Вільногірськ
Вільногі́рськ — місто обласного значення Дніпропетровської області, розташоване у верхів'ї річки Самоткань, на відстані 95,8 км на захід від обласного центру (автошляхами Н08, Т 0429 та Т 0415).
Зміст |
Історія[ред.]
Виникнення Вільногірська пов'язане із промисловим освоєнням покладів титанових руд біля витоків Самоткані. В квітні 1956 року було прийняте рішення про будівництво гірничо-металургійного комбінату і робітничого селища, будівництво розпочалося в липні.
12 серпня 1956року є офіційною датою заснування робітничого селища і відповідно міста Вільногірськ.
Перша частина назви «Вільно-» утворилася від назви села Вільні Хутори, а друга частина «-гірськ», була дана людьми, які приїхали освоювати гірничу справу.
16 червня 1958 року рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської обласної ради населеному пункту при будівництві гірничо-металургійного комбінату була присвоєна назва Вільногірська, оскільки селище виникло поблизу станції Вільні Хутори.
У 1965 році Вільногірськ отримав статус міста районного підпорядкування Верхньодніпровського району.
1990 року його віднесено до категорії міст обласного підпорядкування Дніпропетровської області.
Початок розробки циркон-рутил-ільменітового родовища припадає на 60-ті роки і триває до теперішнього часу.
Підприємства[ред.]
Провідне місце у промисловій інфраструктурі відіграє гірничо-металургійний комплекс. Продукція галузі становить 98,2% валового продукту по місту.
Основне підприємство міста, що видобуває мінеральні ресурси, - Філія "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" ЗАТ "Кримський титан", що є одним з провідних підприємств металургійної галузі України з виробництва концентратів рідких металів. Комбінат забезпечує сировиною такі галузі економіки як, хімічна, електротехнічна та машинобудівна. Основним структурним підрозділом є гірниче виробництво, яке здійснює виробку родовища відкритим способом із наступною рекультивацією земель. Також є збагачувальне виробництво - дезінтеграція та обезшламлювання розсипу, гравітаційне, електричне та магнітне збагачування, металургійне виробництво - хіміко-металургійні процеси переробки концентратів із виділенням сполучень цирконію, сульфату цирконію, чотирихлористого кремнію. Сьогодні комбінат випускає понад 50 видів продукції, яка імпортується за кордон. У 1995 році комбінат став членом Міжнародного клубу торговельних лідерів, у 1996 році його удостоєно міжнародного призу "Золотий глобус".
На місцевій сировині працюють такі підприємства як: ЗАТ "Вільногірське скло", ТОВ з ІІ "Кольорові метали", ВАТ "Вільногірський завод залізобетонних виробів".
Підприємства міста випускають залізобетонні конструкції, розчин, бетон, скляну тару, цеглу, гофротару.
Заклади освіти та культури[ред.]
У місті є два вищих навчальних заклади: Вільногірський технікум Національної металургійної академії України та Вільногірський професійний ліцей.
Також працюють 4 загальноосвітні школи, центр профільної підготовки, музична школа, 6 дошкільних навчальних закладів. Є дитячо-юнацька спортивна школа, та спортивний комплекс із басейном та стадіоном.
Мережу закладів культури становлять 2 бібліотеки, школа мистецтв, центр дозвілля, виставковий зал. Найвідоміший заклад культури у Вільногірську - палац культури "Металург", у якому працює 14 колективів художньої самодіяльності.
Джерела[ред.]
- Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. С. — 200-207
- Вільногірськ / Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
Посилання[ред.]
- Вільногірськ на сайті Дніпропетровської ОДА
- Облікова картка на сайті Верховної Ради України
- Історія Вільногірська на сайті Вільногірської загальноосвітньої школи №5
- Історія Вільногірська. Документальне відео
- Вільногірськ - Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том - Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
 |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
||||||||
|
||||||||||
