Вінницька область
| Вінницька область | |
|---|---|
 |
 |
| Герб Вінницької області | Прапор Вінницької області |
 |
|
| Основні дані | |
| Прізвисько: | — |
| Країна: |  Україна |
| Утворена: | 27 лютого 1932 року |
| Код КОАТУУ: | 05000 |
| Населення: | ▼ 1 624 523 (на 1.04.2013) |
| Площа: | 26513 км² |
| Густота населення: | 61.7 осіб/км² |
| Телефонні коди: | +380-43 |
| Обласний центр: |  Вінниця |
| Райони: | 27 |
| Міста: обласного значення |
6 12 |
| Райони в містах: | 3 |
| Смт: | 29 |
| Села: | 1330 |
| Селища: | 137 |
| Селищні ради: | 28 |
| Сільські ради: | 661 |
| Номери автомобілів: | AB |
| Інтернет-домени: | vn.ua |
 |
|
| Обласна влада | |
| м. Вінниця вул. Соборна 70 | |
| Веб-сторінка: | Вінницька ОДА |
| Голова ОДА: | Мовчан Іван Михайлович |
| Рада: | Вінницька обласна рада |
| Голова ради: | Татусяк Сергій Пилипович |
Ві́нницька о́бласть — область у Центральній Україні. Утворена 27 лютого 1932 року. Обласний центр — місто Вінниця. Розташована на правобережжі Дніпра в межах Придніпровської та Подільської височин.
Має найбільше сусідніх областей серед всіх областей країни. На заході межує з Чернівецькою та Хмельницькою, на півночі з Житомирською, на сході з Київською, Кіровоградською та Черкаською, на півдні з Одеською областями України та з Республікою Молдова, в тому числі частина кордону приходиться на невизнане Придністров'я.
Зміст |
Історія [ред.]
На території, займаною сучасною Вінницею, людина селилася з незапам'ятних часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, славянські поселення, що відносяться до черняховської культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицько — Волинського князівства.
З географічної точки зору це землі, що лежать в середній течії Південного Бугу, або, по-старому, Бога, званого у Геродота Гипанісом.
У літописні часи, за Нестором, «Уличі і тиверці сиділи по Дністру і з'єднали з Дунаєм. Була їх множина». Пізніше київський князь Олег, розширюючи володіння, стягував дань і володарював «над полянами, і древлянами, і мешканцями півночі, і радимичами, а з уличами і тиверцями воював», як повідомляє «Повість временних літ» під 885 роком. Незабаром Середнє Побужжя увійшло до складу Київської Русі, і вже в 907 році у відомий похід на Царгород Олег узяв з собою «тиверців, відомих як товмачі».
В період феодальної роздробленості Київської Русі ці землі пішли до складу Галицько-Волинського князівства. Оскільки стольні міста цього князівства Володимир-Волинський і Галич розташовувалися: перший — на північ від басейну річки Дністер, а другий — у верхній течії Дністра, то землі, що лежали на південь від них, в нижній течії безлічі лівих приток Дністра, одержали назву Поніззя.
Коли ж в 1240 році під ударами орд Батия пав Київ, татарські завойовники рушили на захід і незабаром вторглися в Поділля — так з тих часів стало називатися Поніззя. Не знайшовши у західних сусідів допомоги і підтримки в боротьбі з нашестям, галицько-волинський князь Данило Романович вимушений був визнати залежність від Золотої Орди. Татари розділили на тьми Подільський улус, брали з нього дань, а самі кочували в Дикому полі — в степах на південь від річок Ягорлик, Синюха, Тясмин.
На багате, хоч і ослаблене безперестанними поборами Поділля, до того ж контрольоване Ордою лише часом, стали зазіхати угорські, польські, литовські феодали. У 1362 році великий князь литовський Ольгерд, зібравши значне військо, розбив в битві на річці Синюха орди братів Кутлубуга, Хачибея і Дмитра. Як сказано в літописі, «оттолі від Поділля ізгна влада татарську». Знов придбані землі Ольгерд роздав своїм племінникам Федору, Юрію, Олександру і Костянтину Коріатовичам, що продовжували в своїй діяльності державні традиції Київської Русі.
