Вінницька область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Вінницька область
Герб Вінницької області Прапор Вінницької області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: —
Країна: Україна Україна
Утворена: 27 лютого 1932 року
Код КОАТУУ: 05000
Населення: 1763944 (2005)
Площа: 26513 км²
Густота населення: 66,6 осіб/км²
Телефонні коди: +380-43
Обласний центр:  Вінниця
Райони: 27
Міста:

обласного значення
районного значення
6
12
Райони в містах: 3
Смт: 29
Села: 1330
Селища: 136
Селищні ради: 28
Сільські ради: 661
Номери автомобілів: AB
Інтернет-домени: vn.ua
Мапа району
Обласна влада
м. Вінниця вул. Соборна 70
Веб-сторінка: http://www.vin.gov.ua
Голова ОДА: Домбровський Олександр Георгійович
Рада: Вінницька обласна рада
Голова ради: Заболотний Григорій Михайлович

Вінницька область — область в Україні. Утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр — місто Вінниця. Розташована на правобережжі Дніпра в межах Придніпровської та Подільської височин.

Має найбільше сусідніх областей серед всіх областей країни. На заході межує з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі з Житомирською, на сході з Київською, Кіровоградською та Черкаською, на півдні з Одеською областями України та з Республікою Молдова, в тому числі частина кордону приходиться на невизнане Придністров'я.

Зміст

[ред.] Населення

Станом на 5 грудня 2001 року, на час останнього перепису, населення Вінницької області складало 1 млн. 772,4 тис. чол., з них 818,9 тис. - міське, 953,5 тис. — сільське. Кількість сільського населення є найбільшою серед областей України. В області проживають представники 92 національностей, серед яких 91,5% становлять українці, 5,9% - росіяни, 1,4% - євреї, 0,4% - поляки, 0,26% - білоруси, 0,2% - молдавани. Найбільшими містами області є Вінниця (356,6 тис. жителів), Жмеринка (37,2 тис.), Могилів-Подільський (33,2 тис.), Хмільник (27,9 тис.), Козятин (27,6 тис.), Ладижин (23,8 тис.).

За професійною структуризацією серед зайнятого населення налічується 326,4 тис. працівників сільського, лісового та рибного господарства, 127,5 тис. - промисловості, 105,9 тис. - торгівлі та сфери послуг, 59,0 тис. - освіти, 51,1 тис. - охорони здоров’я та соціальної допомоги, 44,7 тис. - транспорту та зв’язку.

[ред.] Географія

Область займає майже 4,5% території України. На південному заході Вінніччини, по річці Дністер, на ділянці 202 кілометри проходить державний кордон з Республікою Молдова.

Вінницька область лежить у межах лісостепової зони. На території області поширені ліси з дуба, граба, липи, ясена, клена, в'яза. Ґрунт в основному оподзоленний (близько 65%). На північному сході області переважають чорноземи, в центральній частині - сірі, темно-сірі, світло-сірі, на південно-сході і в Придністров'я - глибокі чорноземи і оподзоленниє ґрунти. Більш 70% території області зорано.

По території області протікає 204 річки протяжністю понад 10 км. Вони відносяться до басейнів Південного Буга, Дніпра та Дністра.

[ред.] Клімат

Клімат області - помірно-континентальний середня температура січня: -6°С, середня температура липня: +19°С річна кількість опадів: 520-590 мм, з них 80% випадають в теплий період.

[ред.] Корисні копалини

Вінницька область багата нерудними корисними копалини. Господарське значення мають родовища каолінов і будівельного каменя. Найбільші з них - Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну Великогадомінецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщанників, найбільші з них, - Вітовське, Гніванське, Стрижавське, Жежельовське. Є також родовище фосфорітов (Жванське), мела, гіпсу, глин, піску. Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення. На території області відкриті джерела мінеральних вод - в Хмільнику (радонові води), с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють хорошу базу для швидкого розвитку її промисловості.

