло розвиткові ремесел та землеробства і давало змогу виготовляти досконалішу зброю для війська. В цей час рабовласники А. починають завоювання сусідніх земель. Цар А. — Шамшіадад І [кін. 19 — поч. 18 ст. до н. е.] заволодів усією Пн. Месопотамією і частиною Аккада. З серед. 18 ст. А. була під владою Вавілонії, потім — Мітанні. Наприкінці 15 ст. до н. е. А. знову стає незалежною. На той час в А. панувала патріархальна сім'я, в общинах посилювалась майнова диференціація, все більшого значення набувало рабство. Йшов процес уярмлення основної маси землеробів верхівкою суспільства. В 2-й пол. 13 ст. до н. е. царі А. завоювали землі навколо своєї держави і чинили напади на Вавілон. За Тіглатпаласара І [1116— 1090 до н. е.] військо А. через Сірію дійшло до Фінікії. На рубежі 12—11 ст. натиск арамейців, що вийшли з Аравії, обмежив владу царів А. територією власне А. Нове піднесення А. пов'язане з ім'ям Ашшурнасірпала II [883—859 до н. е.], який успішно воював з Сірією та Фінікією. Завоювання А. супроводились розоренням сусідів і масовим винищенням населення. Тіглатпаласар III [745—727 до н. е.] зміцнив військо А., перевівши його на держ. утримання, а розорених вільних землеробів наділив землею і зобов'язав виконувати військову повинність. Населення завойованих країн він почав залучати до війська і масами переселяв до інших районів своєї д-ви. Основою господарства в А.-стала експлуатація посаджених на землю рабів, більшість з яких залишалась у власності д-ви. Тіглатпаласар вів запеклі війни з Урарту. Витіснивши урартів з Сірії, військо А. зробило глибокий рейд в район Вірменського нагір'я, спустошило країну і мало не захопило столицю Урарту — Тушпу. А. підкорила Ізраїльське царство і Дамаск, встановила унію з Вавілонією. Саргон II [722— 705 до н. е.] продовжував завойовницьку політику. За Асаргаддона [680—668 до н. е.] А. на короткий час завоювала Єгипет. Зенітом могутності А. було царювання Ашшурбаніпала [669—633 до н. е.], та вже в 50—20-х рр. 7 ст. до н. е. почалося її ослаблення. Повстання поневолених народів розхитували багатоплемінну рабовласницьку державу. Вавілонія, яка 626 до н. е. відокремилась від А., об'єднавши сили з Мідією, завдала А. нищівних ударів. 605 до н. е. А. перестала існувати.

Літ.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 21. М.—Л., 1929, с. 483—484, 493—496; Тураєв Б. О. Історія Стародавнього Сходу, т. 1 — 2. К.—X., 1938; Всемирная история. В 10 т., т. і. М., 1955.

«АССОШІЕЙТЕД ЕЛЕКТРІКАЛ ІНДАСТРІС» (Associated Electrical Induatries)— найбільше монополістичне об'єднання в електротехнічній пром-сті Англії. Див. Трест.

АССОШІЕЙТЕД ПРЕСС — найбільше інформаційне агентство США з центром в Нью-Йорку. Засн. 1848. Керівна роль в А. п. належить його основному акціонерові — видавцеві «Нью-Йорк тайме» А. Сульцбергеру. А. п. обслуговує тисячі органів преси та радіо в різних країнах, обмінюється інформацією з багатьма агентствами, в т. ч. з ТАРС. Інформація А. п. вкрай тенденційна.

АСТАМІТІЙ (Остаматенко) Оста-фій (р. н. невід. — п. 1678) — посол гетьманів Петра Дорошенка і Юрія Хмельницького в Туреччині (1675—78). А. був безпринципним політичним авантюристом. Після поразки турків у Чигиринських походах (1677—78) Ю. Хмельницький запідозрив А. у зраді і стратив його.

АСТАНГОВ (Ружников) Михайло Федорович (н. 3. XI 1900) — російський актор, нар. арт. СРСР (з 1955). Сценічну діяльність почав 1918. У 1925—41 (з перервою) працював у Московському Театрі Революції. В 1927 грав в Одеському театрі ім. Іванова. З 1945— в театрі ім. Вахтангова. Головні ролі А.: Гай («Мій друг» Погодіна), Гамлет («Гамлет» Шекспіра), Матіас Клаузен («Перед заходом сонця» Гауптмана) та ін. А. знімався в кіно («Мрія», «Російське питання» тощо). Сталінська премія, 1948, 1950, 1951.

АСТАРА — місто, центр Астаринського р-ну Аз. РСР. Порт на узбережжі Каспійського м. біля кордону з Іраном. Залізнич. станція. 4,7 тис. ж. (1956). А. — один з центрів рисосіяння, субтропічних культур (цитрусові, чай) і шовківництва. Рибальство. Рибозавод. В р-ні — чайна фабрика.

АСТАРТА ('Ασταρτη, євр. Ашторет, ассір. Іштар) — у міфології семітських народів богиня родючості, материнства й кохання; у деяких племен — богиня місяця, шлюбу, війни. Як богиню місяця А. називали «царицею небесною», зображували її з дитиною на руках. Пізніше християнська міфологія назвала «богородицю» Марію «царицею небесною», теж зображуючи її з дитиною.

АСТАРТА (Astarte) — рід двостулкових молюсків род. Astartidae. Раковина невелика, міцна, округло-трикутної форми, з концентричними ребрами. Замковий апарат міцний, складається з кардинальних і слаборозвине-них бічних зубів. А. живе переважно в холодних арктичних басейнах на піщаному або піщано-мулистому дні в субліторальній зоні. Окремі види А. зустрічаються в холодних абісальних водах тропічної області. Види A. borealis, A. arctica відомі з третинних і четвертинних відкладів. В межах України у викоп. стані А. відомі з еоценових (Дніпропетровщина) та юрських (Крим, Дніпровська і Львівська западини) відкладів.,

АСТАТИН (Astatinum; від грец. αστατος — нестійкий) At — хімічний радіоактивний елемент. Порядковий номер 85. Має ізотопи з ат. в. 202—219, з них найбільші періоди пів-розпаду мають At211 (7,5 год.) і At210 (8,3 год.). А. в природі не знайдено, його вперше одержано штучно 1940 бомбардуванням вісмуту а-частинками. А. за хім. властивостями подібний до галогенів і до металів.

АСТИКИ (ацтеки) — індіанська народність Мексіки. Чисельність — понад 700 тис. чол. (1930). Мова — нахуатль, юто-астекської мовної сім'ї. А. належать до американської гілки, монголоїдної раси. У 12 ст. А. прийшли з Півночі; 15 ст. створили свою державу, завойовану іспанськими колонізаторами в 16 ст. До колонізації А. досягли високого рівня розвитку культури — мали піктографічне письмо, користувались сонячним календарем, створили визначні архітектурні споруди в містах. У А. було розвинуте землеробство (на зрошуваних землях) і ремесла (гончарство, ткацтво тощо). Від А. європейці дізнались про культури кукурудзи, какао, помідорів. Сучасні А. не мають єдиної етнічної території. Більшість А. — селяни, дрібні орендарі й батраки-пеони, які працюють у великих поміщицьких господарствах, частина зайнята на промислових підприємствах. А. належать до найменш оплачуваних і найбільш визискуваних верств мексіканського пролетаріату.

АСТЕНІЧНА КОНСТИТУЦІЯ — див. Конституція г людини.

АСТЕНІЯ (грец. ασθενεια — безсилля, слабість) — назва різних форм загальної слабості, фізичної і психічної. А. проявляється у млявості, різкому зниженні працездатності і швидкій втомлюваності, ослабленні пам'яті, меланхолічному настрої тощо. А. розвивається внаслідок виснажливих або інфекційних хвороб, рідше — при надмірній фізичній або розумовій праці. Лікування полягає в усуненні причин А., призначенні зміцнюючих засобів, посиленому харчуванні, застосуванні сонної терапії.

АСТЕРОЇДИ — див. Малі планети.

АСТЕРОКСИЛОН (Asteroxylon) — рід найдавніших примітивних викопних рослин — псилофітів. А. мали підземні повзучі кореневища (справжніх коренів не було), від яких відходили надземні, вкриті листоподібними лусочками стебла з дихотомічно розгалуженими бічними гілками, іноді голими, частіше також вкритими лусочками. Центральний провідний циліндр стебла А. на поперечному розрізі має вигляд зірки, звідки й назва рослини (грец. αστηρ — зірка, ξυλον — дерево). Рештки А. відомі з серед. девону Казахстану, Зх. Сибіру, Китаю, Німеччини, Шотландії.

АСТИГМАТИЗМ — один із недоліків оптичного зображення. Якщо сферична хвиля, що йде від точкового джерела, після проходження оптичної системи залишається сферичною і промені хвилі дають точкове зображення, то пучок таких променів наз. стигматичним (грец. στιγμα — точка). Якщо ж ця хвиля оптичною системою деформується так, що її промені перетинаються у двох взаємно перпендикулярних відрізках, розташованих на деякій відстані один від одного, то такий пучок наз. астигматичним (зображення не точкове; мал.). Внаслідок А. точки,

<img src="part8-46.jpg" alt="part8-46.jpg" width="182" height="204">

Астероксилон: 1 — загальний вигляд; 2 — гілка з листоподібними лусочками.

розміщені на взаємно перпендикулярних лініях (в сагітальному і меридіональному перерізах), зображаються не однаково чітко.

