Гайвань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гайвань

Га́йвань[1][2][3], або ґа́йвань[4] (спрощ.: 盖碗; кит. трад.: 蓋碗; піньїнь: gàiwǎn) — китайська чашка для заварювання чаю з кришкою та блюдцем. Вважається, що ці три предмета символізують модель світу, в якій блюдце є символом землі, кришка — символом неба, а чашка — символом людини, яка знаходиться у гармонії з землею та небом.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Гайвань виконує функцію чайника та чашки одночасно, її особливість в тому, що чашка та кришка завжди мають невеликий зазор. Завдяки йому чай, що заварився може бути розлитий по чашках, якщо треба розділити його на кілька порцій. В іншому випадку через цей зазор чай п'ється однією людиною, якщо заварювалася тільки одна порція. Використовується зазвичай для заварювання зелених, білих та жовтих чаїв. Чорні чаї традиційно заварюють в чайниках з ісинської глини.

Гайвань утримується трьома пальцями. Мізинець та безіменний палець утримують блюдце, а великий палець притискає кришку та чашку під нею. Заповнюють гайвань приблизно на три чверті об'єму.

Матеріалом для виробництва гайваней зазвичай є скло або порцеляна.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Номенклатурні утворення «чай» і «кава» як об'єкти термінологічного дослідження[недоступне посилання] // Творення та функціонування номенклатурних назв в українській підмові харчування (мовно-концептуальний аспект): монографія / С. М. Руденко, Л. Я. Сапожнікова. — Х.: Монограф, 2018. — С. 91
  2. Чайний посуд та обладнання для приготування чаю в етнічних закладах ресторанного господарства [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // Організація обслуговування у закладах ресторанного господарства: підручник / За ред. П'ятницької Н. О. — 2-ге вид. перероб. та допов.– К., 2011 — С. 306
  3. Мова і культура. (Науковий журнал). — К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. — Вип. 7-9. — С. 211
  4. Особливості адаптації китайської побутової лексики в українській мові [Архівовано 18 грудня 2020 у Wayback Machine.] / І. Несина // Мовні і концептуальні картини світу. — 2014. — Вип. 47(2). — С. 50

Посилання[ред. | ред. код]