Уздовж меж Дикого поля брати звели замки для захисту від набігів неспокійних південних сусідів. Ці замки і з'явилися основою для зростання таких міст, як Вінниця, Черлений град, Брацлав, Ров-Бар та інші. Звичайно, поселення в цих зручних для життя і оборони місцевостях існували задовго до приходу Коріатовичей, що підтверджується археологічними даними. Проте початок згаданих міст відноситься до 1362–1363 років.
Заснування Вінниці пов'язана з ім'ям Ольгердова племінника Федора Коріатовича. У 1363 році він заклав дерев'яну фортецю на високій кручі, нижче впадання в Буг лівої його притоки — річки Віннички. Урочище Замкова гора, обернене років сто тому в каменоломні, в 1890 році зникло зовсім, перетворившися у фундаменти міських будинків і бруківку. Назва «Вінниця» зустрічається вже в документі, підписаному 13 червня 1385 року в Кракові королем Владиславом Ягело. З багатьох версій, що пояснюють назву міста, мабуть, найвірогідніші ті, які ґрунтуються на наступних словах: «вінниця» — винокурня, де варилося пиво винні, старослов'янське «в'но» — посаг, придане, одержане Коріатовичами, і Вінничка — річка.
Невеликий дерев'яний замок у ряді інших степових зміцнень, звичайно, не радував ординців. З 1400 по 1569 рік він піддавався тридцять разів тільки крупним нападам, горів і знову вставав над Бугом. Після Кревськой унії 1385 року, що об'єднала Польщу і Литву, що охрестилася, посилився наступ польських феодалів на Україну. У 1434 році вони захопили подільські землі аж до річки Мурафи, утворивши Подільське воєводство, і рушили на схід. Проте стійкий опір місцевого населення змусив їх відступити. Середнє Побужжя залишилося під владою Литви і називалося за головним містом Брацлавщиною.
У другій половині XV століття Вінниця за привілеєм Олександра Казимировича вже користувалася магдебурзьким правом. Самоврядування здійснювалося виборним магістратом, куди входила рада — рада з восьми чоловік на чолі з бургомістром, лава — суд з п'яти лавников з войтом во главі і ґміна з дванадцяти чоловік. Ремісники об'єднувалися в цехи, а в Краєзнавчому музеї можна побачити старовинні цехові знаки. Швидкому зростанню економічного значення міста сприяв також торговий тракт з Молдавії до Москви. За часів Івана III між двома державами зав'язалися активні торгові зв'язки. У XVI сторіччі почастішали набіги кримчан на подільські землі, і вінницький замок деколи вже не вміщав тих, що всіх прагнули в ньому сховатися. У 1541 році татари особливо жорстоко спустошили околиці Вінниці і захопили багато полонених, яких, правда, вдалося відбити.
У 1558 році звели новий замок на неприступніших земляних валах острівця Кемпа, лежачого проти правобережного горба, що огинається Бугом. Але цей замок також був дерев'яним, і в 1580 році його спалили татари. У вогні загинули всі даровані місту грамоти, а з ними і без того куці права міщан. За Люблінською унією 1569 року Брацлавщина перейшла під владу Речі Посполитої і була перетворена в Брацлавськоє воєводство. Шляхта, що кинулася сюди, захоплювала кращі землі. У 1598 році до Вінниці були переведені всі урядові установи, і вона стала столицею Брацлавського воєводства, тому що Брацлав ще частіше піддавався нападам татар, та і неспокійна Запорізька Січ знаходилася близько. Це зумовило наступний етап зростання Вінниці — забудову правого берега Бугу. Нове розташування замку, що зайняв найважливіше місце в структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя, пучком тих, що сходяться до моста, пізніше перекинутого на замковий острів Кемпа, а з нього — на лівий берег. Ця схема вулиць існує і нині.
Після Андрусовського перемир'я 1667 роки Брацлавщина, як і вся Правобережна Україна, залишилася під владою польської корони. Проте шляхетськая Польща настільки слабшала, що не змогла встояти перед натиском Високої Порти і за Бучачським миром 1672 року віддала туркам значну частину Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. Двадцять сім років, до 1699 року, володарювало на цих землях створене турками князівство Сармата. Трактат «Про вічний світ» 1686 роки повернув Польщі все Правобережжя, правда формально, і розтерзаний війнами край перетворився на пустелю, що роздирається внутрішніми суперечностями. Польська держава розхитувалася під ударами конфедерацій власної шляхти, поки не розсипалося, тричі розділене між могутніми сусідніми монархіями — Росією, Австрією і Пруссією. Боротьба конфедератів проти царських військ продовжувалася з 1768 до 1772 року. В жовтні 1768 на стороні Барської конфедерації виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії. Французький уряд для керівництва збройними силами конфедератів вислав гененерала Дюмур'є. Проте, незважаючи на значну міжнародну підтримку, в 1772 році головні сили конфедератів були розбиті російськими військами під командуванням О. Суворова. Поразка Барської конфедерації стала однією з передумов першого поділу Польщі у 1772 році. Після другого розділу 1793 року Поділля і Брацлавщина відійшли до Росії і утворили Подільську губернію, до західної частини губернії увійшло власне Подільське воєводство, в східну — Брацлавське воєводство.
Після приєднання Поділля до Росії Вінниця стала губернським містом, але після установи Подільської губернії з центром в Кам'янці була переведена в штат повітового міста. Розвиток Вінниці пішов набагато швидшим після споруди в 1870 році поблизу міста залізниці Київ — Балта — Одеса. З'явилися фабрики і заводи, в місті стали будувати кам'яні будівлі.
31 жовтня — 1 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Літинський та Хмільницький райони теперішньої Вінницької області проліг шлях Подільської групи (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.
Вінницька область була заснована 27 лютого 1932 року, тоді вона займала території нинішніх Вінницької, Хмельницької, частини Житомирської області, і до її складу увійшли 2 міста (Вінниця і Бердичів) та 71 район. Але у 1937 році, після утворення Кам'янець-Подільської та Житомирської областей, у складі Вінниці залишається два міста обласного підпорядкування — Вінниця і Могилів-Подільський та 42 райони.
Під час другої світової війни в липні 1941 року область була окупована німецькими та румунськими військами. Всьому народному господарству було нанесено великих збитків — спалено 14 сіл, спалено та зруйновано 25909 будинків, 1586 шкіл, 22 технікуми, 148 клубів, театрів і музеїв, 236 бібліотек, 236 лікарень і амбулаторій, 41 дитячий заклад, зруйновано або знищено 1939 колгоспів, 376 промислових підприємств, знищено або вивезено до Німеччини 101367 сільськогосподарських машин. До того ж, на примусові роботи вивезено 74344 мирних громадян. Область звільнена у березні 1944 року. 137 вінничан у роки Другої Світової війни за проявлений героїзм удостоєні найвищої нагороди — звання Героя Радянського Союзу.
Зміни адміністративно-територіального поділу [ред.]
- 27.02.1932 — утворена Вінницька область у складі 69 районів і 2 міст обласного підпорядкування
- 15.10.1932 — Бабанський, Монастирищенський, Оратівський, Плиськівський, Погребищенський, Уманський та Христинівський райони перечислені до Київської області
- 7.03.1933 — Юринецький район перейменований на Сатанівський
- 1.12.1933 — в області 64 райони
- 1.04.1935 — створено 4 округи
