Гадяцький договір

Га́дяцький до́говір (також трапляється застаріле іменування «Гадяцькі статті»; пол. ugoda hadziacka) — угода, укладена 16 вересня 1658 року під містом Гадяч з ініціативи гетьмана Івана Виговського між Річчю Посполитою і Гетьманщиною, що передбачала входження останньої до складу Речі Посполитої під назвою «Великого Князівства Руського» як третього рівноправного члена двосторонньої унії Польщі і Литви. Передбачалася також ліквідація Берестейської унії. Основні перетворення, однак, так і залишилися на папері, оскільки польський Сейм ратифікував договір у сильно урізаному вигляді, скасувавши його головні положення. Шаблон:Зміст

Причини підписання угоди

Присяга короля Яна Казимира на договорі підписана 10 червня 1659 року

Після військових успіхів Швеції склалася реальна загроза розпаду та розділу Речі Посполитої. Наслідком могло стати зміцнення Швеції. Щоб цього не допустити Московське Царство згорнуло військові дії проти Польщі і підписало перемир'я, а потім влітку 1656 почало війну зі Швецією.

Цей акт був розцінений Богданом Хмельницьким та оточенням як сепаратний та зрада інтересів України. В грудні 1656 він приєднався до ліги протестантських держав, які ухвалили план щодо розподілу Речі Посполитої. Спочатку військові дії складалися на користь Гетьманату — на деякий час була захоплена навіть Варшава. Але улітку ліга зазнавши значних поразок від поляків та татар по суті розпалася. Після цього настала криза у питаннях зовнішньої політики Гетьманату. Вторгнення козацьких полків на польські землі провокує чергову загрозу спустошення українських земель кримськими татарами. Союзні акції зі Швецією призводять і до кризи у відносинах із царем.

Після смерті Богдана Хмельницького влітку 1657 року у царя Олексія Михайловича та його оточення визрів план ревізії переяславських домовленостей 1654 р. Ним передбачалося обмеження зовнішніх відносин гетьмана, збільшення кількості військових російських залог в українських містах.

Новий гетьман Іван Виговський ці умови відкинув і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і із Росією. Незадоволені цією угодою наприкінці року підіймають повстання за мовчазною згодою російських воєвод, які перебували в Україні. Воно охопило Запоріжжя та південні полки Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському щодо допомоги проти повстанців, гетьман почав шукати інші варіанти. Кримське Ханство з 1654 року перебувало у союзі з Річчю Посполитою. Тому було вирішено повернутися до перемовин з Польщею. На попередніх переговорах українську сторону представляли Ю.Немирич і П. Тетеря, а польську Станіслав-Казимір Бенєвський та К. Євлашевський. Від кожного полку в Україні були присутні спеціально визначені представники, які узгоджували пункти договору, кожний з яких підписували.

Угода

Іван Виговський. Портрет невідомого художника XVII ст.

«Річ Посполита Трьох Народів», 1658 р.

«Річ Посполита Трьох Народів», 1658 р.

В основу примирення України та Польщі було покладено реалізований на Люблінському сеймі 1569 р. принцип федеративного устрою Речі Посполитої.

За умовами Україна, як незалежна держава, під назвою Велике Князівство Руське входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Вибір кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства — козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал.

Все діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в ін. місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.

Українська армія мала складатися з 60 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська1^{[Джерело?]}. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану.

Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширюватись на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати право застати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам.

Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також фундування в необхідній кількості початкових шкіл та друкарень.

Наслідки

Угода не була прийнята українським суспільством за багатьма причинами. Найважливіші з них це — залишення у складі Польщі Руського, Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення прав на маєтності шляхті, яка була змушена покинути свої володіння у попередні роки, а також висока вірогідність війни з православним Московським Царством.

Росія не сприйняла цю угоду і почала війну з Україною. Незважаючи на перемогу під Конотопом, війна склалася для Виговського невдало. Запорізька Січ напала на татар і тому змусила їх повернутися назад у Крим. Проросійськи налаштовані кола старшини та козацтва саботували війну, бо на їх думку Виговський «продав Україну полякам» . Не бачачи іншого виходу з ситуації, гетьман Виговський у жовтні 1659 склав повноваження та виїхав до Польщі.

Для поляків війна складалася значно успішніше і у 1660 році вони завдали суттєвих поразок Росії та звільнили Вільно.

В підсумку Московія і Польща уклали Андрусівське перемир'я 1667 року, а згодом Угоду про Вічний мир 1686 року. Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало ще менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і на кінець XVIII ст. практично втратило політичний вплив.

Гадяцький трактат

З польської мови переклав В.Шевчук.

В ім'я Боже амінь.

До вічної пам'яті тепер і тих, що будуть потім завжди.

Комісія поміж станами Корони Польської та Великого князівства Литовського з одного і вельможним гетьманом та військом Запорозьким з другого боку через вельможних Станіслава Казимира Беневського, волинського, Казимира Людвіка Євлашевського, смоленського каштелянів з сейму від найяснішого Яна Казимира, з божої ласки короля польського і шведського, великого князя литовського, руського, пруського, мазовецького, жмудського, інфлянського, смоленського, чернігівського, готського, вандальського дідичного короля та всіх станів коронних і Великого князівства Литовського призначених комісарів з вельможним Іваном Виговським, гетьманом та всім військом Запорозьким в обозі під Гадячим, дня 6/16 вересня, року Божого 1658, Бог дав, щасливо і вічнотривало закінчена.

На тому місці вельможний гетьман запорозький зі своїм військом, прийнявши, як належить, пристойно й подячно, нас, комісарів, і зваживши на повну комісарську силу, дану нам від його королівської милості милостивого пана нашого та станів коронних і Великого князівства Литовського сеймовою повагою, декларував з усім військом, що не з доброї валі, а з примусу Запорозьке військо притиснуто було так всілякими утрудненнями і приступило до своєї оборони. Отож його королівська милість, наш милостивий пан, згадуючи батьківським серцем все, що сталося через колотнечу, взиває до єдності — не погорджуючи прихильністю його королівської милості добротливого пана, ласку покірно приймаючи, приступають до тієї комісії, потім до спільної домови, постанови, згоди, щирості і із зупільної любові, беручи за свідків страшних заступників Божих, що постановлене має бути щиро, правдиво і вічно дотримано. У той спосіб постановили ми вічний, який ніколи не можна розірвати, мир.

1.

Релігія грецька старожитна, та і така, з якою стародавня Русь приєдналася до Корони Польської, аби залишалася при своїх прерогативах і при вільнім відправленні набоженства, аж куди мова руського народу сягає, в усіх містах, містечках, селах, як у Короні Польській, так і у Великому князівстві Литовському, також на сеймах, у військах, трибуналах, не лише в церквах, але в публічних процесах, візитуванні хворих, на священних зібраннях, при похованні вмерлих і в усьому взагалі і то так, як набоженства свого вільно та публічно заживає римська віра.

Також релігії грецькій дається сила вільно засновувати церкви, чернецтва, нові монастирі, так само поновлювати та відбудовувати старі.

Що ж стосується церков і добр, фундованих здавна на старожитну церкву грецької релігії, при них залишатись мають греки старожитні, православні, а церкви ті після надання публічних прав вірним через полковників та іншу старшину Запорозького війська протягом половини року віддано буде через зобабіч призначених комісарів. А ту віру, що є супротивна вірі грецькій православній і яка множить незгоду між римським і старогрецьким народами жоден із духовного та світського, сенатського та шляхетського станів церков, монастирів, фундушів засновувати й помножувати не може як у духовних добрах, так і в його королівської величності і у власних дідичних у будь-який спосіб, і силу цієї комісії не порушуватиме на вічні часи. А римську віру у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім вільно сповідувати, але пани світські, так і дідичні, так само й урядники його королівської милості релігії римська жодної юрисдикції не матимуть над духовними, світськими і ченцями релігії грецької, окрім їм належного пастора.

А що в спільній вітчизні спільні прерогативи взаємно належно мають обидві віри, то отець київський митрополит, що є зараз і буде згодом, з чотирма владиками:

луцьким, львівським, перемишлянським, холмським і п'ятим з Великого князівства Литовського мстиславським, згідно їхнього власного порядку, мають засідати в сенаті з такою прерогативою і вільно голосувати, як у сенаті засідають ясновелебні їхні милості римського сповідання. Місце однак призначається його милості отцю митрополитові після його милості ксьондза архибіскупа львівського, а владикам після біскупів їхніх повітів.

У Київському воєводстві сенаторські достойності не мають даватися тільки шляхті грецької віри в правочинності тих урядів. А у воєводствах Брацлавському, Чернігівському переваги сенаторські мають подаватися альтернативна, так що після відставки сенатора грецької віри має заступати сенатор римської віри. В усіх однак трьох тих воєводствах в осади й добру посесію уряди мають віддаватися, подавши клятву теперішніх посесорів.

Для того, щоб розросталася зуйльна любов у містах коронних і Великого князівства Литовського, скрізь, куди поширилися церкви грецької віри, мають заживати вольностей, свобод і ніякою перешкодою до магістрату грецька релігія не може бути.

Академію Київську дозволяє його королівська милість і стани коронні установити, вона такими прерогативами та вальностями має задовольнятися, як і академія Краківська, з тією однак кондицією, аби в тій академії не було жодних сект аріанських, кальвіністських, лютерських професорів, учителів та студентів. Отож аби між студентами та учнями не було жодна оказії до звади, всі інші школи, які були перед тим у Києві, його королівська милість накаже перенести в інше місце.

Його королівська милість, пан наш милостивий, і стани коронні та Великого князівства Литовського дозволяють також другу академію там, де побачать їй принагідне місце, яка буде заживати таких прав і вольностей, як і академія Київська, але така мав бути установлена кондиція, щоб у ній сект аріанських, кальвіністських та лютерських професорів, учителів, студентів не було. А де та академія буде, вже там інших шкіл не можна буде відкривати на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно відкривати без утруднень і вільні науки відправляти, і книги друкувати усякі із релігійною конверсійністю, без ущербку, однак, королівського маєстату і без насмішок на короля, його милість.

II

А оскільки вельможний гетьман із Запорозьким військом, од Речі Посполитої одірваним, з любові до його королівської милості, пана свого милостивого і власної вітчизни, відступаючи від усяких сторонніх протекцій, повертається, тож його королівська милість пан наш милостивий і всі стани коронні та Великого князівства Литовського, скільки пан Бог допустив на два боки, офірувати за спільні гріхи його святому маєстату, покрити вічною амністією; тобто вічним забуттям, подаючи різної кондиції людям від найменшого до найбільшого, нікого не виключаючи як з-посеред Запорозького війська, так і урядників шляхетного стану, так само і приватних людей, тих загалом усіх, які будь-де і будь-коли залишилися й залишаються при вельможних гетьманах як померлому, так і теперішньому, ніякої помсти ані королівський маєстат, ані сенат, ані вся Річ Посполита, ані ніхто з приватних супроти них і кожному зосібна, від найбільших до найменших, не буде чинити і взагалі всі несмаки і все те, що тільки під час війни діялося, цілим християнським серцем під свідоцтвом страшного Бога зупільно добре, по-дружньому собі подарувавши, жодної один до одного ані явної, ані потаємної не повинні чинити помсти і практики, не даючись зводитись без жодного звільнення, коли б хотіли чинити скритні задуми, звільняючись від присяги.

Також усілякі кадуки, як під тими, які є належні до Запорозького війська, так і під шляхтою, яка при вельможному гетьмані у Запорозькому війську і при шведах Казалася, від будь-кого запрошена, і надані від початку війни без усяких вимовлень, загалам усі і кожен зосібна касуються і законом публічним зносяться, і щоб вони нічиєму не шкодили гонорові, ані власності добр, які будь-де були за касацією і з книг оголошеними вважати і тих добр власним посесорам вільно віддавати володіти, і не мають боронити того кадуками під цілковитим знеславленням.

А оскільки сама річ, так і імя сама амністії повинні бути святі і оскільаі в давнім стані речі й особи всілякої кондиції людям відновлено, то до тієї ж єдності, згоди, милості, права, пана повертаються, як було перед війною. Також застерігається, коли хтось би важився рвати те святобливе з'єднання публічно чи приватна, смів би комусь за посідання ворожі дії попрікати, такий, як осквернитель згоди, карі має підлягати. В чому, коли б трапилася оказія для збереження лихослів'я, пильно має бути чинена інквізиція з обох боків. Вся Річ Посполита народів польського, Великого князівства Литовського, і Руського та провінцій, що до них належать, відновлюється в повноті так, як було перед війною, тобто аби ті народи залишалися в своїх межах і свободах непорушна, як були перед війною, згідно прав, описаних у радах, судах і вільної елекції панів своїх, королів польських, і Великого князівства Литовського, і руських.

А коли буде необхідність війни зі сторонніми панами на зміну кордонів, або щось би сталося вольності тих народів � проти озлоби й пустоти має бути, а при свободах своїх вище названі народи мають ставати добре, по-дружньому як одне ціле, однієї і нероздільної Речі Посполитої, не чинячи поміж себе різниці щодо віри, але хто заявить і зголосить себе до релігії християнської, римська і грецька, усіх при мирі й вольності залишати. Також на права чи декрети, що (постали) з очевидної контрверсй, так і в супротиві, правні приводи були встановлені перед війною і в час війни.

III

Війська Запорозького має бути число шістдесят тисяч, або як вельможний гетьман подасть на реєстрі. Затяжного війська � десять тисяч, яке також, як і Запорозьке, має залишатися під владою того-таки гетьмана, і з податків, ухвалених на сеймі, у воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському та інших має йти кошт від Речі Посполитої на те військо.

Стан Запорозького війська у тих воєводствах і добрах призначається, в яких лишалися перед війною, і тому війську стверджуються всілякі вольності привілеями найясніших королів польських надані, утримуючи їх при стародавніх вольностях та інших звичаях, і їх не тільки ні в чому не ображатимуть, але всіляку загалом підтверджують повагу. Надто жоден державець добр його королівська милості і староста, ні дідичний пан і пожшптєвий, ані їхні підстарости, урядники та інші всілякі службові особи жодних податків з козацьких хуторів, сіл, містечок і домів не бігатимуть жодним претекстом, але, як люди рицарські, мають бути вони вільні від усіляких найбільших і найменших утяжень, також від цел і мит по цілій Короні і Великому князівству Литовському. Також і від сусідів усіляких старост, державців, панів і їхніх намісників мають залишатися вільні, перебуваючи тільки під юрисдикцією самого гетьмана руських військ. При тому всілякі напої, лови, польові та річкові, та інші козацькі пожитки вільно мають лишатися при козаках, згідно старих звичаїв.

Зосібна також для подальшого прихилення до послуг його королівській милості, кого гетьман руських військ презентуватиме за гідних шляхетського клейноду, тих усіх без утруднень буде нобілітовано з наданням усіляких шляхетних вольностей так, однак, визначаючи, щоб з кожного палку могло бути сто нобілітованих. Жодних військ польських та литовських або чужоземних ніхто не буде впроваджувати у воєводства Київське, Брацлавське, Чернігівське. Війська однак платні, які будуть під владою гетьмана військ руських, будуть вибирати хліб з добр королівських та духовних у згаданих воєводствах за ордонансом, того-таки, руського гетьмана. А коли б мала бути якась війна від границь руських і була б потреба у посилці коронних військ, то ті мають бути під регіментом гетьмана руських військ.

IV

Для ліпшого підтвердження цих пактів і певності, гетьман руських військ до кінця свого життя гетьманом руським і першим сенатором у Воєводствах Київському, Брацлавському та Чернігівському залишатиметься, а після його смерті має відбутися вільне вибрання гетьмана, тобто оберуть чотирьох електів статусом воєводств Київського, Браилавського та Чернігівського, з яких одного король, його милість, вибере.

