Вірібус Унітіс (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
"Вірібус Унітіс"
SMS Viribus Unitis
Vu1912.JPG
Служба
Тип/клас лінкор
Держава прапора Austria-Hungary-flag-1869-1914-naval-1786-1869-merchant.svg
Належність Ц.к. військово-морські сили Австро-Угорщини (KuK Kriegsmarine)
Верф Stabilimento Tecnico Triestino Трієст
Закладено 24 липня 1910
Спущено на воду 2 червня 1911
Введено в експлуатацію 5 жовтня 1912
Виведений зі складу флоту потоплений 1 листопада 1918
Параметри
Тоннаж стандартна 20 000 т
Довжина 152 м
Ширина 27,3 м
Осадка макс. 8,6 м
Бронювання Борт 100-280 мм

Цитадель 180-200 мм Палуба 48 мм Башти 205 мм Барбети 280 мм Каземати 100 мм Передня бойова рубка 250-356 мм Задня рубка 250 мм

Технічні дані
Силова установка 12 котлів Ярроу, 2 парові турбіни Парсонса
Гвинти 4
Потужність 25 000 к.с.
Швидкість max. 20,8 вуз.(39 км/год.)
Автономність плавання 4200 миль (7800 км)(10 - вузловим ходом (19 км/год.))
Екіпаж 962-1.050 чол.
Озброєння
Артилерія 12 × 30,5 см (у 4 баштах)

12 × 15,0 см (в одиночних казематах) 18 × 7,0 см

Торпедно-мінне озброєння 2 торпедні апарати 2×∅ 53,3 см (під водою по сторонах)

"Вірібус Унітіс" (нім. SMS Viribus Unitis - перший бойовий корабель ВМС Австро-Угорщини нового класу, до якого належали лінкори "Теґеттгофф", "Принц Євген", "Святий Стефан". За його назву вибрали особистий девіз цісаря Франца Йосифа І "Спільними силами".

Через хворобу імператора при спуску лінкору на воду його представляв наступник престолу архикнязь Франц Фердинанд Габсбург, тіло якого після вбивства у Сараєві перевезли наприкінці червня 1914 на кораблі з Меткович до Трієсту.

Історія[ред.ред. код]

Модель лінкора в морському музеї Відня

У 1907 начальник військово-морської секції Генерального штабу контрадмірал Рудольф Монтекукколі замовив будівництво двох лінкорів під приводом вірогідного закриття верфі через відсутність значних замовлень. Замовлення було здійснено без згоди парламенту задля економії часу, що змусило уряд для виділити кошти, але Монтекукколі відправили у відставку. Перший лінкор заклали 24 липня 1910 року. За проектом генерального інженера Зігфріда Поппера протягом 25 місяців 2000 робітників збудували лінкор, який вартував 82 мільйони золотих корон.

Лінкори цього класу були дещо меншими від дренгоутів інших держав по водотоннажності, але несли дванадцять 30,5 мм гармат фірми "Шкода", що по якості, дальності стрільби, прицільності перевершували немало гармат інших держав. Зокрема перевершували по кількості гармат модерні німецькі лінкори класу Кьоніг (König-Klasse). Лінкор "Вірібус Унітіс" першим у світі мав артилерію головного калібру у 4 тригарматних баштах.

Під час Першої світової війни лінкори класу "Вірібус Унітіс" майже не виходили з бази у Пулі через відсутність ворожої загрози. Лише у червні 1918 взяв участь у невдалому поході до проливу Отранто.

Разом з рештою кораблів 31 жовтня 1918 лінкор за розпорядженням імператора Карла І був переданий віцеадміралом Горті новоствореному Королівству Словенців, Хорватів, Сербів (Югославії), без якого Австрія втратила вихід до моря. Командир лінкору Янко Вукович-Подкапельський став командуючим флотом королівства, проголосив нейтралітет, але і цьому спротивилась Італія. Вже 1 листопада 1918 два італійські бойові плавці Рафаель Розеті і Рафаель Паолучі прикріпили до корпусу міни, які вибухнули зранку. Загинуло 400 членів екіпажу разом з командуючим флотом. На згадку про перемогу італійців у війні якорі лінкору "Вірібус Унітіс" знаходяться в морських музеях Венеції, Риму, монументу в Бріндізі, де знаходиться одна з гармат лінкору.

Джерела[ред.ред. код]

  • Ludwig Bühnau: Schiffe und ihre Schicksale. Ein Buch vom Abenteuer der Seefahrt. Arena Verlag Georg Popp, Würzburg 1968.
  • Sokol, Anthony (1968). The Imperial and Royal Austro-Hungarian Navy. Annapolis: United States Naval Institute.

Посилання[ред.ред. код]