Астигматизм ока — недолік ока, зумовлений несферичною формою рогівки або кришталика. При А. ока промені світла, що виходять з однієї точки, неоднаково заломлюються в оці на різних його меридіанах

<img src="part8-47.jpg" alt="part8-47.jpg" width="282" height="138">

(т. з. правильний А. ока — найчастіше вроджений) або на різних відрізках одного меридіана (т. з. неправильний А. ока — найчастіше набутий), внаслідок чого на сітчат-ці утворюється спотворене зображення. Зір при А. ока вдається в тій чи іншій мірі поліпшити користуванням окулярами з циліндричними скельцями.

Літ.. Тудоровский А. И. Теория оптических приборов, ч. 1—2. М., 1948—52; Ландсберг Г. С. Оптика. М — Л., 1954.

АСТМА БРОНХІАЛЬНА (грец. ασθμα — тяжке дихання, ядуха) — захворювання, що проявляється у виникненні приступів ядухи. На відміну від астми серцевої, астма бронхіальна є самостійним захворюванням, не зв'язаним з хворобами серця. Приступи А. б. зумовлюються спазматичним скороченням м'язів стінок дрібних і середніх бронхів. Спазм виникає внаслідок рефлекторного подразнення блукаючого нерва. Одночасно підвищується виділення слизу, що виробляється внутр. шаром стінки бронхів, настає гострий набряк слизової оболонки бронхіальних шляхів і звуження просвіту бронхів А. б. спостерігається переважно у молодому віці (до ЗО років), іноді у людей, що працюють з деякими хім речовинами, в запиленому повітрі. Приступи А. б. виникають переважно вночі, тривалість їх — від кількох хвилин до кількох годин. Приступ може викликати перевтома, нервові переживання. Ознаки при ступу: ядуха, явища кисневого голодування організму, виділення склоподібної мокроти; в легенях вислуховуються свистячі хрипи. Лікування приступу А. б.: підшкірне впорскування адреналіну, атропіну або астмо-лізину, гарячі ванни для рук та ніг, прийом всередину відповідних медикаментів тощо.

АСТМА СЕРЦЕВА — приступи ядухи у людей з захворюваннями серця (міокардіосклероз, аортальні пороки та ін.). А. с. виникає в зв'язку з ослабленням діяльності лівого шлуночка серця, що призводить до застою крові в малому колі кровообігу (в легенях), іноді до набряку легень. Приступи А. с. настають після фізичного навантаження, хвилювань, але особливо часто раптово виникають вночі, коли звужуються вінцеві судини, що живлять серцевий м'яз кров'ю. При приступах А. с, одо тривають від кількох хвилин до кількох годин, крім задишки, звичайно спостерігається біль в ділянці серця, синюшність обличчя, холодний піт. Лікування приступу А. с. невідкладне і полягає в застосуванні серцево-судинних засобів (строфантин, еуфілін, кардіазол та ін.). Іноді вводять морфій, роблять кровопускання.

АСТМАТОЛ — протиастматичний препарат. Склад: подрібнене листя блекоти, бел-ладонни й дурману та нітрат натрію. При бронхіальній астмі вдихається дим спаленого або викуреного в цигарці астматолу.

АСТОН (Aston) Френсіс-Уїльям (1. IX 1877—20. XI 1945) — англійський фізик. Чл. Лондонського королівського т-ва, чл.-кор. АН СРСР (з 1924). А. розробив мас-спек-трографічний метод вивчення ізотопічного складу хім. елементів, відкрив 213 стабільних ізотопів (Нобелівська премія, 1922), 1927 дослідив енергію зв'язку частинок в атомному ядрі і побудував першу криву коефіцієнтів пакування.

Тв.: Масс-спектры и изотопы. Пер. с англ. М., 1948.

АСТРАГАЛ (Astragalus) — рід однорічних і багаторічних трав'янистих рослин, рідше напівкущів і кущів род. бобових. Листки непарнопірчасті; квітки зібрані в китиці; плід — біб. Відомо бл. 1600 видів, пошир. в Пн півкулі (переважна більшість в Перед. і Серед. Азії); в СРСР — понад 800 видів, з них в УРСР — 31. Серед А. є цінні кормові рослини, деякі запроваджені в культуру. Велике значення мають посухостійкі види. Кормова якість багатьох видів А. ще не вивчена

АСТРАЛЬНА ФАЗА (букв. зоряна фаза, від грец. αστρον — зоря) — за більшістю існуючих гіпотез про походження Землі, фаза її догеологічного розвитку. А. ф. тривала від часу згущення газово-пилуватої маси в планетарне небесне тіло до утворення первісної земної кори, що походить з остиглої магми. Іноді А. ф. називають планетарною ерою в історії Землі.

АСТРАХАНСЬКА ОБЛАСТЬ - область у складі РРФСР, утворена 27 грудня 1943. Розташована на нижній Волзі, з Пд. омивається Каспійським морем. Пл. 44,1 тис. км². Нас. 702 тис. чол. (1959). Поділяється на 14 р-нів. В обл. 1 місто — Астрахань (центр), 10 селиш міськ. типу.

Природа. А. о. займає Волго-Ахтубинську заплаву, дельту Волги та прилеглі до них із Зх. і Сх. степові, напівпустельні та пустельні території. Більша частина площі А. о. лежить нижче рівня океану (до — 28 м). Характерною рисою рівнинного рельєфу А. о. є наявність солончакових западин, піщаних гряд і т. з. беровських горбів та пологих западин, в яких утворились прісні й солоні озера (найбільше оз. Баскунчак). На рівнинній заволзькій частині А. о. різко виділяється гора Велике Богдо (149 м). Територія А. о. вкрита глинами й пісками морського (відклади кол. Хазарського, Хвалинського, тепер. Каспійського морів) та алювіального походження (долина Волги). Є родовища нафти, газу, солі й гіпсу. Клімат різко континентальний, пересічна т-ра січня — 7,1°, липня +25,2°, річна сума опадів 206 мм (Астрахань). Взимку сильні вітри, влітку — суховії. Волга є осн. водною артерією і в межах А. о. не приймає жодної значної притоки, вона ділиться на безліч рукавів, головний з яких Ахтуба.

<img src="part8-48.jpg" alt="part8-48.jpg" width="449" height="559">

Закінчується Волга віялоподібною дельтою, в якій розташовано Астраханський заповідник.

Грунти переважають малогумусні пустельно-степові — бурі, досить поширені солонці, солончаки й рухомі піски. В долині і дельті Волги — родючі алювіальні грунти. Рослинність трав'яниста, полиново-солонцева і злакова. В заплаві і дельті Волги — деревна, тут же великі зарості очерету та індійського лотоса. Характерні тварини — степові. Волга та її дельта багаті на рибу (оселедець, вобла, судак, лящ, білуга, осетер, севрюга та ін.).

Населення. Більшість нас. становлять росіяни, і; також казахи, татари й українці, які почали оселятись тут ще з 18 ст. Основна маса населення сконцентрована в Астрахані та дельті. Пересічна густота — 15,9 чол. на 1 км2. Міське нас. становить 52%. Майже половина робітників зайнята в рибній пром-сті.

Господарство. А. о. — економіч. адм. р-н. В області є умови для розвитку рибної, соляної, м'ясної, плодоконсервної і пром-сті буд. матеріалів. За роки соціалістич. будівництва г-во А. о. докорінно перебудувалось, змінилась його структура, обсяг пром-сті в 1958 зріс у порівнянні з 1913 в 5,5 раза. Провідна галузь пром-сті — рибна, з якою тісно пов'язані в своєму розвитку соляна (бл. 30% видобутку солі в СРСР), бондарна, сітков'я-зальна, холодильна, консервна, суднобудівна, судноремонтна. Майже всі великі пром. підприємства розташовані в Астрахані. В області багато риболовецьких колгоспів, судноремонтно-техніч. станцій, бл. 20 рибозаводів. Найбільші в СРСР підприємства по будівництву і ремонту риболовного флоту та рибоконсервно - холодильний комбінат; є ряд підприємств лісопильної пром-сті (ліс надходить з Ками і верхньої Волги), 10 з-дів комишитових плит, цегельні і гіпсовий заводи. В с. г. значне місце належить зерновим (пшениця, жито, кукурудза, ячмінь, просо) — 65,3% посівної площі, під овочево-баштанними —16,6%, кормовими — 15,5%. Посівна площа — 196,1 тис. га (1958). В області 13 радгоспів і 177 колгоспів (1958). Тваринництво переважно м'ясного напряму. Великої рогатої худоби (на 1 січня 1959 в тис. голів) — 254,9 (в т. ч. корів 88,8), овець і кіз — 1327,3, свиней — 62,4, коней — 32,4, верблюдів — 5,6.

Найважливіше значення в області має водний транспорт (річковий і морський). Волга в межах А. о. протікає на протязі 380 км. За роки Рад. влади водний транспорт реконструйовано, споруджено Волго-Каспійський морський канал, пристані, порти і т. п. Заг. довжина залізниць — 542 км (на 1 січня 1958). В А. о. З інститути: технічний, рибної промисловості і господарства, медичний, педагогічний, 15 серед. спец. учбових закладів (Астрахань).

АСТРАХАНСЬКА ХУДОБА — м'ясна порода свійського бика, створена в 17 ст.; за батьківщину її вважають Монголію і Пд.-Зх. Китай.

Характерною ознакою А. х. є своєрідна вертикальна постава рогів, вузьке чіжріжжя, гор-боносість, міцна конституція; відзначається невимогливістю до умов годівлі й утримання. Осн. масть червона різних відтінків. На череві, ногах і голові бувають білі відмітини. Жива вага корів 400—500 кг, бугаїв 700—800 кг. Тварини добре нагулюються і при забої дають високий вихід м'яса (55—67%). Середньодобовий приріст ваги до 6 міс. у теличок 632 г, у бичків 783 г. Надій молока за рік 1000—1600 кг, жирномолочність 4,2—4,7%. А. х. поширена в Астр.обл., розводиться також уСталінгр. і Ростовській обл., у деяких районах Каз. і Кирг. РСР.