Монетний двір для карбування всіляких грошей у Києві, або будь-де, як належить і буде зручно, мас бути засновано, згідно однієї ліги і з королівською особою. Податки, котрі Річ Посполита ухвалюватиме на сеймі, у воєводствах Київськім, Брацлавськім та Чернігівськім мають іти на платного жовніра, який залишається під владою гетьмана руських військ.

Спільна рада і спільні сили тих народів мають бути супроти будь-якого ворога.

Дбатимуть ті три народи спільно, всілякими способами, аби вільна була навігація Речі Посполитій на Чорне море.

Однак коли його милість цар не захоче повернути провінцій Речі Посполитої і наступатиме на Річ Посполиту, тоді всі сили, як коронні і Великого князівства Литовського, так і війська руські Запорозькі під регіментом свого гетьмана будуть з'єднуватися і воювати.

Добра рухомі й нерухомі, королів, також і суми грошей обивателів Руської землі, котрі в'язалися чи при шведському війську, чи Запорозькому, і зараз до вітчизни повертаються, конфісковані, мають бути повернені і заслуги їхні у війську короннім та Великого князівства Литовського мають бути компенсовані й оплачеш рівно із заслугами військ коронних та Великого князівства Литовського.

V

А що від цього часу гетьман із Запорозьким військом теперішнім і що буде потім, відступившись від усіляких сторонніх протекцій, не повинен буде більше до них в'язатися і взагалі у вірності, підданстві, послушенстві найяснішого маєстату польського королівства і наступників його, також усієї Речі Посполита має і мають, буде і будуть на вічні часи, не порушуючи однак постановленого братерства з його милістю кримським ханом.

Ніяких послів від сторонніх держав не приймати, а кали такі трапляться, їх до його королівської милості мають відсилати. Також ані військ чужих не впроваджувати і не мати жодного із сторонніми порозуміння на шкоду Речі Посполитої, хіба доповівши його королівській милості.

VI

Приватом усім зобабіч, так і духовним римської віри у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім, Подільськім, також у Великому князівстві Литовському і на Білій Русі, і в Сіверщині до біскупств, пробоств, каноній, плебаній і добр, що до них належать, також ченцям усім до костьолів, кляшторів, дібр, фундацій, також світським зобабіч до добр дідичних, старосте, держав і власностей своїх дожшптєвих, заставних і за іншими контрактами належних у тих-таки воєводствах і у Великому князівстві Литовському, на Білій Русі і на Сівері, які там залишаються, відкривається безпечне повернення і віддача майна. Час однак повернення і віддачі майна його королівська милість, знісшись із гетьманом запорозьким, має призначити. Також спосіб того повернення майна має бути дотриманий, щоб жоден до своєї власності не повертався, а тільки за універсалом його королівської милості та вельможного гетьмана Запорозьких військ. З чого має бути взаємна зобабіч конференція.

А для розгляду різних справ, як кримінальних, так і поточних повинні мати в тих воєводствах свій особливий трибунал із таким укладом, який самі собі визначать. Окрім того, мають бути осібні судові староства овруцьке та житомирське.

VII

А для ліпшої певності, оскільки гетьман із Запорозьким військом і відірвані воєводства відкидають усі інші протекції сторонніх народів, а добровільно, як вільні до вільних, рівні до рівних і шляхетні до шляхетних повертаються, для певнішого дотримання цього теперішнього постановлення дозволяє тому народові руському його королівська милість та Річ Посполита мати осібних печаткарів, маршалків, підскарбіїв разом із сенаторською достойністю та інші уряди руського народу, які згідно роти коронних урядників, мають виконати клятву, додавши той пункт, що нічого супротивного теперішньому постановленню печаткувати не будуть і взагалі остерігатимуть, щоб тому настановленню через конституцію або сеймові декрети і задвірні рескрипти, універсали, привілеї, не діялося нічого супротивного. До тих печаткарів, уряду і канцелярій належатимуть всі тільки духовні милості митрополій, єпископій, ігуменій та бенефіцій надання до яких дає його королівська милість, пан наш милостивий у воєводствах Руськім, Київськім, Волинськім, Подільськім, Брацлавськім. Чернігівськім, також всі милості не тільки духовні, але й світські у воєводствах тільки Київськім, Брацлавськім, Чернігівськім, також і суди з королівських міст і згаданих тільки трьох воєводств, і всілякі декрети як задвірні, пак і сеймові. А що тільки б супротивне вийшло тому настановленню з коронної канцелярії або Великого князівства Литовського, те недійсне має бути і голова такого привілею не тільки тратить привілея, але і карі має підлягати на десять тисяч литовських кіп, і це ставитиметься на суд перед королем, його королівською милістю спеціальним списком.

Щоб випадки суперечок щодо підданих, звинувачених у сваволі, не приводили до нових заворушень, усі процеси про належність підданих до наїздів, забоїв, шкод, починених під час внутрішніх колотнеч, земські, городські, трибунальські, також декрети трибунальські персонально щоб розглядалися, особливо у воєводствах Київськім, Брацлавськім, Волинськім, Чернігівськім і касувалися.

З царем, його милістю московським, коли 6 дійшло до настановлення пактів його королівською милістю і станами коронними та Великого князівства Литовського, має бути забезпечено репутацію й теперішнього настановлення вельможному гетьманові і Запорозькому війську і застережено.

Оцю комісію як їхні милості комісари, так і вельможний гетьман князівства Руського фактично підтвердили присягою і запис присяги виразно підписано рукою їхніх милостей. Більше того, та комісія постановлена буде особливою присягою з сенату через ясно превелебного його милість ксьондза біскупа віденського, також їхніх милостей панів гетьманів чотирьох коронних і Великого князівства Литовського, і печаткарів обох народів, пиж само і через маршалка посольського, боку рицарського на сеймі, який повинен бути якнайшвидше скликаний у присутності послів, відправлених від вельможного гетьмана Запорозьких військ.

А що стосується присяги його королівської милості, пана нашого милостивого, те з ласки своєї панської на покірливе прохання Запорозького війська зволяє його королівська милість і за неї панове комісари, їхня милість, асекурують.

Присяги ж полковників, сотників та усіх старшин Запорозького війська після сейму, на якому буде затверджено теперішнє настановлення, буде виконано перед комісарами, на те депутованими.

Щоб та комісія мала вічну вагу та повагу так як звучить з початку до кінця, буде вона вписана в право посполите, тобто в конституцію, сеймом апробована, знана і утримана як вічне і невідкличне право.

До великої руської булави має належати Чигиринське староство так як постановлено в певний час у привілеї уродженого Богдана Хмельницького, наданому від його королівської милості. А гетьман військ руських вільний мати резиденцію при його королівській милості.

Конвокація воєводств Київського, Брацлавського, Чернігівського після майбутнього сейму, дасть Бог, буде складена найшвидше від його королівської милості, пана нашого милостивого, універсалом.

Діялося, як вище подано, в таборі під Гадячим, дня і року вище названих.

Іван Виговський,

гетьман військ руських рукою власною

Примітки

Примітки перекладача.

МАНІФЕСТАЦІЯ ВІД ІМЕНІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО ДО ІНОЗЕМНИХ ВОЛОДАРІВ, ЩО ПОЯСНЮЄ ПРИЧИНИ РОЗРИВУ З МОСКВОЮ від жовтня 1658 року

До відома ясновельможних, найшляхетніших, найсвітліших, найповажніших, найславетніших, знаменитих, високородних, достойних володарів, царів, електорів, князів, маркізів, республік, графів, баронів, знаті, громадян і т.п., і т.п.

Ми, все військо Запорозьке, заявляємо і свідчимо перед Богом і всім світом цією нашою правдивою і щиросердою маніфестацією, що приводом для ведення наших війн з Польщею не була жодна інша причина, не інша мета й намір, як захист святої східної церкви, рівно як і наших прадідних вольностей, любов до яких ми зберегли разом з нашим гетьманом, вічної пам’яті Богданом Хмельницьким, і нашим писарем Іваном Виговським.

Приватні наші справи порівняно зі справою слави Божої та спільного блага були для нас завжди другорядними. Тому, домовившись про дружні союзи з татарами, її світлістю шведською королевою Христиною 1, а згодом і з його світлістю королем Швеції Карлом Густавом 2, ми завжди їх дотримувались і всім цим угодам були незмінно вірними. Навіть полякам ми ніколи не давали приводу для порушення угод, бо за святою нашою вірою виконували всі домовленості і постанови.

1 не з іншої якої причини ми прийняли протекторат великого князя московського, а лише для того, щоб за угодою, укладеною за допомогою зброї і з Божою поміччю відновленою не раз пролитою кров’ю, ми могли зберегти і примножити наші вольності для нас і наших нащадків.

Тому й наше військо разом із наказним гетьманом Низового війська Золотаренком 3, довірившись обіцянкам і запевненням великого князя московського, спершу було за приєднання Литви до великого князя московського. Покладаючись на зв’язки, що лучать наші релігії, та на наше свобідне та добровільне підпорядкування, ми сподівались, що він буде до нас доброзичливим, дружнім, м’якосердим, чинитиме з нами не інакше, як грунтуючись на щирій довірі, не порушуючи нашої свободи, а діятиме відповідно до своїх обіцянок. Але — о даремні надії! Послужливі державні урядовці цього доброчесного й побожного царя та московські бояри мали заміри, щоб вже в той перший рік, коли йшлося про мир між поляками і московитами, був укладений також договір з метою захопити Польське королівство, а нас придушити і приєднати. Московити пообіцяли полякам, що ми зрадимо нашій домовленості зі шведами й з волі великого князя розпочнемо проти них війну. Замисли їхні спрямовувались на те, щоб нас, зайнятих війною зі шведами, легше було придушити й приєднати, на що Богдан Хмельницький, разом із нашим писарем, не лише не давали згоди великому князю, але й наводили йому через Василя Петровича Кикіна чимало доказів, чому не потрібно починати війну зі шведами в Лівонії. Ми мали на руках копії вищезгаданих перетрактацій, безсумнівно, вірогідні, однак не думали, що цей невірний крок і знак омани свого володаря державні урядовці здійснили, не узгодивши цей злочин із прихильним до нього царем і святійшим патріархом. І тому, вірні своєму слову, ми намагалися запобігти зусиллям московитів.

Отож війна, розпочата в Лівонії проти його світлості короля Швеції, нашого союзника і друга, без найменшої причини, а лише під тим одним претекстом, що його світлості королю Швеції подобалося підтримувати з нами дружбу, була першим відкритим свідченням цього злочину. Адже король Швеції, заклопотаний веденням військових дій, не міг допомогти нашим зусиллям. З цієї причини до нашого посла у його світлості короля Швеції шляхетного Данила

Грекині Олівенберга 4, якому двічі було відмовлено в проїзді через Московію, приєднався наш гетьман з тим же військом, при котрому раніше був Данило Виговський, його свояк 5. Він провів його до самого Люблина і спостерігав лукавство ошуканців московитів.

В тому, що наші підозри небезпідставні, переконує укріплення, недавно споруджене в нашому столичному місті Києві, з розміщеною в ньому залогою з кількох тисяч московитів, щоб нас тримати в неволі, якої колись було задосить і в Польщі. Так заповзято турбуються московити тим, щоб, приєднавши нас до себе, зробити союзниками по рабству.

Достовірні свідчення та явні приклади цього ми мали й у Білій Русі, коли людей шляхетного походження, які за своєю волею відійшли до прикордонних місцевостей Московії, майже двісті родин, силою і підступами перевезли до Московії. В той час, коли міщани Могилева та корінні мешканці інших міст Білої Русі, люди з різних міст і сіл, даремно добивались милосердя великого князя, їх числом понад двадцять тисяч чоловік депортували і переселили в місця московських колоній. Не кажучи вже про захоплених в Старому Бихові, що був переданий в їхні руки, та в інших містах поблизу Дніпра, бо весь Дніпро оточений залогами [московитів]. Де це не вдається, вони чинять свої підступи в інший спосіб.

Після смерті вічної пам’яті Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких, вони думали, що наша Мала і Біла Русь разом із військом Запорозьким швидко загинуть. Тому й послів наших в Москві затримували довго і з ними поводилися гордовито, і на наші прохання ми отримували холодні відповіді. Незабаром й московське військо на чолі з князем Григорієм Ромодановським, послане на виручку під виглядом допомоги, просунулось аж до Переяслава і не побажало підкоритись гетьману.

Коли пізніше був обраний гетьманом Іван Виговський, який прийняв провід, перебуваючи на посаді головного писаря війська Запорозького, то Ромодановський першим не визнав цей офіційний титул, а за ним те ж саме зробив і великий князь 6. Потім сім’я розбрату посіялось ще далі, гетьманові закидалось, що він є польським шляхтичем і тому більше відданий полякам, ніж війську Запорозькому.

Оскільки природа воїнів, що ведуть бої за своїм власним розсудом і підносяться внаслідок численних перемог, схильна до сваволі, то вона разом із честолюбним бажанням наказувати штовхнула деяких козаків, що жили нижче Дніпрових порогів, до того, що вони, збунтувавшись, обрали собі за ватажка якогось Барабаша 7. В листах, написаних до великого князя і відправлених через їхніх послів, ці козаки звинувачують щойно обраного гетьмана всього війська Запорозького в багатьох кримінальних злочинах. Через цих послів вони також пропонують і закликають до того, щоб верховний військовий провід разом зі всією скарбницею був перенесений до Москви і щоб воєводи для нас посилалися із Москви.

Ця достохвальна справа відбувалася так, що коли згадані посли у супроводі тридцяти козаків проходили через землі Полтавського полку, то Пушкар, полтавський полковник, втаємничений у справи заколоту і його співучасник, мовби перейняв їх і додав ще сім своїх козаків, котрі, будучи захоплені послами бунтівників і перепроваджені до самих кордонів в Московії, згодом були відпущені. Посли виправдовувались тим, що Пушкар хотів їх затримати, але не зміг.

Знаючи це з постанови генеральної ради, яка відбулася у Корсуні, [де й Пушкар присягав на вірність гетьману], гетьман направив до великого князя послів з листами, в яких просив, щоб не довіряли цим бунтівникам, бо військо вже неодноразово засвідчувало свою вірність великому князю, а понад те, щоб посли бунтівників були під вартою повернені до війська Запорозького. Але справа вирішилася на добре для нас і тому, що наші посли випередили прибуття бунтівників, а коли ті прийшли у Москву, то тримали в таємниці своє місцезнаходження. Запитаний нашими послами в Москві дяк Алмашев заперечував те, що вони вже прийшли, поки їх одночасне з нами і таємне перебування в місті не стало для наших явним. Але це аж ніяк не похитнуло впертої підступності московитів: відпроваджені нами посли не отримали відповіді, патріарх московський не удостоїв відповіддю гетьмана на його листи. Навпаки, бунтівники одержали від великого князя нагороду, листи і явно незаконні привілеї для війська Запорозького, щоб передати їх Барабашеві.

В той час був у Путивлі придворний Микола Олександрович Сушин і побачив, що справа повертається на погане, що недостойно ведуться переговори з вільним народом. Тому він затримав послів бунтівників і пообіцяв передати нам, якщо великий князь дасть на те згоду.

Тим часом Пушкар, не повідомляючи гетьмана, майже щоденно потай приймав московських послів і відсилав назад. На сім листів, посланих йому з вимогою з’явитися до гетьмана, надійшла відмова. Нарешті, коли до нього наблизилися послані гетьманом військові загони, що не мали жодних ворожих намірів, він несподівано напав, одних убив, інших розігнав.

