Гадяцький договір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Північна війна 1655—1660
Театри військових дійШведський потопМосковсько-шведська війна 1656—1658Померанський театр війни 1655—1660Дансько-шведська війна 1657—1658Дансько-шведська війна 1658—1660Норвезький театр війни 1655—1660

БитвиУйсцеДанцигСоботаЖарновКраківНовий ДвірВойничЯсна ГораГолонбВаркаКлецкоВаршава (1)Варшава (2)ДинабургКокенгаузенРигаПросткиФіліпувХойницеПерехід через БельтиКольдінгКопенгагенЕресуннНюборг

ДоговориКейданяй (1)Кейданяй (2)РиньськКенігсбергТишовцеМарієнбургЕльбінгЛабіауВільнаВідень (1)РаднойтВідень (2)Велява-БидгощТааструпРоскіллеГадячВалієсарГаагаОліваКопенгагенКардіс

Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення.

Причини підписання угоди[ред.ред. код]

Присяга короля Яна Казимира на договорі підписана 10 червня 1659 року

Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.

Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.

Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.

Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців, гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польську Станіслав-Казимир Беневський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

Угода[ред.ред. код]

Іван Виговський. Портрет невідомого художника XVII ст.

В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої.

За умовами Україна як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал.

Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.

Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська[1]. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.

Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.

Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.

Наслідки[ред.ред. код]

Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Руського, Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом, війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам». Не бачачи іншого виходу з ситуації, гетьман Виговський у жовтні 1659 р. склав повноваження та виїхав до Польщі.

Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.

В підсумку Московія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало ще менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило політичний вплив.

Текст Гадяцького договору[ред.ред. код]

Гадяцький трактат[ред.ред. код]

З польської мови переклав В.Шевчук.[2]


В ім'я Боже амінь.


До вічної пам'яті тепер і тих, що будуть потім завжди.

Комісія поміж станами Корони Польської та Великого князівства Литовського з одного і вельможним гетьманом та військом Запорозьким з другого боку через вельможних Станіслава Казимира Беневського, волинського, Казимира Людвіка Євлашевського, смоленського каштелянів з сейму від найяснішого Яна Казимира, з божої ласки короля польського і шведського, великого князя литовського, руського, пруського, мазовецького, жмудського, інфлянського, смоленського, чернігівського, готського, вандальського дідичного короля та всіх станів коронних і Великого князівства Литовського призначених комісарів з вельможним Іваном Виговським, гетьманом та всім військом Запорозьким в обозі під Гадячим, дня 6 (16) вересня, року Божого 1658, Бог дав, щасливо і вічнотривало закінчена.

На тому місці вельможний гетьман запорозький зі своїм військом, прийнявши, як належить, пристойно й подячно, нас, комісарів, і зваживши на повну комісарську силу, дану нам від його королівської милості милостивого пана нашого та станів коронних і Великого князівства Литовського сеймовою повагою, декларував з усім військом, що не з доброї валі, а з примусу Запорозьке військо притиснуто було так всілякими утрудненнями і приступило до своєї оборони. Отож його королівська милість, наш милостивий пан, згадуючи батьківським серцем все, що сталося через колотнечу, взиває до єдності — не погорджуючи прихильністю його королівської милості добротливого пана, ласку покірно приймаючи, приступають до тієї комісії, потім до спільної домови, постанови, згоди, щирості і із зупільної любові, беручи за свідків страшних заступників Божих, що постановлене має бути щиро, правдиво і вічно дотримано. У той спосіб постановили ми вічний, який ніколи не можна розірвати, мир.

I[ред.ред. код]

Релігія грецька старожитна, та і така, з якою стародавня Русь приєдналася до Корони Польської, аби залишалася при своїх прерогативах і при вільнім відправленні набоженства, аж куди мова руського народу сягає, в усіх містах, містечках, селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також на сеймах, у військах, трибуналах, не лише в церквах, але в публічних процесах, візитуванні хворих, на священних зібраннях, при похованні вмерлих і в усьому взагалі і то так, як набоженства свого вільно та публічно заживає римська віра.

Також релігії грецькій дається сила вільно засновувати церкви, чернецтва, нові монастирі, так само поновлювати та відбудовувати старі.

