Вілла Альдобрандіні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Palazzo Aldobrandini.JPG

Вілла Альдобрандіні ( Villa Aldobrandini ) — заміська вілла родини Альдобрандіні під Римом.

Історія[ред.ред. код]

Архітектори[ред.ред. код]

Рим

Задум створити віллу виник наприкінці 16 століття. Будівництво стало можливим завдяки отриманню великих коштів родиною Альдобрандіні, представник якої посів місце папи римського ( Климент VIII ) і вдалого залучення до проектування і будівництва архітектора Джакомо делла Порта.

На цьому місті була невелика садиба єпископа Олександра Руфіні, яка вже не задовольняла смакам родини Альдобрандіні, зростанню її престижу.

Архітектор мав великий авторитет і завершував грандіозне будівництво головного собору католиків - собору Св. Петра в Римі. На цей раз йому доручили створення заміської вілли для фактичного володаря папської держави. Її грандіозні розміри мали підкреслити велич володаря, хоча офіційним замовником був племінник папи - кардинал П'єтро Альдобрандіні.

Будівництво тривало у 1598 - 1602 роках. Джакомо делла Порта помер у 1602 р., а добудови і створення інтер'єрів продовжили архітектори Карло Мадерно та Джованні Фонтана.

Складові частини ансамблю[ред.ред. код]

Вигляд вілли з боку міста

Ансамбль має чітку вісьову побудову, напрямок якої започаткував гірський ручай. Вілла побудована на схилі пагорба, а ручай використали для створення каскаду, грандіозного німфею, довжина якого дорвнює довжині палацу. Вісь продовжується за палацом в нижній сад і надала напрям вулиці міста ( віале Катона ), тобто отримала містобудівне значення.

Інтер'єри оздоблені картинами художників доби пізнього маньєризму і бароко, серед яких

Висока мистецьк вартість споруд і самого ансамблю зробила віллу Альдобрандіні явищем в мистецтві, рівним уславленим зразкам на кшталт Вілли д'Есте, Вілли Торлонія, палаццо Пітті тощо.

Каскад і німфей[ред.ред. код]

Німфей вілли

Окрасою комплексу стали каскад і німфей. Останній- розкішна архітектурна декорація з фонтанами і декором, що нагадувала театральну декорацію. Регулярні частини саду розташовані поблизу палацу і не виходять далеко в природне оточення, а скупчені поблизу центральної вісі.

Джерела[ред.ред. код]

  • Gartenkunst in Europa. Orig.-Ausg. Köln, Taschen, 1990, ISBN 3-8228-0402-9
  • Italian villas and gardens. München, Prestel, 1992, ISBN 3-7913-1181-6
  • Keller, Herbert: Kleine Geschichte der Gartenkunst. 2., neubearb. und erw. Aufl. Berlin, Blackwell-Wiss.-Verl., 1994, ISBN 3-8263-3022-6
  • Mader, Günter: Italienische Gärten. Zürich, Buchclub Ex Libris, 1988
  • Mazzoni, Ira Diana: Gärten & Parks. Hildesheim, Gerstenberg, 2005, ISBN 3-8067-2543-8
  • Thacker, Christopher: Die Geschichte der Gärten. Zürich, Orell Füssli, 1979, ISBN 3-280-01091-8
  • Francis D. K. Ching, Architecture : Form, Space, and Order, Van Nostrand Reinhold, New York, 1979
  • Carl L. Franck, The Villas of Frascati, Alec Tiranti, Londres, 1966
  • Christian Norberg-Schulz, Baroque Architecture, Rizzoli International Publications, New York, 1986
  • Kevin Matthews, The Great Buildings Collection, Artifice, New York, 2001
  • Брунов Н. «Рим. Архітектура эпохи барокко»,М, 1937
  • Всеобщая история архитектуры, т 2, М, 1963

Див. також[ред.ред. код]