- 1.01.1937 — 44 райони і 4 округи (всього 74 райони): Барський, Бершадський, Брацлавський, Вінницький, Вовковинецький, Вороновицький, Гайсинський, Дашівський, Деражнянський, Джулинський, Жмеринський, Затонський, Іллінецький, імені Дзержинського, Калинівський, Козятинський, Комсомольський, Крижопільський, Летичівський, Липовецький, Літинський, Любарський, Меджибізький, Немирівський, Ободівський, Ольгопільський, Остропільський, Піщанський, Ситковецький, Станіславчицький, Старокостянтинівський, Старосинявський, Теплицький, Тиврівський, Томашпільський, Тростянецький, Тульчинський, Турбівський, Уланівський, Хмільницький, Чечельницький, Чуднівський, Шаргородський, Шпиківський, Янушпільський райони; Кам'янець-Подільський (Дунаєвецький, Миньковецький, Новоушицький, Орининський, Смотрицький, Солобковецький, Староушицький і Чемеровецький райони), Могилів-Подільський (Копайгородський, Мурованокуриловецький, Чернівецький, Ямпільський, Яришівський райони), Проскурівський (Базалійський, Волочиський, Городоцький, Красилівський, Михалпільський, Сатанівський, Чорноострівський, Ярмолинецький райони), Шепетівський (Антонінський, Берездівський, Грицівський, Ізяславський, Ляховецький, Плужнянський, Полонський, Славутський і Теофіпольський райони) округи
- 22 вересня 1937 року — 33 райони увійшли до Кам'янець-Подільської області (Віньковецький (Затонський), Вовковинецький, Деражнянський, Летичівський, Меджибізький, Остропільський, Старокостянтинівський, Старосинявський і райони Кам'янець-Подільського, Проскурівського і Шепетівського округів), 4 — до Житомирської (Дзержинський, Любарський, Чуднівський, Янушпільський). В області залишилося 37 районів; зі складу Київської області перейшли 4 райони: Монастирищенський, Оратівський, Плисківський, Погребищенський
- 1939 — створений Самгородоцький район
- 1946 — створений Джуринський район
- 1950-і роки — створено Могилів-Подільський район (всього 45 районів)
- 1954 — Монастирищенський район відійшов до Черкаської області
- 1950-ті роки — скасовано 12 районів: Вороновицький, Дашівський, Джулинський, Джуринський, Копайгородський, Ободівський, Ольгопільський, Самгородоцький, Ситковецький, Станіславчицький, Турбівський, Ямпільський
- 1962 — укрупнення районів (замість 32 створено 13): Барський, Бершадський, Гайсинський, Жмеринський, Калинівський, Козятинський, Крижопільський, Липовецький, Могилів-Подільський, Немирівський, Погребищенський, Тульчинський, Хмільницький
- 4 січня 1965 року — відновлені Вінницький, Іллінецький, Тиврівський, Тростянецький, Шаргородський і Ямпільський райони
- 1966 — відновлені Літинський, Мурованокуриловецький, Піщанський, Теплицький, Томашпільсьикй, Чечельницький райони
- 1979 — відновлено Оратівський район
- 28 листопада 1990 — створено Чернівецький район
80-річчя Вінницької області [ред.]
130 000 гривень виділили на святкування 80-річчя Вінницької області. 10 вінничанам різних професій дали відзнаку «За заслуги перед Вінниччиною». Серед них мер міста 34-річний Володимир Гройсман, заслужені доярки, доктори наук, колишні керівники установ і громадські діячі. Усім вручили премії в розмірі 5 тис. грн. Протягом березня вітали жителів області, яким 27-го і 28 лютого виповнилося 80 років. Голови райдержадміністрацій вручили їм грошові нагороди від 100 до 300 грн.[1]
Географія [ред.]
Область займає майже 4,5% території України. На південному заході Вінниччини, по річці Дністер, на ділянці 202 кілометри проходить державний кордон з Республікою Молдова.
Вінницька область лежить у межах лісостепової зони. На території області поширені ліси з дуба, граба, липи, ясена, клена, в'яза. Ґрунт в основному опідзоленний (близько 65%). На північному сході області переважають чорноземи, в центральній частині — сірі, темно-сірі, світло-сірі, на південному сході і в Придністров'ї — глибокі чорноземи і опідзоленні ґрунти. Більш 70% території області зорано.
Територією області протікає 204 річки протяжністю понад 10 км. Вони відносяться до басейнів Південного Бугу, Дніпра та Дністра.
Докладніше: Річки Вінницької області
На території області розташований Іллінецький метеоритний ударний кратер.
Клімат [ред.]
Клімат області — помірно континентальний, середня температура січня: −6°С, середня температура липня: +19°С річна кількість опадів: 520–590 мм, з них 80% випадають в теплий період.
Корисні копалини [ред.]
Вінницька область багата нерудними корисними копалинами. Господарське значення мають родовища каолінів і будівельного каменя. Найбільші з них — Глуховецьке родовище каоліну, Турбівське родовище каоліну, Великогадомінецьке родовище каоліну. На території області виявлено близько 50 родовищ гранітів, гнейсів, піщанників, найбільші з них, — Витавське, Гніванське, Стрижавське, Жежельовське. Є також родовище фосфоритів (Жванське), крейди, гіпсу, глин, піску.