Що ж стосується церков і добр, фундованих здавна на старожитну церкву грецької релігії, при них залишатись мають греки старожитні, православні, а церкви ті після надання публічних прав вірним через полковників та іншу старшину Запорозького війська протягом половини року віддано буде через зобабіч призначених комісарів. А ту віру, що є супротивна вірі грецькій православній і яка множить незгоду між римським і старогрецьким народами[3] жоден із духовного та світського, сенатського та шляхетського станів церков, монастирів, фундушів засновувати й помножувати не може як у духовних добрах, так і в його королівської величності і у власних дідичних у будь-який спосіб, і силу цієї комісії не порушуватиме на вічні часи. А римську віру у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім вільно сповідувати, але пани світські, так і дідичні, так само й урядники його королівської милості релігії римська жодної юрисдикції не матимуть над духовними, світськими і ченцями релігії грецької, окрім їм належного пастора.

А що в спільній вітчизні спільні прерогативи взаємно належно мають обидві віри, то отець київський митрополит, що є зараз і буде згодом, з чотирма владиками:

луцьким, львівським, перемишлянським, холмським і п'ятим з Великого князівства Литовського мстиславським, згідно з їхнім власним порядком, мають засідати в сенаті з такою прерогативою і вільно голосувати, як у сенаті засідають ясновелебні їхні милості римського сповідання. Місце однак призначається його милості отцю митрополитові після його милості ксьондза архибіскупа львівського, а владикам після біскупів їхніх повітів.

У Київському воєводстві сенаторські достойності не мають даватися тільки шляхті грецької віри в правочинності тих урядів. А у воєводствах Брацлавському, Чернігівському переваги сенаторські мають подаватися альтернативна, так що після відставки сенатора грецької віри має заступати сенатор римської віри. В усіх однак трьох тих воєводствах в осади й добру посесію уряди мають віддаватися, подавши клятву теперішніх посесорів[4].

Для того, щоб розросталася зуйльна любов у містах коронних і Великого князівства Литовського, скрізь, куди поширилися церкви грецької віри, мають заживати вольностей, свобод і ніякою перешкодою до магістрату[5] грецька релігія не може бути.

Академію Київську дозволяє його королівська милість і стани коронні установити, вона такими прерогативами та вальностями має задовольнятися, як і академія Краківська, з тією однак кондицією, аби в тій академії не було жодних сект аріанських, кальвіністських, лютерських професорів, учителів та студентів. Отож аби між студентами та учнями не було жодна оказії до звади, всі інші школи, які були перед тим у Києві[6], його королівська милість накаже перенести в інше місце.

Його королівська милість, пан наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовського дозволяють також другу академію там, де побачать їй принагідне місце, яка буде заживати таких прав і вольностей, як і академія Київська, але така мав бути установлена кондиція, щоб у ній сект аріанських, кальвіністських та лютерських професорів, учителів, студентів не було. А де та академія буде, вже там інших шкіл не можна буде відкривати на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно відкривати без утруднень і вільні науки відправляти, і книги друкувати усякі із релігійною конверсійністю, без ущербку, однак, королівського маєстату і без насмішок на короля, його милість.

II[ред.ред. код]

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, од Речі Посполитої одірваним, з любові до його королівської милості, пана свого милостивого і власної вітчизни, відступаючи від усяких сторонніх протекцій, повертається, тож його королівська милість пан наш милостивий і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, скільки пан Бог допустив на два боки, офірувати за спільні гріхи його святому маєстату, покрити вічною амністією; тобто вічним забуттям, подаючи різної кондиції людям від найменшого до найбільшого, нікого не виключаючи як з-посеред Запорозького війська, так і урядників шляхетного стану, так само і приватних людей, тих загалом усіх, які будь-де і будь-коли залишилися й залишаються при вельможних гетьманах як померлому, так і теперішньому, ніякої помсти ані королівський маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, ані ніхто з приватних супроти них і кожному зосібна, від найбільших до найменших, не буде чинити і взагалі всі несмаки і все те, що тільки під час війни діялося, цілим християнським серцем під свідоцтвом страшного Бога зупільно добре, по-дружньому собі подарувавши, жодної один до одного ані явної, ані потаємної не повинні чинити помсти і практики, не даючись зводитись без жодного звільнення, коли б хотіли чинити скритні задуми, звільняючись від присяги.

Також усілякі кадуки[7], як під тими, які є належні до Запорозького війська, так і під шляхтою, яка при вельможному гетьмані у Запорозькому війську і при шведах Казалася, від будь-кого запрошена, і надані від початку війни без усяких вимовлень, загалам усі і кожен зосібна касуються і законом публічним зносяться, і щоб вони нічиєму не шкодили гонорові, ані власності добр, які будь-де були за касацією і з книг оголошеними вважати і тих добр власним посесорам вільно віддавати володіти, і не мають боронити того кадуками під цілковитим знеславленням.

А оскільки сама річ, так і імя сама амністії повинні бути святі і оскільаі в давнім стані речі й особи всілякої кондиції людям відновлено, то до тієї ж єдності, згоди, милості, права, пана повертаються, як було перед війною. Також застерігається, коли хтось би важився рвати те святобливе з'єднання публічно чи приватна, смів би комусь за посідання ворожі дії попрікати, такий, як осквернитель згоди, карі має підлягати. В чому, коли б трапилася оказія для збереження лихослів'я, пильно має бути чинена інквізиція з обох боків. Вся Річ Посполита народів польського, Великого князівства Литовського, і Руського та провінцій, що до них належать, відновлюється в повноті так, як було перед війною, тобто аби ті народи залишалися в своїх межах і свободах непорушна, як були перед війною, згідно з правами, описаними у радах, судах і вільної елекції панів своїх, королів польських, і Великого князівства Литовського, і руських.

А коли буде необхідність війни зі сторонніми панами на зміну кордонів, або щось би сталося вольності тих народів � проти озлоби й пустоти має бути, а при свободах своїх вище названі народи мають ставати добре, по-дружньому як одне ціле, однієї і нероздільної Речі Посполитої, не чинячи поміж себе різниці щодо віри, але хто заявить і зголосить себе до релігії християнської, римська і грецька, усіх при мирі й вольності залишати. Також на права чи декрети, що (постали) з очевидної контрверсй, так і в супротиві, правні приводи були встановлені перед війною і в час війни.

III[ред.ред. код]

Війська Запорозького має бути число шістдесят тисяч, або як вельможний гетьман подасть на реєстрі[8]. Затяжного війська � десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, має залишатися під владою того-таки гетьмана, і з податків, ухвалених на сеймі, у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському та інших має йти кошт від Речі Посполитої на те військо.

Стан Запорозького війська у тих воєводствах і добрах призначається, в яких лишалися перед війною, і тому війську стверджуються всілякі вольності привілеями найясніших королів польських надані, утримуючи їх при стародавніх вольностях та інших звичаях, і їх не тільки ні в чому не ображатимуть, але всіляку загалом підтверджують повагу. Надто жоден державець добр його королівська милості і староста, ні дідичний пан і пожшптєвий, ані їхні підстарости, урядники та інші всілякі службові особи жодних податків з козацьких хуторів, сіл, містечок і домів не бігатимуть жодним претекстом, але, як люди рицарські, мають бути вони вільні від усіляких найбільших і найменших утяжень, також від цел[9] і мит по цілій Короні і Великому князівству Литовському. Також і від сусідів усіляких старост, державців, панів і їхніх намісників мають залишатися вільні, перебуваючи тільки під юрисдикцією самого гетьмана руських військ. При тому всілякі напої[10], лови, польові та річкові, та інші козацькі пожитки вільно мають лишатися при козаках, згідно зі старими звичаями.

Зосібна також для подальшого прихилення до послуг його королівській милості, кого гетьман руських військ презентуватиме за гідних шляхетського клейноду, тих усіх без утруднень буде нобілітовано з наданням усіляких шляхетних вольностей так, однак, визначаючи, щоб з кожного палку могло бути сто нобілітованих. Жодних військ польських та литовських або чужоземних ніхто не буде впроваджувати у воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське. Війська однак платні, які будуть під владою гетьмана військ руських, будуть вибирати хліб з добр королівських та духовних у згаданих воєводствах за ордонансом[11], того-таки, руського гетьмана. А коли б мала бути якась війна від границь руських і була б потреба у посилці коронних військ, то ті мають бути під регіментом гетьмана руських військ.

IV[ред.ред. код]

Для ліпшого підтвердження цих пактів і певності, гетьман руських військ до кінця свого життя гетьманом руським і першим сенатором у Воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському залишатиметься, а після його смерті має відбутися вільне вибрання гетьмана, тобто оберуть чотирьох електів статусом воєводств Київського, Браилавського та Чернігівського, з яких одного король, його милість, вибере[12].

Монетний двір для карбування всіляких грошей у Києві, або будь-де, як належить і буде зручно, має бути засновано, згідно з однією лігою і з королівською особою. Податки, котрі Річ Посполита ухвалюватиме на сеймі, у воєводствах Київськім, Брацлавськім та Чернігівськім мають іти на платного жовніра, який залишається під владою гетьмана руських військ.

Спільна рада і спільні сили тих народів мають бути супроти будь-якого ворога.

Дбатимуть ті три народи спільно, всілякими способами, аби вільна була навігація Речі Посполитій на Чорне море.

Однак коли його милість цар не захоче повернути провінцій Речі Посполитої і наступатиме на Річ Посполиту, тоді всі сили, як коронні і Великого князівства Литовського, так і війська руські Запорозькі під регіментом свого гетьмана будуть з'єднуватися і воювати[13].

Добра рухомі й нерухомі, королів, також і суми грошей обивателів Руської землі, котрі в'язалися чи при шведському війську, чи Запорозькому, і зараз до вітчизни повертаються, конфісковані, мають бути повернені і заслуги їхні у війську короннім та Великого князівства Литовського мають бути компенсовані й оплачеш рівно із заслугами військ коронних та Великого князівства Литовського.

V[ред.ред. код]

А що від цього часу гетьман із Запорозьким військом теперішнім і що буде потім, відступившись від усіляких сторонніх протекцій, не повинен буде більше до них в'язатися і взагалі у вірності, підданстві, послушенстві найяснішого маєстату польського королівства і наступників його, також усієї Речі Посполита має і мають, буде і будуть на вічні часи, не порушуючи однак постановленого братерства з його милістю кримським ханом[14].

Ніяких послів від сторонніх держав не приймати, а коли такі трапляться, їх до його королівської милості мають відсилати. Також ані військ чужих не впроваджувати і не мати жодного із сторонніми порозуміння на шкоду Речі Посполитої, хіба доповівши його королівській милості.

VI[ред.ред. код]

Приватом усім зобабіч, так і духовним римської віри у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім, Подільськім, також у Великому князівстві Литовському і на Білій Русі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і добр, що до них належать, також ченцям усім до костьолів, кляшторів, дібр, фундацій, також світським зобабіч до добр дідичних, старосте, держав і власностей своїх дожшптєвих, заставних і за іншими контрактами належних у тих-таки воєводствах і у Великому князівстві Литовському, на Білій Русі і на Сівері, які там залишаються, відкривається безпечне повернення і віддача майна. Час однак повернення і віддачі майна його королівська милість, знісшись із гетьманом запорозьким, має призначити. Також спосіб того повернення майна має бути дотриманий, щоб жоден до своєї власності не повертався, а тільки за універсалом його королівської милості та вельможного гетьмана Запорозьких військ. З чого має бути взаємна зобабіч конференція.

А для розгляду різних справ, як кримінальних, так і поточних повинні мати в тих воєводствах свій особливий трибунал із таким укладом, який самі собі визначать. Окрім того, мають бути осібні судові староства овруцьке та житомирське.

VII[ред.ред. код]

А для ліпшої певності, оскільки гетьман із Запорозьким військом і відірвані воєводства відкидають усі інші протекції сторонніх народів, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і шляхетні до шляхетних повертаються, для певнішого дотримання цього теперішнього постановлення дозволяє тому народові руському його королівська милість та Річ Посполита мати осібних печаткарів, маршалків, підскарбіїв разом із сенаторською достойністю та інші уряди руського народу, які згідно з ротою[15] коронних урядників, мають виконати клятву, додавши той пункт, що нічого супротивного теперішньому постановленню печаткувати не будуть і взагалі остерігатимуть, щоб тому настановленню через конституцію або сеймові декрети і задвірні рескрипти, універсали, привілеї, не діялося нічого супротивного. До тих печаткарів, уряду і канцелярій належатимуть всі тільки духовні милості митрополій, єпископій, ігуменій та бенефіцій[16] надання до яких дає його королівська милість, пан наш милостивий у воєводствах Руськім, Київськім, Волинськім, Подільськім, Брацлавськім. Чернігівськім, також всі милості не тільки духовні, але й світські у воєводствах тільки Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім, також і суди з королівських міст і згаданих тільки трьох воєводств, і всілякі декрети як задвірні, пак і сеймові. А що тільки б супротивне вийшло тому настановленню з коронної канцелярії або Великого князівства Литовського, те недійсне має бути і голова такого привілею не тільки тратить привілея, але і карі має підлягати на десять тисяч литовських кіп, і це ставитиметься на суд перед королем, його королівською милістю спеціальним списком.

Щоб випадки суперечок щодо підданих, звинувачених у сваволі, не приводили до нових заворушень, усі процеси про належність підданих до наїздів, забоїв, шкод, починених під час внутрішніх колотнеч, земські, городські, трибунальські, також декрети трибунальські персонально щоб розглядалися, особливо у воєводствах Київськім, Брацлавськім,Волинськім, Чернігівськім і касувалися.

З царем, його милістю московським, коли 6 дійшло до настановлення пактів його королівською милістю і станами коронними та Великого князівства Литовського, має бути забезпечено репутацію й теперішнього настановлення вельможному гетьманові і Запорозькому війську і застережено.