<img src="part8-49.jpg" alt="part8-49.jpg" width="205" height="157">

Бугай астраханської породи.

АСТРАХАНСЬКЕ ХАНСТВО — татарська феодальна держава, що існувала в Нижньому Поволжі і передкавказьких степах в 15—16 ст. Виникло 1459—60 після розпаду Золотої Орди. З кінця 15 ст. на А. х. чинили постійні напади кримські і ногайські татари. 1556 А. х. приєднано до Росії.

АСТРАХАНЬ — місто, центр Астраханської обл. РРФСР. Розташоване в дельті Волги на лівому березі головного русла і на о-вах за 100 км від Каспійського моря. 294 тис. ж. (1959). Час заснування А. точно не відомий. З 60-х рр. 15 ст. А. — столиця Астраханського ханства. Після приєднання ханства до Росії А. з 1558 будується заново. Рад. влада встановлена 7 лютого 1918. А. — великий центр рибопром. р-ну. Головні підприємства: рибоконсервно-холодильний комбінат, рибні з-ди, підприємства риболовного флоту, тепловозоремонтний з-д, лісотарні з-ди, шкіряний, овочєфруктоконсервний з-д, м'ясокомбінат, кондитерська ф-ка та ін. А. — великий транспортний вузол. Тут 2 високомеханізовані порти: річковий — біля міста і морський — на рейді, за 200 км від А., з яким А. зв'язана морським каналом. В А. — перевалка вантажів (нафти, риби, солі, лісу, зерна)

<img src="part8-50.jpg" alt="part8-50.jpg" width="465" height="160">

Астрахань. Плоша імені В. І. Леніна.

з води на рейки, а на рейді — з річкових суден на морські і навпаки. А. сполучена залізницею із Саратовом і через Кизляр з Пн. Кавказом. В А. технічний, рибної промисловості і господарства, медичний та пед. ін-ти, 15 середніх спец. навч. закладів, З театри, філармонія, 3 музеї, картинна галерея В центрі міста добре збереглися кремль (1587—89) і Успенський п'ятиглавий собор (1700—10) арх. Д. Мякишева.

АСТРОБОТАНІКА — розділ астрофізики, що вивчає питання про можливість існування і наявність рослинних організмів на планетах Сонячної системи. Методика А. полягає в дослідженні оптичних властивостей земних рослин, що ростуть у різних фізичних умовах, і порівнянні їх з оптичними властивостями поверхень планет. Перший вклад у створення А. як науки зробив рад. астроном Г. А. Ти-хов. Основні дослідження в галузі А. ведуться в Секторі астроботаніки АН Каз. РСР. Дослідження Сектора А. показують, що оптичні властивості темних ділянок Марса схожі з оптичними властивостями рослинності деяких місць Землі. Питання про рослинність на Венері ще мало з'ясоване.

Літ.: Т и х о в Г. А. Астроботаника. Алма-Ата, 1949; Т и х о в Г. А. Есть ли жизнь на других планетах? М., 1956.

АСТРОГРАФ (грец. αστρον — зоря, γραφω — пишу) — астрономічний інструмент (телескоп) для фотографування небесних світил.

<img src="part8-51.jpg" alt="part8-51.jpg" width="143" height="153">

АСТРОЇДА (грец. αστρον — зоря і ειδος — вид) — крива, яку описує точка М кола, що котиться без ковзання по колу вчетверо більшого радіуса, дотикаючись до нього зсередини. А. є гіпоциклоїдою (див. Гіпоциклоїди і епіциклоїди). Якщо осі координат проходять через вершини А. (мал.), то її рівняння має вигляд

х2/3 + у2/3 = а2/3. дотична до А. в довільній її точці Р утворює в перетині з осями координат відрізок АВ сталої довжини а.

АСТРОЛОГІЯ (грец. αστρον — зірка, λογος — вчення) — псевдонаука, яка грунтується на визнанні безпосереднього зв'язку між розташуванням і рухом небесних тіл та явищами суспільного життя. А. намагається довести наявність впливу світил та їхнього руху на «долю» людей, передбачати майбутнє, погоду, врожай і т. п. А. виникла внаслідок того, що люди, які не знали законів природи і спостерігали певні явища (день і ніч, зміни нір року, розливи річок тощо), не розуміли суті цих явищ і тому, обожнюючи небесні світила, приписували їм якусь вищу волю, яка нібито впливає на всі події на Земній кулі. Спочатку А. певною мірою сприяла розвиткові астрономії (для складання гороскопів необхідно було в певний час точно визначити положення світил), але згодом почала гальмувати і заважати йому. Остаточно антинауковість А.

доведена відкриттями Коперника і дальшим прогресом науки. Проявом загнивання бурж. культури в період імперіалізму є той факт, що в 20 ст. в багатьох капіталістич. країнах широко розповсюджується шарлатанська астрологічна л-ра, практикують тисячі астрологів — ворожок і «пророків».

АСТРОЛЯБІЯ ПРИЗМОВА (грец. αστρον — зоря і λοβη — схоплювання) — астрономічний прилад для спостереження зір з метою визначення широти та поправок до годинників (хронометрів). А. іншої конструкції раніше широко використовувалась у землевимірюван-ні. але тепер замінена досконалішими приладами — теодолітом та універсальним інструментом. Див. Астрономічні інструменти, Геодезичні інструменти і прилади.

АСТРОМЕТРІЯ — розділ астрономії, завданням якого є визначення положень світил на небесній сфері та їхніх власних рухів, вимірювання діаметрів небесних тіл і вза-єморозташування деталей на їхній поверхні, визначення геогр. координат і азимутів на земній поверхні, вимірювання часу. Для проведення астрометрич. спостережень створено спец. інструменти, які застосовуються для стаціонарних спостережень на обсерваторіях (меридіанний круг, пасажний інструмент, вертикальний круг та ін.) і для спостережень у польових умовах (теодоліт, універсальний інструмент та ін.). А. поділяється на сферичну астрономію, фундаментальну А., фотографічну А. і практичну астрономію. До А. належить теорія астрометричних інструментів (вивчення інструментальних помилок). Сферична астрономія розробляє математич. апарат для розв'язування задач А., методи урахування зміни небесних координат внаслідок прецесії, нутації, аберації, рефракції світла і паралактичних зміщень (див. Паралакс річний). Фундаментальна А. визначає точні координати зір і складає зоряні каталоги. Точні положення світил на небесній сфері визначаються їхніми екваторіальними координатами — прямим піднесенням і схиленням (див. Координати небесні). Першу з цих координат визначають за моментом проходження світила через меридіан, а другу — за вимірюванням зенітної віддалі світила по меридіану. Визначені таким способом координати зір публікуються у вигляді зоряних каталогів. В окремих каталогах, складених в різних обсерваторіях, є випадкові і систематичні помилки. Кілька таких каталогів обробляють за допомогою складних обчислень, при яких особлива увага звертається на виключення систематичних помилок. В результаті створюється зведений каталог, т. з. фундаментальний каталог. Фундаментальні каталоги використовують для визначення точного часу (служба часу) і точної широти (служба широти), при визначенні власних рухів зір, при складанні астрономічних щорічників тощо. Масове визначення положень світил (зорі, комети, астероїди та ін.) провадять методами фотографічної А. Для цього зняту астрографом пластинку з об'єктом вимірюють на спец, приладі. Знаючи координати кількох опорних зір із зоряних каталогів, можна визначити координати інших об'єктів, зафіксованих на пластинці. Фотографічні методи застосовуються також для визначення зоряних паралаксів і власних рухів зір, а також для складання фотографічних каталогів. В останній час способом фотографічних спостережень визначають точні положення штучних супутників Землі. Завданнями практич. астрономії є визначення географічних координат та азимутів точок земної поверхні і точного часу. Для виконання цих завдань створено спец. інструменти і розроблено методи спостережень та обробки даних (напр., метод Цінгера для визначення часу і метод Пєвцова для визначення широти).

Літ.: Блажко С. Н. Курс практической астрономии. Изд. 3. М.—Л., 1951; Блажко С. Н. Курс сферической астрономии. Изд. 2. М., 1954.

АСТРОНАВТИКА (грец. αστρον — зірка і ναυτικα —все, що стосується плавання), космонавтика, або зореплавання— наука про політ літальних апаратів у світовий простір. Див. Міжпланетні сполучення.

«АСТРОНОМИЧЕСКИЙ ЕЖЕГОДНИК СССР» — щорічне видання АН СРСР. «А. е.» складається Ін-том теоретичної астрономії АН СРСР і містить дані про положення Сонця і Місяця на кожний день, положення планет і деяких зір, відомості про затемнення та ін. астрономічні явища, обчислені з великою точністю. Видається на 1—2 роки наперед.

АСТРОНОМІЧНА ОБСЕРВАТОРІЯ -науково-дослідна установа, яка провадить спостереження і вивчення небесних тіл і явищ. Див. Обсерваторії і інститути астрономічні.

АСТРОНОМІЧНА ОДИНИЦЯ — одиниця відстані в астрономії, дорівнює середній відстані від Землі до Сонця — 149 500 000 км. А. о. вживається для вимірювання відстаней між тілами Сонячної системи, а також між компонентами подвійних зір.

АСТРОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ ІМЕНІ П. К. ШТЕРНВЕРГА ДЕРЖАВНИЙ (ДАІШ)-науково-дослідна установа Московського університету. Створений 1931 на базі астр. обсерваторії Моск. ун-ту, яка існувала з 1830 на Прєсні. Названа так за ім'ям рад. астронома і революційного діяча П. К. Штернбер-га. Основні напрями досліджень ін-ту: зоряна астрономія, гравіметрія, дослідження Сонця та ін. Інститут виконує службу часу в СРСР. З 1948 ДАІШ — міжнародний центр дослідження змінних зір. З 1954 має багатий комплект астр. устаткування і лабораторій на Ленінських горах.Крім того, роботи ведуться на Красній Прєсні, в Кучині (під Москвою) і на спец, станції в Криму. ДАІШ має багату б-ку астр. літератури (понад 75 тис. томів). Видає «Трудьі» і «Сообщения».

АСТРОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ — прилади для спостереження космічних тіл. Ці спостереження провадять для визначення положень тіл на небесній сфері, їхніх розмірів, швидкості руху в просторі, хім. складу і фіз. стану. Залежно від характеру спостережень і бажаної точності застосовують А. і. різних конструкцій і розмірів. За принципом утворення зображення спостережуваного світила А. і. поділяють на рефлектори і рефрактори, за метою спостереження — на

астрометричні і астрофізичні, за способом спостереження — на візуальні, фотографічні і фотоелектричні, за розмірами — на переносні (експедиційні) і фундаментальні, за способом монтажу — на інструменти на азимутальній і паралактичній установках, меридіанні інструменти та інструменти з нерухомою трубою.

А. і. на азимутальній установці здебільшого є астрометричними візуальними приладами (універсальний інструмент, вертикальний круг, зеніт-телескоп, астролябія тощо). Типовим А. і. цієї групи є універсальний інструмент. На основі його (тринозі) монтується вертикальна вісь з вилкою для горизонтальної осі. Посередині або на кінці горизонтальної осі розміщена труба (невеликий рефрактор). За допомогою трьох гвинтів триногу нівелюють так, щоб вертикальна вісь її була точно вертикальною, тоді горизонтальна вісь лежатиме в площині горизонту, а труба при обертанні навколо горизонтальної осі рухатиметься в площині вертикала. Правильність нівелювання контролюють точними рівнями. Універс. інструмент має два однакові (вертикальний і горизонтальний) круги, на які нанесено поділки на

<img src="part8-52.jpg" alt="part8-52.jpg" width="186" height="240">

Універсальний астрономо-геодезичний інструмент.

градуси і частки градуса. За допомогою вертикального круга вимірюють зенітні віддалі, а за допомогою горизонтального — азимути світил. Універс. інструменти виготовляють здебільшого переносними. За зенітною віддаллю та азимутом зорі і точним часом спостереження визначають геогр. координати місця спостереження. Для точного вимірювання зенітних віддалей світил використовують вертикальний круг. Він відрізняється від універс. інструмента тим, що замість точного горизонтального круга на ньому ставлять більш простий. Вертикальні круги бувають переносними і фундаментальними (для стаціонарних спостережень на обсерваторіях) Великі вертикальні круги дають можливість робити спостереження з високою точністю і використовуються для визначення абсолютних схилень зір. Зеніт-телескоп використовують для вимірювання невеликих зенітних віддалей або різниці зенітних віддалей пар зір при спостереженні їх на приблизно однакових висотах. Вимірювання провалять за допомогою окулярного мікрометра і рівнів, скріплених з трубою. Спостереження ведуть у меридіані; ними можна з великою точністю визначати геогр. широту місця спостереження. Тому ці А. і. використовуються в Міжнародній службі широти. Радянська промисловість випустила серію удосконалених зеніт-телескопів АПМ-2, які встановлено на станціях служби широти.

Головними частинами сучасної астролябії (призмової) є тригранна призма і ртутний горизонт, які відбивають світло від зір на об'єктив. Світлові промені після проходження крізь об'єктив системою плескатих дзеркал і допоміжних призм скеровуються на окуляр. Спостереження провадять в різних азимутах на певній сталій висоті, яка залежить від кута використовуваної призми 3 результатів спостережень за допомогою астролябії визначають широту і час або екваторіальні координати.

До меридіанних А. і. належать пасажні інструменти і меридіанні круги — невеликі рефрактори, які можуть обертатися лише навколо однієї горизонтальної осі в площині меридіана. Пасажні інструменти бувають переносними і фундаментальними; переносні монтуються на масивній металевій основі з трьома гвинтами для нівелювання, фундаментальні — на спец. фундаментах. Пасажні інструменти призначені для спостереження моментів проходжень світил через меридіан або перший вертикал. Ці спостереження використовують для служби часу і служби широти. Фундаментальні пасажні інструменти застосовують для визначення прямих сходжень зір. Для визначення моменту проходження світила через меридіан в окулярній частині пасажних інструментів розміщують різні пристрої. Меридіанні круги виготовляють лише фундаментальними. Це, по суті, великі пасажні інструменти з точними кругами та допоміжними приладами, які дають можливість разом з прямими піднесеннями визначати також і схилення зір. Зразком сучасного меридіанного круга є АПМ-4, виготовлений в СРСР і встановлений в обсерваторії Моск. ун-ту. Процес спостережень в АПМ-4 максимально автоматизовано. А. і. знерухомими трубами мають різноманітне призначення. В 50-х рр.

в Пулковській обсерваторії розроблено і випробувано модель горизонтального меридіанного круга, труба якого нерухомо лежить на фундаменті, а світло від зір спрямовується до неї допоміжним дзеркалом. Цікавим А. і. цієї групи є полярна труба Пулковської обсерваторії, призначена для тривалого фотографування близьких до полюса зір. На фотопластинці утворюються дуги кіл — сліди добового руху зір, за якими визначають фундаментальні сталі прецесії, нутації та аберації. Для фотографування зір поблизу зеніту використовують фотографічну зенітну трубу. Вона складається з масивної нерухомої труби, встановленої вертикально, спец, об'єктива у верхній частині і ванни з ртуттю у нижній частині труби та фотографіч. касети поблизу об'єктива Об'єктив разом з касетою може обертатися навколо вертикальної осі на 180°. Світло від зорі, пройшовши крізь об'єктив, відбивається поверхнею ртуті вверх на фотопластинку. Внаслідок обертання касети на фотопластинці утворюються два зображення зорі, розміщені одне від одного на подвійній зенітній віддалі. Обробка фотопластинки дає числові значення геогр. широти місця спостереження і поправку годинника. А. і. з нерухомими трубами використовують також для вивчення Сонця. Світло від Сонця спрямовується в трубу за допомогою целостата. Величний вигляд мають баштові телескопи — споруди в кілька десятків метрів заввишки, зверху яких розміщені целостат і довгофокус-ний об'єктив. З нерухомою горизонтальною трубою виготовляють, зокрема, експедиційні коронографи для фотографування сонячної корони під час сонячних затемнень. Для фотографування корони в звичайних умовах сконструйовано спец. позазатемнений коронограф, у фокальній площині першої лінзи якого темний диск закриває зображення Сонця, утворюючи тим самим штучне затемнення. Другий об'єктив проектує зображення диска і корони на фотопластинку. Коронограф такої конструкції має паралактичну установку.

На паралактичних установках різних форм монтують більшість астрофізичних А. і., в т. ч. всі рефлектори. Паралактична установка, як і азимутальна, має дві взаємно перпендикулярні осі. Одна з них, т. з. годинна вісь, паралельна осі обертання Землі, друга — площині екватора. При такому встановленні А. і. його труба рухається за світилом, обертаючись навколо лише однієї годинної осі. Це дає можливість фотографувати об'єкти слабої яскравості (далекі зорі або туманності). Експозиція триває кілька годин, і весь цей час трубу слід точно рухати за об'єктами так, щоб їх зображення падали на одні й ті ж місця фотопластинки. Цього досягають за допомогою годинникового механізму, а правильність руху контролюють через допоміжну трубу, т. з. гід, в полі зору якого видно ділянку небесної сфери, яку фотографують.

На паралактич. установці монтують велику групу сонячних телескопів для спостереження і фотографування (іноді засобами кінематографії) тих швидких, раптових або безперервних змін, які відбуваються на Сонці. Складовою частиною багатьох таких

А. і. є спектрограф — прилад для фотографування спектрів. Застосовують спектрографи дисперсійні (з призмами) і дифракційні. В сучас. спектрографах замість фотопластинки використовують різну електронну апаратуру (фотопомножувачі, лічильники фотонів, елек-троннооитичні перетворювачі), яка дає можливість з високою точністю вимірювати яскравість різних ділянок спектрів. Спектрограф, спеціально пристосований для спостереження Сонця, наз. спектрогеліографом. За його допомогою сонячний диск фотографують в монохроматичному світлі. Це роблять так: на вхідну щілину спектрогеліографа проектують телескопом зображення Сонця, а позаду вихідної щілини, яка виділяє з сонячного спектра вузьку смугу або потрібну спектральну лінію, розміщують фотоплівку. Обидві щілини переміщаються так, що різним ділянкам сонячного диска, які послідовно проектуються на першу щілину, відповідають різні послідовні ділянки фотоплівки. Знімок (спект-рогеліограма) є зображенням різних утворень на Сонці, які випромінюють або вбирають світло в даній спектральній лінії і яких не видно на звичайних (в повному світлі) знімках Сонця. За таким же принципом побудовано і спектрогеліоскоп, за допомогою якого цю ж картину спостерігають візуально. Для фотографування поверхні Сонця в інтегральному світлі використовують фотогеліограф. Радянська промисловість випустила партію А. і. під маркою АФР-2; в них на одній паралактичній установці змонтовано разом фотогеліограф і хромосфери ий телескоп, який використовується для фотографічних або візуальних спостережень хромосфери Сонця в монохроматичному (в лініях На) світлі за допомогою інтерференційно-поляри заційного фільтра.