Майже в той самий час прибув надзвичайний посол великого князя — Богдан Матвійович Хитрово, генерал артилерії і московський сенатор 8. Без погодження з гетьманом він надсилає письмові універсали до всіх полковників, щоб вони прибули в Переяслав на генеральну військову раду. Переговоривши із старшиною, він відсилає Григорія Ромодановського до Москви і сповіщає, що за велінням великого князя предстане перед військовою Радою замість гетьмана.

Гетьман розцінив як поганий знак те, що права його посади і влада знехтувані разом із свободами війська Запорозького. Однак він поступився інтересам суспільного блага й прибув на раду.

Там гетьману повідомили, що Григорій Ромодановський, який стояв на чолі московського війська, протягом двох днів був неподалік Пушкаря і вів перетрактації про нашу поголовну видачу. Хоча в його владі було схопити заколотників, полонити і відіслати на вищезгадану раду. Накопичуючи сили для подальшого просування, він прочекав вісім днів, так і не домовившись із Пушкарем. А направленим до Пушкаря від всіх полковників і від Богдана [Хитрово] послам із проханням, щоб відмовився від свого замислу, і з’явився на раду, поклавшись на громадську довіру, і подав звинувачення, він відповів, що не може з’явитись інакше, ніж разом із своїми воїнами. Зі свого боку, він послав кілька сотень, які були зустрінуті Богданом з великими почестями і, щедро обдаровані, повернулись додому.

Тим часом Богдан разом із своїм оточенням звелів гетьману, щоб він прямо пішов на Пушкаря і привів його до послуху коли не переконанням, то силою, якщо тільки гетьман пообіцяє такі дві речі:

1. Складе присягу на Святому Євангелії великому князю.

2. Протягом восьми днів разом з кількома особами із військової старшини поїде до Москви для перетрактації з великим князем. Гетьман погодився і на першу, і на другу умови. Після цього він розпустив раду і звелів повернутися чотирьом полкам, направленим проти Пушкаря.

Майже в той самий час були відпущені посли вищезгаданого Барабаша. Вони приєднуються до Пушкаря і показують підбурювальні листи та привілеї, одержані від великого князя. [Вищезгаданий Барабаш був Божою милістю і розсудливістю гетьмана викликаний із Запорожжя й після того, як він визнав свою провину і просив гетьмана про прощення, був ласкаво і шляхетно вибачений та звільнений від покарання].

Богдан, що мав купку своїх збунтованих козаків, досі не виконав обіцянки, але змусив Пушкаря до присяги і пообіцяв йому прощення. З цієї причини запалена у нас пожежа, розпалювана московитами, вирвалась назовні. В різних місцях бунтівниками були вбиті невинні люди, а московити спостерігали за цим звіддалік. Серед них шляхетний Боґлевський 9, свояк гетьмана, бездоганний і миролюбивий, був убитий в своєму будинку разом із дружиною та всіми домашніми. Коли про цей злочин сповістили великому князю, то він відбувся мовчанкою.

Але Пушкар, не вдовольняючись скоєним, поєднав сили свого полку з силою бунтівних козаків, стягнутих зі всіх кінців його землі, і рушив прямо в бік Дніпра для того, щоб захопити гетьмана разом зі всією генеральною старшиною війська Запорозького, яких він пообіцяв передати в руки московитів.

Звернувшись за допомогою до московитів, гетьман даремно чекав відповіді і змушений був уже інакше розраховувати свої сили. Тому він закликав на допомогу татар на чолі з їхнім ханом КарачБеєм, приєднавши їх до козаків, яких можна було зібрати, та найманого війська, і рушив назустріч повсталим. Він відігнав їх від Полтави, бажаючи одного, щоб можна було заспокоїти це заворушення без кровопролиття. З цієї причини гетьман неодноразово відправляв своїх послів до Пушкаря, пропонував всім прощення і обіцяв свою ласку.

Ймовірно, Пушкар і оточені зі всіх боків зрозуміли, що тепер вони повинні схилитися до миру і пообіцяли його. Але підступно ошукавши, Пушкар на саме свято Пресвятої Трійці, серед ночі, вважаючи, що наше військо, переможене сном і пияцтвом, можна буде легко розбити, напав на нас, під’юджуваний передусім московськими зрадниками і тими, хто знаходився в нашому війську, а їх у нас було предосить. Тому, ввійшовши всередину табору, він зайняв більшу частину ар’єргарду. Проте лише засутеніло, гетьман разом із своїм найманим військом і татарами вчинив опір і розбив повсталих аж до їхнього цілковитого знищення разом з їхнім проводирем. Лише Барабаш з небагатьма врятувався втечею. До загиблих у цій битві варто додати і тих, які були вбиті повсталими в Лубнах і Гадячі. Їх нараховують до п’ятдесяти тисяч чоловік, і це є плід злодіянь московитів.

Коли ж це так відбулося і можна було тепер сподіватися на мир у нашій Русії, раптом через три тижні щезлий Григорій Ромодановський разом із військом великого князя вступає в наші володіння. Про своє прибуття він повідомляє гетьману, що прийшов на допомогу до козаків для умиротворення заворушень. На це той йому відповів, що вже все заспокоїлось, тому хай повертається назад зі своїм військом, а Барабаша, який знову повстав проти нас, — закутого в кайдани, видасть гетьману. Ромодановський відповів, що відійти з військом або видати Барабаша гетьману він, без особливого на те наказу великого князя, не може, зрештою, хай гетьман прибуде для розмови у вузькому колі.

Між тим Шеремет[ьєв], полководець великого князя 10, підійшов до Києва з іншого боку з шести тисячами війська, за яким потай йшли інші воїни московитів, числа яких доходило до п’ятнадцяти тисяч. Він по-дружньому запросив гетьмана, щоб той прибув для переговорів з ним, виключно маючи на меті захопити його в полон, разом із кимось із старшини. Коли ж гетьман відмовився від цієї зустрічі, Шеремет[ьєв] відкрито заявив, що загиблий Пушкар був найкращий і найвірніший слуга великого князя, а гетьман є ворог московитам. Впевненість у тому, що Шеремет[ьєв] намагається чинити всіляку шкоду гетьману і всьому війську Запорозькому, підтвердило й повідомлення кількох московитів, які шукали притулку у нас.

Те ж саме підтвердили два перебіжчики із війська Ромодановського, втаємничені в підступну змову. Зі свого боку виявив достатнє старання й Ромодановський: кількох сотників, відданих нам, він засудив до шибениці, а двічі повсталому Барабашеві надав титул гетьмана війська Запорозького разом із клейнодами від великого князя; прилуцького полковника, відданого нам 11, він позбавив цього звання і призначив іншого; розіслав у різні місця письмові універсали Барабаша, що закликали до нового повстання. Нарешті, він зробив відкрито ворожий крок — спустошив місцевості, прилеглі до нашого міста Веприка, і забрав у полон багатьох місцевих жителів.

Так розкрилася хитрість і підступність тих, які без жодної нашої вини готували для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї — рабське ярмо. Для того, щоб знищити його, ми і доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законний захист і змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я своєї свободи. Тому на нас немає вини і не ми є причиною цієї війни, яку тепер розпалили. Ми хотіли бути вірними великому князю, але нас змусили взятися за зброю.

Підписаний Юрієм Немиричем з позначкою «власноручно».

ПЕРЕЛІК ПУНКТІВ І ПОКІРНИХ ПРОХАНЬ, ЯКІ ПОДАЄ ЙОГО МИЛІСТЬ ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО РАЗОМ З УСІМ ВІЙСЬКОМ ЗАПОРОЗЬКИМ І НАРОДОМ РУСЬКИМ ЙОГО КОРОЛІВСЬКІЙ МИЛОСТІ І ВСІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ

від 1659 року

Пункт перший Просить його милість пан гетьман з усім військом, щоб відповідно до Гадяцької комісії унія була скасована де-факто, грецька релігія заспокоєна і весь народ руський повністю втихомирений згідно з проведеним розслідуванням комісії, [результати] якого будуть перелічені нижче.

Пункт другий Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб згідно з тою комісією повністю військо Запорозьке заспокоїти і задовольнити. Також аби було видано Декларацію щодо приєднання воєводств Руського, Волинського, і Подільського, до Руського князівства, тому що їхні милості панове комісари подали це [на розгляд] сейму, а також аби були виконані інші прохання самого війська Запорозького, які будуть перелічені нижче.

Пункт третій Просить його милість пан гетьман з військом про шляхетський стан Руського князівства, щоб, згідно з Гадяцькою комісією, весь час надавали людям грецької віри всі [становища] від найвищого сану аж до найменших посад. Особливо ж, щоб амністія, гарантована Гадяцькою комісією, записана в дуже двозначній формі, була здійснена як для війська Запорозького, так і для шляхти в Короні та Великому Литовському князівстві.

Пункт четвертий У зв’язку з тим, що руська шляхта вельми зубожіла і, хоча б роздавалися якісь посади, не може з гідністю виконувати своїх обов’язків, тому просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб маєтності його королівської милості і Річі Посполитої, як нижче було сказано, були впорядковані й потім розподілялися на вічні часи. При тому ще просить, щоб установлення судів того ж князівства відбулося, згідно з Гадяцькою комісією, відповідно до нижчеперелічених вимог.

Пункт п’ятий Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб всі ухвалені [раніше] постанови для військової влади на Україні про військову дисципліну було зібрано разом й щоб було надано повну владу його милості пану гетьманові за прикладом святої пам’яті покійного пана Яна Замойського, великого гетьмана, а також обмірковано було все необхідне для війни, згідно з вимогами, які нижче будуть перелічені, тому що в Гадяцькій комісії це гарантовано в багатьох місцях.

Пункт шостий Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким, щоб усі приватні претензії як його милості пана великого гетьмана, так і польного запорозького, як теж і третього брата і його милості пана київського підкоморія 1 щодо його інтересів, а також інших осіб, про яких писав його милість пан гетьман до його королівської милості і про яких записано в інструкціях, було доведено до щасливого здійснення згідно з нижчеподаним реєстром та, врешті, щоб усе те, про що говориться в Гадяцькій комісії, збереглося. Військо Запорозьке просить одночасно, щоб доповнення Гадяцької комісії як щодо справи і особи його милості пана гетьмана війська Запорозького, так і його милості пана підкоморія були виконані.

Вимоги до першого пункту щодо задоволення потреб грецької релігії і цілого руського народу

І Щоб унія так у Короні, як і в Великому Литовському князівстві була знесена привселюдно постановою, і коли б хтось у Короні або в королівстві 2 чи в спадкових добрах переховував уніатів і за їхньою допомогою гнобив руський народ, такий повинен підлягати карі анатеми і конфіскації маєтків, і це повинно здійснюватися на вимогу інстигатора Великого Руського князівства 3 у будь-якому надворному суді і трибуналі, а після вирішення [справа] виконання вироку має належати до його милості пана гетьмана війська Запорозького.

II Єпископи з катедрами і маєтностями, а також архімандрії, ігуменства і всі церкви по містах і селах його королівської милості і шляхетських повинні бути передані негайно де-факто у справжнє володіння неуніатам; і щоб панове уніати не мали можливості цькувати руський народ наклепами, як це робили раніше, що неуніати викидали з церкви найсвятіші дари і топтали [їх]; щоб відразу ж після сейму протягом двох тижнів і дари євхаристії, і освячений хризмат а повиносили з церкви. Якщо б хтось із уніатів протиставився цьому і не вчинив так, тоді не тільки не матиме права позивати за це до суду греко-католиків 4, але як ворог батьківщини і порушник договорів має бути покараний названою вище карою на вимогу інстигатора Великого Руського Князівства через повноважний суд; [це стосується] також тих, що не повертають катедр і церков.

а Хризмат — мирниця, посудина для зберігання святого мира.

III Щоб де-факто повернули усі церковні маєтності, які недавно були відторгнені від церковних маєтностей різними людьми, зокрема їхніми милостями отцями єзуїтами, так у Литві — від їхньої милості отця Токальського 5, як і в Короні — від Свято-Троїцького Острозького шпиталю. Щоб відбулося також затвердження декрету його милості отця Токальського, архімандрита Лещинського, у справі їхніх милостей, з паном Станіславом Юдицьким і паном Григорієм Войною-Ясенецьким 6.

IV Тому що як тіло без душі, так і справедливість без виконання [вироку] — мертва, тому мають бути призначені до пана інстигатора Великого Руського князівства певні їхні милості панове комісари для відбирання катедр єпископій, архімандрій та ігуменств, церков і всіх маєтностей духовних з усіма [від них] відсотками. При цьому цивільна королівська влада має створити де-факто виконавчий орган під вищеназваною карою.

V Як стан духовний римо-католицької віри є забезпечений шляхетськими вольностями, так і стан духовний греко-католицької віри на підставі удільного статуту [має бути] забезпечений такими ж вольностями. Тому пильно треба домовлятися, щоб це було публічно закріплене постановою, щоб жоден пан, як духовний, так і світський дідич римо-католицької віри, не мав жодної влади судити духовних грецької віри, [щоб він міг] тільки у звичайному місці позивати до духовного суду. Також і в карних справах — як римських ксьондзів, так і грецьких духовних не можна судити, тільки судом, відповідним для духовних. А хто б цьому противився, кожного такого мають позивати у будьякому суді на вимогу інстигатора або віце-інстигатора Великого Руського князівства як порушника надворних і трибунальських декретів.

VI Інстигатор Великого Руського князівства, як і його віце-інстигатор, повинні мати забезпечену публічним законом силу позивати до сейму, трибуналів зухвалих людей, які чинили б якусь кривду грекокатолицькій релігії, або особам, або їхнім маєтностям як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві духовним і світським людям, якого б статусу і стану вони не були, позивати для публічного покарання, як порушників договорів, і для публічного покарання, встановленого на порушників надворних і трибунальських декретів, а також за шкоди, особливо коли будуть фальшиво присягати. Цей же Інстигатор матиме таку ж силу позивати без будь-яких обмежень за всі маєтності, давно забрані і відторгнені від церкви.

VII Щоб анатему, яку наклали на отця єпископа перемишльського 7 і шляхту цього ж повіту, де-факто скасували і гарантували можливість добиватися відшкодування від уніатів.

VIII Щоб зайняли свої місця в сенаті і його милість отець митрополит, і їхні милості отці владики, згадані в Гадяцькій комісії, а також майбутній владика володимирський — про це наполегливо просимо. Щоб також урядовці Великого Руського князівства призначалися і утворення урядів проводилося через канцелярію Великого Руського князівства.

IX Щоб усі привілеї на духовні маєтності, семінарії, шпиталі як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві надавалися з канцелярії Великого Руського князівства всім людям грецької віри, тому що [цю вимогу] взяли їхні милості панове комісари їхньої королівської милості і Річі Посполитої для вирішення їхньою королівською милістю та для того, щоб порозумітися зі станами Річі Посполитої. Якщо б їхні милості панове литовські на це не дозволили, то, не порушуючи договорів з Короною їхніх милостей панів громадян Великого Литовського князівства, військо Запорозьке не зможе віддавати ні маєтності, які має в своїх руках, ані не буде дотримувати договорів з їхніми милостями. Академії, дозволені Гадяцькою комісією руському народові, повинні бути затверджені публічною постановою.

X Просить його милість пан гетьман з військом, щоб отці єзуїти, що перешкоджають нашим руським школам, не мешкали у воєводствах Київському, Брацлавському і Чернігівському.

XI Духовні римської віри ні у своїх маєтностях, ні в дієцезіях не можуть мати жодної влади над духовними грецької віри. Коли все це здійсниться, тоді його милість пан гетьман з військом погодиться відправити свого великого посла до найвищого римського первосвященика і до його милості християнського імператора вести переговори про загальну згоду, про час і місце генерального синоду, до чого повинні приєднатися їхні милості панове духовні римо-католики.

