Віссаріон Нікейський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віссаріон Нікейський
Bessarion 1476.JPG
Худ. Юстус ван Гент. «Віссаріан Нікейський»
Титул
Кардинал


Народжений 2 січня 1403


Проголошений кардиналом на консисторії 18 грудня 1439
Папою Євген IV
Помер 18 січня 1472
 
Кардинал
Колегія кардиналів (на офіційному сайті Святого Престолу)
Портали:Історія

Віссаріон Нікейський( Βασίλειος Βησσαρίων, 2 січня, 1403, Трапезунд — 18 листопада, 1472, Равенна ) — грецький ( візантійський )архієпископ міста Нікеї, відомий церковний діяч, що перейшов в католицтво і став кардиналом. Один з перших європейських та італійських гуманістів.


Життепис. Походження[ред.ред. код]

Народився в місті Трапезунд. Рік народження називають то 1389, то 1695, то 1403.

Походив з простої родини ремісника. Виявив здібності, а для хлопця з простої родини єдиний шлях зробити кар'єру в Візантійській імперії — стати священиком. 1423 року він став ченцем і змінив світське ім'я Василь на Віссаріон — на честь єгипетського анахорета Віссаріона Великого. 1426 року Віссаріон став дияконом, а 1431 року - священиком. З 1436 року - настоятель одного з монастирів в місті Константинополь.

Освіта[ред.ред. код]

Початкову освіту отримав в Трапезунді, а продовжив в Константинополі. Відомо, що навчався у авторитетного тоді астролога, лікаря, математика Георгіоса Хрізококеса. За переказами п'ять років перебував в Містрі на півострові Пелопоннес, де був тоді грецький центр книжкової мудрості. Навчався там в академії Георгіоса Гемістоса, де вивчав давньогрецьку філософію Платона, а також математику, поезію, історію, риторику. На відміну від Георгіоса Гемістоса не покинув церкву.

Архієпископ Нікеї[ред.ред. код]

На здібного священика звернули увагу при імператорському дворі. Візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог наблизив Віссаріона до себе і сприяв його церковній кар'єрі : Віссаріон став митрополитом Нікейським. Військова і політична слабкість Візантійської імперії сприяла появі ідеї воз'єднання західної та східної церков. Іоанн VIII Палеолог плекав надію отримання дипломатичної і військової допомоги від Папи римського у випадку війни з османами, що вже точилася на кордонах імперії. Новий Нікейський митрополит, освічений і талановитий, мав супроводжувати імператора під час візиту Іоанна VIII Палеолога в Італію 1438 року разом із давньоруським мистополитом Ісидором Київським.

Перехід в католицтво[ред.ред. код]

Папа римський Євген IV

Віссаріан Нікейський брав участь в перемовах з католицьким священством і в роботі собору 1438 року в місті Феррара, а потім в місті Флоренція. Вже і Італії під час перемов Вісаріон зрозумів переваги воз'єднання православної та католицької церков і діяльно це підтроимував. Але виявилися значні богословські і політичні розбіжності, котрі не долались через небажання компромісів з обох таборів.

Вороже ставлення до ідеї воз'єднання православної та католицької церков яскраво виявилося по поверненню делегації греків-візантійців в Константинополь. Ідею воз'єднання тепер не підтримували навіть ті, що виступали за її реалізацію навіть нещодавно. В місті добре пам'ятали про події Четвертого хрестового походу і про військове захоплення католиками Італії — Константинополя, убивство греків, пограбування столичного міста і його храмів, утворення на уламках Візантії - Латинської імперії 1204-1261 рр. Греки з Нікеї з надмірними зусиллями тоді змогли відновити власну державність в останній раз. Тому кількість противників воз'єднання церков в Константинополі зростала, а їх позиції були ворожими і непримиренними.

Пристрасні константинопольці ворожо поставились і до самого Віссаріона, далекоглядного прибічника воз'єднання церков. Вже 1440 року Віссаріан Нікейський знову відбув в Італію, відтепер назавжди. Почалися найкращі роки його церковної кар'єри і роки найкращих звершень як науковця і державного діяча.

Шляхи державницького і культурного розвитку Візанті і країн Західної Європи в 15 столітті — остаточно розходяться. Візантійська імперія переходить в період остаточної політичної депресії і кризи, котра закінчиться знищенням імперії 1453 року після завоювання країни і столиці турками-османами. Політично негнучкі і консервативні візантійці — втратять все.

Італійські князівства, навпаки, зміцнять власні позиції ( економічні і культурні ), де розквітнуть декілька центрів відродження ( Флоренція, Мілан, Феррара, Рим, Урбіно, Венеція ). Але ніхто, як і він, 1440 року про це ще не знав.

Активність в Римі[ред.ред. код]

Гравер Теодор де Брі(1528-1598). «Віссаріон Нікейський як кардинал», мідьорит 16 століття.

Літня людина, Віссаріон збергав активність і в Римі. Двічі його кандидатуру висували на посаду папи римського, але суперники та інтриги кардиналів були сильнішими. Тим не менше Віссаріон був деканом кардиналів. Сам сприяв обранню на престол Миколая V, першого гуманіста на посаді папи. Вдруге сприяв обранню папою Пія ІІ, котрий почав агітувати князів-феодалыв воювати з османами. Але французи та венеціаці не відгукнулись. По обранню папи агітував того використати власний авторитет та політично надавити на дожів Венції аби продовжити війну с турками-османами. Все було марно.

В Римі сприяв заснуванню гуртка по вивченню творів філософа Платона, що стане традицією. Навколо нього скупчилися викладачі класичних мов, літератори і колекціонери старовинних рукописів, а, головне, перекладачі з грецької на латину, що сприяло знайомству італійських діячів культури з рукописами стародавніх творів. В гуртку навколо нього опинились гуманіст Поджо Браччоліні (1380-1459), секретар неаполітанського короля, а згодом апостольський секретар і письменник Лоренцо Валла (1407-1457), гуманіст і письменник Флавіо Бйондо (1392-1463), письменник і гуманіст Джованні Ауріпа (1376-1459).

Практично всі останні роки життя кардинал і папський легат віддав утопії - розпочати хрестовий похід проти турків аби ... відродити знищену Візантію. Він і в Італії не забув, що він грек за походженням.

Політичний розклад сил тоді був не на користь прагнень Віссаріона, бо більшість замирилася з турками і обрала з ними торгівлю. Лише два державні утворення ( Угорщина та Венеціанська республіка) були налаштовані воювати з османами. Віссаріон 1463 року відвідав угорського короля і всіляко агітував того воювати, бо Угорщина єдина на той час активно воювала з османами, стримуючи їх просування в Західну Європу. Плекав він надію і створити хоча б невеликий військовий альянс між Угорщиною та Венецією. Заради цього кардинал навіть дав гроші на обладнання нової військової галери.

Благодійність в Болоньї[ред.ред. код]

Віссаріан Нікейський отримав на новій батьківщині посаду папського легата ( намісника папи римського ) в університетському місті Болонья. Цю посаду він обіймав п'ять років.

Віссаріон Нікейський був також вихователем племінниці-емігрантки останнього візантійського імператора Софьї Палеоло́г, котрій судилося стати дружиною московського князя. Грек Віссаріон, філософ — платонік, допитливий і відкритий до нових знань, стане також одним з італійських гуманістів, що жваво цікавився військовою справою, плекав надію про новий хрестовий похід проти турків-османів, мав видання щодо фортифікації і ведення облоги ворожих міст.

Новий дзвін в Болоньї теж відливали з ініціативи Віссаріона Нікейського. Він висвятив дзвін, а піднімав на вежу Аррінго саме молодий і талановитий інженер і архітектор Арістотель Фіораванті. В прихованій політичній грі Ватикана з московським князем на новому етапі братимуть участь і папа римський, і новоспечений кардинал з візантійської Нікеї, і племінниця останнього візантійського імператора Соф'я Палеолог (що стане бабусею Івана Грозного), і інженер і архітектор з Болоньї — Арістотель Фіораванті.

Благодійність в Венеції і бібліотека Віссаріона[ред.ред. код]

Надгробок Віссаріона Нікейського в церкві Дванадцяти апостолів, Рим.

Сам колекціонер рукописів і інкунабул, наприкінці життя Віссаріон мав непогану приватну бібліотеку. В його зібранні були чотириста вісімдесят два (482) рукописи грецькою та двісті шістдесят чотири 264 рукописи латиною. Все це він передав сенату Венеціанської республіки за умови зробити бібліотеку доступною. Сенат прийняв дар і бібліотека Віссаріона Нікейського стане підмурками венеціанської бібліотеки Марчіана.

В місті Мессіна Віссаріон сприяв побудові школи з вивченням грецької мови. Після захоплення Константинополя турками-османами з Візантії почалась масова еміграція. Серед емігрантів був і Константин Ласкаріс, візантійський науковець. Він перебрався на острів Родос, а згодом в Італію. 1465 р. він рік викладав грецьку мову і історію в місті Неаполь, а потім за сприяння Віссаріона Нікейського перебрався в Мессіну, де працював викладачем грецької до власної смерті в 1501 році.

Смерть[ред.ред. код]

За наказом папи римського Сикста IV літній Віссаріон Нікейський відбув в подорож до Франції. Мета - схилити короля Франції до організації хрестового походу проти турків-османів. На зворотньому шляху він, хворий і заслаблий, зупинився в будинку свого прихильника і мера міста Равенна Антоніо Дандоло, де і помер. За переказами, вважали, що його отруїли за наказом французького кардинала, що ворожо ставився до колишнього візантійця. Померлого перевезли в Рим 3 грудня 1472 року, де поховали в церкві Дванадцяти апостолів. Могила збережена.

Джерела[ред.ред. код]

  • Rudolf Rocholl: Bessarion. Studie zur Geschichte der Renaissance. Deichert, Leipzig 1904.
  • G. E. Voumvlinopoulos: Bibliographie critique de la philosophie grècque. Depuis la chute de Constantinople à nos jours. 1453–1953. Presses de l’Institute Française d’Athènes, Athen 1966.
  • Ludwig Mohler: Kardinal Bessarion als Theologe, Humanist und Staatsmann. 3 Bände. Schöningh, Paderborn 1923–42 (Quellen und Forschungen aus dem Gebiete der Geschichte 20, 22, 24), (Nachdruck: Scientia-Verlag, Aalen 1967).
  • John Monfasani: Byzantine Scholars in Renaissance Italy. Cardinal Bessarion and other emigrés (= Variorum collected Studies Series. Bd. 485). Selected essays. Variorum, Aldershot 1995, ISBN 0-86078-477-0.
  • John Monfasani: Bessarion Scholasticus. A Study of Cardinal Bessarion's Latin Library (= Byzantios. Bd. 3). Brepols, Turnhout 2011, ISBN 978-2-503-54154-9.
  • Земцов С. М., Глазычев В. Л. Аристотель Фьораванти. — М., 1985. — 184 с., илл. — (Мастера архитектуры).

Див. також[ред.ред. код]