В 1945—50 розроблено радіотехнічні А. і. для вивчення радіовипромінювання космічних об'єктів: Сонця, окремих туманностей, міжзоряного газу. За допомогою радіотелескопа досліджують інтенсивність радіовипромінювання, його спектральну густину, напрям поширення і т. ін. Радіотелескоп складається з антени гострої напрямленості, чутливого радіоприймача і вимірювального приладу на виході приймача. Роздільна здатність радіотелескопа значно менша, ніж у оптичних телескопів. Ця властивість підвищується у радіоінтерферометра завдяки використанню ефекту інтерференції радіохвиль. Найпростіший радіоінтерферометр складається з 2 антен, розташ. на віддалі від 10 до 1000 довжин радіохвиль, і одного радіоприймача. Іл. див. на окремому аркуші с. 356—357.

Літ.: Максутов Д. Д. Астрономическая оптика. М.—Л., 1946: Курс астрофизики и звездной астрономии Под. ред. А. А. Михайлова, т. 1. М.—Л., 1951

АСТРОНОМІЯ (грец. αστρον — зоря і νομος — закон) — наука про будову і розвиток небесних тіл і Всесвіту. Небесними тілами є Сонце, планети з супутниками, комети, метеорні тіла, зорі, туманності, космічний пил і найменші частинки, що заповнюють міжзоряний простір. А. вивчає їх рух, розподіл, будову, хім. склад і фіз. стан, походження і розвиток. В А. вивчаються також загальні закони будови і розвитку Всесвіту. А. тісно пов'язана з багатьма науками; вона в значній мірі сприяла

розвиткові фізики, хімії, математики і сама використовує добуті ними результати. А. має велике практичне значення. Визначення точного часу і складання календаря, визначення координат літака в повітрі або корабля в морі, вивчення впливу Сонця на різні процеси на Землі — все це відноситься до А. Запуск в СРСР перших в історії людства штучних супутників Землі, космічної ракети, яка стала новою малою планетою Сонячної системи, космічної ракети, яка досягла Місяця, автоматичної міжпланетної станції ставить перед А. нові важливі завдання. Тепер А. спрямовує свої дослідження на підкорення космічних просторів і міжпланетні перельоти.

А. поділяється на такі основні розділи. Астрометрія вивчає методи визначення координат і розмірів небесних тіл, географічних координат на земній поверхні і вимірювання часу. Астрофізика вивчає фізичний стан і хімічний склад небесних тіл, а також досліджує питання про джерела енергії, випромінюваної Сонцем і зорями. В останні роки значного розвитку набула радіоастрономія, яка досліджує радіовипромінювання небесних тіл і міжзоряного середовища. Зоряна астрономія вивчає будову і розвиток зоряних систем і міжзоряної матерії. Небесна механіка досліджує рух небесних тіл під дією сил притягання і відштовхування, а також вивчає фігури небесних тіл. Космогонія вивчає питання про утворення і розвиток небесних тіл, насамперед Сонячної системи. Космологія досліджує основні закономірності у Всесвіті.

А. є однією з стародавніх наук, що виникли з практичних потреб людини. За положенням сузір'їв і зір відносно горизонту первісний землероб визначав настання пір року; кочові племена за зорями і Сонцем орієнтувались при пересуваннях. Необхідність у літочисленні привела до створення календаря, основаного на видимих рухах Сонця і Місяця. Періодична повторюваність затемнень Сонця і Місяця була відома вже дуже давно. В китайському літопису описується затемнення Сонця, яке відбулося в 3-му тисячолітті до н. е. А. успішно розвивалась у Стародавньому Вавілоні, Єгипті, Китаї та Індії. Особливо великого розвитку досягла А. в Стародавній Греції. Тут Піфагор вперше прийшов до висновку, що Земля мав кулясту форму, а Арістарх Самоський висловив здогадку, що Земля обертається навколо Сонця. Гіппарх у 2 ст. до н. е. склав один з перших зоряних каталогів. У творі Птолемея «Альмагест», написаному в 2 ст. н. е., викладено т. з. геоцентричну систему світу, яка була загальноприйнятою протягом майже півтори тисячі років. У серед. віки А. досягла значного розвитку в країнах Сходу. В 15 ст. Улугбек спорудив поблизу Самарканда обсерваторію з точними на той час інструментами. Тут було складено перший після Гіппарха каталог зір. З 16 ст. починається розвиток А. в Європі. Нові вимоги до А., які висувалися у зв'язку з розвитком торгівлі та мореплавства і зародженням промисловості, сприяли звільненню науки від впливу релігії і привели до ряду великих відкриттів. 1543 ознаменувався виходом у світ твору М. Коперника «Про обертання небесних сфер, в якому було викладено геліоцентричну систему світу. Спираючись на вчення М. Коперника, Дж. Бруно вчив про безконечність Всесвіту І незліченність населених світів. Й. Кеплер відкрив закони руху планет, то дало можливість обчислювати положення планет на небесній сфері. Г. Галілей уперше застосував підзорну трубу для астр. спостережень. В кін. 17 ст. І. Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння. 1761 М. В Ломоносов виявив атмосферу на Венері.

З 19 ст. починається бурхливий розвиток А., чому в значній мірі сприяло застосування нових методів дослідження з використанням фотографії, спектроскопії і створення нових точних інструментів. У 1-й пол. 19 ст. було організовано нові обсерваторії в різних країнах світу. В Росії збудовано і обладнано першокласними інструментами славетну Пулковську обсерваторію, створено обсерваторії в кількох університетських містах (Дерпт, Москва, Казань, Київ та ін.). Значного розвитку досягла А. в нашій країні після Великої Жовтн. соціалістич. революції. Ідеологічна спрямованість рад. А., яка базується на теорії марксизму-ленінізму, плановість і колективність у роботі, а також тісний зв'язок з народним господарством забезпечили їй небувалий розквіт. В СРСР створено ряд астр. обсерваторій та ін-тів: Інститут теоретичної астрономії (Ленінград), обсерваторії в Абас-тумані (Грузія), Бюракані (поблизу Єревана), Сталінабаді, Криму, Алма-Аті та ін. Для обладнання цих обсерваторій велике значення мав розвиток вітчизняного приладобудування Тепер радянська промисловість виробляє найскладніші астр. інструменти, які до революції замовлялися лише за кордоном.

Значного розвитку А. досягла на Україні. Ще 1821 адмірал А. С. Грейс організував першу на Україні астр. обсерваторію у м. Миколаєві для обслуговування Чорноморського флоту. Другою на Україні була обсерваторія Київського ун-ту, будівництво якої закінчено 1845. Потім було відкрито обсерваторії в Одесі (1871) і Харкові (1888). 1900 створено обсерваторію Львівського ун-ту. 1908 у Сімеїзі (Крим) організовано астрофізичний відділ Пулковської обсерваторії, який тепер входить до складу Кримської астрофізич. обсерваторії АН СРСР Після Жовтневої соціалістич. революції у Полтаві 1926 створено гравіметричну обсерваторію, основним завданням якої є вивчення рухів земних полюсів і припливів у земній корі. 1945 в Голосієві (під Києвом) створено астр. обсерваторію АН УРСР. Значні астрометрич. роботи виконали на Україні І. Є. Кортацці, Б. П. Остащенко-Кудрявцев, Л. І. Семенов (Миколаїв), В. І. Фабріціус, М. П Диченко (Київ), М. В. Ціммерман, Б. В. Новопашенний (Одеса), Г. В. Левиць-кий, Л. О. Струве, М. М. Євдокимов (Харків), О. Я Орлов, Є. П. Федоров (Полтава). М. Ф. Хандриков був визначним організатором київської школи теоретичної А. Важливі дослідження виконав у Києві А. О. Яковкін. В галузі астрофізики значних успіхів досягли С. К. Всехсвятський (Київ), О. К. Коно-нович і В. П. Цесевич (Одеса), В. Г. Фесенков, М. П. Барабашов (Харків), Г. М. Неуймін, Г. А. Шайн, Е. Р. Мустель (Крим), Е. В. Рибка, В. 6. Степанов, М. С. Ейгенсон (Львів) і багато ін.

А. входить у навчальний план середніх шкіл як окрема дисципліна Деякі відомості з А. (всесвітнє тяжіння, сонячні та місячні затемнення) вивчаються в школі в курсі фізики Учні дістають відомості про добову й річну зміну зоряного неба, про рух Землі, про методи дослідження небесних явищ та деякі питання астрофізики. Курс А. завершується вивченням окремих питань космогонії (будова Всесвіту, походження і розвиток небесних тіл і т. ін.). Вивчення А. в школі розширює знання учнів з природознавства, сприяє формуванню діалектико-матеріалістич. світогляду,

Літ.: Попов П. І. та ін. Астрономія. К., 1950; Б л а ж к о С. Н. Курс общей астрономии. М,—Л.. 1947; Воронцов-Вельяминов Б. А. Очерки о Вселенной. Изд. 3. М.., 1955; Воронцов-Вельяминов Б. А. Очерки истории астрономии в России. М., 1956; Фесенков В. Г. Современные представлення о Вселенной. М.—Л., 1949.

