Гайдамаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайдамаки (1927. Радянський лубок).
Юліуш Коссак «Табір гайдамаків»

Гайдáмаки — (від тур. haydamak — бродник, кочівник, розбійник) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої.

Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти польського гніту на правобережній Україні наприкінці XVIII-го на початку XIX-го ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.

Відчуженість широких мас від освічених верхів з особливою гостротою виявлялася під час гайдамаччини — соціального руху на Правобережжі у XVIII ст. Народні маси, в свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали підставляти шию під ярмо нової панщини, а до панів залічували не тільки польських магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й уніатське духовенство. Гайдамацький рух об'єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з ґуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, але підтримували його найширші верстви населення.

Ці гайдамацькі рухи розпочалися в перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найвизначнішим гайдамацьким лідером був Максим Залізняк.

Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.

Гайдамакам присвячена поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».

Гайдамаки на Житомирщині[ред.ред. код]

У 1702-1704 pp. овруцькі селяни і міщани хоробро билися проти польської шляхти в загонах Семена Палія. Особливої гостроти набула боротьба під час гайдамацького руху в 20-60-х pp. XVIII ст. У червні 1720 р. повсталі розгромили Овруцький замок (і не врятували шляхту ні «бронь огниста», ні башти муровані), костьол та домініканський монастир. Палали маєтки і в 1750 р. Злякана шляхта, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах, відсиджувалась за нововідбудованими мурами Овруцького замку. Особливий страх у них викликав загін на чолі з І. Подолякою. А ще багато овручан бились у загонах повстанців у Радомисльському повіті.

Гайдамаки на Київщині[ред.ред. код]

Київ та прилеглий до нього округ на правому березі Дніпра були місцем організації гайдамацьких загонів, а також схованкою для них. Гайдамакам допомагали київські міщани, церковні причетники, дрібні чиновники різних управлінь і навіть солдати російського гарнізону.

Дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже, і контролю властей, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок.

Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В. Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків.

Царський уряд намагався ліквідувати гайдамацтво, але заарештованих військовими підозрілих людей передавали до суду магістрату. А той майже завжди звільняв їх з-під арешту чи віддавав міщанам на поруки. Іноді арештанти тікали з міської в'язниці.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.