Вінченцо Джеміто

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінченцо Джеміто
Vincenzo Gemito
Автопортрет, 1887 р., малюнок-начерк
Народження 16 липня 1852(1852-07-16)
Неаполь, Італія
Смерть 1 березня 1929(1929-03-01) (76 років)
  Неаполь
Національність італієць
Країна Італія Італія
Жанр скульптура
Навчання Accademia di Belle Arti di Napolid
Діяльність скульптор, художник, pastellist, рисувальник
Напрямок реалізм
Роки творчості 1868[1]1929[1]1929[1]
Вчитель Stanislao Listad
Відомі учні Luigi Pepe Diazd
Член Академія витончених мистецтвd
Твори Vincenzo Petrocellid[2]
Роботи в колекції Музей Ґетті, Національна галерея мистецтв, Національна галерея Канади, Pau Casals Museumd, Музей Прадо і Музей Каподімонте

CMNS: Вінченцо Джеміто у Вікісховищі

Вінченцо Джеміто (італ. Vincenzo Gemito; 16 липня 1852 — 1 березня 1929) — італійський дизайнер і скульптор, прихильник реалізму в мистецтві.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

В Італії важко здивувати бідністю. Але бідність в Неаполі увійшла у прислів'я і була страшною реальністю для тисяч мешканців міста.

Вінченцо народився в бідній родині дроворуба. На другий день по народженні дитини бідна мати віднесла хлопчика на поріг шпиталю для покинутих немовлят Аннунціата (шпиталь Благовіщення в Неаполі). Підлітку пощастило, в 10 років його всиновила неаполітанська родина, котра щойно поховала власну дитину. Ще в шпиталі для покинутих немовлят Аннунціата йому дали прізвище Джеміто. Хлопчик потрапив в родину ремісника і його готували до долі ремісника.

Освіта і самоосвіта[ред. | ред. код]

Згодом хлопця влаштували до майстерні скульптора Еммануеле Каджано, де відкрились художні здібності підлітка. Підліток демонстрував таку майстерність, що його влаштували в Неаполітанську академію красних мистецтв в 12-річному віці. В академії Вінченцо Геміто заприятелював із майбутнім художником Антоніо Манчіні (1852—1930), дружні стосунки з яким зберігав роками. Дещо пізніше почав навчатися в Академії Доменіко Маджоре вечорами. У віці 16 років виліпив фігуру підлітка за грою, котра принесла юнакові перше визнання. Король Віктор Еммануїл I придбав скульптуру для постійного експонування в музеї Каподімонте.

Практично на цьому його освіта закінчилася, бо нікому було її сплатити за бідняка. Почалися роки самоосвіти.

Трирічний паризький період[ред. | ред. код]

1877 року він прибув у Париж, де виставляв власні твори в різних галереях і салонах. У Парижі заприятелював із французьким художником Мейсоньє, представником стилю академізм. Брав участь у Всесвітній виставці 1878 року. Отримав визнання, коли виставив в паризькому Салоні скульптуру «Хлопчик-рибалка», над удосконаленням якої довго працював. У Парижі розпочав працювати модним портретистом-скульптором. Після смерті покровителя Мейсоньє 1780 року повернувся в Неаполь.

Шлюб, бідність і психічна хвороба[ред. | ред. код]

По поверненню в Італію деякий час мешкав на острові Капрі, де пошлюбився із Анною Кутоло.

1883 року він зробив рішучій крок до самостійності і зміцнення власного фінансового стану. Він започаткував створення власної ливарної майстерні, аби працювати в техніці втраченого воску, поширеної з доби італійського відродження.

Ще 1887 року він отримав замову на скульптуру «Імператор Карл V», котру виконав із мармуру і виставлену в Королівському палаці в Неаполі. Мармур не був улюбленим матеріалом скульптора (що працював в теракоті і в бронзі), тому він вважав, що скульптура вийшла гірше за його можливості.

Виявилися ознаки психічних розладів. Вінченцо усамітнився і довгий час працював лише як малювальник. Частку років провів під наглядом в психіатричній лікарні.

Пізні твори[ред. | ред. код]

Полегшення психічного стану 1909 року надало можливість повернутися до майстерності скульптора. Він малював і звернувся до ліплення. Незважаючи на вік і хворобу мав тверду руку. У малюнках збереглися як його бачення скульптора, так і майстерність виконання. Колекціонери особливо поціновують твори його пізньої пори, визнаючи Вінченцо Геміто психічно нестабільним, але геніально обдарованим.

Галерея графічних творів[ред. | ред. код]

«Хлопчик на узбережжі», 1909 рік, малюнок.

Галерея скульптур[ред. | ред. код]

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Salvatore Di Giacomo, Vincenzo Gemito, Minozzi, Napoli 1905. (Ristampa, a cura di Michele Buonuomo: Il Mattino, Napoli 1988).
  • Alfredo Acito], Gemito, Milano, 1938.
  • Alberto Savinio, Seconda vita di Gemito, in Narrate, uomini, la vostra storia, Milano, Bompiani, 1942. (Ristampato Milano, Adelphi, 1984).

Посилання[ред. | ред. код]