АСТРОНОМО-ГЕОДЕЗИЧНА СІТКА — система пов'язаних між собою точок земної поверхні (т. з. астрономо-геодезичних пунктів), для яких географічні координати (широта і довгота), а також азимут якого-небудь віддаленого земного предмета визначені як внаслідок астрономічних спостережень, так і внаслідок геодезичних вимірювань (тріангуляції).

АСТРОФІЗИКА — розділ астрономії, який вивчає фізичний стан і хімічний склад небесних тіл і міжзоряного середовища, а також процесів, що відбуваються в них.

Як самостійна галузь науки А. почала розвиватися з середини 19 ст. у зв'язку з успіхами фізики, особливо з відкриттям спектрального аналізу і застосуванням фотографії. На поч. 20 ст. розроблення теоретичної фізики, зокрема теорії випромінювання і атомної фізики, а також швидке зростання техніки спостережень стали передумовою інтенсивного розвитку А. Основні розділи А.: фізика Сонця, фізика зоряних атмосфер, фізика газових туманностей, теорія внутрішньої будови зір, фізика планет та ін. Практична А. розробляв методи досліджень небесних тіл. Теоретична А. використовує результати цих досліджень для з'ясування фіз. природи небесних тіл.

Серед методів А. велике значення має астрофотометрія, завданням якої є вимірювання блиску небесних тіл за допомогою візуальних, фотографічних і фотоелектричних спостережень. Ще більшу роль в А. відіграє астроспектроско-п і я. Вивчення спектрів небесних тіл дає можливість робити висновки про хімічний склад і фізичний стан речовини на цих тілах, визначати т-ру зір, обчислювати швидкість наближення або віддалення зорі, робити висновки про обертання зір, про різні фізичні процеси, що відбуваються в атмосферах Сонця та зір, в газових туманностях і в міжзоряному середовищі. У зв'язку з запуском в СРСР перших штучних супутників Землі та Сонця А. здобула нові методи досліджень. Апаратура, встановлена на супутниках, дає можливість реєструвати випромінювання небесних тіл далеко за межами атмосфери Землі.

Одним з найважливіших досягнень А. є висновок про єдність речовини у Всесвіті. Хімічний склад різних небесних тіл дуже схожий; їхня речовина складається з тих же елементів, які ми знаходимо в тілах земної природи. Відкритий 1868 на Сонці газ гелій був знайдений 1895 і на Землі. Довгий час вчені вважали, що до складу газових туманностей ввіходить газ небулій — джерело кількох спектральних ліній, які не спостерігаються в земних умовах. Але 1927 було доведено, що ці, т. з. небулярні, лінії виникають завдяки особливому світінню добре відомих на Землі хімічних елементів — кисню, азоту та ін. У спектрі сонячної корони спостерігаються яскраві корональні лінії, які дуже довго не вдавалося ототожнити з лініями відомих хімічних елементів. Як виявилось, вони належать не гіпотетичному газу «коронію», а залізу, нікелю і кальцію у високих стадіях іонізації.

А. виявила велику різноманітність у зоряному світі. Зорі відрізняються температурами, світностями (тобто потужностями випромінювання), розмірами та ін. характеристиками. Класифікація зір грунтується на порівняльному вивченні їхніх спектрів (див. Спектральні класи зір). Між спектрами зір та їхніми світностями встановлено певний зв'язок, який виражається діаграмою спектр — світність. Більшість зір розміщується майже по діагоналі діаграми, утворюючи т. з. головну послідовність (до неї належить і Сонце). Багато зір не вкладається в головну послідовність і утворює особливі класи. Такими є, напр., класи відносно холодних зір, класи гігантів і надгігантів тощо. Дуже цікавим є клас білих карликів — гарячих зір порівняно невеликих розмірів з дуже великою густиною (до 105 — 106 г/см3). Спостерігається багато подвійних зір, кратних зір, а також змінних зір різних типів. Особливо цікавими є нові зорі, які раптово спалахують, посилюючи своє випромінювання в десятки тисяч разів. А. досягла великих успіхів у вивченні зоряних атмосфер, зокрема атмосфери Сонця. В нижній частині сонячної атмосфери — фотосфері виникає випромінювання з неперервним спектром. В розташованому над нею перетворюючому шарі відбуваються складні процеси, під впливом яких у спектрі Сонця виникають темні лінії поглинання — фраунгоферові лінії. Ще вище розміщена хромосфера. Зовнішня частина сонячної атмосфери — сонячна корона — є дуже обширним утворенням, яке під час повних сонячних затемнень спостерігається у вигляді сріблястого сяйва. Різні властивості сонячної корони, які довгий час здавалися загадковими, пояснюються її високою кінетичною т-рою, що досягає мільйонів градусів. Процеси в атмосфері Сонця дуже впливають на геофізичні явища.

Внутрішню будову Сонця і зір можна обчислити теоретично, на підставі законів механіки та фізики. Розрахунки показують, що т-ра, густина і тиск зоряної речовини з наближенням до центра зорі зростають. Джерелом енергії більшості зір головної послідовності є, очевидно, термоядерні реакції, які супроводяться перетворенням водню в гелій.

Великий інтерес становлять нестаціонарні зорі, в яких відносно швидко відбуваються зміни фізичних властивостей. Вивчення цих зір є основою розв'язання проблеми зоряної еволюції. Значно розвинулась фізика газових туманностей, особливо планетарних. їхнє світіння спричиняється флуоресценцією під впливом випромінювання гарячих зір.

Важливих результатів досягла А. у вивченні планет. Зокрема, дослідження поверхні Марса дало можливість наблизитися до розв'язання питання про життя на цій планеті. А. успішно вивчає фізичні особливості комет. Дослідження метеорів становить не тільки астрофізичний, а й геофізичний інтерес, тому що воно зв'язане з проблемою верхніх шарів атмосфери.

В розвиток А. великий вклад внесли вітчизняні вчені. Імена Ф. О. Бредіхіна, А. А. Бєлопольського, Г. А. Тихова, В. Г. Фесенкова, С. В. Орлова і багатьох ін. пов'язані з розробленням основних розділів А. Акад. В. А. Амбарцумян та його учні виконали фундаментальні дослідження у вивченні газових туманностей та зоряних атмосфер, з теорії розсіяння світла, фізики нестаціонарних зір та в ін. галузях А. Великих успіхів досягнуто у вивченні процесів на Сонці (Е. Р. Мустель, А. Б. Сєвєрний, В. О. Крат, І. С. Шкловський та ін.), у вивченні планет (Г. А. Тихов, М. П. Барабашов та ін.), міжпланетного середовища (В. Г. Фесенков та ін.).

Провідними н.-д. установами СРСР в галузі А. є Кримська астрофізична обсерваторія АН СРСР і Головна (Пулковська) астрономічна обсерваторія АН СРСР, Астрономічний ін-т ім. Штернберга МДУ,

<img src="part8-53.jpg" alt="part8-53.jpg" width="158" height="210">

великі республіканські обсерваторії: Абастуманська (Грузія), Бюраканська (Вірменія), Головна астр. обсерваторія АН УРСР та ін., а також астрономічні обсерваторії Ленінградського, Київського, Казанського, Харківського і Одеського університетів.

Літ.: Амбарцумян В. А. и др. Курс астрофизики и звездной астрономии, ч. 1—2. М.—Л., 1934—36; Воронцов-Вельяминов Б. А. Курс практической астрофизики. М. — Л., 1940; Амбарцумян В. А. и др. Теоретическая астрофизика. М., 1952; Аллер Л. X. Астрофизика, т. 1—2. М., 1955—57.

АСТРЯБ Олександр Матвійович (н. 3. IX 1879) — український рад. методист-математик, професор, засл. діяч науки УРСР. Член КПРС з 1945. Н. в м. Лубнах Полт. губ. в сім'ї вчителя, закінчив Київ. ун-т. З 1904 викладав математику і методику математики в гімназіях і вищих уч. закладах. Активно включився в будівництво рад. вищої школи і підготовку наукових і учительських кадрів. 1930 57 працював у Київському держ. педагогічному інституті ім. О. М. Горького, 1932—57 очолював сектор методики математики Науково-досл. ін-ту педагогіки УРСР. Нагороджений орденом Леніна. Опублікував понад 100 праць.

Тв.: Наглядная геометрия. К., 1909 [12 видань]; Задачник по наочній геометрії. К., 1923; Курс опытной геометрии. П., 1923; Геометрія для трудшкіл. X., 1927; Як викладати геометрію в середній школі, ч. 1—2. X. — К., 1934; Арифметична задача. К., 1941; Методика викладання математики в Українській РСР. В кн.: Розвиток народної освіти і педагогічної науки в Українській РСР. К., 1957.

АСТУРІЯ — область в Пн. Іспанії, на узбережжі Біскайської затоки. Площа 10,9 тис. км2. Нас. 964,0 тис. чол. (1957). Гол. місто Ов'єдо. А. розташована на пн. схилах Кантабрійських гір. Клімат морський, м'який, з значною кількістю опадів (до 2000 мм). Невеликі гірські річки. В горах дубові та букові ліси, що переходять в альпійські луки.

З 1 ст. до н. е. А. була під владою Риму, потім увіходила до Вестготського королівства. З 718 А. — королівство, центр боротьби з арабськими завойовниками на Піренеях. З 924 А. перетворилась у королівство Леон. З 1230— у складі іспанського королівства. З кін. 19 ст. А. один з найбільш розвинутих промислових р-нів країни, центр активного робітн. руху. Двічі (1931, 1934) повсталі робітники А. проголошували республіку. 1936—39 і пізніше А. — район героїчної боротьби пролетаріату проти фашизму.

