Віолончель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віолончель

Віолонче́ль — струнний смичковий музичний інструмент, родини скрипкових, басо-тенорового регістру. Музиканта, що грає на віолончелі називають віолончелі́стом. Слово походить від італійського violoncello, зменшувальне від violone - контрабас.

Походження віолончелі[ред.ред. код]

Поява віолончелі відноситься до початку XVI століття. Спочатку вона застосовувалася як басовий інструмент для супроводу співу або виконання на інструменті вищого регістру. Існували численні різновиди віолончелі, що відрізнялися один від одного розмірами, кількістю струн, строєм (найчастіше зустрічалася настройка на тон нижче сучасної).

В XVII — XVIII століттях зусиллями видатних музичних майстрів італійських шкіл (Ніколо Аматі, Джузеппе Гварнері, Антоніо Страдіварі, Карло Бергонці, Доменіко Монтаньяна та ін.) була створена класична модель віолончелі з твердо усталеним розміром корпусу. Наприкінці XVII століття з'явилися перші сольні твори для віолончелі-сонати та річеркари Джованні Габріелі. До середини XVIII століття віолончель починає використовуватися як концертний інструмент, завдяки яскравішому й повнішому звуку та покращуваній техніці виконання остаточно витісняючи з музичної практики віолу да гамбу. Віолончель також входить до складу симфонічного оркестру та камерних ансамблів. остаточне твердження віолончелі як одного з провідних інструментів у музиці відбулося в XX столітті зусиллями видатного музиканта Пабло Казальс. Розвиток шкіл виконання на цьому інструменті призвело до появи численних віолончелістів-віртуозів, регулярно виступають із сольними концертами.

Конуструкція[ред.ред. код]

Віолончелі зазвичай виготовляють із дерева, хоча інколи застосовуються й інші матеріали, наприклад вуглепластик або алюміній. Традиційно верхню деку виготовляють з ялини, нижню деку, обичайки (бокові частини) й шию - з клену. Інші різновиди дерев, такі як тополя або верби, іноді використовуються для спини та боків. Дешевші віолончелі часто мають вершини та спини зроблені з фанери.

Верхню і нижню деки традиційно виготовляють ручним різьбленням, хоча для дешевших інструментів застосовують машинну обробку. Обичайки, або ребра, виготовлені шляхом нагрівання деревини та її згинання за заданою формою. Корпус віолончелі - широкий зверху, зі звуженням посередині, що утворюється двома C-подібними вигинами, і більш широке внизу. На верхній деки розташовується з моста а також ефи.

Стрій та діапазон[ред.ред. код]

Загальна довжина віолончелі 1550-1560 мм, довжина корпуса 760 мм, 4 струни настроєні по чистих квінтах - С, G, d, a.

Діапазон - від С до a2 і вище. Ноти для віолончелі пишуться в басовому, теноровому та скрипковому (в верхньому регістрі) ключах. В партитурі для симфонічного оркестру партії віолончелей пишуться між партіями альтів та контрабасів.

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми