Вільнянськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільнянськ
Coat of arms Vilnyansk.PNG Flag of Vilnyansk.PNG
Герб Вільнянська Прапор Вільнянська
Старий центр міста
Старий центр міста
Вільнянськ
Вільнянськ на мапі району
Вільнянськ на мапі району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район/міськрада Вільнянська міська рада
Код КОАТУУ 2321510100
Засноване 1840 рік
Статус міста з 1966 року
Населення 15 901 (2011) [1]
Площа 4,2 км²
Густота населення 3785 осіб/км²
Поштові індекси 70000—70004
Телефонний код +380-6143
Координати 47°56′30″ пн. ш. 35°25′52″ сх. д. / 47.94167° пн. ш. 35.43111° сх. д. / 47.94167; 35.43111Координати: 47°56′30″ пн. ш. 35°25′52″ сх. д. / 47.94167° пн. ш. 35.43111° сх. д. / 47.94167; 35.43111
Висота над рівнем моря 144—155 м
Водойма р. Вільнянка
Відстань
Найближча залізнична станція Вільнянськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 18,2 км
До Києва
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4; тел. 4-11-07
Веб-сторінка Вільнянська міськрада
Міський голова Стефаненко Валерій Михайлович

Вільня́нськ (до 1935 р. — Софіївка, до 1939 р. — Красноармійське, до 1966 р. — Червоноармійське) — місто районного значення, центр Вільнянського району Запорізької області, розташоване в північній частині області. На території міста розташована однойменна залізнична станція (лінія СинельниковеЗапоріжжя), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя (автошлях Н15). Через місто проходить автомагістраль ЗапоріжжяДонецьк.

До 1924 р. селище при станції Софіївка, до 1935 р. — селище Софіївка, до 1939 р. — селище Красноармійське, до 1966 р. — селище Червоноармійське, з 1966 р. — місто Вільнянськ. Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове-1—Запоріжжя-1. Розташоване у верхів'ях річки Вільнянки. Міській раді підпорядковане с. Смородине.

Населення — 15 628 (2007) осіб. Площа — 1606,9 га [Джерело?].

Населення м. Вільнянська (станом на 1 січня 2007) близько 17,5 тис. осіб. Площа — 1324 га [Джерело?].

Історія міста[ред.ред. код]

Під селом був могильник дніпро-донецької культури маріупільського типу.

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з'явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р. Саме це селище при станції Софіївка в 19241935 рр. і вважалося районним центром. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 р., а близько 1810–1816 рр. і тепер, за словами Ю. Князькова, це західна частина села Новоселівки, за кордоном сучасного м. Вільнянська.

Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на лінії ЛозоваСинельникове, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів. Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Нойфельд) в останній чверті XIX ст. заснували в Софіївці чавунно-ливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: кінськотягових молотарок (молотилок), буккерів, плугів тощо. У 1891 р. завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена—Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу користується попитом не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринкові. Завод Классена—Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.

Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло і економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена—Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва в 300–315 тис. крб.

На межі XIX—ХХ ст. певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена—Нельфельда. В 1894 р. на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.

У 1902 р. в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930–1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише в 1993 р. силами громадськості міста при допомозі місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді.

З початком Першої світової війни та загальної мобілізації в Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу. Тепер він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. В липні 1916 р. завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.

Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 р. тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Н.Махна. Вплив останнього значно посилився у часи гетьмана Павла Скоропадського. 8 січня 1920 р. Софіївка знову була зайнята загонами Червоної Армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 р. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася вже остаточною.

Взимку 1924–1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря. Незважаючи на роки колективізації, Голодомору та сталінських репресій у часи радянської влади в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод ім. Т. Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тон зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки. З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (тепер «Дніпровські вогні»). Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.

6 жовтня 1941 року у Червоноармійське вступили німецькі війська, Група армій «Південь». За майже два роки окупації німці встигли розстріляти кілька десятків місцевих мешканців та замучити 220 радянських військовополонених. 150 молодих вільнянців було відправлено до Німеччини на примусові роботи.

21 вересня 1943 р. Червоноармійське (сучасний Вільнянськ) було визволено радянськими військами Південно-Західного фронту (командувач — генерал армії Р. Малиновський).

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

В межах міста розташовані 2 курганних могильника епохи міді і бронзи.

Географія, структура міста і шляхи сполучення[ред.ред. код]

Вільнянськ. Станційна платформа

Вільнянськ розташований в північно-східній частині Запорізької області. Відстань від обласного центру м. Запоріжжя по шосейній дорозі — 18 км. Річка (за 1 км) Вільнянка (нині — вервечка ставків)

Через місто проходить залізниця, яка ділить його на північну та південну частини.

Місто витягнуте вздовж залізниці з заходу на схід, більш розвинута його північна частина.

Вільнянськ має поліцентричну систему обслуговування: старий загальноміський центр, розміщений на перехресті вулиць Леніна і Радянської, підцентр, розміщений по вул. Бочарова в районі багатоповерхової забудови і підцентр, розміщений біля заводу столових виробів (ВАТ ЗіШ).

Вільнянськ. Перехідний міст через залізницю
Залізнична станція. Світлина 2007 року
Автостанція. Світлина 2012 року

Залізнична станція Вільнянськ[ред.ред. код]

Залізнична станція Вільнянськ за основним призначенням та характером роботи — вантажна станція. За обсягом роботи відноситься до 3 класу.

Виконує пропуск пасажирських поїздів дальнього та міського сполучення, прийом та пропуск вантажних поїздів. Має 6 колій загального користування, до яких примикають 5 під'їзних колій.