Паливні ресурси області обмежені і представлені торфом і бурим вугіллям. Ці ресурси мають місцеве значення.
На території області відкриті джерела мінеральних вод — в Хмільнику (радонові води), с.Житники, поблизу м.Козятин і в с.Липовці. Таким чином, мінерально-сировинні ресурси Вінницької області створюють хорошу базу для швидкого розвитку її промисловості.
Населення [ред.]
Станом на 5 грудня 2001 року, на час останнього перепису, населення Вінницької області становило 1 млн 772,4 тисяч чоловік, з них 818,9 тисяч — міське, 953,5 тисяч — сільське. Кількість сільського населення є найбільшою серед областей України. В області проживають представники 92 національностей, серед яких 91,5% становлять українці, 5,9% — росіяни, 1,4% — євреї, 0,4% — поляки, 0,26% — білоруси, 0,2% — молдавани.
Національний склад населення Вінницької області станом на 2001 рік[2]
| № | Національність | Кількість осіб | Відсоток до загальної кількості |
|---|---|---|---|
| 1 | Українці | 1 674 135 | 94,91% |
| 2 | Росіяни | 67 501 | 3,83% |
| 3 | Поляки | 3 794 | 0,22% |
| 4 | Білоруси | 3 114 | 0,18% |
| 5 | Євреї | 3 066 | 0,17% |
| 6 | Молдавани | 2 944 | 0,17% |
| 7 | Вірмени | 1 091 | 0,06% |
| 8 | Цигани | 874 | 0,05% |
| 9 | Азербайджанці | 717 | 0,04% |
| 10 | Татари | 504 | 0,03% |
| 11 | Інші | 6 204 | 0,35% |
| Разом | 1 763 944 | 100% |
Найбільшими містами області є Вінниця (371,1 тисяч жителів), Жмеринка (35,4 тисяч), Могилів-Подільський (32,2 тисяч), Хмільник (28,2 тисяч), Козятин (24,3 тисяч), Гайсин (25,7 тисяч), Ладижин (22,9 тисяч), Калинівка (19,3 тисяч), Бар (16,4 тисяч).
| Населені пункти з кількістю жителів понад 7,0 тисяч за даними Держкомстату[3][4] |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
За професійною структуризацією серед зайнятого населення налічується 326,4 тисяч працівників сільського, лісового та рибного господарства, 127,5 тисяч — промисловості, 105,9 тисяч — торгівлі та сфери послуг, 59,0 тисяч — освіти, 51,1 тисяч — охорони здоров'я та соціальної допомоги, 44,7 тисяч — транспорту та зв'язку.
Матеріальне виробництво [ред.]
Структура промислового виробництва (у % до загального обсягу області):
- Харчова промисловість — 53;
- Електроенергетика — 23;
- Машинобудування і металообробка — 12;
- Легка промисловість — 3;
- Хімічна і нафтохімічна промисловість — 3;
- Промисловість будівельних матеріалів — 2,5;
- Деревообробна і целюлозно-паперова — 1;
- Інші галузі — решта
Вінницька обласна рада прийняла бюджет області на 2011 рік, затвердивши прибутки у розмірі 2262 млн гривень і витрати 2262 млн гривень.[5]
Енергозабезпечення та енергозбереження [ред.]
Вінницький, Тиврівський та Калинівський райони переводять на альтернативне паливо.[6]
Вінницьки чиновники їздили переймати досвід у Волинську область, яка повністю відмовилась від газу і перейшла на альтернативне паливо. Так у планах Вінницької області з'явилась ідея відмовитись від газу у трьох районах області, бо тут знаходиться найбільша кількість газових котлів у соціальних закладах.
Члени робочої групи на чолі з заступником облдержадміністрації Іваном Мовчаном провели засідання по питанню енергозбереження. Іван Мовчан відмітив, що перш за все треба здійснити модернізацію котелень. Також він доручив розробити бізнес план, де детально треба розрахувати усі витрати, щоб перевести усі заклади на альтернативне паливо, що дасть можливість зекономити значні кошти на території області.
На модернізацію котелень та створення бази по виробництву біологічного палива заплановано витратити біля 10 млн гривень з обласного бюджету. За підрахунками експертів, впровадження першого етапу програми переходу на альтернативне паливо зекономить біля 13,8 млн гривень.
