Вільгельм IV (король Великої Британії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільгельм IV
Dei Gratia Britanniarum Rex Fidei Defensor
William IV.jpg
Король Великої Британії
Правління 1830-1837
Коронація 8 вересня 1831
Попередник Георг IV
Наступник Вікторія I
Інші титули Король Ганноверу
Біографічні дані
Імена William Henry (Вільям Генрі)
Хрещення 20 вересня, 1765
Дата народження 21 серпня 1765(1765-08-21)
Букінгемський палац, Лондон
Дата смерті 20 червня 1837(1837-06-20) (71 рік)
Замок Віндзор, Беркшир
Місце поховання Каплиця Св. Георга, Замок Віндзор
Дружина Аделайд Сакс-Менінґен
Діти Шарлотта, Єлизавета, Джордж, Генріх, Софія, Марія, Фредерік, Єлизавета Хей, Адольф, Августа Кеннеді-Ерскайн, Август ФітзКларенс, Амелія Кері
Династія Гановери
Батько Георг III
Мати Шарлотта Меклінбурґ-Стрелітз
Coat of Arms of the United Kingdom (1816-1837).svg
William IV Signature.svg

Вільге́льм IV (англ. William Henry, William IV, нім. Wilhelm IV., 21 серпня 1765(17650821) - 20 червня 1837) — король Великої Британії і Ганноверу з 26 липня 1830 р.

Ранні роки[ред.ред. код]

Вільгельм, третя дитина короля Георга III й королеви Шарлотти, народився вранці 21 серпня 1765 року у Букінгемському палаці [1]. У нього було два старших брата, Георг і Фредерік, тому Вільгельм не розглядався як спадкоємець престолу. Його похрестили у Сент-Джеймському палаці 20 вересня 1765 року, його хрещеними були дядька: герцог Глостер і принц Генріх (у подальшому герцог Камберленд), а також тітка, принцеса Августа [2].

Принц Вільгельм у віці 13 років та його молодший брат Едуард у 1778 році

Більшу частину свого дитинства принц Вільгельм провів у Ричмонді та палаці К'ю, де його освітою займались прватні педагоги [3]. У тринадцять років принц вступив до королівського флоту мічманом [4], у 1780 році він був присутній під час битви поблизу мису Сент-Вінсент [5] [6]. Хоча на борті корабля Вільгельма супроводжував наставник, його морський досвід мало відрізнявся від служби інших мічманів, оскільки він поряд з усіма брав участь у приготуванні їжі [7] та навіть був заарештований разом з іншими членами команди за п'яну бійку в Гібралтарі (хоча принца випустили одразу ж, як встановили його особу).[8] Під час війни за незалежність США принц служив у Нью-Йорку. Революціонери за згоди Джорджа Вашингтона планували викрасти принца, поки він перебував в Америці. Однак британцям стало відомо про ці плани, після чого до Вільгельма, який раніше пересувався Нью-Йорком без супроводу, приставили охорону.[9][10]

Вільгельм отримав звання лейтенанта у 1785 році, а за рік став капітаном фрегата Pegasus [11]. Наприкінці 1785 року принц служив у Вест-Індії під командуванням Гораціо Нельсона, який високо відгукувався з приводу професійних якостей Вільгельма [12]. Вільгельм і Нельсон стали добрими друзями, практично щовечора вечеряли разом, принц був свідком на весіллі Нельсона [13]. У 1788 році Вільгельм став капітаном фрегата Andromeda, а за рік разом зі званням контр-адмірала отримав командування над лінійним кораблем Valiant [14].

Вільгельм хотів отримати герцогський титул, подібний до тих, що мали його старші брати, та, як наслідок, отримати місце у Палаті лордів. Однак король Георг III не поспішав надавати сину звання герцога, остерігаючись, що він долучиться до парламентської опозиції [15]. Тоді Вільгельм пригрозив, що буде обиратись до Палати громад від округу Тотнес у Девоні. Під тиском Георг здався, й 16 травня 1789 року Вільгельм отримав титули герцога Кларенса й Сент-Ендрюс та графа Мюнстера [16]. Вільгельм як і його старші брати, принц Уельський і герцог Йоркський, публічно підтримував опозиційну до короля партію Вігів, проте, як і у багатьох політиків того часу, політична орієнтація принца була дуже мінливою, тому неможна однозначно приписати його до якоїсь однієї з партій [17].

Служба й політика[ред.ред. код]

Вільгельм у мундирі, портрет роботи Мартіна Арчера Ші, близько 1800 року

У 1790 році Вільгельм залишив службу на флоті [18]. Коли у 1793 році Велика Британія вступила до війни з Францією, принц був готовий служити своїй країні й розраховував взяти у цій війні участь, але йому не надали корабель. Можливо, причиною тому було падіння п'яного принца зі сходів, в результаті якого він зламав руку, а також виступ перед Палатою лордів, в якому Вільгельм висловився проти війни [19]. Наступного року принц висловлювався вже на підтримку війни, але Адміралтейство проігнорувало його прохання про повернення на службу [20]. Вільгельм не полишав спроб узяти активну участь у війні, але навіть отримане ним у 1798 році звання адмірала було суто формальним [21]. Під час Наполеонівських війн принцу також не вдалось домогтись командної посади [22]. У 1811 році він отримав почесне звання адмірала флоту. У 1813 році Вільгельм прибув з візитом до розташування британських військ у Південних Нідерландах. Спостерігаючи з дзвінниці за бомбардуванням Антверпена, принц сам потрапив під обстріл. Куля пробила його мундир [23].

У Палаті лордів Вільгельм виступав проти скасування рабства, яке, хоч і було незаконним у Великій Британії, все ще існувало у британських колоніях. Багато подорожуючи, принц бачив, що вільні люди на півночі Шотландії живуть гірше, ніж раби у Вест-Індії, тому вважав, що свобода нічого доброго рабам не принесе [24]. Багато парламентарів рахувались із думкою принца, беручи до уваги його досвід життя у Вест-Індії [25]. Виступаючи у Палаті лордів, Вільгельм заявив, що всі прибічники ідей аболіціонізму, та зокрема Вільям Вілберфорс, є або фанатиками, або лицемірами [26]. В інших питаннях принц частіше за все займав ліберальнішу позицію.

Правління[ред.ред. код]

На престол Вільгельм IV вступив у віці майже 65 років — він був найбільш похилим британським монархом у момент сходження на царство.

Незважаючи на похилий вік й нетривале правління, Вільгельм встиг доволі багато. За нього було здійснено важливі реформи: переглянуто законодавство щодо бідняків, проведено демократизацію муніципалітетів, вперше введено обмеження на дитячу працю, а у всій Британській імперії скасовано рабство. Окрім того, за актом 1832 року було змінено електоральну систему Британії. Вільгельм був останнім королем, який призначив прем'єр-міністра проти волі парламенту (1834).

Після смерті Вільгельма припинила існування особиста унія Великої Британії та Ганновера: як британському монарху йому спадкувала племінниця Вікторія, дочка померлого 1820 року його молодшого брата Едуарда Кентського, однак вона не могла успадкувати ще й королівство Ганновер, де був чинним салічний закон, і наступним ганноверським королем став ще один молодший брат Вільгельма, герцог Камберлендський Ернст Август.

Родина[ред.ред. код]

У 1791-1811 роках він перебував у фактичному шлюбі з акторкою Дороті Джордан (1761-1816), від якої мав потомство — 10 дітей (на прізвище Фіцкларенс, «фіц» — традиційний старофранцузький префікс до імені незаконнонароджених дітей). Після вступу на престол Вільгельм присвоїв своєму старшому сину Джорджу титул графа Мунстера (рід припинився у 2002 році).

Після смерті племінниці, принцеси Шарлотти, у 1817 році (що ставило під загрозу майбутнє династії), разом із низкою інших своїх братів поспіхом вирішив завести сім'ю та 11 липня 1818 року одружився з Аделаїдою Саксен-Мейнінгенською (13 серпня 1792 - 2 грудня 1849). Від цього шлюбу народились дві дівчинки, проте жодна з них не вижила.

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 12
  2. Yvonne Demoskoff. «Yvonne's Royalty Home Page: Royal Christenings» (англійською). Архів оригіналу за 2013-07-04. Процитовано 2011-12-20. 
  3. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 13-19
  4. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 23-31
  5. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 32
  6. Allen, W. Gore. King William IV. стор. 29
  7. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 29
  8. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 33
  9. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 39
  10. Allen, W. Gore. King William IV. стор. 32
  11. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 54-57
  12. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 59
  13. Somerset, Anne. The Life and Times of William IV. стор. 42
  14. Ashley, Mike. The Mammoth Book of British Kings and Queens. 1998. Стор. 686—687. ISBN 1-84119-096-9
  15. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 89
  16. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 70
  17. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 89-92
  18. «William IV». Official web site of the British Monarchy. Архів оригіналу за 2013-07-04. Процитовано 2011-12-20. 
  19. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 91-94
  20. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 94
  21. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 95
  22. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 95-97
  23. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 115
  24. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 54
  25. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 97-99
  26. Ziegler, Philip. King William IV. стор. 121

Література[ред.ред. код]

Попередник
Георг IV
Arms of the United Kingdom in Scotland (1816-1837).svg Король Великої Британії
1830-1837
Arms of the United Kingdom in Scotland (1816-1837).svg Наступник
Вікторія I
Попередник
Георг IV
Royal Arms of the Kingdom of Hanover.svg Король Ганноверу
1830-1837
Royal Arms of the Kingdom of Hanover.svg Наступник
Ернст Август I
Монархи Великої Британії
 Королівство Великої Британії Анна | Георг I | Георг II | Георг III
Union flag 1606 (Kings Colors).svg
 Сполучене Королівство  Георг III | Георг IV | Вільгельм IV | Вікторія | Едвард VII | Георг V** | Едуард VIII** | Георг VI ** | Єлизавета II**
Flag of the United Kingdom.svg
* Всі також монархи Ірландії | ** Також монарх Королівств Співдружності