Гай-Нижник Павло Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гай-Нижник Павло Павлович
Народився 28 травня 1971(1971-05-28) (43 роки)
місто Дунаївці
Місце проживання Київ
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Галузь наукових інтересів історія, політологія
Заклад Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.І.Ф.Кураса Національної академії наук України
Alma mater Кам'янець-Подільський університет
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня (2006), Почесна грамота Міністерства освіти та науки України (2007), Міжнародна літературна премія імені І.Кошелівця (2013)

Павло́ Па́влович Гай-Ни́жник (* 28 травня 1971, Дунаївці) — український історик, поет, громадсько-політичний діяч. Доктор історичних наук (2008 р.). Дійсний член («академік») ГО «Українська академія наук» (2010 р.). Член політради «Правого сектору»[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 28 травня 1971 року в місті Дунаївці Хмельницької області в сім'ї творчої інтелігенції.

Був активним учасником самостійницького руху в період перебудови в СРСР. Засновник і провідник націоналістичної молодіжної організації «Союз Українського Народу», яка діяла у 1986–1989 роках у містах Дунаївці та Кам'янець-Подільський. У 1988 р. вперше на теренах радянського Поділля підніс національний прапор України (почепив на трубі Дунаєвецької суконної фабрики ім. В. Лєніна синьо-жовтий стяг).

1989 року був учасником Республіканської установчої конференції Товариства української мови імені Тараса Шевченка в Києві.

Павло Гай-Нижник

Переможець Кубка Хмельницької області з боротьби «самбо» на приз Героя Радянського Союзу Ф. Є. Гончарука (м. Нова Ушиця, 1985). Здобув «Золотий значок ГТО СРСР» (1985), ІІ юнацький спортивний розряд з легкої атлетики (1985) й з боротьби «самбо» (1986) та І спортивний розряд з футболу (1988).

Навчання[ред.ред. код]

У 1978–1988 роках навчався у середній школі № 4 міста Дунаївці. Закінчив із срібною медаллю.

У 1989–1991 роках був курсантом Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку імені генерала армії Єпішева.

1991 року — рядовий Радянської армії.

У 1991–1995 роках — студент історичного факультету Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту ім. В.Затонського (нині Кам'янець-Подільський національний університет).

З 1995 р. живе і працює в Києві.

У 1995–1998 роках — аспірант Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України.

Павло Гай-Нижник і Леонід Кравчук (1 грудня 2000 року)


Праця[ред.ред. код]

1999 р. — провідний археограф відділу пам'яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

2000 р. — у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.)» і здобув науковий ступінь кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України.[1]

2001–2003 рр. — провідний науковий співробітник відділу економічної реформи та удосконалення управління фінансовою системою Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України.

2002–2003 рр. — завідувач науково-інформаційним відділом Українського державного науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства.

2002 (вересень) — член ініціативної групи Української гетьманської організації по створенню Всеукраїнського об'єднання громадян "Союз гетьманців-державників".

2003 р. — заступник головного редактора науково-популярного часопису «Гуманітарний seminarium».

2003 р. — науковий співробітник Інституту трансформації суспільства.

2003–2004 рр. — старший викладач кафедри історії України Криворізького державного педагогічного університету.

2004 р. — старший викладач кафедри гуманітарних наук Інституту ділового адміністрування в м. Кривий Ріг (за сумісництвом).

2004 (1).jpg


2004–2005 рр. — доцент кафедри історії та теорії держави і права Національної академії державної податкової служби України.

Вересень-грудень 2004 р. — Учасник Помаранчевої революції в Києві.

2005–2008  рр. — докторант історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

2008 р. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.01 — Історія України: «Фінансова політика Центральної Ради та урядів Української Народної Республіки (березень 1917 р. — квітень 1918 р.)»[2]

2007–2012 рр. — старший науковий співробітник відділу соціально-політичної історії Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса Національної академії наук України.

4 березня 2010 р. підписав Петицію — Відкрите звернення до депутатів Європейського парламенту з приводу наклепу проти С.Бандери в тексті Європейського парламенту щодо України від 25 лютого 2010 р. [3].

2 липня 2010 р. обраний членом («академіком») ГО «Українська академія наук». [4]

У червні 2012 р. був включений у «Список — 300» — авторитетних і найвідоміших українців (представників інтелігенції, науки, освіти, мистецтва, політики і громадських діячів), що створили «Всеукраїнський Комітет на захист української мови».

30 липня 2012 р. на передвиборчому з'їзді УНА-УНСО був включений до партійного виборчого списку. Увійшов до першої десятки (№ 7, як безпартійний) виборчого списку Української національної асамблеї (УНА-УНСО) як кандидат у народні депутати України (вибори до Верховної Ради України 28 жовтня 2012 р.)

3 серпня 2012 р. підписав «Відкритий лист генеральному директору (президенту) Національної телекомпанії України Єгорові Бенкендорфу» з протестом відомих громадсько-політичних і наукових діячів проти російськомовного коментування Першим національним телеканалом ХХХ літніх Олімпійських ігор [5].

Від 17 квітня 2013 р. — Голова міжвідомчої Експертної ради з питань національностей, національних меншин та захисту українців у світі при Громанській раді при МЗС України.

Від 1 вересня 2013 р. - старший науковий співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства і всесвітньої історії.

Учасник Революції Гідності (21 листопада 2013 р. - 21 лютого 2014 р.) у Києві. Член політради революційної організації "Правий сектор".

Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця 2013 року.

Від початку 2014 р. - голова Громадської ради Музе́ю плака́ту Украї́ни (першого в Європі офіційно зареєстрованого спеціалізованого музею історії плакату. Діє при журналі «Музеї України»).

Засновник (фундатор) Музею української пропаганди, що був створений в травні 2014 р. на житловому масиві "Троєщина" в Києві (вул.Драйзера, 8). Музей став першим подібним культурним закладом на лівобережжі столиці України.

Член редколегій: наукового щорічника «Україна дипломатична» (засновники: Дипломатична академія України при Міністерстві закордонних справ України, Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв, Історичний клуб «Планета»); наукового часопису «Пам'ять століть» (засновники: Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова, Історичний клуб «Планета»); наукового збірника «Становлення та розвиток української державності» (засновник: Міжрегіональна академія управління персоналом), журналу «Музеї України».

Одружений. Виховує доньок Дзвениславу та Яснославу.

П.Гай-Нижник та донька останнього гетьмана України П.Скоропадського О.Отт-Скоропадська (13.IX.2005)

Відзнаки і нагороди[ред.ред. код]

1999 р. — премією Федерації профспілок України «За активну роботу і сприяння при підготовці і випуску журналу Федерації профспілок України „Профспілки України“ у 1998 році і в першому кварталі 1999 року».

2004 р. — Листом подяки Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради «за плідну роботу по організації науково-дослідницької діяльності учнів».

2004 р. — Листом подяки кандидата в Президенти України, народного депутата України В.Ющенка "за участь у Міжнародному Форумі «Освіта і наука — стратегічний резерв України».

2006 р. — Орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ-го ступеня «за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Православної Церкви».

2007 р. — Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України «за вагомий внесок у розвиток освіти та високий професіоналізм».

2008 р. — Грамотою Дунаєвецької районної державної адміністрації та Дунаєвецької районної ради Хмельницької обл. «за вагомий внесок у дослідженні історії Дунаєвеччини».

2012 р. — Дипломом лауреата редакції періодичних видань Національного банку України "за версією журналу «Вісник Національного банку України» в номінації "Топ-20 докторів наук — активних авторів журналу «Вісник НБУ».

2014 р. — Лауреат Міжнародної літературної премії імені І.Кошелівця за 2013 рік.

2006.gif

Наукові інтереси[ред.ред. код]

  • історія України першої половини XX ст.,
  • історія світової та української політичної думки,
  • історія української революції та національно-визвольних змагань 1917 — 1923 рр.,
  • історія вітчизняної соціально-економічної та фінансової політики,
  • біографістика,
  • політологія,
  • ідеологія,
  • історія української даспори.

Персональний веб-сайт:

http://www.hai-nyzhnyk.in.ua

Автор понад 600 наукових досліджень, опублікованих в наукових фахових виданнях України, США, Канади, Росії, Білорусі, Угорщини, Сербії, Румунії, Мозамбіку та інших країн. Один із співавторів передмови до «Спогадів» гетьмана України Павла Скоропадського (Київ-Філадельфія, 1995)[6].