А. — індустріально-аграрна область з розвинутою гірничою пром-стю (до 70% вуглевидобутку Іспанії). Металургійні з-ди (М'єрес, Хіхон, Ла-Фельгера) працюють на астурійському кам'яному вугіллі і залізній руді Країни Басків. В Ов'єдо і навколо нього розміщені підприємства машинобудування, хім. пром-сті, воєнні заводи. Розвинута також текст., шкіряна, тютюнова пром-сть. В с. г. переважає дрібне селянське землеволодіння. Посіви кукурудзи картоплі, кормових культур і плодівництво. Тваринництво м'ясо-молочного напряму; рибальство. Найважливіші порти: Хіхон, Авілес.

АСТЬЄ ДЕ ЛА ВІЖЕРІ (d'Astier de la Vigerie) Емманюель д' (н. 6. І 1900) — французький громадський діяч, письменник і журналіст, борець за мир. Активний учасник Руху Опору; займав урядові посади, був міністром внутрішніх справ тимчасового уряду. Головні твори: «Сім раз по сім» (1947) — про капітуляцію Франції 1940 і Рух Опору; «Боги й люди» (1952)— спогади про діяльність Комітету націон. визволення і тимчасового уряду; «Літу немає кінця» — роман-хроніка про Францію 1947—54. З 1950— чл. Бюро, а з 1955—віце-голова Всесвітньої Ради Миру. Міжнародна Ленінська премія «За, зміцнення миру між народами», 1957.

АСУАН (древня Сієна) — місто в Єгипетському районі Об'єднаної Арабської Республіки на р. Нілі. Адм. центр провінції Асуан. 28,4 тис. ж. (1952). Залізничне сполучення з Каїром. Центр торгівлі з Суданом. В А. з-д мінеральних добрив, підприємства текст., шкір, і взуттєвої промисловості. Курорт. В 5 км вище А. велика іригаційна споруда і водоймище (2,4 млрд. м3) для зрошення плантацій бавовнику. На Пд. від А. велетенська новобудова — Велика Асуанська висотна гребля з водоймищем в 130 млрд. м3 і потужною ГЕС, яка споруджується за допомогою СРСР (угода 1958).

АСУНСЬЙОН — місто, столиця Парагваю, політ., економіч. і культ. центр країни. Важливий порт на ріці Парагваї (біля впадіння в неї ріки Пількомайо), зв'язаний пароплавними лініями з Буенос-Айресом і Монтевідео. Залізнич. станція, аеродром. Бл. 250 тис. ж. (1957). Невелика верф, текстильна, мебльова, взуттєва, сірникова і тютюнова ф-ки, цукровий, борошномельний і винокурний з-ди, виробництво дубильного екстракту — таніну, переробка чаю-мате. Національний пантеон, Музей мистецтв, ун-т, Національна б-ка, Ботанічний сад.

АСФАЛЬТ (грец. ασφαλτος — гірська смола, асфальт) — будівельний в'яжучий матеріал. Природний А. — продукт фіз.-хімічної зміни бітуму. Штучний А. — суміш бітуму з подрібненими мінеральними матеріалами, які підвищують його стійкість. В природі А. утворює асфальтові озера й просочує вапняки, глини, доломіти та ін. гірські породи. Штучний А. застосовується у вигляді дорожньої асфальтової мастики (13—60% бітуму) або асфальтов'яжучої речовини. Природний і штучний А. використовують для різних асфальтобетонних сумішей і гол. чин. для виготовлення литого асфальтового бетону, з якого роблять покриття доріг і тротуарів, підлоги промислових будов тощо. А. застосовують також для заливки швів дорожніх (бетонних і блочних) покриттів та в гідротехнічному будівництві.

АСФАЛЬТОБЕТОН — суміш асфальту з піском, щебенем чи гравієм (в твердому стані). В А. бітуму 5—9%, розмір щебеню 25— 40 мм. Виготовляється А. при температурі 170—180° С в асфальтозмішувачах. Використовується А. здебільшого у вигляді гарячої і холодної сумішей в дорожньому будівництві.

АСФАЛЬТОВІ ЛАКИ — колоїдні розчини природних або штучних бітумів в органічних розчинниках (бензолі, скипидарі та ін.):

А. л., виготовлені з домішками каніфолі, смол, рослинних висихаючих олій і сикативів, утворюють міцні покриття. Є два типи А. л.: смоляні А. л. — нестійкі і олійні А. л. — більш стійкі щодо діяння світла та повітря. А. л. широко вживаються в техніці для покриття металевих та ін. поверхень.

АСФІКСІЯ (грец. α — не і σφυγμος — биття серця) — ядуха, патологічний процес з гострим перебігом, що виникає у зв'язку з браком кисню в крові і тканинах, а також при скупченні в організмі вуглекислоти. А. настає при закритті дихальних шляхів сторонніми тілами, при повішенні і потопленні, при травмі дихальних м'язів та нервів, які їх іннервують, тощо. А. також виникає при деяких отруєннях, іноді при порушеннях серцево-судинної діяльності та ін. А. характеризується швидконаростаючим розладом дихання і кровообігу, що може призвести до припинення дихання і смерті. Лікування А. залежить від її походження. Сторонні тіла, що потрапляють до гортані, трахеї, бронхів, видаляються за допомогою спец. інструментів або хірургічно. Широко застосовується вдихання кисню.

АСЦИДІЇ, Ascidia (грец. ασκιδιον — мішечок) — клас підтипу покривників (Tunicata). Сидячі прикріплені морські тварини, поодинокі або колоніальні, з мішковидним, вкритим оболонкою з туніцину тілом, яке має два отвори: ротовий на передньому кінці і анальний збоку. Глотка прорізана зябровими отворами (стигмами), через які вода просочується в клоакальну порожнину. Нервова система — міжсифонний ганглій. Кро-воносна система незамкнена. Гермафродити. Вільноплаваюча личинка А. має всі ознаки хордової тварини: хорду, спинний мозок, складні органи чуття в мозковому пухирці. Прикріплюючись до дна, вона зазнає змін і ці ознаки втрачає.

АСЦИТ, черевна водянка (від грец. ασκος — шкіряний міх, живіт) — скупчення рідини в черевній порожнині. Спричиняється звичайно розладом кровообігу при захворюваннях серця, печінки та ін. Лікув а н н я — усунення основної причини, призначення сечогінних, прокол черевної стінки з випусканням рідини.

АТА САЛІХ (н. 1. VI 1908) — туркменський рад. народний поет. Член КПРС з 1941. Н. в сім'ї бідняка в аулі Шортепе Марийської обл.; сліпий з дитинства. Друкується з 1930. Кращі вірші та пісні: «Знайте, це — Ленін!», «Хай живе єдність народів!», «Тарас Шевченко». В роки Великої Вітчизн. війни відомий як автор віршів-наказів молодим бійцям. А. С. — основоположник жанру байки в туркменській рад. літературі, автор лірико-епічної поеми «Від усього серця».

Тв.: Укр. перекл. — В кн.: Радянська література народів СРСР. К., 1952; Рос. перекл.— Избранные стихи. Ашхабад, 1954.

АТАБАСКА - 1) Річка на Зх. Канади (система р. Макензі). Бере початок в Скелястих горах, впадає в озеро Атабаска. Довж. 1231 км. Площа бас. 153 тис. км2. Судноплавна в нижній течії. 2) Озеро на Зх. Канади, лежить на висоті 210 м, площа 7900 км2, довж. 330 км, шир. 10—50 км, пересічна глиб. 60. м. З оз. А. витікає р. Невільнича. Судноплавне.

АТАВІЗМ (лат. atavus — предок) — поява у окремих організмів ознак, що були властиві їх предкам, але у сучасних представників того чи іншого виду зникли. Прикладами А. є розвиток у коня 2 додаткових пальців; розвиток у ссавців шийних ребер і зябрових щілин; народження людини волосатою або з кількома парами сосків; розвиток у ав-страл. акації складнопірчастих листків замість філодіїв. Причини А. криються в умовах розвитку індивіда. Найчастіше А. проявляється при порушенні ембріонального розвитку, при регенерації втрачених органів, а іноді при гібридизації (як наслідок розхитування спадковості).

АТАКА (франц. attaque — напад) — поєднання вогню і навального руху війська, літаків, кораблів та ін. проти ворога з метою знищення його в близькому бою. В загальному бою А. є найважчим і найбільш напруженим періодом наступу. А. починається при безпосередньому зіткненні з противником для прориву його оборони або після зближення з військом противника при підході його з глибини театру воєнних дій. А. ведеться танками і піхотою при підтримці артилерії та авіації і забезпечується спец, військами. В морському бою А. здійснюється всіма родами ВМС, а найчастіше авіацією, підводними човнами та швидкохідними надводними кораблями.

АТАКАМА — пустеля на Пн. Чілі (Пд. Америка), що вузькою смугою простяглася вздовж узбережжя Тихого ок. між 20—27° пд. ш. Поверхня являє собою кам'янисте плато (серед, вис. 500 м) з окремими докембрійськими гірськими масивами вис. 2000— 3000 м. А. — одна з найпосушливіших пустель на Землі. В пн. частині пустелі (т. з. Пампа-дель-Тамаругаль) середньорічна сума опадів не перевищує 10 мм, а іноді на протязі 10—12 років опадів немає зовсім. Пересіч. річна т-ра змінюється з Пн. на Пд. від +20 до +15°; літом — від +23 до +20°, зимою — від +16 до +12°. Грунти переважно солончакові. Рослинність бідна, зрідка окремі кактуси, мімози. В А. великі родовища селітри, міді, золота, срібла.