Сільське господарство [ред.]
В агропромисловому комплексі функціонує понад 850 агроформувань на основі приватної власності на землю. Крім цього діють 1240 селянських (фермерських) господарств. Площа сільськогосподарських угідь становить понад 2 млн.гектарів. Родючість ґрунтів в середньому по області становить 60-65 одиниць (за 100 — бальною шкалою). За обсягом валової продукції сільського господарства область займає провідне місце в Україні. Питома вага рослинництва — 61%, тваринництва — 39%. З кожним роком збільшуються посівні площі під зернові культури і в першу чергу — озиму пшеницю, ячмінь, соняшник, кукурудзу, гречку, просо і цукровий буряк. Валовий збір зерна за останні два роки зріс майже на чверть, середньорічний урожай становить 1650 тонн.
Транспортна мережа [ред.]
Основні залізничні вузли — Козятин, Жмеринка, Вінниця, Вапнярка, Калинівка, Рудниця.
Через область проходять автомобільні магістральні дороги:
- М12 — а/д Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка — 181,9 км
- М21 — а/д Житомир-Могилів-Подільський — 178,1 км.
Регіональні дороги:
- Р08 а/д Немирів-Ямпіль — 118,6 км
- Р17 а/д Біла Церква-Тетіїв-Липовець-Гуменне — 93,7 км
- Р31 а/д Кременець-Козятин-Біла Церква — 45,0 км
- Р32 а/д Бердичів-Хмільник-Літин — 58,7 км
- Р36 а/д Немирів-Могилів-Подільський — 107,1 км
В перспективі через область будуть проходити транспортні коридори: Лісабон—Неаполь—Будапешт—Київ, Варшава—Одеса («Балтійське море—Чорне море»). Всі населені пункти області зв'язані з районними центрами дорогами з твердим покриттям. За щільністю залізничних колій на одну тисячу квадратних кілометрів території область займає п'яте місце в Україні. По річках здійснюється вантажно-пасажирське судноплавство. Центр області пов'язаний авіалініями з іншими великими містами України.
Успішно розвивається галузь зв'язку, особливо в містах обласного значення: Вінниці, Жмеринці, Козятині, Ладижині, Могилів-Подільському, Хмільнику. Вводяться нові цифрові телефонні станції, системами мобільного зв'язку UMC, Київстар покриваються міста і території, прилеглі до автомобільних доріг державного значення.
Збільшується кількість операторів електрозв'язку, які включені в волоконно-оптичні лінії зв'язку (ВОЛЗ): «Дністер», «Захід», а з часом — «Поділля», а також ті, що працюють в системах радіорелейного зв'язку (РЛЗ). ВОЛЗ і РЛЗ забезпечують високу швидкість і якість передачі інформації.
Туризм [ред.]
В області взято на державний облік 580 пам'яток архітектури та містобудування, 1507 пам'ятки археології, 1660 пам'яток історії, 98 пам'яток монументального мистецтва[7]. До Списку історичних населених місць включено 24 пункти Вінничини: Козятин, Бар, Бершадь, Браїлів, Брацлав, Вінниця, Вороновиця, Гайсин, Дашів, Жмеринка, Іллінці, Копайгород, Могилів-Подільський, Муровані Курилівці, Оратів, Погребище, Немирів, Ситківці, Томашпіль, Тульчин, Хмільник, Чечельник, Шаргород, Ямпіль.[8]
Найцікавіші історико-культурні місця і пам'ятники:
- Немирівське скіфське городище;
- Державний історико-культурний заповідник «Буша» (у тому числі скельний храм з давньослов'янським рельєфом);
- Вінницький обласний краєзнавчий музей;
- Ставка Гітлера «Вервольф»;
- музей-садиба М. І. Пирогова;
- літературно-меморіальний музей М. М. Коцюбинського;
- дерев'яні церкви Миколи (1746 р.) і Юрія (1726 р.);
- комплекс укріплених монастирських будівель «Мури» у м. Вінниці (XVII–XVIII ст.);
- Меморіальний комплекс-музей Д. К. Заболотного;
Файл:WW II Memorial in Dzyhivka, Ukraine.jpgПам'ятник другої світової війни, с. Дзигівка
- залишки замку в Шаргороді (XVI ст.);
- руїни замків у Бару, Озаринцях, Селищі, Хмільнику;
- культові споруди XVI–XIX ст. у Шаргороді, Браїлові, Немирові, Вінниці, Могилеві-Подільському;
- палаци у Тульчині (XVIII–XIX ст.), Немирові (XIX ст.), Мурованих Курилівцях (1805 р.);
- літературно-меморіальні музеї Марка Вовчка та М. О. Некрасова у Немирові;
- музей М. Д. Леонтовича у м. Тульчині;
- музей С. В. Руданського у с. Хомутинці Калинівського району;
- музей М. С. Грушевського у с. Сестринівці;
- меморіальний комплекс Слави (1958 р.);
- пам'ятник М. І. Пирогову (1971 р.);
- пам'ятник Другої світової війни, с. Дзигівка;
- меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів і воїнів-земляків у смт Тиврів (1978 р.).
