Гадючник в'язолистий
| Гадючник в'язолистий | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||
|
Гадючник в'язолистий (Filipendula ulmaria (L.) Maxim.) — за морфологічними ознаками близький до гадючника шестипелюсткового.
Зміст |
Морфологічна характеристика [ред.]
Багаторічна трав'яниста рослина 1-1,2 м заввишки. Має товсте дерев'янисте повзуче кореневище без бульб. Листки переривчасто-перисті з великим 3-5-роздільним кінцевим сегментом, бокових часток 25 пар. Зверху листки голі, зелені; зісподу з густим і тонким сіро- або білоповстистим опушенням. Чашолистків і пелюсток по п'ять (рідко шість). Квітки жовтувато-білі.
Екологія та поширення [ред.]
Росте в заболочених листяних лісах, вільшняках, на лісових еутрофних болотах, у заплавних дібровах. Рослина тіньовитривала. Поширена по всій Україні, але на півдні трапляється рідше. Цвіте у червні — липні.
Хімічний склад [ред.]
У рослині знайдено дубильні речовини, летку олію з саліциловим альдегідом, геліотропін, аскорбінову та саліцилову кислоти, барвні речовини.[1]
Застосування [ред.]
З лікувальною метою застосовують траву гадючника, яку збирають під час цвітіння (у червні-липні). Корені викопують рано навесні або пізно восени. Сировину добре висушують (корені попередньо миють та подрібнюють) і зберігають у щільній упаковці.
У народній медицині корені гадючника в'язолистого застосовують для лікування ревматизму, запалення верхніх дихальних шляхів, геморою, запалення сечових шляхів, для промивання гнійних ран, виразок, фурункулів[1].
Див. також [ред.]
Література [ред.]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова; «Дикорастущие полезные растения Украины» Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. (рос.)
Примітки [ред.]
- ↑ а б Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
Джерела [ред.]
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
