Вільгельм Стенгаммар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Wilhelm Stenhammar
фотографія
Основна інформація
Дата народження 7 лютого 1871(1871-02-07)
Місце народження Стокгольм, Швеція
Дата смерті 20 листопада 1927(1927-11-20) (56 років)
Місце смерті Юнсеред, Швеція
Країна Швеція Швеція
Професія Композитор, диригент, піаніст
Інструменти Фортепіано
Жанр Романтизм

Карл Вільгельм Еуген Стенгаммар (швед. Carl Wilhelm Eugen Stenhammar, 7 лютого 1871, Стокгольм, Швеція — 20 листопада 1927, Юнсеред, Швеція) — шведський композитор, хоровий диригент та піаніст. Яскравий представник романтизму, один з найбільш значимих шведських композиторів свого часу. Був сином композитора та архітектора Пера Ульріка Стенгаммара і належав до роду, з якого пішло багато визначних політичних та культурних діячів Швеції.

Життєпис[ред.ред. код]

Рельєфний портрет композитора у Стокгольмській ратуші

Вільгельм Стенгаммар народився у Стокгольмі, де й отримав свою першу музичну освіту: відвідував заняття з клавіру, органу та композиції у музичній школі Ріхарда Андерссона. У 1892 році дебютував у якості піаніста та був відомий насамперед виступами у дуеті зі скрипалем Туром Ауліном. Наступного року Стенгаммар створив свій Перший фортепіанний концерт, у якому відчувався значний вплив Йоганнеса Брамса на творчість молодого композитора. Музичне навчання Вільгельм Стенгаммар продовжив у Берліні, де потрапив під сильний вплив музики Ріхарда Вагнера та Антона Брукнера, що особливо помітно було у його Першій симфонії (1902–1903), від якої композитор у майбутньому відмовився, та Другому фортепіанному концерті (1903). Ці твори характеризувалися притаманним німецькому романтизму пафосом та ефектністю. Втім у подальшій творчості композитору вдалося розробити власний, більш нордичний, стиль, дещо заснований на музиці Яна Сібеліуса та Карла Нільсена. Зрештою, пізні композиції Стенгаммара нерідко містили народні мотиви та були сповнені суворою простотою. Проте, не зважаючи на цю вдавану просту, твори композитора свідчать про високу майстерність, що знайшла особливо яскраве відображення у вмінні застосовувати в композиціях поліфонію. Типовим твором нового стилю Стенгаммара є його Друга симфонія.

Як диригент Вільгельм Стенгаммар став вперше відомий широкій публіці у жовтні 1897 року, а вже три роки потому він почав займатися диригентською справою у Королівській опері в Стокгольмі. У 1906 році Стенгаммар очолив новостворений Гетеборзький симфонічний оркестр, керівником якого залишався протягом 16 років. У 1909 році нетривалий час обіймав посаду музичного керівника Уппсальського університету, на якій його змінив Гуго Альфвен. Фактично, Стенгаммар так і не приступив до виконання своїх обов'язків, адже залишив університет менше ніж за місяць через зацікавленність оркестру у втриманні його на посаді диригента. 1916 року композитору було присуджено звання почесного доктора Гетеборзького університету. У 1923 році Стенгаммар повернувся до Стокгольмської Королівської опери у якості диригента, втім після двох років роботи відмовився від посади через проблеми зі здоров'ям.

Вільгельм Стенгаммер помер у 1927 році від інсульту в містечку Юнсеред. Поховано видатного композитора в усамітненій місцині на кладовищі Маріеберг у Гетеборзі. Після його смерті у 1928 році було опубліковано 5 пісень, не оприлюднених раніше, дві з яких були за творами Шекспіра: «Blås, blås, du vintervind» (укр. Дми, дми, зимовий вітре!, за комедією «Як вам це сподобається») та «Orfeus med sin lutas klang» (укр. Орфей зі співаючою лютнею, за п'єсою «Генріх VIII»). Вшанування пам'яті видатного композитора знайшло своє відображення у створенні рельєфного портрету Стенгаммера в Стокгольмській ратуші та присвоєнні прізвища музиканта астероїду головного поясу, що отримав назву 15239 Стенхаммар.

Список вибраних робіт[ред.ред. код]

Оркестрові твори
  • Фортепіанний концерт No. 1 у сі-бемоль мажор, Opus 1 (1893)
  • Excelsior! Концертна увертюра, Opus 13 (1896)
  • Симфонія No. 1 у F-dur (1902–1903, відмовився)
  • Фортепіанний концерт No. 2 у d-moll, Opus 23 (1904–1907)
  • Два сентиментальні романси для скрипки з оркестром, Opus 28 (1910)
  • Серенада у F-dur, Opus 31 (1908-13, rev.1919)
  • Симфонія No. 2 у g-moll, Opus 34 (1911–1915)
  • Симфонія No. 3 у C-dur (1918-19, фрагмент)
Оперні та хорові роботи
  • «Флуар і Бланшфлор» (для баритона та оркестра), Opus 3 (1891)
  • «Бенкет в Сольгаузі» (норв. Gildet på Solhaug, опера), Opus 6 (1892–1893)
  • «Тирфінг» (швед. Tyrfing, опера), Opus 15 (1897–1898)
  • «Ітака» (для баритона з оркестром), Opus 21 (1904)
  • «Народ» (швед. Ett Folk, кантата), Opus 22 (1904–1905)
  • «Зимове сонцестояння» (швед. Midvinter, для змішаного хору та оркестру), Opus 24 (1907)
  • «Пісні» (швед. Sången, симфонічна кантата для соліста, змішаного хору, дитячого хору та оркестра), Opus 44 (1921)
  • Близько 60 пісень
Камерна музика
  • Струнний квартет No. 1 у C-dur, Opus 2 (1894)
  • Струнний квартет No. 2 у c-moll, Opus 14 (1896)
  • Струнний квартет No. 3 у F-dur, Opus 18 (1897–1900)
  • Струнний квартет No. 4 у Am-moll, Opus 25 (1904–1909)
  • Струнний квартет No. 5 у C-dur, Opus 29 (1910)
  • Струнний квартет No. 6 у d-moll, Opus 35 (1916)
  • Скрипічна соната у Am-moll, Opus 19 (1899–1900)
  • Allegro ma non tanto у A-dur, для фортепіанного тріо (1895)
  • Allegro Brillante у Es-dur, для фортепіанного квартету (1891)
Фортепіанна музика
  • Соната No. 1 у C-dur (1880)
  • Соната No. 2 у C-dur (1881)
  • Соната No. 3 у As-dur (1885)
  • Соната No. 4 у g-moll (1890)
  • Три фантазії, Opus 11 (1895)
  • Соната у As-dur, Opus 12 (1895)
  • «Пізнє літо» — 5 фортепіанних епізодів, Opus 33 (1914)

Література[ред.ред. код]

  • Bo Wallner. Wilhelm Stenhammar och hans tid — Stokholm: Norstedt, 1991. — ISBN 91-1-893692-X

Посилання[ред.ред. код]