Гайдамаки
Гайдáмаки — (від тур. haydamak — бродник, кочівник, розбійник) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої.
Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти польського гніту на правобережній Україні наприкінці XVIII-го на початку XIX-го ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.
Відчуженість широких мас від освічених верхів з особливою гостротою виявлялася під час гайдамаччини — соціального руху на Правобережжі у XVIII ст. Народні маси, в свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини, а до панів залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й уніатське духовенство. Гайдамацький рух об'єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з гуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення.
Ці гайдамацькі рухи розпочалися у перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найвизначнішим гайдамацьким лідером був Максим Залізняк.
Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.
Гайдамакам присвячений твір Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».
Зміст |
[ред.] Гайдамаки на Житомирщині
В 1702-1704 pp. овруцькі селяни і міщани хоробро билися проти польської шляхти в загонах Семена Палія. Особливої гостроти набрала боротьба під час гайдамацького руху в 20-60-х pp. XVIII ст. У червні 1720 р. повсталі розгромили Овруцький замок (і не врятували шляхту ні «бронь огниста», ні башти муровані), костьол та домініканський монастир. Палали маєтки і в 1750 р. . Злякана шляхта, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах, відсиджувалась за нововідбудованими мурами Овруцького замку. Особливий страх у них викликав загін на чолі з І. Подолякою. А ще багато овручан бились у загонах повстанців у Радомисльському повіті.
[ред.] Гайдамаки на Київщині
Київ та прилеглий до нього округ на правому березі Дніпра були місцем організації гайдамацьких загонів, а також схованкою для них. Гайдамакам допомагали київські міщани, церковні причетники, дрібні чиновники різних управлінь і навіть солдати російського гарнізону.
Дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже й контролю властей, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок.
Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В. Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків.
Царський уряд намагався ліквідувати гайдамацтво, але заарештованих військовими підозрілих людей передавали до суду магістрату. А той майже завжди звільняв їх з-під арешту чи віддавав міщанам на поруки. Іноді арештанти тікали з міської в'язниці.
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
- Сергій Бондаренко. Земля Древлянська. Житомир, "Полісся" 2003.
- Гайдамацькі повстання
- Горбань М. В. Гайдамаччина. Бібліотека селянина. Харків, 1923.
- Гайдамаки. Розбійники чи лицарі?