АТАКАМСЬКА ЗАПАДИНА — западина в сх. частині Тихого океану. Простягається у вигляді вузької довгої (2500 км) улоговини паралельно берегові Пд. Америки. Пересічна глибина 6 тис. м, найбільша — 7634 м.

АТАКСІЯ (грец. α — без і ταξις — порядок) — розлад координації довільних рухів. Проявляється в порушенні рівноваги при стоянні, у нечіткості, неузгодженості й надмірності рухів. Зумовлюється глибокими порушеннями чутливості тканин (при ураженні спинного мозку) або ураженням вищих нервових центрів регуляції рухів (при порушенні діяльності мозочка або вестибулярного апарату внаслідок склерозу судин, травми, при пухлинах, деяких інфекційних захворюваннях тощо). Лікування А. — усунення осн. хвороби, спец. гімнастика.

АТАНАЗЕВИЧ Іван — київський майстер по сріблу та золоту 2-ї пол. 18 ст. Багато працював на замовлення Києво-Печерської лаври та Софії Київської. Серед його творів, що збереглися в музеях, особливо відзначається срібна ажурна гробниця з рельєфами: «Тайна вечеря», «Голгофа», «Оплакування

Христа» та ін. Окремі сюжети трактовані не канонічно. Орнаменти стилізовані, наслідують мотиви, типові для барокко.

АТАПАСКИ (атабаски) — індіанські племена, розселені по всій території Пн. Америки. Чисельність А. бл. 70 тис. чол. Мова А. — мовної сім'ї на-дене. А. належать до амер. гілки монголоїдної раси. Поділяються на 3 групи: північні, тихоокеанські і південні. Пн. А. (чайпеваї, кучини та ін.) населяють ліси Зх. Канади і Аляски, кочують родинами, займаються мисливством. Тихоокеанські і пд. А. (апачі, навахи) живуть в резерваціях зх. та ид.-зх. штатів США, займаються скотарством і землеробством. Навахи відомі своєю майстерністю у виготовленні тканих ковдр та срібних прикрас. Більшість А. позбавлена засобів існування і жебрачить.

АТАТЮРК Газі Кемаль Мустафа (1880— 10. XI 1938)— видатний держ. і політичний діяч Туреччини. 1908 А. брав участь у молодотурецькій революції. 1919 очолив національно-визвольний рух проти Антанти, що привів до проголошення Турецької республіки. Як президент республіки [1923—38] А. провів ряд реформ у галузі права, культури і побуту. Дотримувався політики дружби з СРСР, вважаючи її необхідною гарантією незалежності Туреччини. Ініціатор укладення договорів Туреччини з РСФРР (16. III 1921) та Закавказькими рад. республіками (13. X 1921). Вів переговори з Надзвичайною місією УРСР до Туреччини на чолі з М. В. Фрунзе, внаслідок чого в Анкарі 2 січня 1922 було підписано договір про дружбу і братерство між Туреччиною і УРСР. 17. XII 1925 уклав договір про нейтралітет між Туреччиною і СРСР.

АТАШЕ (франц.attaché — прикріплений)— нижчий дипломатичний ранг співробітників посольств, місій та апарату відомств закордонних справ, в т. ч. і Міністерства закордонних справ УРСР. А. називаються також спеціалісти — працівники інших відомств при дипломатичних представництвах. У своїй діяльності вони підлеглі главі представництва та відповідному відомству своєї країни. А. бувають військові, військово-повітряні, військово-морські, торгові, фінансові, преси тощо.

АТБАСАР — місто, центр Атбасарського р-ну Акмолінської обл. Казахської РСР. 40,6 тис. ж. (1959). Залізничний вузол на лінії Акмолінськ—Картали. Елеватор, ремонт с.-г. інвентаря, кам'яний кар'єр. Технікум механізації с. г. В районі розвинуте зернове г-во і вівчарство.

АТЕЇЗМ (грец. α — без і θεος — бог) — безбожність, усвідомлення марновірності релігії, заперечення і теоретичне спростування її уявлень. Філософською основою А. є матеріалістичний світогляд, який відкидає віру в надприродне і дає пояснення світу на основі знання об'єктивних законів природи. А., виникнувши в глибоку давнину, виражав ідеологію передової частини суспільства, яка боролася за прогрес продуктивних сил, соціальних відносин і науки.

Стародавні народи Сходу (Китай, Індія, Вавілонія) зробили чималий вклад у скарбницю А. Найбільшого розвитку А. досяг у античних — грец. і римських — представників атомістичного матеріалізму — Демокріта, Епікура, Лукреція. А. стародавніх мислителів був зародком науково-атеїстичного світогляду. У середні віки будь-які спроби А. жорстоко переслідувалися церквою, особливо католицькою. Однак А. жив у діяльності і боротьбі «єретиків», з якими нещадно розправлялися феодальна держава і церква. Багато зробили для розвитку А. передові мислителі 16—17 ст. (вчені: Леонардо да Вінчі, Коперник, Б руно, Галілей; філософи-матеріалісти: Спіноза, Ф. Бекон, Гоббс, Локк), які критикували схоластику, спираючись на досягнення природознавства. Вищим етапом А. бурж. просвітителів був А. французьких матеріалістів 18 ст. (Ламетрі, Гольбах, Гельвецій, Дідро).

Ідеї А. мали місце в критиці релігії і церкви, яку дали у 18—1-й пол. 19 ст. видатні діячі науки й культури Росії та України — Ломоносов, Радіщев, декабристи, Сковорода, Котляревський та ін. їхні твори сприяли розвитку А. російських революційних демократів — Герцена, Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова та українських — Шевченка, Франка, Л. Українки, Коцюбинського, Грабовського та ін. Т. Шевченко був непримиренним борцем проти церкви і релігії; його А. був послідовним, войовничим. Поет вміло використовував біблійні мотиви для критики релігії і поширення А. Атеїстичні традиції розвинув далі І. Франко, критикуючи католицизм і уніатську церкву.

Революційні демократи не з'ясували соціальних коренів релігії, проте їхня боротьба проти церкви створила грунт для поширення і розвитку в Росії пролетарського А. — вищої форми А., філософською основою якого є діалектичний та історичний матеріалізм. Марксизм-ленінізм не обмежується з'ясуванням гносеологічних коренів релігії, як це робилось до нього. Він розкриває економічні причини виникнення релігії, її соціальні корені і функції. «Релігія, — вказував Маркс, — це зітхання пригнобленої істоти, серце безсердечного світу, подібно до того як вона — дух бездушних порядків. Релігія є опіум народу» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 1. К., 1958, с. 385).

Ленін показав, що в первісному суспільстві релігія породжується безсиллям дикуна у боротьбі з природою, а в антагоністичному суспільстві — існуванням експлуатації людини людиною. «Релігія, — писав він, — є один з видів духовного гніту, що лежить скрізь і всюди на народних масах, задавлених вічною працею на інших, злиднями і самотністю. Безсилля експлуатованих класів у боротьбі з експлуататорами так само неминуче породжує віру в краще загробне життя, як безсилля дикуна в боротьбі з природою породжує віру в богів, чортів, у чудеса і т. п.» (Твори, т. 10, с. 63). Подолання релігійного дурману немислиме без ліквідації експлуататорського суспільного ладу.

Практика соціалістичного будівництва в СРСР та в країнах народної демократії цілком і повністю підтвердила ці теоретичні положення марксизму-ленінізму. З ліквідацією експлуатації людини людиною соціальне коріння релігії було підірвано. Релігійні вірування існують у свідомості певної частини людей соціалістичного суспільства вже як пережиток минулого.

З підривом глибокого соціального коріння релігії вирішальну роль у справі подолання релігійних пережитків почала відігравати антирелігійна пропаганда, суть і основні завдання якої сформулював В. І.Ленін у статті «Про значення войовничого матеріалізму». Керуючись ленінськими настановами про необхідність всебічного атеїстичного виховання трудящих в умовах будівництва соціалізму, КПРС провела величезну роботу щодо організації антирелігійної пропаганди в масах, щодо поширення серед трудящих наукового, матеріалістичного світогляду. Внаслідок цього в СРСР вперше в історії переважна більшість громадян назавжди порвала з релігією.

Проте залишки релігійної ідеології ще й тепер продовжують жити в свідомості певної частини радянських людей. Подолання їх є невід'ємною умовою зростання комуністичної свідомості мас.Тому атеїстичне виховання трудящих є одним з найважливіших завдань ідеологічної роботи партії на сучасному історичному етапі.

Подолання релігійних пережитків здійснюється в СРСР на основі залучення мільйонних мас трудящих до комуністич. будівництва, а також шляхом змістовної атеїстичної пропаганди, яка грунтується на найновіших досягненнях науки. Запуск перших штучних супутників рад. вченими, створення першої штучної планети, політ радянських ракет на Місяць і навколо Місяця є величезним здобутком науки і ще більше зміцнює позиції А. А. поширений не лише в СРСР. Він є світоглядом трудящих в соціалістичних країнах Європи і Азії. Зростають ряди атеїстів і в капіталістичних країнах.

У боротьбі за пролетарський А. комуністичні і робітничі партії зарубіжних країн спираються на історичний досвід КПРС.

Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Про релігію. К., 1956; Ленін В. І. Про релігію. К., 1955; Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення. Постанова ЦК КПРС від 10. XI 1954. «Радянська Україна», 12. XI 1954; Ярославський Є. Біблія для віруючих і невіруючих. К., 1958: Острянін Д. Релігія та її реакційна роль. К., 1955; Лобовик Б. Ставлення Комуністичної партії і Радянської держави до релігії. К., 1958. Народ про релігію. К., 1958; Питання атеїзму. К., 1958.