Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з ГРУ)
Перейти до: навігація, пошук
Головне розвідувальне управління Генерального Штабу Російської Федерації
Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации
Generalstaff central dep.svg
емблема ГРУ ГШ РФ
Країна: РРФСР РРФСР
СРСР СРСР
Росія Росія
Дата
заснування:
5 листопада 1918
Юрисдикція: Генеральний штаб СРСР, Генеральний штаб Росії
Штаб-квартира: Ходинське поле, Москва, Росія
Бюджет: засекречено
Чисельність: засекречено (за даними журналістів - 50 000 військовослужбовців[1][2])
Попередня
служба:
розвідка, спеціальні операції
Керівництво
Керівник: генерал-полковник
Шляхтуров Олександр Васильович

Головне́ розві́дувальне управлі́ння Генера́льного шта́бу (ГРУ, ГРУ ГШ) (рос. Главное разведывательное управление Генерального штаба Российской Федерации, ГРУ, ГРУ ГШ, Головне розвідувальне управління Генштабу) — центральний орган управління воєнною розвідкою у Збройних силах Радянського Союзу та Російської Федерації.

Була частиною армії і безпосередньо підпорядковувалась Міністерству оборони. Вела розвідку в інтересах Міністерства оборони за кордоном (у мирний час діяла на території Радянського Союзу і не мала юридичних прав). У військовий час виконувала функції контррозвідки на окупованих радянськими військами територіях (дивись «СМЕРШ»).

Історія[ред.ред. код]

У листопаді 1918 р. Революційна військова рада Республіки (РВРР) затвердив штат Польового штабу РВРР, в структуру якого входило Реєстраційне управління з функціями координації зусиль розвідувальних органів підрозділів РСЧА і підготовки розвідувальної інформації для Польового штабу РСЧА. Реєстраційне управління стало першим центральним органом військової агентурної розвідки РСЧА і першим центральним органом військової контррозвідки. Оскільки секретний наказ Реввійськради РРФСР № 197/27 про штат Польового Штабу (включаючи штат Регіструпра) був датований 5 листопада 1918 р., цей день вважається днем народження радянської (а тепер і російської) військової розвідки. Першим начальником військової розвідки був Аралов Семен Іванович.

У лютому 1921 р. з метою створення єдиного органу управління збройними силами Польовий штаб РВРР був об'єднаний з ВсеРосГлавШтабом у Штаб РСЧА. Регіструпр увійшов до складу новоутвореного органу.

У квітні 1921 р. Реєстраційне управління було перетворено в Розвідувальне управління Штабу РСЧА (РозвідУпр) з включенням в нього відділу військової розвідки. У відповідному Положенні визначалося, що дана структура є центральним органом військової розвідки, як у воєнний, так і в мирний часи.

У 1921–1925 рр. Розвідупр здійснював так звану «активну розвідку» — керував діями прорадянських партизанських загонів на територіях сусідніх з Радянською Росією та СРСР держав.

У листопаді 1922 р. розвідувальне управління Штабу РСЧА було реорганізовано в Розвідувальний відділ Управління 1-го помічника начальника Штабу РСЧА з істотним звуженням функцій і скороченням штатної чисельності.

У 1924 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було відтворене.

У вересні 1926 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було перейменоване в IV Управління Штабу РСЧА.

У серпні 1934 р. IV Управління Штабу РСЧА було перейменоване в Інформаційно-статистичне управління РСЧА, яке в свою чергу було в листопаді 1934 р. перейменовано в Розвідувальне управління РСЧА (безпосередньо підпорядковане Наркому оборони).

У травні 1939 р. Розвідувальне управління РСЧА перетворено в 5-е Управління Наркомату оборони СРСР.

У липні 1940 р. 5-е Управління було знову передано у підпорядкування Генштабу і отримало назву «Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії».