Вимоги до другого пункту щодо війська Запорозького

І Нове рішення постанов 1638 року, ухвалене проти війська Запорозького, а також записка, подана в зв’язку з цим до королівського архіву, повинні бути скасовані, а треба видати іншу ухвалену постанову про затвердження усіх давніх прав запорозьких, і привілеї в урочистій формі мають бути дані.

II Щоб пана обозного війська Запорозького, суддів, осавулів і сотників задовольнили щедро так само, як встановив цар московський. Щоб і чернь, особливо та, що залишилася в реєстрі, одержала різні вольності.

III Панові обозному Великого Руського князівства і війська Запорозького має належати тепер кварта зі староства Житомирського з гізанією а або з іншого місця, а після смерті теперішнього посідача як Житомирське староство, так і адміністрація всіх селітроварень у всій Україні в королівських маєтках має належати тому ж панові обозному, щоб Річ Посполита і військо мали завжди надмір пороху і куль, не витрачаючи на це інших коштів.

а Гізанія — слово неясне.

IV Жодного козака не може судити жоден пан, ані орендар, тільки власний отаман, сотник і полковник.

V Наполегливо просить військо задовольнити його у зв’язку з тим, що їхні милості панове комісари на Гадяцькій комісії взяли, [аби подати] до теперішнього сейму [справу] воєводств Руського, Волинського, і Подільського, щоб прийняти остаточну декларацію, що ці [землі] повинні залишатися у Великому Руському князівстві.

Вимоги до третього пункту

І Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким про стан шляхетський українських громадян, щоб, згідно з Гадяцькою комісією, уряди, починаючи від найвищого рангу аж до найменших земських і ґродських, після того, як помруть теперішні їхні посідачі, надавати посади і будь-які уряди людям грецької віри, що шляхетно народжені й мають маєтності, а коли б хтось посмів проти того виступити, той має бути покараний карою анатеми і конфіскацією маєтностей. У воєводстві Руському, Волинському, і Подільському урядовцями і службовцями земськими і гродськими повинні бути по черзі раз римо-католицької, а інший раз — грецької віри.

II Право черговості на уряд посла належатиме Великому Руському князівству як у сеймах, так і в комісіях, і в посольствах за таким принципом, як у Великому Литовському князівстві.

III Просять, щоб амністія, запевнена Гадяцькою комісією як шляхетському станові, так і війську Запорозькому, здійснювалася обома сторонами як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві.

IV У палаті послів [сеймі] повинні бути призначені місця для послів Київського воєводства, які здавна їм належаться, зразу ж біля послів Сандомирського воєводства.

V Будь-які вироки, штрафи, вигнання, анатеми й [судові] процеси, що ведуться на будь-якому рівні та в будь-якому місці, що досі зберігалися відносно тих, що були зі шведами або з військом Запорозьким, скасовуються.

VI У вільній Річі Посполитій немає важчої неволі, як та, коли комусь силоміць закривають шлях до здобуття своїх свобод і вольностей. Тому, коли хтось хотів би (чого не розуміємо) гнобити наш вільний народ тим, що чого немає в Гадяцькій комісії, того не можемо просити, щоб нас тим не гнобили, бо вільний народ до вільного добровільно приходить і єднається, і чого треба, про це просить.

VII Князі, що живуть у Великому Руському князівстві, не мають і не зможуть мати [права] вимагати або захоплювати жодної вищої прерогативи або першенства понад шляхетський стан.

Вимоги до четвертого пункту

І Через те, що народ шляхетський грецької віри вельми зубожів, а від тих посад і урядів, що не дають прибутків, не тільки жодної втіхи не матиме, але швидше буде змушений терпіти жалі й наругу, тому просить його милість пан гетьман з усім військом Запорозьким, щоб воєводство Київське належало до булави Великого Руського князівства, приєднавши деякі староства навіки до цього ж воєводства і булави, а саме: Острозьке, Переяславське, Богуславське, Білоцерківське, Черкаське і Канівське з Вишгородом і Київською орендою; а до каштелянії Київської після смерті теперішнього посідача — староство Новницьке [?] і Димерські маєтності з Демидовом; а до воєводства Чернігівського — маєтності Чернігівські, староство Ніжинське; до каштелянії Чернігівської — староство Новоґродське; до воєводства Брацлавського — Брацлавське, Вінницьке, Хмельницьке; до каштелянії Брацлавської — Літинське, Ланівське; до польної булави Великого Руського князівства — Корсунське, Чигиринське, Крем’янецьке, не рухаючи теперішніх посідачів. А заки це станеться, просять його королівську милість і Річ Посполиту забезпечити цим особам утримання з ласки його королівської милості.

II Трибунал Великого Руського князівства тепер почне судити в Житомирі, початок і черга повинні бути встановлені на брацлавській зустрічі. Щодо статусу надворних судів Великого Руського князівства має бути окрема постанова на сеймі.

III Який би не ухвалено спосіб проведення трибунальських судів, його милість пан гетьман просить затвердити його публічною постановою.

Вимоги до п’ятого пункту

І Як би це не було, але то саме в Україні сила полягає у військовій дисципліні, тому його милість пан гетьман з військом просить, щоб усі постанови про військову дисципліну було зібрано разом і щоб його милості пану гетьманові, за прикладом святої пам’яті покійного пана Яна Замойського, була надана повна влада над усім лицарством, шляхтою, що є на Україні, щоб він мав право війни, а коли б наказав когось виключити з війська, щоб негайно і всюди було це виконано відносно маєтностей і самої особи. Свіжі приклади повинні кожного до цього спонукати.

II Щоб не доходило на Україні до заворушень і ускладнень на випадок, Боже борони, смерті його милості пана гетьмана, тому його милість пан гетьман просить, щоб без жодних виборів рідний брат його милості — його милість Данило Виговський, Боже борони його від швидкої смерті, де-факто успадкував Велике гетьманство і Київське воєводство, а третій брат його милість пан Костянтин Виговський успадкував би польне гетьманство, про що наполегливо просить його милість пан гетьман, щоб на Україні не доходило до вибуху заворушень.

III Кварту з українних староств треба призначити на жовнірів до скарбниці Великого Руського князівства, і повинні бути обрані люстратори а для ревізії цієї кварти.

а Люстратори — доглядачі, ревізори.

IV Заки прийде до утворення скарбниці Великого Руського князівства, просимо його королівську милість, пана нашого милостивого, і Річ Посполиту, щоб нам дали стільки і такого війська, скільки і якого потребуємо, обміркувавши плату від Річі Посполитої щонайменше на три роки. А ми, зі свого боку, його королівській милості і Річі Посполитій обіцяємо давати війська Запорозького подвійну кількість від тої, яка в нас буде.

V Давнє право про перебування [старостів] у староствах українських треба зібрати разом і загострити під карою усунення зі староства на вимогу інстигатора Великого Руського князівства, призначивши розгляд справ у трибуналі Великого Руського князівства.

VI Щоб у своїх спадкових маєтностях і ленах 8, розташованих в межах Великого Руського князівства, князі і панове перебували особисто — залежить на цьому цілій Річі Посполитій, а коли б самі не могли перебувати в них, повинні доручати управління своїх маєтностей осілій шляхті Великого Руського князівства грецької віри, про що повинен бути написаний закон.

VII Внутрішню війну вивести за кордони і продовжувати обережно.

VIII Існує давній закон, щоб жінки не мали жодних українних староств, бо в Україні завжди, а тепер особливо, потрібно якнайбільше лицарських людей. Тому дуже-дуже просить його милість пан гетьман, щоб ці права зібрали разом і щоб не лише для королівських маєтностей, але й для ленних, в цілій Україні і в Сівері, всі права [на ці маєтності] скасували, а віддали добре заслуженим справним жовнірам, які кров свою проливають у війську, за рекомендацією його милості пана гетьмана запорозького.

IX Зустріч у Брацлаві Великого Руського князівства, в якій має потребу Річ Посполита, пропонують їхні милості панове посли, визначивши термін [зустрічі] в межах дванадцятьох тижнів, а керівником призначити одного з двох; на цій зустрічі будуть вести переговори про ці справи.

X Перш за все про те, що під Гадячем вирішено, і про те, що на цьому сеймі ухвалять, якнайпокірніше проситимуть їхні милості панове посли його милість короля, пана нашого милостивого, щоб ці святі переговори було затверджено урочистою присягою його королівської милості та їхніх милостей панів сенаторів і осіб, згаданих у Комісії.

XI На забезпечення стола його королівської милості Велике Руське князівство дарує Миргород з Полтавою і з усіми містами, які перед війною належали до Миргорода, а її милості королеві — Мину з волостю, Носівське староство і Кобищу.

Вимоги до шостого пункту відносно приватних претензій

І Згідно з гарантією його королівської милості, пана нашого милостивого, переданою їхніми милостями панами комісарами гадяцькими відносно власних претензій, його милість пан гетьман з військом Запорозьким просить, щоб насамперед жодні маєтності і бенефіції світські й духовні нікому не давали без письмового дозволу його милості пана гетьмана Запорозького, і нинішні якщо хтось випросив під фальшивим приводом від його королівської милості, щоб геть усі публічною постановою були скасовані, про що вельми наполегливо просить його милість пан гетьман. Особливо ж просить його милість пан гетьман як особа, майже [цілком] пригнічена постійними воєнними труднощами в Україні, щоб жодні справи, чи то карні, чи цивільні, не був зобов’язаний особисто полагоджувати, а щоб виконував це і відповідав [за них] за посередництвом своїх урядовців у гродських судах і трибуналі, а також на сеймі при допомозі своїх слуг або урядовців.

II Щоб якнайшвидше українські громадяни почали володіти маєтностями його королівської милості, які є в Україні, просить його милість пан гетьман з військом, щоб у Короні вакансії приділяли насамперед римо-католикам.

III Його милість пан гетьман вважає, що страшна згуба Вітчизни прийшла не від чого іншого, як саме від того словечка «не позволяю», тому, вливаючись в єдине тіло Річі Посполитої, завчасу протиставляємося такій великій небезпеці; [пан гетьман] просить, не порушуючи вольності, такого поліпшення, щоб вирішувала більшість трибунальським способом. А коли б хтось захотів захопити її, [Вітчизни], добро і цим займатися, тоді й ця більшість має вирішувати, крім [таких ситуацій], коли весь народ буде проти.

IV Щодо Любомля і Бара, то його милість пан гетьман уклінно просить його королівську милість і Річ Посполиту, щоб ці маєтності, беручи до уваги вимоги всіх польських законів, чого приклад дав святої пам’яті небіжчик Ян Замойський, затверджено постановою.

V Його милість пан гетьман подає окреме своє покірне прохання про його милість старого свого батька 9, про його милість пана Данила і про його милість пана Костянтина Виговського — рідних своїх братів, щоб зі своєї щедрої і панської ласки їхня королівська милість зволила обдарувати за їхнім станом і заслугами відповідним забезпеченням — з тих маєтностей Річі Посполитої, які, згідно з Гадяцькою комісією, після смерті теперішніх посідачів мають відійти до українних громадян. При цьому щоб і його милість пана київського підкоморія 10, згідно з Гадяцькими угодами і поданою підтримкою його милості пана гетьмана, милостиво зволив заспокоїти. Подає також своє прохання і за пана Юрія Хмельницького.

VI Окремо його милість пан гетьман подає своє прохання про всіх своїх родичів, особливо про його милість отця Гунашевського 11, а також про всіх, про кого писав листи до його королівської милості, щоб їхня королівська милість задовольнила їхні приватні претензії, особливо його милість пана Прокопа Верещаки 12, прикордонного чернігівського комірника як давнього вірного слуги їхньої королівської милості.

VII Щоб великий гетьман Великого Руського князівства призначав польного, а після смерті великого — спадщину щоб брав польний також на вищеназвані староства; на маєтностях Річі Посполитої могло б формуватися також і воєводство Запорозьке.

VIII Усі заслуги його милості пана Григорія Гуляницького 13, наказного гетьмана Сіверського — високі й гідні заслуженої нагороди їхньої королівської милості, пана нашого милостивого, — про нього просить його милість пан гетьман, щоб за свої заслуги разом з усіма сотниками і своєю черню був нагороджений.

IX Достойні цього заслуги світлого князя його милості Богуслава Радзивілла, конюшого Великого Литовського князівства, які засвідчував він самому його милості королеві та Річі Посполитій, а ще його предки дуже заслужилися Богові й вітчизні, щоб усебічно його милість король і Річ Посполита задовольнили всі ті його претензії, які належні рангові прав та привілеїв його милості князя.

X Просимо, щоб його милість пан Гаврило Гулевич, хорунжий чернігівський, був повністю відновлений [в правах], а також пан Олександр Чаплич-Кісельницький 14 і всі, хто під час цього фатального нещастя Республіки провинився перед Богом і Батьківщиною, тішилися батьківською ласкою його королівської милості і материнською любов’ю Річі Посполитої.

ІВАН ВИГОВСЬКИЙ

ПРИМІТКИ

Перекладено з польської мови. Подаємо за виданням: ЗНТШ. — T. CCII. — Львів, 1991. — С. 329-339.

1 Великий гетьман — Іван Виговський; польний запорозький — Данило Виговський; третій брат — Костянтин Виговський, полковник турівський; київський підкоморій — Юрій Немирич.
2 Тобто в королівських маєтностях по всій Речі Посполитій.
3 Інстигатор Великого Руського князівства — головний прокурор князівства.
4 Тобто представників грецької католицької церкви — православних; католицький — це вселенський; отож в той час католицькою звалася і східна, і західна церкви.
5 Йосипа Нелюбовича-Тукальського, майбутнього київського митрополита; тоді був архімандритом лещинським і пінським.
6 Йдеться про майнові суперечки з тамтешніми шляхтичами Й. Нелюбовича-Тукальського. Дещо ширше про це див. у нашому виданні лист П. Камінського.
7 Єпископ перемишлянський — Антон Винницький (? — 1679), був перемишлянським єпископом із 1650 до 1663 року.
8 Тобто маєтностей за ленною системою, коли вони надаються з умовою виконання певних обов’язків, грошових чи військових.
9 Остафій Виговський брав у тодішніх подіях активну участь.
10 Тобто Юрія Немирича.
11 Отець Гунашевський Михайло — київський протопоп; брав активну участь у складанні Гадяцьких пактів.
12 Верещака Прокіп — шляхтич Овруцького повіту, близький прихильник Івана Виговського; входив до числа українських послів на сейм для затвердження Гадяцьких пактів від Чернігівського воєводства; загинув разом із Ю. Немиричем.
13 Гуляницький Григорій — М. Грушевський називає його ніжинським полковником, інші дані (напис на звісному портреті) — полковником був Іван Гуляницький, один із найближчих прибічників І. Виговського.
14 Тут згадуються українські шляхтичі, прихильники І. Виговського. О. Чаплич належав до звісного роду антитринітаріїв.

Посилання

• Текст Гадяцького договору
• Копія Гадяцької угоди. ЦДІАК України, ф. 221, оп. 1, спр. 186, арк. 1, 3 зв., 4. Копія.
• 350-річний ювілей Гадяцької угоди // Анатолій Мішин для BBC.co.uk. 16 вересня 2008 р.
• Гадяцька угода 1658р., її вплив на ситуацію в Україні та розвиток міжнародних процесів
• Як поставилася Річ Посполита до трьох сторін (пол.)
• Великим Князівством Руським Україна побула півроку
• ПЕРЕЛІК ПУНКТІВ І ПОКІРНИХ ПРОХАНЬ, ЯКІ ПОДАЄ ЙОГО МИЛІСТЬ ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО РАЗОМ З УСІМ ВІЙСЬКОМ ЗАПОРОЗЬКИМ І НАРОДОМ РУСЬКИМ ЙОГО КОРОЛІВСЬКІЙ МИЛОСТІ І ВСІЙ РЕЧІ ПОСПОЛИТІЙ