Оцю комісію як їхні милості комісари, так і вельможний гетьман князівства Руського фактично підтвердили присягою і запис присяги виразно підписано рукою їхніх милостей. Більше того, та комісія постановлена буде особливою присягою з сенату через ясно превелебного його милість ксьондза біскупа віденського, також їхніх милостей панів гетьманів чотирьох коронних і Великого князівства Литовського, і печаткарів обох народів, пиж само і через маршалка посольського, боку рицарського на сеймі, який повинен бути якнайшвидше скликаний у присутності послів, відправлених від вельможного гетьмана Запорозьких військ.

А що стосується присяги його королівської милості, пана нашого милостивого, те з ласки своєї панської на покірливе прохання Запорозького війська зволяє його королівська милість і за неї панове комісари, їхня милість, асекурують.

Присяги ж полковників, сотників та усіх старшин Запорозького війська після сейму, на якому буде затверджено теперішнє настановлення, буде виконано перед комісарами, на те депутованими.

Щоб та комісія мала вічну вагу та повагу так як звучить з початку до кінця, буде вона вписана в право посполите, тобто в конституцію, сеймом апробована, знана і утримана як вічне і невідкличне право.

До великої руської булави має належати Чигиринське староство так як постановлено в певний час у привілеї уродженого Богдана Хмельницького, наданому від його королівської милості. А гетьман військ руських вільний мати резиденцію при його королівській милості.

Конвокація[17] воєводств Київського, Брацлавського, Чернігівського після майбутнього сейму, дасть Бог, буде складена найшвидше від його королівської милості, пана нашого милостивого, універсалом.

Діялося, як вище подано, в таборі під Гадячим, дня і року вище названих.

Іван Виговський,

гетьман військ руських рукою власною.

Примітки[ред.ред. код]

Примітки перекладача.

  1. «Володарі гетьманської булави» Степанков В. С. — Петро Дорошенко ст. 289-290
  2. Переклав з польської мови В.Шевчук за виданням: Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка: — Т. 89. — Львів, 1909, с. 82-90. В бібліотеці Чарторийських у Кракові у кодексі під числом 402 зберігалося два автентичні екземпляри Гадяцького трактату, підписані Іваном Виговським</a>. Обидва вони не дуже різняться між собою, різночитання між ними вимічаємо в примітках.
  3. Йдеться про<a href="../16/Dovidn/Ukrajinska_Hreko_Katolycka_cerkwa.htm">уніатську церкву</a>, яка пактами фактично скасовувалася.
  4. У другій редакції цей пункт має ширшу редакцію: "У Воєводствах Київськім, Брацлавськім і Чернігівськім уряди сенаторські тільки шляхті грецької віри при правочинності мають віддаватися в осади й добру посесію в тих воєводствах, подавши клятву теперішніх посесорів. Однак з уваги до гетьманства має бути першим сенатором у тих трьох воєводствах гетьман руських військ і вся юрисдикція київська має належати до його правління, як призначення підвоєводи та інших урядників. Це має служити і застерігати в захист на цьому боці, як наслідок, так і доти, доки не прийде в посесію Київське воєводство".
  5. Досі для того, щоб бути у міському уряді Речі Посполитої або належати до цехів, необхідно було прийняти римо-католицьку віру
  6. Йдеться про католицькі школи в Києві, зокрема єзуїтські.
  7. В тодішньому праві кадук — це право до спадку, який залишено без заповіту, бездідичний спадок, привласнення полишеного маєтку.
  8. У другій редакції йдуть після цього такі слова: "Згідно зі стародавніми вольностями під владою гетьмана руського. А скільки платного війська буде на Русі, воно має залишатися під владою того-таки гетьмана ".
  9. Цело — митна плата.
  10. Мається на увазі право виготовляти й продавати напої.
  11. Ординанс — письмове розпорядження.
  12. В другій редакції було додано: "Не віддаляючи від того уряду рідну братію вельможного гетьмана руського".
  13. В другій редакції про те інакше: "З царем, його милістю московським, коли б прийшло його королівській милості і станам коронним та Великого князівства Литовського вести війну, військо Запорозьке до такої війни приваблене не буде".
  14. В другій редакції: "І коли може бути напевно відновлено республіку царя московського", тобто малося на увазі, що цар увійде до Речі Посполитої зі своєю державою.
  15. Рота — присяга.
  16. Бенефіція — денне духовне право.
  17. Конвокація — зізвання чинів.

Посилання[ред.ред. код]