[ред.] Народне господарство

Структура промислового виробництва (у % до загального обсягу області):

  • Харчова промисловість – 53;
  • Електроенергетика – 23;
  • Машинобудування і металообробка - 12;
  • Легка промисловість – 3;
  • Хімічна і нафтохімічна промисловість – 3;
  • Промисловість будівельних матеріалів – 2,5;
  • Деревообробна і целюлозно-паперова – 1;
  • Інші галузі – решта

[ред.] Сільське господарство

В агропромисловому комплексі функціонує понад 850 агроформувань на основі приватної власності на землю. Крім цього діють 1240 селянських (фермерських) господарств. Площа сільськогосподарських угідь складає понад 2 млн.гектарів. Родючість ґрунтів в середньому по області складає 60-65 одиниць (по 100 - бальній шкалі). По обсягу валової продукції сільського господарства область займає провідне місце в Україні. Питома вага рослинництва – 61%, тваринництва – 39%. З кожним роком збільшуються посівні площі під зернові культури і в першу чергу – озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, кукурудзу, гречку, просо і цукровий буряк. Валовий збір зерна за останні два роки виріс майже на чверть, середньорічний урожай складає 1650 тонн.

[ред.] Транспортна мережа

Основні залізничні вузли - Козятин, Жмеринка, Вінниця, Вапнярка, Калинівка, Рудниця.

Через область проходять автомобільні магістральні дороги: М-12 - а/д Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка - 181,9 км М-21 - а/д Житомир-Могилів-Подільський - 178,1 км. Регіональні дороги: Р-08 а/д Немирів-Ямпіль - 118,6 км Р-17 а/д Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне - 93,7 км Р-31 а/д Кременець-Біла Церква - 45,0 км Р-32 а/д Бердичів-Хмільник-Літин - 58,7 км Р-36 а/д Немирів-Могилів-Подільський - 107,1 км

В перспективі через область будуть проходити транспортні коридори : Лісабон – Неаполь – Будапешт – Київ, Варшава – Одеса (“Балтійське море – Чорне море”). Всі населені пункти області зв’язані з районними центрами дорогами з твердим покриттям. По щільності залізничних колій на одну тисячу квадратних кілометрів території область займає п’яте місце по Україні. По річках здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство. Центр області пов’язаний авіалініями з іншими великими містами України.

Успішно розвивається галузь зв’язку, особливо в містах обласного значення: Вінниці, Жмеринці, Козятині, Ладижині, Могилів-Подільському, Хмільнику. Вводяться нові цифрові телефонні станції, системами мобільного зв’язку UMC, Київстар покриваються міста і території, прилеглі до автомобільних доріг державного значення.

Збільшується кількість операторів електрозв’язку, які включені в волоконно-оптичні лінії зв’язку (ВОЛЗ): “Дністер”, “Захід”, а з часом – “Поділля”, а також ті, що працюють в системах радіорелейного зв’язку (РЛЗ). ВОЛЗ і РЛЗ забезпечують високу швидкість і якість передачі інформації.

[ред.] Історія

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди

На території, займаною сучасною Вінницею, людина селилася з незапам’ятних часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, раннеславянськіє поселення, що відносяться до черняховськой культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицький — Волинського князівства.

З географічної точки зору це землі, що лежать в середній течії Південного Буга, або, по-старому, Бога, званого у Геродота Гипанісом.

У літописні часи, по Нестору, «Уличі і тиверці сиділи по Дністру і з’єднали з Дунаєм. Була їх множина». Пізніше київський князь Олег, розширюючи володіння, стягував дань і володарював «над полянами, і древлянами, і мешканцями півночі, і радимичами, а з уличами і тиверцями воював», як повідомляє «Повість временних літ» під 885 роком. Незабаром Середнє Побужжя увійшло до складу Київської Русі, і вже в 907 році у відомий похід на Царгород Олег узяв з собою «тиверців, відомих як товмачі».

В період феодальної роздробленості Київської Русі ці землі пішли до складу Галицько-Волинського князівства. Оскільки стольні міста цього князівства Володимир-Волинський і Галич розташовувалися: перший — на північ від басейну річки Дністер, а другий — у верхній течії Дністра, то землі, що лежали на південь від них, в нижній течії безлічі лівих приток Дністра, одержали назву Поніззя.

Коли ж в 1240 році під ударами орд Батия пав Київ, татарські завойовники рушили на захід і незабаром вторглися в Поділля — так з тих часів стало називатися Поніззя. Не знайшовши у західних сусідів допомоги і підтримки в боротьбі з нашестям, галицько-волинський князь Данило Романович вимушений був визнати залежність від Золотої Орди. Татари розділили на тьми Подільський улус, брали з нього дань, а самі кочували в Дикому полі — в степах на південь від річок Ягорлик, Синюха, Тясмин.

На багате, хоч і ослаблене безперестанними поборами Поділля, до того ж контрольоване Ордою лише часом, стали зазіхати угорські, польські, литовські феодали. У 1362 році великий князь литовський Ольгерд, зібравши значне військо, розбив в битві на річці Синюха орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Як сказано в літописі, «оттолі від Поділля ізгна влада татарську». Знов придбані землі Ольгерд роздав своїм племінникам Федору, Юрію, Олександру і Костянтину Коріатовичам, що продовжували в своїй діяльності державні традиції Київської Русі.

Уздовж меж Дикого поля брати звели замки для захисту від набігів неспокійних південних сусідів. Ці замки і з’явилися основою для зростання таких міст, як Вінниця, Черлений град, Брацлав і інші. Звичайно, поселення в цих зручних для життя і оборони місцевостях існували задовго до приходу Коріатовичей, що підтверджується археологічними даними. Проте почало згаданих міст відноситься до 1362–1363 років.

Заснування Вінниці пов’язана з ім’ям Ольгердова племінника Федора Коріатовича. У 1363 році він заклав дерев’яну фортецю на високій кручі, нижче впадання в Буг лівої його притоки — річки Віннички. Урочище Замкова гора, обернене років сто тому в каменоломні, в 1890 році зникло зовсім, перетворившися у фундаменти міських будинків і бруківку. Назва «Вінниця» зустрічається вже в документі, підписаному 13 червня 1385 року в Кракові королем Владиславом Ягело. З багатьох версій, що пояснюють назву міста, мабуть, найбільш вірогідні ті, які ґрунтуються на наступних словах: «вінниця» — винокурня, де варилося пиво винні, старослов’янське «в’но» — посаг, придане, одержане Коріатовичами, і Вінничка — річка.

Невеликий дерев’яний замок у ряді інших степових зміцнень, звичайно, не радував ординців. З 1400 по 1569 рік він піддавався тридцять разів тільки крупним нападам, горів і знову вставав над Бугом. Після Кревськой унії 1385 року, що об’єднала Польщу і Литву, що охрестилася, посилився наступ польських феодалів на Україну. У 1434 році вони захопили подільські землі аж до річки Мурафи, утворивши Подільське воєводство, і рушили на схід. Проте стійкий опір місцевого населення змусив їх відступити. Середнє Побужжя залишилося під владою Литви і називалося по головному місту Брацлавщиною.

У другій половині XV століття Вінниця по привілею Олександра Казимировича вже користувалася магдебурзьким правом. Самоврядування здійснювалося виборним магістратом, куди входила рада — рада з восьми чоловік на чолі з бургомістром, лава — суд з п’яти лавников з войтом во главі і ґміна з дванадцяти чоловік. Ремісники об’єднувалися в цехи, а в Краєзнавчому музеї можна побачити старовинні цехові знаки. Швидкому зростанню економічного значення міста сприяв також торговий тракт з Молдавії до Москви. За часів Івана III між двома державами зав’язалися активні торгові зв’язки. У XVI сторіччі почастішали набіги кримчан на подільські землі, і вінницький замок деколи вже не вміщав тих, що всіх прагнули в ньому сховатися. У 1541 році татари особливо жорстоко спустошили околиці Вінниці і захопили багато полонених, яких, правда, вдалося відбити. У 1558 році звели новий замок на неприступніших земляних валах острівця Кемпа, лежачого проти правобережного горба, що огинається Бугом. Але цей замок також був дерев’яним, і в 1580 році його спалили татари. У вогні загинули всі даровані місту грамоти, а з ними і без того куці права міщан. По Люблінськой унії 1569 роки Брацлавщина перейшла під владу Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавськоє воєводство. Шляхта, що кинулася сюди, захоплювала кращі землі. У 1598 році до Вінниці були переведені всі урядові установи, і вона стала столицею Брацлавського воєводства, тому що Брацлав ще частіше піддавався нападам татар, та і неспокійна Запорізька Січ знаходилася близько. Це зумовило наступний етап зростання Вінниці — забудову правого берега Буга. Нове розташування замку, що зайняв найважливіше місце в структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя, пучком тих, що сходяться до моста, пізніше перекинутого на замковий острів Кемпа, а з нього — на лівий берег. Ця схема вулиць існує і нині. Після Андрусовського перемир’я 1667 роки Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Проте шляхетськая Польща настільки слабшала, що не змогла встояти перед натиском Високої Порти і по Бучачському світу 1672 роки віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. Двадцять сім років, до 1699 року, володарювало на цих землях створене турками князівство Сармата. Трактат «Про вічний світ» 1686 роки повернув Польщі все Правобережжя, правда формально, і розтерзаний війнами край перетворився на пустелю, що роздирається внутрішніми суперечностями. Польська держава розхитувалася під ударами конфедерацій власної шляхти, поки не розсипалося, тричі розділене між могутніми сусідніми монархіями — Росією, Австрією і Пруссією. По другому розділу 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії і утворили Подільську губернію, до західної частини губернії увійшло власне Подільське воєводство, в східну — Брацлавське.

