Габріель Тард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Жан-Габрієль Тард

Жан-Габрієль Тард (*12 березня 1843 — †13 травня 1904) — французький соціолог і кримінолог. У 1893-96 р. очолював відділ у Міністерстві юстиції. З 1900 р. — професор нової філософії в Коллеж де Франс. Значний вплив на розвиток політичної психології, а зокрема теорії лідерства і поведінки соціальних груп зробила його концепція наслідування, яка розкривається у працях вченого — «Соціальна логіка», «Соціальні закони», «Думка і натовп». Наслідування реалізується у формі звичаїв і моди, при засвоєнні яких відбувається соціалізація індивіда. У результаті наслідування виникають групові й суспільні цінності й норми. Аналізуючи ефект натовпу, констатував, що індивід у натовпі має такі властивості, як надмірна збудженість, втрата свідомого контролю й індивідуальності.

Концепція Тарда[ред.ред. код]

Основна теза концепції Тарда полягає в тому, що соціальні явища є психічними за своєю природою. Вчений порівнював суспільство з мозком, кліткою якого є індивідуальний мозок. Суспільні відносини Г.Тард зводив до відносин між індивідами. Взаємодію індивідів він тлумачить як циркуляцію бажань або ідей, що проявляються у формі:

  • репетиції або імітації;
  • опозиції;
  • адаптації або винаході.

Думка одного повторюється іншими (імітація), зіштовхуючись думки утворюють опозиції, нарешті ідеї або взаємознищуються, або синтезуються (адаптація або винахід). Синтез ідей є джерелом соціального руху. Основними процесами соціального розвитку, вчений вважав винахід і наслідування. Всі досягнення цивілізації, стверджував Тард, — результат діяльності видатних особистостей; послідовники (величезну більшість) наслідують вождя, творчу особистість. Великий лідер — «найбільша випадковість, вихідне джерело соціального розвитку». Він впливає на послідовників через гіпнотичний вплив. Послідовники третируються мислителем як «натовп». Суспільний прогрес досягається завдяки лідерам-винахідникам, що переборюють відсталість маси-натовпу[1].

Соціально-політичний рух, згідно з Тардом, здійснюється за схемою:

  1. лідер-новатор бореться з відсталістю натовпу;
  2. натовп захоплюється нововведенням;
  3. натовп слухняно йде за лідером, наслідуючи йому.

Щоб мати успіх у натовпу, лідер повинен «бити по його нервах»; удавана єдність юрби — просто сліпе наслідування лідерові; без лідера натовп — обезголовлене чудовисько, що не може самостійно діяти; натовп часто захоплюють «не обранці, а покидьки», натовп не міркує, він вірить лідерові, перебуває під його чарівністю, він нехтує слабким лідером й рабськи підкорюється сильному.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б (рос.) Политическая психология. Учебное пособие для высшей школы. — М., «Деловая книга», 2001,, 2001.-836с., с.314-339.

Джерела[ред.ред. код]

  1. (рос.) Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. — Екатеринбург: «Деловая книга», 2001. — 477 с., с.234-328.
  2. (рос.) Мнение и толпа // Психология толпы. — М., Институт психологии РАН — Издательство КСП (Библиотека социальной психологии), 1999.

Стаття щодо концепції Габріеля Тарда:

Якубіна В. Л. Еволюція концепту масовості: хода від психосоматичного тлумачення до соціально-філософського виміру // Альманах «Філософські проблеми гуманітарних наук», КНУ ім. Тараса Шевченка — К. : 2007. — № 12-13. — С. 194–197.