16 лютого 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Розвідувальне управління Генштабу Червоної Армії було реорганізовано в Головне розвідувальне управління Генерального штабу з відповідною зміною структури та штатної чисельності[3][4]:

Наказ про реорганізацію Розвідувального управління Генерального штабу В Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії № 0033 16 лютого 1942 р.
1. Реорганізувати Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
2. Призначити: Заступником начальника Генерального штабу Червоної Армії, він же начальник Головного розвідувального управління генерал-майора танкових військ Панфілова А. Н.. Військовим комісаром Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії бригадного комісара Ілічова І. І.
3. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії мати у складі:
1-е Управління (агентурне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (Диверсійний)
6-й відділ (фронтової, армійської і окружний розвідки)
7-й відділ (оперативної техніки)
8-й відділ (агентурного зв'язку і радіорозвідки)
2-е Управління (інформаційне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (редакційно-видавничий)
6-й відділ (військовий інформації)
7-й відділ (дешифрувальний)
Відділи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії:
політичний
зовнішніх відносин
спеціального зв'язку
спеціальних завдань
кадрів
військової цензури
Контрольно-фінансовий
Матеріально-технічного забезпечення.
4. Реорганізацію закінчити до 20 лютого 1942 р.
Народний комісар оборони СРСР Й. Сталін

23 жовтня 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Головне розвідувальне управління було переведено з підпорядкування Генеральному штабу в пряме підпорядкування Наркому оборони. На ГРУ покладалося ведення всієї агентурної розвідки і диверсійної діяльності, як за кордоном, так і на окупованій території СРСР. Одночасно в складі Генштабу було сформовано Управління військової розвідки Генштабу, яке керувало роботою фронтових розвідувальних органів і військовою розвідкою. Ведення агентурної розвідки у знову сформованому управлінні було заборонено[5]. Такий поділ функцій між двома розвідувальними службами швидко показало свою неефективність. Наказом Наркома оборони від 19 квітня 1943 р. Управління військової розвідки Генштабу було перейменоване в Розвідувальне управління Генштабу, і йому було передано керівництво агентурної роботою і диверсійною діяльністю на окупованій території СРСР. ГРУ Наркомату оборони СРСР зберегло за собою лише ведення агентурної розвідки за кордоном[6].

У червні 1945 р. ГРУ Наркомату оборони СРСР і РУ Генерального штабу були знову об'єднані в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.

У вересні 1947 р. у зв'язку з реорганізацією розвідувальних служб СРСР ГРУ Генштабу було скасовано. Більшість його функцій і співробітників було передано до складу нещодавно утвореного Комітету інформації, який об'єднав в одній структурі військову і політичну (розвідка МДБ СРСР) розвідслужби. Для керівництва залишеними у складі Збройних сил органами військової розвідки була створена відносно невелика Розвідувально-диверсійна служба.

У січні 1949 р. у зв'язку з поверненням функцій з керівництва військовою розвідкою Міністерству збройних сил СРСР було відновлене Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил СРСР.

У 1992 р. ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР увійшло до складу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.

Керівники ГРУ[ред.ред. код]

  1. Аралов Семен Іванович (1918 р. — 1919 роки)
  2. Драбкін Яків Давидович (1919 р., червень-грудень)
  3. Пятаков Георгій Леонідович (1920, січень-лютий)
  4. Ауссем Володимир Христианович (1920 р., лютий-червень)
  5. Лєнцман Ян Давидович (1920 р. — 1921 р.)
  6. Зейбот Арвид Янович (1921 р. — 1924 р.)
  7. Бєрзін Ян Карлович (1924 р. — 1935 р.)
  8. Урицький Семен Петрович (1935 р. — 1937 р.)
  9. Бєрзін Ян Карлович (1937 р.)
  10. Ґєндін Семен Григорович (в.о. вересень 1937 р. — жовтень 1938 р.)
  11. Орлов Олександр Григорович (в. о. жовтень 1938 р. — 1939 р.)
  12. Проскуров Іван Йосипович (1939 р. — 1940 р.)
  13. Голіков Пилип Іванович (1940 р. — 1941 р.)
  14. Панфілов Олексій Павлович (1941 р. — 1942 р.)
  15. Іл'їчьов Іван Іванович (1942 р. — 1945 р.)
  16. Кузнєцов Федір Федотович (1945 р. — 1947 р.)
  17. Трусов Микола Михайлович (1947 р. — 1949 р.)
  18. Захаров Матвій Васильович (1949 р. — 1952 р.)
  19. Шалін Михайло Олексійович (1952 р. — 1956 р.)
  20. Штеменко Сергій Матвійович (1956 р. — 1957 р.)
  21. Шалін Михайло Олексійович (1957 р. — 1958 р.)
  22. Сєров Іван Олександрович (1958 р. — 1963 р.)
  23. Івашутін Петро Іванович (1963 р. — 1986 р.)
  24. Міхайлов Владлен Михайлович (1986 р. — 1991 р.)
  25. Тімохін Євген Леонідович (1991 р. — 1992 р.)
  26. Ладигін Федір Іванович (1992 р. — 1997 р.)
  27. Корабельніков Валентин Володимирович (1997 р. —2009 р.)
  28. Шляхтуров Олександр Васильович (2009 р. — 2011 р.)
  29. Сергун Ігор Дмитрович (2011 р. — до теперішнього часу)

Заступники начальника ГРУ[ред.ред. код]

Штаб-квартира[ред.ред. код]

Комплекс будівель ГРУ на вул. Гризодубової в Москві

Раніше штаб-квартира ГРУ розташована була в Москві в районі Ходинського поля, на Хорошевському шосе, де будинок № 76 (трохи в глибині кварталу). Будівництво штаб-квартири, що являє собою комплекс споруд загальною площею близько 70 тисяч м², всередині якого є ситуаційний центр, командний пункт, спортивний комплекс та басейн, було завершено восени 2006 року. Нова штаб-квартира розташована на вул. Гризодубової в м. Москві. Вартість будівництва склала 9,5 млрд. руб.[7]. Буквально в 100 метрах на північ від нової будівлі розташована і стара споруда, так званий «Акваріум».

Структура ГРУ[ред.ред. код]

Протягом історії свого існування структура ГРУ пережила кілька переформувань. У нинішньому вигляді, згідно відкритих і доступних джерел, структура ГРУ являє собою 13 основних управлінь та 8 допоміжних відділів з управліннями.

Основні управління:

Допоміжні управління та відділи:

  • Управління космічної розвідки
  • управління кадрів
  • Оперативно-технічне Управління
  • Адміністративно-технічне Управління
  • Управління зовнішніх відносин
  • Архівний відділ
  • Інформаційна служба

Загальна військова підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Новосибірському вищому військовому командному училищі, за спеціальностями:

Спеціальна підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Академії ГРУ (Військово-дипломатична академія Міністерства оборони Російської Федерації). Підготовка здійснюється на трьох основних факультетах:

  • Факультет стратегічної агентурної розвідки
  • Факультет агентурно-оперативної розвідки
  • Факультет оперативно-тактичної розвідки
  • Інститут (філія Академії) ГРУ (м. Череповець)

При Академії працює ад'юнктура та Вищі академічні курси.

У структуру ГРУ також входять два науково-дослідних інститути, розташовані в Москві, відомі як 6-й і 18-й «Центральні науково-дослідні інститути».

Військові частини і з'єднання спеціального призначення (СП) ГРУ[ред.ред. код]

Окремі роти[ред.ред. код]

«орСП» - окремі роти спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. орСпН з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Підпорядкування Дата формування
75 Н'їрейдхаза Південно-західний військовий округ (ВО)
77 Житомир 8 ТА, Прикарпатський ВО
78 Сімферополь 32 АК, Одеський ВО
92 Шекон СГВ
124 Капчагай САВО
227  ? СКВО
344 Уссурійськ 5 ОА, Далекосхідний ВО
459 Чирчик 40 ОА, ТуркВО
462 Виборг-7 (с. Гвардійський) 30 АК, Ленінградський ВО
525 Киргизія  ?
527 Равенсбрюк 2 ТА, ГРВН
571 Єлізово 25 АК, Далекосхідний ВО
602 Дрезден 1 ТА, ГРВН
670 Богданеч ЦГВ
771 Комсомольськ 43 АК, Далекосхідний ВО
775  ?  ?
779 Чарбах 7 ОА, Закавказький ВО
792 Дессау, Кохштедт 3 ОА, ГРВН
793  ? 20 ОА, ГРВН
794 Нора 8 ОА, ГРВН
800 Баку 4 ОА, Закавказький ВО
806 Смоленськ Московський ВО
807 Петрозаводськ 6 ОА, Ленінградський ВО
808 Куйбишев Приволзький ВО
818 Тирасполь 14 ОА, Одеський ВО
822 Свердловськ Уральський ВО
827 Білогорськ 35 ОА, Далекосхідний ВО
876 Орджонікідзе 42 АК, Північно-Кавказький ВО
877 Мандал-Гобі 51 ОА, Далекосхідний ВО
899 Ведмежі озера ПДВ
 ? Новочеркаськ СКВО
 ? Гродно 28 ОА, Білоруський ВО
 ? Чернігів 1 ОА, Київський ВО
 ? Івано-Франківськ 38 ОА, Прикарпатський ВО

Окремі загони спецпризначенців[ред.ред. код]

«ОбрСП» - окрема бригада спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОО СпН, ОбрСпН з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Дата формування
33 Ботлих, 12 окрема бригада спецпризначенців (ОбрСП)
61  ?
70 Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців
108 22 окрема бригада спецпризначенців
114  ?
154 Чирчик, 15 окрема бригада спецпризначенців
173 Лагодехі, 12 окрема бригада спецпризначенців
177 Капчагай, 22 окрема бригада спецпризначенців
186 Ізяслав, 8 окрема бригада спецпризначенців
281 24 окрема бригада спецпризначенців
282 Хабаровськ 14 окрема бригада спецпризначенців
294 Бєлогорськ, 14 окрема бригада спецпризначенців
305  ?
308 14 окрема бригада спецпризначенців
325 Феодосія-13, 10 окрема бригада спецпризначенців
329 Промєжици, 2 окрема бригада спецпризначенців
330 Рига, 4 окрема бригада спецпризначенців 1 січня 1990 року
334 Мар'їна Горка, 5 окрема бригада спецпризначенців
370 Чучково, 16 окрема бригада спецпризначенців
379 16 окрема бригада спецпризначенців
411 Фарахруд, 22 окрема бригада спецпризначенців
501 3 окрема бригада спецпризначенців
503 3 окрема бригада спецпризначенців
509 3 окрема бригада спецпризначенців
512 3 окрема бригада спецпризначенців
641 67 окрема бригада спецпризначенців
664 16 окрема бригада спецпризначенців
668 Кіровоград, 9 окрема бригада спецпризначенців
669 16 окрема бригада спецпризначенців
691 67 окрема бригада спецпризначенців
700 Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців

Окремі бригади спецпризначенців[ред.ред. код]

«ОбрСП» - окремі бригади спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах рос. ОБрСпН з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Підпорядкування Дата формування
2 Промєжици Ленінградський ВО 17 вересня 1962 року
3 Нейтімен ГРВН 1966 р.
4 Вільянді Прибалтійський ВО 1962 р.
5 Мар'їна гірка БВО 1 січня 1963 р.
8 Ізяслав ПрикВО 1 січня 1963 р.
9 Кіровоград Київський ВО 30 грудня 1962 р.
10 Старий Крим Одеський ВО 1 січня 1963 р.
12 Лагодехі ЗакВО 1962 р.
14 Уссурійськ Далекосхідний ВО 1 грудня 1963
15 Чирчик ТуркВО 1 січня 1963
16 Чучково Московський ВО 1 січня 1963
17 Очаків Чорноморський флот 1968 р.
22 Капчагай САВО 24 липня 1976 р.
24 Кяхта Забайкальський ВО 1 листопада 1977 р.
67 Бердськ Сибірський ВО 1984 р.
42 острів Російський Тихоокеанський флот 1955 р.

МРП спецприз ВМФ СРСР[ред.ред. код]

«МП СП», «ЗМП СП» — морська піхота спецпризу, загін морпеху спецпризу, спецпризначенці морської піхоти ВМФ СРСР (у документах рос. МРП СпН, ОМРП СпН, ОБрСпН, УО ВМФ з-за заборони використання української мови в армії СРСР)[8]:

Дислокація Підпорядкування Дата формування
8 Баку, п. 9-а Каспійський флот 1969 рік
17 о. Первомайський Чорноморський флот 4 листопада 1953 р.
42 о. Російський, бухта Н. Джигіт Тихоокеанський флот 1955 р.
420 Кольська губа Північний флот 1985 р.
457  ? РУ ВМФ  ?
561 с. Парусне Балтійський флот 30 грудня 1954 р.
316 м. Київ, о. Рибальський ВМФ  ?

Частини і з'єднання ГРУ у теперішній час[ред.ред. код]

За різними джерелами чисельність частин і з'єднань спецпризначенців ГРУ Росії в даний момент складає від 6 000 до 15 000 військовослужбовців. Крім частин і з'єднань спезпризу в підпорядкуванні ГРУ перебувають додатково і війська загального призначення чисельністю близько 25 000 осіб[1].

У даний час спецприз ГРУ складається з семи окремих бригад спеціального призначення та кількох морських развідпунктів ВМФ загальною чисельністю ще до 10 тисяч військовослужбовців[2].

Бригади спецпризу ГРУ ГШ:

  • 2-а окрема бригада спеціального призначення — Західний військовий округ. 2-а бригада спеціального призначення сформована на підставі директив Генерального штабу Збройних Сил СРСР і командувача військами Ленінградського військового округу в період з 17 вересня 1962 до березеня 1963 року.
  • Третя окрема гвардійська бригада спеціального призначення — Центральний військовий округ. Сформована в 1966 р. директивою Головнокомандувача Групою Радянських військ у Німеччині на фондах 26-го окремого батальйону спеціального призначення в гарнізоні Вердер за участю кадрів 27-го окремого батальйону спеціального призначення Північної групи військ, 48-го і 166-го окремого розвідувального батальйону.
  • 10-я окрема бригада спеціального призначення — Південний військовий округ. Знову була сформована в СКВО (ЮВО) у травні 2003 року.
  • 14-я окрема бригада спеціального призначення — Східний військовий округ. Дата народження — 1 грудня 1963 р.. Понад 200 офіцерів, сержантів і солдат брали участь у бойових діях в Афганістані в складі загонів спеціального призначення. Загинули 12 офіцерів, 36 сержантів і солдатів. З січня до квітня 1995 р. зведений загін спеціального призначення брав участь у «наведенні конституційного порядку» в Чечні.
  • 16-я окрема бригада спеціального призначення — Західний військовий округ. Дата народження — 1 січня 1963 р., Московський військовий округ. У 1972 р. бригада виконувала урядове завдання з ліквідації пожеж на території Московської, Рязанської, Володимирської та Горьківської областей. За виконання цього завдання нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради РРФСР.
  • 22-я окрема гвардійська бригада спеціального призначення — Південний військовий округ. Була сформована 21 липня 1976 р. наказом командувача Середньоазіатським військовим округом у м. Капчагай Казахської РСР. У березні 1985 р. з'єднання було передислоковано в м. Лашкаргах Республіки Афганістан та брало участь в афганській війні. Є єдиним військовим формуванням, що отримало гвардійське найменування після Великої Вітчизняної війни. У 1989–1992 рр. з'єднання дислокувалося в Азербайджані. У червні 1992 р. з'єднання було передислоковано на територію Російської Федерації і включено до складу військ Червонопрапорного Північно-Кавказького військового округу. З листопада 1992 р. до серпня 1994 р. оперативна група з'єднання мала участь у підтримці режиму надзвичайного стану і роз'єднання сторін в осетино-інгушському міжнаціональному конфлікті. З 1 грудня 1994 р. оперативна група з'єднання брала участь у бойових діях на території Чеченської Республіки.
  • 24-я окрема бригада спеціального призначення — Центральний військовий округ. Сформована 1 листопада 1977 р. на базі 18-ї окремої роти спеціального призначення.

Радянський інформаційний супутник[ред.ред. код]

Радянський інформаційний супутник (Радінформсупутник), ЗАТ «Радінформсупутник» (рос. Совинформспутник від рос. советский информационный спутник) засноване в 1991 р.. Чисельність 107 осіб. «Радінформсупутник» — організація Головного розвідувального управління ГШ, у завдання яких входить користолюбна продаж не-секретних знімків, зроблених супутниками ГРУ. Не секретність визначається самим же ГРУ і гроші за вказану продаж отримує також ГРУ. Це здобуло популярність в квітні 2000 р., коли американські журналісти виявили серед розповсюджуваних «Радінформсупутник» знімків фотографії надсекретної військової бази США, відомої під назвою «База 51».

Відзнаки[ред.ред. код]

Нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Чуприн К. В., «Вооружённые силы стран СНГ и Балтии»: справочник / А. Е. Тарас. — г. Минск: изд. «Современная школа», 2009 г. — С. 25. — 832 с. — ISBN 978-985-513-617-1. (рос.)
  2. а б Александр Чуйков, «Спецназ сольют воедино. Министерство обороны предлагает создать универсального солдата», «Аргументы Недели» № 3 (193) от 28 января 2010 г. (рос.)
  3. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 154. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  4. Сайт милитера, «Военная Литература», Первоисточники. (рос.)
  5. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 348–349. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. (рос.)
  6. «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 1943 г. — 1945 г.» — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-3). — С. 124–127. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6 (рос.)
  7. «Дом разведчика». «Ведомости», № 211 (1738), 9 ноября 2006 г. (рос.)
  8. а б в г Спецназ.орг – сообщество ветеранов спецназа России, СНГ и бывшего СССР (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Oleg Penkovsky. The Penkovsky Papers. Collins. Fontana Books. 1967; Олег Пеньковский. Записки из тайника. М.: «Центрполиграф», 2000. (англ.) (рос.)
  • В. Никольский. Аквариум-2.- М.: ТОО «Гея», 1997. 288 с. (рос.)
  • Виктор Суворов — Аквариум. (рос.)
  • Филби К., «Моя тайная война». — г. Москва: изд. «Воениздат», 1980 г. (рос.)
  • Кокарев К. А., «Советские спецслужбы и Восток» // Азия и Африка сегодня. — 2014, № 5, с. 77. (рос.)
  • Колпакиди А., Север А. ГРУ. Уникальная энциклопедия. — М.: Яуза Эксмо, 2009. — 720 с. — (Энциклопедия спецназа). — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-30920-7. (рос.)
  • «Разведка и контрразведка в лицах» — Энциклопедический словарь российских спецслужб. Автор-сост. А. Диенко, предисл. В. Величко. — М.: Русскій міръ, 2002. — 608 с.: ил. + Прил. (рос.)
  • Пушкарев Н. Ф., «ГРУ: вымыслы и реальность». — 2004. ISBN 5-699-06455-9 (рос.)
  • Максимов А.[Б.], «Главная тайна ГРУ». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 416 с. — (ГРУ) — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-40703-3 (рос.)
  • Колпакиди А.[И.], «ГРУ в Великой Отечественной войне». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 608 с. — (ГРУ) — 3000 экз. — ISBN 978-5-699-41251-8 (рос.)
  • Павел Густерин, «Советская разведка на Ближнем и Среднем Востоке в 1920—30-х годах». — Саарбрюккен, 2014. — ISBN 978-3-659-51691-7. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]