Гайдар Аркадій Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аркадій Гайдар

Гайда́р Арка́дій Петро́вич (справжне прізвище — Голіков; 9 (22) січня 1904, Льгов, Курська губернія, Російська імперія, тепер Росія — 26 жовтня 1941, ст. Ліпляве, поблизу с. Ліпляве, Канівський район, Черкаська область, УРСР, СРСР, тепер Україна) — колишній чекіст, потім російський радянський дитячий письменник-прозаїк, в жанрі оповідань та повістей; автор широковідомої повісті «Тимур та його команда», оповідання «Чук і Гек» тощо.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в невеликому робітничому селища під Льговом в родині вчителів. Влітку 1919 навчався на Київських військових курсах (містилися у Володимирському кадетському корпусі).

Під час громадянської війни був командиром 58-го окремого полку армії під час придушення народного селянського повстання в Тамбовській губернії. Після Тамбова восени 1921 року Гайдар був відправлений до Башкирії для придушення залишилися банд куркульського і націоналістичного спрямування частинами особливого призначення (ЧОП).

Після цього був начальником ЧК в Хакасії на кордоні з Тувою. Власноручно застрелив або вбив особливо жорстоким способом багатьох безвинних місцевих жителів, не білогвардійців (вони в тайзі були), а простих селян. Багато було жінок, підлітків, дітей. Він стріляв їм з нагана в потилицю. Тих, хто залишався живий, Гайдар стусанами зіштовхував з обриву в річку.

Людей без суду і слідства розстрілювали, рубали шашками, кидали в колодязі. Голіков не знав пощади ні до людей похилого віку, ні до дітей. В народі він отримав прізвисько «людина-звір». При його появі в селях місцеві люди кричали: «Ховайтеся! Біжіть! Хайдар-Голик їде! Хайдар-Голик їде!»

А приліпилося це слівце («Хайдар») до нього тому, що він у всіх запитував: "Хайдар?" Тобто куди їхати? Адже він інших хакаських слів не знав. А шукав він банду Соловйова. І самого Соловйова йому хотілося зловити. Його з Москви спеціально прислали Соловйова ловити, а ніхто йому не говорив, де Соловйов ховається. Він підозрював, що хакаси знають, де Соловйов, знають, а не говорять. Ось він і запитував у кожного зустрічного і поперечного. "Хайдар?" Куди їхати? Де шукати? А йому не говорили.

Один раз в лазні замкнув шістнадцять осіб хакасів. «Якщо до ранку чи не скажете, де Соловйов , всіх розстріляю». Не сказали. А може, і не знали, де Соловйов, тайга адже велика. Вранці він з лазні по одному випускав і кожного стріляв у потилицю. Всіх шістнадцять осіб перестріляв. Своєю рукою.

А то ще, зібрав населення цілого Аїла, ну, тобто цілого села ... Сімдесят шість чоловік там було. Старої і діти, все підряд. Вишикував їх в одну шеренгу, поставив перед ними кулемет. «Не скажете, всіх перекошу». Не сказали. Сів за кулемет і ... всіх ... А то ще в Солоному озері та в Божому озері топив[1]

Навіть командувач ЧОПом Єнісейської губернії В. Какоулін був змушений визнати: «Моє враження: Голіков з ідеології неврівноважений хлопчисько, що скоїв, користуючись службовим становищем, цілий ряд злочинів». Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння командирів, стало те, що Голіков, незважаючи на наказ доставити полонених у штаб для допиту, взяв та й розстріляв їх. Какоулін прийняв рішення відкликати Голікова в Красноярськ для з'ясування «обставин». В результаті Аркадій Голіков був звільнений з армії, виключений з партії і направлений на психіатричний огляд.

Після чого, у зрілому віці, страждав на психічні розлади, вдавався до спроб самогубства, пив. Спробував лікуватися, але безуспішно. У своєму щоденнику фіксував чергові нічні кошмари у зашифрованому вигляді. За спогадами друзів та колег-письменників, свої оповідання писав, як правило, в перервах між запоями, зачинившись від усіх на кілька днів у своїй кімнаті.

Твори[ред.ред. код]

Найбільш відомі твори Аркадія Гайдара: «PBC» (1925), «Школа» (1930), «Четвертий бліндаж», «Військова таємниця» (1935), «Тимур і його команда» (1940) , «Чук і Гек» (1939), «Доля барабанщика» (1938), оповідання «Блакитна чашка» (1936). Твори письменника увійшли до шкільної програми, активно екранізувалися, переведені на багато мов світу. Твір «Тимур і його команда» фактично поклав початок унікальному "тимурівському руху", що ставив своєю метою добровольчу допомогу ветеранам та людям похилого віку з боку піонерів.

Участь у Другій світовій війні[ред.ред. код]

Під час Другої світової війни знаходився у діючій армії в якості кореспондента "Комсомольської правди". Написав військові нариси «У переправы», «Мост», «У переднего края», «Ракеты и гранаты». Після оточення у вересні 1941 року частин Південно-Західного фронту в районі напрямку Умань-Київ потрапив у партизанський загін, де став кулеметником. 26 жовтня 1941 року Аркадій Гайдар загинув поблизу села Ліпляве Канівського району Черкаської області.

Його смерть змальовують так. П’ять партизанів на чолі з Гайдаром рухались у напрямі нової бази партизанського загону та несли продовольство для бійців. Вранці 26 жовтня 1941 року вони зупинилися перепочити неподалік залізничного насипу біля села Ліпляве. Гайдар узяв відро, аби набрати картоплі в хаті шляхового обхідника. На самому гребені насипу він помітив німців, що зачаїлися у засідці. Він встиг гукнути: "Ребята, немцы!", - після чого був вбитий з кулемета. Це врятувало решту партизанів: вони встигли втекти від засідки.

За свідченнями місцевих жителів, Гайдар був вбитий на світанку, але засідка була зроблена німцями ще з вечора. У складі засідки був мотоцикл із коляскою та кулеметом. Усе це наштовхує на думку, що причиною загибелі Гайдара була зрада когось з місцевих жителів, можливо - шляхового обхідника.

1947 року Аркадій Гайдар був перезахоронений у Каневі.

Особисте життя[ред.ред. код]

Вшанування[ред.ред. код]

У Радянському Союзі книги Гайдара відігравали величезну роль у вихованні підростаючих поколінь. Ім'я Гайдара було присвоєно багатьом школам, вулицям міст і сіл СРСР. У багатьох містах півдня і сходу незалежної України досі існують десятки вулиць, бібліотек, освітніх установ, названих на його честь.

Пам'ятник А. Гайдару на подвір'ї школи в селищі Приютівка, Кіровоградська область (Україна)

Могила А. Гайдара розташована у міському парку м. Канева. Неподалік розташована Бібліотека-музей Гайдара.

В місті Черкаси на його честь названа одна з вулиць.

Також на його честь названо один з астероїдів[3].

Бібліографія[ред.ред. код]

  • рос. РВС, 1926
  • рос. Школа, 1930
  • рос. Дальние страны, 1932
  • рос. Военная тайна, 1935
  • рос. Голубая чашка, 1936
  • рос. Судьба барабанщика, 1939
  • рос. Тимур и его команда (повість), 1940
  • рос. Чук и Гек 1939
  • рос. Жизнь ни во что (Лбовщина) (повість) 1926
  • рос. Лесные братья (Давыдовщина)
  • рос. Всадники неприступных гор 1926
  • рос. Пусть светит (оповідання) 1933
  • рос. Четвертый блиндаж (оповідання)
  • рос. Сказка про военную тайну, Мальчиша-Кибальчиша и его твёрдое слово 1933
  • рос. Комендант снежной крепости
  • рос. В дни поражений и побед, (1925?)
  • рос. Дым в лесу
  • рос. На графских развалинах
  • рос. Обыкновенная биография
  • рос. Бумбараш

Примітки[ред.ред. код]

  1. Военная тайна Аркадия Гайдара (частини з роману В.Солоухіна "Солоне озеро")
  2. Хто Ви, товаришу А. Гайдар? (www.rusarchives.ru/) (рос.)
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.