Гай-Нижник П. 2007.gif


Виступи в ЗМІ[ред.ред. код]

  • Консерватизм в Україні: минуле, сучасне, майбутнє. Науково-методологічний круглий стіл, м. Київ, 24 квітня 2003 р. // Економічний часопис-ХХІ. — 2003. — № 4. — С.20,48-49[7]
  • 10-11 грудня 2007 р. — виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Вплив фінансових та соціально-економічних катаклізмів на психологію людини та державне будівництво» у прямому ефірі програми «Роздуми до і після опівночі» (радіо ЕРА-FM)[8].
  • 4-5 лютого 2008 р. — виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Революції та їх вплив на розвиток суспільства та державотворення» у прямому ефірі програми «Роздуми до і після опівночі» (радіо ЕРА-FM)[9].
  • 21-22 січня 2009 р. — виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Соборність України: до 90-річчя Акта Злуки УНР і ЗУНР» у прямому ефірі програми «Роздуми до і після опівночі» (радіо ЕРА-FM)[10].
  • 20 березня 2009 р. — інтерв'ю телеканалу 1+1 в репортажі Телевізійної служби новин (ТСН) «Хто вкрав корону князя»:[11].
  • 20 березня 2009 р. — інтерв'ю програмі «Час новин» 5 телеканалу.
  • 20 березня 2009 р. — інтерв'ю програмі новин телеканалу «Тоніс».
  • 2 вересня 2010 р. — інтерв'ю програмі новин телерадіоканалу «Київ» з приводу 14-ї річниці запровадження гривні в Україні.
  • 23 липня 2011 р. — виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Чи потрібно переписувати історію» у прямому ефірі програми «На перетині думок» (радіо «Культура»).
  • 22 серпня 2011 р. — виступ на відеоконференції «Україна за двадцять років» (Чернігів — Варшава — Оксфорд — Москва — Нью-Йорк — Київ) [12]
  • 29 вересня 2011 р. — інтерв'ю газеті «День»: «Історія і національна безпека. Павло Гай-Нижник: „Досвід нашої державності початку XX століття вказує українцям на просту істину — не варто нікого звинувачувати у втраті державності, окрім себе“» [13]
  • 10 жовтня 2011 р. — виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Сучасні історики і історична наука» у прямому ефірі програми «На перетині думок» (радіо «Культура»).
  • 11 грудня 2011 р. — виступ та відповіді за запитання слухачів на тему «Три Гетьманати» у прямому ефірі програми «Вечірні зустрічі» (радіо «Культура») [14];
  • 14 грудня 2011 р. — Рід Скоропадських продовжить Ванесса? До питання про спадковість «верховної влади» в гетьманській династії // Україна молода. — 2011. — № 227 [15]
  • 17 січня 2012 р. — «Історія і національна безпека» доповідь у київській «Просвіті» про аналогії періоду української державності 1917–1921 рр. та становлення сучасної України [16]
  • Гай-Нижник П.: «У влади немає інтелектуального резерву» (інтерв'ю взяв О.Куриленко) // Газета по-українськи. — 2012. — № 1360. — 27 січня [17].
  • Гай-Нижник П.: «В авторитарній державі дракон з'їдає сам себе» (інтерв'ю взяв О.Куриленко) // Газета по-українськи. — 2012. — № 1375. — 23 лютого. — С.8 [18].
  • 25 лютого 2012 р. — Виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Ділоги поколінь крізь призму погляду історика» у прямому ефірі програми «Вечірні зустрічі» (радіо «Культура») [19].
  • 9 березня 2012 р. — 95-річчя Української Центральної Ради. «Ваша Свобода» — дискусія в ефірі: Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ; Олександр Кучерук, історик, директор Музею УНР (Радіо Свобода) [20].
  • 19 березня 2012 р. — Виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Роль гетьманського руху в українській державності?» в прямому ефірі програми «Вечірні зустрічі» («Українське радіо» канал «Культура») [21].
  • 3 червня 2012 р. — Виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «Український консерватизм у XX столітті» в прямому ефірі програми «Вечірні зустрічі» («Українське радіо» канал «Культура») [22].
  • 24 серпня 2012 р. — Виступ П.Гай-Нижника від імені Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО)в День незалежності України [23].
  • 13 вересня 2012 р. — Прес-конференція представників Української Національної Асамблеї (УНА-УНСО) О.Березюка та П.Гай-Нижника «Автономна Республіка Крим: бути чи не бути» (Київ, Інформаційне Агентство «УНІАН») [24].
  • 21 січня 2013 р. — IV Універсал Української Центральної Ради — проголошення незалежності УНР. «У донесеннях писалося: Малоросія перестає бути Малоросією і стає Україною» — історик (П.Гай-Нижник)" — дискусія в ефірі: Павло Гай-Нижник, доктор історичних наук; Олександр Кучерук, історик, директор Музею УНР (Радіо Свобода) [25].
  • 29 січня 2013 р. — «Ушанувати героїв: пам'ятний бій» репортаж служби новин «Вікна» телеканалу СТБ про відзначення 95-ї річниці бою під Крутами [26].
  • 20 лютого 2013 р. — В гостях у програми «Україна спортивна» (ведучий В.Щербачов). Павло Гай-Нижник і Володимир Волков про національне самоусвідомлення та про проект світового визнання української нації [27].
  • За країну життя віддам! За владу — ніколи! // Кременчугский ТелеграфЪ. — 2013. — № 8. — 21 лютого.
  • 21 лютого 2013 р. — Павло Гай-Нижник — гість програми «Рано-вранці» (з доктором історичних наук розмовляє Я.Загоруйко; КДРТРК) [28].
  • Березень 2013 р. — Україна: забута історія — Іван Мазепа: вдячність царя (документальний науково-популярний фільм виробництва телеканалу «МЕГА») [29].
  • Квітень 2013 р. — Україна: забута історія — Петро Конашевич-Сагайдачний: гетьман-стрілок (документальний науково-популярний фільм виробництва телеканалу «МЕГА») [30].
  • Квітень 2013 р. — Київські історії: Павло Петрович Скоропадський — гетьман всієї України (документальний науково-популярний фільм виробництва телеканалу «ТРК Київ», 2013 р.) [31].
  • 26 квітня 2013 р. — Виступ та відповіді на запитання слухачів на тему «95-річчя проголошення Української Держави у формі Гетьманату П.Скоропадського» в прямому ефірі програми «Вечірні зустрічі» («Українське радіо» канал «Культура») [32].
  • 2 травня 2013 р. — Павло Скоропадський — останній гетьман. «Скоропадський знав, що виділені гроші з Росії для терористичних загонів, щоб його вбити» — історик (П.Гай-Нижник)". Гості «Вашої Свободи»: історики Павло Гай-Нижник та Ігор Гирич (Радіо «Свобода») [33].
  • 17 червня 2013 р. — Бесіда з Павлом Гай-Нижником. Розмова про минуле і сучасне в українській політиці (авторська передача І.Гурчика «Шахівниця Странника», інтернет-телеканал INTV) [34].
  • 25 червня 2013 р. — Пастка псевдодемократії. Друга бесіда у прямому ефірі автора програми «Шахівниця Странника» І.Гурчика з доктором історичних наук Павлом Гай-Нижником. Цього разу говорили про пастки та загрози псевдодемократії (інтернет-телеканал INTV) [35].



Hai-Nyzhnyk Poeziya.jpg

Наукове рецензування[ред.ред. код]

  • Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. — Т.12: Матеріали восьмого круглого столу «Культура, освіта і просвітницький рух на Поділлі. Присвячено 90-річчю Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка». — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2008. — 520 с.
  • Завальнюк О. М., Стецюк В. Б. Земства Поділля в добу Української революції 1917–1920 рр. — Кам'янець-Подільський: Іксіома, 2009. — 220 с.
  • Жванко Л. Біженство Першої світової війни в Україні: документи і матеріали (1914–1918 рр.). — Харків: ХНАМГ, 2009. — 389 с.
  • Комарніцький О. Б. Містечка Волині та Київщини у добу Української революції 1917–1920 рр. — Кам'янець-Подільський: Іксіома, 2009. — 312 с.
  • Енциклопедичний вісник України: Збірник наукових праць. — К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Ч.1. — 96 с.
  • Тарасов А. В. Суспільно-політичні та молодіжні рухи в Україні XIX-ХХ ст.: [Навчально-методичний посібник]. — Кривий Ріг, 2011. — 127 с.
  • Чуприй Л. В. Есть ли у человечества будущее? — Книга 1. Знаки Апокалипсиса. — К.: КАФЕДРА, 2012. — 280 с.
  • Чуприй Л. В. Апокалипсис сегодня. Правда и вымысел. — Книга 2. Гибель давних империй и деградация современной цивилизации. Есть ли пути спасения? — К.: КАФЕДРА, 2012. — 424 с.
  • Жванко Л. М. Біженці Першої світової війни: український вимір (1914–1918 рр.): монографія / Л. М. Жванко. — Х.: Віровець А. П. «Апостроф», 2012. — 568 с.
  • Освіта, наука і культура на Поділлі. Збірник наукових праць. — Т.19: 130-річчю від дня народження Івана Огієнка присвячується. — Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2012. — 536 с.
  • Шурхало Д. Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники. — Львів: ПАІС, 2013. — 224 с.
  • Прокопчук В. Дунаєвеччина: край і люди. — Дунаївці; Кам'янець-Подільський, 2013. — 352 с.