До станції Вільнянськ примикає 3 напрямки:

Автобусна станція Вільнянськ[ред.ред. код]

Автобусна станція Вільнянськ розташована поряд із залізничною і перебуває на трасі Запоріжжя-Донецьк (Н15).

Забезпечує автомобільне сполучення з селами Вільнянського району та частково — міжміське сполучення (більша частина міжміських автобусів прямують об'їзною дорогою, минаючи м. Вільнянськ).

Економіка[ред.ред. код]

«Вільнянський завод імені Т. Г. Шевченка»
Пам'ятник працівникам заводу ім. Т. Г. Шевченка, які загинули від час німецько-радянської війни

Промисловий потенціал міста представлений 11 промисловими підприємствами, найбільші з них: ВАТ "Вільнянський завод імені Шевченка" та його ДП, ТОВ «Ритм», ВАТ «Вільнянський маслозавод», ВАТ «Вільнянський комбінат хлібопродуктів», ЗАТ «Агротехсервіс». На території міста розташовані дві установи з виконання покарань — Вільнянська ВК № 20, Софіївська ВК № 55.

У структурі промислового виробництва найбільшу вагу займають підприємства машинобудування — 49% (ВАТ «Вільнянський завод ім. Т. Г. Шевченка», установи — ВК 31020, ВК 310/55), хімічної промисловості — 16,4% (ТОВ «Ритм»)

Основна продукція, що виробляється підприємствами, це — столові вироби, комплектуючі до акумуляторних батарей, культурно-побутові товари з пластмаси і металу, вогнегасники, комплектуючі до сільгосподарських машин, масло селянське, комбікорм.

Крім названих підприємств, у місті розташований Комбінат хлібопродуктів, Вільнянський КОП із птаховодства, Центр електрозв'язку та районний вузол зв'язку, у 2002 р. встановлено радіощоглу українського мобільного зв'язку. В осінньо-зимовий період працюють 5 котелень. Торгова мережа у місті представлена магазинами продовольчих товарів, кіосками.

Мережа підприємств сфери обслуговування представлена 30 магазинами,10 кав'ярнями, 31 кіоском, 2 приватними хлібопекарнями.

У місті працює торгівельна мережа з продажу товарів місцевих товаровиробників, що включає 3 магазини: магазин ВАТ «Вільнянський маслозавод», магазин СП «Алкор» — заводу безалкогольних напоїв, магазин Вільнянської виправної колонії № 20.

Значну роль у забезпеченні споживчими товарами, продуктами харчування відіграють ринки. На території міста діють центральний і вечірній ринки.

Культура й освіта[ред.ред. код]

Вільнянськ. Свято-Володимирівський храм, 1902 року. Вигляд у 2007 році
Вільнянськ. Меморіальний комплекс, 2007 рік
Меморіальний комплекс
Пам′ятник жертвам афганської війни

Церква[ред.ред. код]

У 1990 р. відновив свою роботу Свято-Володимирський храм збудований у 1902 р. Після більшовицької революції 1917 р. і приходу більшовиків до влади у храмі було влаштовано склад. Згодом там відкрили клуб заводу ім. Шевченка, в якому містився також однойменний кінотеатр. Споруда храму сьогодні майже повністю реставрована. Храм УПЦ МП діючий і є історичною цінністю та архітектурною прикрасою міста Вільнянська.

Меморіальний комплекс[ред.ред. код]

На території міста розташований меморіальний комплекс слави на честь вояків Червоної Армії, загиблих у роки німецько-радянської війни та учасників військових подій в Афганістані, пам'ятник жертвам нацизму в Ароновому саду, нещодавно на вул. Бочарова встановлено пам'ятний знак у формі мальтійського хреста на честь 2000-річчя Різдва Христового.

Меморіал Слави у Вільнянську — це місце, де поховано 773 вояки Червоної Армії, в тому числі — Герой радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщена біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.

Школи, дошкільні і позашкільні заклади[ред.ред. код]

У місті функціонують 3 загальноосвітні денні школи, навчально виховний комплекс «Світоч».

Загальна кількість дітей які охоплені повною загальною середньою освітою становить 2691 в тому числі:

Навчально виховний комплекс «Світоч» — 746 (із них у гімназії 431).

У школах налічується 100 класів.

Крім того працюють вечірні школи при вільнянській ВК № 20, Софіївській ВК № 55

Діє мережа позашкільних закладів: Центр дитячої та юнацької творчості, Вільнянський професійний ліцей, Дитяча юнацька спортивна школа на 876 дітей, клуб «Данко». У місті працює 3 дошкільні дитячі заклади.

Інші заклади культури[ред.ред. код]

У місті діє районна бібліотека, палац культури, кінотеатр, музей, ЦДЮТ.

Преса[ред.ред. код]

Районна газета — «Дніпровські вогні». З 2010 р. почала виходити газета «Вільнянські вісті».

Парки[ред.ред. код]

Місто добре озеленене, на його території розташовано 3 парки для відпочинку вільнянців. Парк Ювілейний площею 17 га і налічує понад 3,5 тис. різноманітних декоративних порід, та є улюбленим місцем дозвілля та відпочинку мешканців міста.

Спорт[ред.ред. код]

У Вільнянську у останній третині XX ст. і до сьогодні розвинений футбол. У 1970-х роках успішно діяв туристсько-альпіністський клуб. Також діє ДЮСШ «Колос» в якому функціонують гуртки з: футболу, боксу, греблі, гирьового спорту. Також ДЮСШ при відділі освіти в якому функціонують гуртки з: дзю-до, волейболу, баскетболу, футболу та інші.

Відомі люди Вільнянщини[ред.ред. код]

Вільнянський район відомий своїми земляками, серед яких:

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]