Гайо Геррманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гайо Геррманн
Ганс-Йоахім Геррманн
Bundesarchiv Bild 146-1985-015-20, Hajo Herrmann.jpg
Прізвисько Гайо
Народився 1 серпня 1913(1913-08-01)
Кіль, Шлезвіг-Гольштейн
Помер 5 листопада 2010(2010-11-05) (97 років)
Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Третій Рейх Третій Рейх
ФРН ФРН
Рід військ Люфтваффе Люфтваффе
Роки служби 19351945
Звання оберст
Командування 7./KG 4, III./KG 30, JG 300,
9-а авіаційна дівізія люфтваффе
Війни/битви Громадянська війна в Іспанії
Друга Світова війна
Польська кампанія (1939)
Битва за Британію
Югославська операція
Оборона Мальти
Грецька операція
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Золотий німецький хрест
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу

Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн (нім. Hans-Joachim «Hajo» Herrmann; *1 серпня 1913, Кіль, Шлезвіг-Гольштейн, Німецька імперія — †5 листопада 2010, Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН) — німецький пілот бомбардувальних і винищувальних частин Люфтваффе Другої світової війни, оберст. Один з найбільш високопоставлених і впливових офіцерів ВПС Третього Рейху.

Після війни, ставши адвокатом, присвятив своє життя захисту в судах нацистських і неонацистських діячів, вкрай правих радикальних політиків. Ніколи не приховував і відкрито заявляв про свою жорстку ревізіоністську позицію з Голокосту.

Біографія[ред.ред. код]

Гайо народився 1 серпня 1913 року в німецькому місті Кіль. Почав літати на планерах, будучи учнем місцевої гімназії.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Військова кар'єра Геррманна почалася в 1935 року в якості офіцера піхотного полку Вермахту. У тому ж році був переведений до Люфтваффе.

У 1936 році, записавшись добровольцем до Легіону «Кондор», Гайо відправився до Іспанії для підтримки прихильників Франциска Франко у Громадянській війні, що там розгорілася. Під час війни літав у складі бомбардувальної ескадри KG 4, скоїв у її складі нальоти на Мадрид, Більбао, Картахену, неодноразово удостоювався похвали від командування за свою сміливі дії в повітрі.

На ранніх етапах Другої світової війни в якості пілота «Heinkel He 111» Геррманн діяв у Польщі та Норвегії. У вересні 1939 брав участь у боях у Польщі. У січні 1940 III./KG4 перебазувалася на аеродром Люнебург за 45 км на південний схід від Гамбургу. Діючи звідти, «Хейнкелі» регулярно атакували кораблі союзників спочатку біля узбережжя Норвегії та в Північному морі, а потім і в районі Ла-Маншу[1].

У 1940, вже на посаді командира сьомої ескадрильї KG 4, Гайо взяв участь в битві за Британію, здійснив безліч вильотів на бомбардування наземних об'єктів Великобританії. За активну участь в операції обер-лейтенант Геррманн був нагороджений Лицарським хрестом в жовтні того ж року.

У лютому 1941 року підрозділ Гайо було перекинуто на Сицилію. Базуючись в Італія, KG 4 вела підтримку піхотних частин Вермахту в мальтійської і грецької операціях. В одному з нальотів на порт грецького міста Пірей Геррманну вдалося скинути бомбу на корабель, що перевозив боєприпаси. У результаті здетонував зміст трюму судна і стався вибух величезної сили, що потопив ще одинадцять британських кораблів і серйозно пошкодив сам порт, після чого він не міг функціонувати багато місяців.

На початку наступного року Геррманна призначено командиром третьої групи KG 30. Підрозділ базувався в Норвегії і здійснював нальоти на арктичні конвої. Найбільшого успіху ескадра добилася при атаках на кораблі PQ-17. Організаторські здібності Гайо були помічені командуванням ВПС, і в липні 1942 року за особистим розпорядженням Германа Герінга Геррманна переведено в Генеральний штаб Люфтваффе, де став близькою довіреною особою рейхсмаршала. За час кар'єри льотчика-бомбардувальника Хайо здійснив понад 320 бойових вильотів, потопив 12 кораблів противника загальним тоннажем в 70 тисяч тонн. Тричі був збитий, стрибав з парашутом.

У Берліні Геррманн працював в групі «Т», що відала плануванням виробництва винищувачів і бомбардувальників[1]. Незабаром після прибуття до розпорядження Генерального штабу Люфтваффе влітку 1942 року, Геррманн отримав призначення поповнити штат Оперативного штабу. У новій для себе іпостасі Гайо проявив свої найкращі тактичні, оперативні та новаторські якості. За його ініціативою в Люфтваффе була створена принципово нова тактика у віддзеркаленні нальотів бомбардувальної авіації союзників, що отримала назву «Дикий кабан» (нім. Wilde Sau). Першою подібною ескадрою стала Jagdgeschwader 300 — і Геррманна призначено її першим командиром. Тактика «Дикий кабан» являла собою використання винищувачів у режимі, так званої, «вільного полювання», більш притаманного денній авіації, з коригуванням дій спостерігачами зі землі. Гайо запропонував використовувати змінні патрулі біля міст і великих промислових об'єктів Німеччині — до того часу нічні винищувачі піднімалися у повітря лише при наближенні бомбардувальників противника. Результати не змусили себе чекати — літаки союзників просто не могли пробитися крізь щільні заслони «мисливців», найчастіше повертаючись на британські аеродроми, не виконавши мети. Але головною проблемою «Дикого кабана» були дуже високі втрати серед винищувачів Люфтваффе в результаті їх частих сутичок. Причина — неможливість зв'язку між винищувачами-«мисливцями» внаслідок дотримання повного радіомовчання. Незадоволене цими проблемами командування Люфтваффе обмежило використання тактики Гайо до початку 1944 року. Особисто взявши участь у відбитті нічних атак союзників, Геррманн збив 9 4-моторних бомбардувальника противника. У серпні 1943 року його нагороджено Дубовим листям до свого Лицарського хреста.

У грудні того ж року Геррманна призначено Інспектором Люфтваффе німецьких сил протиповітряної оборони. Через рік Хайо став Головним інспектором ППО і був удостоєний Мечів до Лицарського хреста з Дубовим листям. У кінці 1944 року оберст Геррманн отримав нове призначення — командир 9-ї авіаційної дивізії люфтваффе.

У цей же час Гайо очолював проект ВПС Німеччини, що називався «Rammjäger»[2] (пізніше отримав назву «Зондеркоманда Ельба» (нім. Sonderkommando Elbe). Сюди набиралися льотчики-добровольці, в основному у віці від 18 до 20 років, які навчалися на полегшених модифікаціях «Messerschmitt Bf.109». Ідея проекту полягала у створенні підрозділу, що літає на легких, вертких літаках, пілоти якого повинні таранити бомбардувальники супротивника, целя по хвосту або крилам. За задумом Геррманна такі дії повинні були б завдати відчутної шкоди ВПС союзників, тому що, незважаючи на очевидні втрати серед молодих пілотів Люфтваффе, мав би місце психологічний фактор камікадзе, який негативно б позначався на самовладання британських і американських льотчиків. «Ельба» була запущена в квітні 1945 року і, по суті, не мала часу проявити себе належним чином. 7 квітня з'єднання Геррманна з 138 «Месершмітів» вилетіло на перехоплення групи літаків ВПС США, що складалася з 1300 бомбардувальників і 830 літаків ескорту. У результаті годинного бою загинуло близько 60 молодих німецьких пілотів, на базу повернулося 50 винищувачів, втрати союзників при цьому були мінімальні — 14 «B-17» і один «B-24».

Прославлений німецький ас Адольф Галланд після війни назвав цю бійню «вбивством хлопчаків» і сказав, що «Геррманн є другим військовим злочинцем Люфтваффе після Герінга».

Нагороди[ред.ред. код]

Життя після війни[ред.ред. код]

11 травня 1945 року в Австрії Хайо здався в полон радянським військам, провів десять років у таборах під Казанню і у Воркуті, двічі намагався втекти[5].

Після повернення до Німеччини він почав вивчати право і оселився в Дюссельдорфі. Отримавши ліцензію адвоката, Геррманн став відомим у Європі захисником нацистських та неонацистських діячів, вкрай правих радикальних політиків. Його клієнтами були Отто-Ернст Ремер, Девід Ірвінг, Фред Лейхтер та інші.

У 2008 році Геррманн відсвяткував своє 95-річчя. У травні 2010 року Хайо був почесним гостем «Дня національного опору» — Конференції німецьких ультраправих[6].

Помер у віці 97 років в Дюссельдорфі[7]. Був найстаршим, з трьох живих на той час, кавалерів Лицарського Хреста з Дубовим листям і Мечами.

Примітки[ред.ред. код]

Цитати
  1. а б Херманн «Хайо» Ханс-Иоахим
  2. дослівно «Мисливці за таранами», по суті камікадзе
  3. Obermaier 1989, p. 34.
  4. а б в Scherzer 2007, p. 385.
  5. КОРАБЛИ НА ДНЕ МОРСКОМ
  6. Das war das Schlagetertreffen 2010 im Rheinland — Ein Teilnehmerbericht (нім.)
  7. The Daily Telegraph, 24.11.2010
Бібліографія
  • Berger, Florian (2000). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5.
  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
  • Hermann, Hajo (1993). Bewegtes Leben. Kampf- und Jadgflieger 1935–1945. Universitas Verlag. ISBN 3-8004-1291-8.
  • Hermann, Hajo (2003). Als die Jagd zu Ende war. Mein Flug in die sowjetische Gefangenschaft. Universitas Verlag. ISBN 3-8004-1452-X.
  • Obermaier, Ernst (1989). Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939–1945 (in German). Mainz, Germany: Verlag Dieter Hoffmann. ISBN 3-87341-065-6.
  • Patzwall, Klaus D. and Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941–1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X.
  • Schaulen, Fritjof (2003). Eichenlaubträger 1940–1945 Zeitgeschichte in Farbe I Abraham — Huppertz (in German). Selent, Germany: Pour le Mérite. ISBN 3-932381-20-3.
  • Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939–1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives (in German). Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Мультимедійні дані[ред.ред. код]