.

Монографії[ред.ред. код]

Копия obkl. UNR-ZUNR.jpg
  • «Документальні джерела і матеріали до історії фінансової політики уряду Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918 р.). Довідник» — К., 2004. — 47 с.[36]
  • «Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана П.Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.)» — К., 2004. — 430 с.[37]
  • «Податкова політика Центральної Ради, урядів УНР, Української Держави, УСРР (1917–1930 рр.)» — К.: Цифра-друк, 2006. — 303 с.[38]
  • ''«Український Державний банк: історія становлення. Документи і матеріали (1917–1918 рр.)»'' — К.: Цифра-друк, 2007. — 340 с.[39]
  • «Науково-документальна збірка до 90-річчя запровадження державної служби в Україні» — К.: Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2008. — 124 с. [40][У співавторстві]
  • «Нариси історії державної служби в Україні» — К.: Ніка-Центр, 2008. — 536 с].[41] [У співавторстві];
  • «Банківська система України: виміри глобальної фінансової кризи. Експертно-аналітична доповідь» — К.: Дорадо-друк, 2009. — 64 с.[42] [У співавторстві];
  • «Історія державної служби в Україні». У 5 т. — К.: Ніка-Центр, 2009. — Т.1. — 544 с.[43] [У співавторстві]
  • «Історія державної служби в Україні». У 5 т. — К.: Ніка-Центр, 2009. — Т.2. — 512 с. [44] [У співавторстві]
  • «УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917–1920 рр.)». — К.: ЩеК, 2010. — 304 c. [45]
Hai-nyzhnyk leyberov.jpg
  • «Економічна безпека банківської системи в контексті нового курсу реформ в Україні 2010–2015 років. Експертно-аналітична доповідь». — К.: Дорадо-друк, 2010. — 64 с. [46] [У співавторстві]
  • «Держава, влада та громадянське суспільство у документах політичних партій України (кінець 1980-х — перша половина 2011 рр.)». — К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2011. — 808 с. [47] [Співукладач]
  • «Україна за двадцять років: матеріали міжнародної веб-конференції 22 серпня 2011 р». / Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місц. Самоврядування, держ п-в, установ і організацій; Ред. кол. : В. М. Бойко (голова ред.) [та ін.]. — Чернігів: Видавець Лозовий В. М., 2012. — 48 с. [48] [У співавторстві]
  • «Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980 — х — початок 2012 рр.). Енциклопедичний довідник». — К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2012. — 588 с. [49] [У співавторстві]
  • «УНР у період Директорії: пошук моделі державного устрою (кінець 1918–1919 рр.)». — Ніжин, 2013. — 214 с. [50] [У співавторстві]
  • «Політичні партії України у парламентській виборчій кампанії 2012 року». – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України, 2013. – 400 с. [У співавторстві]
  • «Час на зміни (політична публіцистика та інтерв'ю за 2010–2013 рр.)». - Київ, 2013. — 258 с. [51]

.

Поетична творчість[ред.ред. код]

Смак свободи.JPG
  • «Згадуй мене… Лірика кохання» (Київ, 2006. — 114 с.)[52]


  • «Смак свободи… Лірика життя» (Київ: Вид-во «Цифра-друк», 2009. — 95 с.)[53]


  • «Вілаґ почуттів. Збірник української поезії». — Ужгород: Вид-во «ФОП Бреза А. Е.», 2012. — С.408-411. (600 с.) [54] [у співавторстві]


  • «Тебе я колихав ночами». Поезії // Соборність (Ізраїль). — 2013. — № 1-2 (46-47). — С.50-61. (261 с.) [55]


Поезії автора друкувалися у часописах «Подолянин» (Кам'янець-Подільський), «Батьківщина» (Торонто, Канада), «Дніпро» (Київ), а також у збірнику української поезії «Вілаг почуттів» (Ужгород, 2012) та у міжнародному літературно-публіцистичному часописі українських письменників «Соборність» (Ізраїль, 2013).

Новітні поезії П.Гай-Нижника [56], а також «Лірична галерея» автора [57] набули численного кола шанувальників і особливої популярності серед молоді, на слова його віршів складаються популярні пісні (зокрема: «Якби ти знала мила моя» [58] та «Мамине кохання» [59]), а також твори для хорового співу (як, наприклад, «Скажи-но, гай» (слова П.Гай-Нижника, музика С.Заверухи) — хорова композиція, що брала участь у Міжнародному фестивалі хорової музики (Варна, Болгарія; червень 2012 р.) [60].

.

Використана література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]