Вільха зелена

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільха зелена
Pozhyzhevska Alnus viridis.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Березові (Betulaceae)
Рід: Вільха (Alnus)
Підрід: Alnobetula
Вид: Вільха зелена
Біноміальна назва
Alnus viridis
(Chaix.) D.C.
Синоніми
Duschekia viridis Opiz

Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar

Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 38784
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Alnus viridis

Вільха зелена (Alnus viridis) — сланкий чагарник висотою 0,5-2 м, поширений у субальпійському поясі Карпат. Народна назва — лелич[1]. Також вільха зелена поширена в холодних районах всієї північної півкулі, зустрічається навіть в арктичному поясі.

Сережки вільхи зеленої
Криволісся вільхи зеленої на Пожижевській, Чорногора
Стежка через криволісся вільхи зеленої

Морфологія[ред.ред. код]

  • Пагони червоно-коричневого кольору, бруньки вкриті багатьма лусками.
  • Листки яйцеподібно-еліптичні довжиною 4-6 см, загострені, гостро зубчасті, зверху голі, темно-зелені, знизу світло-зелені, по жилках коротко опушені. Листок має п'ять-десять пар жилок.
  • Квіти одностатеві, чоловічі — звисаючі довгасті зелені сережки пучками по 2-3 на коротких черешках. Жіночі — маленькі овально-довгасті сережки зеленого кольору на довгих черешках.
  • Плоди — шишечки, дрібніші і світліші, ніж у вільхи чорної, довжиною до 1 см. Насіння — плоский маленький горішок з крильцями, подібний до березового. Цвіте в квітні-липні[2].
  • Проросток з двома маленькими яйцеподібної форми сім'ядольними листочками, перші листки трилопатеві.
  • Коренева система добре розвинута, має властивість закріплювати ґрунти на схилах.
Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми

Систематика і поширення[ред.ред. код]

Ботаніками Харківського національного університету на основі детального вивчення морфологічних і анатомічних ознак обґрунтовувалась доцільність виділення вільхи зеленої в окремий вид і перейменовано назву виду вільха зелена на назву душекія зелена — Duschekia viridis Opiz[3], а пізніше Duschekia alnobetula (Ehrh.) Pouzar, однак це нововведення не набуло великого поширення.

Виділяють від чотирьох до шести підвидів вільхи зеленої, деякі з них іноді трактуються як окремі види:[4]

  • Alnus viridis subsp. viridis. Центральна Європа.
  • Alnus viridis subsp. suaveolens. Корсіка (ендемік).
  • Alnus viridis subsp. fruticosa. Північно-східна Європа, північна Азія, північний захід Північної Америки.
  • Alnus viridis subsp. maximowiczii (A. maximowiczii). Японія.
  • Alnus viridis subsp. crispa (A. crispa, вільха гірська). Північно-східна Північна Америка, Гренландія.
  • Alnus viridis subsp. sinuata (A. sinuata). Захід Північної Америки, Сибір і Далекий Схід.

A. viridis є в переліку інвазивних видів у Новій Зеландії [5].

Вільха зелена поширена в субальпійському поясі Карпат. Росте на вологих, тінистих кам'янистих схилах. Утворює суцільні зарості — криволісся, іноді конкуруючи з гірською сосною. Часто можна спостерігати розділення екологічних ніш цих видів за ознакою вологості ґрунту (вільха більш вологолюбна), експозиції (вільха буває приурочена до північних експозицій). Заходить в альпійський пояс до висоти 1900 м[6] Вільха морозостійка, мало вибаглива до родючості ґрунтів, світлолюбна. Розмножується вегетативно та насінням.

Використання[ред.ред. код]

У зеленому будівництві придатна для живоплотів, закріплення схилів, берегів водоймищ та альпійських гірок. Природні угруповання мають грунтозахисне і протилавинне значення.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Кобів Ю. Й. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин. — Київ: Наукова думка, 2004. — 800 с. (Серія «Словники України»). — ISBN 966-00-0355-2 (укр.)
  2. Бродович Т. М., Бродович М. М. Атлас дерев і кущів заходу України. — Львів: Вища школа, 1973. — С. 46
  3. Определитель высших растений Украины / Доброчаєва Д. Н., Котов М. И., Прокудин Ю. Н. и др. — К.: Наукова думка, 1987. — 548 с. (рос.)
  4. Flora Europaea: Alnus viridis
  5. Clayson, Howell (May 2008). Consolidated list of environmental weeds in New Zealand. Wellington: Department of Conservation. ISBN 978-0-478-14412-3. 
  6. Нестерук Ю. Рослини Українських Карпат: ілюстрований довідник. — Львів: Поллі, 2000. — С. 32-33.