В'єтнамська мова
| В'єтнамська мова | |
|---|---|
| Поширена в: | В'єтнам, Камбоджа, Лаос, США, Франція. |
| Регіон: | Південно-східна Азія |
| Носії: | до 73 млн. |
| Місце: | 17 |
| Класифікація: | Аустроазіатська Мон-кхмерська В'єтмионґська |
| Офіційний статус | |
| Державна: | - |
| Офіційна: | В'єтнам |
| Регулює: | офіційного регулювання не існує |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | vi |
| ISO 639-2 | vie |
| SIL | vie |
В'єтнамська мова — мова в'єтнамців, одна з в'єтмионґських мов. Офіційна мова В'єтнаму; поширена також у Камбоджі, Лаосі, Таїланді, Новій Каледонії, Франції, США. Загальна кількість мовців — до 73 млн. Виділяються три основних діалекти: північний, центральний та південний, які мають фонетичні та лексичні відмінності.
Від інших в'єтмионґських мов в'єтнамська відрізняється простішою структурою складу, більшою кількістю тонів (до шести), великою кількістю китайських запозичень. Граматичні відмінності, натомість, незначні.
Літературна мова сформована на базі північних та центральних діалектів. Письмова мова спирається на звуковий склад центрального діалекту та на систему тонів північного діалекту. В усному мовленні нормативним вважається вимова ханойської говірки північного діалекту.
До 1910 року у В'єтнамі було розповсюджено два види писемності – китайські ієрогліфи та система «тьи-ном», що виникла на ґрунті перетворення ієрогліфів. З 1910 року було введено письмо «куок-нґи», яке було створене у XVII сторіччі португальськими місіонерами на базі латинки.
Приклад [ред.]
«Заповіт» Т. Шевченка в'єтнамською мовою (переклав Нґуєн Суан Шань)
|
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