Після приєднання Поділля до Росії Вінниця стала губернським містом, але після установи Подільської губернії з центром в Кам'янці була переведена в штат повітового міста. Розвиток Вінниці пішов набагато швидшим після споруди в 1870 році поблизу міста залізниці Київ — Балта — Одеса. З’явилися фабрики і заводи, в місті стали будувати кам’яні будівлі.

Вінницька область була заснована 27 лютого 1932 року, тоді вона займала території нинішніх Вінницької, Хмельницької, частини Житомирської області, і до її складу увійшли 2 міста (Вінниця і Бердичів) та 71 район. Але у 1937 році, після утворення Кам'янець-Подільської та Житомирської областей, у складі Вінниці залишається два міста обласного підпорядкування — Вінниця і Могилів-Подільський та 42 райони.

Під час другої світової війни в липні 1941 року область була окупована німецькими та румунськими військами. Всьому народному господарству було нанесено великих збитків — спалено 14 сіл, спалено та зруйновано 25909 будинків, 1586 шкіл, 22 технікуми, 148 клубів, театрів і музеїв, 236 бібліотек, 236 лікарень і амбулаторій, 41 дитячий заклад, зруйновано або знищено 1939 колгоспів, 376 промислових підприємств, знищено або вивезено до Німеччини 101367 сільськогосподарських машин. До того ж, на примусові роботи вивезено 74344 мирних громадян. Область звільнена у березні 1944 року. 137 вінничан у роки Великої Вітчизняної війни за проявлений героїзм удостоєні найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу.

[ред.] Зміни адміністративно-територіального поділу

[ред.] Керівники Вінницької області

Основна стаття — Керівники Вінницької області.

[ред.] Найцікавіші історико-культурні місця і пам’ятники

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
п • о • р
Вінницька область
Райони: Барський • Бершадський • Вінницький • Гайсинський • Жмеринський • Іллінецький • Калинівський • Козятинський • Крижопільський • Липовецький • Літинський • Могилів-Подільський • Мурованокуриловецький • Немирівський • Оратівський • Піщанський • Погребищенський • Теплицький • Тиврівський • Томашпільський • Тростянецький • Тульчинський • Хмільницький • Чернівецький • Чечельницький • Шаргородський • Ямпільський
Міста обласного значення: Вінниця • Жмеринка • Козятин • Ладижин • Могилів-Подільський • Хмільник
п • о • р
  Міста і смт Вінницької області
Міста: Бар · Бершадь · Вінниця · Гайсин · Гнівань · Жмеринка · Іллінці · Калинівка · Козятин · Ладижин · Липовець · Могилів-Подільський · Немирів · Погребище · Тульчин · Хмільник · Шаргород · Ямпіль
Смт: Браїлів · Брацлав · Бродецьке · Вапнярка · Вендичани · Вороновиця · Глухівці · Дашів · Десна · Залізничне · Кирнасівка · Копайгород · Крижопіль · Літин · Муровані Курилівці · Оратів · Піщанка · Рудниця · Ситківці · Стрижавка · Сутиски · Теплик · Тиврів · Томашпіль · Тростянець · Турбів · Чернівці · Чечельник · Шпиків
п • о • р
Адміністративний поділ України
Автономна республіка Крим Прапор України
Області Вінницька • Волинська • Дніпропетровська • Донецька • Житомирська • Закарпатська • Запорізька • Івано-Франківська • Київська • Кіровоградська • Луганська • Львівська • Миколаївська • Одеська • Полтавська • Рівненська • Сумська • Тернопільська • Харківська • Херсонська • Хмельницька • Черкаська • Чернівецька • Чернігівська
Міста державного значення Київ • Севастополь
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C
Особисті інструменти