Соціальна сфера [ред.]
Станом на 2011 рік на Вінничині працювало 973 школи, де навчалося 160 тисяч школярів.
Зараз працює 947 загальноосвітніх навчальних закладів, а туалет є лише в приміщенні 735 шкіл.[9]
За два роки 2011–2012 внутрішніми вбиральнями на Вінниччині обладнали 358 шкіл, залишилось збудувати туалети в приміщеннях ще 212 навчальних закладів. За інформацією обласного управління освіти, внутрішніми вбиральнями станом на перше січня 2012 року було забезпечено лише 521 загальноосвітній навчальний заклад, у 144 школах збудували туалети у 2011 році. 2012 року внутрішніми вбиральнями обзавелись ще 214 шкіл. Загальний показник — 735 закладів з 947 загальноосвітніх навчальних закладів області.
Релігійна ситуація [ред.]
За даними облдержадміністрації станом на 1 вересня 2010 в області діють 2052 релігійні організації 35 конфесій[10]. Найвпливовішою складовою релігійного життя в області залишається православ'я — 1259 релігійних організацій, що становить 61,3% релігійної мережі. Кількість релігійних організацій
- Українська православна церква (МП) — 951
- Українська православна церква Київського патріархату — 232 організації
- Українська автокефальна православна церква — 53 організації
- Російська православна старообрядницька церква — 14
- Інші православні релігійні громади мають 9 релігійних утворень.
- Українська греко-католицька церква — 17 організацій
- Римо-католицька церква — 130 релігійних організацій
- До протестанських деномінацій в області належить 579 релігійних організацій 19 конфесій.
Загалом 97,7% релігійних організацій області мають християнське походження. Що ж до інших 2,3% в області діють 47 нехристиянських релігійних організацій 7 конфесій.
У 2008–2010 роках органами державної влади повернено у власність історичним власникам близько 2-х десятків культових споруд.
Виноски [ред.]
- ↑ 80-річчя Вінницької області
- ↑ «Всеукраїнський перепис населення 2001 року». Процитовано 21 вересня 2011.(рос.)
- ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
- ↑ При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2011 по січень 2012 року
- ↑ Винницкий облсовет положил под новогоднюю елку бюджет на 2011 год
- ↑ http://20minut.ua/Новини-Вінниці/news/Три-райони-Вінницької-області-перейдуть-на-альтернативне-паливо-10253461.html
- ↑ Згідно зі списками облради
- ↑ http://www.spadshina.com.ua/index.php?sID=27&itemID=251
- ↑ http://20minut.ua/Новини-Вінниці/news/Діти--212-вінницьких-шкіл-ходять-в-туалет-на-вулицю-10248000.html
- ↑ Вінницька область першою в Україні відпрацювала механізм повернення храмів у власність церковних громад
Посилання [ред.]
- Вінницька обласна державна адміністрація
- Вінниця довідка — Адресно-телефонний каталог підприємств області
- Бізнес Вінниця — Оголошення Вінницької області
- Вінницька область
- Вінницька область
- Вінницька область
- Інвестиційний портал Вінницької області
- Вінницька область 1965 року в цифрах
- Довідник поштових індексів Вінницької області
- ВінБізнес-Вінниця — каталог підприємств Вінницької області
- Стаття Вінницька область Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
|
||||||||
|
||||||||||
|
|||||||||||
