Вірменське нагір'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Вірме́нське нагі́р'я (вірм. Հայկական լեռնաշխարհ) — плоскогір'я і гірські системи сходу Туреччини і Вірменії, орографічна область цієї країни, середнє з трьох передньоазійських нагір'їв.

Відрізняється особливо складним орографічним малюнком. Хребти сполучаються на крайньому сході країни з гірськими ланцюгами Загроса і Азербайджану. Скупчення гір увінчане вулканічним конусом Великого Арарату (5 137 м, найвища точка Туреччини). Плоскогір'я займає вузьку смугу території, значна частина поверхні якої похована під товстим шаром лави, і включає декілька улоговин тектонічного походження із порівняно пологим рельєфом. В одній з них, на висоті 1 720 м, розташоване солоне озеро Ван. У східній частині Туреччини, де підносяться декілька гірських піків, що досягають 3 700—4 300 м, беруть свій початок ріки Тигр, Євфрат і Аракс.

Географічне розташування Вірменського нагір'я на мапі
Вірменське нагір'я

Більша частина Вірменського нагір'я розташована в межах сучасних Туреччини і Вірменії. До Вірменського нагір'я належить також західна частина Ірану, південь Грузії і західна частина Азербайджану. У широкому сенсі до Вірменського нагір'я належить також Малий Кавказ (створюючи його межу з півночі), Східний (Вірменський) Тавр і Курдські (Курдистанські) гори. Площа Вірменського нагір'я (у широкому сенсі) становить близько 400 тис.км². На заході Вірменське нагір'я змикається з Малоазіатським, на півдні біля його підніжжя розташована Месопотамська рівнина, а на південному сході воно поступово зливається з Іранським нагір'ям.

Вірменське нагір'я є могутнім гірським вузлом, в якому змикаються північні і південні околичні пасма Малоазіатського і Іранського нагір'їв, створюючи складну систему хребтів і улоговин. Наприкінці неогену нагір'я піддалося розколюванню і було перетнуте системою тріщин, уздовж яких відбувалися виливання лави. Лава вкрила майже всю поверхню нагір'я базальтовими товщами, здебільшого згладивши нерівності рельєфу.

Наразі Вірменське нагір'я є великим лавово-туфовим плоскогіря'м (висоти 1500 — 3000 м) із гігантськими вулканічними конусами (що утворилися в пізніші етапи вулканічної діяльності і досягли кількох тисяч метрів висоти) і тектонічними западинами, що розділені хребтами. Западини лежать на висотах від 700 до 2000 метрів, мають або сухі днища, або зайняті озерами (Ван, Севан, Резайе (Урмія) тощо). Вони є центрами скупчення населення і часто називаються за розташованими в їх межах містами — Ерзурумська, Тебризська, Араратська, Мушська тощо.

вигляд Арарату з Хорвірапського монастиря

Серед нагір'я піднімаються вищі хребти, пасма вулканічних конусів та ізольовані згаслі вулкани. Найбільшої висоти досягає Великий Арарат (5165 м) — його сніжну вершину у погожу днину видно за багато десятків кілометрів. Поступаються йому Малий Арарат і Сюпхан (4434 м) в Туреччині, Арагац (4090 м) у Вірменії, Себелан (4821 м) і Сахенд в Ірані. Вулканічна активність в історичний час зареєстрована лише у вулкана Немрут (Туреччина, 1441, 1597, 1692 роки).

Найбільші плоскогір'я: Карсське, Ардаганське і Джавахетське.

Водна мережа регіону належить до сточищ Каспийського і Чорного морів, Перської затоки. В межах нагір'я знаходяться верхів'я річок Кура, Аракс, Євфрат, Великий Заб (ліва притока Тигра). Характер течії — типовий гірський. Витоки розташовані здебільшого в горах, а живлення надходить від танення снігів та дощових опадів. Важливою особливістю мережі поверхневих вод є значна кількість великих озер, що розташовані у просторих тектонічних западинах і є центрами внутрішнього стоку. Найбільші з них — Резайе (Урмія), Ван і Севан.

Більша частина Вірменського нагір'я позбавлена лісів.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Asia on the globe (grey).svg Це незавершена стаття з географії Азії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Вірменія Це незавершена стаття з географії Вірменії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Туреччина Це незавершена стаття з географії Туреччини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.