Вітряк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голландські вітряки. Зансе Сханс (Нідерланди)
Петро Левченко Вітряк на горі., 1890~1990 рр.

Вітря́к — споруда, що використовує силу вітру як джерело енергії, і використовується для того, щоб молоти зерно, а також в деяких місцевостях для перепомпування води, молочення зерна, розпилу деревини.

Також вітряками в наш час інколи називають вітрові електростанції.

Історія[ред.ред. код]

Вважається, що вітряки, або вітряні млини з'явились пізніше ніж водяні. Є відомості про вітряки у стародавній Персії близько VII ст. до н. е. та в Китаї у XIII столітті н. е.

В Європі, вітряки згадуються з середніх віків. Найбільш ранні згадки датуються XII століттям. Це були вітряні млини для зерна. Згодом вітряки почали використовуватись як лісопилки та молотарки. Доволі швидко вітряки стали переважати водяні млини у рівнинних регіонах, де нема великого перепаду висот для ефективної роботи водяного млина.

Одними з найвідоміших у Європі вітряків є голландські. В Голландії вони використовувались для перепомпування води та осушування боліт. Для освоєння нових земель потрібен був постійний дренаж боліт. Оскільки один вітряк, відповідно до законів фізики, може помпувати воду тільки на певну висоту, то були побудовані серії вітряків, де кожен наступний випомпомповував воду в щоразу вищий резервуар. Найбільший комплекс з вітряків, що зберігся до нашого часу в Кіндердайку, отримав статус світової спадщини ЮНЕСКО. Не менш відомі вітряки XVII-XVIII ст., зібрані у музеї просто неба у Зансе Сханс (Північна Голландія).

Інший європейський регіон, відомий своїми вітряками, - Ла-Манча, Іспанія. Тутешні вітряки стали знаменитими завдяки Сервантесу, який зобразив сцену боротьби з вітряками у своєму романі «Дон Кіхот».

Вітряки в Україні[ред.ред. код]

Вітряки в Україні мають доволі тривалу історію.

Є відомості, що водяні млини на території України з'явилися 7 тисяч років тому, а вітряки — 4 тисячі років тому. Хоча поширеніша точка зору, що вони відомі з часів Київської Русі.

Так само як і в Європі, на відміну від гірських місцевостей Карпат, у селах Полтавщини, Слобожанщини, Наддніпрянщини та Півдня України вітряків було значно більше, ніж водяних млинів. Будували їх обабіч доріг, у полі, чи на пагорбах за селом, поодинці, або групами, інколи до кількох десятків разом. Вітряки відігравали важливу роль в забудові сільських поселень, визначали їхнє архітектурне обличчя, формували краєвид українського села. Будівництво вітряків, їх роботу оспівано в піснях, легендах, переказах. Вітряки часто зображували у своїх творах художники.

Вітряки були місцем, де збиралася сільська громада для обговорення різних питань, нерідко подалі від ока сільської влади. Біля вітряків збиралася й молодь, водила веснянки, влаштовувала різні забави. Вітряки створювали особливий колорит українських сіл, польових доріг. Біля них подорожні відпочивали, по них відмірювали дорогу. Це були наче сторожові вежі.

Наприкінці XIX — поч. XX сторіччя в Україні існували два типи вітряків: стовпові, коли навколо стовпа, вкопаного в землю, на основі (стільці) обертався до вітру весь корпус вітряка за допомогою дишля (водила), і шатрові, коли повертався верх вітряка, а корпус був нерухомий. На Поліссі серед останніх виділялися вітряки з багатогранним зрубним корпусом — кругляки.

Вітряки мали чотири, шість або й вісім крил, які під дією вітру обертали вал. На валу закріплювалося велике дерев'яне палечне колесо-шестерня з передачею на баклушу— вертикальну шестерню, насаджену на веретено, яке закінчувалося роздвоєнням, що вставлялося в потилицю і обертало верхній камінь. Щілина між каменями, від якої залежала кондиція борошна, регулювалася важелем із гвинтом. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем — лоток з коником, який вібрував, ударяючись об грані веретена. З лотка зерно сипалося в отвір верхнього каменя. Піднімаючи за допомогою мотузки на блочку лоток вгору чи опускаючи вниз, регулювали кількість зерна, що сипалося в жорна. Для регулювання обертів крил використовували гальмо.

Шатрові вітряки мали зрубні стіни, поєднання зрубу та каркаса, на Півдні — часто кам'яні. Для підйому мішків із зерном у вітряках влаштовували блочки на гачках біля дверей.

Посилання[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми